Біобібліографічний нарис присвячено Симону Петлюрі, організатору українських збройних сил, військовому міністру першого українського уряду Центральної Ради у 1917 – 1918 рр., Голові Директорії УНР у 1918 – 1920 рр.

1. Відділ культури Дарницької районної в місті Києві
державної адміністрації
Централізована бібліотечна система
Дарницького району
Бібліотека № 159
До 140-річчя від дня народження
Біобібліографічний нарис
Київ, 2019

2. 2
Головний отаман військ УНР Симон
Петлюра : до 140-річчя від дня народження :
біобібліографічний нарис / уклад. І. В. Рудік, б-ка
№ 159 ЦБС Дарн. р-ну м. Києва. – Київ, 2019. –
16 с.

3. 3
Біобібліографічний нарис присвячено Симону
Петлюрі, організатору українських збройних сил,
військовому міністру першого українського уряду
Центральної Ради у 1917 – 1918 рр., Голові
Директорії УНР у 1918 – 1920 рр.
Нарис складається з таких розділів:
1. Фундатор збройних сил України
2. Основні дати життя та діяльності
Симона Петлюри
3. Література про Симона Петлюру
4. Образ Симона Петлюри в художній
літературі
5. Джерела з Інтернету
Нарис розрахований на широке коло
користувачів.
При його укладанні використана література з
фондів бібліотеки № 159 та ресурси Інтернету.
Упорядник та комп. набір – Рудік І.В.

4. 4
Я вірю і певний, що Україна, як
держава, буде.
З листа С. Петлюри до
Ю. Гуменюка [3, с. 453]
1. Фундатор збройних сил України
Симон
Петлюра народився
1879 р. в передмісті
Полтави. Він був
шостою дитиною з
одинадцяти дітей в
родині Василя
Павловича та Ольги
Олексіївни Петлюр (за іншою версією в цій родині
було дев’ятеро дітей). Батько, Василь Павлович,
походив із козацького роду, займався візницькою
справою, мав три екіпажі та два найманих
робітника. Справжнє ім’я Симона Петлюри –
Семен, він його переінакшив на честь
революціонера Симона Болівара.
Симон Васильович навчався спочатку в
церковно-парафіяльній школі, а у 1895 р. вступив
до Полтавської духовної семінарії. Він
захоплювався історією, музикою, культурою,
співав, грав у виставах семінарії.
1900 р. Петлюра познайомився з кумиром
української молоді харківським адвокатом
Миколою Міхновським і вступив до Революційної

5. 5
української партії – першої політичної партії в
Україні. Створенню цієї партії сприяли ідеї
національної самостійності України Міхновського.
У 1901 р. Петлюра брав участь у Всеукраїнському
студентському з’їзді, представляючи там громаду
духовної семінарії. Із 1898 р. Симон належав до
таємного українського самоосвітнього гуртка, за
це 1901 р. він був виключений з останнього курсу
семінарії разом з кількома друзями. Двері до
інших навчальних закладів після цього були перед
ними зачинені.
Симон Петлюра у
молодості
Восени 1902 р.
Петлюра разом із
товаришем
Прокопом
Понятенком виїхав
на Кубань. Спочатку він вчителює в Катеринодарі.
Але невдовзі втрачає посаду через участь у
діяльності Чорноморської вільної громади –
Кубанської організації Революційної української
партії (РУП). На Кубані Петлюра починає писати
статті до газет.
Кубанський історик, патріот України
професор Федір Щербина, який досліджував
історію південних районів тогочасної Росії,
запропонував звільненому з учительства Петлюрі

