Додаток 1

1. Засоби масової комунікації.
Медіакультура та її візуальна
складова

2. Медіа — це всі засоби масової комунікації,
а також засоби масової індивідуальної
комунікації й, так звані, мережеві
мультимедійні засоби.
Фотографія та кінематограф, радіо та
телебачення, друк і копіювальна техніка,
мобільний зв’язок, комп’ютер, інтернет та
інше — все разом це й становить
медіазасоби або засоби масової
комунікації.

3. Технічні функції медіа засобів:
створення інформації завдяки медіатехніці та
медіатехнологіям;
зберігання інформації записаної на матеріальному носії,
що уможливлює її практично нескінченне відтворення;
копіювання, тиражування інформації з метою поширення;
передача (трансляція) інформації на значні відстані
завдяки технічному забезпеченню;
медіатизація як запис, копіювання, тиражування
інформації, створеної в іншій продуктивній діяльності:
репродукування творів образотворчого мистецтва й
музичних творів зокрема.

4. Засоби масової комунікації також виконують і
певні соціальні функції:
передача інформації, поширення;
здійснення опосередкованої комунікації;
спрямованість на маси, масову, цільову
аудиторію.

5. Можливість функціонування сучасних засобів
комунікації обумовлена певними
об’єктивними закономірностями, а саме:
1. Засоби масової комунікації як технології та їх
експлуатація є дуже дорогими об’єктами. Тому
джерелами/власниками засобів масової
комунікації є певні структури, організації
(владні, політичні, комерційні, соціальні тощо),
від яких залежить функціонування
медіазасобів. Звідси випливає наступне —
залежність засобів масової комунікації, які
виконують замовлення, представляють
інтереси певних структур, організацій,
соціальних груп.

6. 2. Відповідно спрямування змісту
інформаційних повідомлень, а у широкому
контексті — всієї медіаінформації
(медіатекстів), знову ж таки, залежить від
інтересів власників/замовників ЗМК: «Хто
платить, той і замовляє».

7. 3. Саме тому можна впевнено сказати, що
засоби масової комунікації у своїх
медіатекстах репрезентують не
об’єктивне відтворення реальної дійсності,
а медіаілюзію, яка відтворює світоглядні
(політичні, економічні тощо) позиції певної
групи/груп людей, їх маніпулятивні
інтереси, у кращому випадку — «авторське
бачення», як це є у мистецтві.

8. Медіатворчість
медіатворчість — створення нового (чи
перетворення існуючого) в сфері медіа або
за допомогою медіазасобів.

9. • За змістом феномен медіатворчості охоплює
чотири основні види людської діяльності:
• винахідництво засобів медіа, медіатехнологій
або їх модифікації – все те, що пов’язане із
«залізом» та його функціонуванням;
• виробництво медіапродукції;
• соціальні, особистісні комунікації;
• творчий процес суб’єкта медіатворчості — від
процесу медіатворення та медіасприймання
до розв’язання особистісних задач
(самореалізації, самопрезентації, компенсації,
сублімації, виконання завдання, заробляння
грошей тощо), а також творчим надбанням
особистісної медіакультури.

10. Характерними особливостями
медіатворчості, що відрізняє її від
інших видів творчості є:
• а) «медіаопосередкованість» творчого
процесу та репрезентації творчого
продукту;
• б) «технічна медіаграмотність або
компетентність» медіа творців;
• в) «масовість» творців, як професіоналів,
так і аматорської більшості;
• г) «дозвіллєвість», «гедонізм» процесу
творення й процесу сприймання тощо.

11. Медіатворчість забезпечує людині:
адекватну адаптацію до сучасних умов
існування у світі медіареальності
інформаційного суспільства; розширення
комунікаційних можливостей; збагачення
смислового досвіду.

12. Особистісна візуальна медіакультура — це
психологічне утворення особистості у
вигляді набутої системи способів
споживання візуальних медіатекстів
різноманітного формату.

13. Для формування високого рівня особистісної
візуальної медіакультури є розвиток
творчого медіасприймання й візуального
зокрема.
Творче сприймання медіапродукції
ґрунтується, передусім, на її критичному
сприйманні та мисленні.
Критична рефлексія медіатекстів дозволяє
людині не лише адекватно оцінити
медіаінформаційний матеріал, а й створює
передумови до нестандартного,
нестереотипного його сприймання, що, у свою
чергу, є кроком до творчого його
переосмислення й, можливо, утворення нових
власних смислів.

14. Візуальна медіакультура має й соціально-
психологічний вимір: інформативно-
комунікативний, медіатворчий й
особистісний.
Особистісна візуальна медіакультура — це
психологічне утворення, система знань,
умінь, компетенцій щодо споживання
візуальної медіапродукції.