12.docx

1. 1
РОЛЬ ФОЛЬКЛОРНИХ ОБРАЗІВ У РОЗУМІННІ НАЦІОНАЛЬНОГО
ХАРАКТЕРУ УКРАЇНЦІВ
Фольклор визрiває столiттями, а часом несе в собi знаки тисячолiть. І це цiлком
природно йзрозумiло: довго живуть по-справжньомупотрiбнiй гарнi зразки, а живучи
довго, вдосконалюються, стаючи ще кориснiшими й кращими [22].
Нiякий твiр не можна назвати фольклорним, якщо вiн не художнiй. Краса –
неодмiнна ознака народної науки. І це теж не випадково: знання передавалися усно, а
гарне легше запам’ятати, бо душа кожної людини вiтає красу й хоче милуватися нею.
Про жоден авторський твiр не можна сказати, що вiн не стане фольклорним пiсля
тривалого всенародного вдосконалення. Угадати, якому творовi судилася доля стати
народним, – дуже тонке мистецтво [22].
Проблематика дослідження. Українська усна народна словесність відіграє
вагому роль у формуванні національної ідентичності українця, оскільки є своєрідним
морально-етичним кодексом народу, виражає його світоглядні концепції, утілює
естетичні уподобання, надихає патріотизмом. Почуття національної гордості
підкріплюється визнанням української уснопоетичної творчостіу світовому масштабі.
Григорій Нудьга, автор двотомного дослідження “Українська пісня у світіˮ,
стверджував: “Світ визнав великі заслуги українського народу як творця надзвичайно
оригінальних, самобутніх і одночаснозагальнолюдськихпісенно-музичнихскарбів, що
прикрасили світову культуру здобутками людського духуˮ [18]. І саме пісні стали
невід’ємною частиною фольклору українців, де відобразилася наша культура,
ментальність, духовність, народна душа.
Новизна дослідження полягає в тому, що пропонується аналіз пісень сучасної
співачки через призму розмаїття таактуальностіфольклорних символів усвітоглядному
контексті пересічного українця. Розробленавласна класифікація фольклорнихсимволів
у творчості Ірини Федишин, що дозволяє побачити унікальне етнічно-психологічне
обличчя українців як нації. Дослідження такого типу дають змогу учням проникнутися
національно-художньою спадщиною та дослідити свої корені як представників
могутньої давньої нації.

2. 2
Метою є дослідити фольклорні символи у творчості сучасної співачки Ірини
Федишин. Завдання проєкту: визначити, чи модифікувалися фольклорні традиції у
порівнянні із сьогоденням; простежити специфіку фольклорних образів у творчості
Ірини Федишин; показати глибинні фольклорні корені у сучасних піснях.
Історія світового фольклору знає традиційні образи-символи, характерні для
кожного народу і навіть місцевості. Загальновідомо, що України не мислить ніхто без
верби, калини і мальви край вікна. Калина – символжиття, крові, вогню. Відповідно до
деяких етимологічних версій, її назва пов’язана із сонцем, жаром, паланням. Калина
часто відіграє роль світового дерева, на вершечку якого птахи їдять ягоди і приносять
людям вісті, іноді з потойбіччя [26]. Та й саме древо пов’язує світ мертвих зі світом
живих. Калина символізуєматеринство:кущ – сама мати, а цвіт, ягідки – діти. Це також
уособлення дому, батьків, усього рідного. Калина – український символ позачасового
єднання народу:живих з тими, що відійшли в потойбіччя, ітими, які ще чекають на своє
народження. Калина уособлює й саму Україну. Як символ Батьківщини, вона
“пророслаˮ в гімні Січових стрільців:
Ой у лузі червона калина похилилася.
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо.
А ми нашу славну Україну розвеселимо!
Цей мотив ми зустрічаємо повсюди. Народна пісня “При долині кущ калини…ˮ, вірш
Івана Франка, що став народноюпіснею, “Червонакалино, чого в лузі гнешсяˮ із збірки
“Зів’яле листяˮ, підтверджують глибокий зв’язок нашої землі із кущем калини –
символом усього красивого, ніжного й благородного в людях і суспільстві. Червона
калина – життєлюбна натура. Вона так горнеться до всього світлого, сонячного, але
дотягнутися до сонця, в інтерпретації Івана Франка, у неї не вистачає сил. Тому вона
ніжно-журливо говорить: “Червоні ягідки додолу схиляю, Додолу схиляю...ˮ . У пісні
“При долині…ˮ калина розповідає історію, де після довгого милування її покинули, а

