More Related Content
What's hot
What's hot (20)
Similar to ВИКЛИКИ і РИЗИКИ Безпековий огляд ЦДАКР № 23 (110)
Similar to ВИКЛИКИ і РИЗИКИ Безпековий огляд ЦДАКР № 23 (110) (20)
More from cacds-info
More from cacds-info (12)
ВИКЛИКИ і РИЗИКИ Безпековий огляд ЦДАКР № 23 (110)
- 1. Безпековий огляд ЦДАКР № 23 (110) 14 грудня 2018 Редакційна колегія Зміст
- 2. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 14 грудня 2018 2 Безпековий огляд «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ» Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР, www.cacds.org.ua ) здійснюється аналітиками ЦДАКР за підтримки банку «Аркада». Для підготовки оглядів залучаються відомі експерти, дипломати, військові фахівці та спеціалісти усіх відомств, що працюють у безпековому середовищі України. Метою публікацій Безпекового огляду «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ» є оперативне та аналітичне інформування зацікавлених профільних структур, ЗМІ та громадян, що цікавляться актуальними проблемами безпеки України. Кожний огляд присвячений короткому періоду (1 – 2 тижні), та містить експертні думки, які можуть не збігатися з офіційною позицією української влади. @2014 Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння У разі цитування обов’язкове посилання на ЦДАКР Редакційна колегія: Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКР Копчак В.І. – відповідальний секретар, заступник директора ЦДАКР Самусь М.М. — заступник директора ЦДАКР з міжнародних питань Члени Редакційної колегії: Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт» (2005-2010 рр.) Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно- консалтингової компанії (ІКК) Defense Express Кабаненко І.В. – заступник міністра оборони (2014 р.), перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.), член Експертної Ради у галузі національної безпеки Конопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член Експертної Ради у галузі національної безпеки Литвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense Review» Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної Ради у галузі національної безпеки Поляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра оборони України (2014 р.) Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense Express Щербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)
- 3. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 14 грудня 2018 3 ЗМІСТ Загальні оцінки У дзеркалі експертноі думки Аналітичні розробки Основні виклики та ризики для України у першій половині грудня 2018 року Российские манёвры «Восток-2018» – Что это было? Жорсткі реалії морської безпеки України: що далі? Чи вдасться Європейському Союзу об’єднати розвідувальні зусилля? Роль региона Южного Кавказа в логистической поддержке операции США в Исламской Республике Афганистан
- 4. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 14 грудня 2018 4 Президентські вибори «поглинають» російську загрозу Впродовж перших тижнів груд- ня політичне та військове керівни- цтво держави не втомлюється на- гадувати українському суспільству та міжнародним партнерам про на- рощування потенціалу російських військ. За інформацією влади, Ро- сія розгорнула наземне угрупован- ня загальною чисельністю понад 80.000 військовослужбовців вздовж кордону з Україною, на те- риторії ОРДЛО та у анексованому Криму. В цьому «кулаку» мілітар- ної потуги Кремль «затиснув» близько 1400 артилерійських і ра- кетних систем залпового вогню, 900 танків, 2300 бойових броньова- них машин, більше 500 літаків та 300 вертольотів. Відповідні цифри виправдовують такий аналіз ситуа- ції президента України: «Москва намагається отримати наземний коридор з окупованого Донбасу на окупований Крим, захопивши Ма- ріуполь та Бердянськ» - зазначає Петро Порошенко. В своїй ритори- ці хазяїн Банкової не забуває і про приправу патетичності: «По суті, саме в Україні зараз вирішується майбутнє вільного світу» - впевне- ний глава держави. ВЦДАКРзауважують,щозброй- на провокація в Керченській прото- ці не є безпосередньою причиною «раптового» розгортання військо- вих з’єднань РФ біля кордону з Загальні оцінки Основні виклики та ризики для України у першій половині грудня 2018 року Фахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) пропонують свій аналіз ключових тенденцій у сфері безпеки і оборони першої половини листопада 2018 року.
- 5. 5 Україною. Дану ситуацію слід роз- глядати як наслідок багаторічної російської політики «фаршування» військовою технікою території Кри- му та акваторії Чорного і Азовсько- го морів. Заступник директора ЦДАКР з міжнародних питань Ми- хайло Самусь констатує: «Розбудо- ва військової інфраструктури РФ довкола України тривала з 2015 року. Коли Кремль зрозумів, що на- храпом Україну взяти не вдасться, почалось створення поблизу нашо- го східного кордону трьох армій (1-а танкова армія поблизу Москви, 20-а армія зі штабом у Воронежі і 8-а армія, яка керує окупаційним контингентом російських військ на Донбасі)». За оцінками експертів ЦДАКР, протягом 2017 року ця інф- раструктура була фактично збудо- вана, тож зараз триває її вдоскона- лення і нарощування. В той же час факт прямої агре- сії проти кораблів ВМСУ вказує на те, що Росія на даному етапі про- тистояння з Україною готова до широкомасштабного наступу. Ймовірність ескалації зростає на фоні стану нервозності, в якому перебуває російське керівництво. Фактори, які можуть змусити Кремль перекинути шахову до- шку, це - падіння рейтингів Путі- на та системоутворюючої для його режиму партії «Єдина Росія», а та- кож відсутність чітких перспектив послаблення санкційного тиску зі сторони Заходу. Москва усвідомлює, що для міжнародної спільноти її позиція в Керченському конфлікті виглядає вкрай непереконливо. В цій ситуа- ції Кремль намагається контрата- кувати. Так, днями в МЗС Росії за- явили, що Київ може найближчим часом почати наступ на півдні так званої «ДНР». Більше того, в ро- сійських медіа з’явились ще більш абсурдні страшилки про атаку ЗСУ на Перекопський перешийок. Попри це, більшість українців воліє не помічати кийок війни, який Росія занесла над їхніми голо- вами. Як засвідчили результати опитування соціологічної групи «Рейтинг», рішення про введення воєнного стану на 30 днів в окре- мих областях України підтримує лише третина опитаних, не підтри- мує - майже 60%. Також показово, що майже дві третини респонден- тів допускають - президент Петро Порошенко хотів ввести воєнний стан в Україні на 60 днів з метою перенесення президентських вибо- рів. Отож суспільні настрої щодо військового стану значною мірою формуються під впливом електо- рального дискурсу. На цьому на- магаються грати деякі кандидати в президентське крісло, сіючи підо- зри про «штучність» приводу для введення воєнного стану. В поді- бному фарватері діє і російська пропаганда. Прокремлівські ЗМІ завзято звинувачують чинного президента України в спробі узур-
