ВИКЛИКИ і РИЗИКИ Безпековий огляд ЦДАКР № 24 (111)

1. Безпековий огляд ЦДАКР № 24 (111)
28 грудня 2018
Редакційна колегія Зміст

2. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 14 грудня 2018
2
Безпековий огляд «ВИКЛИКИ і
РИЗИКИ» Центру досліджень армії,
конверсії та роззброєння (ЦДАКР,
www.cacds.org.ua ) здійснюється
аналітиками ЦДАКР за підтримки
банку «Аркада». Для підготовки
оглядів залучаються відомі
експерти, дипломати, військові
фахівці та спеціалісти усіх відомств,
що працюють у безпековому
середовищі України.
Метою публікацій Безпекового
огляду «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ»
є оперативне та аналітичне
інформування зацікавлених
профільних структур, ЗМІ та
громадян, що цікавляться
актуальними проблемами безпеки
України.
Кожний огляд присвячений
короткому періоду (1 – 2 тижні),
та містить експертні думки, які
можуть не збігатися з офіційною
позицією української влади.
@2014 Центр досліджень армії,
конверсії та роззброєння
У разі цитування обов’язкове
посилання на ЦДАКР
Редакційна колегія:
Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКР
Копчак В.І. – відповідальний секретар, заступник директора ЦДАКР
Самусь М.М. — заступник директора ЦДАКР з міжнародних питань
Члени Редакційної колегії:
Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної
безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт»
(2005-2010 рр.)
Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия
и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-
консалтингової компанії (ІКК) Defense Express
Кабаненко І.В. – заступник міністра оборони (2014 р.), перший
заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.),
член Експертної Ради у галузі національної безпеки
Конопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської
безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член
Експертної Ради у галузі національної безпеки
Литвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і
оборони України
Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense
Review»
Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної
Ради у галузі національної безпеки
Поляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник
міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра
оборони України (2014 р.)
Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки,
директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК)
Defense Express
Щербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний
і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр
охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)

3. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 14 грудня 2018
3
ЗМІСТ
Загальні
оцінки
У дзеркалі
експертноі
думки
Аналітичні
розробки
Основні виклики та ризики для України у другій половині
грудня 2018 року
Российские манёвры «Восток-2018» – Что это было? Часть 2
Агентура впливу як інструмент досягнення геополітичних цілей:
ретроспективний аналіз (ч. І)
«Бакинский процесс»: 10 летний опыт диалога и
сотрудничества
Безпілотні авіаційні комплекси. Нові проекти ДП «Антонов»

4. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 14 грудня 2018
4
Фахівці Центру досліджень ар-
мії, конверсії та роззброєння
(ЦДАКР) пропонують свій аналіз
ключових тенденцій у сфері безпе-
ки і оборони другої половини груд-
ня 2018 року.
У безпековому вимірі ключо-
вою тенденцією року, що минає,
стало розширення географії ро-
сійсько-українського конфлікту
на акваторію Азовського моря.
Акт прямої агресії Росії проти ко-
рабельної групи ВМСУ в районі
Керченської протоки спричинив
чергову ескалацію протистояння
Києва та Москви. Протягом груд-
ня сторони активно обмінювались
звинуваченнями: медіа рясніли
повідомленнями про підготовку
наступу військових з’єднань. При
цьому до інформаційної атаки на
Україну Кремль долучив «важку
артилерію» - очільник російської
дипломатії Сергій Лавров заляку-
вав росіян «провокацією» україн-
ських військових на кордоні з
Кримом, а сепаратисти ОРДЛО
завзято поширювали фейки про
наміри командування ЗСУ засто-
сувати хімічну зброю проти ци-
вільного населення. Коли збіг тер-
мін всіх «дедлайнів» вигаданого
російськими пропагандистами на-
ступу з боку України і стало оче-
видно, що воєнний стан завер-
шиться у встановлений термін,
Кремль переключив фокус уваги
на санкційну війну.
Загальні
оцінки
Основні виклики та ризики для України
у другій половині грудня 2018 року
Фахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР)
пропонують свій аналіз ключових тенденцій у сфері безпеки і оборони першої
половини листопада 2018 року.
Коли збіг термін всіх «дедлайнів»
вигаданого російськими пропагандис-
тами наступу з боку України і стало
очевидно, що воєнний стан завер-
шиться у встановлений термін,
Кремль переключив фокус уваги на
санкційну війну

5. 5
Крихка ситуація навколо Азову
та Керченської протоки - наслідок
курсу РФ на мілітаризацію Криму.
При цьому Москва відкидає будь-
яку можливість деескалації. На од-
ній з останніх прес-конференцій
Путін без притаманних йому сло-
весних викрутасів підтвердив - Ро-
сія продовжить посилювати свою
військову присутність в окупова-
ному Криму. Так, відповідно до
програми переозброєння до складу
Чорноморського флоту РФ в 2019
році увійдуть 12 нових кораблів і
суден (з них шість бойових, в тому
числі два малі ракетні кораблі,
оснащені крилатими ракетами «Ка-
лібр»). У зв’язку з цим, на початку
місяця постійний представник
України при ООН Володимир Єль-
ченко нагадав міжнародній спіль-
ноті, що Російська Федерація вже
розмістила на окупованому півост-
рові військові засоби і компоненти,
які можуть переносити і запускати
ядерну зброю. Мова про ракетний
крейсер «Москва» з ракетною сис-
темою «Вулкан», три підводні чов-
ни, два невеликі ракетні катери, об-
ладнані крилатими ракетами
«Калібр», бомбардувальники Су-
24, які можуть переносити ядерні
бомби. Також не варто забувати
розконсервацію в 2016 році об’єкта
«Феодосія-13» (радянський склад
ядерної зброї поблизу Ялти).
Збройна провокація 25 листо-
пада продемонструвала – Кремль
доволі успішно реалізує концепцію
«зони заборони доступу» (A2/AD)
в акваторії Азовського моря. Обме-
жений воєнно-морський потенціал
України не дає нам опцій для симе-
тричної відповіді. В той же час мля-
ва реакція західноєвропейських
столиць (в першу чергу відсутність
консенсусу щодо «азовського» па-
кету санкцій) може спровокувати
Москву до більш активних дій, на-
правлених на обмеження можли-
востей ВМСУ в Чорному морі. Азо-
во-Керченська криза мала
прозвучати нагадуванням для ре-
шти міжнародної спільноти – за-
раховувати війну на Донбасі до ка-
тегорії заморожених конфліктів
щонайменше передчасно. Тому по-
літика дистанціювання, якої волі-
ють дотримуватись окремі члени
Альянсу, знімає із запобіжників
масштабний регіональний кон-
флікт з непередбачуваними наслід-
ками, в тому числі для країн ЄС та
НАТО.
Вичікувальна позиція, в якій
Кремль завмер напередодні україн-
ських виборів, не повинна нікого
вводити в оману. Незалежно від ре-
зультату волевиявлення українців,
Москва збереже за собою контр-
оль над окупованими територіями
Донеччини та Луганщини. Безу-
мовно, не варто очікувати, що ро-
сійська влада поверне новому пре-
зиденту (навіть на умовах вияву
лояльності) «контрольний пакет
акцій» української інтеграції в
НАТО та ЄС. Навпаки, Росія збері-
Млява реакція західноєвропейських
столиць (в першу чергу відсутність
консенсусу щодо «азовського» паке-
ту санкцій) може спровокувати
Москву до більш активних дій,
направлених на обмеження можли-
востей ВМСУ в Чорному морі

