Іван Багряний (Лозов’ягін). Біографія

1. Іван Багряний
(Лозов’ягін)
Біографія

2. І. П. Багряний (Лозов’яга) – поет,
письменник, публіцист, громадсько-
політичний діяч – народився 2 жовтня 1906
року в м. Охтирці на Полтавщині (нині
Сумська область) в сім’ї муляра Павла
Петровича Лозов’яги.
Після закінчення (1916 рік) церковно-
приходської школи в 1917 році вступив до
“Вищої початкової школи”.

3. Початок творчості - з малювання
Багряний вчився в Краснопільській художньо-керамічній професійній
школі за фахом «малярство та гончарна справа», у 1925-му працював у
Кам’янці-Подільському ілюстратором у газеті «Червоний кордон», а в 1926-му
вступив до Київського художнього інституту. До захисту диплому його не
допустили через «політичну неблагонадійність».
До Охтирської філії спілки «Плуг» вступив у 1924-му році, був її
секретарем. Під час навчання в Київському художньому інституті перейшов
до МАРСу (Майстерні революційного слова), а в 1929 році видав першу
збірку поезії — «До меж заказаних».

4. Літературна діяльність
Літературну діяльність почав у 1925 році
як автор поетичних творів у журналах
“Глобус”, “Всесвіт”, “Життя і революція”,
“Червоний шлях” та в різних інших журналах
у Києві та Харкові. Перша книга поезій “До
меж заказаних” вийшла в 1927 році. В 1929
році видає книгою поему “Аве Марія”, а в
1930 році - віршований історичний роман
“Скелька”.

5. Переслідування владою. Вирок.
На початку 1932 року цензура не дозволила
видати написаний прозою роман “Марево”. У віці
25 років 1933 року був арештований за
контрреволюційну діяльність і п’ять років відбував
заслання в БАМЛАГу (Байкало-амурский
виправно-трудовий табір). У 1936 році втік з
заслання і два роки жив в Зеленому Клину —
заселеній українцями території на Далекому
Сході. Спогади про цей час перетворилися у
роман «Тигролови» (спочатку мав назву
«Звіролови»).

6. Переслідування НКВС
Під час відвідин матері в Україні 1938 року його
знову заарештовано і він опинився в пазурах
НКВД. Через рік його звільнили як безпідставно
засудженого.Втечу із заслання та тюремні роки
в Харкові він частково описав у таких своїх,
написаних пізніше творах, як роман “Тигролови”
(вид. 1947 року), роман “Сад Гетсиманський”
(вид. 1950 року) і драма “Морітурі” (вид. 1947
р.).

7. Час німецької окупації
Під час німецької окупації України І. Багряний працював маляром-
декоратором в Охтирці, а потім у Харкові та співпрацював в українській пресі.
В 1943 році вирушив на Захід. В той же час, у 1943-1944 роках, він бере
участь в українському підпіллі ОУН та УПА. Під час Другої світової війни
співпрацював з ОУН і УПА. Зв’язки з ОУН встановив, ще живучи в Охтирці.
Після переїзду на Львівщину в 1943-му році він створював антифашистські
листівки, малював плакати, писав сатиричні та бойові пісні. А опинившись у
1945 році в Німеччині, він зі своїми друзями-однодумцями, після 5 закінчення
Другої світової війни, організував Українську революційно-демократичну
партію (УРДП), в якій згуртував найкращі свідомі й віддані українській справі
сили людей зі східних та центральних областей України.

8. Памфлет, що назавжди зачинив двері до України
Однією з причин еміграції до Німеччини у
1944 р. стали розбіжності у поглядах з
керівництвом УПА. Жив у таборі для
переміщених осіб у місті Новий Ульм. Там у
1946-му році він написав памфлет «Чому я не
хочу вертатись до СССР?» (перша назва —
«Чому я не хочу вертатися на «родіну»?») у
відповідь на примусову репатріацію біженців з
СРСР. Памфлет вийшов українською,
англійською, іспанською та італійською мовами.

9. Уривок з памфлету “Чому я не хочу вертатись до СССР?”
«Я не хочу вертатись на ту «родіну». Нас тут сотні тисяч
таких, що не хочуть вертатись. Нас беруть із застосуванням зброї,
але ми чинимо скажений опір, ми воліємо вмерти тут, на чужині, але
не вертатись на ту «родіну». Я беру це слово в лапки, як слово,
наповнене для нас страшним змістом, як слово чуже, з таким
незрівнянним цинізмом нав’язуване нам радянською пропагандою.
Більшовики зробили для 100 національностей єдину «совітську
родіну» і нав’язують її силою, цю страшну тюрму народів, звану
СРСР. Вони її величають «родіна» і ганяються за нами по цілому
світу, щоб на аркані потягти нас на ту «родіну». При одній думці, що
вони таки спіймають і повернуть, в мене сивіє волосся, і вожу з
собою дозу ціанистого калію, як останній засіб самозахисту перед
сталінським соціалізмом, перед тою «родіною».

