Н.П.Клименко. Настя Грінченко: штрихи до політичної діяльності

1. Настя Грінченко:
штрихи до політичної
діяльності
Н.П. Клименко, доцент кафедри методики
суспільно-гуманітарної освіти та виховання
ІППО КУ імені Бориса Грінченка,
кандидат історичних наук

2. «… Я ж хочу зробити з себе людину, котра вкупі з
іншими робить життя, а не бути попихачем. Не
почувати, що не докинула ні дрібочки до тієї
маси людської праці, котра посуває життя
наперед до людського ідеалу..»
(Із листа Насті Грінченко)

3. Львівський закордонний комітет РУП і
Настя Грінченко
вул. Куркова, 10 (Лисенка, 10)
Наддніпрянські політичні емігранти жили на
вул. Курковій (сьогодні вулиця М. Лисенка, 10).
Жили по декілька осіб в одній кімнаті. На
першому поверсі разом з Симоном Петлюрою
жили Прокіп Понятенко, Володимир
Фідровський. Поверхом вище – Дмитро
Антонович, ще на іншому – подружжя Ткаченків.
До них часто приходили Л. Юркевич,
М. Сахаров, Н. Грінченко, М. Порш, П. Канівець,
Голіцінські.
«Ми жили гарячково, ковтали книги з історії революційного руху, знайомилися з
творами теоретиків його, одвідували дискусії, лекції, писали, друкували й відсилали
туди, до великої в'язниці народів, … свої вогненні слова, звернені до робітників, до
селян, слова, що мали творити нове життя, новий суспільний лад, а в першу чергу
скинути старий, самодержавний, гнобительський устрій. Цей запальний,
революційний настрій … і мав викликати пожежу»
Наталія Романович-Ткаченко

4. Транспортування нелегальної літератури
• У Львові та Чернівцях видавалися:
Газети: «Гасло», «Праця», «Селянин»,
«Добра новина» та ін.;
брошури, серед яких найбільше
розповсюдження мали «Дядько
Дмитро», «Народна справа», «Чи є
тепер панщина», «Власна земля»,
«Страйк чи бойкот», «Козаччина» та ін.
Чернівці. Залізничний вокзал
Львів. Залізничний вокзал
В. Винниченко
Д. Дорошенко
«… Набери літератури як можна
більше: в пантальони, в панчохи, за
пазуху, словом скрізь, куди тільки
можна, і приїжджай з тамтешнім
пашпортом, а потім зараз поїдеш
назад. У Чернівцях дуже добре митне
начальство, можна бути спокійним.
Дуже треба – хоч плач»
(Із листа Миколи Сахарова до активістки
самвидаву Насті Грінченко)

5. «Дорогому Товаришу…»
Лук'янівська в'язниця.
Поштова листівка початку ХХ ст.
«Напевне Вам не дають таких ягід їсти,
правда? А ми їмо аж до не схочу. Зате ми
напечемося на сонці, а Ви сидите в
прохладній камері, - і то вигода»
(Із листа Насті Грінченка)
Листівки Насті Грінченко Володимиру Винниченко у в’язницю 1904 р.
В. Винниченко

6. Революція 1905 р.
Полтава. Залізничний вокзал
«…З Полтавою я вже досить познайомилась і
з городом, і з людьми. Страшенна провінція, але
багато має в собі симпатичного. Забастовка на
залізниці тягнеться і далі. До речі, мамочка,
у Полтаві є два депо, крім того багато
залізничних мастерських…»
(Із листа Н. Грінченко)

7. «Професіонал» РУП
• Створення міської партійної організації, друкарні,
агітаційна діяльність
• «… Вона вела гуртки робітників, викладаючи їм
політичну економію, була одним з кращих агітаторів
на «біржі» і промовляла на «масовках»

8. Співпраця з «центром»
«… Почуваю себе страшенно гарно, так
як тільки може почувати себе людина,
котра нарешті твердо стала на свою
дорогу і певна, що ніколи з неї не піде.
Мені здається, що я б не хотіла нічого
більшого, як тільки далі йти в тому
напрямку, в котрому йду тепер.
Добре себе почуваю дякуючи
полтавському повітрю».
Інформує про стан роботи в Полтаві:
- Про створення першого робітничого гуртка
(5 чоловік) і підготовку ще двох
«Агитация идет довольно успешно,
так как нам помогает «Бунд»,
у которого здесь довольно
широкие связи между рабочими»
- проведення Настею першої «масовки»,
в якій взяли участь 32 чол. (травень);
- «Перехоплення» А. Макаренка (липень);
- організація і налагодження роботи
з кадрами (П. Ластівець);
- забезпечення літературою.

