11.docx

1. 1
ФІЛОСОФСЬКО-СВІТОГЛЯДНІ ФОЛЬКЛОРНІ
МОТИВИ У
ТВОРЧОСТІ ІРИНИ ФЕДИШИН
ВСТУП
Фольклор – це тi важливi знання, якi народ накопичував упродовж своєї iсторiї й
для кращого збереження та розповсюдження зафiксував у художнiй формi. Добрий
фольклор визрiває столiттями, а часом несе в собi знаки тисячолiть. І це цiлком
природно йзрозумiло: довго живуть по-справжньомупотрiбнiй гарнi зразки, а живучи
довго, вдосконалюються, стаючи ще кориснiшими й кращими [22].
Нiякий твiр не можна назвати фольклорним, якщо вiн не художнiй. Краса –
неодмiнна ознака народної науки. І це теж не випадково: знання передавалися усно, а
гарне легше запам’ятати, бо душа кожної людини вiтає красу й хоче милуватися нею.
Про жоден авторський твiр не можна сказати, що вiн не стане фольклорним пiсля
тривалого всенародного вдосконалення. Угадати, якому творовi судилася доля стати
народним, – дуже тонке мистецтво [22].
Почуття національної гордості підкріплюється визнанням української
уснопоетичної творчості у світовому масштабі. Григорій Нудьга, автор двотомного
дослідження “Українська пісня у світіˮ, стверджував: “Світ визнав великі заслуги
українського народу як творця надзвичайно оригінальних, самобутніх і одночасно
загальнолюдських пісенно-музичних скарбів, що прикрасили світову культуру
здобуткамилюдського духуˮ [18]. І саме пісні стали невід’ємною частиною фольклору
українців, де відобразилася наша культура, ментальність, духовність, народна душа.
Актуальністю дослідження є визначення фольклорнихмотивів у житті сучасного
українськогосуспільства в пісенній палітрі, а саме – у творчостіпопулярноїукраїнської
співачки із Львівщини, яка користується неабиякою популярністю всього українського
населення. Творчий доробок Ірини Федишин доводить, що фольклор для народу – не
тiльки енциклопедія чи музей, це обов’язково живий, активний органiзм, що чутливо

2. 2
реагуєна зміни у житті. Допокиж фольклор живийiпродовжує розвиватися, живенарод
як етнос, нація із своїм обличчям та культурою.
Новизна полягає в тому, що пропонується аналіз пісень сучасної співачки через
призму розмаїття та актуальності фольклорних мотивів у світоглядному контексті
пересічного українця. Розроблена власна класифікація фольклорних мотивів та
символів у творчостіІриниФедишин з поглядуна частотність уживання та поширеність
у творчості.
Метою проєкту є дослідити фольклорні мотиви у творчості сучасної співачки
Ірини Федишин. Завдання дослідження:
– з’ясувати суть українського фольклору та його жанрово-тематичне розмаїття;
– показати віддзеркалення фольклорних мотивів у піснях Ірини Федишин;
– систематизувати фольклорні мотиви з точки зору тематики та відображення
національного характеру у творчості співачки;
– визначити, чи модифікувалися фольклорні традиції у порівнянні із сьогоденням.
Коженетнос має своєментальне обличчя, характерніриси, тодіяк першочерговою
ознакою українців є глибока прониклива релігійність. Побожність, богобоязнь,
слідування не на словах, а на ділі християнським заповідям вирізняє українців з-поміж
інших націй. Одним із таких першорядних елементів обрядовості є свято Різдва та
колядування. Звичай колядування має свою давню історію, коріння якої сягає ще
арійських часів, що пов’язаназ днем зимовогосонцестояння,якенаші предки називали
святом Коляди. Його святкували25 грудня. Уважалося, що в цей день Сонцез’їдаєзмій
Коротун. Всесильна богиня Коляда в дніпровських водах народжувала нове сонце –
маленького Божича[25, с. 57]. Язичникинамагалися захиститиновонародженого: вони
проганялиКоротуна, якийнамагався з’їстиновеСонце, а потім ходили від хати до хати,
щоб сповістити людей про народження нового Сонця, зображення якого носили із
собою. Яктільки на небі сходила зоря, колядникизаходили в двір, кликали господаряі
співали його родині величальних пісень про сонце, місяць, зорі. Ці пісні – колядки.
Вийдемовсі зі мною З гарною колядою, І хай весь світ почує – Україна колядує, –

