Т.Г. Шевченко “Думи мої, думи мої”

1. Т.Г. Шевченко
“Думи мої, думи мої”
Увертюра до “Кобзаря” 1840 р.

2. Перше видання “Кобзаря” 1840 р.
«Ся маленька книжечка відразу відкрила немов
новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої,
холодної води, заясніла невідомою досі в
українському письменстві ясністю, простотою і
поетичною грацією вислову», – писав Іван Франко.
І.Я. Франко

3. Перше видання “Кобзаря” 1840 р.
Видання побачило світ за сприяння відомого
письменника Євгена Гребінки. «Кобзар» надрукувало
приватне видавництво Фішера в Санкт-Петербурзі коштом
полтавського землевласника Петра Мартоса.
Останній приписував собі славу відкриття Шевченка-поета,
оповідаючи, як замовив молодому і талановитому художнику
свій портрет. І одного разу, коли Тарас Шевченко на
хвилинку відлучився, знудьгований поміщик підняв із підлоги
аркуш паперу з віршами. Прочитане вразило. Тарас
Шевченко дістав із-під ліжка коробку, в якій зберігав свої
твори, а Петро Мартос негайно відніс їх до Євгена Гребінки.
Є. Гребінка

4. Насправді Шевченко ще в 1838-му віддав
Євгену Гребінці п’ять своїх поезій для публікації в
альманасі «Ластівка» (його видали лише в 1841-му),
і той перебував у захваті від творчості Тараса.
До «Кобзаря» увійшли 8 поезій: «Перебендя»,
«Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні
брови»), «До Основ’яненка», «Іван Підкова»,
«Тарасова ніч» та «Думи мої, думи, лихо мені з
вами».
Книга мала зручний формат і була видрукувана
на якісному папері тиражем 1000 примірників. На
початку книгу прикрашав офорт за малюнком
Василя Штернберга «Кобзар із поводирем».
В.Штернберг.
(автор
Т.Шевченко)

5. «У консервативно-реакційних колах «Кобзар» одразу ж викликав суперечки
й зазнав нападок. Про одну з таких суперечок, - що відбулася 23 квітня
1840 року на вечорі в М.Маркевича, на якому був присутній і Шевченко, - в
щоденнику Маркевича читаємо: «А Кукольник уже напав на Мартоса,
критикував Шевченка, запевняв, що напрям його «Кобзаря» шкідливий і
небезпечний. Мартос впадає у відчай». Цей переляк і відчай, очевидно, й
спонукали Мартоса, не зупиняючись перед додатковими видатками на
переверстку, вилучити з «Кобзаря» ряд уривків, публікація яких могла
мати неприємні наслідки не тільки для автора (що й показав згодом
розгляд «Кобзаря» в ІІІ відділі)», - писав відомий шевченкознавець Василь
Бородін.
Книга швидко розійшлася (згідно газетних оголошень, продавалася по
карбованцю сріблом за примірник), виторг Петра Мартоса склав приблизно
400 карбованців сріблом.

6. «Багато праці коштувало мені умовити Шевченка», –
згадував Мартос. Натомість Михайло Лазаревський наводив
слова поета: «Шевченко розповідав мені, що перше видання
вийшло майже проти його волі й що при розрахунках із
видавцем він одержав непомірно малу вигоду».
Після виходу збірки Тараса Шевченка почали називати
Кобзарем.
Арешт і заслання поета в 1847-му спричинили заборону й
вилучення «Кобзаря» з книгосховищ, через що видання стало
рідкісним ще в ті часи.
На сьогодні у світі збереглося лише кілька примірників книги.

7. «Це справді таки "увертюра" до великої симфонії Шевченкової поезії:
тут мовби короткими музичними репліками окреслено майже всі
основні її майбутні теми, принаймні петербурзького періоду, хоч і не
тільки. І тут таки Шевченко ненавмисно дає ключ до таємниці своєї
поетичної магії: "Серце рвалося, сміялось, // Виливало мову, //
Виливало, як уміло..."; ось у цьому, у магічних виливах чуття, в його
непідвладним ніяким канонам, а тільки самій силі переживання,
постійних переходах від гніву до ніжності, від надії до розпачу, від
картання до лагідності, у душевній всеоб'ємності — і буде Шевченкова
сила, Шевченкова унікальність... »
Академік Іван Дзюба

8. Вірш “Думи мої, думи мої…”написано в
Петербурзі орієнтовно в кінці 1839 — на
початку 1840 р. Автограф твору не
зберігся. Першодрук — у «Кобзарі» 1840
року. Шевченко уміщував вірш у всіх своїх
збірках. В Інституті літератури імені
Т.Шевченка зберігається екземпляр книжки
«Чигиринський Кобзар і Гайдамаки», де є
виправлення рукою Шевченка до тексту
твору.