6. 6
гає в рукаві карту масштабного
вторгнення як елемент міжнарод-
ного тиску та аргумент на перемо-
винах із Заходом.
Однак в перші місяці наступного
року РФ створюватиме потужний
тиск на Київ з середини нашої краї-
ни. Навряд чи в Кремлі розрахову-
ють на перемогу проросійського
кандидата після анексії «біло-голу-
бих» електоральних «пасовищ» -
Криму та частини Донбасу. Тому
Москва намагатиметься вплинути
на результати виборів з метою деле-
гітимізації нової або переобраної
влади. Не слід списувати з рахунків
також можливість спроб зриву ви-
борів, щоб в такий спосіб дискреди-
тувати українські демократичні ін-
ститути в очах Заходу.
Відкритим залишається питан-
ня про реванш Кремля після Ство-
рення єдиної помісної церкви в
Україні. Ймовірно, червона лінія
для Росії - це збереження за Україн-
ською православною церквою Мос-
ковського патріархату Києво-Пе-
черської та Почаївської лавр.
Українська влада доклала немало
зусиль, щоб забезпечити мирний
процес об’єднання українських
православних церков. Втім варто
пам’ятати, що цей процес лише на-
биратиме обертів після отримання
Томосу про автокефалію 6 січня
2019 року. Відтак ризик інспірова-
них ззовні провокацій залишати-
меться одним з найбільших викли-
ків для національної безпеки.
Воєнний стан: вибори змінюють
акценти
Брутальні дії РФ в районі Кер-
ченської протоки та моральні зну-
щання над екіпажами захоплених
суден викликали хвилю обурення в
українському суспільстві. Однак
при цьому варто констатувати, що
воєнний стан, який влада була зму-
шена ввести у відповідь на зовніш-
ню агресію, не став потужним мо-
білізуючим фактором в
загальнонаціональних масштабах.
Справа тут не в падінні рівня па-
тріотизму у порівнянні з 2014 ро-
ком чи порівняно меншими втра-
тами. Напередодні виборів кожна
дія влади розглядається через при-
змуелекторальнупризму.ВЦДАКР
вважають, що саме близькість ви-
борів обумовила гібридизацію во-
єнного стану. Банкова зіштовхну-
лась з доволі сильним опором не
лише в стінах парламенту. Воче-
видь, президенту не вдалось зару-
читись беззастережною підтрим-
кою Заходу та всіх союзних сил в
структурах влади.
Проведення воєнного стану в
«полегшеному» режимі зробило
позицію влади недостатньо пере-
конливою. Соціологія засвідчи-
ла - більшість українців вважають
введення воєнного стану переги-
нанням палиці. Втім важко не по-
годитись з Верховним Головноко-
мандувачем – опитування не
можуть бути критерієм вибору
стратегії захисту країни. Однак
Москва намагатиметься вплинути
на результати виборів з метою
делегітимізації нової або переобра-
ної влади. Не слід списувати з рахун-
ків також можливість спроб зриву
виборів, щоб в такий спосіб дискре-
дитувати українські демократичні
інститути в очах Заходу
Близькість виборів обумовила
гібридизацію воєнного стану. Банко-
ва зіштовхнулась з доволі сильним
опором не лише в стінах парламен-
ту. Вочевидь, президенту не вда-
лось заручитись беззастережною
підтримкою Заходу та всіх союзних
сил в структурах влади

7. 7
владі все-таки доводилось шукати
виправдання чому такий крок був
єдино правильним.
Головний лейтмотив – зростан-
ня загрози інтервенції Росії після
подій 25 листопада. За словами
Президента Порошенка, проведена
величезна робота з передислокації,
зі скорочення термінів бойового
злагодження, з доукомплектації за
рахунок резервів першої черги, з
поставок у війська нового озброєн-
ня та модернізованого озброєння і
воєнної техніки. Звісно, воєнний
стан – це не той інструмент, за до-
помогою якого можна ліквідувати
небезпеку російського вторгнення
чи кардинально посилити спро-
можності ЗСУ. Тому навіть сам пре-
зидент, оголошуючи завершення
дії воєнного стану, визнав: «Росій-
ська загроза нікуди не поділася».
За логікою влади, воєнний стан
також обумовлювався необхідністю
привернути увагу міжнародної
спільноти. «Ще півтора-два місяці
тому пропозиція окремих європей-
ських країн ставила під загрозу про-
довження санкцій Європейського
Союзу проти Росії за її ж дії на Дон-
басі і в Криму. Але два тижні тому,
під час мого візиту до Брюсселя 13
грудня ці санкції були одностайно
продовжені ще на півроку», – так
сформулював один з ключових ар-
гументів президент Порошенко.
Справді, продовження дії санкцій
проти Росії можна зарахувати до
ключових успіхів вітчизняної ди-
пломатії. Втім варто враховувати,
що даний фактор не є достатнім ар-
гументом для хоча би часткової ко-
рекції політики Росії. Впродовж
останніх років російська влада при-
вчає своїх громадян до думки, що
санкції – не просто норма, але й іс-
торично обумовлений формат від-
носин з Заходом. Отож по справж-
ньому дієвими у середньостроковій
чи навіть короткостроковій пер-
спективі антиросійські санкції ста-
нуть лише у тому випадку, якщо їх-
ній об’єм буде пропорційний тим
обмеженням, які змусили дати за-
дній хід Іран та КНДР.
З іншого боку, за минулий рік в
санкційній політиці ЄС утворилось
чимало шпарин. Один з останніх
прикладів – випадок італійської
компанії Bertolaso, яка в обхід анти-
російських санкцій продала про-
мислове обладнання для нового за-
воду агрофірми «Золота Балка»,
запуск якого відбувся у окуповано-
му Росією Севастополі. За оцінкою
аналітиків ЦДАКР, в найближчій
перспективі подібні тенденції лише
поглиблюватимуться. Впевненість
Росії в ілюзорності європейських
санкцій посилюється тим, що за
минулий рік Москві вдалося прода-
вити лінію на реалізацію своїх гео-
політичних проектів «Північний
потік-2» та «Турецький потік».
Без ОБСЄ не розібратись
Питання забезпечення режиму
вільного судноплавства в Керчен-
Продовження дії санкцій проти Росії
можна зарахувати до ключових
успіхів вітчизняної дипломатії
Питання забезпечення режиму
вільного судноплавства в Керчен-
ській протоці та Азовському морі
стає пріоритетним в зовнішній
плотиці України. Наразі в коридорах
влади викристалізувалась позиція
щодо необхідності залучення між-
народних спостерігачів

8. 8
ській протоці та Азовському морі
стає пріоритетним в зовнішній
плотиці України. Наразі в коридо-
рах влади викристалізувалась по-
зиція щодо необхідності залучення
міжнародних спостерігачів. Зна-
чний резонанс спричинила заява
секретаря РНБО Олександра Тур-
чинова про підготовку нового про-
ходу кораблів ВМСУ через Керчен-
ську протоку. «Ми пропонуємо і
нашим партнерам взяти участь у
цьому проході з українських Чор-
номорських портів до українських
портів на Азовському узбережжі.
Будемо запрошувати представни-
ків ОБСЄ та інших міжнародних
організацій, щоб вони були при-
сутні на наших кораблях...» - зазна-
чає Секретар Ради національної
безпеки і оборони Олександр Тур-
чинов.
Однак, вочевидь, таке рішення
(проходження Керч-Єнікальського
каналу з представниками ОБСЄ на
борту військових кораблів) має ра-
зовий характер. Налагодити відпо-
відний алгоритм можливо лише за
умови розгортання постійно дію-
чого пункту місії міжнародних спо-
стерігачів в Керчі. З такою ініціати-
вою вже виступив представник
України в контактній групі Євген
Марчук. Також перший віце-спікер
Верховної Ради України Ірина Гера-
щенко нещодавно розповіла - Київ
проінформував Париж та Берлін,
що підніматиме у Мінську питання
про посилення присутності місії
ОБСЄ в акваторії Чорного і Азов-
ського морів. Цілком очікувано, в
Москві запити Києва досі залиша-
ються без відповіді.
Мирослав Лайчак, Міністр за-
кордонних справ Словаччини, яка
в 2019-тому головуватиме в ОБСЄ,
заявив, що врегулювання конфлік-
ту на Донбасі буде пріоритетним
завданням Братислави. Що ж, те-
пер ця ноша стала ще важчою.
Законодавчі ініціативи: підсумки
2018-ого та новий фронт робіт
Минулий рік видався доволі
плідним на законодавчі процеси у
сфері оборони та безпеки. На дум-
ку експертів ЦДАКР, особливе зна-
чення для посилення опірності
держави мають Закон України
«Про особливості державної полі-
тики із забезпечення державного
суверенітету України над тимчасо-
во окупованими територіями в До-
нецькій та Луганській областях» та
Закон України «Про національну
безпеку України».
Перший документ, відомий як
«Закон про деокупацію Донбасу»,
врешті-решт надав належне визна-
чення ситуації в Криму і Донбасі.
Україна на законодавчому рівні ви-
значила російську окупацію як між-
народний збройний конфлікт, в
якому Росія є державою-агресором
(за IV Гаазькою і IV Женевською
конвенціями), що здійснює збройну
агресію та окупувала частину Доне-
цької та Луганської областей. Закон