9. Робота в Києві
• Настя в Києві вперше організувала гурток
залізничників, створила два робітничих клуби.
• Разом з партійним товаришем Левком
Юркевичем реорганізувала весь київський
партійний механізм (вперше ввели вибори
комітету).
«… Вибори організації зворушили всю нашу
організацію, змолодила єї, вона зросла і зміцніла.
Здавалося, що нашій організації належить гарна
будучина і ми горіли бажанням працювати»
Л. Юркевич

10. Загальноросійський залізничний страйк і Лубни
У жовтні 1905 р. вибухнув загальний
страйк залізничників, що поширився на
всю Російську імперію.
«… Здавалось, що все
населення покинуло свої
помешкання і вийшло на вулиці,
на мітинги, які тяглися цілими
днями без перерви, а часом і
ночами …»
М. Лівицька
Із почуття солідарності до
залізничників по всіх містах почали
страйкувати робітники. Страйк не оминув і
Лубни.

11. Маніфест та подальше поширення
революційного руху
Цар Микола II під тиском несприятливих для нього
обставин (програна війна, неспокійні настрої
ліберальної інтелігенції, революційні домагання лівих
верств суспільства і наприкінці вибух загального
страйку залізничників) зважився нарешті видати
маніфест 17 жовтня (30 жовтня н. ст.), в якому дарував
населенню непорушні основи громадянських свобод,
базованих на засаді особистої недоторканості, свободу
слова, сумління, зібрань і союзів.
Одночасно оголосив негайне зібрання Державної
Думи, яка мала скласти конституцію нового
державного ладу в Російській імперії.

12. Єврейські погроми
Нова погромна хвиля прокотилася
Україною після проголошення царського
маніфесту 17 жовтня 1905 р.
У десятках міст погроми почалися
одночасно і проходили за схожим сценарієм.
Поштовхом до них були «патріотичні
маніфестації», які дуже швидко переростали в
цілеспрямовану бандитську стихію.
«Маніфестанти» били євреїв, удиралися в їхні
житла, майстерні, крамниці, розграбовували
чуже майно.

13. Комітет охорони міста – Коаліційний комітет
Андрій Лівицький
Микола Сахаров
У Лубнах був створений
Коаліційний Комітет, безпосереднім
завданням якого стала організація
оборони міста від заворушень, що
могли виникнути внаслідок
злочинної агітації «чорної сотні».
Було обрано головний штаб, який
мав керувати обороною міста. На
чолі штабу став Андрій Лівицький.

14. Лубенський революційний комітет
Із розвитком революційних подій
Комітет охорони міста перетворився в
Революційний Коаліційний Комітет, який
складався з представників української соціал-
демократичної партії (колишня РУП), Бунду,
партії соціалістів революціонерів і, партії
Поалейціон.
Цей Комітет керував усіма подіями в
Лубнах і околицях. Місто було поділене на
кілька районів, які охоронялись окремими
відділами. Начальником одного такого
відділу був Микола Сахаров, на чолі другого
став молодий робітник соціаліст-
революціонер Бройд.

15. Лубенська самооборона
Пирятинська вулиця
(Із листа Н. Грінченко)
Начальникам оборонних відділів роздали зброю і
призначили їх у райони міста. Про законність утворення
загонів самооборони наголошує в своєму листі до
батьків Настя Грінченко:
«…Полтавський губернатор позавчора дозволив
народну міліцію, так що ми тепер уже легалізовані.
Водночас Настя повідомляє: «… в Лубнах зараз іде
погром, се б то: хулігани всими силами силкуються його
почати, але самооборона настільки добре організована,
що досі поки що обмежилося все кількома розбитими
вікнами та одним тяжко раненим з самооборони.
Зостатися тут мушу до кінця через те, що перш за все я
тут являюсь сестрою милосердя, а друге – я ніколи не
була в таких бувальцях, бо коли що буває в Києві, то я як
на зло виїздю. П'ять днів уже ведеться війна, п'ять днів
ми живемо, як в лагерях».

16. Арешт Насті Грінченко
У Києві в ніч на 29 грудня 1905 р.
було заарештовано 32 активіста УСДРП,
у тому числі М. Білякову, Н. Грінченко,
М. Троцького, Л. Юркевича та ін.
Настю Грінченко спочатку
посаджено в Либідську дільницю, а
потім у тюрму.

17. «… Посувати життя наперед
до людського ідеалу …»
• Вона плідно працювала на Полтавщині, як блискучий
агітатор і пропагандист, організатор і публіцист;
• у Києві створено перші робітничі організації та партійний
осередок;
• була активним діячем «Лубенської самооборони», одними
з головних функцій якої була протидія єврейським
погромам та арештам революціонерів, організація
оборони міста від заворушень, що могли виникнути
внаслідок злочинної агітації «чорної сотні».