- 6. 6 пації влади. Відтак зміна дати ви- борів могла запустити механізм внутрішньополітичної дестабіліза- ції і оборона України була би не по- силена, а, навпаки, послаблена. Водночас варто відзначити - побо- ювання щодо обмеження консти- туційних прав громадян у зв’язку з введенням воєнного стану наразі є безпідставними (саме цей аспект реагування влади на конфлікт з РФ став об’єктом завзятих маніпуля- цій). З іншого боку, в дискусії про до- цільність військового стану гіпоте- тична загроза конвенційного втор- гнення Росії виявилась недостатнім аргументом для більшості україн- ців. Сьогодні, коли позаду п’ять років війни, тож цілком закономір- ною є та обставина, що більшість опитаних громадян України (69%) вважають введення воєнного стану запізнілим рішенням і переконані, що його потрібно було вводити ще в 2014 році після анексії Криму та початку військових дій на Донбасі. В контексті виправлення таких «диспропорцій» наприкінці 2018 року українська влада здійснила ряд важливих кроків в рамках ін- вентаризації договірно-правової бази з РФ, яка не відповідає «духу» нинішнього етапу відносин двох країн. 6 грудня Верховна Рада ухва- лила проект закону про припинен- ня дії Договору про дружбу, спів- робітництво і партнерство з Росією з 1 квітня 2019 року. Також на по- чатку грудня голова Служби зо- внішньої розвідки України Єгор Божок ініціював вихід з Угоди про співробітництво розвідувальних служб СНД. Москва топить ініціативи Києва Міністерство закордонних справ України звернулося 27 лис- топада до країн-підписантів Буда- пештського меморандуму з вимо- гою провести «термінові консультації» після нападу Росії на українські кораблі «з метою забез- печення повного дотримання зобов’язань та негайного припи- нення агресії РФ проти України». Спроба «переформатувати» Мін- ський формат в Будапештський «поцілила» в молоко. Об’єктивна оцінка документу, відповідно до якого Україна віддала свою ядерну зброю 24 роки тому, засвідчує від- сутність зобов’язального механіз- му щодо країн-підписантів. Тому максимум, який Київ може в ко- роткостроковій перспективі витис- нути в даній ситуації – вчергове за- гострити увагу міжнародного співтовариства на невиконанні Ро- сією міждержавних угод. З іншого боку, враховуючи, що мінський процес занурився в лі- тургічний сон, Будапештський ме- морандум може стати новим стар- товим майданчиком для майбутніх етапів дипломатичного врегулю- вання українського питання. Од- нак наразі така опція заблокована
- 7. 7 Москвою. Важко не погодитись з представником України у Тристо- ронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації на Донбасі Євгеном Марчуком, який зауважує - без Росії проводити переговори у форматі будапештських підписан- тів «сенсу дуже мало». Отож, вра- ховуючи, що дії Росії з кожним мі- сяцем поглиблюють соціально-економічну кризу в українському Приазов’ї, Києву вар- то подбати про ініціативи, які при- несуть дивіденди вже в коротко- строковій перспективі. В ЦДАКР вважають доцільною пропозицію стосовно запрова- дження місії міжнародного спосте- реження в Керченській протоці та Азовському морі. «У ситуації, що склалася, для забезпечення безпе- ки судноплавства нам критично необхідні вдосконалені механізми та елементи міжнародної присут- ності та міжнародного моніторин- гу у Чорному та Азовському морях та Керченській протоці», - заявив після загострення Азово-Керчен- ської кризи очільник вітчизняного МЗС Павло Клімкін. Цю тезу під- тримав у своїх зверненнях до Захо- ду президент, зазначивши , що для стримування російської агресії Україна потребує збільшення вій- ськово-морської присутності Ні- меччини та союзників у Чорному морі. Очікувано, Кремль торпеду- вав спроби розпочати діалог про місію ОБСЄ на Азові. Днями це підтвердила канцлер ФРН Ангела Меркель, уточнивши при цьому, що Берлін та Париж намагаються в рамках Нормандської четвірки до- сягти хоча б направлення в регіон своїх представників. Чи зашкодять резолюція Європарламенту «Північному потоку-2»? Неприхована агресія РФ проти України в Керченській протоці за- пустила чергову хвилю дискусій навколо кремлівського енергопро- екту «Північний потік -2». Офіцій- на позиція уряду ФРН нагадує діа- лектичнийсинтезпротилежностей: «Участь Німеччини у будівництві газогону допомагає відстоювати ін- тереси України» - вважає міністр закордонних справ Німеччини Гай- ко Маас. «Вихід з цього проекту означатиме відмову від цих полі- тичних вимог. Не залишиться ніко- го, хто буде відстоювати транзит газу через Україну», - зазначив ви- сокопосадовець. Навіть попри резолюцію Єв- ропарламенту, яка прямо визна- чає проект будівництва газопро- воду «Північний потік -2» «політичним» та таким, що «несе загрозу європейській енергетич- ній безпеці», офіційний Берлін не поспішає з переглядом своєї по- зиції. Результат виборів спадко- ємця Ангели Меркель на посаді глави правлячої партії Німеччини Християнсько-демократичного
- 8. 8 союзу (ХДС) дає підстави ствер- джувати – в перспективі най- ближчих років керівництво ФРН не відмовиться від газпромів- ського хабаря. Було б справедли- во зауважити - переможниця внутрішньопартійних перегонів Аннеґрет Крамп-Карренбауер відзначилась доволі жорсткою позицією після російської прово- кації 25 листопада. Закрити євро- пейські порти всім російським суднам, які приписані до портів акваторії Азовського моря – та- кою є її пропозиція. Однак, на відміну від головного суперника у суперечці за головну посаду в ХДС Фрідріха Мерца, Крамп- Карренбауер не стала критикува- ти Північний потік-2. Відтак, якщо АКК, як часто називають Крамп-Карренбауер, очолить уряд ФРН в 2021 (аналітики оці- нюють її шанси досить високо), основні параметри політики Ан- гели Меркель в питанні імпорту російських енергоносіїв будуть збережені. В той же час, позитив- ний аспект зміни керівництва ХДС для Києва наразі полягає в тому, що завдяки хорошим сто- сункам АКК з чинним канцлером правляча більшість в Бундестазі, вочевидь, збережеться. Відповід- но, втримається і уряд Ангели Меркель. Це означає, що німець- ке керівництво не відволікати- меться на нову коаліціаду чи ви- бори і зможе більше уваги приділяти проблемам безпеки в Східній Європі, зокрема Україні. Схоже, в ЄС знайшли іншу па- нацею у відповідь на агресивну політику Москви – виділяти до- помогу українським регіонам, по- страждалим від дій Росії в Азов- ському морі. Такий підхід, за задумом Брюсселя, компенсува- тиме відсутність нових санкцій, щодо яких не вдалося дійти згоди (пакет раніше введених обмежень був вчергове пролонгований). З огляду на це, Україна могла б іні- ціювати створення вільних еко- номічних зон (ВЕЗ «Порто-фран- ко») в Маріуполі і Бердянську. Такий крок збільшить економічну зацікавленість в регіоні не лише ЄС , але й Туреччини. Тема без- пеки вільних портів, в яких здій- снюватиме дальність Туреччина, дозволить розпочати з Анкарою розмову про можливість блоку- вання проходження російських військових суден через протоки Чорного моря. Інтерес турець- кої сторони до ситуації в Чорно- му морі засвідчує, серед іншого, така обставина - командування військово-морських сил Туреччи- ни прийняло рішення про будів- ництво нової бази на Чорному морі. Будівельні роботи вже поча- лися, а розташовуватися база буде на північному-сході країни в 40 км від Трабзона. На об’єкті розмістяться 400 військових і 200 цивільних фахівців.