6. 6
стати помічником із вивчення архівних матеріалів
Кубанського козацького війська. Це дало Симону
змогу краще ознайомитися з історією України.
Петлюра опублікував в місцевих «Областных
ведомостях» кілька яскравих документів з історії
кубанського козацтва.
На прохання РУП Петлюра облаштував у
власному помешканні міні-друкарню для
виготовлення антицарських листівок. І як наслідок
у грудні 1903 р. його було заарештовано, а у
березні 1904 р. випущено під заставу. Після цього
він їде до Києва. Та керівництво РУП відряджає
його за кордон, до Львова. Там він під
псевдонімом Святослав Тагон мав налагодити
роботу Закордонного бюро РУП і партійного
органу «Селянин». У Львові Петлюра
познайомився з Михайлом Грушевським.
Після вибуху революції 1905 р. Петлюра
помітно активізував свою політичну діяльність.
Після розколу РУП і утворення Української
соціал-демократичної робітничої партії він
активно в ній працює. Дописує до газет «Слово»,
«Рада», журналу «Вільна Україна», закликає до
боротьби за соціальне і національне визволення.
1911 р. Петлюра переїхав до Москви, де
почав працювати бухгалтером у страховому
товаристві «Россия».
У Москві на нього чекала Ольга Більська,
полтавка, студентка Московського університету.
Вони познайомилися 1908 р. на вечірці

7. 7
українського земляцтва і з 1910 р. жили в
цивільному шлюбі, у 1911 р. у них народилася
донька Леся, а 1915 р. вони зареєстрували шлюб.
Симон Петлюра та
його дружина
Ольга
У Москві
Петлюра видавав
на кошти
українських
громад журнал «Украинская жизнь», писав нариси
і поступово ставав відомим громадським діячем.
Під час першої світової війни Петлюра з
родиною переїхав до Мінська.
Після Лютневої революції 1917 р. почалося
стрімке сходження Петлюри на політичній арені.
Симон Петлюра,
його дружина та
дочка
Учасники
першого
Всеукраїнського
військового з’їзду
в травні 1917 р. обрали Петлюру головою
генерального військового комітету, а 28 червня
1917 р. – генеральним секретарем у військових

8. 8
справах. Голова Генерального секретаріату
Володимир Винниченко не схвалював створення
збройних сил України. Він звинуватив Петлюру в
конфлікті з Радою народних комісарів у Росії і
домігся його відставки за «перевищення
повноважень». Петлюра виходить з уряду на знак
протесту проти пробільшовицької орієнтації
Винниченка, виїжджає на Лівобережжя, де
починає створювати українські військові частини,
формує гайдамацькій кіш Слобідської України.
Той самий, що на початку 1918 р. відіграв головну
роль у боях за Київ
та придушенні
повстання
більшовиків з
центром на заводі
«Арсенал».
Симон Петлюра у
військовій формі
в 1915 р.
У період гетьманату Петлюра налагоджує
антигетьманське підпілля. 27 липня 1918 р. він був
заарештований і майже чотири місяці утримувався
в Лук’янівській в’язниці. 14 листопада був
звільнений, виїхав до Білої Церкви, звідкіля і
керував антигетьманським виступом Директорії
УНР, членом якої був обраний заочно. Директорія

9. 9
надала Петлюрі повноваження Головного отамана
Армії УНР.
19 грудня 1918 р. українська армія увійшла в
Київ, а на початку лютого 1919 р. війська
Директорії під натиском радянських частин
залишили його. З лютого 1919 р. Петлюра очолює
Директорію, він воює проти більшовиків, проти
денікінців, проти Нестора Махна. До літа 1919 р.
більшовики, спираючись на допомогу формувань
Махна і Григор’єва зайняли майже всю Україну.
Петлюра, опинившись при владі, не мав
досвіду керівництва. Його політика була
спрямована на здобуття цієї влади, далі він
сподівався на допомогу європейських правителів,
та Парижу і Лондону на той час було не до Києва.
Петлюра веде переговори з Антантою,
Румунією, Польщею. Після укладення
Варшавського договору українські війська разом із
польською армією у квітні 1920 р. вступили в
Київ. Та вже у травні почався контрнаступ
Червоної Армії, який закінчився під Варшавою. А
у жовтні 1920 р. Польща уклала перемир’я з
Росією і війська УНР у листопаді 1920 р.
перейшли за річку Збруч у Польщу, де були
роззброєні та інтерновані.
Опинившись за кордоном, Петлюра зі своїми
прибічниками не думав складати зброї. Восени
1921 р. загін петлюрівців на чолі з Ю.
Тютюнником розпочав рейд на Україну. Радянські