3. 3
співається у пісні Ірини Федишин “Колядаˮ. Згодом, із появою християнської релігії,
обряд колядування був приурочений до Різдва Христового, і в колядках з’явились
біблійні і світські мотиви:
За вікном засипає, Ніби світ завмирає,
Гарна прийшла новина: Діва сина родила (“Коляда мояˮ).
Традиція колядування збереглася й до сьогодні. Як тільки на небі являється перша
зоря – розпочинається Свята Вечеря, а діти збираються гуртом і йдуть вітати усіх
колядками з народженням Христа! Усі ці елементи відображені у творчості Ірини
Федишин, порівняймо у пісні “Україна колядуєˮ:
Свічку різдвяну запалімо, Боже світло принесімо,
В кожній хатині нехай сіяє, І усіх нас зігріває…
Україна колядує, Колядує вся земля,
В небі ангели співають, Прославляємо Христа!
У сучаснійукраїнськійземлі Різдво – свято сімейне. Здавнапобутує традиція святкувати
його у колі родини, з усіма, щоб прославляти Христа та відвідати рідних. Цей мотив
присутній і в пісні Ірини Федишин “Зимаˮ:
Але кожен у душі Свято це чекає
Зима. Колядує вся родина. Мама жде додому сина.
Син здавна в українській традиції для матері – символ продовження її роду, надій
на краще. Широко відома пісня “Засвіт встали козаченькиˮ, авторство якій приписують
славнозвісній Марусі Чурай. У центрі – діалог сина та матері, яка просить сина не
забарятися та за чотири неділеньки додому вертатися, бо вона чекатиме його і
виглядатиме за тином. Мабуть, цей мотив зберігся в пам’яті народу й відображений у
пісні. Слова “мати жде додому синаˮ як свою надію на продовження роду сповнені
глибоким змістом: об’єднання роду, возз’єднання родини, зустріч зі своєю кровинкою
– сином, якого в той день породила сама Марія.
За вікном Різдвяна ніч. І не гаснуть зорі.
На столі кутя, узвар, за столом родина (“Зимаˮ).

4. 4
Різдво – свято радісне, відродження душі, час, коли діти збираються разом у колі
родини, полишаючи щоденні клопоти й справи. Тому мати готує святкову різдвяну
вечерю за давнім звичаєм: кутю, узвар, щоб ушанувати наші древні традиції.
Іншим фольклорним мотивом є мотив свічки, світла, як символу очищення від
усього злого, нечисті, як того, що дає життя та захист, Божественного сяйва. Загалом,
свічка в обрядовості має велике сакральне значення. У стародавні часи люди почали
сприймати вогонь, як образ (символ) життя. Стародавні мислителі, зокрема філософи
Давньої Греції, розглядали вогонь як одну з основ світобудови й називали вогнем
зокрема ті сутності, які у сучасній науці називаються силами чи енергіями. Свічка, як
уособлення небесного вогню, відігравала значну роль не тільки в повсякденному, а й в
обрядовомужитті українців. Вона була обов’язковим ритуальним атрибутом упродовж
усього життя людини: під час народження, весілля та смерті [23, с. 135]. Це було
пов’язано із традиційним пошануванням давніми українцями вогню. Свічка набула
особливого значення в народній магії, її застосовували як один із найважливіших
оберегів. Особливо зросла роль свічки за часів християнства.
У поховальному обряді слов’янських народів, у тому числі українців, свічка
відігравала дуже важливу роль. Колипомиралалюдина, обов’язковогодилося запалити
свічку, яка згодом мала освітити шлях у царство пітьми. Не запалити свічки при
покійному вважали великим гріхом. Без свічки він був би у вічній темряві: “А хто умре
без свічки, то в одно сиди на тім світі у пітьміˮ [8, с. 39]. Якщо траплялося так, що свічку
не запалювали, її намагались “послатиˮ померлому з іншим мерцем. Під час похорону
завжди спостерігали за тим, як вона горіла, щоб спіймати момент, коли смерть забирає
душу. Якщо вогник свічі здригався, казали, що це душа вийшла з тіла попрощатися з
усіма, кого любив померлий. Свічка мала горіти, доки тіло перебувало в оселі.
Ушановуючи померлих, дбали про те, щоб на тім світі їм було видно. Для цього
використовували “задушнуˮ свічку, яку запалювали вдома, а пускали на дощечці по
воді. У Західній Україні та в Білорусі існував інший звичай: до днів окремих святих
робили спільну свічку вагою до шістдесяти кілограмів, що нагадувала фігуру людини
та мала два виступи схожі на руки. На них і одягали сорочку. Якщо до господаря
заходили з такою свічкою, то він мав дати трохи збіжжя на громадськіпотреби. Після