10. Заснував у Німеччині газету «Українські вісті». Іван Багряний був її
головним редактором з 1946 до 1963, коли письменник пішов з життя.
Навколо видання сформувалися кілька видавництв («Україна»,
«Прометей»), які друкували заборонену у СРСР літературу та переклади
закордонних творів українською мовою.

11. Творчість
У Німеччині І. Багряний перевидав 1946 року частину зібраних своїх
поезій під назвою “Золотий бумеранг”, написав перший том роману “Буйний
вітер” під назвою “Маруся Богуславка” – з життя української молоді після
голоду 1933 року (вид. 1957 року), повість “Огненне коло” – заключну частину
роману “Буйний вітер” – про бій під Бродами вояків Української дивізії (вид.
1953 року), сатиричну поему “Антон Біда – герой труда” – відповідь тим, хто
запрошував втікачів-неповерненців у комуністичний “рай” (вид. 1956 року),
п’єси про роки окупації України німцями – “Розгром” і “Генерал” (вид. 1948
року) та згадану раніше драму “Морітурі”.

12. Творчість
Посмертно видано в США у 1965
році його твір “Людина біжить над
прірвою” за редакцією та із вступною
статтею Василя Гришка, а також
перевидано в Австралії віршований
роман “Скелька” (1984).

13. Творчість
У 1950-му році видав у Франції роман «Сад Гетсиманський».
Твір детально описує допити і використання тортур слідчими
НКВС щодо в’язнів, а також згадує життя в трудових таборах.
За цією темою«Архіпелаг Гулаг» Солженіцина побачив світ
через 23 роки.
Одним із перших відкрито заявив про те, що на боці
нацистської Німеччини воювали українські підрозділи. Зробив
він це в романі «Огненне коло». В ньому він описав битву під
Бродами, у якій зійшлися радянська армія та українські
підрозділи німецьких військ. Особливу увагу присвятив дивізії
«Галичина».

14. Роман “Тигролови”
Іван Багряний - український письменник в еміграції, який дістав
найширше розголошення своєї творчості серед чужинницького світу. Роман
«Тигролови» Іван Багряний написав за два тижні. Переховуючись від
німецького гестапо у конспіративній квартирі знайомого на Львівщині, він
створив рукопис. Друкована версія була готова 16 грудня 1943 р. Один
примірник Багряний відіслав у журнал «Вечірня година», а другий — на
літературний конкурс, оголошений «Українським видавництвом». В конкурсі
він розділив перемогу з повістю Тодося Осьмачки «Старший боярин». Його
“Тигролови” вийшли в США, Канаді та Англії англійською мовою. Цим твором
був зацікавлений навіть американський Голівуд, щоб створити фільм.

15. Роман “Тигролови”
Із англійського перекладу було зроблено переклад “Тигроловів” на
німецьку, голландську та датську мови, і вийшли вони в тих країнах кількома
накладами. “Сад Гетсиманський”, що вважається критиками за найкращий з
його творів, був перекладений на французьку мову і виданий у Парижі. Герої
творів Івана Багряного цікаві, життєрадісні, відважні і можуть бути зразком
наслідування для молодих людей. Кожний твір – це картина цікавої, хоч і
жахливої доби, яку пережив сам автор чи то в тюрмі, чи в засланні, чи на
“волі” в комуністичній системі.

16. Роман “Тигролови”
Цей твір здобув першу нагороду на літературному конкурсі 1943 року у
Львові. Про умови його написання розповідає автор у своїй статті
“Народження книги” в “Українських вістях” 1956 року. “Тигролови” з'явилися
вперше в журналі “Вечірня година” в Галичині в скороченому вигляді під
назвою “Звіролови” 1944 року. Редагував їх і скоротив письменник Василь
Чапленко, який без згоди автора змінив назву. В Німеччині, вже після війни,
Іван Багряний відновив повний текст “Тигроловів” і його вперше видано 1947
року.

17. Партію УРДП Іван Багряний очолював до своєї смерті. Десять років був
Головою Української Національної Ради та віце-президентом УНР в екзилі.
Останні п’ятнадцять років 7 свого життя І. Багряний хворів на туберкульоз,
який здобув, поневіряючись по тюрмах та засланнях Совєтського Союзу.
Помер 25 серпня 1963 року, маючи 57 років. Похований у Новім Ульмі в
Німеччині. На могилі стоїть пам’ятник роботи Лева Молодожанина. Згідно з
його заповітом на надгробній плиті викарбувані слова із “Золотого
бумерангу”: Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.

18. Івана Багряного українці почали
вільно читати лише з 1991-го,
через 28 років після його смерті.
Крім псевдоніму «Багряний»,
використовував й інші — «Іван
Полярний» та «Сорок сорок».
Писав дитячі твори. Наприклад,
віршовані «Казку про лелек і
Павлика-мандрівника» і
«Телефон».