1. Розробка виховного заходу «Народна рослинна символіка у творчості Тараса
Шевченка», 9 клас (до шевченківського тижня у школі)
Тема: Народна рослинна символіка у творчості Тараса Шевченка.
Мета: популяризувати творчість Т. Шевченка, проаналізувати твори поета на
предмет використання в них рослинної символіки, розглянути значення таких
рослинних символів, як верба, тополя, калина, дуб та барвінок у фольклорі,
порівняти це значення зі смисловим навантаженням, якого надає цим символам Т.
Шевченко у своїх творах; розвивати мовлення та критичне мислення учнів,
розвивати навички пошуково-дослідницької роботи; виховувати любов, повагу до
народних звичаїв і традицій на засадах національно-патріотичного виховання.
Обладнання: портрет Т. Шевченка, виставка творів Великого Кобзаря, збірка поезій
«Малий Кобзар», фото верби, калини, тополі, дуба та барвінку, мультимедійна
презентація.
Основний зміст заходу.
Ведучий 1.
Не поет — бо це ж до болю мало,
Не трибун — бо це ж лиш рупор мас,
І вже менш за все — «Кобзар Тарас»,
Він, ким зайнялось і запалало.
Скорше — бунт буйних майбутніх рас,
Полум'я, на котрім тьма розтала,
Вибух крові, що зарокотала
Карою на довгу ніч образ…
…А ось поруч — усміх, ласка, мати
І садок вишневий коло хати… (Є. Маланюк «Шевченко»)
Ведучий 2. У цих рядках – увесь Шевченко. Великий патріот, з чітко окресленою
громадянською позицією, і, безумовно, тонкий лірик. Одним із джерел його
натхнення була природа рідного краю. Багато дослідників, поетів та письменників
відзначали вміння Шевченка простою мовою змальовувати красу природи.
Пейзажна лірика Кобзаря може вважатися взірцем поетичного бачення української
природи. Світ природи і світ людини не можуть існувати окремо. Передавати всі
2. тонкощі людських почуттів Шевченкові допомагали образи природи, зокрема
народні рослинні символи.
Учитель. Про Тараса Шевченка написано багато. Своєю посвятою українській
справі, боротьбі за покращення життя простого люду, він заслужив собі невмирущу
вдячність від свого народу. Його слово одразу проникало до серця кожного
українця. У людини, яка малознайома з широкою творчістю Кобзаря, може
скластися враження, що Тарас Григорович був виключно поетом соціального
утиску. Проте багато його літературних шедеврів просякнуті духом захоплення
природою, її неповторною міццю та досконалістю. Явища неживої природи,
представники флори та фауни є неодмінними атрибутами його поезії.
Ведучий 1. Насправді, природа у творчості Шевченка виступає другорядною темою,
тлом. Утім у її описі інколи буквально кількома рядками, автор майстерно
представляє свою відданість її чарам, демонструючи високий клас поета-
романтика. Т. Г. Шевченко вважав природу одним із найголовніших та
найважливіших джерел своєї творчості, любив, тонко відчував її та отримував від
неї творчу наснагу. Символічні образи рослин – одні з найбагатших у Шевченковій
творчості. У віршах поета вони символізують людську красу, мужність, сум, радість,
а з іншого боку – підступну долю, зраду, байдужість.
Ведучий 2. Флора представлена у поезіях Великого Кобзаря і фруктовими, й
звичайними деревами, польовими та декоративними рослинами, квітами: верба,
тополя, калина, дуб, барвінок, явір, терен, осока, ясен, очерет, ряст, ялина, тирса,
жито, рута, лілея, сон-трава, вишня, груша, лоза, кедр, петрушка, пастернак,
любисток, пшениця, платан, мак, осокір, яблуня. Найпоширенішими рослинами,
використаними у поезіях Шевченка, є верба, тополя, калина, дуб та барвінок. Дані
представники флори є також і народними рослинними символами, які часто
зустрічаються в народних звичаях і традиціях.
Учитель. Розглянемо найуживаніші народні рослинні символи у поезіях Т.
Шевченка й визначимо мету й доречність їх використання. Надає слово нашим
юним дослідникам.
Презентація результатів роботи І групи.
Учень 1. Українські дерева та квіти були для поета символом рідного краю,
Батьківщини. У 1850 році, коли після арешту Шевченка заслали до
3. Новопетрівської фортеці на півострові Мангишлак, він узяв із собою з України
гілочку верби, посадив її біля місця свого ув’язнення, і з цієї гілочки виросло
дерево. Є спогади, як Шевченко, несучи в душі велику журбу, часто сидів на самоті
під цією вербою.