9. 9
ввів в українське правове поле по-
няття «окупаційної адміністрації
Російської Федерації». Отож на Ро-
сію було покладено відповідаль-
ність за порушення прав цивільного
населення в ОРДЛО, в тому числі за
матеріальні збитки.
Інший важливий аспект Зако-
ну – заміна формату АТО на Опе-
рацію об’єднаних сил (ООС). Від-
тепер уся повнота відповідальності
за комплекс дій і заходів замика-
ється на Збройних Силах України.
За оцінкою ЦДАКР, відсутність
«посередника» – Антитерористич-
ного центру СБУ – забезпечує на-
лежні умови для більш оператив-
ного реагування на загрози,
покращилась оперативність управ-
ління та логістика.
Закон України «Про національ-
ну безпеку України» надав необхід-
ний імпульс для розвитку системи
управління ЗСУ відповідно до
стандартів НАТО та реальних умов
перманентної війни. Також, на дум-
ку фахівців ЦДАКР, він зміцнює
підвалини демократично-цивіль-
ного контролю над органами без-
пеки та ЗСУ. Не менш важливим
аспектом є фіксація відсоткової
ставки від ВВП (не менше 5% ) на
систему безпеки й оборони.
Відповідно до закону передба-
чається створення органу виконав-
чої влади, який би займався чіткою
реалізацією державних програм в
рамках оснащення Збройних сил.
Аналогічно, схвалена цьогоріч
Стратегія розвитку оборонно-про-
мислового комплексу України на
період до 2028 року передбачає
«визначення центрального органу
виконавчої влади, що забезпечува-
тиме формування та реалізує дер-
жавну військово-промислову полі-
тику». В ЦДАКР вважають, що
виборчі баталії не повинні стати на
заваді роботі над створенням від-
повідного відомства.
Закон «Про національну безпе-
ку України» є рамковим, тож
окреслені в ньому параметри ре-
форм ще належить наповнити зміс-
том. Відтак у НАТО визначили
п’ять основних напрямів реформу-
вання сектора безпеки і оборони
для України на 2019 рік. Голова
Представництва НАТО в Україні,
директор Офісу зв’язку НАТО в
Україні Александер Вінніков наво-
дить такий перелік нових законів:
щодо парламентського комітету зі
здійснення нагляду за діяльністю
розвідувальних служб та служб
безпеки, про Службу безпеки Укра-
їни, про розвідку, управління дер-
жавними таємницями і засекрече-
ноюінформацією. Щеодинелемент
- реформування галузі оборонної
промисловості та системи держав-
них закупівель у галузі оборони.
Враховуючи, що 2019 рік з відомих
причин стане доволі турбулентним
для парламенту – успіх реалізації
накресленого в НАТО об’єму зако-
нодавчої роботи залишається під
великим питанням.
Враховуючи, що 2019 рік з відомих
причин стане доволі турбулентним
для парламенту – успіх реалізації
накресленого в НАТО об’єму законо-
давчої роботи залишається під
великим питанням

10. 10
2019-тий: перспективи
переозброєння сил оборони
Серед військових пріоритетів
наступного року президент Поро-
шенко назвав розробку і початок
випробувань крилатих ракет на-
земного базування для ураження
морських та берегових цілей за
проектом «Нептун», закупівлю 6
тис. одиниць зброї для сухопутних
сил ЗСУ, зокрема, снайперської
зброї та антиснайперських комп-
лексів проведення модернізації лі-
таків та гелікоптерів, закупівлю
безпілотних апаратів для ВПС (По-
вітряні сили Збройних сил Украї-
ни - ЦДАКР), для флоту - закладен-
ня ракетного катера та закупівлю
броньованих артилерійських кате-
рів.
За оцінкою директора ЦДАКР
Валентина Бадрка, окрім протико-
рабельної ракети «Нептун», армія
незабаром отримає нові високо-
точні системи зброї – Реактивна
система залпового вогню (РСЗВ)
«Вільха». «2019-тий має стати пер-
шим роком реального переозбро-
єння» - резюмує експерт.
В ЦДАКР відзначають – в 2018
році почали вирішуватися питання
важливого для України імпорту.
Серед іншого, було закуплено 6 ту-
рецьких розвідувально-ударних
безпілотний авіаційний комплекс
(БАК) Bayraktar TB2 і озброєння
до них, самохідні гаубиці 2С1 “Гвоз-
дика” польського виробництва,
триває завершальний етап при-
дбання канадських снайперських
гвинтівок на потреби підрозділів
ЗСУ.
«Загалом, поставок ОВТ, які б
стратегічно посилили оборонний
потенціал України, за п’ять років
війни не відбулося. Тому загальний
висновок, незважаючи на локальні
досягнення в посиленні оборонно-
го потенціалу – будівництво по-
тужної армії як інституту стриму-
вання агресії РФ не стало
пріоритетом чинної влади України.
Як наслідок, армія в її нинішньому
стані не зможе протистояти ракет-
ним ударам і атакам бойової авіації
четвертого покоління» - резюмує
Валентин Бадрак.
В такій ситуації особливого
значення набуває військово-тех-
нічна співпраця з країнами НАТО,
в першу чергу США. В 2018 році,
зрештою, завершились тривалі
епопеї навколо передачі Україні
ракетних комплексів Javelin та
двох патрульних катерів класу
Island (надійдуть в розпоряджен-
ня ВМСУ восени 2019). Понад те,
у грудні 2018 р. США прийняли рі-
шення виділили Україні 10 млн до-
ларів на зміцнення ВМС. ( сукуп-
нийрівеньпідтримкиукраїнського
сектору безпеки складає бл.200
млн доларів).
З позиції експертів ЦДАКР, на-
явні об’єми допомоги Заходу в сфе-
рі ОТВ варто нарощувати. Пріори-
тетною метою Києва має стати
подолання неоголошеного ембарго
Незважаючи на локальні досягнення
в посиленні оборонного потенціа-
лу – будівництво потужної армії як
інституту стримування агресії РФ
не стало пріоритетом чинної влади
України

11. 11
з боку західних країн. В той же час,
держава повинна чітко розставля-
ти пріоритети, щоб в жертву співп-
раці з іноземними партнерами не
приносились інтереси вітчизняних
підприємств.

12. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 14 грудня 2018
12
Останнім часом дуже багато го-
вориться про діяльність російської
агентури впливу у різних країнах,
за допомогою якої Москва намага-
ється досягти своїх геополітичних
цілей, зокрема, вирішити проблему
послаблення накладених на неї
санкцій, внести розлад у відносини
між країнами-членами НАТО та
ЄС, «легалізувати» анексію Криму.
Водночас, варто зазначити, що
агентура впливу не є оригінальним
винаходом Кремля. Цей інструмент
впродовж століть використовуєть-
ся багатьма державами світу, і не-
рідко він виявляється ефективні-
шим, ніж пряма військова агресія,
тим паче, що з фінансової точки
зору є менш затратним. Ще понад
2500 років тому легендарний ки-
тайський стратег і мислитель Сунь-
цзи у знаменитому трактаті «Мис-
тецтво війни» радив вербувати
агентів (внутрішніх шпигунів) все-
редині державного апарату воро-
жої країни1
.
Невдовзі після закінчення Дру-
гої світової війни Генеральний се-
кретар Комуністичної партії Вели-
кої Британії Гаррі Полліт звертався
на мітингу до лівих студентів у
Кембриджі, щоб вони не вступали
до партійних лав, а «тяжко працю-
вали, отримували хороші оцінки,
ставали частиною правлячої еліти і
1 Сунь-Цзи. Мистецтво війни. Переклад з дав-
ньокитайської: Григорій Латник. - Київ:
Арій, 2014.
Агентура впливу як інструмент
досягнення геополітичних цілей:
ретроспективний аналіз (ч. І)
У дзеркалі
експертноі
думки
Володимир Паливода,
головний консультант відділу проблем національної безпеки
Національного інституту стратегічних досліджень

13. 13
всередині неї служили нашій кому-
ністичній справі»2
.
Колишній директор ФБР Луїс
Фрі свого часу заявив, що століття-
ми армії вторглися в чужі землі,
щоб завоювати нові території і під-
корити їхні народи. «На сьогодні
противник має дещо інший харак-
тер, але, незважаючи на це, він над-
звичайно небезпечний. Це – вну-
трішній ворог»3
.
В епоху небувалих темпів обігу
інформації та розвитку технічних
можливостей ЗМІ, які тепер здатні
не лише швидко виходити на гло-
бальний рівень, але й одночасно
впливати на різні мовні групи, бо-
ротьба за світове панування набу-
ває нового виміру. Звичайне фізич-
не насильство часто поступається
місцем дезінформації та маніпуля-
тивному переконанню. Ядерна
зброя змінила існуючі військові
доктрини, оскільки її головною ме-
тою стали великі міста, які відігра-
ють роль заручників. Традиційні
форми ведення війни (атака, обо-
рона, фронт) втратили своє значен-
ня. Переможна битва на фронті не
має значення у ситуації, коли про-
тивник може скинути одну бомбу,
щоб знищити ціле місто і спричи-
нити мільйони жертв серед насе-
лення. Згідно з оцінкою західних
2 Sue Reid. How the Kremlin Hijacked Labour //
Daily Mail. – 2009. – November 6.
3 David A. Vise. The Bureau and the Mole. - New
York: Atlantic Monthly Press, New York, 2002.
експертів, підготовленою у період
«холодної війни», результатом об-
міну ядерними ударами між СРСР і
США було б понад 30 мільйонів за-
гиблих і майже 45 мільйонів по-
страждалих від променевої хворо-
би4
. Михайло Горбачов у своїй
книзі «Перебудова», що вийшла у
1987 р., написав, що ядерна конф-
ронтація не є хорошим засобом до-
сягнення цілей Москви. Вона несе
катастрофічне руйнування, а ко-
ристь від отримання радіоактив-
них руїн є досить сумнівною5
.
В принципі, у цьому твердженні
немає нічого нового. Сунь-цзи вва-
жав, що вершина вміння воєна-
чальника полягає в тому, щоб під-
корити ворожу армію без бою, а ще
краще, - «атакувати плани супро-
тивника», тобто, паралізувати його
наміри, перш ніж вони стануть ре-
альною загрозою. Втім, щоб усуну-
ти таку загрозу, треба про неї зна-
ти. Тому важливо мати агентуру,
яка б висвітлювала події у проти-
лежному таборі. А наявність аген-
тури впливу дозволяє впливати на
противника на ранній стадії підго-
товки його планів.
У процесі прийняття рішень у
кризових умовах істотне значення
мають три основні елементи:
4 John Hughes-Wilson. The Cold War. – Londоn:
Robinson, 2006.
5 Цитується за Rafał Brzeski. Agentura
wpływu. – [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://solidarni2010.pl/3134-rafal-
brzeski-agentura-wplywu-cz-1.html

14. 14
• інформація про реальний по-
тенціал і можливості власної
країни;
• інформація про реальний по-
тенціал і можливості противни-
ка;
• інформація про уяву, яка сфор-
муваласяупротивникапровашу
країну.
Завданням агентури впливу є
формування такої уяви, яка б від-
повідала не стільки справжньому
стану речей, скільки намірам її
«роботодавця».
Класичним агентом впливу
можна вважати Гріму «Зміїного
Язика», радника короля з популяр-
ного роману «Володар перстнів».
Він нашіптував володареві на вухо,
«труїв думки, заморожував серце,
ослабляв тіло. Інші бачили це, але
вони нічого не могли зробити, тому
що цей гад опанував королівську
волю»6
.
Менш колоритна американська
дефініція визначає агента впливу
як особу, котра використовувалася
для безпристрасного формування
думки політиків, журналістів та
лобістських груп у напрямку спри-
яння намірам і цілям іноземної
держави7
.
За іншим американським ви-
значенням, агент впливу - це осо-
ба, яка тонко та майстерно вико-
ристовує своє положення у
6 Джон Р.Р. Толкін. Володар перстнів. Трило-
гія. Кн. 2: Дві вежі. Харків: Фоліо, 2003.
7 Norman Polmar, Thomas B. Allen. Spy Book:
The Encyclopedia of Espionage. Random
House, 1997.

15. 15
суспільстві, можливості, владу та
авторитет для просування інтере-
сів іноземної держави, але діє та-
ким чином, щоб не демаскувати цю
державу8
.
Агентура впливу належить до
найбільш ефективних та найбільш
складних для виявлення способів
інформаційного впливу на проти-
вника. У своєму середовищі та у
суспільстві агент впливу сприйма-
ється як лояльний громадянин. Той
факт, що його погляди, які він ви-
словлює у приватному житті або
публічно, інколи збігаються з полі-
тичною лінією та пропагандист-
ськими зусиллями іноземної дер-
жави, зазвичай оцінюється як
випадковість, що не потребує
більш глибокого аналізу. Натомість
шкода, заподіяна агентом впливу,
може бути значною, особливо,
якщо він є високопосадовцем чи
визнаним авторитетом.
Завданнями агентури впливу є
«управління» владою та громад-
ською думкою конкретної країни
шляхом поширення належним чи-
ном підібраної інформації, дезін-
формації, панічних чуток чи гасел,
які підміняють достовірну оцінку
фактів. Ці завдання агентура впли-
ву виконує за допомогою так зва-
них методів керування сприйнят-
тям, які, відкидаючи
політкоректність, можна назвати
8 Richard H. Schultz, Roy Godson,
Dezinformatsia: The Strategy of Soviet
Disinformation. New Jork: Berkley Books, 1986.
звичайною фальсифікацією реаль-
ності, поданою у привабливому ви-
гляді.
Діяльність агентури впливу дає
добрі результати у слабких і демо-
ралізованих суспільствах. Якщо ж
суспільство згуртоване, стабільне і
має чіткі етичні та моральні норми,
у ньому діє «вбудована» рефлек-
сивна система самооборони проти
ворожого «нашіптування». Це ро-
зумів керівник військової розвідки
японської Квантунської армії гене-
рал Доіхара Кендзі, який у 1920-их
рр.опрацювавплан«розм’якшення»
Маньчжурії, а потім захоплення
Північного Китаю. Секрет
«розм’якшення» полягав у ство-
ренні «моральної пустелі» шляхом
політичних вбивств і змов, а також
підкупу китайських чиновників.
Розвідник грав на людських слабо-
стях і нереалізованих амбіціях, ор-
ганізовував будинки розпусти для
впливових політиків, щедро розда-
вав хабарі. План виявився ефек-
тивним. На початку 1930-их рр.
японці без особливих зусиль взяли
під контроль Маньчжурію, і коли
через декілька років лідер китай-
ських націоналістів генерал Чан
Кайші створив військову раду, то
один із чотирьох її членів був аген-
том Доіхари Кендзі. Військова вер-
хівка Китаю була настільки інфіль-
трована ворожою агентурою, що
протягом 6 років війни з Японією
за зраду розстріляли більше висо-
копоставлених офіцерів, ніж за всі

