1. Творчість Бориса Грінченка
в шкільному
навчальному процесі
Дудар Ольга Володимирівна,
доцент кафедри методики
суспільно-гуманітарної освіти та
виховання
ІППО КУ імені Бориса Грінченка

2. Борис Грінченко та історія України
“Українське питання” в Європі

"Щоденник моєї подорожі
в 1769 році” Й. Гердера
«Україна стане колись новою
Грецією: прекрасне небо цього
народу, весела вдача, музичний
хист, родюча земля та ін., колись
прокинуться: так із багатьох
диких племен, якими також були
колись греки, постане культурна
нація і її межі простягнуться
до Чорного моря,
а звідти на весь світ”.
За Геґелем, нації чи
народи поділялись на
«історичні» і
«неісторичні».
Українці, які не мали
власної державності,
визначалися як
неісторичні.

3. Умови національного
розвитку




1863 рік – Валуєвський циркуляр
1876 рік – Емський наказ
1870 року в імперії вийшла в світ робота
К. Маркса «Капітал» російською мовою
Російське Біблійне Товариство за 50 років
з часу свого заснування Олександром І
переклало Біблію в загальній кількості
на сімдесят мов Російської імперії: серед
інших – на калмицьку, чуваську, якутську,
мордовську та ін. Переклад Святого письма
українською в Російській імперії було
заборонено до друку .

4. Боротьба за рідне слово
Титанічна праця Б.Грінченка
мала величезний успіх.
«Словар української мови» і
його мовознавчі студії
«Огляд української
лексикографії»,
«Три питання нашого
правопису» не втратили
своєї наукової цінності
й на сьогодні

5. Ставлення до історії та культури
своєї національно-етнічної
спільноти

З листа до Івана Липи:
“... Поїхавши додому влітку, я прочитав
батькового «Кобзаря» і в 13 років зробився тим,
чим я єсть. Я якось відразу і без вагання порвав
з усіма московсько-патріотичними тенденціями
шовіністичного кольору (а саме до цього я
прихильний був), і Тарас зробивсь мені
і до цього дня зостається пророком. Я не
шуткуючи кажу, що й досі я не можу думати про
нього як про людину, — він і досі стоїть перед
мене на такому високому п’єдесталі, що
торкається головою до неба. Може, це наївна
дитяча віра зробила, але я смію думати, що
історія всесвітня не дає нам другого такого
прикладу, як Шевченко: з мертвого він зробив
живе — «Трупи встали і очі розкрили».
9 лютого 1892 року.

6. Ставлення до історії та культури своєї
національно-етнічної спільноти
З листа до К. Ф. Паньківського:
“Я, чотирнадцятого року, бувши
школярем з третьої гімназіальної
класи, прочитав Шевченка і з того
часу почав писати по-вкраїнському
(досі писав тільки по-московському).
Ані «Енеїда», ані «Гребінчині байки»
на мене не зробили впливу — я їх
вважав за кумедійні жарти.
Шевченко зробив з мене зараз
українського націонала (хоч і чудно
се казати про хлопця 13 — 14 років), —
його поезія була вже мені не жартом, а
його «Кобзар» зробився моєю
Євангелією».
17 серпня 1892 року.

7. Просвітницька діяльність
У автобіографії Б. Грінченко
робив акцент на великій ролі
книжки не тільки для села, й
для всього народу:
«Хочу ще сказати про
книжки народно-просвітні.
Велику потребу в їх не тільки
бачив, але почував щодня
в своїй роботі на селі та й
після села. Але цензура
знищувала всі книжки, хоч
вони були дуже невинні».

8. Питання ментальності
У мемуарній спадщині
Б. Грінченко неодноразово
порушував питання
ментальності українського
народу, наголошуючи на шкоді
від кволості, бездіяльності й
лінощах: «Наше діло гнітять,
але ж ми самі удесятеро
побільшуємо цей гніт своєю
недбалістю, продажністю,
лінощами. Це правда, і я
певний, що кожне щире
українське серце промовить
зо мною: « Еге, це правда! »

9. Патріотична самосвідомість
Б. Грінченко писав про майбутній
розвиток національного життя, який він
намагався започаткувати своєю діяльністю для
«рідного краю»: « Я можу тільки пожаліти,
що мені, чоловіку з невеликими силами,
припадає братися до цього діла, котре тепер
єсть для нас, українців, ділом немалої ваги.
Але ж хай мій голос буде хоч лясканням
батога, котре розбудить моїх земляків зі сна
власного самовосхвалення… »

10. Збереження національної
ідентичності
“...було сим добродіям
про народ. Несвідомі
національної самоповаги,
змоскалені, вони хотіли
показати себе більшими
москалями, ніж самі
москалі, і протестували
вкраїнці проти
вкраїнського музею у той
час, як великорус князь
Долгоруков обстоював за
музей“.

