Образ повсталого народу та їх ватажків в поемі Т.Г.Шевченка “Гайдамаки”

1. Образ повсталого народу
та їх ватажків у поемі
Т.Г.Шевченка “Гайдамаки”
Ярема Галайда

2. Друга половина XVIII століття
характеризується загостренням національно-
визвольної боротьби і зростанням
антифеодального руху в Україні. Раніше селяни,
що бунтували проти гніту, могли розгромити
маєток лише „свого пана”. А в цей час починають
формуватися невеликі загони, що інколи
вступають у бойові дії з регулярною армією. Цей
рух дістав назву — гайдамацький, а Коліївщина
була найвищим його етапом, що мав місце у 1768
році. У поемі “Гайдамаки” Тарас Шевченко
відобразив реальні події народно-визвольної
боротьби проти шляхетської Польщі, тим самим
воскресивши в пам'яті нащадків героїчне минуле
нашого народу.

3. Обираючи предметом зображення
героїчні моменти й постаті рідної історії,
українські автори романтизували її, творили
патріотичний міф, сповнений чуття приреченості
рідної культури. Інакше сприймав минуле
Шевченко: героїзм рідної історії він осмислював
як запоруку майбутнього відродження України.
Кожна п’ядь української землі свідчить про
минулу славу й минулу трагедію, наслідком якої є
нинішнє поневолення народу — не лише
політичне й економічне, а й духовне: міцно
вкорінене почуття національної меншевартості.
Сотниківська січ – одне з
найбільших козацьких
кладовищ, що
збереглося до наших
днів. Знаходиться воно
на околиці Одеси, всього
в 15 хвилинах на авто
від центру, обабіч
Хаджибейської дороги.

4. У “Передмові” до першого окремого видання 1841 р. Шевченко висловив
ставлення до цього трагічного епізоду історії польсько-українських взаємин:
“Весело подивиться на сліпого кобзаря, як він собі сидить з хлопцем,
сліпий, під тином, і весело послухать його, як він заспіває думу про те, що
давно діялось, як боролися ляхи з козаками; весело... а все-таки скажеш:
“Слава Богу, що минуло”, — а надто як згадаєш, що ми одної матері діти,
що всі ми слов’яне. Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини
і внуки, що батьки їх помилялись, нехай братаються знову з своїми
ворогами. Нехай житом-пшеницею, як золотом, покрита, не розмежованою
останеться навіки од моря і до моря слов’янськая земля”. Поет глибоко
переживав трагізм цієї української “ночі святого Варфоломія”, розумів його
фатальну зумовленість тогочасним польським пануванням над нещодавно
вільним козацьким народом і оспівав той дух непокори й волі, якого так
бракувало його приборканим сучасникам.

5. Система персонажів поеми складається передусім з двох збірних образів
— гайдамаків і “ляхів”, які антагоністично й контрастно протистоять один
одному.
Своєрідним містком між ними виступає корчмар Лейба, однаково
ненависний і тим, і другим і який сам однаково ненавидить і тих, і других.
Головний герой поеми — гайдамаки, повсталий народ, зображений
переважно як цілість; поет раз у раз виокремлює з їхньої маси то одного
(Гонту, Залізняка, Ярему, півпарубка, запорожця, кобзаря Волоха), то цілий
прошарок (козацьке панство, “старшини — первий, другий, третій”), ніби
розглядаючи окремо у такий спосіб гайдамацьку масу, і знову зливає їх у
монолітну, злютовану єдиним поривом цілість.
Благочинний і титар, перебуваючи поза гайдамацтвом, єднається з ними
психологічно — патріотизмом, відданістю вірі й громаді, мужністю.

6. Герої твору гіперболізовано романтичні,
але різною мірою: Ярема автобіографічно
ближчий авторові, а завдяки цьому — й
читачеві; Гонта — романтизований
найбільшою мірою як особистість великого
масштабу з нелюдською силою волі й
саможертовною відданістю справі, як
написав про нього поет пізніше у вірші
“Холодний яр”.

7. Антагоністичний до гайдамаків збірний образ — “ляхи скажені”, конфедерати,
шляхта, єзуїт-базиліянин, який спровокував Гонту на вбивство своїх малих
синів-католиків; конфедерати діють лише в розділі “Титар”, цілковито
виявляючи єство грабіжників і катів, якими вони залишилися в народній
пам’яті. Жоден з них не зображений як окрема постать; далі вони — безлиця
маса, узагальнений об’єкт помсти.