16. 16
інші злочини разом узяті. Лише у
1938 р. в армії Чан Кайші було ви-
крито і страчено за співробітни-
цтво з японською розвідкою 8 ко-
мандирів дивізії9
.
На період моральної безладнос-
ті та розпаду традиційних соціаль-
них зв’язків після Першої світової
війни припадають особливо інтен-
сивні дії радянської розвідки. Фе-
лікс Дзержинський та його наступ-
ники творчо адаптували досвід
царської охранки, архіви якої по-
трапили до рук чекістів. Піонером
створення мережі агентів впливу
був Петро Рачковський, глава За-
кордонної агентури Департаменту
поліції (фактично, резидент) у Па-
рижі у 1885-1902 рр. Він регулярно
і щедро платив французьким жур-
налістам, які на його замовлення
писали і розміщували у французь-
кій пресі схвальні статті про цар-
ську сім’ю, внутрішньополітичну
та соціально-економічну ситуацію
в Росії. Петро Рачковський фінан-
сував (за деякими даними, навіть
купив) спеціалізовані періодичні
видання «Revue Russe» та «Le
Courier Franco-Russe», які висвіт-
лювали проблеми міжнародних
відносин у Центральній та Східній
Європі. Він також заснував (через
підставних осіб з числа його аген-
тури) організацію під назвою
«Ligue pour le Salut de la Patrie
Russe», яка, висловлюючись сучас-
9 Ronald Seth. Encyclopedia of Espionage.
Londоn: Book Club Associates, 1974.
ною термінологією, була незалеж-
ною неурядовою громадською ор-
ганізацією. Її завдання полягало у
формуванні позитивної думки
французької еліти про царську Ро-
сію10
.
У медійних колах Франції у Пе-
тра Рачковського був своєрідний
«конкурент» в особі паризького
представника Міністерства фінан-
сів Росії Артура Раффаловіча. Він
не шкодував своїх зусиль та гро-
шей, щоб переконати місцевих
промисловців і банкірів у прекрас-
ному стані російської економіки, в
яку варто вкладати кошти і якій
вигідно надавати кредити. На по-
чатку 20-го століття Артур Рафало-
віч мав у кишені всі основні фран-
цузькі газети, за винятком
соціалістичної (пізніше комуніс-
тичної) «L’Humanité». Коли поразка
Росії у війні з Японією події рево-
люції 1905 р. підірвали довіру
французьких інвесторів, Артур
Раффаловіч витрачав щомісяця по-
над 200 тисяч франків на підкуп
журналістів. Тоді хабарі не змогли
змінити рішення призупинити
оформлення наступної позики для
Санкт-Петербурга, але вони спра-
цювали на перспективу. До 1914 р.
25 % французьких іноземних інвес-
10 Ben B. Fisher. Okhrana: The Paris Operations of
the Russian Imperial Police. – [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: https://www.cia.
gov/librar y/center-for-the-study-of-
intelligence/csi-publications/books-and-
monographs/okhrana-the-paris-operations-of-
the-russian-imperial-police/5474-1.html

17. 17
тицій було розміщено в Росії і лише
9 % - в заморських колоніях та те-
риторіях Франції11
.
Досвідом охранки скористалася
радянська розвідка, яка вкладала
десятки тисяч фунтів стерлінгів у
ліву британську газету «Daily
Herald»12
. У 1920 р. це видання «від-
дячило» Москві медійним патрона-
том над організованим прокому-
ністичною профспілкою докерів
бойкотом транспортів зброї та боє-
припасів для польської армії, яка
саме відбивала наступ військ Ми-
11 Кристофер Эндрю, Олег Гордиевский. КГБ.
История внешнеполитических операций от
Ленина до Горбачёва. – Москва: Nota Bene,
1992.
12 Christopher Andrew. Secret Service. – London:
Heinemann, 1985.
хайла Тухачевського на Варшаву.
Однак головним знаряддям ді-
яльності більшовицької влади на
міжнародній арені став створений
у 1919 р. ІІІ Інтернаціонал або Ко-
мінтерн. Один із британських де-
легатів на II з’їзд цієї організації ви-
значив її завданням зміцнення віри
в те, що «комуністична Росія - не
стільки джерело науки, скільки
святая святих, перед якою нале-
жить упасти долілиць, як робить це
правовірний мусульманин, коли
молиться у Мецці»13
. Комінтерн
мав відділення у різних країнах,
яким було доручено залучати до
співпраці нових агентів впливу та
13 Henry M. Pelling. The British Communist
Party. - London: A&C Black, 1958.
Джерело: http://metrolog.org.ua/USSR

18. 18
мобілізувати вже наявні розвіду-
вальні можливості. При цьому дея-
кі закордонні агентурні мережі Ко-
мінтерну і розвідки працювали
окремо одна від одної, а деякі
об’єднували свої зусилля, борю-
чись за перемогу «світової соціаліс-
тичної революції».
У страшні часи колективізації,
розкуркулювання та голодоморів,
що поглинули мільйони людських
життів, особливо ганебну роль
агентів впливу відіграли окремі
провідні західні інтелектуали, полі-
тики та журналісти, які «безсором-
но сприяли трагедії, наївно чи сві-
домо вихваляючи «чудовий»
радянський експеримент і переда-
ючи спотворені, оманливі чи фаль-
шиві свідчення про катастрофу»14
.
Коли на Україні та Північному
Кавказі у людей, які вмирали від
голоду, не було сил ховати мертвих
і фіксувалися численні випадки
людоїдства, видатні авторитети на
Заході переконували громадську
думку у тому, що найстрашніший
голод в сучасній історії є продук-
том антирадянської пропаганди.
Відвідавши СРСР, драматург і
мислитель Джордж Бернард Шоу
заявив: «Я не бачив у Росії жодної
людини, яка недоїдає: ані молодої,
ані дорослої». Французький полі-
тик (двічі був прем’єр-міністром
країни) Едуар Ерріо категорично
заперечував «брехню буржуазної
14 John J. Dziak. Chekisty: A History of the KGB. –
Lexington, Mass.: Lexington Books, 1988.
преси, яка стверджувала, що у Ра-
дянському Союзі панує голод».
Московський кореспондент газети
«New York Times» Уолтер Дюранті,
який за свої репортажі з СРСР у
1932 р. отримав Пулітцерівську
премію, переконував читачів, що
«будь-яке повідомлення про голод
у Росії є перебільшенням або зліс-
ною пропагандою». Британські
оспівувачі соціалізму, Беатрис і
Сідні Уебб, засуджували україн-
ських селян за збирання нестиглих
колосків, що, на думку цих громад-
ських діячів, було «безсовісною
крадіжкою колективної
власності»15
. «Хор» апологетів ро-
бітничо-селянської влади під «ди-
ригуванням» авторитетів був на-
стільки численним і гучним, що він
ефективно заглушав голос правди
та розуму, нав’язуючи вигідну для
Кремля інтерпретацію подій і «пра-
вильне» уявлення про внутрішню
ситуацію в Радянському Союзі.
Віртуозом у справі організації
радянської мережі агентів впливу в
Західній Європі був Віллі Мюнцен-
берг, один із засновників Комуніс-
тичної партії Німеччини (КПН) і
лідер молодіжного Комінтерну. На-
слідуючи його приклад, зарубіжні
відділення Комінтерну створювали
благодійні фонди під вивісками
«Друзі Радянської Росії», «Світова
15 Кристофер Эндрю, Олег Гордиевский. КГБ.
История внешнеполитических операций от
Ленина до Горбачёва. – Москва: Nota Bene,
1992.