Учень 2. Здавна у нашому народі найбільш шанованим деревом є верба. «Без верби і
калини нема України», – говориться в народній приказці. Важко уявити нашу
землю без верби. У нас її росте близько 30 видів. Говорять: «Де вода, там і верба».
Вона своїми коренями скріплює береги, очищає воду. Коли копали криницю, то
кидали шматок вербової колоди для очищення води. У відро з водою клали вербову
дощечку, а на неї ставили кухлик для пиття води. Це була своєрідна народна гігієна.
Під вербами молодь призначала побачення, освідчувалася в коханні.
Учень 3. Тиждень перед Великоднем називається вербним. Тоді освячують вербу. У
багатьох селах України садили гілочку свяченої верби. Вважалося, що така верба є
особливо цілющою. У сирій землі вона швидко пускає корінчики і виростає з неї
гарне дерево. Верба — це жіночий символ, уособлення таємничої сили жінки,
плодючості й материнства. Це дерево пов’язане з водою, отже, символізує здоров’я і
життя.
Учень 4. У давнину верба була священним деревом у слов’ян. Вважають, що вона
уособлювала бога сонця, що «саме сонце п'є воду з вербових листочків, тому вони
такі схожі на сонячні промінці». Як особливе, священне дерево, верба тісно
пов’язана з культом предків. На похоронах плакучими гілочками встеляли долівки
(тепер кажуть, що це для того, «аби мрець нікого з собою не взяв»). Як світове
древо, верба уособлює і життя, і смерть. На вербі «знаходять» дітей. Українські
дівчата закопували під вербою своє вичесане волосся. Верба виступає в ролі
світового дерева у загадці про дорогу: «Лежить верба посеред села: як встане, до
неба дістане».
Учень 5. Походження верби пояснюють по-різному. Одна з легенд розповідає, що
плакуча верба була завезена з Китаю: привезли у плетених кошиках якийсь
крам, розвантажили й кошики викинули. Одна з гілок прийнялася й виросла в
чудове дерево. За іншою версією йдеться про походження верби з жінки, яка була
наділена надзвичайною родючістю: в неї навіть із рук, ніг, голови народжувалися
4. діти. Із заздрощів богиня землі перетворила її на вербу: тіло зробила стовбуром,
ноги — корінням, підняті до неба руки — гіллям, волосся — листям.
Учень 1. Якщо молода верба символізує життєву силу, плодючість, здоров'я,
захищає від хвороб, стихійного лиха, нечистої сили, то стара верба асоціюється зі
смертю («закохався, — кажуть, — як чорт у стару вербу»), а в замовляннях — із
антисвітом, місцем, куди відсилають хвороби, пристріт, уроки, гадючу отруту.
Учень 2. Т. Шевченко згадує дане дерево у таких творах, як «Причинна», «На вічну
пам’ять Котляревському», «Тополя», «До Основ’яненка», «Сова», «Сон», «Не
кидай матері», «Княжна», «Москалева криниця», «Ну що б, здавалося, слова…»,
«На вгороді коло броду», «Ми вкупочці колись росли», «Якби ви знали, паничі…»,
«І досі сниться: під горою…», «Тече вода з-під явора».
Учень 3. Важко уявити Україну без верби,
Як не може вдалеч плити річка без води.
Де росте струнка верба – там жива водиця,
Хилить тонкі віти-коси, мов красна дівиця.
І плодючість, і життя, й щиреє кохання,
І здоров’я, й почуття ніжного чекання…
В багатьох творіннях згадана верба,
І неньку Україну нагадувала Тарасові вона.
А засохлу вербу згадував тоді, як про смерть чиюсь ішлося і як буть біді…
Отож, верба виступає як символ жіночої долі, смерті, життєдайної сили, віри в
майбутнє, це дерево пов’язане з водою, отже, символізує здоров’я і життя.
Презентація результатів роботи ІІ групи.
Учень 1. Тополя також є нашим народним символом. Зі стрункою тополею
порівнювали гнучкий дівочий стан та нещасливу дівочу долю. Про тополю
написано багато пісень, складено легенди. Це — символ дерева життя; оберіг
українців; символ рідної землі, свободи, України; дівочої та жіночої краси,
стрункості, гнучкості, смутку, самотності; результат міфічного перетворення
дівчини, жінки на дерево. Тополя може символізувати воду й вогонь, місяць і сонце,
адже листя має різні відтінки зеленого: знизу світло-зелений (вода, місяць), зверху
темно-зелений (вогонь, сонце).