3. 3
вона за землю ухвали саль і вижила, неначе сама Україна після довгих століть
поневірянь. Наче переплітається зі словами Ірини Федишин “Лише у нас на Україніˮ:
Де на світі є така земля?
Лише у нас на Україні
Росте калина при долині,
Вода джерельна з небом синім…
Тож не дивно, що калина здавна є символом України. Чуємо у пісні “Українаˮ Ірини
Федишин:
Виростала я на Україні,
Виростала, де грона калини
Щовесни під вікном розквітали,
Білим цвітом мене забавляли.
Калину називають одвічним символом України. Одне з прислів’їв говорить:“Без
вербий калини нема Україниˮ, підкреслюючитим самим значущість для нашого народу
цих двох рослин, які за довгі століття стали вірними супутниками людини.
Верба – улюблене дерево українських народних пісень, в яких вона виступає з
незвичайно багатою символікою. Як ідеальне дерево, воно вкрите “золотою короюˮ й
має силу розвинути 700 квіток, тобто гілок, що символізують численний рід [27]. Як і
калина, верба часто згадується у піснях.
За горою верба, під вербою вона
Виглядала милого, ніжного (“Да-рі-наˮ);
І верба схилилась, мила зажурилась,
Досі сама, а надворі весна (“Да-рі-наˮ).
Аналізуючи все сказане вище, помічаємо, що як калина, так і верба є символами
роду. Але при цьому дещо різняться своїм трактуванням. Якщо калина є цілком
позитивним за своєю семантикоюсимволом, то верба може мати й сумне трактування.
З однієї сторони, вербовігалузки є передвісниками веселого свята Пасхи, а з іншого –
як символ суму, вербу садять на могилках: “До весняного Миколи не можна купатися,
бо з чоловіка верба виростеˮ, – тобто він помре, його поховають, а на його посадять

4. 4
вербу, – всеце символічно висловлено в двохсловах! [28] На Буковинідо труни кладуть
вербові прутики, на які звичайно й лягає тіло покійного.
Отож із рослинних фольклорних символів у творчості І.Федишин помітне місце
посідають кущі калини та верба. Воничасто використовувалися в обрядах як релігійних
свят, так і поховальних. Здавна символом Українибула саме калина. Її свідомо садили
на козацькій могилі. “Без верби й калини нема Україниˮ – прислів’я, що підкреслює
значущість для нашого народу цих двох рослин, які за довгі століття стали вірними
супутниками людини.
Птаство – елемент, що пов’язує тутешній світ з потойбічним, “переносникˮ душ.
Душі померлих містяться в раю. І повертаються вонивосенив рай. Очевидно, з цихдвох
слів утворилося “вирійˮ. А ключі від Вирію Бог доручив зозулі, – говоритьсяв легенді.
Відкриває зозуля ключами вирій, випускає птахів по черзі на землю [29]. А ще Бог
доручив зозулікувати довгірокижиття людям. І у вирій вонаповинна відлетіти раніше,
щоб відкрити його для інших птахів. Томуне встигає вона висидіти пташенят і підкидає
яйця в чужі гніздечка. Таякбитам не було, про зозулю в Українініхто ніколи неговорив
погано. У народних піснях її порівнювали з матір’ю, яка побивається за своїмидітьми,
називали лагідно “зозуленькою-матінкоюˮ.
З іншої сторонизозуля – цесимволсумуівдівства, весниі, водночас,нещастя, туги
за минулим і страждань нерозважливої матері. Вона має віщий дар – “кукуєˮ людині
літа, щасливе або нещасливе заміжжя. Перекази вважають її перевернутою на птаху
вдовою, через що вона і гнізда собі не в’є – бо ні з ким в цьому гнізді сім’ю заводити.
Сказано, вдова… А вдова вона нібито злочинна: вбила свого чоловіка, а тому не може
знайти пари, поневіряється одна [23, с. 27]. Цей птах у фольклорі постає дуже
неоднозначним образом. Ірина Федишин також не оминула своєю увагою образ цієї
пташки:
Милувалася, цілувалася та й не знала,
Що зозуля нам ті цілунки рахувала (“Милуваласяˮ).
І тут виникає питання щодо трактування такого символу. Адже образ зозулі може
підштовхувати нас до думки, що таке кохання не є і не могло бути щасливим, начебто
птаха-вдовиця його зурочила.