19. 19
ліга проти імперіалізму», «Фонд
міжнародної допомоги робітни-
кам». Віллі Мюнценберг цинічно
називав їх «Клуби невинних». У
роки війни з Польщею і пізніше
вони мали впливати на свідомість
політичної та культурної еліти
окремих країн. «Ми повинні мати
під рукою художників і професуру,
використовувати театри і кіно для
поширення за кордоном доктрини,
що Росія готова пожертвувати всім
для підтримки миру у світі», - за-
кликав «вождь» КПН. Натомість
експерт в області проведення де-
структивної пропаганди, член Ви-
конкому Комінтерну Карл Радек
наполягав, щоб діяльність струк-
тур, інспірованих СРСР, була наці-
лена на країни «де ми ще недостат-
ньо сильні»16
.
Віллі Мюнценберг мав у своєму
розпорядженні значні кошти, які
він використовував для підкупу
видавництв, редакцій та кіносту-
дій, за що йому навіть дали пріз-
висько «Червоний мільйонер».
Воно, до речі, відповідало його упо-
добанням до комфортного життя в
капіталістичній розкоші. Найбіль-
шим досягненням Віллі Мюнцен-
берга було створення у Парижі у
1933 р. Всесвітнього комітету допо-
моги жертвам німецького фашиз-
му, який діяв з позицій неурядової,
позапартійної благодійної органі-
зації. Головою комітету був Аль-
берт Ейнштейн, а міжнародне
правління очолював член британ-
ської Палати лордів барон Марлі.
Насправді ж, роботою комітету,
повністю підконтрольного Комін-
терну, керував Віллі Мюнценберг17
.
Під патронатом згаданої організа-
ції у 1933 р. була видана «Коричне-
ва книга про підпал Рейхстагу і гіт-
лерівський терор», яка вважається
найбільш ефективною пропаган-
16 Christopher Andrew, Oleg Gordijewski. More
Instructions from the Centre: Top Secret Files
on KGB Global Operations, 1975-1985. –
London: Frank Cass, 1992.
17 Arthur Koestler. The Invisible Writing. –
London: Hutchinson, 1969.
Джерело: https://www.booklooker.
de/B%C3%BCcher/Mit-einem-Vorwort-von-
Lord-Marley+Braunbuch-%C3%BCber-
Reichstagsbrand-und-Hitlerterror-Faksimile/
id/A02h8A7R01ZZY

20. 20
дистською публікацією в історії
Комінтерну18
.
Альберт Ейнштейн зі здивуван-
ням говорив: «Моє прізвище було
надруковане в англійському та
французькому виданні у такому
місці, що це виглядало так, нібито я
написав цю книгу. Це – неправда.
Я не написав в ній жодного слова»19
.
Не дивлячись на те, що зміст книги
був далекий від правдоподібності,
а процитовані в ній документи ви-
явилися фальшивками, у лівих по-
літичних салонах Європи її тракту-
вали як «Біблію антифашистського
хрестового походу». Досить швид-
ко книга була перекладена (звісно,
на гроші Комінтерну) на понад 20
мов,включаючияпонськутаідиш20
.
Після виходу в світ «Коричневої
книги» у радянської розвідки
з’явилося більше кандидатів на
вербовку, ніж навіть після появи
серії статей про «Fuenfergruppen»,
тобто підпільні групи, які нібито
були організовані німецькими ко-
муністами для боротьби з націо-
нал-соціалістичними властями
Третього рейху. Ці статті були опу-
18 Кристофер Эндрю, Олег Гордиевский. КГБ.
История внешнеполитических операций от
Ленина до Горбачёва. – Москва: Nota Bene,
1992.
19 Ronald W. Clark. Einstein: The Life and
Times. – London: Hodder andStoughton, 1973.
20 Кристофер Эндрю, Олег Гордиевский. КГБ.
История внешнеполитических операций от
Ленина до Горбачёва. – Москва: Nota Bene,
1992.
бліковані британським лівим тиж-
невиком «New Statesman». Їх ав-
тор – Ернст Генрі, він же - нелегал
ОДПУ21
Семен Ростовський, який
працював у Лондоні під журналіст-
ським прикриттям.
«Коричнева книга» та історії
про підпільні групи у Німеччині
розпалювали уяву молодих людей,
які навчалися в елітних британ-
ських університетах. Такі публіка-
ції відповідали тодішній тактиці
радянської розвідки, завданням
одного із відділів якої була органі-
зація впливу на рішення іноземних
країн через агентуру в державних
структурах. У відповідний момент
ці люди мали схиляти «чашу тере-
зів» на користь Кремля. Спочатку
Москва намагалася впроваджувати
в політичний істеблішмент захід-
них країн кадрових офіцерів роз-
відки та просувати їх кар’єрною
драбиною, але такий підхід виявив-
ся малоефективним. Тільки на по-
чатку 1930-их рр. один із керівни-
ків зовнішньої розвідки ОДПУ
запропонував замість використан-
ня штатних співробітників вербу-
вати дітей місцевих політиків, уря-
довців, авторитетних науковців та
інших впливових осіб. Дітям еліти
порівняно легше отримувати висо-
кі посади у державному апараті, а їх
21 Об’єднане державне політичне управління –
радянська спецслужба, яка існувала у 1923-
19434 рр. Після створення НКВС СРСР
ОДПУ увійшло до його складу як Головне
управління державної безпеки.

21. 21
швидке просування по службі не
викликає підозри.
Розпочата усіма розвідувальни-
ми резидентурами на Заході енер-
гійна кампанія з підбору перспек-
тивної молоді з впливових сімей
принесла бажані результати. Дер-
жавні структури США, Великої
Британії, Франції та Німеччини
були наскрізь інфільтровані людь-
ми з прекрасною освітою, яких зва-
били до «революційного підпілля»
розповідями про героїчну бороть-
бу з фашизмом та участю у побудо-
ві кращого світу.
Найбільш відомим результатом
такої діяльності розвідки СРСР у
Великій Британії стала так звана
«Кембриджська п’ятірка» (Кім Філ-
бі, Гай Берджесс, Ентоні Блант, До-
нальд Маклін і Джон Кернкросс).
Вони були не єдиними, глибоко за-
маскованими радянськими агента-
ми. Періодично історики оприлюд-
нюють нові імена відомих політиків
чи науковців, а багато агентів нада-
лі залишаються не викритими.
Аналогічна ситуація була й у
Сполучених Штатах. На початку
1945 р. у Ялтинській конференції
«Великої трійки» брав участь Дер-
жавний секретар США Едвард
Стеттініус, який був успішним біз-
несменом і довіреною особою пре-
зидента Франкліна Делано Руз-
вельта, але не дуже добре знався на
міжнародних справах. Зважаючи
на це, поради з питань створення
та функціонування ООН, післяво-
єнного устрою Європи, розподілу
Німеччини на зони окупації амери-
канській делегації давав визнаний
експерт Державного департаменту
Алджер Хісс. У 1948 р. він був ви-
критий як радянський агент і засу-
джений до 5 років позбавлення
волі22
.
Спираючись на досвід Всесвіт-
нього комітету допомоги жертвам
німецького фашизму, Москва від-
разу ж після капітуляції Третього
рейху розпочала створення ще
більш широкої мережі організацій,
що впливали на формування між-
народної громадської думки. Так, у
1945 р. була створена Всесвітня фе-
дерація профспілок, Міжнародна
демократична федерація жінок та
Всесвітня федерація демократич-
ної молоді. У 1946 р. до них приєд-
налися Міжнародна організація
журналістів, Міжнародна організа-
ція радіо та телебачення, Міжна-
родна асоціація адвокатів-демо-
кратів, Міжнародний союз
студентів, Всесвітня федерація на-
укових працівників та Всесвітня
федерація асоціацій викладачів.
Характер організацій, які спонсо-
рував СРСР, свідчить про такі осно-
вні напрями діяльності Кремля:
• оволодіння умами політично
недосвідченої молоді, яка під
впливом емоцій легко піддається
впливу;
22 Alger_Hiss. – [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: https://en.wikipedia.org/wiki/ Alger_
Hiss