10. 10
війська завдали поразки загонам українських
партизанів.
Після поразки від радянських військ,
опинившись в еміграції, значна частина
українських політичних сил вбачала саме в
Петлюрі основного винуватця програшу. Петлюра
потрапив під зливу нападок з боку В. Винниченка,
М. Грушевського, М. Шаповала та ін.
Москва вимагала у Варшави видати
Петлюру, щоб судити його як ворога українських
трудящих, тому він змушений був постійно
переховуватися. 12 квітня 1922 р. ВУЦВК УСРР
оголосив загальну амністію всім, хто воював проти
більшовиків в Україні. За винятком семи
найзапекліших ворогів: С. Петлюри, П.
Скоропадського, Н. Махна, Ю.
Тютюнника, П. Врангеля, О. Кутепова та
Б. Савінкова.
В еміграції Симон Петлюра не полишав
журналістсько-публіцистичної діяльності,
висвітлював недавню українську боротьбу, писав
про становище України під владою більшовиків і
завдання українських емігрантів. Ворогів у нього
було багато, він вів
боротьбу з ними
шляхом дискусій
через пресу.
Могила Симона
Петлюри у Парижі

11. 11
Швидкої смерті він не чекав. Та загинув 25
травня 1926 р. біля 14-ї години від кулі Самуїла
Шварцбарта, який стверджував, що цим помстився
за єврейські погроми, котрі мали місце в Україні
під час громадянської війни і національно-
визвольних змагань 1917-1920-х рр. Емігрантська
преса називала вбивцю агентом ГПУ. На його
захист виступили комуністи Франції і СРСР.
Серед захисників Шварцбарта був Максим
Горький і Володимир Винниченко. Сучасні
вітчизняні історики доводять, що документи, які
зберігаються в архівах, раніше недоступних,
свідчать, що Симон Петлюра боровся з цими
ганебними погромами.
Суд над вбивцею був французьким, тобто
незалежним. Надані докази проти петлюрівців
видалися суду переконливими. І французький суд
присяжних звільнив убивцю від покарання.
Поховано було Головного отамана 30
травня на паризькому цвинтарі Монпарнас.
16 травня 2005 року Президент України
Віктор Ющенко підписав Указ про увічнення
пам’яті Симона Петлюри та встановлення йому
пам’ятників, присвоєння окремим військовим
частинам його імені.

12. 12
2. Основні дати життя та діяльності
Симона Петлюри
 10 травня 1879 р. – народився на передмісті
Полтави
 від 1895 р. – учився в Полтавській семінарії
 1901 р. – його було виключено з останнього
класу за вияв революційно-національних
настроїв
 навесні 1902 р. – виїхав на Кубань, короткий
час був учителем міської школи в
Катеринодарі
 грудень 1903 р. – був заарештований, просидів
у в’язниці біля трьох місяців, після цього
виїхав до Києва
 восени 1904 р. – виїхав за кордон, до Львова
 у листопаді 1905 р. – після проголошення
політичної амністії в Російській імперії
повертається додому
 У січні 1906 р. – виїжджає до Петербургу
редагувати партійний орган «Вільна Україна»,
незабаром повертається до Києва
 У липні 1906 р. – стає секретарем щоденника
«Рада»
 1908 р. – працює співредактором легального
соціал-демократичного часопису «Слово»
 1908 – 1910 рр. – проживає в Петербурзі
 1911 р. – переїхав до Москви, у нього
народжується дочка Леся Петлюра