5. Учень 2. Тополя край дороги - це образ жінки чи дівчини, котрі чекають своєї долі
чи свого судженого. Вона струнка й красива від ранньої молодості до зрілих літ.
Уособлює тонку натуру, чутливу до впливу років та оточення: як з роками на тополі
з'являється все більше засохлих гілок, так і людину з літами «обсідають» усе нові й
нові проблеми - до невирішених старих додаються болючі нові, які вимагають
вирішення.
Учень 3. Листя на тополі тремтить, як і на осиці, але з іншої причини: легенда каже,
що під тополею лихий колисав на своїх колінах Іуду-немовля, майбутнього
Христового зрадника - отож листя тремтіло від присутності нечистого й
непрошеного гостя, і від цього ж гілля тополине потягнулося вгору, до неба,
втікаючи від «чортової колискової».
Учень 4. Вважають, що тополя здатна забирати з людей негативну енергію й
очищати повітря від злих духів та всього шкідливого та нечестивого. Це міфічний
образ-тотем давніх українців, символ дерева життя. В Україні найпоширеніша
тополя пірамідальна. Відомі народні порівняння дівчини, жінки з тополею:
«Струнка (висока, тонка, гнучка, самотня), як тополя». Аналогія тополі з жінкою
була перенесена й на долю України, що зазнала лихих випробувань від ворожих
нападів.
Учень 5. Тарасом Шевченком згадано тополю у таких творах, як балада «Тополя»,
поема «Гайдамаки», поема «Сон», поема «Наймичка», «Ой три шляхи широкії»,
«Княжна», «Коло гаю, в чистім полі», «Ми вкупочці колись росли», «Не молилася за
мене».
Гне тополю край дороги вітер до землі.
В серці – відчай і тривога, лишенько мені!
Молоденькая дівчина, як гнучка тополя, чекає на козака – така її доля.
Що із того, що самотня стоїть, мов сторожа?!
Зате вільна, незалежна, а красива, Господи ж, мій Боже!
Як тополя, похилилась молода дівчина,
Бути з милим не судилось – в землі домовина.
Наче тая тополина, зламана близ шляху, потерпала Україна від вражого ляха.
6. Таким чином, символічний образ тополі Т. Г. Шевченко застосовує, зображуючи
трагічну жіночу долю, розповідаючи про нещасливе кохання або про лихі
випробування, що трапилися на шляху України.
Презентація результатів роботи ІІІ групи
Учень 1. Калина — символ життя, крові, вогню. Калина часто відіграє роль
світового дерева, на вершечку якого птахи їдять ягоди і приносять людям вісті, іноді
з потойбіччя. Та й саме дерево пов’язує світ мертвих зі світом живих. Калина
символізує материнство: кущ — сама мати; цвіт, ягідки — діти. Це також
уособлення дому, батьків, усього рідного. Калина — український символ
позачасового єднання народу. Калина уособлює й саму Україну.
Учень 2. Як символ Батьківщини, вона «проросла» в гімнові січових стрільців «Ой у
лузі червона калина похилилася, чогось наша славна Україна зажурилася…».
Завжди любили люди цілющу красуню калину, яка є символом дівочої краси,
ніжності. Її садили біля кожної хати. Дівчата вишивали на сорочках калину, її
вплітали у віночок.
Учень 3. З гілочки калини батько синові робив сопілочку, а слабеньким дівчаткам-
немовляткам робили колисочку із калини. Калину оспівують у
піснях, про неї складено легенди. Калиною прикрашали весільний коровай. Перед
молодими на столі ставили букет із гілочок дуба та калини. І на весільному рушнику
вишивали калину з дубом як символи дівочої краси і ніжності та чоловічої сили й
міцності.
Учень 4. У таких поезіях використано Шевченком образ калини: «Причинна»,
«Думка», «На вічну пам’ять Котляревському», «Тополя», «Чого ти ходиш на
могилу?», «Ой три шляхи широкії», «Зацвіла в долині», «Над Дніпровою сагою»,
«Тече вода з-під явора».
Зацвіла побіля хати червона калина – пишається рідна мати: виросла дівчина.
Защебече соловейко в лузі на калині, у гаю козак чекає – поспішай, дитино!
