Документальне свідчення про легендарну авторку. Пісні Марусі Чурай “Віють вітри, віють буйні…” “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці…”

1. Документальне свідчення
про легендарну авторку.
Пісні Марусі Чурай
“Віють вітри, віють буйні…”
“Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці…”

2. Гордій Чурай
У 1834 році в Москві вийшов збірник
українських народних пісень, половина з яких була
записана на Полтавщині Михайлом
Максимовичем. Серед цих пісень є і пісня про
смерть Чурая:
Орлику, сизий орлику, молодий Чураю,
Ой забили ж тебе ляхи та в своєму краю.
Ой забили ж тебе ляхи із твоїм гетьманом.
Із твоїм гетьманом, що паном Степаном.

3. Гордій Чурай
Про смерть полкового осавула Чурая згадується
також в «Історії Русів», автором якої вважався
білоруський архієпископ Георгій Кониський.
Участь Гордія Чурая у повстанні 1637 р. як осавула
охочекомонного, тобто нереєстрового полку, проходила
під військовим проводом «наказного гетьмана»
нереєстрового козацтва, одного з найвидатніших
керівників цього повстання Карпа Скидана. Тому логічно
в текст пісні, записаної М. Максимовичем, внести
уточнення щодо особи гетьмана, а саме замість вигаданого
«Степана», вписати «Скидана».
Михайло Максимович

4. Гордій Чурай
Як відомо, після поразки під Боровицею реєстрова
старшина для збереження власного життя видала на
розправу польській владі найбільш активних учасників
повстання: «Видали старших наших... Павлюка і
Томиленка з кількома іншими, а Скидана, тих бунтів
провидця, що втік, всі загалом обов’язуємося віднайти і до
рук ясновельм. п. гетьмана приставити». Серед цих
«кількох інших», виданих на розправу, вірогідно, був і
Гордій Чурай. Публічна страта повстанців відбулася у
Варшаві в жовтні 1638 р.

5. Гриць та тесть Федір Вешняк-Якубович
Згідно з офіційним козацьким реєстром 1649 р., підписаним Богданом
Хмельницьким і Іваном Виговським, Чигиринський полк очолював Федір Якубович,
а прізвище Вешняк серед козаків цього полку, записаних до реєстру, не
зустрічається.
Михайлом Грушевським в «Історії України-Руси», перелік призначених
польською владою у 1638 р. реєстрових сотників Чигиринського полку, в якому
поряд з іменами Богдана Хмельницького, Федора Якубовича та інших козацьких
ватажків згадується сотник Федір Якубович Вешняк. Запис в реєстрі 1638 р. як
документальне свідчення існування двох сотників — Федорів Якубовичів — у
Чигиринському полку є помилковим. Федір Вешняк і Федір Якубович — це одна і та
ж сама особа.

6. Гриць та тесть Федір Вешняк-Якубович
Слово «вешняк» означало в ХVII ст. назву наплавного млина, що меле тільки
весною. Прибутки від використання млинів, як вітряків, так і вешняків, були досить
значними. Часто козацькі старшини (полковники, сотники, осавули) замість
грошових виплат за службу отримували у власність земельні наділи і млини. Для
чигиринського сотника Федора Якубовича рангова маєтність у вигляді наплавного
млина-вешняка стала передумовою надання йому козацького прізвища Вешняк.
У переліку козаків Жаботинської сотні Чигиринського полку є запис: «Грицько
Вешняків зять». зять Федора Вешняка був записаний до Чигиринського полку і
водночас як знаний полтавський козак залишився в реєстрі Полтавського полку. І
дійсно, в складі Зіньківської сотні Полтавського полку ми знаходимо його ім’я:
«Грицко Бобровник».

7. Вирок Марусі Чурай
«Літа от нарождення Сина Божого тисяча шістьсот п’ятдесят другого,
місяця іюня 18 дня. За ведомом єго милости пана Павла Семеновича
полковника Полтавського, пред нас: Костя Кублицкого судді полку
Полтавського, Андрея Нещинського отамана городового, Федора
Суховія войта, Петра Юревича бурмистра і при многих общих
персонах, постановившаяся пред нас дівиця Марина, дочка
покойного урядника Полтавського охочекомонного полку Гордія
Чурая, з Полтави року теперешнєго загубила страх Божий,
смертельний гріх учинила. На лугах зібрала; коріння отруйного, зелія
— цикути, з поміччю злого духа отруіла Григорія, сина хорунжого
Полтавського полку Петра Бобренка.

