3.  Батько — Грушевський Сергій Федорович.
Уродженець Холму, Михайло Грушевський виріс
на Кавказі — спочатку в Ставрополі, а потім
у Владикавказі. Проте Сестринівка стала його
духовною батьківщиною: тут народилася та виросла
його мати Глафіра Захарівна і 17-річною вийшла заміж
за професора Київської духовної семінарії 30-річного
Сергія Грушевського; у Сестринівці провів своє життя
батько Глафіри — місцевий священик Захарій Опоков.
 Дід Михайла Грушевського, який благословив онука на
навчання у Києві в університеті Святого
Володимира, був за життя нагороджений двома
орденами Святої Анни, бронзовим хрестом, орденом
святого рівноапостольського Володимира, — і йому
було подаровано дворянство. Саме дід навчався
у Тифліськійгімназії і в Київському університеті на
історико-філологічному факультеті.

5.  В університеті Михайло Грушевський працював під
керівництвом Володимира Антоновича. Уже на третьому курсі
Грушевський пише наукову роботу «История Киевской земли от
смерти Ярослава до конца XIV века», яку 1890 було удостоєно
золотої медалі.
 1890–1894 — професорський стипендіат Університету Св.
Володимира. У травні 1894 захистив магістерську
дисертацію «Барское староство. Исторические очерки».
 1894–1914 — професор Львівського
університету, голова НТШ, головний редактор «Літературно-
Наукового Вісника». Засновник і голова Українського Наукового
Товариства.
 1899 рік — один із ініціаторів та засновників Української
національно-демократичної партії.
 На початку першої світової війни Грушевський приїхав до Києва.
Влада була вороже настроєна до вченого — засилає його
до Симбірська як українського сепаратиста і «мазепинця».
Працює і розвиває українську громаду в Казані, з вересня 1916 в
Москві, відновив роботу московської організації Товариства
українських поступовців. Волю принесла Лютнева революція в
Петрограді.
 4 березня 1917 в Києві утворюється Українська Центральна
Рада, головою якої заочно обрано Михайла Грушевського.
Викликаний телеграмою, 12 березнявін повертається з Москви
до Києва.

7.  Центральна Рада діяла протягом 14
місяців. Першим Універсалом було проголошено
автономію України в складі Російської федеративної
республіки. Третім Універсалом Центральна Рада
проголосила Українську Народну Республіку, а 22
січня 1918 Четвертим Універсалом — повну
політичну незалежність України від Росії.
 29 квітня 1918 в Києві вже відбувся державний
переворот і влада перейшла до рук гетьмана Павла
Скоропадського.
 Після падіння Центральної Ради Грушевський
деякий час (у лютому — березні 1919 року)
перебував у Кам'янці-Подільському, де редагував
газету «Голос Поділля», пізніше —
у Празі,Відні, Женеві.

9.  25 серпня 1921 року повідомлялося про розкол у
таборі Українських лівих есерів за кордоном та
створення двох групи, які включили кожна-одну з
партій: на чолі з М. Грушевським у Відні та на чолі з
М. Шаповалом — у Празі.
 4 вересня 1921 в харківській газеті «Вперед»
повідомлялося, ЦК Української партії соціалістів-
революціонерів (УПСР) виключив Грушевського з
рядів партії, заявивши, що його виїзд до УСРР став
зрадою партії, оскільки Грушевський не погодився з
рішенням про рееміграцію з ЦК УПСР.

11.  1923 року був обраний академіком ВУАН. У
березні 1924 року із сім'єю приїхав до Києва.
Працював професором історії в Київському
державному університеті. Був обраний академіком
Всеукраїнської академії наук, керівником історико-
філологічного відділу. Очолював археографічну
комісію ВУАН, метою існування якої було створення
наукового опису видань, надрукованих на території
етнографічної України в XVI–XVIII століттях. При
цій комісії у зв'язку з 350-річчям друкованої справи
в Україні був створений комітет, секретарем якого
був призначений В. Барвінок.Через шість років його
обрали дійсним членом Академії наук СРСР.
У 1924–1931 роках очолював історичні установи
ВУАН.

