Віртуальна книжкова виставка творів українського письменника Миколи Володимировича Гомона.

1. Народився
23 лютого 1942 року
Український
письменник, журналіст,
Почесний громадянин
Токмацького району
Підготувала
бібліотекар
Токмацької ЗОШ № 5
Симоненко
Галина Вікторівна

2. Про автора
Микола Володимирович Гомон –
член Спілки письменників України,
Заслужений журналіст України, Почесний
громадянин Токмацького району
Запорізької області, автор чотирнадцяти
книг: одинадцять із них – художні, дві –
документальні, одна – автобіографічна.
За особистий творчий внесок у розвиток
української національної літератури
письменнику присуджено регіональну
літературну премію імені Миколи
Нагнибіди (роман “Над Кінбурном чайка
плаче”, альманах “Хортиця”, Запорізький
обласний фонд культури). Як співавтор
колективного збірника “Їх водила
молодість”, удостоєний регіональної
літературної премії імені Михайла
Андросова.
Родом із села Вільна Україна
Голопристанського району Херсонської
області. Сорок років життя віддав роботі
в пресі, більше трьох десятків літ –
головним редактором міськрайонної
газети “Таврія”. Живе в місті Токмак
Запорізької області.

3. Гомон, М. Тендра : оповідання /
Микола Гомон. –
Дніпропетровськ : Промінь,
1976. – 118 с.
“Тендра” – перша книга
українського письменника
Миколи Володимировича Гомона.
Чому така назва збірки? Як пише
сам автор: “… я виріс у селі, на
узбережжі Тендрівської затоки
Чорного моря”.
До збірки увійшли оповідання
“Чорнобривці”, “Тендра”, “Тиха
Гора”, “Батько”, “Косічанські
оповідки”.
Всі ці оповідання про трудівників
таврійського степу, про тих, хто
все своє життя пов’язав з морем.
Тендра – видовжений вузький
острів у північній частині Чорного
моря, в межах Херсонської області.
Значна частина Тендрівської коси
входить до складу Чорноморського
заповідника. Місце гніздування та
зимівлі птахів.

4. Гомон, М. Чорноморські криниці :
повісті, оповідання / Микола
Гомон. – Український письменник,
1981. – 168 с.
Люди незвичайної долі, мужні та
стійкі, безмежно віддані своїй
справі, нелегкій і незвичайній,
хвилюють письменника Миколу
Гомона.
Герої повістей та оповідань цієї
збірки переважно живуть біля
моря, у суворих умовах добувають
його дари, охороняють та
захищають рідну природу.
Тут мужніють їхні характери,
гартуються серця.
Велику увагу автор приділяє
особистим стосункам своїх героїв –
сімейним проблемам, чистому й
благородному коханню.
Коли жінка вийшла до озера, то
почула знайомий і рідний до болю
пташиний гелгіт: чайки то
злітали з озера, то знову
торкалися крильми хвиль,
наповнюючи днину своїм гомоном.
Стояти б оце тут і слухати…

5. Гомон, М. Моряна : повісті,
оповідання / Микола Гомон. –
К. : Український письменник,
1985. – 240 с.
До книжки увійшли повісті та
оповідання про людей
чорноморського краю –
рибалок, будівельників,
археологів та інших трудівників.
Повість, що дала назву книзі,
розповідає про нашу землячку,
патріотку Марію Педенко,
людину цікавої і складної долі.
У грізні воєнні роки Марія
Педенко хоробро воювала на
Малій землі.
Високі й благородні людські
риси розкриває автор у героях
інших повістей та оповідань.
Документи Рудої Полундри (так
називали бойові друзі Марію
Педенко) були залиті її кров’ю під
час поранення у вересні 1943 року.
На них перед атакою вона
написала: “Бий ворога по совісті –
і совість твоя буде чиста перед
Вітчизною”.