- 9. 9 Вартість експорту українських озброєнь: чи справедливий розра- хунок SIPRI? Україна залишається у списку найбільших світових продавців зброї. Про це свідчить щорічний рейтинг Стокгольмського міжна- родного інституту досліджень про- блем миру (SIPRI). За даними екс- пертів цієї поважної організації, вітчизняний «Укроборонпром» за підсумками 2017 року посів 81 міс- це у світі, опустившись на дві схо- динки у порівнянні з 2016 роком. За минулий рік державному хол- дингу вдалося продати озброєнь на $1,02 млрд. Для порівняння: у 2016 році цей показник складав $1,06 млрд. Стокгольмський інститут також констатував, що Україна зменшила витрати на оборонний сектор. У 2017 році військовий бюджет Укра- їни становив $3,6 млрд. У номі- нальному вираженні він зріс на 10%, але в реальному скоротився через високу інфляцію. За даними SIPRI, у 2017 році Україна витрати- ла на оборону 3,4% ВВП (у 2016- му – 4%). Директор ЦДАКР Валентин Бадрак висловив сумніви щодо у правдивості даних авторитетного інституту. «SIPRI використовує не реальні цифри контрактів, бо вони зазвичай є таємними, а пев- ні індекси. Умовно кажучи, танк, створений в Україні, і танк, ство- рений у Німеччині, можуть мати розбіжності у вартості… Тому претендувати на абсолютну точ- ність у цінових параметрах SIPRI не може», – вважає експерт. Фахі- вець звертає увагу на важливу де- таль: «Україна називала офіційно суму, на яку вона продала зброю (у минулому році), – $760 млн. SIPRI ж надає мільярд з хвости- ком. Що це може означати? Украї- на і РФ є конкурентами на ринку озброєнь, і РФ робить усілякі за- киди, аби продемонструвати, що в Україні щось не так. У цьому ви- падку мова йде про те, що ця циф- ра дає привід говорити: Україна нарощує експорт озброєнь. Тож мовляв, яка тоді війна? Насправді все це не зовсім так». За словами Валентина Бадрака, для «Укроборонпрому» збройний експорт «в умовах, коли влада не робить реформу ОПК», є чи не єди- ною можливістю забезпечити зрос- тання певних напрямків оборонної промисловості. «Через експорт озброєнь у нас з’явилися можли- вості модернізувати літаки, гелі- коптери, створювати новий ПЗРК середнього радіуса дії тощо», – ре- зюмує аналітик.
- 10. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 14 грудня 2018 10 Останні події, пов’язані з фак- тичною морською блокадою Росією українських портів на Азовському морі, штучним ускладненням суд- ноплавства в Керченській протоці та відкритим збройним нападом і в нейтральних водах на кораблі ВМС України свідчать про свідомий пе- рехід Кремля до нового етапу не- прихованої агресії проти України. На жаль, доводиться визнати, що агресивність Росії була спрово- кована саме слабкістю України, ці- лою низкою помилок та недооцін- кою ролі військового флоту у забезпеченні захисту інтересів кра- їни на морі тощо. До цього додала- ся і системна недооцінка україн- ськими елітами протягом усіх років незалежності стратегічної важли- вості для країни розвитку морсько- го напрямку в цілому. Наразі захоплені в Криму по- тужності суднобудівних заводів «Море» (Феодосія) та «Залив» (Керч) окупанти використовують для будівництва 6 та добудови ще 3-х нових ракетних корветів (для потреб ЧФ РФ), 20 патрульних ка- терів на повітряній подушці тощо (для ФСБ). На сьогодні ЧФ РФ фактично повністю панує на Чорному і Азов- ському морях, користуючись слаб- кістю ВМСУ, блокує українські порти на Азові і загрожує блока- дою вже й на Чорному морі. А з використанням захопленої навес- Жорсткі реалії морської безпеки України: що далі? У дзеркалі експертноі думки Володимир Заблоцький, Член Експертної ради при ЦДАКР На жаль, доводиться визнати, що агресивність Росії була спровокована саме слабкістю України, цілою низ- кою помилок та недооцінкою ролі військового флоту у забезпеченні захисту інтересів країни на морі тощо
- 11. 11 ні 2014 року інфраструктури укра- їнського «Чорноморнафтогазу» окупанти здійснюють незаконний видобуток газу з родовищ на укра- їнській ділянці континентального шельфу, в межах виключної (мор- ської) економічної зони України. За останніми даними, там вже видобуто, тобто вкрадено у нас по- над 8 млрд. кубометрів газу. Водно- час, вишки використовуються та- кож з військовими цілями, на них розміщено різноманітну розвіду- вальну апаратуру, що дозволяє контролювати повітряну, надводну і підводну обстановку на підходах до українських портів. На вишках чергують російські військові, а самі вони цілодобово охороняються ко- раблями ЧФ і ФСБ Росії. Активність ЧФ у північно-за- хідному районі Чорного моря дає підстави припустити, що після Азову Москва планує шляхом по- взучої експансії поступово взяти під свій повний контроль і цю аква- торію. Крім блокади українських портів противник цілком здатний висадити десант на о. Зміїний, а у випадку відкритої широкомасш- табної агресії – навіть піти на ви- садку морського десанту в районі Одеси. Україна, що має найбільшу в ре- гіоні довжину морського кордону у Чорному і Азовському морях (1355 км), а також відповідні державні інтереси на морі (розробка корис- них копалин на континентальному шельфі, морські комунікації, море господарська діяльність тощо), на- разі не має відповідно цьому по- тужного військового флоту. На жаль, реальність сьогодення є такою, що ВМС і ДПС України поки що мають обмежені бойові можливості і неспроможні ефек- тивно контролювати власну ви- ключну морську економічну зону в Чорному і Азовському морях, хоча й почали діяти активніше, ніж ще рік тому. Не випадково, тема морської безпеки України була у центрі ува- ги одразу кількох спеціалізованих міжнародних конференцій і кру- глих столів, що пройшли наприкін- ці листопада-початку грудня. Адже останні події знову винесли україн- ську морську безпекову складову, а також і кримську тематику на рі- вень топ-новин світу, що є особли- во актуальними і наразі активно обговорюються на усіх майданчи- ках до Радбезу ООН включно. Висока професійність, мотиво- ваність і патріотизм українських моряків була відзначена навіть у виступі Надзвичайного і повно- важного Посла США в Україні пані Марі Йованович під час 2-ї Міжна- родної конференції з морської без- пеки. Проте, ВМСУ все ще бракує нових кораблів і навіть отримання у США 2-х патрульних катерів типу «Айленд» через незначний бойо- вий потенціал останніх на співвід- ношення сил на театрі не вплине. Активність ЧФ у північно-західному районі Чорного моря дає підстави припустити, що після Азову Москва планує шляхом повзучої експансії поступово взяти під свій повний контроль і цю акваторію На жаль, реальність сьогодення є такою, що ВМС і ДПС України поки що мають обмежені бойові можли- вості і неспроможні ефективно контролювати власну виключну морську економічну зону в Чорному і Азовському морях, хоча й почали діяти активніше, ніж ще рік тому