22. 22
• контроль за засобами соціальної
комунікації;
• посилення впливу та здобування
інформації у наукових колах;
• збереження контролю над
профспілками.
Робота усіх цих структур була
сконцентрована на середовищах,
які формували громадську думку, і
представники яких або вже нале-
жали до національної еліти (юрис-
ти, журналісти, науковці), або мо-
гли увійти до неї у майбутньому
(студенти).
Операції з впливу на масову сві-
домість набрали такого розмаху,
що у 1959 р. у складі Першого го-
ловного управління (ПГУ) (зовніш-
ня розвідка) КДБ СРСР було ство-
рено спеціальний відділ «Д»
(дезінформація), який у 1966 р. пе-
ретворений на Службу «А» («ак-
тивні заходи»). Поступово цей під-
розділ розростався і в ньому стало
працювати майже 300 співробітни-
ків. У закордонних резидентурах
«активними заходами» займалися
офіцери лінії «ПР» (політична роз-
відка), які мали приділяти принай-
мні чверть свого часу оперативній
діяльності у цьому напрямку.
У плані роботи ПГУ на 1984 р.
наголошувалося, що головною ме-
тою діяльності Служби «А» має
Джерело: http://abctygodnik.pl/artykuly/641-jak-jan-pawel-ii-uratowal-solidarnosc

23. 23
бути Ватикан і Папа Римський Іван
Павло ІІ. За оцінками аналітиків
КДБ СРСР, у Ватикані вважали, що
«польський Костьол зміцнює свої
позиції у державі, і ці старання мо-
жуть бути розповсюджені на інші
соціалістичні країни», передусім,
на Угорщину та Югославію. Щоб
протидіяти такій політиці, Москва
запланувала комплекс «активних
заходів», націлених на дискредита-
цію Римського первосвященика,
послаблення його впливу та інспі-
рацію незлагоди всередині керів-
ництва Костьолу23
.
Виходячи з річного плану робо-
ти, закордонним резидентурам
пропонувалося: запобігати отри-
манню США і НАТО військової пе-
реваги над СРСР; поглиблювати
розбіжності серед кран-членів
НАТО; стимулювати подальший
розвитку антивоєнних рухів на За-
ході; заохочувати учасників цих
рухів до проведення скоординова-
них та більш активних дій24
.
23 Christopher Andrew, Oleg Gordijewski. More
Instructions from the Centre: Top Secret Files
on KGB Global Operations, 1975-1985. –
London: Frank Cass, 1992.
24 Christopher Andrew, Oleg Gordijewski.
Instructions from the Centre: Top Secret Files
Інструкція КДБ СРСР № 00733
від 19 грудня 1984 р. «Робота по Ва-
тикану» зобов’язувала резиденту-
ри радянської розвідки посилити
зусилля щодо проникнення у про-
відні католицькі центри на Заході
за допомогою агентури та інших
оперативних засобів. Метою цих
заходів, окрім отримання інформа-
ції про ситуацію у Ватикані, було
«проведення широкомасштабних
«активних заходів», спрямованих
на переконання провідних діячів
католицької церкви виступати на
захист миру та політики обмежен-
ня гонки озброєнь». Іншими слова-
ми, завдання полягало в організації
опозиції до Івана Павла ІІ всереди-
ні вищого духовенства. Для його
виконання Інструкція також про-
понувала «активізувати оператив-
ну роботу з агентурою в клери-
кальних колах країни
перебування»25
.
on KGB Foreign Operations, 1975-1985. –
London: Hodder & Stoughton, 1991.
25 Christopher Andrew, Oleg Gordijewski. More
Instructions from the Centre: Top Secret Files
on KGB Global Operations, 1975-1985. –
London: Frank Cass, 1992.

24. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 14 грудня 2018
24
«Бакинский процесс»: 10 летний опыт
диалога и сотрудничества
Это было 10 лет тому назад.
Именно тогда, в начале декабря
2008 года в Баку впервые прошла
конференция под названием
«Межкультурный диалог — основа
мира и устойчивого развития Ев-
ропы и соседних регионов». Состо-
ялась она по инициативе президен-
та Азербайджана Ильхама Алиева
, и в ее работе приняли участие де-
сятки исламских государств. Так
была заложена основа для нового
формата сотрудничества – «Ба-
кинский процесс». Он является
интерактивной международной
платформой, основная цель кото-
рой» – выработка реального меха-
низма эффективного межкультур-
ного, межрелигиозного и
межцивилизационного диалога.
Замечу также, что «Бакинский про-
цесс» является важнейшим состав-
ляющим культурной дипломатии
Азербайджана.
Годы летят. И вот, при поддерж-
ке Фонда Гейдара Алиева, посоль-
ства Азербайджана во Франции и
постоянного представительства
при ЮНЕСКО 12 июня 2018 года в
Париже был отмечен 10-летний
юбилей «Бакинского процесса».
За эти годы в рамках «Бакинского
процесса» были проведены вну-
шительные по числу участников
конференции и форумы, посвя-
щенные межкультурному диалогу,
вопросам безопасности в мире,
проблемам поиска путей совмест-
Худиев Азер Худаяр оглу,
Чрезвычайный и Полномочный Посол Азербайджанской Республики в Украине

25. 25
ного развития. Эксперты из самых
разных стран мира в один голос за-
являют уже о том, что «Бакинский
процесс» способен внести свой
вклад в новый миропорядок.
Не для кого не является секре-
том, что на сегодняшний день са-
мые различные страны мира стал-
кивается со многими вызовами,
проблемами глобального масшта-
ба, среди которых нарушение не-
прикосновенности границ и несо-
блюдения международного права.
Наличие таких проблем самым не-
гативным образом сказывается на
вопросах региональной и глобаль-
ной геополитики, что в свою оче-
редь мешает формированию ново-
го мирового порядка.
По словам заместителя генди-
ректора ЮНЕСКО Гу Ксинга, «Ба-
кинский процесс» является уни-
кальной платформой, отвечающей
всем новым требованиям стреми-
тельно развивающегося и столь же
стремительно меняющегося мира.
Стало быть, «Бакинский процесс»
играет свою, существенную роль в
формировании нового мирового
порядка. Учитывая это, нам хоте-
лось бы более конкретно остано-
виться на некоторых основных мо-
ментах функционирования столь
уникальной платформы.
Начнем с того, что «Бакинский
процесс» представляет новую гео-
политическую ценность, создан-
ную в Азербайджане. В ее основе
лежит разработанная экс-
президентом АР Гейдаром Алие-
вым концепция азербайджанства.
В данной идеологической системе
взаимодействие культур, особо
важное место занимает гармониза-
ция национального и интернацио-
нального.. Приверженность азер-
байджанцев к своим культурным
ценностям в обязательном порядке
дополняется их открытостью к
культурным ценностям других на-
родов мира. И именно этому ,
азербайджанское общество всегда
стремилось и стремится к взаимо-
действию и сотрудничеству с дру-
гими субъектами мировой исто-
рии.
Политическая элита Азербайд-
жана в своей деятельности учиты-
вает это качество нашего общества,
что формирует приоритеты внеш-
ней политики нашего государства.
В этом контексте «Бакинский про-
цесс» является трансформацией
идеи межкультурного взаимодей-
ствия в плоскость внешнего поли-
тического курса. Как показывает
десятилетний опыт работы «Ба-
кинского процесса», эта трансфор-
мация является очень удачной и
привлекательной. О том же свиде-
тельствуют и цифры. Так, если вна-
чале участниками «Бакинского
процесса» были 48 стран мира, то
за истекшие 10 лет их количество
выросло до 100.
Но геополитическая значи-
мость «Бакинского процесса» не
ограничивается количественным

