1. Проблема адаптації
при переході до 5 класу:
погляд психолога
Практичний психолог
Науково-методичного центру
практичної психології
й соціальної роботи
ІППО КУ імені Бориса Грінченка
Олена Анатоліївна Хоменко

2. • Психологічна адаптація - це процес
взаємодії особистості із середовищем,
при якому особистість повинна
враховувати особливості середовища й
активно впливати на нього,
щоб забезпечити задоволення своїх
основних потреб

3. Ознаками успішної адаптації
психологи вважають:
• задоволеність дитини процесом навчання;
• легкість і успішність засвоєння програмного
матеріалу;
• достатня самостійність дитини при виконанні
навчальних завдань,
• звернення за допомогою до дорослого лише після
спроб виконати;
• виконання завдань самостійно;
• задоволеність дитини міжособистісними
відносинами з дорослими і однокласниками.

4. Етапи адаптації.
• Перший етап – орієнтовний, коли у відповідь на весь комплекс нових впливів,
пов’язаних із початком систематичного навчання бурхливо реагують усі
системи організму. Ця “фізіологічна буря” триває два-три тижні. На цьому
етапі організм дитини витрачає все, що в нього є та іноді і “бере у борг”, що
свідчить про надзвичайно високу “ціну” плати за цей період. Тому вчителю
важливо пам’ятати про дану особливість.
• Другий етап – “буря” вгамовується, “ціна” знижується. Помітне нестійке
пристосування, коли організм шукає і знаходить певні отримані (або близькі
до отриманих) варіант реакцій на ці впливи.
• Третій етап – період відносно стійкого пристосування. Коли організм
знаходить найбільш оптимальні варіанти реагування на навантаження, які
вимагають меншої напруги всіх систем. Яку б роботу не виконував школяр,
чи то розумова робота із засвоєнням нових знань, чи то статистичне
навантаження, чи то психологічне навантаження спілкування у великому
колективі, кожна із систем організму повинна відреагувати своїм
напруженням, своєю роботою. Тому чим більша напруга буде “видавати”
кожна система, тим більше ресурсів витратить організм. Але можливості
дитячого організму далеко не безмежні, а тривала, напружена пов’язана з ним
утома і перевтома можуть завдавати значні шкоди здоров’ю дитини.

5. Фізіологічні і психічні аспекти соціальної адаптації
дитини до школи

6. Фізична готовність до навчання характеризує функціональні можливості і
стан здоров’я. Оцінюючи стан здоров’я дітей при вступі до школи, слід
враховувати такі показники, які представлені нижче в системі нервово-
психічного розвитку.

7. Психологічна готовність до навчання
Вона передбачає готовність розумову,
мотиваційну, емоційно-вольову й соціальну.
Проаналізуємо складові компоненти
психологічної готовності, оскільки рівень їх
розвитку обумовлює успішність адаптації дитини
до школи, її навчальні успіхи.

8. • Інтелектуальна готовність до навчання – це
достатній рівень розвитку деяких
пізнавальних процесів.
• Можна сказати, що інтелектуальна зрілість
відображає функціональне дозрівання
структур головного мозку.

9. • Мотиваційна готовність до навчання –
характеризується наявністю в дитини бажання
навчатися.
• Прагнення до діяльності, що має суспільне
значення до нової соціальної позиції.
• Якщо в дитини сформовано бажання навчатися
в школі, що ґрунтується на адекватних уявлення
про неї та її вимоги, це сприятливий фактор,
який забезпечує нормальний перехід до
навчальної діяльності.

10. Емоційно-вольова готовність дитини
до навчання – визначає уміння регулювати
свою поведінку в достатньо складних
ситуаціях, пов’язаних із напруженням,
переживаннями.

11. Особливості темпераменту -
основа адаптації
Темперамент означає індивідуальні
особливості дітей у їхній реакції на
різноманітні подразники та досвід;
індивідуальні відмінності у виконанні
рутинних щоденних видів діяльності:
прийманні їжі, сну, дослідженні предметів
тощо. Темперамент передбачає генетичні
відмінності серед дітей.