5. 5
Іншим птахом, частим в українськомуфольклорі, є журавель, лелека. Його назвали
на честь божества добра і кохання – Леля. Ну, а як відомо, від кохання народжуються
діти. От і приносить їхунаші домівки лелека [23, с. 32]. Говориликолись, що Лель живе
в душі доброї людини, а лелека мостить гніздо на подвір’ї добрих людей. Символом
туги за рідним краєм є журавель. Це щемливе відчуття, яке чути у курликанні журавлів,
відчуває людина, коли вона далеко від Батьківщини. “Журавлі – кру, кру, В чужині
умру, Доки море перелечу, Крилонька зітру…ˮ – це слова з пісні про українських
емігрантів, слова до якої написав поет Богдан Лепкий.
Оскільки фольклорнімотиви не є явищем одиничним в нашій культурі, а символи,
зазвичай, трактуються однаково, то недивно, що подібною семантикою наділені образи
журавлів у багатьох виконавців. Винятком не стала й Ірина Федишин, у творчостіякої
цей птах неодмінно пов’язаний із рідною землею.
Запитаю я у журавля –
де на світі є така земля? (“Лише у насˮ).
Українськийнарод дужеспівучий. Давня легенда розповідає про пташку, пісні якої
стали перекладом на пташину мову пісень нашої Батьківщини. Ця пташка – соловей.
Розповідали старі люди, що колись давно ця гарна пташка не жила на наших землях.
Гніздилася в далеких краях і не знала дороги на Україну. Але що були солов’ї дуже
співучі, то літали по всьому світу і збирали пісні всіх народів для індійського царя.
Соловейко – це свята і вільна Божа пташка, співець добра і кохання, символ весни і
волі, високого натхнення і неперевершеного таланту [23, с. 57]. Його спів настільки
високий і чистий, що людина, слухаючи соловейка, підноситься духом, очищується
душевно і втішається чуттями. Здавна соловей вважався улюбленим птахом вже
згаданої вище богині Лелі, яка леліяла своєю увагою та покровительством молодих
дівчат. Як бачимо, у пісні “Да-рі-наˮ Ірини Федишин продовжується ця теза:
День минув, ніч прийшла, чути спів солов’я,
Не сумуй, вродливая, будеш ти щасливая, ще молода.
Пташиний щебет улюбленця богині має утішити молоду дівчину. Отже, фольклорні
образи солов’я як співця кохання, зозулі як провісниці долі, років життя, журавля як
уособлення того, хто незабуває рідну землю та свято вертається додому, перегукуються

6. 6
та відображаються у художньому тлі пісень Ірини Федишин. Її пісні дали нове життя
цим відомим фольклорним образам та показали, що фольклор живий у свідомості
народу, упізнаються ці морально-світоглядні координати, що формують наш
унікальний національний характер як нації глибоко патріотичної, релігійної та ліричної,
яка тісно переплітається із українською природою та є її частиною.
Досить частими в українському фольклоріє образи вітру, крил, польоту. Вітер –
це, передусім, вільний простір. За стародавніми уявленнями, повітря асоціювалося з
порожнечею, а згодом – із місткістю, у якій опинилися першоствореніречі – небесні
світила, рослини та істоти. У віруваннях українського народу з вітром пов’язана
символіка народження і смерті. У хаосі, який передував космосу, – простору не було.
Збереглося замовляння, яке відсилає пристріт і хвороби туди, “де вітер не віє, і сонце
не гріє, куди людський глас не заходить…” – у потойбіччя, царство хаосу [31]. У
космології вітер виступає як божий дух, що входить до нерухомого тіла й зароджує в
ньому життя. В антропоморфній версії створення світу, відомій у міфології багатьох
народів, дихання жертви – першої людини перетворилося на вітер.
Вітер, як своєрідний замінник образу світового дерева, іноді асоціюється з
дорогою. У традиційних висловах бажають “попутного вітру” або посилають “на три
вітри”. Є кілька фольклорних образів вітру, серед них – негативні й позитивні.
Негативне значення закріпилося засильним вітром, вихором, позитивне – за легеньким
вітерцем, а якщо навіть “буйнесеньким”, то з ласкаво-емоційним забарвленням [32],
про що чуємо в одній з народних пісень:
Повій, вітре, буйнесенький
З глибокого яру
Прибудь, прибудь, мій миленький,
з далекого краю.
Щоправда, пом’якшенийтон не змінює несприятливої для героїніситуації: як не може
віяти буйний вітер із яру, так і миленький не може прибути до дівчини. Лагідний,
теплий, легенький вітер у колисковій гойдає люльку, заколисує дитину: “Буде вітрець
повівати, а дитина буде спати”. Такий вітер асоціюється із зародженням, диханням,
життям. Словник символів подає значення вітру таким: вітер – символ духу, дихання