9. За жанром вірш являє собою романтичну елегію,
вишуканість форми якої витримано за романсним типом
наспівної інтонації, не властивої фольклорним пісням.
Своєрідний внутрішній діалог увиразнюється
чергуванням риторичних окликів, запитань і відповідей.
Текст твору будується з трьох композиційних
частин.
Звернення (апострофа) до своїх «дум», тобто до
власної поезії, втіленої в метафоричні образи дум-дітей і
дум-квітів являє собою пристрасне бажання бути
почутим, знайти відгук у серцях земляків, в Україні. Ці
два ряди образів становлять ліричний сюжет першої
композиційної частини тексту (рядки 1—27).
Автопортрет
1840-1841

10. Центральна частина твору (рядки 28—100) — пристрасний і сумовитий
монолог, де вперше в українській поезії постає образ ліричного героя-поета з
автобіографічними моментами власної долі (сирітство, самотність, чужина) й
виразно окресленими поетичними темами, що його хвилювали: ліричною
темою кохання й героїчною темою козацької слави, — тобто власною
творчою програмою.
Третя частина (рядки 101—116) повертає читача до образу дум, знову
оформлених у вигляді апострóфи (звернення), утворюючи разом із першою
частиною композиційне обрамлення твору. У цій частині обидва асоціативні
ряди — квітів і дітей — злилися в один багатосмисловий образ, у якому думи
постають сиротами, що їх поет посилає «попідтинню» в Україну в пошуках
свого читача з «щирим серцем» та «ласкавим словом». Ліричний сюжет
пошуків місії свого поетичного слова завершується апострóфою—
зверненням поета до «неньки-України» з проханням привітати його думи «як
свою дитину».

11. Ліричний зміст поезії
У вірші домінує мотив власного поетичного слова, вперше означеного як
«думи». Уже з початкових рядків елегії образи автора і його віршів-дум
постають у сумовитих тонах. Відповідно до романтичної традиції, поет,
постаті якого притаманні таємничість і загадковість, виливає сум і жаль над
своїми рядками, спочатку не вмотивовуючи цих переживань. Згодом
окреслюється недоброзичливе й чуже поетові оточення, у якого ці болючі
думки викликають лише байдужу цікавість або й насмішки. Розуміння і
співчуття поет сподівається знайти в щирій дівочій любові. Мотив серця, що
багаторазово відлунює в поезії як найвищий ціннісний морально-етичний
критерій, є неодмінною складовою Шевченкового сентиментально-елегійного
словника.

12. Ліричний зміст поезії
Однак поруч з Україною «вишневих садків» і
«темних ночей» з «дівочими ласками» його уяву все
дужче притягує Україна як поле національних
змагань, з «козацькою громадою», «степом» і
«могилами-горами». Рідний краєвид уособлює
колишню «козацьку волю», що «лягла спочить», і
цей образ символізує загибель козаччини, її вічний
мертвий сон у насипаній невідомо ким «могилі».
Волю сторожить імперський «орел чорний» —
символ російського самодержавства — винуватця
трагедії України.

13. Ліричний зміст поезії
Згодом з'являється новий образний мотив:
кобзарям протиставлено образ ліричного героя,
засобами народної символіки («змія люта» —
журба; «думка, як той ворон» — провісник нещастя
— «літає та кряче», «серденько соловейком
щебече та плаче») та народної фразеології
вимальовується сентиментально-романтичний
образ молодого самотнього поета-сироти в чужому
краю, ностальгійно зажуреного й відчуженого від
байдужого й агресивного оточення.

14. Ліричний зміст поезії
Заключні чотири катрени перегукуються з
початком елегії завдяки образу дум («квітів-
дітей»), що їх автор спрямовує до України. Так
остаточно стверджується момент власного
самоусвідомлення як поета національного