Арешт членів Кирило-Мефодієвського братства

1. Перебування Т. Шевченка
в казематі
Арешт членів Кирило-Мефодієвського
братства

2. Ідеї Кирило-Мефодієвського товариства
Охоплювало досить широке коло української інтелігенції. Учасники мали
різні ідейно-політичні переконання, але всіх їх об’єднувала опозиція щодо
самодержавства. Як кінцеву мету програма товариства передбачала
суспільство, в якому урівнювалися б права всіх станів. Про радикальний для
свого часу характер О. Білецький слушно вдався до порівняння «… з
програмою Празького з’їзду (Слов’янського з’їзду у Празі. — Ред.) 1848 р.,
…де категорично висловлювались проти існуючого державного порядку,
проголошували ідеал слов’янства, де не буде ні царя, ні пана, ні кріпака, ні
холопа» .

3. Слідство
Першим заарештували й почали допитувати М.
Гулака. На допиті він тримався мужньо, з почуттям
власної гідності, як і належить революціонеру, нічого не
розповів жандармам про товариство, не визнав себе
винним, не каявся. На питання, про яку спільну справу
писав йому В. Білозерський, чим займалися М.
Костомаров, П. Куліш, називав Шевченка людиною,
здатною вказувати потреби народу й віку, «Белозерский
считает художника Шевченка замечательным человеком,
вероятно потому, что в нем большие поэтические дарования»
.
М. Гулак,
український
першопроходець
розвитку
неевклідової
геометрії

4. «У меня была очная ставка с Гулаком, — писав згодом М. Костомаров. — Дубельт обратился
к последнему и сказал: «Г-н Костомаров говорит, что вы вместе с ним и Белозерским хотели
составить общество, но вовсе не с преступными целями». «Позвольте мне остаться при
прежнем показании», — ответил Гулак. Орлов топнул ногой и сказал: «Вот корень зла!»
У доповіді шефа жандармів О. Орлова Миколі І зазначалося: «Один Гулак
оставался лицом чрезвычайно сомнительным, тем более, что если бы преступление его было
не важнее того, как описывает Петров, Белозерский и Костомаров, то невозможно
объяснить, отчего он с таким упорством не хотел отвечать на делаемые ему вопросы и даже
на очных ставках не сознавался, когда видел, что товарищи его сознались. Должно
предполагать, что Гулак, отдельно от них, в душе своей хранил такие преступные мысли,
которые не были известны его товарищам, и во всяком случае вероятно, что человек с таким
характером, как он, не остановился бы на мирных средствах, если бы тайные помышления
его могли совершиться» 5.

5. Слідство
Інакше поводили себе М. Костомаров,
Ю. Андрузький, В. Білозерський. Вони відразу
впали духом, почали зрікатися своїх переконань,
каятися, а то й виказувати товаришів. Якщо
Ю. Андрузький виявився просто людиною
слабкодухою, психічно неврівноваженою, то
М. Костомаров і В. Білозерський відверто
проявили угодовство, як типові ліберали, яким з
самого початку чужою була думка про
насильницьке повалення самодержавного ладу.
Микола Костомаров, з
1847 р. перевезений з
Києва до Петербурга
до кінця життя

6. М. Костомаров
«Прибыли мы в Петербург в 10 часов утра. Мучительная тоска овладела
мною, когда меня везли вдоль Фонтанки в санях по страшной распутице. В III
отделении выскочил навстречу чиновник и тотчас привел меня к Дубельту.
Дубельт сказал: «Государь очень жалеет, что попались в такой несчастной
истории, тем более, что о вас мы наводили справки и получили от начальства
самые лучшие отзывы. Очень жаль, мой добрый друг, если потеряете свою карьеру;
но мы надеемся, что искренностью и раскаянием вы смягчите свою судьбу» .

7. Задум поліції щодо М. Костомарова
III відділ, як тільки одержав повідомлення з Києва про викриття таємного
товариства, відразу доповів цареві про учасників цієї організації.
М. Костомарова тут зустріли як людину, яка не становить небезпеки для
існуючого ладу. Тим-то, коли тактика Дубельта почала розв’язувати язик
М. Костомарову, до нього так само облесливо підійшов і шеф жандармів,
начальник III відділу О. Орлов. «Очень рад познакомиться с вами, г-н
профессор! Мы имеем об вас отличные отзывы, но, к сожалению,
у вас нашли вещь очень преступную; нам сообщено содержание:
вы толкуете о соединении славянских народов против
деспотизма! Ведь за это эшафот! Это не вы!.. Вы должны
выдать нам мерзавцев для примерного наказания!» — дослівно
передав його слова в автобіографії М. Костомаров .