12. Сангвінік
Сангвініки – успішні, активні, життєрадісні, добродушні,
оптимістично налаштовані учні. Вони легко засвоюють
значний за обсягом матеріал, швидко переключається з
одного виду діяльності на інший. Будь-яке завдання вони
виконують дуже швидко. Проте квапливість стає
причиною помилок і певної неохайності в їхній роботі.
Під час навчання таких дітей варто враховувати
їхню високу працездатність, а тому потрібно
добирати для них більшу кількість завдань,
пропонувати виконати додаткові завдання творчого
характеру. Водночас у школярів-сангвініків потрібно
виховувати посидючість, стійкість, серйозніше
ставлення до будь-якої справи, неквапливість,
усувати безтурботність, легкодумство, якщо вони
почнуть проявляться

13. Холерик
Учень-холерик завдає вчителю чи не найбільше клопоту
своєю нестриманою поведінкою. Це невгамовний
бешкетник і задира, що постійно влаштовує скандали і
сварки. Мова холерика уривчаста, швидка, із
проковтуванням окремих слів, однак дуже виразна та
емоційна.
Холерик виконує завдання швидко, проте може на
середині речення поставити крапку, щоб почивати на
лаврах, які ще не заслужив. Нову інформацію засвоює
швидко, але вже через кілька хвилин вона вилітає в
нього з голови. Такі діти неуважні, їм не вистачає
розважливості та вміння розраховувати свої
можливості.
Вчителеві потрібно привчати учня-холерика
доводити розпочату справу до кінця. Виховувати
наполегливість і стриманість, уміння володіти собою.

14. Флегматик
Такі учні спокійні, нікому не заважають, посидючі, проте
потребують постійної уваги вчителя, який повинен розвивати
відсутні у флегматиків якості: рухливість, активність,
працьовитість, небайдужість. Учителеві потрібно стежити за
тим, щоб такі школярі вчилися виконувати завдання в певному
темпі, постійно контролювати хід виконання завдань.
Дітям з флегматичним темпераментом необхідний час на
обдумування відповіді і підготовку, тому не потрібно
вимагати від них негайного включення в роботу або
швидкої відповіді на поставлене запитання. У момент
виконання завдань учнів-флегматів не слід відволікати,
перключати їхню увагу на щось інше. Не можна давати
таким учням для засвоєння в обмежений проміжок часу
великий, різноманітний, складний матеріал; потрібно
розбити його на окремі інформаційні частини і давати їх
поступово, в міру засвоєння.

15. Меланхолік
Меланхоліки – сором’язливі, надмірно вразливі, плаксиві,
нетовариські, схильні до усамітнення люди. Меланхоліки, як
правило, мають схильність до мистецтва, літератури, музики. На
учнів-меланхоліків учитель повинен впливати м'якістю,
тактовністю, чуйністю. Надмірна суворість і різке зростання вимог
до таких учнів ще більше гальмують і знижують їхню дієздатність.
Враховуючи те, що діти-меланхоліки швидко
втомлюються від одноманітної роботи, вчитель має чергувати
види їхньої навчальної діяльності. На уроці таких учнів треба
рідше запитувати, оскільки, відповідаючи на клас, меланхолік
переживає справжній стрес. Тому краще запитання давати
йому в письмовому вигляді. Дітей-меланхоліків потрібно
частіше заохочувати не лише оцінкою, але і словами:
"відмінно", "розумниця", "молодець" та ін.; важливо
формувати в них упевненість у своїх силах і знаннях. Слід
обережно оцінювати невдачі учня-меланхоліка, адже він і сам
дуже хворобливо переживає їх.