5. 5
обходу свічку зберігали до наступного свята в одній із родин. Вірили, що така свічка
може принестищастя й добро мешканцям оселі, де вона“зупинитьсяˮ[6, с. 125]. Чуємо
в пісні “Україна колядуєˮ Ірини Федишин:
Свічку різдвяну запалімо,
Боже світло принесімо, В кожній хатині нехай сіяє.
Отже, символиріздвяних атрибутів – колядок, святої вечері, свічки – широко живуть у
сучасних піснях та традиціях українців (Дод.Б), є актуальними впродовж свят, які
глибоко шануються українцями. Загалом, Різдво було й залишається одним із знакових
свят українськиххристиян, а свічка – це символсвятості, християнського всесильного
вогню, очищення та істинного просвітлення.
У фольклорі активно побутує віра українців у Долю. Що таке Доля? Стародавні
пам’яткине знають окремого богаДолю, алепізніший світогляд свідчить, що такий був.
У народі вірять, що кожен має свою долю, призначену йому Богом, яка уявлялася в
образінової зірки в небі зараз по народженні людини, а з її смертю зірка спадає з неба
додолу. У “Повчанні ВолодимираМономаха дітямˮ читаємо про сильні впливи власне
Долі із християнським забарвленням: “Так як не загинув ні на війні, ні від звіря, ні від
води, ні з коня падаючи, так і з вас ніхто не може скалічитись чи забитись, колине буде
Божого повеління. А як буде від Богасмерть, то ніотець, німати, ні братине заступлять
від неїˮ. А в “Слові о полку Ігоревімˮ Доля представлена як Суд Божий: “Ні хитру, ні
горазду, Ні птичю горазду, Суда Божия не минути!ˮ
Серед усього українського народу віра в Долю здавна надзвичайно сильна.
КожномуДоля постановляє, що має бутище від колиски;і що має статися, те невідмінно
станеться. Від Долі не втечеш. Але ніхто не знає, якайого Доля чекає. Комуяка суджена
дівчина, чи дівці хлопець, того не оминеш. Судженого конем не об’їдеш, хіба смерть
розлучить [8, с. 39]. Чуємо в пісні “Як я тебе люблюˮ Ірини Федишин:
Як я тебе люблю. Кожен щастя шукає своє
Тільки доля усім нам пророчить…
Відповідно, лірична героїня має намір шукати своє щастя, яке їй напророчила доля,
шукає свого коханого, без якого вона не хоче жити, шукає свою долю. Часто саме в
коханні з обранцем серця, із милим українкиототожнювалисвою долю, трактуючисенс

6. 6
життя в родинномущасті. Якщо такого не знаходить, то каже, що не знайшла своєї долі.
Пригадуються слова Т. Шевченка із “Кобзаря ˮ:
Як нема, Боже, доброї, То дай злої, злої…
З такого світоглядупостало й славнозвіснеукраїнське:“Якось то буде!ˮ У народічасто
говорять:його спіткала зла доля, тобто нема йому щастя на світі, ніде прихилитися. Про
це співає І. Федишин:
Запитаю в долі, де зникає воля і журба,
Де початок сили (“Життям заплачуˮ).
Загалом, доля – це фантомне уявлення, що пророчить людині всевишня сила, яке знає
все, хто кому призначений, де його місце у житті, де зникає воля й журба, тобто як і де
кожному себе знайти. Український народ має багато приповідок про Долю: що має
бути, того не минути, що Бог дасть, те і в вікно подасть, долі й конем не об’їдеш, перед
Долею не втечеш. І наш народ звикло сприймає долю, як щось визначене, не надто
опираючись її силі. Доля – наче фея: невидимим порухом палички у змозізмінити долю
людини:
Я вуста ніжно поцілую, Добра фея поєднала нас (“Твій Ангелˮ).
Часто долю українці ототожнювали із своїм шляхом у житті. Відома чумацька пісня
малює такий життєвий простір чумака [21] :
Менi шляху не питать, Прямо степом мандрувать,
Гей-гей, долю доганять. Пiшла доля ярами,
Зеленими лугами, Гей-гей, не вмiв шанувать.
Народний фольклор малює саме такий образ чумака, як мужньої людини, яка вмiє
тримати удари життя. Чумак знає, що питати шляху марна справа. Усi шляхи вiн уже
переходив, протещастя-долюстратив. Ох, якато гiрка й глибокаправда – “невмiв долю
шануватьˮ [5, с. 75]. Якщо проаналізувати сучасну статистику заробітчанства, то
скiльки сьогоднiнаших молодих чумаків-українців по чужих свiтах блукають та долю
не шанують... Тут і презирство до бiди, а ще десь щемка туга за проминулим життям,
i ще далi, зовсiм далеко – iскорка таки надiї [21] :
Як я долi не знайду,
До шинкарки в шинок зайду, Гей-гей, забуду бiду.

7. 7
Чуємо в пісні “Зіронькаˮ (Дод. А):
Шлях, дорога, А я тут чекаю,
Я шляху не знаю, І тебе немає, любий мій.
Шлях, дорога, путь – синонімижиттєвої ниви, життя людини. У фольклорічасто життя
ототожнювалося із нивою, полем, яке треба пройти. І дороганас кличе в путь, у рух, бо
це саме життя:
Покличе знову нас дорога, Щоб заблудитись в самоті
Тривожних днів, Знов додому нас повела
Де чекає на мене сім’я (“Родинаˮ).
Здавна для українців був притаманний глибинний філософський релігійний
характер. Важливою інтеграційною основою давньої української родинно-сімейної
культури виступала релігія. До традиційнихдійств української сім’ї, якужезазначалося,
долучалися християнські обряди хрещення дітей, вінчання тих, хто бере шлюб,
поминання померлихрідних тощо. Давніукраїнці щиро вірили, що всеробиться з Божої
волі, навіть у біді немає нічого поганого, коли вона послана від Бога. Існують такі
прислів’я та приповідки: як Бог не схоче, то хоч би десять голів мав, то нічого не
зробиш; Бог ніколи не спить: у того щастя відбирає, а тому дає; Бог покорить, Бог і
простить; Бог те знає, а не ми, грішні; хто в Бога просить, тому Бог дає; кому Бог
поможе, той все переможе. Божа воля, божий промисел в українців убачався у всьому:
у долі, в одруженні, у часісмерті. Саме такі мотиви прочитуються утворчостіспівачки:
Хтось написав на небесах. Все одно твоя (“Твояˮ).
Бог не мислився в народі, як щось вороже людині чи немилосердне, а навпаки, як
людинолюбець, що віддав сина свого за гріхи людей, щоб порятувати людство.
Засліплена гріхом черства людина, і Бог віддав сина, щоб очистити людство від гріха:
Стікають сльози з безсилених очей, Бо через нас розп’яли її сина,
Бо ти і я розп’яли її сина (“Маріяˮ).
У жодному разі не слід надіятися на самого себе без покликання Божої благодаті: Бог
для українців – символ любові до людей, усесильності й всепрощення, милосердя. А у
пісні “Маріяˮ Ірини Федишин лунає наступне:
Відтоді як повстав гріх на любов, Людина прагне в світі панувати

