Війна кремля проти України

1. Безпековий огляд ЦДАКР № 22 (85)
1 грудня2017
Редакційна колегія Зміст

2. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 грудня 2017
2
Безпековий огляд «ВИКЛИКИ і
РИЗИКИ» Центру досліджень армії,
конверсії та роззброєння (ЦДАКР,
www.cacds.org.ua ) здійснюється
аналітиками ЦДАКР за підтримки
банку «Аркада». Для підготовки
оглядів залучаються відомі
експерти, дипломати, військові
фахівці та спеціалісти усіх відомств,
що працюють у безпековому
середовищі України.
Метою публікацій Безпекового
огляду «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ»
є оперативне та аналітичне
інформування зацікавлених
профільних структур, ЗМІ та
громадян, що цікавляться
актуальними проблемами безпеки
України.
Кожний огляд присвячений
короткому періоду (1 – 2 тижні),
та містить експертні думки, які
можуть не збігатися з офіційною
позицією української влади.
@2014 Центр досліджень армії,
конверсії та роззброєння
У разі цитування обов’язкове
посилання на ЦДАКР
Редакційна колегія:
Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКР
Копчак В.І. – відповідальний секретар, заступник директора ЦДАКР
Самусь М.М. — заступник директора ЦДАКР з міжнародних питань
Члени Редакційної колегії:
Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної
безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт»
(2005-2010 рр.)
Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия
и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-
консалтингової компанії (ІКК) Defense Express
Кабаненко І.В. – заступник міністра оборони (2014 р.), перший
заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.),
член Експертної Ради у галузі національної безпеки
Конопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської
безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член
Експертної Ради у галузі національної безпеки
Литвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і
оборони України
Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense
Review»
Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної
Ради у галузі національної безпеки
Поляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник
міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра
оборони України (2014 р.)
Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки,
директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК)
Defense Express
Щербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний
і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр
охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)

3. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 грудня 2017
3
ЗМІСТ
Загальні
оцінки
У дзеркалі
експертноі
думки
Аналітичні
розробки
Основні виклики та ризики для України у другій половині
листопада 2017 року
Вооружённые силы Армении и Азербайджана, а также
проблемы их перевооружения. Часть 1
Нерозв’язані вузли вітчизняного Міноборони
Почему вассал врага – враг: Лукашенко перешел красную
линию в отношениях с Киевом
Повернути вчорашніх воїнів до соціуму
НАТО не має реальних можливостей для стримання
російського наступу у Європі

4. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 грудня 2017
4
Фахівці Центру досліджень ар-
мії, конверсії та роззброєння
(ЦДАКР) пропонують свій аналіз
ключових тенденцій у сфері безпе-
ки і оборони другої половини лис-
топада 2017 року.
Головні ризики воєнного
характеру
В другій половині листопада ситу-
ація в зоні російсько-українського
конфлікту характеризувалась різким
загостренням, що було зумовлено
збільшенням кількості обстрілів про-
тивникомпозиційукраїнськихвійськ
та активізацією його ДРГ на окремих
ділянках фронту. Про загострення
обстановки в зоні АТО зазначив та-
кожізаступникголовиСММОБСЄв
Україні А.Хуг: «В останні тижні і без
того намітилося постійне зростання
кількості порушень режиму припи-
нення вогню». При цьому він висло-
вив припущення, що ескалація кон-
флікту буде наростати.
Результатом вищезазначеного
загострення обстановки стали
втрати серед особового складу
українських підрозділів.
Активність противника в зазна-
чений період можна пояснити та-
кими чинниками:
• ротація, яка відбулася в його ла-
вах, в результаті чого він почав
частіше використовувати вели-
кокаліберне озброєння, зокрема
120-мм міномети;
• зміна погодних умов (передову
засипало снігом), яка дозволяє
використовувати противнику не
тільки складки місцевості, а й
сніг, а також легше переміщува-
ти ОВТ та особовий склад.
Також в ЦДАКР не виключають,
що така активізація противника в
зоні російсько-українського кон-
флікту була зумовлена необхідніс-
тю окупантів відволікти увагу від
розвитку внутрішньої ситуації на
ТОТ, зокрема, в т.зв. «ЛНР». Адже,
Загальні
оцінки
Основні виклики та ризики для України у
другій половині листопада 2017 року
Активізація противника в зоні
російсько-українського конфлікту
була зумовлена необхідністю
окупантів відволікти увагу від роз-
витку внутрішньої ситуації на ТОТ

