Бібліографічний нарис присвячено відомому українському письменнику, громадському діячу, першому лауреату республіканської премії ім. Тараса Шевченка, голові Спілці письменників України, академіку НАН України, Герою Соціалістичної праці та Герою України (посмертно) Олесю Терентійовичу Гончару.

1. Управління культури Дарницької районної в місті Києві
державної адміністрації
Централізована бібліотечна система Дарницького району
Бібліотека № 157 для дітей
Олесь Гончар :
людина яка змогла стати
вільною
Бібліографічний нарис
Київ, 2018

2. 2
Олесь Гончар : людина яка змогла стати вільною :
бібліографічний нарис / укладач К. Ю. Мартинайтус. – Київ :
Бібліотека № 157 для дітей, 2018. – 15 с.
Бібліографічний нарис присвячено відомому
українському письменнику, громадському діячу,
лауреату Сталінської премії (1948), першому лауреату
республіканської премії ім. Тараса Шевченка (1962),
голові Спілці письменників України (1959 - 1971),
академіку НАН України (1978), Герою Соціалістичної
праці (1978) та Герою України (2005 - посмертно)
Олесю Терентійовичу Гончару.
Нарис розрахований на широке коло користувачів.
При його укладанні використана література з фондів
бібліотеки № 157 та ресурси Інтернет.
Упорядник та комп. набір – Мартинайтус К. Ю.

3. 3
«…Життя це той рейс, який не
повторюється, і… його треба провести
достойно».
Олесь Гончар
Олесь Терентійович Гончар народився 1918 року в
селі Ломівка неподалік Катеринослава (нині у межах
Дніпра) у родині Терентія Сидоровича та Тетяни
Гаврилівни Біличенків.
Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, з
Ломівки його забрали на виховання дід і бабуся в
Полтавську область. Бабуся замінила майбутньому
письменникові матір.
Батьки письменника Терентій
Сидорович і Тетяна Гаврилівна та
сестра Олександра

4. 4
У цьому будинкові народився Олесь Гончар, тут він осягав
університетські науки, сюди приїхав 1947-го зі столиці
повідомити родичів, що "став письменником"
Олександр Біличенко 1927 року при вступі до школи
був записаний як Олесь Гончар (дівоче прізвище
матері, прізвище бабусі та дідуся по матері; ім'я Олесь
з'явилося, бо в класі вже був інший Сашко, тому, щоб
розрізняти учнів, хлопця записали як Олесь). Також
хлопцю було виписано в сільській раді нове свідоцтво
про народження, згідно з яким він начебто народився в
Сухій. Відтоді все життя Олесь Гончар вказував у
автобіографіях, анкетах і відомостях для довідників як
своє місце народження саме село Суху. Вже в наш час
вдова Олеся Гончара Валентина розповіла про це, а
також про справжнє місце народження.
Як підтвердження, було знайдено запис у метричній
книзі Покровської церкви Ломівки про те, що
письменник народився саме у Ломівці.

5. 5
«Він ніколи нічого не хотів для себе. Був красивий і
гордий в юності і в високі свої літа»
Дмитро Білоус
Тридцяті роки в житті Олеся Гончара — період
формування його як митця. До вступу в Харківський
університет (1938) він навчався в технікумі
журналістики, працював у районній (на Полтавщині) та
обласній комсомольській газеті в Харкові і дедалі
впевненіше пробував свої творчі сили як письменник.
У вересні 1938 року вступив на філологічний
факультет Харківського державного університету.
Через багато років письменник згадував:
«Коли я переступив поріг
університету, у всьому місті,
гадаю, не було людини,
щасливішої за мене, здійснилася
заповітна мрія: з радісним
завмиранням серця ступив я в
цей сонячний храм науки…»

6. 6
У червні 1941 р. добровольцем пішов
на фронт з філфаку Харківського
університету.
Про долю цього батальйону
письменник написав у романі
«Людина і зброя», за який був
нагороджений державною премією
ім. Т. Шевченка.
Воєнні умови (він був
старшим сержантом, старшиною
мінометної батареї) не дуже сприятливі
для творчості. Але й за таких нелегких
обставин О. Гончар не розлучався з
олівцем та блокнотом. Рік провів у
полоні, з якого втік, потім з 1943 по 1945
чесно, як сержант мінометної батареї, воював на
передовій, удостоєний двох бойових орденів і трьох
медалей «За відвагу».