- 12. 12 Зазначалося, що Росія не відмо- вилася від планів окупації України. Морський напрямок вважається найменш захищеним і не лише з точки зору відбиття потенційно можливого морського десанту ЧФ РФ, але й с точки зору морської блокади і завдання таким чином шкоди економіці України (обме- ження експорту товарів морем, розробки родовищ корисних копа- лин та видобутку вуглеводної си- ровини на шельфах Азовського і Чорного морів тощо). Саме тому експерти вважають, що Кремль буде продовжувати агресію, доки його не зупинять си- лою. Найбільш активно сьогодні політики дискутують щодо питань необхідності запровадження чер- гових, більш ефективних санкцій проти Кремля, що мають покласти край його агресивним діям. Дійсно, це актуально і у випадку подальшо- го збереження політичної єдності Заходу може дати позитивні, в т.ч. для інтересів України, наслідки. Втім, поки що реакцію Заходу на кричуще порушення підвалин міжнародного і морського права не можна назвати рішучою. Принай- мні, за гучними заявами ми ще не бачимо відповідних рішучих дій, зокрема, щодо припинення будів- ництва газогону «Північний по- тік-2». Рішення має бути нелінійним і комплексним, що має дати макси- мальний ефект при мінімальних ризиках. Наразі триває процес від- працювання і узгодження відповід- ними західними структурами па- кету жорстких санкцій покарання РФ за чергові міжнародні злочини, цього разу на морі. Справа вимагає залучення усіх інших можливос- тей. Наприклад, експерти, опитані американською неурядовою уста- новою «АналітичнийцентрAtlantic Council» одразу ж після подій 25 листопада, пропонують вжити низ- ку заходів, у т.ч. необхідно оголо- сити військовий стан на усій тери- торії України, денонсувати договір по Азову від 2003 року з РФ, розі- рвати з РФ дипломатичні відноси- ни і впровадити з нею візовий ре- жим, зупинити пересування громадян РФ через спільний кор- дон, зупинити імпорт і нейтралізу- вати діяльність «п’ятої колони» всередині країни. Країнам Заходу слід понизити дипломатичні відносини з РФ до рівня тимчасово повірених у спра- вах і призупинити участь РФ у ді- яльності Ради Європи, перейти до більш ефективних секторальних санкцій проти Росії, від’єднати РФ від системи SWIFT, заморозити ак- тиви хоча б одного з найбільших банків («Сбербанк», «ВТБ Банк» і «Газпромбанк»), зупинити будів- ництво газогону «Північний по- тік-2», заборонити експорт до Росії високотехнологічного обладнання (особливо для нафтогазової галу- Кремль буде продовжувати агресію, доки його не зупинять силою
- 13. 13 зі), продукції і технологій подвій- ного призначення тощо. Крім того, пропонується запро- вадити санкції на експорт росій- ських товарів з портів Азовського і Чорного морів до США та країн ЄС і НАТО, з забороною російським суднам заходити до портів цих кра- їн, а суднам під прапорами США і країн ЄС - заборонити заходити у російські порти на Чорному і Азов- ському морях. Військовий компонент передба- чає патрулювання ОВМС НАТО разом з кораблями України і Грузії акваторії Чорного моря. Але більш важливим було б термінове впро- вадження Заходом широкомасш- табної програми переозброєння ЗС України і, зокрема, її ВМС на заса- дах ленд-лізу з виведенням на най- вищий технологічний рівень. Отримання Україною новітніх озброєнь, а також кораблів, дозво- лить суттєво підвищити рівень як власної, так і регіональної безпеки. Але якщо рішучих заходів з боку євроатлантичної спільноти не буде вжито, і Захід «проковтне» чергові кричущізлочиниРФізволікатимена- далі, Путін точно продовжить свою агресію в Україні. І відбудеться це, за оцінками експертів, не пізніше 2019 року, одразу ж після президентських абопарламентськихвиборіввУкраїні. Політико-дипломатичні аспек- ти регіональної безпеки на морі Одним з наслідків російської гі- бридної війни стало руйнування попередньої системи безпеки в ре- гіоні Чорного моря. Адже до 2014 року там склався відносний баланс інтересів на морі і в рамках цього Причорноморські країни налаго- дили успішне співробітництво у сфері морської безпеки. Як відомо, завдяки зусиллям США і НАТО, особливо після всту- пу до Альянсу Болгарії і Румунії, західні союзники розгорнули ак- тивну співпрацю з ВМС цих країн. Пізніше співпраця поширилася і на країни-партнери, Україну і Грузію. Передусім, це відбувалося в рамках двосторонніх та багатосторонніх військово-морських навчань «Сі бриз» та «Кооперейтів партнер». Головним чином, на навчаннях відпрацьовувалися сумісність фло- тів, зокрема, виконання таких еле- ментів, як спільне маневрування, зв’язок за стандартами НАТО, охо- рона конвоїв на переході морем, ППО, ПМО та ПЧО, блокада ви- значеного району та перекриття каналів нелегальної поставки зброї, висадка десанту тощо. Таким чином, ВМСУ від самого початку, з огляду на проголошений курс на зближення або партнер- ство з НАТО, активно працювали над досягненням сумісності укра- їнських кораблів і підрозділів з відповідними структурами ОВМС Альянсу. Пізніше це відіграло клю- чову роль з точки зору допуску ко- раблів ВМСУ до участі в операціях ЄС і НАТО. Але якщо рішучих заходів з боку євроатлантичної спільноти не буде вжито, і Захід «проковтне» чергові кричущі злочини РФ і зволіка- тиме надалі, Путін точно продо- вжить свою агресію в Україні. І відбудеться це, за оцінками експер- тів, не пізніше 2019 року, одразу ж після президентських або парла- ментських виборів в Україні
- 14. 14 До участі у навчаннях залучали- ся найбільш підготовлені кораблі сил постійної готовності зі складу Постійних груп Об’єднаних ВМС НАТО, що з 2005 року входять до складу NRF (NATO Response Force) – морської компоненти сил першочергового реагування Альянсу. Загалом їх чотири. Це 1 і 2 постійні групи Постійних З’єднань ОВМС НАТО у Атлантиці і Середземному морі (SNMG1/2 – Standing NATO Response Force MaritimeGroups)та3і4постійнігру- пи мінно-тральних сил на Півночі та на Півдні Європи (SNMCMG1/2 - Standing NRF Mine Counter Measure Groups). Дві перші групи складають- ся з есмінців і фрегатів, решта – з протимінних кораблів. Усі вони ді- ють на ротаційній основі. Після початку російської агресії проти України НАТО продовжив підтримку ВМСУ як шляхом спіль- них з кораблями ОВМС навчань, так і шляхом надання консульта- тивної та іншої допомоги в підго- товці та тренуваннях особового складу. Українські офіцери і кур- санти регулярно проходять стажу- вання на кораблях НАТО, а також навчаються у військово-морських закладах країн Альянсу, зокрема, в Академії ВМС Польщі. За словами голови представни- цтва НАТО в Україні Александра Віннікова, протягом 2017-2018 ро- ків ОВМС НАТО збільшили свою
- 15. 15 присутність у Чорному морі, в якості реакції і відповіді на агре- сивну експансію Росії на морі. Лише цього року кораблі Альянсу пере- бували у Чорному морі 120 діб. За- звичай там на ротаційній основі майже постійно перебуває один ракетний есмінець або фрегат ВМС США, Великобританії або Франції. Збільшення присутності вима- гає зміна обстановки після того, як попередні безпекові механізми, що діяли в регіоні в т.ч. за участі НАТО, виявилися недієвими і неефектив- ними. Зокрема, йдеться про на- ступне. 2 квітня 2001 року було створе- но Чорноморську групу з військо- во-морської оперативної взаємодії (ЧВМГ ОВ) БЛЕКСІФОР (англ. BLACKSEAFOR: Black Sea Naval Cooperation Task Group). Це було закріплено підписанням відповід- ної Угоди про створення регіональ- ного військово-морського з’єднання. До складу ЧВМГ ОВ уві- йшли країни Причорномор’я – Болгарія, Румунія, Росія, Туреччи- на, Україна і Грузія. До завдань БЛЕКСІФОР нале- жали: забезпечення безпеки у Чор- ному морі, проведення спільних пошуково-рятувальних навчань (в т.ч. з надання допомоги аварійному судну), проведення протимінних і гуманітарних операцій, евакуація цивільного населення та поране- них із районів бойових дій або при- родних катастроф, захист довкілля, здійснення візитів доброї волі. Планові активації сил БЛЕКСІ- ФОР відбувалися двічі на рік, на час проведення формувалися опе- ративне командування і штаб кора- бельного угруповання. Команду- вання останніми здійснювалося по черзі представниками країн-учас- ниць ЧВМГ ОВ. У 2013 році у Се- вастополі відбулася урочистість передачі командування БЛЕКСІ- ФОР до ВМС України. 25 квітня 2002 р. країни Чорно- морського регіону підписали Угоду про заходи зміцнення довіри та без- пеки у військово-морській сфері. До- кумент передбачав розвиток співро- бітництва і контактів у військово-морській сфері, що перед- бачає в т.ч. встановлення прямих ка- налів зв’язку між військово-мор- ськими установами Причорноморських держав, обмін інформацієюзрізноманітнихпитань функціонування ВМС, проведення освітніх заходів для військово-мор- ських офіцерів, співробітництво у запобіганні екологічним загрозам, боротьбі з тероризмом (включаючи надання допомоги в подоланні орга- нізованої злочинності), незаконним обігом наркотиків, зброї, а також розвиток співпраці у сфері пошуко- во-рятувальних та інших заходів. На жаль, обидві зазначені ініці- ативи виявилися неефективними, оскільки Росія, як країна-учасник зазначених угод, порушивши усі міжнародні закони, захопила час-