16. Труднощі в навчанні дітей «групи ризику»
Характеристика проявів Рекомендації вчителям
Повільний темп розумових операцій.
Діти повільно включаються в
роботу, не встигають виконувати
класні завдання, не відразу
розуміють пояснення вчителя,
повільно пишуть і читають.
Причиною, як правило, є
своєрідність типу нервової
діяльності (інертність нервових
процесів
Таких дітей не можна квапити,
підганяти на уроці, примушувати
працювати «за часом», оскільки будь-
який поспіх і умови обмежен-ня часу
тільки загальмують роботу і викличуть
негативні емоції. Краще повторити
дитині те, що вона не встигла почути;
намагатися говорити повільніше;
повідомля-ти на початку уроку план
роботи і пропонувати завдання,
розраховані на більш низький темп
вико-нання, виділяючи час на
підготовку до відповіді; не ставити в
ситуацію необхідності швидкого
переключення з одного виду діяльності
на інший

17. Труднощі в навчанні та поведінці,
пов'язані з емоційними порушеннями:
підвищена тривожність, замкненість,
боязкість, нерішучість, сором'язливість,
боязливість як риса характеру,
особливості нервової системи
Необхідне доброзичливе ставлення,
підтримка, підбадьорення в
ситуаціях, що викликають сильну
тривогу і хвилювання (при
відповідях біля дошки, контрольних
роботах, диктантах і т. п.). Таких
дітей краще не викликати
відповідати передусім класом,
особливо на початку навчального
року
Гіперактивність, підвищена схильність
до відволікання, труднощів
концентрації уваги, імпульсивність.
Причиною можуть бути емоційні
порушення як наслідок неправильного
стилю виховання, а також органічні
порушення центральної нервової
системи
Такі діти не в змозі тривалий час бути
зосередженими, уважними, посидючими.
Головне в роботі з ними — терпіння і
наполегливість. Треба розвивати вміння
доводити справу до кінця, діяти
цілеспрямовано й планомірно, давати
невеликі завдання і здійснювати покроковий
контроль виконання. Заохочувати бажану
поведінку, спираючись на прагнення
п'ятикласників бути вольовою людиною.
Рекомендувати батькам зайняти дитину
спортом, відвідувати гуртки (моделювання,
конструювання)

18. Труднощі в контактах: погані
стосунки з однолітками або
відсутність друзів у класі
Завдання вчителя в роботі з
«відторгнутими» дітьми — допомогти
їм почуватися потрібними і бажаними в
класі. Необхідно звернути увагу
однокласників на успіхи цих дітей у
тому, що в них виходить. На
позакласних заходах давати можливість
виявити себе з кращого боку
Агресивність, запальність,
дратівливість
У спілкуванні з цими дітьми потрібно
виявляти максимальну стриманість і
терпіння, тому що вони самі страждають від
власної упертості, гнівливості та
дратівливості. Необхідно дати зрозуміти, що
дорослий — їхній союзнику розв'язанні
внутрішніх проблем. Педагог, знаючи
інтереси і нахили агресивної дитини, зможе
переключити її активність у конструктивне
русло, тактовно і послідовно навчаючи
дитину самоконтролю та стриманості

19. Підвищена тривожність,
плаксивість, загострена
вразливість, схильність
хвилюватися і переживати через
незначні приводи (ризик розвитку
невротичних розладів)
Такі діти часто є хорошими учнями, але
навчальні успіхи стають для них
занадто значимими (часто цьому
сприяють установки батьків).
Учителеві в даному випадку не слід
акцентувати увагу на оцінках. Перед
хвилюючими подіями, контрольними
треба знімати тривогу, вселяти
впевненість в успіху, частіше
заохочувати, висловлювати схвалення і
відзначати достоїнства
Боязкість, нерішучість, замкнутість,
нелюдимість
Учителеві варто втягувати таких дітей
у позакласну роботу, групові заходи,
щоб вони більше спілкувалися,
переборювали свою боязкість,
нерішучість. Давати які-небудь
громадські доручення від
найпростіших. Частіше звертати увагу
однокласників на достоїнства такого
учня, підвищуючи його самооцінку й
створюючи ситуацію успіху