7. 7
Олесь Гончар серед однополчан
З 1946 р знову студент філфаку Дніпропетровського
держуніверситету, чиї перші книги про війну були
відзначені в Києві і Москві, а люди, які знали Олеся
Терентійовича ближче, називають його зодчим душі
людської, що все своє життя присвятив відродженню
української душі. Недарма в своєму щоденнику
письменник дякував Всевишньому за те, що дав йому
право народитися українцем.
У 1959-1971 роках Олесь Гончар є головою
правління Спілки Письменників України, у 1959-1986
роках – секретарем правління Спілки письменників
СРСР; депутат Верховної Ради СРСР та УРСР.

8. 8
Олесь Гончар з дружиною
Валентиною і донькою Людмилою біля
Троїцького собору
У 1961 році вийшла книга нарисів "Японські етюди", у
1963 році – роман у новелах "Тронка" (Ленінська
премія, 1964 р.).
У 1966 році на V з’їзді письменників України Олесь
Гончар виступив з доповіддю "Думаймо про велике". У
1968 році опублікований роман «Собор».
Далі була заборона на 20 років публікації цього
роману, різка реакція Союзу письменників СРСР на
відмову Гончара у 1966 році брати участь в засудженні
книги Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи
русифікація?». За спогадами першого секретаря ЦК
КПУ Петра Шелеста, обговорювалося навіть питання
про арешт Олеся Гончара, і лише незворотні наслідки
міжнародного скандалу (книги Гончара на той час були

9. 9
переведені на багато мов світу і входили до шкільної
програми СРСР) змусили партчиновників утриматися
від цього кроку.
З кінця 80-х рр. Олесь Гончар -
активний учасник Народного Руху
України і активний борець за
незалежність України, якому у 2005
р. посмертно було присвоєно звання
Герой України.
Усупереч твердженням деяких сьогоднішніх критиків,
насправді Гончар захищав й Івана Дзюбу, і Ліну
Костенко, й Івана Чендея, і Григора Тютюнника від
молоха Системи. Про це писав Борис Олійник: «Він
був попереду в найтяжчий період. Тоді наше покоління
шістдесятників, спровоковане «відлигою», підставило
борт спецслужбам... Такі поети, як Євтушенко, були в
Москві підсадними качками. Їм дозволяли якісь
дрібниці. Наших за це саджали. Гончар захищав нас як
міг. І не заглядав у рота нікому — ні Брежнєву, ні
Щербицькому. Говорив що думав».
Ну, а далі була перебудова, коли Гончар
«внутрішній» і «зовнішній» злилися, нарешті, в одну
людину: яскраві виступи і статті з вимогою державного
статусу української мови, постановка екологічних
питань, участь у створенні Руху, у боротьбі за
незалежність

10. 10
Але незалежність не принесла спокою. Ба більше: за
оцінкою Гончара, до влади в Україні прийшла «когорта
безсовісних», за якою йде слідом «нашестя пігмеїв».
Часу на прозу немає: її місце заступає публіцистика.
Письменник обстоює права мільйонів українців і не
жаліє ядучих епітетів ані щодо депутатів, ані щодо
президентів: «Повгрівались, як вужі, у теплих ложах,
тримаються крісел, забувши так швидко, хто вони і для
чого! Банальні кар’єристи, а не обранці народні».
Цитата зі щоденників початку 1990-х «Росію погубить
ненависть, яку вона розпалює в собі, — ненависть до
України... Хоч, може, погубить і нас... Наші державці ні
кують, ні мелють. Кретини в державних кріслах! Для
чого ж вас ми обирали? Щоб товкли воду в ступі?»
Наче сьогодні написано, чи не так? Хоча якісь зміни на
краще сталися, але ж…
Загалом здобутки Олеся Гончара як письменника-
прозаїка навряд чи можуть бути вершиною української
літератури: надто попрацювала над ними й офіційна, і
внутрішня авторська цензура. А от «Щоденники», на
жаль, досі опубліковані далеко не повністю, показують
нам глибоко трагічну постать непересічної людини, яка
стала живим уособленням долі України, що у ХХ
столітті здобула, втратила і відновила свою політичну
свободу. І хоч би як там було, в останні свої десять
років життя Олесь Гончар зумів стати вільним.