11. Збереження національної
ідентичності
1902 року Музей українських
старожитностей В.В.Тарновського
було відкрито. Експозиція мала
шість відділів: доісторичний,
великокнязівський, козацький,
нової місцевої історії, а також
відділи Шевченка й книг. Цікаво,
що завідувати музеєм пропонували
саме Борисові Грінченку, який
раніше разом із дружиною звіряв і
описував матеріали колекції, а
також підготував до друку третій,
найповніший її каталог, виданий
у Чернігові 1903 року

12. Борис Грінченко надзвичайно
шанував творчий спадок
Тараса Шевченка

Цілком логічно,
що Борис Дмитрович
розумів унікальність
колекції Тарновського –
мінімум
758 екземплярів,
пов’язаних з Кобзарем
– і високо оцінював
ентузіазм мецената
з Чернігівщини.

13. Іван Франко про Бориса Грінченка
«...засипає мало не всі наші видання
своїми, не раз многоцінними
писаннями: повістями, віршами,
статтями критичними й популярнонауковими, працює без «віддиху»,
а також відзначити, що Грінченко
у своїх писаннях «проявляє, побіч
знання мови української, також
гарячу любов до України, щирий
демократизм, бистре око на хиби
української суспільності».
«Нарис літературного життя в 1892 році»

14. Першим директором нового музею
став відомий дослідник і громадській діяч
Микола Біляшівський
М.Біляшівський був
автором першого каталогу
музейної колекції
В.Тарновського, «Каталог
українських
старожитностей колекції
В. В. Тарновського» (1898).
Протягом 1900-1901 р.р.
його роботу продовжив
Б.Грінченко.

15. Чернігівський період

Щодня, протягом
шести місяців Борис
Дмитрович разом
із дружиною
М.Загірною працювали
в холодному
приміщенні: розбирали
речі, рукописи,
малюнки, складали
каталоги.

16. Національний музей
імені Тараса Григоровича Шевченка
Прагнучи якомога повніше
показати українську історію і велич
Т. Шевченка, Василь Васильович
збирав також ілюстрації й вирізки
з “Нивы”, “Киевской старины” та
інших видань, репродукції, альбоми –
те, що сьогодні музейники називають
науково-допоміжним фондом.
Б. Грінченко з цього приводу
зазначав: “Для дослідження культури
народу мають велике значення такі
колекції, у яких зібране все, що
обертається в масах – від прекрасної,
художньо виконаної відомим
гравером копії твору до незграбної
лубочної картинки, навіть до
картинки на обгортці цукерки або
коробочці сірників. У таких широких
масштабах здійснювалося збирання
копій і В.В. Тарновським, і це
становить одне з достоїнств його
колекції”.

17. Педагогічний музей
У архіві музею
зберігається чимало
публікацій
Бориса Дмитровича.
Проте його ім’я
не згадується
в основній
віртуальній екскурсії
– лише побіжно
в матеріалах про
Х.Алчевську та
К.Ушинського.

18. Музей Миколи Лисенка
Видатний український композитор
Микола Лисенко: «Таких
невтомних, завзятих діячів, борців
громадських, якого ми в особі
Бориса Грінченка втеряли, в
пантеоні українських писателів
зазначити можна дуже небагато —
три, чотири, та й годі».
Дружба між видатними діячами
була досить міцною. Оселившись
у Києві на початку літа 1902 р.,
Б.Д. Грінченко мешкав спочатку у
Є.Х. Чикаленка та М.В. Лисенка.
Тому Музей Миколи Лисенка, відділ
Музею видатних діячів української
культури дає можливість уявити
реалії життя Грінченка того часу.

19. Національний музей
літератури України
Має у своїй колекції
матеріали
про Бориса Грінченка,
але представлені вони
епізодично.
На офіційному сайті
жодної інформації
немає.

20. З ініціативи ректора В. О. Огнев’юка та завдяки
наполегливій праці співробітників,
Київський університет імені Бориса Грінченка
може пишатися власним музеєм та пам’ятником
Б.Д. Грінченку на вул. Воровського.