8. 8
Якщо ти хочеш бути так, як Бог, Навчися так любити і прощати.
Подібно до інших народів, давні українці обожнювали небо, уважаючи, що там вічне
царство, бо з неба лине сонячне проміння, звідти сяють Місяць та зорі і падає
життєдайний дощ. Слова, що означали небо, заразом вважалися переважно і назвами
Бога. У стародавніх замовляннях є таке молитовне звернення: “Ти, Небо, чуєш! Ти,
Небо, бачиш!..ˮ Іранська форма “Богˮ перейшла до наших предків в епоху посилення
впливу скіфів, тобто в 6 – 4 ст. до н. е., а в 3 – 4 ст. н. е. під впливом південних сусідів
готів-християн до нього додалася форма “Господьˮ [32, с. 2]. Тож часто небо
метафорично сприймається, як оселя Божа, як святість, рай. Чуємо у творах Ірини
Федишин, у пісні “Захочу – покохаєшˮ:
Час сплива, як вода, Нестримна течія, минає життя,
Сильно так хочу я до тебе, Як до неба, бо там рай.
М. Костомаров вважав, що слов’янське розуміння Бога – не пантеїзм. Він не
погоджувався з тими, хто у слов’янській язичницькій релігії вбачав схожість з
індійською [21, с. 193]. Бог слов’ян, стверджував учений, не сам створив світ, не
розсіявся у своєму творінні, а тільки випустив із себе духів, які населили матерію й
слугують ніби посередникамиміж мертвою масою івсеоживляючим началом. Слов’яни
поклонялися не дубу, не каменю, а тій силі, яка створила і дуб, і камінь, тобто врешті-
решт самій природі. Слов’янине створилилюдиноподібногоБога-творця, подібногодо
Брахмиабо Зевса. Їхні богинеодружувалися, немали дітей, не вели воєн. Вонизаселяли
поля, ліси, ріки, озера, хати, подвір’я й допомагали людям в їхньому повсякденному
житті [22]. Бог для українців – наче всесвітня сила любові, яка керує світом і скеровує
його до добра. Чуємо в пісні “Батьки моїˮ:
Нехай Господь завжди Вам помагає
За ваше щире батьківське тепло.
І молитва – це спосіб поспілкуватися з Господом, подякувати за щедроти та
порозмовлятиз ним про турботи, висловитипрохання, скластиобітницю про щось. “Не
вповай, душе, сама на себе, А вповай, душе, все на Господа!ˮ – чуємо в молитві. Тому
молитва відігравала для українців велике значення, про що також чуємо у піснях
Федишин:

9. 9
І кожен день я прошу Бога, Щоб темна хмара і тривога
Минала всіх нас – Наших дочок і синів (“Батьки моїˮ);
Прошу в неба й землі – не беріть їх собі,
Боже, Дай сили їм в боротьбі (“Прошу в небаˮ).
Отже, Бог мислився в народі, як людинолюбець, що віддав сина свого за гріхи людей,
щоб порятувати людство. Він не одноосібний владика над людством на небесах, а
милосердний, що пожертвував сином для спасіння людства. Він не керує людиною, а
дає можливість обирати самому. Шлях, дорога, путь – синоніми життєвої ниви, життя
людини. У фольклорі часто життя ототожнювалося із нивою, полем, яке треба пройти.
Ця доля – начедорога, що нас кличев путь, у рух. Ці двітенденції фольклорнихмотивів
у сучасній українській літературі – пошуку своєї долі та йти за долею, куди б вона не
привела і не пручатися, причому не залежно від того, чи це чоловік, чи жінка, на
перший погляд, суперечать одна одній, а першу дехто міг назвати згубною для
фольклорної традиції, однак із упевненістю можна сказати, що й та й та тенденція
піднімає із дна народнопісенні образи, сучасну аудиторію примушує повертатись до
джерел – фольклору, який є основою ментальності кожного народу, магічним
кристалом, у якому сходяться усі риси багатогранного українського світосприйняття.
Тож мотиви долі і життєвого шляху часто перетиналися і взаємодоповнювалися.
Ще одним мотивом, який проходить через весь фольклор українців та присутній у
творчості Ірини Федишин, є ліризм як основна складова українського характеру.
Коли на волю проситься сльоза.. Серце, що біль відчуває,
Серце, яке зігріває, Що за руку в світі веде (“Маріяˮ).
Дуже довго вважалося, що вивчення національного характеру неможливе, адже,
вивчаючи окремих індивідів, ми не можемо уявити націю в цілому, бо окрема
особистість не розкриває у повному обсязі національний характер. Нині поняття
національного характеру охоплює типові якості й психологічні особливості етнічної
групи, яка має спільну територію, мову, історію, культуру, звичаї, символи, що
відрізняють її від сусідніх народів. Професор Олександр Кульчицький (Франція)
визначає кілька аспектів у вивченні української психічної структури [22]: расові
чинники, геопсихічні, історичні, соціопсихічні, культуроморфічніта глибинно психічні