- 16. 16 тину те¬риторії двох інших При- чорноморських країн (Грузії та України). Більш того, Росія пере- творила анексований Крим на ве- личезну військову базу, що дозво- ляє не лише контролювати Чорне і Азовське моря, але й загрожувати безпеці країн НАТО далеко за меж- ами Чорноморського регіону. Не можна сказати, що Захід не бачив цієї загрози. Йдеться про не- обхідність узгодження усіма краї- нами Альянсу кожного рішення на умовах консенсусу, на якому базу- ється демократія. Зрозуміло, що ін- тереси країн НАТО і ЄС можуть відрізнятися, тим не менше, узго- дження вимагає часу. На відміну від такої практики, Кремль в особі Путіна не має такої потребиіможедіятинавипереджен- ня, як, наприклад, це було у Сирії. Тому стратегія Росії, за словами од- ного з відомих західних політиків, нагадує поведінку гангстера, якому ні до чого дотримуватися законів. Черговою ініціативою щодо по- силення військово-морської при- сутності НАТО в акваторії Чорного моря стала ініціатива Румунії про створення постійної Союзної фло- тилії НАТО, як важливого фактору в напрямку стримування подаль- шої агресії РФ. Офіційний Буха- рест вперше озвучив цю ініціативу навесні 2016 року напередодні Вар- шавського саміту НАТО. Румунська ініціатива мала на меті створення пос¬тійного вій- ськово-морського з’єднання (ініці- атива НАТО 28+2) за участі Украї- ни і Грузії в якості партнерів на постійній основі. Передбачалося, що нове з’єднання матиме значний ударний та амфібійний потенціал. Кораблі інших країн НАТО за- лучатимуть на ротаційній основі, в межах термінів, передбачених кон- венцією Монтре. Це можуть бути: есмінець УРО та амфібійний де- сантно-вертолітний корабель-док ВМС США, підводні човни, фрега- ти, тральщики та інші кораблі. Румунську ініціативу навіть об- говорювали на рівні міністрів обо- рони країн-членів НАТО. Але через проросійську позицію президента Болгарії Борисова, який висловився проти, питання щодо флотилії до порядку денного саміту НАТО ви- рішили не включати. Ймовірно, сьогодні, після від- критого збройного нападу Росії на кораблі ВМСУ, було б доцільно по- вернутися і до розгляду згаданої румунської ініціативи для захисту судноплавства та безпеки у Чорно- му морі. Як варіант, чому б не роз- глянути можливість створення спільного міжнародного військо- во-морського з’єднання на кшталт існуючої міжнародної бригади ЛитПолУкрБриг? ВМСУ і ОВМС НАТО – разом сильніші? Альянс від самого початку роз- глядав Україну в якості важливого Ймовірно, сьогодні, після відкритого збройного нападу Росії на кораблі ВМСУ, було б доцільно повернутися і до розгляду згаданої румунської ініціативи для захисту судноплав- ства та безпеки у Чорному морі
- 17. 17 партнера не лише на суходолі, але й на морі. Адже НАТО має величезну зону відповідальності саме на мо- рях і океанах, звідси і першочерго- ва зацікавленість у збільшенні со- юзників,здатнихпосилитиморську складову потенціалу безпеки. Саме на це спрямоване активне залучен- ня ВМС країн-партнерів. Навіть сьогодні, попри участь частини сил у вирішення бойових завдань в зоні ООС на Донбасі і на Азові, ВМС України окрім регуляр- них спільних навчань продовжу- ють підтримку операції НАТО «Sea Guardian» шляхом постійного і оперативного обміну інформацією стосовно судноплавства у Чорному морі. Така співпраця є дуже важли- вою, оскільки дозволяє українській стороні ефективно контролювати незаконні заходи суден до портів окупованого Криму та здійснювати перехоплення і затримання спіль- но з ДПС підозрілих суден. В перспективі, на думку коман- дування ВМСУ і західних партне- рів, може буде можливою також участь ВМСУ в операціях ЕС і НАТО в Середземному морі. І хоча останнє, на перший по- гляд, вбачається сьогодні щонай- менше, в якості середньо-терміно- вої перспективи, оскільки під час війни відволікання ВМСУ на інші завдання щонайменше буде усклад- нено, а для участі в таких операціях ВМСУ будуть потрібні багатоці- льові кораблі, яких на разі їм бра- кує. Та все ж важливо інше - йдеть- сяпровагомийаргументнакористь доданої вартості і справжньої цін- ності України для НАТО. І це не випадково, якщо згадати, що кораблі ВМСУ з успіхом вже неодноразово брали участь в кіль- кох тривалих і складних операціях НАТО і ЄС на морі. Зокрема, це ан- титерористична операція НАТО «Активні зусилля» і «Океанський щит» і антипіратська операція ЄС Atlanta в акваторіях Середземного моря і Індійського океану. Першим кораблем ВМС Украї- ни, який з 25 травня до 3 липня 2007 року брав участь в операції «Активні зусилля», став корвет «Тернопіль» з оглядовою командою спеціального призначення на бор- ту. В подальшому, до 2013 року включно, до участі в операції що- річно долучалися один-два бойо- вих кораблі ВМСУ, в т.ч. корвети «Тернопіль» і «Луцьк». А фрегат «Гетьман Сагайдач- ний» з жовтня 2013 року до кінця лютого 2014 року у складі тактич- них корабельних груп НАТО і ЄС виконував завдання щодо бороть- би з морським піратством в Індій- ському океані. До речі, йдеться про найвищий рівень професійної взаємодії ВМСУ з Альянсом, адже йшлося про бойову службу протягом май- же 5 місяців в умовах жаркого і во- логого клімату. При цьому за стан- США як провідна країна НАТО, влас- ним коштом відбудовує якісно нову інфраструктуру ВМСУ, а це вже неабияка реальна допомога Україні
- 18. 18 дартами НАТО управління задіяними силами здійснювалося з Нортвуду (Велика Британія). Одним з наслідків обміну прак- тичним досвідом ВМСУ і ОВМС НАТО є рішення про створення в структурі ВМСУ постійної струк- тури – Морського оперативного штабу (Maritime Operational Centre - MOC), що повністю відпо- відає стандартам НАТО. Створено захищену мережу зв’язку, що об’єднує усіх користувачів і дозво- ляє оперативно обмінюватись ін- формацією в реальному вимірі часу. Створення МОС ВМСУ - зна- чний прогрес у процесі наближен- ня до стандартів і практики Альян- су. Ця структура відповідатиме за остаточне планування операцій на морі і управління силами і засоба- ми морського, повітряного і бере- гового компонентів ВМСУ, а також ССО. Будівництво МОС за стандарта- ми НАТО по лінії Foreign Military Construction Sales здійснюють аме- риканці. Відомо, що вони планують побудувати для ЗСУ загалом 5 по- дібних об’єктів. Отже, США як провідна країна НАТО, власним коштом відбудовує якісно нову інфраструктуру ВМСУ, а це вже не- абияка реальна допомога Україні. Поряд з цим, має бути реорга- нізована система підготовки осо- бового складу, підвищений рівень