20. Причини виникнення проблем адаптації
• Предметне навчання, а відтак спілкування з різними вчителями є для них наочним
показником вступу в «доросле життя»
• Спілкування з новими вчителями, які висувають до дітей різні вимоги, призводить до
руйнування цілісності внутрішнього образу-Я учня, який сформувався протягом
тривалого спілкування з учителем початкової школи.
• Зміна вікового середовища також є причиною певних труднощів, адже певною мірою
призводить до зміни соціального статусу учнів: у початковій школі вони були
випускниками і вважалися найстаршими, а в основній — умить стають наймолодшими,
відчуваючи при цьому свою незахищеність.
• Ускладнює життя п'ятикласників і введення кабінетної системи. Дитина, яка звикла,
що в неї є власне місце — простір, у якому вона перебуває впродовж навчального дня,
відтепер має на кожен урок переходити у нове приміщення, де місце за нею не
закріплене: на історії вона сидить за другою партою, на математиці учитель посадив за
четверту...
• З переходом учнів до основної школи змінюється й система управління класом.
Якщо вчитель початкової школи мав змогу бути біля дітей протягом усього дня, навіть
під час перерви, часто приймав за них рішення та контролював їхню поведінку, то
класний керівник 5-го класу фізично не в змозі так опікуватися своїми вихованцями.
По-перше, він проводить уроки і в інших класах, по-друге, під час перерви може
чергувати на поверсі, де учнів його класу немає. Тому дітям часто доводиться
самостійно розв'язувати ту чи іншу проблему. За таких умов самостійнішим учням
адаптуватися значно легше.

21. Психологічні особливості дітей деяких категорій
дезадаптованості
Дезадаптованість - не процес, а стан, що виникає від
незадоволення основних потреб у результаті використання
неадекватних способів поведінки.
Ефективність процесу шкільної адаптації значною мірою
визначає успішність навчальної діяльності, збереження
фізичного та психічного здоров'я дитини.
Дезадаптованість учнів призводить до неадекватної,
погано контрольованої поведінки, конфліктних стосунків,
перекручувань в особистісному розвитку, проблем у
навчальній діяльності.

22. Портрет гіперактивної дитини
Мабуть, у кожному класі зустрічаються діти, яким важко довго сидіти
на одному місці, мовчати, підкорятися інструкціям. Вони створюють
додаткові труднощі у роботі вихователям і вчителям, тому що дуже
рухливі, запальні, дратівливі і безвідповідальні. Гіперактивні діти
часто зачіпають різні предмети, штовхають однолітків, створюючи
конфліктні ситуації. Вони часто ображаються, але про свої образи
швидко забувають.
Гіперактивній дитині важко сидіти, вона метушлива, багато
рухається, крутиться на місці, іноді надмірно балакуча, може
дратувати манерою своєї поведінки. Часто в неї погана координація
чи недостатній м’язовий контроль. Вона незграбна, іноді ламає речі,
проливає молоко. Такій дитині важко концентрувати свою увагу, вона
легко відволікається, часто задає безліч запитань, але рідко чекає на
відповіді.
Щоб виявити гіперактивну дитину, необхідно довго спостерігати за
нею.

23. Пам’ятка для дорослих або Правила роботи з гіперактивними
дітьми
1. Працювати з дитиною на початку дня, а не ввечері.
2. Зменшити робоче навантаження дитини.
3. Поділяти роботу на більш короткі, але більш часті періоди.
Використовувати фізкультхвилинки.
4. Бути драматичним, експресивним педагогом.
5. Знизити вимоги до акуратності на початку роботи, щоб
сформувати почуття успіху.
6. Посадити дитину під час занять поруч з дорослим.
7. Використовувати тактильний контакт (елементи масажу, дотику,
прогладжування).
8. Домовлятися з дитиною про ті чи інші дії заздалегідь.
9. Давати короткі, чіткі і конкретні інструкції.
10. Використовувати чітку систему заохочень і покарань.
11. Заохочувати дитину відразу ж, не відкладаючи на майбутнє.
12. Надавати дитині можливість вибору.
13. Залишатися спокійним. Немає холоднокровності – немає
переваги!!!