10. 10
причини. Територія кожного народу має свої природні особливості й певною мірою
впливає на формування національного характеру. Так, багатство землі України сприяло
закоханості в природу, ліризму, спогляданню і спокою українського народу.
Зника останній промінець надії,
Коли душа від болю зарида (“Маріяˮ);
Де така ще є земля, Щоб дівчата так любили? (“Лише у насˮ) –
чуємо у пісні Ірини Федишин. Душа плаче від болю, бо український національний
характер пройнятий ліризмом, дівчата сповнені бажанням любити навколишній світ,
себе, батьків, чудову українську природу. Це їхнє єство. Загалом, багато фольклорних
творів пройняті сумом, замилуванням природи, ліризмом. Пригадаймо лише пісню
авторства Марусі Чурай “Віють вітри…ˮ, де лірична героїня тужить за козаком-
коханим, якого довго нема поряд. Послухаймо пісню “Да-рі-наˮ Ірини Федишин:
Чути спів солов’я, не сумуй, вродливая,
Будеш ти щасливая, Ще молода; Під вербою чекала вона,
Прислухалась, та не чула кроків, шум , тільки вітер дув,
Сум навівав, не ковтай сліз пекучих, не чекай, не прийде,
Не шукай, хай не мучить, Не ламай білі руки…
Прослухавши фрагменти згаданих пісень, розумієш їхню схожість із фольклорними
творами. Частим є фольклорний мотив “дівчина чекає свого милогоˮ. Загалом, для
нашого народу це було досить звичним та традиційним – демократизм у коханні та
виборі серця. Батьки, зазвичай, не обирали наречену синові чи зятя для доньки, могли
тільки порадити. А молодь робила свій вибір, прислухалючись до серця. Тому
відсутність милого, смуток через його відсутність, переживання через нього – це
традиційні мотиви фольклорних творів такого типу.
А душа моя розривається, бо не знаю, милий чи прийде (“Душаˮ);
Тук-тук, серця стук, Котиться сльоза і душа сумна,
Згасла вже зоря, а тебе нема ( “Тук-тукˮ).
Відповідно, коли звучала відмоваабо коханий обрав іншу, доводилосяз цим змиритися.
Протеоднолюбство,віддатисерценавіки – це також було притаманно нашомународові.
Письменник Григір Тютюнник, пишучи новелу “Три зозулі з поклономˮ, заклав у

11. 11
сюжет елемент українського обряду. Якщо хтось хотів позбавити страждань закохану
без взаємності в нього іншу людину, то присилав через дітей або старців три зозулі з
поклоном. Це означало: прости, забудь, відпусти. Навіть у цьому обрядіпомітна певна
демократизація чиспівчуття до страждань та почуттів іншого. Чуємо в пісні Ірини “Все
минеˮ:
Все мине, ти не плач, Відпусти і пробач…
Мотив потребивнутрішньої та зовнішньої краси в усьому: в одязі, вигляді, житлі,
сільському господарстві– також часто зустрічається в українськомуфольклорі. Чуємо
в пісні І. Федишин:
Мрії ти мої не розбивай, Квіти подаруй, не відпускай,
Все віддам, щоб чути серце, бачити красу,
Пригорни до себе, я тебе прошу (“Життям заплачуˮ).
Відповідно, суміжним мотивом із попереднім буде фольклорний мотив закоханості,
потреби любові як найвищої сутності щастя. В одній із пісень є такі рядки:
Я падаю з неба, Я тільки твоєю стану…
Я зустріла кохання моє, І я з ним розлучатись не хочу…
Кожне слово твоє ловлю, Бо я маю чим дорожити –
чуємо в пісні “Якя тебе люблюˮ ІриниФедишин. Потреба бути коханим і кохати, жити
в коханні все життя – це здавна фольклорні мотиви українських народних пісень.
Пригадаймо лише історичний роман у віршах “Маруся Чурайˮ Ліни Костенко, що став
знаковим для сучасної української літератури. Кохання Марусі до Гриця стало основою
для багатьох художніх творів. Це, свого роду, мандрівний сюжет української
літератури. Гриць покінчив собою через те, що напередодні відцурався Марусі. А
Маруся не бачила далі свого життя без коханого. З точки зору фольклорного знання, у
любові закладено велику силу і мудрість. Лірична героїня пісень Ірини Федишин каже:
“Знає правду лиш той, що любивˮ, бо правда – це споконвіку для українців – щасливе
життя у шлюбі з коханим чи коханою:
Я твоїми вустами сміюсь, І твоїми очима я плачу.
Знає правду лиш той, хто любив,
Над любов в світі скарбу немає (“Як я тебе люблюˮ).