У селі загомоніли у тривозі люди: ворог суне на Вкраїну, ой що ж воно буде?
Вирушає козаченько у похід далекий, засмутилося серденько – не в’є гнізд лелека.
Тужить, плаче, молоденька, за своїм коханим.
Плаче Україна-ненька та й за козаками. Не дождалась! Не судилось! («Помер мій
миленький!») З туги горечко зробилось – не б’ється серденько.
7. Посадили на могилі червону калину, не співає соловейко, немає дівчини.
Зажурилася калина, віти похилила. Зажурилась Україна – діточок згубила.
Таким чином, калина згадується Шевченком як символ туги за загиблими,
символічне місце побачення закоханих, уособлення України.
Презентація результатів роботи ІV групи.
Учень 1. Дуб - символ могутності та довговічності, цілісності й здоров’я. Він -
дерево життя. З дуба, вважається, був зроблений Хрест Господній. Як знак вічності,
лягає в основу будівель, мостів, інших споруд, де є дерев’яні елементи. І він
виправдовує славу довгожителя - Хортицькому козацькому дубу аж дві тисячі років.
Учень 2. Дуб - символ повноти життя, могутньої сили й величної краси. За своїм
характером ніколи не гнеться - його можна тільки зламати. Він сміливо стоїть проти
всякого буревію, навіть сильнішого від себе, бо його стійкість не так від його
власної сили, як від його визначної гордості. Він - консерватор, бо не любить змін і
довго опирається їм: навесні пізніше за всіх розпускається, а восени якнайдовше не
розлучається з листям.
Учень 3. Матері своїм синам на сорочці вишивали листя дуба, щоб вони були
сильними, міцними. Спали на дубових меблях, які, за повір’ям, додавали під час сну
сили. Дуб також має лікувальні властивості. У дубовому лісі добре почувають себе
люди, які страждають на серцеві захворювання.
Учень 4. Тарас Григорович Шевченко згадує дуб у таких поезіях: у баладі
«Причинна», у поемі «Гайдамаки», у віршах «Москалева криниця» , «У бога за
дверима лежала сокира», «Коло гаю в чистім полі», «Ми вкупочці колись росли»,
«Бували войни й військовії».
Дуб – це символ довголіття, могутності й міці.
Силу дати людям може у будь-якім віці.
Біля дуба на козака чекала дівчина, запасалася терпінням й мужністю, дитина,
щоб діждатися коханого….
Саме попід дубом збиралися гайдамаки силами й думками,
Щоб перемогти воріженьків голими руками.
Дуб самотній на могилі – символ смутку й туги.
У селі однім веселім жили дві подруги.
Під дубочком молоденьким сумують дівчата: покохали, бідолашні, одного козака.
8. Дуба не можна нагнути, дуба не можна зламати.
Завжди від коріння міцного будуть пагінці проізростати.
Отже, у поезіях Т. Г. Шевченка використано дуб як символ стійкості, мужності,
незнищенності, а також пам’яті за померлими.
Презентація результатів роботи V групи.
Учень 1. Одним з найулюбленіших рослинних символів українського народу є
барвінок. У багатьох піснях нашого народу оспівано барвінок з його небесно-
голубими квітками й вічнозеленим листом. Барвінок вплітають дівчата у віночок.
Він зеленіє навіть під снігом, є символом кохання. Ця рослина супроводжувала
наших пращурів від колиски до могили. У барвінку купали немовлят, щоб росли
здоровими й вродливими. Барвінком прикрашали коси дівчата. Про лікувальні
можливості барвінку наші пращури знали здавна.
Учень 2. Назва цієї улюбленої українцями квітки, хоч як ми до неї звикли, все ж
запозичена, тільки дуже давно. У німецькій мові рослина зветься бервінкель –
«ведмежий куток». Барвінок міцно увійшов у побут нашого народу як декоративна
рослина і є символом української культури. Барвінок - символ радісної життєвої
сили, вічності усталеного буття, провісника весни та емблема викривальних сил,
невмирущої пам'яті про покійних, незайманості, цнотливості. З давніх часів
барвінок застосовували в медицині. Її тулили до всього, що потребувало вічності,
краси, життєстійкості: народженій дитині до свічки, щоб життя було довгим і
щасливим; до свічок весільних , щоб любов наречених була нев’янущою; до
весільного калача, щоб людські серця до молодят горнулися; до весільного гільця -
як символ вічного усталеного буття.