5. 5
саме в цей період в Луганську роз-
горілась «внутріполітична бороть-
ба» між ватажком т.зв. «ЛНР» І.
Плотницьким та керівником «МВС
«ЛНР» І.Корнетом, яка в результаті
призвела до втечі першого до Мо-
скви, його заочної відставки і за-
твердженнявиконуючимобов’язки
«глави республіки» «міністра»
«МДБ «ЛНР» Л.Пасічника.
На думку ЦДАКР, «переворот»
в т.зв. «ЛНР» найімовірніше є на-
слідком подальшого загострення
протистояння та з’ясування відно-
син на території ОРДЛО між ГРУ
ГШ МО РФ (контролюють І.Плот-
ницького) та ФСБ РФ (мають вплив
на Л.Пасічника і І.Корнета). Таку
думку також розділяють і в україн-
ському МЗС. Зокрема, коментуючи
події в Луганську, МЗС України П.
Клімкін заявив, що поточні події
там – це не тільки «розбори» між
місцевими підконтрольними Крем-
лю бойовиками, але і конфлікт між
спецслужбами держави-агресора.
На те, що до подій в Луганську
причетні не хто інші, як російські
спецслужби, досить чітко вказують
і слова російського політолога
С.Маркова, який обурився триваю-
чою «політичною кризою» в т.зв.
«ЛНР». «Але всі питають, а куди
дивилися куратори? Чому ставили
Плотницького? Адже, всі говори-
ли, що це проблемна кандидату-
ра…Так чи інакше, «ЛНР» чекає
переформатування. Хотілося б,
щоб колишні помилки не були по-
вторені. Куратори повинні припи-
нити грати в незалежність «ЛНР» і
більш прямо управляти ситуацією.
Треба припинити цей криміналь-
ний бардак. Донбас має бути не по-
сміховиськом для України, як в ці
дні, а заздрістю...», - зазначив один
з рупорів Кремля. Ці слова є не
лише черговим свідченням того,
хто несе повну відповідальність за
ситуацію на ТОТ України, але й ще
одним доказом для майбутнього
судового процесу в Гаазі.
З огляду на розвиток подій в т.
зв. «ЛДНР», вищезазначене проти-
стояння між бойовиками та між їх
кураторами лише набиратиме
обертів. Тому в ЦДАКР вважають,
що за будь-якого вирішення Крем-
лем даного протистояння –
об’єднання квазідержавних утво-
рень під керівництвом єдиного
силового центру в Москві чи ситу-
ативного збереження статус-кво у
вигляді двох окремих «республік» –
Києву слід бути готовим до ескала-
ції на лінії зіткнення як інструмен-
ту відволікання уваги від
внутрішніх «розборок» між т.зв.
«ЛДНР» (зокрема, під приводом
виявлення «українського сліду» у
вказаних інцидентах).
Слід також зазначити, що від’їзд
І.Плотницького до Москви ще не
ставить крапку в його політичній
кар’єрі в т.зв. «ЛНР». Для Москви
він важливий у якості гаранту ви-
конання й існування Мінських до-
мовленостей. Тож не виключено,