12. 12
Причому, у світогляді народу вважалося, що любов – вічна, вона незнищенна, не може
зникнути від часу, чиїхось бажань. У народі побутував фразеологізм “лебедина
вірністьˮ, і саме він з точкизоруоцінки носив велике емоційне значення і схвалення. Це
віталося в народі. Чуємо у пісні “Я падаю з небаˮ:
Згадуй, як торкнулась я до тебе вперше,
Знаю, що любов моя повік не щезне.
Закоханість наче стан ейфорії, того, до чого прагнекоженукраїнець. Часто саме пошук
долі ототожнювали із своєю другою половинкою в нашому народі.
Чуєш, хочу бути я лиш е з тобою.Знаєш, день без тебе наче у тумані.
Хочу, щоб збулись мої бажання ( “Я падаю з небаˮ);
Затремтить душа, як трава, затремтять слова
від твого тепла і від дотику рук (“Не цвілаˮ).
Проте життя з нелюбом вважалося чи не найбільшим горем та розчаруванням. Молодь
виховувалася у демократичних традиціях обирання собі пари, тому одруження із
нерівнею, старшим чи багатшим задля користі осуджувалося в народі. Пригадаймо
відомий вислів Наталки Полтавки на відповідь багатому Возному:“Знайся кінь з конем,
а віл з воломˮ. Народнамудрість передбачливоставиламежі, щоб завчасно неруйнувати
родинногощастя. Томушлюбиіз нерівнею не схвалювалися, які шлюби з нелюбом, про
що також чуємо в пісні співачки “Не цвілаˮ:
Я тебе попрошу, залиш і не муч мене,
Я не та весна, я для тебе лиш друг…
Не тримай мене коханням, бо зненавиджу тебе.
Дуже важливо для національної вдачі українців має специфіка життя і традиції
української родини. Цей мотив є чи не домінантним у фольклорі українського народу.
Величезну роль у родині посідає жінка, точніше жінка-мати як берегиня домашнього
вогнища, сім’ї, родини, продовжувачка роду, про це і чуємо в пісні “Родинаˮ:
Давай, родино, нашу пісню заспіваєм,
Її співали і співатимуть завжди…
На столі кутя, узвар, за столом родина.
І чекає мама нас. На доньку і сина.

13. 13
Зима. Колядує вся родина (“Зимаˮ).
Спираючись на життєві спостереження, можна зауважити, що українська жінка
активніша в громадському житті, ніж представниці інших народів. А що вже чудовий
тип української жінки, яка вражає – мужністю, героїзмом, стоїчністю, як, наприклад
Леся Українка, Олена Теліга, О. Басараб і багато інших видатних дочокнашого народу.
У самій назві Україназакодованийсимвол“Україна-Матиˮ. Уживаючи вислів “Ненька-
Українаˮ, водночас засвідчуємо свій патріотизм у формі відданості дітей матері. У
релігійному житті України значно поширений культ Богоматері. Пояснення заховане у
матріархальному устрої родини, де провідна роль належить матері та загалом батькам:
Ви найбільше, що маю в житті. Я люблю вас, батьки, рідні мої;
Ви завжди біля мене, вдень і вночі. Ви ночей не доспали, Батьки мої,
Низько я вам уклонюся, Богу за вас помолюся,
Бо з вами я не знаю біди (“Батьки моїˮ).
Патріотизм – невід’ємна фольклорна риса. Життя на українській землі, хто б і
звідки сюди не прийшов, протягом двох-трьох поколінь формувало з гостей добрих
господарів, бо цього категорично вимагала й благала земля, спокушаючи надійною
платою за вкладену в неї працю.
Де така ще є земля, щоб дерева так родили? (“Лише у насˮ);
Це моя земля, це моя країна,
Це ліси, поля, гори й полонини,тут моя сім’я, тут моя родина,
В нас колосяться жито, пшениця,
І тече тут джерельна водиця (“Українаˮ).
Тисячі поколінь, які жили на цій землі, пересвідчилися, що земля не дурить, що вона
віддає сторицею. І, мабуть, ніде у світі земля так не виправдовувала віру в неї. Оця віра
в Землю, в Природу, ставлення до неї як до Матері – суворої йласкавої, незбагненної й
життєдайної – усе це не могло неутвердитися в Україні, не могло не стати найглибшим
фундаментом патріотизму.
Ми повертаємось додому, де нас завжди чекає мама кожну мить…
Стара смерека зніме втому (“Родинаˮ) –