6. Гомон, М. Ягорлицький Кут : повісті /
Микола Гомон. - Запоріжжя :
Хортиця, 1996. – 148 с.
До книги увійшли дві повісті. Перша з
них - “Ягорлицький Кут” – розповідає про
непрості, драматичні долі трудівників
причорноморського села, яке зазнало
руїни від сталінського плану перетворення
природи і компартійної політики стосовно
“неперспективних” населених пунктів.
У другій – “Саливонове прокляття” –
автор, посилаючись на події
насильницької колективізації та війни з
гітлерівцями, веде своєрідний діалог між
мертвими і живими, застерігає сучасників
не переступити межу між духовними
цінностями і егоїстичними міщанськими
вподобаннями, викриває гнилість
бюрократичної системи.
Обидві повісті пронизані вірою в перемогу
правди над кривдою, осудом сталінщини
та її наслідків.
Ягорлицький кут… Ви ніколи там не
бували? І нічого не знаєте? Що ж, я
розкажу… Чи, може, приїздили на цей мис,
чули, як виспівує пісню наш материк,
як обціловують його Ягорлицький і
Тендрівський лимани, і для вас вже нічого
не новина? Теж не біда, мабуть, в образах
моїх оповідок когось упізнаєте.
Ягорлицький Кут… Про тебе і для тебе
слово моє, рідна земля херсонська!
Автор

7. Гомон, М. Віхола над Балатоном :
повість ; новели ; оповідання /
Микола Гомон. – Запоріжжя :
Хортиця, 1996. - 128 с. : іл.
Хто ти є на цій землі – людина сильної
волі чи слабодуха – такий головний
лейтмотив творів, що увійшли до цієї
книги.
Автор змальовує події війни, героїзм
бійців у мирний час. Показує
драматичні долі наших сучасників, які
вистояли під тягарем особистого горя.
Духовній вбогості письменник
протиставляє високі моральні якості.
До книги увійшли: повість “Гребля”;
новели “Пам’ять про Онисія”, “Як тобі
спалося, синку”, “Віхола над
Балатоном”; оповідання “Чом сумне
джерельце”, “Давній знайомий”,
“Нагар”, “Ніч”, “Під мінним полем”,
“Солероби”, “Солдатські листи”,
“Кам’яне пасмо”, “За Одером, на
світанні”.
В основу новели “Віхола над
Балатоном” покладено
достовірний факт врятування
угорської дівчинки в 1963 році.
Трагедії не повинні
повторюватись.

8. Гомон, М. Край токмацький :
документальна історико-краєзнавча
розповідь про міста Токмак,
Молочанськ і села Токмацького району
Запорізької області / Микола Гомон. –
Токмак : Токмацька міська друкарня,
2002. – 184 с. : іл.
Токмак… Загадкова назва – ви
згодні? А носить її українське
місто на Запоріжжі.
Токмак... Це слово зустрічає
кожного, хто з усіх чотирьох сторін
приїздить у місто.
Прочитайте цю книгу – і ви
познайомитесь з його історією,
дізнаєтесь про людей, які
народилися, жили, працювали,
воювали тут, на легендарних
Пришибських висотах, на рубежі
річки Молочної.
Токмацька земля славна своєю
історією і талановитими людьми.
Токмацький край географічно
розташований в тому масиві, що колись
належав до необжитого і пустельного
Дикого поля. З часу заснування першого
поселення минуло понад двісті років –
і цей край зараз добре освоєний
і розвинутий. Пишне цвітіння садів
навесні, буйні пшениці, впорядковані
села зачарують кожного гостя.

