Літописи — це історичні твори, в яких розповідь
велась за роками («літами»).
Оригінал цього літопису не зберігся, але до нашого часу він
дійшов у списках ХІV–ХV ст. Найдавнішими вважають список
Лаврентіївський (1377) та Іпатіївський (ХV ст.). Перший здобув
свою назву від імені переписувача чернеця Лаврентія, а інший
було знайдено у костромському Іпатіївському монастирі.
Літопис створювався впродовж тривалого часу багатьма митцями,
але на початку ХІІ ст. завершив, упорядкував і дав назву
літопису київський монах — чернець Нестор. Існують також ще
дві редакції «Повісті...»: одну з них зробив ігумен Сильвестр
на замовлення Володимира Мономаха, іншу редакцію було здій-
снено для сина Володимира Мстислава Мономаха. Найвдалішою
прийнято вважати саме редакцію Нестора Літописця.
Тема: висвітлення історії східних слов’ян і князівської влади, утвердження
християнства на Русі, розповідь про виникнення слов’янської писемності.
Ідея: возвеличення давності слов’янського роду, уславлення
загальноруського патріотизму.
Основна думка: проголошення слов’янського роду як рівноправного
серед інших народів.
Жанр: історіографічний літературний твір, літопис.
Сюжет. У сюжетній структурі твору значне місце займає серія оповідей
про княгиню Ольгу, князя Святослава, сказання про Бориса і Гліба, опис
невдалого походу Ігоря Святославовича, розповідь про смерть Феодосія
Печерського; закінчується літопис смертю Святополка (1113 р.).
Художні засоби у творі. У літописі використані метафори, порівняння
(як терен в серці, вірні люди), зустрічаються в тексті також приказки і прислів’я
(не похваляться сильні силою своєю). Розповідь у творі ведеться переважно
від третьої особи, але використовуються й діалоги, риторичні запитання.
Києво-Печерська лавра —
православний чоловічий монастир,
заснований 1051 року видатним
церковним діячем Київської Русі
Антонієм Печерським у давніх і
нововиритих печерах
поблизу Києва. Протягом довгих
віків зводилися й наземні спо-
руди: церкви, келії для монахів,
трапезна, готелі для прочан,
різні господарські будівлі.
Лавра відіграла значну роль у
розвитку освіти, науки, культури.
Тут у 1615 р. закладено першу на
землях Східної України
друкарню, у якій видавалися
книжки переважно церковної
літератури, але й шкільні
підручники, деякі наукові праці,
часом — і твори світської
літератури.
«Повчання …» Володимира
Мономаха — визначна пам'ятка
літератури Київської Русі. Збереглося
в Лаврентіївському списку «Повісті
минулих літ» під 1377 роком у кількох
неповних частинах. Точної дати
написання не встановлено,
ймовірно 1109 рік.
З літературного погляду — це зразок
популярного в античній та
середньовічній літературі жанру
повчань і одночасно перша в давній
українській літературіспроба
життєписної розповіді.
«Повчання» — оригінальний твір, у
якому Володимир Мономах висловлює
думки загальнодержавного,
політичного та морального характеру,
повчає своїх дітей бути розумними
правителями, боротися з князівськими
міжусобицями, самим учитися й
поширювати освіту, власною
поведінкою подавати приклад іншим.
Свої настанови він підкріплює
прикладами із власного життя,
розповідає про численні походи,
викликані необхідністю зміцнення
єдності країни та її захисту від
зовнішніх ворогів.

оригінальна література

  • 2.
    Літописи — цеісторичні твори, в яких розповідь велась за роками («літами»).
  • 5.
    Оригінал цього літописуне зберігся, але до нашого часу він дійшов у списках ХІV–ХV ст. Найдавнішими вважають список Лаврентіївський (1377) та Іпатіївський (ХV ст.). Перший здобув свою назву від імені переписувача чернеця Лаврентія, а інший було знайдено у костромському Іпатіївському монастирі. Літопис створювався впродовж тривалого часу багатьма митцями, але на початку ХІІ ст. завершив, упорядкував і дав назву літопису київський монах — чернець Нестор. Існують також ще дві редакції «Повісті...»: одну з них зробив ігумен Сильвестр на замовлення Володимира Мономаха, іншу редакцію було здій- снено для сина Володимира Мстислава Мономаха. Найвдалішою прийнято вважати саме редакцію Нестора Літописця.
  • 6.
    Тема: висвітлення історіїсхідних слов’ян і князівської влади, утвердження християнства на Русі, розповідь про виникнення слов’янської писемності. Ідея: возвеличення давності слов’янського роду, уславлення загальноруського патріотизму. Основна думка: проголошення слов’янського роду як рівноправного серед інших народів. Жанр: історіографічний літературний твір, літопис. Сюжет. У сюжетній структурі твору значне місце займає серія оповідей про княгиню Ольгу, князя Святослава, сказання про Бориса і Гліба, опис невдалого походу Ігоря Святославовича, розповідь про смерть Феодосія Печерського; закінчується літопис смертю Святополка (1113 р.). Художні засоби у творі. У літописі використані метафори, порівняння (як терен в серці, вірні люди), зустрічаються в тексті також приказки і прислів’я (не похваляться сильні силою своєю). Розповідь у творі ведеться переважно від третьої особи, але використовуються й діалоги, риторичні запитання.
  • 11.
    Києво-Печерська лавра — православнийчоловічий монастир, заснований 1051 року видатним церковним діячем Київської Русі Антонієм Печерським у давніх і нововиритих печерах поблизу Києва. Протягом довгих віків зводилися й наземні спо- руди: церкви, келії для монахів, трапезна, готелі для прочан, різні господарські будівлі.
  • 12.
    Лавра відіграла значнуроль у розвитку освіти, науки, культури. Тут у 1615 р. закладено першу на землях Східної України друкарню, у якій видавалися книжки переважно церковної літератури, але й шкільні підручники, деякі наукові праці, часом — і твори світської літератури.
  • 14.
    «Повчання …» Володимира Мономаха— визначна пам'ятка літератури Київської Русі. Збереглося в Лаврентіївському списку «Повісті минулих літ» під 1377 роком у кількох неповних частинах. Точної дати написання не встановлено, ймовірно 1109 рік. З літературного погляду — це зразок популярного в античній та середньовічній літературі жанру повчань і одночасно перша в давній українській літературіспроба життєписної розповіді.
  • 15.
    «Повчання» — оригінальнийтвір, у якому Володимир Мономах висловлює думки загальнодержавного, політичного та морального характеру, повчає своїх дітей бути розумними правителями, боротися з князівськими міжусобицями, самим учитися й поширювати освіту, власною поведінкою подавати приклад іншим. Свої настанови він підкріплює прикладами із власного життя, розповідає про численні походи, викликані необхідністю зміцнення єдності країни та її захисту від зовнішніх ворогів.