14. 14
лунає в пісні Ірини Федишин. Патріотичність як фольклорна домінанта завжди йшла
поряд із войовничістю та військовою майстерністю, образом воїна-захисника.
Пригадаймо лише відому козацьку пісню “Ой на горі та й женці жнутьˮ, де
уславлюється така національна риса характеру українців, як захист рідної землі від
ворогів, жертовність зарадирідної землі. Історичнічинники впливали на войовничість
українського народу, оскільки ця багата країна завжди потребувала захисту від
численних завойовників. Тому витворився “авантюрно-козацькийˮ тип характеру. Але
цьому характеру судилося проявитися і в наші часи – часи Помаранчевої революції та
Революції гідності часів Майдану. Ці події, що перегукуються із фольклорними,
прочитуються у таких рядках пісні “Прошу в небаˮ:
Не беріть, не беріть їх собі,
Прошу в неба й землі – залишіть їх сім’ї.
Випробування держави та її громадян в глибинному смислі є платою за минулі
“колективні гріхиˮ, у тому числі й за надмірну приземленість і матеріалізм, а також за
участь у побудові чужої імперії. Із цим також узгоджується індивідуалізм наших
земляків, а водночас – байдужість до загальнодержавних інтересів. Такі колективні
риси українського народу в різні історичні періоди чимало шкодили нашим
попередникам, і це є однією з причин тривалої бездержавності чисельно великого
народу. Але ці випробування повинні дати поштовх до саморозвитку й
самовдосконаленню народу, а також переконати, що своє майбутнє потрібно будувати
самому, а не чекати допомоги, наче милостині з Заходу, чи Сходу…
Мамо, не плач, заростуть окопи травою,
Стане зеленою чорна земля. І загояться рани від болю,
І єдиною стане країна моя ( “Прошу в небаˮ) –
лірична героїня цієї пісні переконана, що всі разом і кожен зокрема повинні
змінюватися, працювати над собою й глибше пізнавати свою історію, відновлювати
історичну пам’ять, що Україна ще здивує світ, оскільки має особливу місію – через
піднесення власної духовності, нести у Всесвіт духовне відродження.
Отже, серед етнічно-психологічних фольклорних мотивів у творчості Ірини
Федишин виокремлюється мотив потребибути коханим і кохати, жити в коханні, що є

15. 15
здавна фольклорнимимотивами українськихнародних пісень. Щасливе життя у шлюбі
з коханим чикоханою – це давня модель ідеальної сім’ї для українців. Часто самепошук
долі ототожнювали із своєю другою половинкою в нашому народі. Помітний мотив
потреби внутрішньої та зовнішньої краси і потягу до гармонії у всьому, охайності,
чепурності. Безліч фольклорних творів пройняті сумом, замилуванням природи,
ліризмом, що помітно і в піснях співачки. Домінантним у фольклорі українського
народута в піснях ІриниФедишин є мотив величезної ролі у родиніжінки якберегині
домашнього вогнища, сім’ї, родини, продовжувачки роду. Пояснення заховане у
матріархальному устрої родини, де провідна роль належить матері. Вагомим
фольклорним мотивом є патріотизм як внутрішньо й віками вироблена потреба
захищати кордониУкраїни та свої сім’ї від ворогів, що і знайшло своє втілення та вияв
у подіях української історії 21 століття.
ВИСНОВКИ
Фольклор – це наша спільна історія, живий органiзм, актуальне знаряддя етносу,
так само важливе, як i мова. Пісня як фольклорний елемент несе в собі могутній заряд
енергії, знань про світ і себе в ньому та віддзеркалює народний характер.
Пісні Ірини Федишин набули широкої популярностісеред українського населення
через побутування в них фольклорних тем, образів та мотивів, що є близьким та
зрозумілим кожному українцеві як представникові етносу.
У піснях Ірини Федишин прослідковується ряд фольклорних мотивів, серед яких
найпоширеніші релігійні, етнічно-психологічні, філософсько-світоглядні(мотив долі,
шляху, дороги).
Серед релігійних мотивів актуальними є символи різдвяних атрибутів – колядок,
святої вечері, свічки, що широко живуть у сучасних піснях та традиціях українців. У
творчості Ірини Федишин мотиви шляху, дороги – синоніми життєвої ниви, долі
людини, тоді як у фольклорі часто життя ототожнювалося із нивою, полем, яке треба
пройти.