26. 26
увеличением его участников. Са-
мое главное тут состоит в том, что
международное сообщество те-
перь более конкретно осознает ге-
ополитическую ценность его мис-
сии. «Бакинский процесс»
мотивирует межкультурный диа-
лог между Организацией Ислам-
ского Сотрудничества (ОИС) и
Советом Европы (СЕ).
Кроме того, вне всякого сомне-
ния «Бакинский процесс», как ин-
терактивная международная плат-
форма, может быть полезным и
для развития регионального со-
трудничества. Несомненно, меж-
культурный диалог создает подхо-
дящую почву для осуществления
разных проектов: экономических,
экологических, энергетических,
транзитных, культурных и многих
иных.
Совершенно очевидно, что если
между странами и регионами су-
ществуют добрые отношения, если
имеются реальные механизмы вза-
имопонимания, то тогда появляет-
ся хорошие возможности для со-
трудничества в самых разных
областях. В этом контексте логично
было бы предположить положи-
тельное воздействие «Бакинского
процесса» на процесс развития со-
трудничества между странами чер-
номорско-каспийского бассейна.
В этом геополитическом про-
странстве расположены страны на-
селенными как мусульманами, так
и христианами. Между народами
этих стран традиционно сложи-
лись теплые отношения , основан-
ные на взаимном уважении. Более
того, страны Центральной Азии,
Азербайджан, Грузия, Румыния,
Украина и иные государства черно-
морско-каспийского бассейна
успешно сотрудничают в рамках
различных региональных и гло-
бальных организаций. Например, в
проект «Один пояс, один путь» во-
влечены почти все страны черно-
морско-каспийского бассейна, а
Организация Черноморского Эко-
номического сотрудничества объе-
диняет 12 стран.
Уже накоплен уникальный и по-
ложительный опыт для сотрудниче-
ства и диалога между странами чер-
номорско-каспийского бассейна.
При этом важно отметить и один
момент. Как показывает опыт
ОЧЭС, даже когда между некоторы-
ми странами черноморско-каспий-
ского бассейна были прерваны по-
литические и дипломатические
отношения, данная организация
сыграла роль платформы для диа-
лога между ними. И тут хочу отме-
тить, что «Бакинский процесс» име-
ет еще более широкие возможности
для придания нового импульса в ор-
ганизации диалога и развития со-
трудничества между странами чер-
номорско-каспийского бассейна. В
том числе и потому, что он охваты-
вает весь исламский мир и Европу.
Я глубоко убежден в том, что в
рамках этого проекта можно акти-

27. 27
вировать азербайджано-украин-
ское сотрудничество. Наша стра-
на, как инициатор «Бакинского
процесса», как нам думается, вме-
сте с Украиной, являющейся од-
ним из самых крупных государств
Восточной Европы, в перспективе
может разработать совместные
проекты, которые будут интерес-
ными, как в контексте формирова-
ния новых региональных форм со-
трудничества, так и в аспекте
успешной реализации глобальных
проектов, таких как «Один пояс,
один путь».
Мы уверены, что «Бакинский
процесс» являющийся проектом,
рожденным и успешно претворяе-
мым в жизнь по инициативе Пре-
зидента Азербайджана Ильхама
Алиева , имеет огромный потенци-
ал в организации диалога и сотруд-
ничества в международном мас-
штабе. Успешный, десятилетний
опыт этого процесса показывает,
что он привлекает все большее чис-
ло стран-участников. Так почему
бы, Украине, которая является дру-
жественным для Азербайджана
государством, не занять более ак-
тивную позицию в этой платфор-
ме? Нам думается, что от этого вы-
играют все страны-участники
«Бакинского процесса»!

28. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 14 грудня 2018
28
Аналіз військових конфліктів у
світі протягом останнього десяти-
річчя свідчить про зростаючу роль
безпілотних авіаційних комплексів
(БАК). Ця тенденція набирає обертів
ще й тому, що ударні БАК дозволя-
ють вражати цілі противника на ве-
ликих відстанях. Тому армії світу ви-
трачають на таку техніку чималі
кошти. Ось чому, за даними агент-
ства Forecast International, у 2018–
2032 рр. у світі буде вироблено біль-
ше 121 млн. безпілотних літальних
апаратів різноманітних класів на
суму аж 133,5 млрд. дол. При цьому,
основні країни‐розробники та ви-
робники безпілотних авіаційних
комплексів (БАК) у світі: США, Ізра-
їль, КНР, Італія, Франція, Туреччина,
Росія. Зрозуміло, що Україна, яка
опинилася у стані війни, жадає при-
єднатися до цього елітного клубу.
До того ж, військові експерти
різних країн світу переконані, що
за безпілотниками майбутнє, а дер-
жавні і приватні підприємства
України твердять, що вони здатні
створити техніку, не гіршу за іно-
земні зразки. А що важливо, вони
коштуватимуть набагато дешевше.
В свою чергу безпілотні авіацій-
ні комплекси поділяються між со-
бою на різні класи за призначен-
ням. Нижче у табл. 1.1 зображено
сучасну класифікацію БАК за при-
значенням:
Так, на ДП «Антонов», що вхо-
дить до складу ДК «Укроборонп-
Безпілотні авіаційні комплекси.
Нові проекти ДП «Антонов»
Ігор Нечаєв,
ІА «ОПК»

29. 29
ром», продовжують випробування
ударного безпілотника «Горлиця»,
та розпочинають виготовлення
другого апарату цього типу. Проте,
для початку серійного виробни-
цтва означеного БАК, розробки на-
земного комплексу управління та
озброєння потрібен контракт на
постачання від Міноборони або ін-
шого замовника та відповідне дер-
жавне фінансування. Інший спосіб
– привернути увагу іноземного за-
мовника та отримати ресурс через
відповідний контракт.
БАК «Горлиця». ДП “АНТО-
НОВ” виконує розробку оператив-
но-тактичного безпілотного авіа-
ційного комплексу «Горлиця»,
базуючись на спільному рішенні
МО України та ДК «Укроборонп-
ром» про відкриття ДКР шифр
“Горлиця” від 19.01.2016 р. та ТТЗ
Замовника.
Перспективний багатофункціо-
нальний мобільний тактичний без-
пілотний авіаційний комплекс АН-
БК-1 «Горлиця», який декларували
як перший український ударний
безпілотник, вперше був представ-
лений 29 серпня 2016 року, а рік по-
тому, 8 листопада 2017 року, на
льотно−випробувальній базі ДП
«Антонов» прототип нового безпі-
лотного літального апарату вико-
нав перший випробувальний політ.
Взагалі, за словами директора
програми з безпілотних авіаційних
комплексів та їхніх модифікацій
Клас Рівень застосування Бойовий радіус Категорія Бак, БАК
держав – членів
НАТО
I клас
(150 кг)
Легкі
Мікро (тактичні-
мікро) злітна маса
менше 3 кг
До 5 км (зона прямої
видимості)
Micro
I клас
(150 кг)
Легкі
Міні
(тактичні-поля бою)
3 кг ≤ злітна маса ≤ 15
кг
Більше 5 км (зона
прямої видимості
Mini
І клас
(150 кг)
Легкі
Малі
(тактичні)
злітна маса > 15кг
Більше 25 км (зона
прямої видимості)
Small
II Клас (150 –
600кг) Середні
Тактичні Більше 50 км (зона
прямої видимості)
Tactical
ІІІ клас (Більше
600 кг)
Важкі
Оперативні Більше 200 км (поза
зоною прямої
видимості)
MALE
ІІІ клас (Більше
600 кг)
Важкі
Стратегічні Більше 200 км (поза
зоною прямої
видимості)
HALE