- 19. 19 військово-морської освіти, в т.ч. за рахунок укріплення партнерських відносин з флотами країн НАТО, наукового обміну, переходу на за- хідні стандарти підготовки особо- вого складу. Як відновлюється потенціал ВМСУ Поряд з діями союзників, Украї- на має сама подбати про власну безпеку на морському напрямку, передусім, посилити власні ВМС. Для можливості виконання покла- дених на них Конституцією Украї- ни завдань щодо забезпечення за- хисту морських інтересів держави та її безпеки з морського напрямку, ВМСУ мають бути спроможними діяти в умовах сучасного морсько- го бою і мати відповідний потенці- ал, тобто, нові бойові кораблі і ка- тери, інтегровані системи розвідки, спостереження, ураження тощо. Наразі ВМСУ реально не мо- жуть протистояти противнику у відкритому морі, оскільки позбав- лені відповідних сил і засобів, на- самперед, багатоцільових кораблів з ударною зброєю. Робота в цьому напрямку триває. І хоча розрахову- вати на швидкий результат поки що не варто, тим не менше, вже перші успіхи дають підстави розра- ховувати на подальший прогрес. Відновлення потенціалу ВМС включає реорганізацію їх у відпо- відності до рекомендацій західних союзників та оптимізацію, попо- внення до 2020 р корабельного складу новими сучасними корабля- ми і катерами, сумісними з кора- блями країн НАТО, створення від- повідноїінфраструктурибазування тощо. Бойові можливості ВМСУ ма- ють бути підвищені до рівня, який дозволить українському флоту дати відсіч потенційним загрозам з морських напрямків на Азовсько- му і Чорному морях, забезпечити інтереси України на морі та участь в міжнародних операціях під егі- дою НАТО і ЄС. Відсутність до цього часу Мор- ської доктрини України і запізнен- ня з розробкою Стратегії розвитку ВМСУ до 2035 року (представлена лише 29 листопада) мають наслід- ком непослідовність і відсутність чіткості у відбудові потенціалу на- шого військового флоту. Перш за усе, не визначено за- вдання, а відтак, не визначено і за- соби для їхнього вирішення, адже будівництво бойових кораблів і створення для них нових зразків ОВТ – це тривалий і технічно складний процес, що вимагає зна- чних коштів. Якщо, наприклад, вважати од- ним з головних завдань ВМСУ за- хист національної території від ра- кетних ударів з моря, то сучасна військово-морська наука передба- чає в якості найбільш ефективного рішення випереджаюче знищення ворожих кораблів-ракетоносців ще до випуску ними своїх ракет. Відсутність до цього часу Морської доктрини України і запізнення з розробкою Стратегії розвитку ВМСУ до 2035 року (представлена лише 29 листопада) мають наслід- ком непослідовність і відсутність чіткості у відбудові потенціалу нашого військового флоту.
- 20. 20 Тому для відбиття потенційних ракетних ударів з морського на- прямку ВМСУ будуть потрібні єди- на система викриття і супрово- дження цілей з елементами авіаційної і космічної розвідки, а також ефективні засоби ураження у вигляді багатоцільових кораблів морської зони. Все це в розпорядженні ВМСУ відсутнє та й завдання відслідкову- вати російські кораблі-носії «калі- брів» перед ними поки що не сто- їть. Щоправда, планується створення державної системи ви- світлення морської обстановки, од- нак цього для рішення завдання буде недостатньо. А ось впровадження на озбро- єння у 2019 році низки якісно но- вих ракетних систем, наприклад, ОТРК «Сапсан» та ПКР «Нептун» дозволить говорити про створення антиракетного щиту стримування агресора, в т.ч. за участі ВМСУ. Дальність дії ракет, в т.ч. морського і повітряного базування, дозволить уражати морські цілі, в т.ч. кора- блі-носії КР «Калібр» на значних дистанціях і навіть у місцях базу- вання. Що ж ми бачимо в планах роз- будови ВМСУ? Це модернізація фрегата «Гетьман Сагайдачний», прийняття до складу ВМСУ 2-х но- вих десантно-штурмових катерів і 2-х патрульних кораблів типу «Ай- ленд». Ще там є подальше будівни- цтво бронекатерів типу «Гюрза-М» (до 20) та десантно-штурмових ка- терів типу «Кентавр» (до 8), а також середнього розвідувального кора- бля (шифр «Лагуна»). Реалізацію програми «Корвет» офіційно відтерміновано: термін здачі замовнику головного корабля перенесено на 2022 рік, а останньо- го, четвертого – на 2028-й. При цьому добудова головного корабля з 2014 року не фінансується. А це означає невідповідність діючої програми реальним потребам ВМСУ, яким бракує насамперед ба- гатоцільових корветів. Також планується придбання для потреб ВМСУ кількох надма- лих підводних човнів, патрульних літаків українського виробництва Ан-148МП («Світанок»), РЛС СР- 210 «Дельта», П-18 «Малахіт» та ін- шого обладнання, в т.ч. стаціонар- них радіо-гідроакустичних буїв для висвітлення підводної обста- новки. Та й з будівництвом ракетних катерів не все просто. У 2018 році планувалася закладка на стапелі 2-х перших корпусів 400-тонних РКА «Лань» (розробник – ДПЦК). Але закладка на заводі «Кузня на Рибальському» цього року не від- булася і ніколи не відбудеться, оскільки завод пішов іншим шля- хом. Зокрема, там вже розробили власну, вже 600-тонну версію (шифр «Веспа») ракетного катеру, що має замінити в планах і у держ- Впровадження на озброєння у 2019 році низки якісно нових ракетних систем, наприклад, ОТРК «Сапсан» та ПКР «Нептун» дозволить гово- рити про створення антиракетно- го щиту стримування агресора, в т.ч. за участі ВМСУ. Дальність дії ракет, в т.ч. морського і повітряно- го базування, дозволить уражати морські цілі, в т.ч. кораблі-носії КР «Калібр» на значних дистанціях і навіть у місцях базування
- 21. 21 замовленні згадані вище РКА «Лань». Хто і на якій підставі до- зволив такі новації під час війни- невідомо. Але і «Веспа», здається, поки не відповідає вимогам Замов- ника, адже її технічний проект поки не захищено. Все виглядає так, що можливо і за- кладку, і термін будівництва 2-х пер- ших катерів, що досягли розмірів кор- ветів, буде перенесено. Отже, ВМСУ у 2019 - 2020 роках ризикує залишитися без ракетних катерів. Щоправда, пла- нується впровадження берегових комплексів з ПКР «Нептун», але ж це буде, на відміну від корабельної версії, зброя лише для оборони. Щоправда, залишається авіа- ційна версія ракети «Нептун», що була другим пріоритетом, після бе- регової. Якщо вона (в якості носіїв можуть бути пристосовані літаки Су-24 або Су-27) буде прийнята на озброєння до 2020 року, це певною мірою може компенсувати відста- вання з будівництвом ракетних ка- терів і частково-корветів. До позитивних досягнень цього року відноситься успішне створен- ня і випробування в Україні влас- ної протидиверсійної гідроакус- тичної станції. Триває модернізація протичов- нових вертольотів Ми-14 ПЛ (ПС) з новим обладнанням, в т.ч. станці- ями електронного придушення «Адрос» КТ-01АВ та постановки комбінованих перешкод «Адрос» КУВ 26-50, новим сучасним піло- тажним обладнанням тощо. Залишається актуальним також кадрове питання. Так, ВМСУ вже рік, як мають власний виш - Інсти- тут військово-морських сил НУ ОМА. Втім, військово-морська освіта і наука вимагають подаль- шого розвитку і вдосконалення. Насамкінець, ВМСУ розбудува- ли потужну систему берегової обо- рони, морську піхоту і власні арти- лерійські і ракетні системи, призначенням яких є боротьба з потенційними ворожими десанта- ми. Але співвідношення сил на морі ВМСУ у 2019 - 2020 роках ризикує залишитися без ракетних катерів До позитивних досягнень цього року відноситься успішне створення і випробування в Україні власної протидиверсійної гідроакустичної станції
- 22. 22 і надалі залишається не на нашу ко- ристь, агресор все ще має можли- вість обирати час і напрямки за- вдання ударів. Тому у випадку відкритої агресії РФ наявні обмежені можливості ВМСУ, передусім, за відсутності на разі ударної компоненти, дозволять лише відбивати десант в межах при- бережної зони. З огляду на це, Украї- ні залишається у крайньому випадку сподіватися на допомогу НАТО.