9. Гомон, М. Над Кінбурном чайка
плаче : роман / Микола Гомон. –
Токмак : Трибуна, 2005. – 110 с.
Роман “Над Кінбурном чайка плаче”
присвячений переселенню чорноморських
козаків на Кубань в кінці ХVІІІ століття і
висвітленню долі одного з них, котрий
самовільно лишився на Причорномор’ї і
виніс суворі випробування на самотинні.
За роман “Над Кінбурном чайка плаче”
Миколі Гомону присуджено регіональну
літературну премію ім. Миколи Нагнибіди.
Невже це зрада – залишитися на
рідній землі? Невже це злочин –
піти усупереч повелінню цариці?
Життя – воно розсудить…
І вчорашній чорноморський козак
Павло Лобань пішов до лиману.
Здавалося, чайки не кигичуть
над ним, а плачуть-квилять.
Чому вони плачуть? Може, і в
них життя безрадісне – мусять
зриватися у вирій, шукати
тепліші краї, зоставляючи
землю, яка дала крила? Чи то
ллється згори чаїна туга – по
крові, що напоїла кінбурський
пісок? По людях, котрих забрала
до себе піщана земля?
По твоїй безрадісній долі?
Плакала чайка над Кінбурном…

10. Гомон, М. Соловейкове дерево :
роман / Микола Гомон. –
Токмак : Трибуна, 2005. – 112 с.
Роман “Соловейкове дерево”
входить до циклу романів
Миколи Гомона під назвою
“Ахіллесове ристалище”.
Головний лейтмотив цієї
художньої книги – людські долі
в умовах жорстокого часу
громадянської війни і
колективізації на Причорномор’ї.
Як пише автор у своїй передмові,
його герої борються за своє
місце під сонцем, вони “різні за
світоглядом, вони багаті і бідні,
щасливі і нещасні, великі і дрібні,
як саме життя”.
Вже дихав липень. Густою
стіною стояла пшениця.
Дозрівав хліб.
Жінка тримала в руці гілочку
марини.
На лану запахло соловейковим
деревом.

11. Гомон, М. Цвіте кермек : роман /
Микола Гомон. – Токмак :
Трибуна, 2005. – 126 с.
Роман “Цвіте кермек” циклу
“Ахіллесове ристалище”
розповідає про цікаві й досить
оригінальні долі нащадків
запорозьких козаків.
Головний герой твору колишній
заможний хазяїн повертається з
заслання в рідне
причорноморське село. Яке
ставлення до цієї людини, котра
жила з ярликом “куркуль”, з боку
земляків, що він сам думає про
них і про минулу колективізацію,
які проблеми доводиться
розв’язувати селянам у шістдесяті
роки двадцятого століття – про це
та інше правдиво пише автор.
Дорога вивела у надбережжя. Воно було
синє-синє. Це кермек. Дикі кущі. – А яка
від нього користь? Ні худоба не їсть, ні
птиця не клює. Бур’ян… Тягне з землі
соки. - А ви погляньте, як він цвіте.
Очей не можна відвести. Тут і небо, і
море – в отій квітучій долині мого
дитинства.
- Який же це бур’ян? Мусили б усі знати,
хто так думає: кермек росте на солоній
землі, на піску, у нестерпну спеку.
Скільки сил йому треба, щоб не тільки
рости. А ще й чарувати людей своїм
ніжним квітом.

12. Гомон, М. Акварельна хроніка : роман-
одіссея в оповідках невигаданих і на
документальній основі / Микола Гомон. –
Токмак : Наше місто Токмак, 2016. – 188 с.
Заселення Півдня України в сиву
минувшину. Баталії на Причорномор’ї.
Героїчні постаті і людські долі в буремному
двадцятому столітті, ціна перемоги над
фашизмом і розплата за зраду. Сторінки
історії з більше двадцяти географічних
територій України, Угорщини, Югославії,
природа рідного краю… Ці та інші теми
своєрідно розкриває автор в оригінально
побудованому документальному романі
“Акварельна хроніка”.
Пропливають, немов кінокадри,
сторінки побаченого у різних
територіальних точках, де випало
побувати або жити. Стелиться
до обрію моя життєва та
професійна дорога, зодягнена в слово.
У цій книзі кожна документальна
оповідка нанизується на спільний
стержень: де саме і що саме? Різна
часова відстань до тих подій. Щось
уже застаріло? Не поспішайте з
висновками. Тут краплинки історії.
Сама історія ніколи не старіє.
Тут реалії. Вони і є головними героями
мого твору. Я лише супроводжую їх.
Нерідко – вони ведуть мене від
станції до станції, з лагуни –
до причалу.
Степи, ліси, водойми, села, міста…
то все – географічні пристані моєї
творчої одіссеї.
Отже – слово з її доріг.
Автор