7. 7
Всесвіту; невловимості, неусвідомленості; швидкості; якоїсь звістки; шкоди, руйнації і
водночас оновлення [31]. Вітер – конкретне вираження однієї з основних стихій
світобудови – повітря. У багатьох творах із міфології йому приписують величезну міць
руйнівного характеру.
Як бачимо, два джерела не надто розходяться у своєму визначені поняття вітру в
фольклорі українського народу. Якщо повернутися до мотивів української співачки:
Прислухалась та не чула кроків,
Шум, тільки вітер дув, сум навівав (“Да-рі-наˮ) –
ми бачимо, що вітер підсилює образ суму. А ще вітер здавна був причетним до іншого
фольклорного мотиву– польоту, якптах, уособлював волю. Ще в давньогрецькому міфі
про Дедала та Ікара зафіксовано од віковічне прагнення людини до льоту, опанувати
простів, бути вільним, без кордонів, як птахи. Це прочитується ів пісні “Хочуя літатиˮ,
де якраз лірична героїня антитезою говорить про свій розпач та безпомічність як
антипод неможливості її польоту:
Хочу я літати – тільки крил нема.
Хочу я кричати – тільки сил нема.
Отже, мотив вітру та крил, польоту у фольклорі ототожнюється із прагненням
людини до свободи, що особливо притаманно українському національному характеру.
Пригадаймо лише українську народну пісню “Сильний вітерˮ чи “Повій, вітре, на
Вкраїнуˮ. Вітер не був ворожим українцеві, а уособлював його потяг до волі. Загалом,
традиції, звичаї та обряди – це та висока поезія, без якої душа дитини не може
повноцінно сформуватися, розкритися, дати багаті плоди доброти, розуміти свій
національний колорит. Це особлива роль народних традицій, за допомогою яких
значною мірою формується особистість людини. Це водночас є змістом, умовою і
формою як національного, так і загальнолюдського виховання.
ВИСНОВКИ

8. 8
Фольклор – це наша спільна історія, живий органiзм, актуальне знаряддя етносу,
так само важливе, як i мова. Пісня як фольклорний елемент несе в собі могутній заряд
енергії, знань про світ і себе в ньому та віддзеркалює народний характер.
Пісні Ірини Федишин набули широкої популярностісеред українського населення
через побутування в них фольклорних тем, образів та мотивів, що є близьким та
зрозумілим кожному українцеві як представникові етносу.
Із рослинних фольклорних символів у творчості І. Федишин помітне місце
посідають кущі калини та верба. Вони часто використовувалися в обрядах та живуть у
пісенному тлі співачки.
Фольклорні образи солов’я як співця кохання, зозулі як провісниці долі, років
життя, журавля як уособлення того, хто не забуває рідну землю та свято вертається
додому, перегукуються та відображаються у художньому тлі пісень Ірини Федишин.
Фольклорний образ вітру уособлює вічне прагнення українців до свободи. Її пісні дали
нове життя цим відомим фольклорним образам та показали, що фольклор живий у
свідомостінароду, упізнаються ці морально-світогляднікоординати, що формують наш
унікальний національний характер якнації глибоко патріотичної, із прагненням до волі,
релігійної та ліричної, яка тісно переплітається із українською природою та є її
частиною.
Українці сьогодні з усією відповідальністю мають ставитися до формування
високого національного ідеалу, гуманістичного за своїм спрямуванням і змістом,
розмаїтого й багатого на форми та способи його вираження. Поширеність та
актуальність творчостіІрини Федишин на великій території України є підтвердженням
тому, що фольклор живий у серцях та свідомості українського народу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Андрусів С. Модус національної ідентичності : Навчальний посібник / Стефанія
Андрусів. Київ – Львів, 2000. 340 с.
2. Баронін А. С. Етнічна психологія:Навчальний посібник / А. Баронін. – К., Тандем,
2000. 264 с.