- 23. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 14 грудня 2018 23 Чи вдасться Європейському Союзу об’єднати розвідувальні зусилля? 19 листопада 2018 р. у Брюсселі міністри закордонних справ та оборони 25 країн-членів Європей- ського Союзу домовились про створення Об’єднаної розвідуваль- ної школи (ОРШ), завданням якої буде підготовка кадрів для військо- вих спецслужб ЄС1 . Це рішення прийняте у контексті реалізації од- ного із 17 спільних проектів у рам- ках програми «Постійна структур- на співпраця з питань безпеки та оборони» (PESCO2 ), започаткова- 1 EU agrees plan for joint spy school. – [Електро- нний ресурс]. – Режим доступу: https://www. telegraph.co.uk/news/2018/11/19/eu-agrees- plan-joint-spy-school/ 2 PESCO – «Permanent Structured Cooperation on Security and Defence». Більш докладно ної рівно рік тому усіма країнами- членами, крім Данії, Мальти та Ве- ликої Британії. До недавнього часу саме Лондон гальмував процес розширення загальноєвропейсько- го співробітництва у сфері розвід- увальної діяльності, побоюючись, що це призведе до конкуренції з розвідувальним альянсом «Five Eyes»3 . Проте, зважаючи на набли- див. Безпековий огляд «Виклики і ризики» № 24 (87) від 28.12.2017 р. 3 Альянс був створений на підставі Угоди про співпрацю у сфері радіоелектронної розвід- ки між Великою Британією та США. Сьогод- ні його членами є також Канада, Австралія та Нова Зеландія, а у роботі альянсу беруть участь практично усі країни-члени НАТО, Японія, Республіка Корея. Статус спостері- гача має Ізраїль. Володимир Паливода, головний консультант відділу проблем національної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень
- 24. 24 ження «Брекзиту», згода Лондона тепер не потрібна. Згідно з офіційним комюніке, проект зі створення ОРШ координу- ватиме Греція, а територіально цей заклад буде розташований на Кіпрі. На організаційні заходи вже виділе- но 13 мільйонів євро з бюджету ЄС. Планується, що ОРШ проводитиме навчання і тренування персоналу для спеціальних служб Євросоюзу у сфері розвідувальної та іншої специ- фічної діяльності. До навчального процесу будуть залучатися фахівці відповідного профілю як з країн- членів ЄС, так і НАТО. Зарубіжні експерти критично по- ставились до того, що провідна роль у проекті належить країнам, які ма- ють дуже тісні зв’язки з Росією . Вод- ночас цей проект не подобається Ан- карі, яка претендує на домінування у регіоні Східного Середземномор’я, тому координуюча роль для свого іс- торичного ворога (навіть, у проекті ЄС,доякогоТуреччинаненалежить) там абсолютно не сприймається. Вихід Великої Британії зі складу Євросоюзу, який має відбутися у бе- резні 2019 р., відкриває простір для започаткуванняіншихспільнихпро- ектів у галузі безпеки та оборони за програмою PESCO, яким Лондон традиційно протистояв. Одним із напрямів вважається посилення співпраці у галузі розвідки. Створення ОРШ, безумовно, є кроком до наближення нового вимі- ру у відносинах між розвідувальни- ми службами країн ЄС. У зв’язку з цим, постає питання, чи у Брюсселі приймуть рішення про створення Європейського розвідувального агентства (ЄРА), про яке говориться з 2004 р. (тоді Австрія запропонува- ла створити аналог ЦРУ). Востаннє активно почали порушувати це пи- тання у 2015 р., після хвилі терорис- тичних актів у Європі. Вигідною обставиною (крім на- слідків «Брекзиту») може бути пози- тивний досвід, пов’язаний із модер- нізацією розвідувальної системи НАТО, схваленою на саміті цієї орга- нізації у Варшаві в липні 2016 р. Роз- роблені там рішення як організацій- ні, так і функціональні могли б стати джерелом натхнення у процесі ство- рення подібної системи у рамках Єв- росоюзу4 . Слід нагадати, що ідея обміну розвідувальними даними між краї- нами-членами ЄС отримала свій розвиток на початку 1990-х рр. У той час були оформлені інституційні рамки для ведення розвідувальної діяльності в інтересах усього Євро- союзу. Їх еволюція у наступні роки була тісно пов’язана з прийняттям у 1999 р. Європейської безпекової та оборонноїполітики(ЄБОП),атакож створенням організаційних струк- тур, відповідальних за забезпечення керівництва ЄС інформацією, необ- 4 Czy powstanie europejskie CIA? – [Електро- нний ресурс]. – Режим доступу: https://www. infosecurity24.pl/sluzby-specjalne/czy- powstanie-europejskie-cia
- 25. 25 хідною у процесі прийняття рішень при впровадженні ЄБОП. З розвитком Євросоюзу змінюва- лись і структури, відповідальні за ін- формаційну підтримку реалізації як ЄБОП (з 2010 р. - Спільна безпекова та оборонна політика - СБОП), так і Європейської служби зовнішньої ді- яльності (ЄСЗД), створеної у 2009 р. Сьогодні ЄС у рамках СБОП має у своєму розпорядженні: Військовий штаб, який складається з військовос- лужбовців країн-членів Євросоюзу і, в основному, відповідає за проведен- ня військових операцій у кризових ситуаціях; Супутниковий центр, дислокований в Іспанії; Інститут до- сліджень проблем безпеки, розташо- ваний у Парижі. Однак ключовою установою у цій сфері є Розвідувальний і ситуа- ційний центр (РСЦ), який почав функціонувати у 2002 р. (до 2012 р. мав назву Ситуаційний центр). З 2011 р. він входить до складу ЄСЗД і підпорядковується безпосередньо Верховному представнику Євросо- юзу у закордонних справах і безпе- кової політики. Штат РСЦ налічує майже 100 осіб, четверта частина з Джерело: https://netzpolitik.org/2013/eums-int-und-intcen-die-geheimdienste-der- europaeischen-union/
