Захід

1. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М
Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ
1
ПП ОО ЕЕ ТТ ОО ВВ ІІ ДД АА НН ОО ББ ЕЕ ЗЗ ЖЖ АА ЛЛ ЬЬ НН ОО
ІІ ПП РР ОО РР ОО ЧЧ ЕЕ ЧЧ УУ ТТ ИИ ІІ СС ТТ ИИ НН УУ СС ЕЕ РР ЦЦ ЕЕ ММ
( л і т е р а т у р н и й в е ч і р , п р и с в я ч е н и й п о е т а м -
ш і с т д е с я т н и к а м Л і н і К о с т е н к о т а В а с и л ю С и м о н е н к у )
Мета: дослідити глибину філософської думки поетів про сенс життя, кредо митця,
розкрити дивовижний світ художнього слова поетів, допомогти учням
усвідомити справжній духовний подвиг шістдесятників у тоталітарних умовах,
формувати високі поетичні ідеали, виховувати розуміння високого поетичного
мистецтва, розвивати літературно-художні компетенції учнів залучити якомога
більше учнів, учителів, глядачів до читання віршів Л.Костенко, В.Симоненка.
Обладнання: комп’ютер, інтерактивна дошка, презентації в Power Point, кліпи-
ілюстрації віршів у Movie Maker, збірки поезій шістдесятників, ілюстрації
учнів.
Ведучі: учень (), учениця ().
Хід літературного вечора
Читання вірша В.Симоненка «Перехожий», присвяченого Ліні Костенко, під кліп-
ілюстрацію в Movie Maker.
Як він ішов!
Струменіла дорога,
Далеч у жадібні очі текла.
Не просто ступали –
Співали ноги…
І тиша музику берегла.
Як він ішов!
Зачарований світом,
Натхненно і мудро творив ходу…
Так нові планети грядуть на орбіти
З шаленою радістю на виду!
З шаленим щастям і сміхом гарячим,
З гімном вулканним без музики и слів!
Як він ішов!
І ніхто не бачив…
І ніхто від краси не зомлів.
В землю полускану втюпився кожен,

2. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М
Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ
2
Очі в пилюці бездумно волік…
Раптом —
Шепіт поміж перехожих…
Що там?
Спіткнувсь чоловік…
Одні співчували йому убого.
Інші не втримались докорять…
Треба дивитись ото під ноги,
Так можна голову потерять…
Трохи в футбола пограли словами.
Обсмакували чужу біду.
А він знову йшов.
І дивився прямо.
І знову
Натхненно творив ходу!
Вступне слово
 Поява шістдесятників зумовлена потоком
утрат: на очах покоління все втрачало
значення й сенс; людина втрачала лице та
будь-яке значення; слово вивітрювалось; мова
засмічувалася та зневажалася; ріки висихали;
культура й література профанувались. Образно
кажучи, шістдесятники прийшли в храм
красного письменства, щоб заповнити своїм
юним духом моторошний вакуум, витворений
«чорною дірою» тоталітаризму, що затягувала
у свою смертоносну пащу все справжнє, щире,
своєрідне.

3. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М
Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ
3
Поезія безплідна, як толока,
Усе завмерло, мов пройшла чума...
Саме такий стан української літератури напередодні «відлиги» розпачливо
констатував двадцятилітній Василь Симоненко.
 Здебільшого лозунгово-декларативна,
плакатно-описова поезія першої половини 1950-
х pp. була сповнена безпричинно радісного
«рожевого» оптимізму. У час страшних
репресій проти самої людяності й повоєнних
бідувань цілого народу безликі «піїти»
натхненно оспівували нібито «типових»
робітників і селянок, які невідомо чому
розпливалися в щасливому усміху, писали
одноманітні твори про Леніна, партію,
Жовтневу революцію, фашистів і націоналістів.
Мистецтво нового часу запрагнуло правди,
отже — свободи. Тому й тісними виявилися для
нього фальшиві догми фальшивої епохи.
 Художнику — немає скутих норм.
Він — норма сам.
Він сам в своєму стилі –
Таким був девіз шістдесятників. Їхня естетична незалежність — це не нігілізм, їх
новаторство — не безкорінне: воно виростало з потужних національних і світових
традицій, плідне засвоєння яких стало можливим завдяки відносній культурній
відкритості, здобутій «відлигою». В Україну майже відразу по падінні страшного ідола

4. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М
Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ
4
ринули два духовно-інформаційні потоки.
Перший — потужна течія зарубіжної культури, яка до цього часу надзвичайно
«дозовано» надходила в національний інформаційний простір, тому шістдесятники
стали чи не першим після неокласиків поколінням митців-інтелектуалів, ґрунтовно
обізнаних зі скарбами світового мистецтва, у тому числі модерністичного, — новітня
західноєвропейська й американська поезія (В. Вітмен, Г. Аполлінер, П. Елюар, Ф. Г.
Лорка, П. Неруда) й інтелектуально насичена й емоційно напружена проза XX ст. (Дж.
Джойс, Е. Хемінгуей, Е.-М. Ремарк, Г. Белль та ін.). Це була духовна атмосфера
шістдесятників, повітря, яким дихала їх творчість.
Другий культурний потік — фаланга імен і творів реабілітованих українських
письменників, переважно представників «розстріляного відродження» (поети В.
Чумак, Є. Плужник, М. Зеров, М. Драй-Хмара, прозаїки О. Слісаренко та Г. Косинка й
ін.).

5. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М
Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ
5
Існує ще й третє культурне джерело шістдесятництва — народна творчість, що теж
надихала молодих письменників на естетичні пошуки (передусім пісенна, тісно
пов'язана з обрядовістю), а також прадавня українська міфологія та дивосвіт народних
художниць Ганни Собачко-Шостак, Марії Приймаченко, Катерини Білокур.
Жадібно освоюючи ці скарби, шістдесятники вдовольняли свою гарячу жагу за
справжнім. Переплавивши у своїй уяві найрізноманітніші художні явища, вони
зважилися на «критику інакшістю» — протистояння власним словом
«найпередовішому методу» закріпачення письменників — і дали українській
літературі нове, оригінальне, напрочуд розмаїте мистецтво.
 Іван Світличний виводив соцреалізм на
загальнолюдський простір і демонтував
теорію партійної літератури.

6. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М
Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ
6
Іван Драч подав перші вірші, незвичні й незрозумілі, так, наче його ніколи не вчили,
про що і як треба писати.
Микола Вінграновський тривожно заговорив про свій народ, і метафори його
зазвучали апокаліптично.
Валерій Шевчук писав блискучі психологічні новели «ні про що».
Євген Гуцало естетично животворив образи за межами «соціальної дійсності», а
Володимир Дрозд відкривав цю соціальну дійсність із недозволеного боку.
Василь Симоненко заговорив з Україною в тоні недозволеної щирості й одвертості...
Ліна Костенко виступала з віршами такого звучання, наче вся радянська поезія до
неї була несуттєвою.

7. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М
Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ
7
Вони самі собі обрали таку долю.
Вірш Ліни Костенко «Доля» (читання під кліп-ілюстрацію в Movie Maker).
Наснився мені чудернацький базар:
під небом у чистому полі,
для різних людей,
для щедрих і скнар,
продавалися різні Долі.
Одні були царівен не гірш,
а другі – як бідні Міньйони.
Хту купляв собі Долю за гріш.
А хто – і за мільони.
Дехто щастям своїм платив.
Дехто платив сумлінням.
Дехто – золотом золотим.
А дехто – вельми сумнівним.
Долі-ворожки, тасуючи дні,
до покупців горнулись.
Долі самі набивались мені.
І тільки одна відвернулась.
Я глянула їй в обличчя ясне,
душею покликала очі…
– Ти, все одно, не візьмеш мене, –
Сказала вона неохоче.
– А може візьму?
– Ти собі затям, –
сказала вона суворо, –
за мене треба платити життям.
А я принесу тобі горе.
– То хто ж ти така?
Як твоє ім'я?
Чи варта такої плати?
– Поезія – рідна сестра моя.
А правда людська – наша мати.

8. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М
Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ
8
І я її прийняла, як закон.
І диво велике сталось:
минула ніч. І скінчився сон.
А Доля мені зосталась.
Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться, –
у мене жодних претензій нема
до Долі – моєї обраниці.
Так писала Ліна Костенко, принципова жінка з неймовірною красою і
чоловічим характером, сталими принципами та поглядами на життя. Вона, як і
Симоненко, збагнула своє призначення

9. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М
Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ
9
Я, що прийшла у світ не для корид,
Що не люблю юрби та телекамер,
О, як мені уникся і набрид
Щоденний спорт - боротися з биками.
Я обираю пурпуровий плащ,
Бики вже люттю наливають очі.
Я йду на них, душе моя не плач,
Ці види спорту вже тепер жіночі!
 Серед визначальних ознак шістдесятників — «шукання правди й чесної
позиції».
Саме чесні твори стали виразом моральної позиції шістдесятників. Всі вони були
затаєним голосом громадської думки. І саме через це більшість з таких віршів не
пройшла через залізні лапи цензури та коректури, адже викривались і
висміювалися в них ті, кому всі співали гімни! Уявіть, наскільки сміливими були
слова В.Симоненка, вимовлені ним у 1962 році: “Немає нічого страшнішого за
необмежену владу в руках обмеженої людини”.
Вірш В.Симоненка «МОНАРХИ»
Диктатори, королі, імператори,
Мліючи в димі хвальби,
Роззявляли пащі, мов кратери,
І гукали:
— Ми — символ доби.
— Хто не з нами, той проти Бога.
— Хто не з нами, той проти всіх.

10. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М
Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ
10
І сипались лаври убогі
До куцих кривавих ніг.
Нікчемна, продажна челядь,
Банда кривляк для втіх,
Щоб мати що повечерять,
Годувала холуйством їх.
Ідоли обслинені, обціловані
Ішли величаві в своїй ході.
А поруч вставали
некороновані
Корифеї і справжні вожді.
Вставали Коперники і
Джорджоне,
Шевченко підводив могутнє
чоло,
І біля вічного їхнього трону
Лакузи жодного не було.
Бо щире, високе небо
Не підмалюєш квачем,
Бо величі справжній не треба
Спиратись на плечі нікчем.
У тому ж році Василь Симоненко пише: «Треба
написати поему про Герострата. Це зараз дуже актуально. Земля кишить
Геростратами».
ГЕРОСТРАТ (читання під кліп-ілюстрацію в Movie Maker.).
Нащо мене засуджено до страти?
Нікчемні люди, ваш нікчемний суд
Не обезглавив слави Герострата —
Я єсьм живий, і я творю свій труд!
Забуті зодчі, муляри забуті,
І прахом взято скульптора ім’я.

11. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М
Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ
11
На попелі їх дум встаю, із каламуті,
Іду у всесвіт і в безсмертя я.
Кляніть мене, кривіться від огиди,
Несіть мені прокльони і плювки —
Вже чорна слава вбивці Артеміди
Мені під ноги кинула віки!
Ви всі — ніщо. Ваш труд, і ваші
болі,
І ваші мрії — порох все і тлін!
Над вами — я. Вулкан моєї долі
Веде мене крізь хаос поколінь.
Над світом галасливим і патлатим,
Що чварами гуде і клекотить,
Затис я в жмені божевільний атом,
І слава мені груди лоскотать.
Творіть красу! Дерзайте і не спіте!
Та пам’ятайте, що над вами — я,
Готовий все убити і спалити,
Щоб обезсмертити своє ім’я.
Проблему загрози атому
Симоненко порушує й у
вірші «ВАРВАРИ»:
Упалацах пишних — не в печері —
Варвари з космічної доби
Мріють дати людству на вечерю
Атомні опеньки і гриби.
Ліна Костенко також ніколи не стояла
осторонь від глобальних проблем
суспільства. На її неймовірно активну
громадянську позицію вказує те, що у 1995
року Ліна Костенко, яка ще з початку 90-х

12. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М
Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ
12
років неодноразово їздила в Чорнобильську
зону, стала постійним учасником експедицій у
ті заражені краї. «А жодного депутата мені не
вдалося витягти, — із сумом говорить Ліна
Костенко.
— В Товстому Лісі згоріла церква (я знала, що
вона згорить, бо в мертвому селі стояла, скрізь
сухо, іскра — і все, а поки ж пожежники
під’їдуть). А церкві років триста! Дивовижна
церква була. Подзвонила одному депутатові (до
речі, добрий мій знайомий), і кажу — у вас там
комісія духовності і культури. Ні, каже:
культури і духовності. Це дуже суттєво! Отака-
то церква є, вона згорить, поїдемо і щось
зробимо. Є розчин вогнетривкий, яким можна її
обробити. Або у Ростислава Андрійовича була
така гарна ідея — все цінне з тих сіл перенести і
зробити музей над дорогою... Щоб на виду це
все було.
І депутат мені відповідає: «У нас зараз
конституційний процес». Я кажу: «А свого
заступника?» «Ні, він також не може»... Церква
згоріла — якраз майже на десятиліття
Чорнобильської катастрофи. Телефоную я тому
депутату: «Так церква у Товстому Лісі згоріла». А він каже: «А у нас у Верховній
Раді кажуть, що тільки частина лісу згоріла». «Це не ліс, а Товстий Ліс — так село
називається!»... Все, ніхто й пальцем не ворухнув. Більше я до нього не

13. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М
Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ
13
зверталася. А церкву можна було
врятувати».
«Через що ми журналістів покликали?
Це експедиція, якій немає ціни. Іде
двадцятиліття Чорнобильської
катастрофи. З Парижа приїжджає
жінка, яка цікавиться цим питанням,
хоче записувати програму на радіо.
Дзвонять із Німеччини зелені, депутати
Європарламенту — хочуть подивитися,
що у нас тут робиться, підготувати
конференцію про Чорнобиль. Зелені
Європарламенту цікавляться, з Парижа
дзвонять, хтось робить конференцію,
хтось виставку, а у нас — ні бум-бум, а
прийде двадцятиліття, і будуть писати
взагалі: про техногенні аспекти, про те,
що МАГАТЕ сказало, що не вистачає
грошей, щоб перетворити на екологічно
чистий об’єкт саркофаг. Такими
темпами і з таким підходом вони нічого
не «перетворять».
Далі — сніг, вікна розчахнуті,
розбиті. Ми заходимо, я бачу, що
сніжком припушені фотографії
людські. Нахиляюсь, руки мерзнуть, я починаю людські обличчя одтирати від
снігу. І бачу свої руки, які відтирають від снігу людські обличчя, і думаю — Ліно,

14. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М
Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ
14
що ти робиш? Кому це треба? Нікому не
треба! Але мені це треба!
 «Ми привезли до Чорнобиля
українців діаспори, — продовжує Ліна
Костенко. — Це коли Форум українців
світу в Києві проходив. Похилять
голову, заспівають «Ще не вмерла
Україна». Я й кажу: «Поїдьте туди, де
вона вмерла». Що ж там молитися, підіть, поїдьте туди, де Україна вмерла.
Байдужих, пересічних людей, які убого співчували «…спіткнувсь чоловік!», які
ховалися за словами «моя хата скраю – нічого не знаю» поети жорстоко
викривали.
Торжествують:
Він не спотикався,
Не змочив —
Ні разу! —
Підошов,
Проти вітру —
Жоден раз! —
Не пхався...
Але ж він нікуди і не йшов!
В той час найпростішим і найкоротшим шляхом до так званого щастя було
стати обивателем. Ключові слова «так званого»
щастя, якого не хотіли ні Ліна Костенко, ні
Василь Симоненко.
Вірш В.Симоненка «Я…» (читання під кліп-
ілюстрацію в Movie Maker)

15. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М
Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ
15
Він дивився на мене тупо
Очицями, повними блекоти:
— Дарма ти себе уявляєш пупом,
На світі безліч таких, як ти.
Він гримів одержимо і люто,
І кривилося гнівом лице рябе,
Він ладен був мене розіпнути
За те, що я поважаю себе.
Не стала навколішки гордість моя...
Ліниво тяглася отара хвилин...
На світі безліч таких, як я,
Але я, їй-богу, один.
У кожного Я є своє ім’я,
На всіх не нагримаєш грізно,
Ми — це не безліч стандартних «я»,
А безліч всесвітів різних.
Ми — це народу одвічне лоно,
Ми — океанна вселюдська сім’я.
І тільки тих поважають мільйони,
Хто поважає мільйони «Я».

16. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М
Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ
16
Головні поетичні заповіді шістдесятників – виступ проти – інерції поетичної
думки, закостенілості, ілюстративно-кон'юнктурного віршоробства, віра в
справедливість, у своє право і змогу утверджувати її, усвідомлення діалектичної
суперечливості життя, індивідуальної цінності кожної людини й невичерпних
багатств народної душі. А ще – неприйняття фальші, демагогії, оказенювання
людських стосунків і літератури.
Поезія стала виразником ідей, настроїв, почуттів цілого покоління, вона зривала
з себе луску фальші, голої декларативності, тієї безсловесності, яка підмінювала
думку й почуття готовою формулою, згори накинутим гаслом, виходити за рамки
якого було крамолою. Вона проголосила своїм кредо правду, своїм героєм –
людину, заговорила про складні «парадокси доби», болі народу, спричинені
кривдою, несправедливістю, приниженням національної і людської гідності.
Вірш В.Симоненка «Ти знаєш, що ти – людина?!»
Кожен з нас вирішує сам, як йому жити, але треба пам'ятати, що «Життя іде і
все без коректур, і як напишеш, так уже і буде.» Та не треба боятися прозріння,
адже воно може бути ліками: вирішили, що живемо не так, неправильно — і
можна все виправити. Але є речі, які виправити не можна.
Людини бійся душу ошукать,
Бо в цьому схибиш — то уже навіки.
У кожному навіть невеличкому творі Ліна Костенко розглядає важливі
філософські питання. Та вона не ускладнює їх, а уміє подати так, що читачеві
здається, що він сам знайшов відповіді. У цьому і виявляється великий талант
митця і жіноча мудрість поетеси.
Вірш Ліни Костенко «Життя іде…»(читання під кліп-ілюстрацію в Movie
Maker)

17. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М
Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ
17
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.

18. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М
Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ
18
 Визначальне місце посідає у творчості В. Симоненка та Ліни Костенко
патріотична лірика.
Україна для поетів - найдорожча
у світі.
Україно, п’ю твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.
Україно! Ти для мене — диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.
Найпопулярнішим твором на цю тему є "Лебеді материнства". Образ рідної
матері якось непомітно переріс в образ України, що теж схилилася над колискою
сина, бажає йому добра, любові, але й заповідає вічну істину:.
Можна все на світі вибирати, сину.
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Запис вірша «Лебеді материнства», який читає сам В.Симоненко
Інтимна лірика В. Симоненка — потужне крило його поезії. Неповторність його
віршів про кохання — в художньому дослідженні філософії почуття, його
найтонших нюансів, від романтичного захоплення до гіркого розчарування. Поета
цікавлять суперечності і складнощі у взаєминах двох люблячих сердець, ті вибухи
емоцій, які супроводжують кохання.

19. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М
Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ
19
ІКС ПЛЮС ІГРЕК (Симоненко В.)
Чорнявій математичці
Я не заздрю уже нікому —
Де ще мудрих таких знайти?
Це ж мені стало вперше відомо:
Ікс плюс ігрек — це будеш ти.
І здається, що я володію
Віковічним секретом краси
Лиш тому, що я розумію
Загадкові твої ікси.
Розумію? Який там розум!
Просто здорово, що ти є!
Що вслухається в ніжні погрози
Збаламучене серце моє.
Я не заздрю уже нікому —
Де ще мудрих таких знайти?
Одному лиш мені відомо:
Ікс плюс ігрек — це будеш ти.
та  разом
Люди — прекрасні.
Земля — мов казка.
Кращого сонця ніде нема.
Загруз я по серце
У землю в’язко.
Вона мене цупко трима.
І хочеться бути дужим,
І хочеться так любить,
Щоб навіть каміння байдуже
Захотіло ожити
І жить!
Воскресайте, камінні душі,
Розчиняйте серця і чоло,
Щоб не сказали
Про вас грядущі:
— Їх на землі не було…

20. П О Е Т О В І Д А Н О Б Е З Ж А Л Ь Н О І П Р О Р О Ч Е Ч У Т И І С Т И Н У С Е Р Ц Е М
Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ
20