Учень 3. «Як цей барвінчик ніколи не блідне, так най і життя твоє не блідне», -
казали дружки молодій, молодому, коли закінчували початий матір’ю віночок на
голову чи віночок-сердечко, який пришпилювали молодому на грудях. Барвінок на
могилах знаменує невмирущу вічну пам’ять про покійних. Тому один із видів
барвінку українці називають могильником або хрещатим барвінком. До весілля
наречена брала на свій вінок барвінок із родинних могил - щоб шлюб міцно
оберігався. Дівчині, яка починала дівувати, мати давала у пазуху крянгу барвінку із
найдавнішої родової могили - щоб оберігав її долю, дівочу честь, цноту.
9. Учень 4. Барвінок разом із ягодами калини - символ дівоцтва, незайманості. Його
вважали талісманом, який оберігає від диявольської сили, від усякої нечисті та від
злих відьомських чарувань. Він допомагає викривати відьом. Якщо почепити вінок з
барвінку над вхідними дверима, тоді й відьму видно, вірили у народі. Барвінок
ніколи не викидали на смітник, а тільки у воду, щоб він не загинув від спраги.
Учень 5. У поезіях Т. Г. Шевченком барвінок згаданий у наступних творах: у поемах
«Гайдамаки» й «Сліпий», у віршах «Не кидай матері…», «На вгороді коло броду»,
«Буває, іноді старий…», «Н. Я. Макарову».
Весна природу пробудила від глибокого зимного сну.
Барвіночком землю покрила, уквітчала її лиш одну.
Не раз барвінком зацвіте в душі дівчиноньки кохання,
Не раз, згадавши щось своє, всміхнеться душечка в чеканні.
А буває… Не сходить барвінок. Не цвіте, хрещатий!
Хтось образив дівчину, не схотів кохати, потоптав веселі квіти душечки живої,
Не зрозумів, не прийняв чистої любові!
Молода дівчина про матір забула – заросла бур’яном могила.
В серці почуття поснули, а квіти ніжні барвіночку сонце осушило.
Як бачимо, Шевченко Т. Г. використовує в своїх творах образ барвінку як
символ життєвої сили, надії на продовження життя, пам’яті про померлих.
Учитель. Отже, поезії Т. Г. Шевченка насичені великою кількістю рослинних
символів, які мають істотне значення для розкриття ідейно-художнього змісту
творів. Хоч природа найчастіше виступає тлом для змалювання основного сюжету,
але в її описі часто буквально кількома рядками поет демонструє неабияку
майстерність романтика. Отже, Т. Г. Шевченко використовує народні рослинні
символи у власних поезіях згідно із їх значенням, що закріпилося у народі й
знайшло відображення у народних звичаях та обрядах.
Ведучий 1. Після нього зосталося Слово –
Хвиля пристрасті без берегів –
Невгамовно палке і в любові,
І в зненависті до ворогів.
Міг би жити спокійно і мирно,
Малювати, складати пісні.
10. Тільки ж геній – це завжди безмірність,
І для нього всі рамки тісні.
Список використаних джерел
1. Словник мови Шевченка: В двох томах. / Редкол. В. С. Ващенко (відповід. ред.)
та інші. Київ: Наукова думка, 1964. 484 с.
2. Шевченко Т. Малий Кобзар. Київ: Веселка, 1970. 281 с.
3. Краса рідного краю в творчості Т. Шевченка. - [Електронний ресурс]. - Режим
доступу: uk.slideshare.net/SashaTarancova/ss-12682468
4. Народні символи України. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу:
http://lukianivka-dnz.edukit.kiev.ua/patriotichne_vihovannya/narodni_simvoli_ukraini/
5. Народні символи України. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу:
ukraine95.blogspot.com/
6. Поетичне відображення краси української природи у творах Т. Шевченка «Зоре
моя вечірняя...» та «Над Дніпровою сагою...» [Електронний ресурс].- Режим
доступу: www.ukrlit.vn.ua/making2/46pkt.html
7. Рослинний і тваринний світ у творчій спадщині Тараса Шевченка [Електронний
ресурс].-Режим доступу: https://www.slideshare.net/zologym/ss-40014401
8. Символізм в літературі. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу:
https://ukrclassic.com.ua/katalog/teoriya-literaturi/2763-simvolizm-v-literaturi
9. Символіка українців. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу:
uk.wikipedia.org/wiki/Символіка_українців .