8. М. Костомаров
М. Костомарова зворушило таке ставлення до нього, і він не тільки
відмовився від того, про що сам писав у програмових документах, а й охоче
розкрив усю діяльність товариства, сподіваючись на помилування. На
питання, чому він тримав у себе поему Шевченка «Сон», історик відповів, що
ніколи не поділяв висловлених у ній «гнусных мыслей», а тримав її виключно
заради того, щоб скористатися з неї при складанні словника
«малороссийских наречий».
М. Костомаров не поділяв революційно-демократичних переконань
Шевченка, боявся його революційної музи. В Шевченкові він бачив великого
поета, який правдиво й високохудожньо відтворював побут, звичаї, історію,
мову народу.

9. М. Костомаров
«Художник Шевченко знаком со мной мало,
был у меня раза три, четыре, не говорил ничего
ни благонамеренного, ни злонамеренного,
обращался со мною осторожно и даже никогда
не выставлял преимуществ своей
малороссийской народности, а рассказывал
смешные анекдоты о своих земляках, описывал
их обряды и т[ому] под [обное] » .
Перший автопортрет
Т.Шевченка, 1840 - 1841 р.

10. Слідство
Списки деяких революційних творів Шевченка
жандарми виявили також у В. Білозерського та О.
Марковича. Останній свідчив, що він одержав їх від
О. Навроцького, який захоплювався поезією
Шевченка і прагнув її поширювати. Очевидно,
списками О. Навроцького скористався і В.
Білозерський. Як і М. Костомаров, він щиро
розкаявся. Про нього О. Орлов доповідав Миколі І:
«При допросах с первого раза сознался во
всем и с искреннейшим раскаянием дал
точное и положительное сведение» .
Василь Білозерський

11. Ю. Андрузький
Багато наговорив на Шевченка вкрай переляканий,
неврівноважений Ю. Андрузький. У нього під час обшуку
забрали два примірники складеного ним важливого
документа «О достижении возможной степени равенства и
свободы, преимущественно в славянских землях» .
Побоюючись вироку, почав розкривати жандармам усе. Про
Шевченка він сказав: «Был неумеренным представителем
малороссийского народа», «всех монархистов называл
подлецами: побуждал к большой деятельности Славянское
общество... он называл подлецами всех монархистов».
Автопортрет
Т.Шевченка
1845р.

12. Слідство
Зізнання інших членів товариства мало що
додавали до суті справи. Найбільше йшлося про те,
хто, коли, кому передавав документи, твори
Шевченка, що від кого чув тощо. Допит
заарештованих переконував жандармів, що сама по
собі організація не була монолітною і, незважаючи
навіть на свою дуже радикальну програму, не
становила особливої небезпеки для царату. За
винятком хіба що М. Гулака (Шевченка ще не
допитували) всі члени товариства, починаючи з М.
Костомарова, виявили лояльне ставлення до уряду.
Автопортрет
Т.Шевченка,
подарований Варварі
Рєпніній (1843)

13. Слідство
Усе частіше в протоколах допитів заарештованих фігурувало ім’я
Шевченка, і жандарми почали готуватися до зустрічі з ним. 12 квітня О.
Орлов звернувся до президента Академії мистецтв герцога М.
Лейхтенбергського з проханням повідомити III відділ про поведінку поета в
Академії. К. Брюллов та В. Григорович дали Шевченкові досить об’єктивну
характеристику: «...Шевченко имеет дар к поэзии и на
малороссийском языке написал некоторые стихотворения,
уважаемые людьми, знакомыми с малороссийским языком и
прежним бытом этого края; почитался он всегда человеком
нравственным, быть может, несколько мечтателем и
чтителем малороссийской старины, но предосудительного на
счет его ничего не доходило до сведения Академии» .

14. Слідство
Але цю характеристику менш за все було
взято до уваги. Найбільше жандармів наполохав
сигнал київського жандармського полковника
Білоусова, який 7 квітня доповідав по інстанції
про те, що в Шевченка знайдено «тетрадь, самим
им писанная, с возмутительными стихами. В
стихах под названием «Сон» дерзко
описывается высочайшая его императорского
величества особа и государыня императрица».
1848 р.