24. Агресивні діти
Агресія – це мотивована деструктивна поведінка, що суперечить нормам і
правилам існування людей в суспільстві, що наносить шкоду об’єктам
нападу, що приносить фізичний і моральний збиток людям чи викликає в них
психологічний дискомфорт.
Причини виникнення агресії у дітей можуть бути найрізноманітнішими. Цьому
сприяють деякі соматичні захворювання чи захворювання головного мозку,
величезну роль грає виховання в родині, причому з перших днів життя
дитини.
Агресивна дитина нападає на інших дітей, відбирає і ламає іграшки, навмисно
вживає грубі вирази. Однак агресивна дитина має потребу в ніжності і
допомозі дорослих, тому що її агресія – це, насамперед, відображення
внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на події, що
відбуваються навколо неї.
Робота вчителів з даною категорією дітей повинна проводитися в трьох
напрямках:
Робота з гнівом. Навчання агресивних дітей прийнятним способам вираження
гніву.
Навчання дітей навичкам розпізнавання і контролю, умінню володіти собою в
ситуаціях, що провокують вибухи гніву.
Формування здатності до емпатії, довіри, співчуття, співпереживання.

25. Правила роботи з агресивними дітьми
• бути уважним до потреб дитини.
• демонструвати модель неагресивної поведінки
• бути послідовним у покараннях дитини, карати за
конкретні вчинки
• покарання не повинні принижувати дитину
• навчати прийнятним способам вираження гніву
• давати дитині можливість виявляти гнів безпосередньо
після фрустраційної події
• навчати розпізнаванню власного емоційного стану і стану
оточуючих людей
• розвивати здатність до емпатії
• розширювати поведінковий репертуар дитини
• відпрацьовувати навички реагування в конфліктних
ситуаціях
• учити брати відповідальність на себе.

26. Тривожні діти
Тривожність – індивідуальна психологічна особливість, що
полягає в підвищеній схильності відчувати занепокоєння у
всіляких життєвих ситуаціях, у тому числі й у таких, котрі до
цього не призводять.
Тривожних дітей відрізняє надмірне занепокоєння, причому
вони бояться не самої події, а її передчуття. Часто вони очікують
найгіршого, почувають себе безпомічними, побоюються грати в
нові ігри, приступати до нових видів діяльності. У них високі
вимоги до себе, вони дуже самокритичні.
Робота з тривожною дитиною пов’язана з значними
труднощами і., як правило, забирає багато часу.
Фахівці рекомендують проводити роботу з тривожними
дітьми в трьох напрямках:
Підвищення самооцінки.
Навчання дитини уміння керувати собою в конкретних
ситуаціях.
Зняття м’язової напруги.

27. ПАМ'ЯТКА ВЧИТЕЛЯМ,
ЯКІ ПРАЦЮЮТЬ У 5-х КЛАССАХ
• Відвідайте уроки в 4-му класі. Придивіться до своїх майбутніх учнів.
Познайомтеся з методикою викладання в початкових класах.
• Опрацюйте спеціальну психолого-педагогічну літературу.
• Пам'ятайте: легше з першого уроку викликати до себе довіру, любов
дитини, ніж потім подолати недовіру.
• Не змінюйте різко методи роботи, використовуйте ігровий матеріал,
інструктажі, пам'ятки, алгоритми, картки-опори, зразки виконання.
• Протягом уроку та додому давайте конкретні доступні завдання й
домагайтесь їх чіткого виконання.
• Щоденно перевіряйте письмові роботи учнів, домагайтеся
систематичної роботи над помилками.
• Ретельно обміркуйте заходи та прийоми розвитку мислення, усного та
писемного мовлення учнів. Розробіть відповідний роздавальний
матеріал.
• Забезпечуйте систематичне повторення.
• Уникайте перевантаження дітей.
• Відвідуйте уроки колег, які викладають у 5-х класах