11. 11
Радянський режим намагався зробити з Гончара
слугу системи, та не зумів. Не зміг. Не вийшло і не
могло вийти. Бо Олесь Гончар – і як людина, і як
громадянин, і як майстер – є втіленням українського
вибору.
Помер український письменник 14 липня 1995 року
в Києві. Похований на Байковому
кладовищі. У
2001 році в
Києві
відкрито
пам'ятник Го
нчару.
Ювілейна монета на честь
Олеся Гончара

12. 12
Літературна спадщина
Романи:
 Прапороносці (1946-1948)
 Таврія (1952)
 Перекоп (1957)
 Людина і зброя (1960)
 Тронка (1963)
 Собор (1968)
 Циклон (1970)
 Берег любові (1976)
Повісті:
 Стокозове поле (1941)
 Земля гуде (1947)
 Микита братусь (1950)
 Щоб світився вогник (1954)
 Партизанська іскра (1955)
 Кіноповість (1955)
Збірки оповідань:
 Новели (1949)
 Південь (1951)
 Дорога за хмари (1953)
 Новели (1954)
 Чари-комиші (1958)
 Маша з Верховини (1959)
 За мить щастя (1964)
 Далекі вогнища (1987)

13. 13
Література про життя та творчість
письменника:
1. Гончар, О. Твори в 7 т. Т. 1 : Фронтові поезії ;
Прапороносці : Трилогія ; Новели / передм. І.
Драча. – Київ : Дніпро, 1987. – С. 5-23.
2. Живиця : хрестоматія укр. літ. ХХ ст. : у 2
кн. – Кн.2 / За ред. М. М. Конончука. – Київ :
Твім інтер, 1998. – С. 331-334.
3. Українські письменники : довідник. – Київ :
Велес, 2011. – С.52-57.
4. Усі письменники і народна творчість :
довідник. – Київ : Майстер-клас, 2007. – С. 74-
79.
5. Усі українські письменники / упоряд. Ю. І.
Хізова, В. В. Щоголева. – Харків : ТОРСІНГ
ПЛЮС, 2007. – С. 77-83.
6. 100 видатних українців. – Київ : Арій, 2006. –
С. 452-455.
7. Воля, О. У сухій бузки бузковіли…слідами
Олеся Гончара / О. Воля // Літературна
Україна. – 2018. – 15 березня (№ 10). – 14 с.

14. 14
8. Мельничук, А. Незгасима зоря Олеся
Гончара / А. Мельничук // Літературна
Україна. – 2015. – 23 липня (№27). – 6 с.
9. Наєнко, М. Олесь Гончар і літературне
зарубіжжя / М. Наєнко // Літературна
Україна. – 2018. – 29 березня (№12). – С. 3, 8-
9.
Електронні ресурси :
10.Олесь Гончар : «Прапороносець величі
людських почуттів» [Електронний ресурс]. –
Режим
доступу:http://lib.ukrsd.com.ua/index.php?name
=Pages&op=page&pid=120 (Дата звернення
1.03.2018)
11.Олесь Гончар. Біографія [Електронний
ресурс]. – Режим доступу :
http://dovidka.biz.ua/oles-gonchar-biografiya-
korotko/ (Дата звернення 1.03.2018)
12.Олесь Гончар (1918 – 1995) [Електронний
ресурс]. – Режим доступу :
http://ukrclassic.com.ua/katalog/gg/gonchar-
oles/2234-oles-gonchar-biografiya-skorocheno
(Дата звернення 1.03.2018)

15. 15
13.Олесь Гончар (1918 – 1995). Біографічні дані
[Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.ukrlit.net/biography/gonchar1.html
(Дата звернення 2.03.2018)
14.Олесь Гончар : життя після життя
[Електронний ресурс]. – Режим доступу :
https://www.unian.ua/culture/106519-oles-
gonchar-jittya-pislya-jittya.html (Дата звернення
5.03.2018)
15.Олесь Гончар. Біографія, життєвий і творчий
шлях [Електронний ресурс]. – Режим
доступу : http://narodna-osvita.com.ua/438-oles-
gonchar-bografya-zhittyeviy-tvorchiy-
shlyah.html (Дата звернення 5.03.2018)
16.Олесь Гончар життєвий та творчий шлях
[Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.ukrlitzno.com.ua/oles-gonchar-
zhittyevij-ta-tvorchij-shlyax/ (Дата звернення
14.03.2018)
17.Олесь Гончар – Біографія [Електронний
ресурс]. – Режим доступу : http://ukr-
lit.com/gonchar-oles-biografiya/ (Дата звернення
22.03.2018)