13. 13
 1917 – 1918 рр. – стає головою Українського
генерального військового комітету, входить до
складу Центральної Ради
 27 липня 1918 р. – був заарештований і майже
чотири місяці утримувався в Лук’янівській
в’язниці
 з лютого 1919 р. – очолює Директорію
 з листопада 1920 р. – керував роботою уряду
УНР у Польщі
 31 січня 1923 р. – виїхав до Австрії, потім до
Угорщини і Швейцарії
 у жовтні 1924 р. – оселився у Парижі,
продовжував виконувати обов’язки голови
Директорії УНР і Головного отамана УНР
 25 травня 1926 р. біля 14-ї години – загинув від
кулі Самуїла Шварцбарта
3. Література про Симона Петлюру
1. Петлюра Симон Васильович /
[В. М. Скляренко, Т. М. Харченко,
О. Ю. Очкурова, І. А. Рудичева] // 100
знаменитих людей України /
[В. М. Скляренко, Т. М. Харченко,
О. Ю. Очкурова, І. А. Рудичева]. – Харків :
Фоліо, 2005. – С. 342-347.
2. Ралдугіна, Т. П. Симон Петлюра : (1879-
1926) / Т. П. Ралдугіна // 100 видатних
українців / Т. П. Ралдугіна. – Київ : Арій,
2006. – С. 348–353.

14. 14
3. Симон Петлюра : статті, листи, документи /
Центральний комітет вшанування пам’яті
Симона Петлюри в Америці. – Нью-Йорк :
Українська вільна академія наук у США,
1956. – 479 с.
4. Солдатенко, В. Ф. «Шлях звільнення кожної
нації густо кропиться кров’ю» : (Симон
Васильович Петлюра) / В. Ф. Солдатенко //
Проект «Україна» : 1917 – 1920 рр. : постаті /
В. Ф. Солдатенко. – Кіровоград : Імекс-ЛТД,
2013. – С. 296-325.
5. Яневський, Д. Б. Проект «Україна» :
Грушевський, Скоропадський, Петлюра /
Д. Б. Яневський. – Харків : Прапор, 2012. –
921 с.
6. А Петлюра таки знався на культурі / відділ
новин «Урядового кур’єра» // Урядовий
кур’єр. – 2019. – 1 берез. (№ 42). – С. 3.
7. Головний отаман військ та флоту УНР :
матеріали Інституту Національної пам’яті //
Позакласний час. – 2019. – № 4. – (Школа
патріота : тематична вкладка до часопису). –
С. 10–24.
8. Шпак, В. Російські полки петлюрівців : 100
років повстання туляків : люди і час / Віктор
Шпак // Урядовий кур’єр. – 2019. – 16 берез.
(№ 52). – С. 7.

15. 15
4. Образ Симона Петлюри в художній
літературі
1. Фольварочний, В. Симон Петлюра :
історичний роман : в 4 кн. / В.
Фольварочний. – Тернопіль : Джура, 2009-
2016. – Кн. 1 : Стриножені коні. – 304 с.
2. Фольварочний, В. Симон Петлюра :
історичний роман : в 4 кн. /
В. Фольварочний. – Тернопіль : Джура,
2009-2016. – Кн. 2 : На приспаному
вулкані. – 332 с.
3. Фольварочний, В. Симон Петлюра :
історичний роман : в 4 кн. /
В. Фольварочний. – Тернопіль : Джура,
2009-2016. – Кн. 3 : На пробудженому
вулкані. – 324 с.
4. Фольварочний, В. Симон Петлюра :
історичний роман : в 4 кн. /
В. Фольварочний. – Тернопіль : Джура,
2009-2016. – Кн. 4 : Коріння в небо; Кн. 5 :
За серце України. – 420 с.
5. Джерела з Інтернету
1. Симон Петлюра: биография [Електронний
ресурс]. – Режим доступу :

16. 16
https://24smi.org/celebrity/12533-simon-
petliura.html. – Мова : рос.
2. Симон Петлюра: 20 фактів про історичну
постать [Електронний ресурс]. – Режим
доступу : https://poltava365.com/simon-
petlyura-20-faktiv-pro-vidomogo-
poltavczya.html. – Назва з екрана. – Мова :
укр.
3. Петлюра Симон Васильович [Електронний
ресурс]. – Режим доступу : http://heroes.profi-
forex.org/ua/petljura-simon-vasilevich. – Назва
з екрана. – Мова : укр.