8. Вирок Марусі Чурай
Ведле (відповідно до. — Aвт. ) того добровольного признаття, той
сваволи недопускаючі шириться, винайшли сим декрет з порядку
прав Махдебурських часті четвертой, на листу сто двадцать девятому
куконцы: «Злодійка по квестом (за результатами слідства. — Авт.):
маєт быти отдана тепер кату на отсеченье голови ея».
Той же карности і сіє реченнє зрайци подлеглим зостали справу сію в
книги міскиє полтавскии вписати, что і єсть вписано року і дня
вишеположеного.
На покаяння перед Богом і краткой молитві дано время злодійке».

9. Цикута (вех отруйний)

10. Іван Іскра
У реєстрі Полтавського полку 1649 р. він записаний як Іван Іскренко, другим в
списку після полковника Мартина Пушкаря. Його батько гетьман Яків Іскра-
Остряниця (один з керівників антипольського повстання, 1637— 1638 рр.), який
після поразки повстання перейшов на територію Московської держави і заснував
козацьке місто Чугуїв, загинув у 1641 р. Після смерті батька Іван повертається до
Полтави і оселяється в слобідці, яку пізніше назвали Іскрівкою. Вже в липні 1649 р.
Іскра залишається замість Пушкаря наказним полковником, виконує особисті
дипломатичні доручення Богдана Хмельницького і стає однією з найвизначніших
постатей козацької держави. Тому можливостей отримати у гетьмана універсал про
помилування коханої дівчини у Івана Іскри було більше ніж достатньо.

11. Іван Іскра
Подальша доля І. Іскри склалася трагічно. Він
підтримав Мартина Пушкаря в боротьбі з Іваном
Виговським і загинув у 1658 р. в бою під Лохвицею.
Жалібно співали про його смерть в тогочасній
козацькій думі: «Згаснув тоді Іскра, імівший
світити». Син Івана, полтавський полковник, теж
Іван Іскра, був страчений разом з Василем Кочубеєм
за наказом гетьмана І. Мазепи у 1708 році. За зраду.

12. “Віють вітри, віють буйні…” Історія створення
На думку дослідників, пісню «Віють вітри,
віють буйні» Маруся Чурай написала тоді, коли
чекала на повернення коханого з війни і, не маючи
жодної звістки від нього, намагалася знайти
заспокоєння в молитві, тому й вирушила на прощу
до Києво-Печерської лаври. Мабуть, тут, у далекому
чужому місті, від почуття самотності і народжується
згадана пісня.

13. Образи пісні
Пісня «Віють вітри, віють буйні» передає почуття самотньої дівчини, яка
порівнює себе з билинкою в полі, що росте на піску — без роси й на сонці. Дівчина
страждає від розлуки з коханим «милим-чорнобривим». Для неї існування без
коханого — це «люте горе».
Твір наповнений глибоким ліризмом, адже побудований на принципі
поетичного паралелізму — зіставлення двох явищ шляхом паралельного
зображення: «дерева гнуться» — «сльози не ллються». Фінал емоційно підсилюють
риторичні звертання й оклики: «Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!».
Використовуються порівняння та епітети, що робить пісню дуже мелодійною.

14. Пісня у творчості відомих композиторів
● Іван Котляревський використав цю пісню як вступну
арію Наталки Полтавки в однойменній опері.
● Сюжет цієї пісні покладено в основу близько десяти
повістей, романів, кількох драм і поем, серед яких
п'єси Л. Боровиковського «Чарівниця» і М.
Старицького «Ой, не ходи Грицю», повість О.
Кобилянської «В неділю рано зілля копала»,
історичний роман у віршах Ліни Костенко «Маруся
Чурай».
● Пісню також використовували в низці творів світової
музики, зокрема Ф. Ліст.

16. Ой, не ходи , Грицю, та й на вечорниці…”
“Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці” —
українська народна пісня середини XVII століття.
Авторство належить напівлегендарній поетесі і
співачці Марусі Чурай. Існують декілька мелодій
на цей текст. Найвідоміша з цих мелодій вперше
з'являється в опері «Козак-стихотворец» (1812),
музику до якої написав Каттеріно Кавос.