9. 9
3. Бутенко Н. П. Словник асоціативних означень іменників в українській мові / Ніна
Бутенко. Львів, Вища школа, 1992. 328 с.
4. Войтович Валерій. Українськаміфологія : навчальний посібник / Валерій Войтович.
Київ, Либідь, 2002. 662 с.
5. ГрицайМ. С., Бойко В. Г., ДунаєвськаЛ. Ф. Українськанароднопоетичнатворчість
: підручник / М. C. Грицай, Л. Ф. Дунаєвська. Київ : Вища школа, 1983. 395 с.
6. Давидюк Віктор Феодосійович. Вибрані лекції з українського фольклору (в
авторському дискурсі) : навчальний посібник для студентів ВНЗ / Віктор Давидюк. –
3-тє вид., випр., доповнене й перероблене. Луцьк : Твердиня, 2014. 446 с.
7. Данилюк Ніна Олексіївна. Поетичне слово в українській народній пісні : монографія
/ Ніна Данилюк . Луцьк : РВВ Волинського нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2010. 511 с.
8. Дей О. І. Сторінки з історії українськоїфольклористики:Навчальний посібник / О.
І. Дей. К., 1975. 376 с.
9. Дей О. І. Поетика української народної пісні: Навчальний посібник / О. І. Дей. К. :
Наукова думка, 1978. 252 с.
10. ЖайворонокВ. В. Етнолінгвістика в колі суміжних наук : стаття / В. В. Жайворонок
// Мовознавство. 2004. № 5/6. С. 23 – 35.
11. Жайворонок В. В. Проблема концептуальної картини світу та мовного її
відображення : стаття / В. В. Жайворонок // Культура народов Причерноморья.
Симферополь. 2002. № 32. С. 51 – 53.
12. Івченко А. Тлумачний словник української мови / А. Івченко. Харків. 2004. 400 с.
13. Колесса Ф. Історія української етнографії : навчальний посібник / Ф. Колесса. К.,
2005. 368 с.
14. Кирчів Р. Фольклористика в науковій діяльності Івана Франка (Деякі теоретико-
методологічніаспекти) : стаття / Р. Кирчів // ЗапискиНТШ. Л., 2005. Т. CCL: Праці
Філологічної секції. С. 356 – 375.
15. Короткий тлумачний словник української мови. К. 2004. 384 с.
16. Лановик Мар’яна Богданівна. Українська усна народна творчість : підручник / М.
Б. Лановик, З. Б. Лановик. 4 видання. К. : Знання-Прес, 2006. 591 с.

10. 10
17. Нечуй-Левицький Іван. Світогляд українського народу: ескіз української міфології
/ І. Нечуй-Левицький. К. : Обереги, 2003. 144 с.
18. НудьгаГригорій. Українськапісня в світі : двотомнедослідження /ГригорійНудьга.
К: Музична Україна, 1989. 535 с.
19. Онищук А. Народний календар. Матеріали української етнології : навчальний
посібник / А. Онищук. К., 2000. 177 с.
20. Росовецький С. Український фольклор у теоретичному висвітленні : підручник /
С. Росовецький. К., 2008. 439 с.
21. Таланчук Олена Михайлівна. Українознавство : усна народна творчість / О. М.
Таланчук. К. : Либідь, 1998. 247 с.
22. Триліс Василь. Про український фольклор і українську душу : виступ на науково-
практичній конференції “Буття українців” / В. Триліс. Ятрань. 09.06.2008. 22:05
http://www.google.com/url?esrc=s&q=&rct=j&sa=U&url=http://www.yatran.com.ua/articles
/128.html&ved=2ahUKEwjKqYvpmPviAhXIxaYKHXkWC1EQFjAAegQIBhAB&usg=AO
vVaw1oMNZkPF0p3EQp5nDwP-Xz
23. Українав словах: мово-країнознавчийсловник-довідник. К. :Просвіта, 2004. 704 с.
24. Українська мова : енциклопедія. К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана,
2000. 752 с.
25. Українська фольклористика : словник-довідник / За ред. М. Чорнописького. –
Тернопіль, 2008. – 567 с.
26. “Словник символів культури України”
https:///%D0%9A%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%B0#В
27.https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D1%80%D0%B1%D0%B0_(%D1%8
3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0
_%D0%BC%D1%96%D1%84%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F
28. Українська міфологія
https://uk/%D0%92%D0%B5%D1%80%D0%B1%D0%B0_(%D1%83%D0%BA%D1%80
%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D1%96
%D1%84%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%

11. 11
29. “Про Україну. Скарбниця народної мудростіˮhttp://about-ukraine.com/zozulya-
394/#more
30. “Про Україну. Соловейкоˮ http://about-ukraine.com/soloveyko/#more-393
31. “Про Україну. Соловейкоˮ http://about-ukraine.com/viter-22-22/
32. “Словник символів. Вітерˮ https://studfiles.net/preview/5252915/page:3/