8. Однак образна система твору не вичерпується двома збірними образами
— над ними домінує “образ автора”, утворений ліричними й епічними
суб’єктами викладу, які вибудовують багатовимірну часову перспективу
твору, його художній світ.
Дуже важливу роль відіграє саме ліричний “власне автор” (форма вияву
колективного “я” або “ми”), якому належить розімкнути епічний час. його
задача: відкрити його сучасність, показати наслідки повстання, протиставити
героїчне минуле пасивній сучасності ( “Кат панує, а їх не згадають”). Це
велике й страшне минуле осмислене в поемі ліричним “власне автором” з
позицій сучасного поетові історика як епізод у нескінченному плині часу,
співмірний з відомими подіями світової історії — Троянською війною,
Варфоломіївською ніччю — “стидом Римської тіари” (різаниною з
конфесійних причин, не освяченою визвольною метою)

9. Поставлено як ланка в ланцюг героїчних подій
визвольної боротьби українського народу (промова
благочинного у розділі “Свято в Чигирині” близька до
промови Тараса Трясила в поемі “Тарасова ніч”) та
події історії Польщі (“Інтродукція”). І промова
благочинного, і монолог Яреми “Ой Дніпре мій,
Дніпре, широкий та дужий!” у розділі “Треті півні” за
змістом є медитаціями “власне автора” на історичну
тему з головним мотивом твору — протиставленням
вільного й славного минулого ганебному сучасному;
причому історія оцінюється ще й з погляду
майбутнього, коли народ, що має такі героїчні
традиції, здобуде свободу й незалежність.

10. Образ Яреми Галайди
Ярема Галайда – це збiрний образ
українського повсталого народу. Такої
iсторичної постатi не було, це витвiр
автора. Сам Шевченко пише: "Галайда
вполовину видуманий". Шевченкознавцi
пояснюють слово "вполовину" так:
"видумана" поетом любовна сюжетна лiнiя
Яреми – Оксани, а не сам герой поеми.
Загально визнано, що головний герой
поеми "Гайдамаки" – це повсталий народ. А
Ярема – його типовий представник. Хто вiн
такий?
Юзеф Брандт. “Прощання”
(Козак напуває коня)

11. Це наймит-попихач, над яким
знущається загребущий i жорстокий Лейба.
Яремi доводиться багато працювати, у
нього багато обов'язкiв. Ярема "гнувся",
"нагинався", мовчки виконував роботу;
заступитися за нього нiкому: це "сирота
убогий". Але за наругу вiн не нарiкає, такої
вже вiн вдачi: добрий, не мстивий, нiжний. I
все ж Ярема – "сирота багатий": вiн по-
справжньому багатий душею, багатий на
щиру дiвочу любов. Оксана його теж щиро
любить. Оце щире, глибоке кохання є
найвищим iдеалом Яреми, окрилює його,
не дає занепасти духом.

12. Але сталася бiла: титаря убили, а Оксану украли. Без
коханої вiн не уявляє собi життя. Особиста кривда робить його
сильним i рiшучим. I все-таки не лише особистi iнтереси, а i
вболiвання за свiй понiвечений народ роблять його месником.
Ярема йде в гайдамаки. Йому дають прiзвище Галайда, яке теж
означає – бездомний, бурлака. Але тепер у нього є дiм, сiм'я,
учителi – це Гонта, Залiзняк, козаки. Ярема хоче стати сторуким,
вiн так люто ненавидить ворогiв свого народу, що коли й умре,
говорить вiн, то з могили встане мучити шляхту. Ярема дуже
змiнився: у нього "виросли крила", тепер вiн "неба достане,
коли полетить". Спочатку Ярема-наймит дивував нас своєю
рабською покiрнiстю, потiм романтичним нiжним коханням, а
Ярема-месник вражає нас своєю грiзною силою, незвичайною
хоробрiстю, а понад усе – якоюсь вулканiчною люттю до панiв i
навiть жорстокiстю:

13. А Ярема – страшно глянуть -
По три, по чотири так i кладе…
Звичайно, Ярема – образ романтичний. А романтичне зображення героїв
вимагає вiд письменника i прийому гiперболiзацiї, i емоцiйного викладу, i
барвистого вислову. Ярема надiлений винятковими рисами, але не
протиставлений народу. Вiн весь час з народом, роздiляє з ним ярмо неволi i
радiсть перемоги над гнобителями. Це звичайний гайдамака, i автор на
цьому наголошує. Шевченко надiляє Ярему щастям наприкiнцi поеми: вони
повiнчалися з Оксаною вранцi, а ввечерi вiн повертається в загiн Залiзняка,
якому вiн став за сина: Придбав Максим собi сина
На всю Україну.
Хоч не рiдний син Ярема,
А щира дитина.

14. За вiдданiсть народнiй справi прославився
Ярема. Про нього складають пiснi. Важливо,
що Ярема не гине. Вiн i такi, як вiн, мають
передати наступному поколiнню естафету
святої боротьби за святу волю.