16. 16
Серед етнічно-психологічних фольклорних мотивів у творчості Ірини Федишин
виокремлюється мотив ліризму народу, потреба внутрішньої та зовнішньої краси,
потреби бути коханим і кохати, жити у коханні, що є здавна фольклорнимимотивами
українськихнароднихпісень. Щасливе життя у шлюбі з коханим чикоханою – це давня
модель ідеальної сім’ї для українців. Часто саме пошук долі ототожнювали із своєю
другою половинкою в нашому народі.
Особливе місце у творчості сучасної співачки зі Львівщини займає мотив
патріотизму, любові до матері та родини. Це водночас є змістом, умовою і формою як
національного, так і загальнолюдського виховання.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Андрусів С. Модус національної ідентичності : Навчальний посібник / Стефанія
Андрусів. Київ – Львів, 2000. 340 с.
2. Баронін А. С. Етнічна психологія: Навчальний посібник / А. Баронін. К., Тандем,
2000. 264 с.
3. Бутенко Н. П. Словник асоціативних означень іменників в українській мові / Ніна
Бутенко. Львів, Вища школа, 1992. 328 с.
4. Войтович Валерій. Українськаміфологія : навчальний посібник / Валерій Войтович.
Київ, Либідь, 2002. 662 с.
5. ГрицайМ. С., Бойко В. Г., ДунаєвськаЛ. Ф. Українськанароднопоетичнатворчість
: підручник / М. C. Грицай, Л. Ф. Дунаєвська. Київ : Вища школа, 1983. 395 с.
6. Давидюк Віктор Феодосійович. Вибрані лекції з українського фольклору (в
авторськомудискурсі) : навчальний посібник для студентів ВНЗ / Віктор Давидюк. 3-
тє вид., випр., доповнене й перероблене. Луцьк : Твердиня, 2014. 446 с.
7. Данилюк Ніна Олексіївна. Поетичне слово в українській народній пісні : монографія
/ Ніна Данилюк . Луцьк : РВВ Волинського нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2010. 511 с.
8. Дей О. І. Сторінки з історії українськоїфольклористики:Навчальний посібник / О.
І. Дей. К., 1975. 376 с.
9. Дей О. І. Поетика української народної пісні : Навчальний посібник / О. І. Дей. К. :
Наукова думка, 1978. 252 с.

17. 17
10. ЖайворонокВ. В. Етнолінгвістика в колі суміжних наук : стаття / В. В. Жайворонок
// Мовознавство. 2004. № 5/6. С. 23 – 35.
11. Жайворонок В. В. Проблема концептуальної картини світу та мовного її
відображення : стаття / В. В. Жайворонок // Культура народов Причерноморья.
Симферополь. 2002. № 32. С. 51 – 53.
12. Івченко А. Тлумачний словник української мови / А. Івченко. Харків. 2004. 400 с.
13. Колесса Ф. Історія української етнографії : навчальний посібник / Ф. Колесса. К.,
2005. 368 с.
14. Кирчів Р. Фольклористика в науковій діяльності Івана Франка (Деякі теоретико-
методологічні аспекти) : стаття / Р. Кирчів // Записки НТШ. Л., 2005. Т. CCL: Праці
Філологічної секції. С. 356 – 375.
15. Короткий тлумачний словник української мови. К. 2004. 384 с.
16. ЛановикМар’янаБогданівна. Українськаусна народнатворчість :підручник / М. Б.
Лановик, З. Б. Лановик. 4 видання. К. : Знання-Прес, 2006. 591 с.
17. Нечуй-Левицький Іван. Світогляд українського народу : ескіз української міфології
/ І. Нечуй-Левицький. К. : Обереги, 2003. 144 с.
18. НудьгаГригорій. Українськапісня в світі : двотомнедослідження /ГригорійНудьга.
К: Музична Україна, 1989. 535 с.
19. Онищук А. Народний календар. Матеріали української етнології : навчальний
посібник / А. Онищук. К., 2000. 177 с.
20. Росовецький С. Українськийфольклор утеоретичномувисвітленні : підручник / С.
Росовецький. К., 2008. 439 с.
21. Таланчук Олена Михайлівна. Українознавство : усна народна творчість / О. М.
Таланчук. К. : Либідь, 1998. 247 с.
22. Триліс Василь. Про український фольклор і українську душу : виступ на науково-
практичній конференції “Буття українців” / В. Триліс. Ятрань. 9.06.2008. 22:05
http://www.google.com/url?esrc=s&q=&rct=j&sa=U&url=http://www.yatran.com.ua/articles
/128.html&ved=2ahUKEwjKqYvpmPviAhXIxaYKHXkWC1EQFjAAegQIBhAB&usg=AO
vVaw1oMNZkPF0p3EQp5nDwP-Xz
23. Українав словах: мово-країнознавчийсловник-довідник. К. : Просвіта, 2004. 704 с.

18. 18
24. Українськамова:енциклопедія. К. :Українськаенциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.
752 с.
25. Українська фольклористика : словник-довідник / За ред. М. Чорнописького.
Тернопіль, 2008. 567 с.
26. Словник символів культури України.
https://uk.%D0%9A%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%B0#В
27. Українська міфологіяˮ
https:///%D0%92%D0%B5%D1%80%D0%B1%D0%B0_(%D1%83%D0%BA%D1%80%D
0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D1%96%D
1%84%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F
28. Про Україну. Скарбниця народної мудрості
https://uk.%D0%92%D0%B5%D1%80%D0%B1%D0%B0_(%D1%83%D0%BA%D1%80
%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D1%96
%D1%84%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%29.http://about-
ukraine.com/zozulya-394/#more-394 30.http://about-ukraine.com/soloveyko/#more-393
31. http://about-ukraine.com/viter-22-22/ “Про Україну. Соловейкоˮ
32.https://studfiles.net/preview/5252915/page:3/ “Словник символів. Вітерˮ