15. Слідство
Ще до допиту слідчі старанно вивчили всі відібрані у поета твори, листи,
записки і склали довідку, в якій зазначалося: «В бумагах его не
оказалось ни устава Славянского общества, ни рукописи «Закон
божий», ни других бумаг, важных для открытия подробностей
тайного общества; а в вещах — ни кольца, ни образа во имя св.
Кирилла и Мефодия. Из бумаг его обращают на себя внимание
стихотворения его, и только частию письма.
Замечательнейшие из них суть следующие: 1. Рукописная книга
стихотворений самого Шевченко. Особенно два
стихотворения, первое и называемое «Сон», исполнены
противозаконных и возмутительных мыслей» .

16. Слідство
Мова йде про рукописний збірник «Три літа». Першим у ньому записано
вірш «Чигрине, Чигрине». Його й поему «Сон» виділено як твори, що
відзначаються особливою «крамолою».
М. Костомаров зазначав: «...видевшие его на дороге от Києва до
Петербурга, куда он следовал под наблюдением полицейского
чиновника, говорили, что он был чрезвычайно весел, беспрестанно шутил,
хохотал, пел песни и так вообще держал себя, что на одной станции
смотритель, записывая подорожную, в которой значился чиновник с
арестованным лицом, заметил, что трудно узнать по виду, кто из едущих
арестован, а кто везет арестованного. Во все время производства
следствия Тарас Григорьевич был неизменно бодр, казался спокойным и
даже веселым».

17. Слідство
Допит поета почався тим, що йому дали 22 запитання
й докладно записали відповіді. На десять запитань,
пов’язаних з діяльністю Кирило-Мефодіївського
товариства, він відповів, додержуючись конспіративних
правил таємної організації й не бажаючи нікого
виказувати: «Мне совершенно неизвестны».
«Показания, что я участвую в замыслах
Славянского общества, не справедливы». Йому
пощастило обдурити жандармів, і вони вирішили, що він
стояв осторонь товариства, не брав участі в його
засіданнях. Власне, у цей час жандармів стали менше
цікавити товариство та його учасники.
1848 р.

18. Слідство
Уже в процесі допиту М. Гулака вони дійшли висновку: з «братчиками»
Шевченка мало що пов’язує, він «отдельно от них, в душе своей
хранил... преступные мысли». На членів товариства вплив мала, хоча й
різною мірою, поезія Шевченка. Тому жандарми не дуже й наполягали на
участі Шевченка в Кирило-Мефодіївському товаристві. «С какой целью вы
сочиняли стихи, могущие возмущать умы малороссиян против нашего
правительства, читали эти стихи и разные пасквили в обществах друзей
ваших и давали им списывать оные. Не сочиняли ли вы эти стихи для
распространения идей тайного общества и не надеялись ли приготовлять
этим восстание Малороссии?» (слідчі) «Малороссиянам нравились мои
стихи, и я сочинял и читал им без всякой цели; списывать не давал, а
был неосторожен, что не прятал» (Шевченко) .

19. Слідство
«Какими случаями доведены вы были до такой наглости, что писали
самые дерзкие стихи против государя-императора и до такой
неблагодарности, что сверх великости священной особы монарха забыли в
нем и августейшем семействе его лично ваших благотворителей, столь
нежно поступивших при выкупе вас из крепостного состояния» (слідчі).
«Будучи еще в Петербурге, я слышал везде дерзости и порицания на
государя и правительство. Возвратясь в Малороссию, я услышал еще
более и хуже между молодыми и между степенными людьми; я увидел
нищету и ужасное угнетение крестьян помещиками, посессорами и
экономами-шляхтичами, и все это делалось и делается именем государя
и правительства...» (Шевченко).

20. Слідство
19 червня 1857 р., Шевченко запише в
щоденнику: «Бездушному сатрапу и наперснику
царя (тобто В. Перовському, який тоді був
оренбурзьким генерал-губернатором і командиром
Окремого оренбурзького корпусу. — Ред.)
пригрезилось, что я освобожден от крепостного
состояния и воспитан на счет царя, и в знак
благодарности нарисовал карикатуру своего
благодетеля. Так пускай, дескать, казнится
неблагодарный. Откуда эта нелепая басня — не
знаю» 1849 - 1850

21. Слідство
Поет не мав гніву на м’якотілих братчиків-
боягузів. М. Костомаров згадував: «Когда нас
разводили по номерам, Шевченко,
прощаясь со мной, сказал: «Не журись,
Миколо, ще будем колись укупі добре
жити».
Пантелеймон Куліш.
Портрет Т. Шевченка,
1847 р.