13.  Від 1931 року змушений був жити в Москві. У січні 1934 року Володимир
Затонський виступив на сесії ВУАН, зробивши основний акцент на критиці
академіка Грушевського. Близькість до російських кадетів, орієнтація на німецький
імперіалізм у боротьбі з «навалою більшовизму», звинувачення у
дворушництві, сумнівність наукової порядності — далеко не повний перелік
«гріхів», які посипалися на вченого. Грушевського заарештували як «керівника
Українського націоналістичного центру», вигаданого чекістами. Коли він
відмовився визнавати ті «свідчення», які з нього «вибили» слідчі погрозами
ув'язнити його доньку Катерину, 5 січня 1933 року справу екс-голови Центральної
Ради закрили зі зловісним, водночас, поясненням-вердиктом — з огляду на його…
смерть.
 І все ж не виконали цього вироку одразу ж, а відтермінували його до 25 листопада
1934 року, коли Грушевський справді помер у Кисловодську від сепсису через три
дні після операції з видалення фурункула. Операцію цю провів головний лікар
місцевої лікарні, котрий хірургом… не був. А перед цим він відмовив
Грушевському в проханні бути прооперованим його давнім і перевіреним
другом…[2] Наприкінці 1934 року Грушевський відпочивав у одному з
кисловодських санаторіїв і несподівано захворів на карбункул. Втрутилися хірурги.
Однак хвороба тільки посилилася, оскільки лікування було некваліфіковане.
Грушевський помер 25 листопада.
 Наступного дня газета «Вісті» від Ради Народних Комісарів УСРР вмістила
повідомлення про смерть. У постанові Раднаркому зазначалося: «Зважаючи на
особливі наукові заслуги перед Радянською Соціалістичною Республікою
академіка Грушевського М. С., Рада Народних Комісарів УСРР постановила:
Поховати академіка Грушевського М. С. в столиці України — Києві. Похорон взяти
на рахунок держави. Для організації похорону утворити урядову комісію в такому
складі: тт. Порайко (голова), Богомолець, Палладін, Корчак-Чепурківський.
Призначити сім'ї академіка Грушевського М. С. персональну пенсію 500 крб. на
місяць».)
 Похований на Байковому кладовищі Києва (ділянка № 6, біля Вознесенської
церкви). Автори пам'ятника скульптор І. В. Макогон і архітектор В. Г. Кричевський.

15.  У сучасній українській спільноті існує міф про Грушевського —
президента УНР, запроваджений Дмитром Дорошенком[3]. Міф
прижився в публіцистиці й у науковій літературі. Тільки у вересні-
жовтні 2004 чимало друкованих і електронних ЗМІ знову
розтиражували «президентство» Грушевського.
 З погляду формального, юридичного, а відтак і
наукового, Грушевський не був президентом Української
Народної Республіки. Такої посади в УНР не існувало, не
передбачала її й ухвалена в останній день функціонування
Центральної Ради Конституція. Невідомий жодний акт, учинений
Грушевським як президентом УНР.
 Водночас кваліфікація Грушевського «президент Ради» була тоді
досить поширеною, особливо в газетних публікаціях. Це ймовірно
пов'язане з тим, що ще одне значення слова президент — голова
(рос. председатель). Зокрема Грушевський послуговувався
візиткою, де був напис французькою мовою «President du
Parlament D'Ukraine» (президент парламентуУкраїни — тодішній
відповідник сучасного Голови Верховної Ради України), а також
пізніше підписувався «бувший президент Української Центральної
Ради». В протоколах засідань Ради він називався українським
словом «голова». Таким чином Грушевський був не головою УНР,
а головою Центральної Ради УНР. Найповніший реєстр усіх, хто
титулував його президентом, склав історик Павло Усенко у праці
«Чи був Михайло Грушевський президентом України?».

17.  У Києві, Луцьку , Барі, Червонограді,
та Львові споруджено пам'ятники Михайлові
Грушевському. Також невеликий постамент був
зведений у місті Козятин на Вінничині.
 У двоповерховому будинку в Києві по вулиці
Володимирській, 35 у 1927–1930 роках працював
Михайло Грушевський, про що
свідчить барельєф, встановлений на фасаді.
Зараз у цьому будинку міститься громадська
приймальня Служби безпеки України.
 Михайлові Грушевському відкрито меморіальні
дошки
у Відні, Празі, Варшаві, Холмі (нині Польща), Тбілі
сі,Казані, Москві

19.  Михайло Грушевський писав у «Споминах»:
«Я любив Сестринівку незвичайно, страшенно мріяв
про неї і линув душею до неї цілими десятиліттями
мого життя. То це було тому, що, як-не-як, був
властиво одинокий пункт, де я міг зв'язуватися з
українською стихією, дотикатися до української
природи, до її культури… Я кохався у тому селі, що
наверх мало усі українські прикмети: чепурненькі
хатки, солом'яні
стріхи, садки, городи, перелази, зарослі вербами
береги…»
На 140-річчя Грушевського відродилося його ім'я і в
селі Сестринівці (Козятинський район, Вінницька область) — на
матеріалах шкільного музею відкрито новозбудований музей Михайла
Грушевського. Первинна споруда — хата діда, пам'ятка історії, не
збереглася — розсипалася за останні роки.
У часи незалежності відкрито музеї Грушевського у Львові, в Івано-
Франківській області, в Києві. Відтворений будинок невеликий — 6×9
метрів (оригінальний будинок мав розміри 12×17). Там розмістилося
багато унікальних речей, серед яких є метрична книга місцевої церкви,
де записана Глафіра Захарівна: її хрестини та вінчання

20. ЗОБРАЖЕННЯ НА ГРОШОВИХ ЗНАКАХ
 Портрет Михайла Грушевського зображено
на банкноті номіналом 50 гривень та на пам'ятних
монетах 1996 та2006 років.

23. ПРЕЗЕНТАЦІЮ ВИКОНАЛА
УЧЕНИЦЯ 10–А КЛАСУ
КЗО «СЗШ №91»ДМР
ШАЛДИБІНА АННА