13. Гомон, М. Нескорена токмачанка :
роман / Микола Гомон. – Токмак :
Наше місто Токмак, 2016. – 224 с.
Роман розповідає про живу, а не міфічну
легенду Запорізького краю – Марію
Педенко з міста Молочанськ. Марія
Педенко пішла на фронт у неповних
двадцять два роки. Добровільно. Важко
було в окопах і бліндажах їй, молодій
дівчині, разом з моряками і солдатами.
Важко і… непросто. Але вона вистояла.
Задумайтесь над цим!
“У драматичні 2014-2016 роки моя рідна
Україна стала матір’ю нових героїв.
Серед них є жінки. Вони зі зброєю в
руках відзначилися в антитерористичній
операції, наслідуючи приклад
попередниць-фронтовичок. А відтак я
маю підстави вважати учасниць минулої
війни символом нескореності ворогові і
символом мужності для нових поколінь.
Марію Педенко – зокрема”.
Автор
Я написав нову книгу, щоб на прикладах
минулої війни показати, як треба
боротися з агресором. Патріотичне
виховання зараз як ніколи набуває
особливої ваги. Мій новий роман має
нагадати молодому сучаснику про
необхідність гартувати характер і
волю та боронити свою територію.
Микола Гомон

14. До цієї збірки увійшли рецензії,
літературно-критичні статті, відгуки
письменників, журналістів, учителів,
читачів, опубліковані в газетах і
журналах, на книги Миколи Гомона.
У книзі, образно кажучи, очима преси
створено своєрідний літературний
портрет відомого сучасного українського
письменника. Тут Микола Гомон –
і упорядник, і автор, і коментатор.
Гомон, М. Гомін, постріл, сліпого колосу
дзвін : іскрини творчого світу / Микола
Гомон. – Токмак : Наше місто Токмак,
2015. – 124 с.
Більше трьох десятків авторів виявилися
небайдужими, написали про мою
літературну творчість те, що хотіли, у 32
виданнях: у журналах і в газетах різного
рангу (дехто - і в книгах). Загальний
тираж рецензій, статей та деяких відгуків
у цих виданнях на моє художнє письмо
становить понад мільйон примірників.
Такий гомін я називаю літературним
щастям.
Схиляюся перед Словом, бо воно
принесло мені книги і дало отой тираж в
мільйон примірників з
літературознавчою оцінкою творчості
збоку, тобто іншими очима: яке ж воно,
моє слово? У рецензіях, статтях, відгуках
простежується, як у мені проростав
прозаїк і як я оволодівав секретами
художності.
А тому – уклін йому!
Книга відображає зростання моєї
письменницької професійності.
Моя душа – в моїх книгах.
Вона ж творити запрагла ще в ранньому
віці. Й творила…
Микола Гомон

16. Петро Ребро:
Сперечатися тут ні з ким,
Як воно зробилось так,
Що на хлібі журналістськім
Став письменником козак…
Ще послужиш ти державі,
Віддаси їй серця жар,
Бо перо ще не іржаве
І ще повен каламар,
Ще дзвінка вода в криниці,
Кінь гарцює в холодку,
Порох є в порохівниці,
Стріли є в сагайдаку.
(Із вірша “Гомін, гомін по діброві…”,
присвяченого Миколі Гомону.
Обласна газета “Запорізька правда”.