- 26. 26 яких - представники розвідуваль- них служб країн-членів. Завданням РСЦ є забезпечення ЄСЗД, Євроко- місії, інших високопосадовців ЄС та політичного керівництва країн-чле- нів необхідною аналітичною інфор- мацією. Матеріали РСЦ готуються на основі джерел кількох категорій. Пе- редусім, це так звані відкриті джере- ла (Інтернет, засоби масової інфор- мації, соціальні мережі, блоги та інше). Ще одним важливим джере- лом є дані, що надаються спецслуж- бами країн-членів (зазвичай, з дуже низьким грифом секретності). РСЦ використовує теж інформацію ди- пломатичних установ Євросоюзу, міжнародних та неурядових органі- зацій та Супутникового центру ЄС. У дискусії щодо створення ЄРА саме РСЦ найчастіше розглядається у ролі її ядра. Проте, відсутність од- нозначних рішень щодо моделі май- бутньої загальноєвропейської роз- відувальної служби, а також досить хаотичний та повільний курс самої дискусії, вказують, що проблема ін- ституціоналізації є найменшою про- блемою у цій справі. Фундаменталь- незначеннямаєвідповідьнапитання про принципи, обсяги, методи та форми співробітництва в області розвідки між країнами-членами Єв- росоюзу. Залишається невирішеним питання щодо ролі інституцій ЄС в організації цього співробітництва та відносин між інституціями Євросо- юзу і національними спецслужбами. У Брюсселі розуміють необхідність зміцнення розвідувальної співпраці у безпековій сфері, однак через брак концепції її регулювання на рівні ЄС вона знаходить своє практичне ви- раження переважно у двосторонніх або регіональних форматах. Існують й багатосторонні форми співпраці (наприклад, «Бернський клуб чи «G15»), та всі вони є добровільними і неформальним, а їх функціонування здійснюється без участі інституцій Євросоюзу (РСЦ іноді запрошують на засідання, але це не є правилом). Спецслужби країн-членів ЄС вно- сятьсвійвкладудіяльністьРСЦ,від- ряджаючи у його штат своїх аналіти- ків, однак це має необов’язковий характер (як результат, частина кра- їн взагалі не посилає своїх представ- ників). Таким чином, можна сказати, що в останні роки спостерігається пожвавлення співробітництва кра- їн-членів ЄС у сфері розвідки, проте його формат не передбачає участі ін- ституцій Євросоюзу. Це відбуваєть- ся в той час, коли спецслужби біль- шості держав беруть активну участь у діяльності узгодженої та структу- рованої системи розвідки НАТО (як цивільного, так і військового її ком- понентів). Постає питання про причини та- кого стану справ. Хоча існує ціла низка факторів, які відповідають за той чи інший напрям еволюції цієї сфери (багато з них є об’єктивними), але з ретроспективної точки зору можна вирізнити основну причину,
- 27. 27 що заважає формуванню узгодженої та ефективної розвідувальної систе- ми ЄС. Це відсутність спільної, окре- мо від інших, політики Євросоюзу у сфері інформації та розвідки, яка б встановлювала організаційні та функціональні рамки співробітни- цтво, надаючи йому необхідні на- прямки та динаміку розвитку. Доки такої політики немає, будь-які рі- шення, що стосуються механізмів і правил функціонування розвіду- вального співтовариства ЄС, будуть підпорядковані інтересам високопо- садовців і очолюваних ними струк- тур(головнимчином,СБОПіЄСЗД), які є споживачами розвідувального продукту. У цих умовах практично неможливо схилити національні розвідувальні служби до активізації обміну інформацією зі структурами Євросоюзу та створення розвіду- вального співтовариства на рівні ЄС. На думку експертів, приклад не- давньої реформи НАТО5 «підказує» рішення, яке полягає у введенні по- сади Єврокомісара у справах розвід- ки і внутрішньої безпеки (у ранзі за- ступника Голови Єврокомісії). Цей високопосадовецьмаєвідповідатиза формування політики ЄС у цій галу- зі та створення механізмів і струк- тур, у рамках яких вона буде реалізо- вана. Ключовим інституційним інструментом для такої системи 5 Ключовим елементом реформи у 2016 р. ста- ло створення нового підрозділу в штаб- квартирі НАТО, який складається з двох частин: розвідки (з об’єднаними напрямами цивільної і військової розвідки) і безпеки (Офіс безпеки НАТО). Цей підрозділ підпо- рядкований помічнику Генерального секре- таря НАТО з питань розвідки і безпеки. Джерело: https://www.express.co.uk/news/world/574199/EU-Europe-spy-agency-spying-France- Germany-secret-agents-Jean-Claude-Juncker
- 28. 28 може стати доки що міфічне ЄРА, яке водночас не варто перетворюва- ти у «суперагентство» або незалежну спецслужбу на кшталт відповідних національних органів. Його роль по- винна зводитися, з одного боку, до забезпечення інформаційної під- тримки процесу прийняття рішень в Євросоюзі, що стосуються безпеки суспільства і інституцій ЄС, з іншо- го, - до організації співробітництва країн-членів та ефективного обміну даними, що мають стратегічне зна- чення у сфері безпеки. До завдань ЄРА належало б теж забезпечення внутрішньої безпеки розвідувальної системи (зокрема, охорона секретної інформації та захист осіб, які володі- ють цією інформацією). Крім того, ЄРА могло б виконува- ти функції інформаційно-аналітич- ного центру в інтересах інституцій Євросоюзу та координувати потік розвідувальної інформації, забезпе- чуючи не тільки безпеку процесу, а й цілісність переданого контенту. Така модель ЄРА позбавлена повнова- жень самостійно проводити аген- турну розвідку та використовувати оперативні методи, притаманні кла- сичним спецслужбам. Створення ЄРА сприяло б радикальному збіль- шенню вкладу національних спец- служб у розвідувальну систему ЄС, а також структуруванню та інституці- оналізації їх співпраці на користь Євросоюзу. Підсумовуючи викладене, можна стверджувати, що ідея створення ЄРА є раціональною і заслуговує на серйозне ставлення до неї. Міжна- родна безпекова ситуація, яка по- стійно ускладнюється, зростання на- пруженості у безпосередній близькості від кордонів ЄС, є підста- вою для обґрунтування початку реа- лізації цієї концепції у найближчому майбутньому. Однак це надзвичайно складне завдання, реалізація якого вимагає зламання багатьох стереоти- пів та бар’єрів, що об’єктивно існу- ють як на рівні країн-членів та їхніх спецслужб, так і інституцій Євросо- юзу. Зарубіжні експерти вважають, що основною умовою є повне усві- домлення лідерами ЄС необхідності створення єдиної розвідувальної системи на базі ЄРА та наявність по- слідовної волі щодо формування спільної розвідувальної політики ЄС. Будь-які ініціативи, що передують досягненню цього стану свідомості, будуть передчасними, і тому прире- чені на провал, навіть шкідливі6 . 6 Ключовим елементом реформи у 2016 р. ста- ло створення нового підрозділу в штаб- квартирі НАТО, який складається з двох частин: розвідки (з об’єднаними напрямами цивільної і військової розвідки) і безпеки (Офіс безпеки НАТО). Цей підрозділ підпо- рядкований помічнику Генерального секре- таря НАТО з питань розвідки і безпеки.