22. Вирок
У кінці травня слідство закінчилося. 28 травня О.
Орлов подав Миколі І доповідь про «Украйно-
Славянское общество», як вони називали Кирило-
Мефодіївське товариство. Ніякого процесу, суду не
було. Доповідь шефа жандармів і становила
фактично вирок членам товариства. У ній Шевченка
виділено окремо і сказано про нього в розділі, який
так і називався: «Лица, виновные в
преступлениях, отдельных от Украйно-
Славянского общества».
1851 р.

23. Вирок
Щодо поета III відділ дійшов висновку: «Шевченко... сочинял стихи, на
малороссийском языке, самого возмутительного содержания. В них он то
выражал плач о мнимом порабощении и бедствиях Украины, то
возглашал о славе гетманского правления и прежней вольности
казачества, то с невероятною дерзостью изливал клеветы и желчь на особ
императорского дома... Сверх того, что все запрещенное увлекает
молодость и людей с слабым характером, Шевченко приобрел между
друзьями своими славу знаменитого малороссийского писателя, а потому
стихи его вдвойне вредны и опасны... по возмутительному духу и
дерзости, выходящей из всяких пределов, он должен быть признаваем
одним из важных преступников...»

24. Вирок
У розділі «Решение дела» так само
рекомендовано найжорстокіше покарати Шевченка:
«Художника Шевченко за сочинение
возмутительных и в высшей степени дерзких
стихотворений, как одаренного крепким
телосложением, определить рядовым в
Оренбургский отдельный корпус, с правом
выслуги, поручив начальству иметь строжайшее
наблюдение, дабы от него, ни под каким видом,
не могло выходить возмутительных и
пасквильных сочинений» .

25. Вирок
Затверджуючи в цілому доповідь О. Орлова, Микола І біля абзаца про
Шевченка додав: «Под строжайший надзор и с запрещением
писать и рисовать». У III відділі насамперед поспішили з виконанням
вироку Шевченкові. 30 травня оголошено вирок, і того ж дня поета передали
в розпорядження військового міністерства. М. Костомаров крізь загратоване
вікно бачив, як Тараса Григоровича, густо зарослого бородою, вивели у
супроводі жандармів і посадили у візок. Шевченко подивився на вікна, де
сиділи ув’язнені, і усміхнувся, прощаючись з друзями. «Я заплакал, глядя на
него, — згадував М. Костомаров, — а он не переставал улыбаться, снял
шляпу, садясь в телегу, а лицо было такое же спокойное, твердое»

26. Чутки про слідство
Арешт і розгляд справи членів Кирило-Мефодіївського товариства трималися
в секреті. Жодні відомості про це не просочувалися в пресу чи в публічні
заяви. Але утаїти всього не вдавалось. Уже 2 травня О. Нікітенко записав у
своєму щоденнику: «На юге, в Киеве, открыто общество, имеющее целью
конфедеративный союз всех славян в Европе на демократических
началах, наподобие Северо-Американских Штатов. К этому обществу
принадлежат профессора Киевского университета: Костомаров, Кулиш,
Шевченко, Гулак и проч.».

27. Чутки про слідство
У травні про арешт кирило-мефодіївців дізнався й петрашевець
М.Момбеллі: «В настоящее время в Петербурге все шепчутся и говорят
по секрету с видом таинственности об открытом и схваченном
правительством обществе будто бы славянофилов. Говорят
чрезвычайно различно... Все рассказы согласны только в одном: несколько
человек умных, истинно благородных, образованных и ученых привезено в
Петербург и брошено в тайные темницы, ни для кого не доступные. Все
повторяют согласно, что Шевченко, Кулиш и Костомаров находятся в
числе несчастных» .

28. Ще більшого розголосу справа набула на Україні, зокрема в Києві, де,
крім членів товариства, було арештовано ряд осіб, близько знайомих з ними;
через деякий час заарештованих звільнено, але це пожвавило інтерес
громадськості до кирило-мефодіївців. Посилили нагляд за студентами
Київського університету, адже більшість членів товариства вийшла з цього
університету. «После арестов Костомарова, Шевченко и других по
известной истории составления славянского «общества св. Кирилла и
Мефодия» бывший тогда генерал-губернатор Бибиков приказал в один
праздничный день собрать всех студентов в зале университета. В
назначенный час мы явились в мундирах... Указав в своей речи на
современное «брожение умов», Бибиков закончил ее следующими
словами, нашедшими тогда место в заграничных изданиях: «Если я пять
миллионов народа умел поставить на свою ногу, то и вас поставлю: или
я лопну, или вы все перелопаетесь!»