6. 6
що після отриманих у Москві ін-
струкцій та гарантій він повернеть-
ся в Луганськ, де у нового в.о. «гла-
ви республіки» Л.Пасічника до
нього не має особливих претензій.
Поряд із загостренням військо-
вої обстановки на Донбасі, в зазна-
чений період Москва вже тради-
ційно застосовувала свій
«миротворчий» важіль гібридної
агресії проти України. Зокрема, до
неприйнятних раніше заяв щодо
розміщення миротворців лише
вздовж лінії розмежування і лише
для охорони місії ОБСЄ, Москва
цього разу додала ще одну вимогу.
В Кремлі хочуть, щоб проект (ро-
сійський) резолюції ООН щодо ми-
ротворчої місії на сході України
узгоджувався з його маріонетками
на Донбасі. При цьому з даного пи-
тання з сепаратистами необхідно
буде провести прямі переговори.
Ще одною ідеєю Кремля є ство-
рення на Донбасі нового кордону з
Україною. Про це, коментуючи
розмову спецпредставника США
по Україні К.Волкера з помічни-
ком президента РФ В.Сурковим в
Белграді, заявив представник
України в тристоронній контак-
тній групі в Мінську Л.Кучма. «Те
що пропонує Росія на лінії зі-
ткнення - це зробити новий кор-
дон з Україною. Зробити щось на
зразок Придністров’я. Але це буде
значно гірше, ніж Придністров’я.
У Придністров’я немає кордону з
Росією, а тут - 420 кілометрів кор-
дону, який ми не контролюємо
взагалі», – зазначив він.
Зазначена вище діяльність РФ
на сході України свідчить про те,
що Кремль не припиняє пошуку
шляхів для офіційного оформлен-
ня суб’єктності т.зв. «ЛДНР». І
нав’язування Україні свого варіан-
ту резолюції ООН щодо миротвор-
чої місії на Донбасі є на сьогодні
для нього одним з найкращих та-
ких шляхів. З іншого боку, заявля-
ючи про необхідність узгоджувати
дану місію зі своїми маріонетками
на Донбасі, Кремль вкотре намага-
ється показати, що він їх не контр-
олює і не несе жодної відповідаль-
ності за ту ситуацію, яка на сьогодні
склалась на Сході України.
Що ж стосується власне мирот-
ворчої місії ООН, то в ЦДАКР вва-
жають, що «оновлені» пропозиції
Кремля, які є прямо протилежни-
ми українським національним ін-
тересам і не можуть бути прийняті
українською стороною – це ще одне
свідчення того, що переговори по
миротворчій місії зайшли в глухий
кут, вихід з якого в найближчій
перспективі є малоймовірним. В
той же час найбільш ймовірним є
продовження поперемінного чи
паралельного використання Крем-
лем «військового» і «миротворчо-
го» важелів тиску на Київ.
В контексті розмов про пер-
спективи розміщення на Донбасі
миротворчої місії ООН слід також
згадати й про нещодавній інцидент
Кремль не припиняє пошуку шляхів
для офіційного оформлення
суб’єктності т.зв. «ЛДНР»

7. 7
зі співробітником СММ ОБСЄ,
який відбувся при передачі пред-
ставниками НЗФ тіл загиблих
українських військових. Завдяки
викладеному в мережі Інтернет ві-
део, стало відомо про панібратські
стосунки окремих представників
СММ з бойовиками т.зв. «ЛНР».
Зокрема, під час процедури переда-
чі тіл українських військових жур-
наліст німецького видання Bild
Джуліан Репке звернув увагу на те,
що російськомовний представник
СММ ОБСЄ віддавав військове ві-
тання командиру, а також тиснув
руку і обіймав бойовиків НЗФ т.зв.
«ЛНР».
В ОБСЄ з даного приводу зая-
вили, що це був «мимовільний
жест, властивий багатьом людям,
які раніше служили в збройних си-
лах, і він ні в якому разі не свідчить
про схвалення або навіть прихиль-
ність до будь-якої позиції або точ-
ки зору». І при цьому наголосили,
що «даний жест не повинен відво-
лікати увагу від тієї важливої робо-
ти, яку виконують спостерігач і
його колеги».
Однак така відповідь ОБСЄ ви-
глядає скоріше як намагання зро-
бити хорошу міну за поганої гри.
Така поведінка представника СММ
ОБСЄ є недопустимою і суттєво
підриває авторитет організації.
З іншого боку даний інцидент,
яскраво відображає те, якими бу-
дуть відносин представників ми-
ротворчого контингенту ООН з
НЗФ на Донбасі, у разі, якщо буде
прийнятий російський варіант ре-
золюції ООН щодо миротворців на
сході України. Іншими словами, за-
значений інцидент з представни-
ком СММ ОБСЄ повинен стати
черговим вагомим аргументом
України проти «миротворчої про-
позиції» Кремля. Таку думку під-
тверджують й слова представника
України в гуманітарній підгрупі
ТКГ І.Геращенко: «Українська сто-
рона неодноразово звертала увагу
на склад місії, наполягаючи на
зменшенні там росіян. І ми твердо
стоятимемо на позиції, що росіян
взагалі не може бути в миротвор-
чій місії ООН».
Виклики для України на
міжнародній арені
Протягом останнього часу по-
частішали випадки використання
Росією території Білорусі для про-
вокацій проти України. Останній
приклад – затримання білоруським
КДБ українського журналіста Ро-
мана Шаройко.
Так, 20 листопада в КДБ Білору-
сі повідомили, що український
журналіст Павло Шаройко затри-
маний за звинуваченням у шпигун-
стві і нібито зізнався, що є співро-
бітником ГУР МО України.
Паралельно КДБ Білорусі оголосив
персоною нон-ґрата радника по-
сольства України в Білорусі І.
Скворцова, заявивши, що він теж є
співробітником ГУР МО України,

8. 8
який працював під дипломатич-
ним прикриттям.
Про те, що за затриманням сто-
їть не хто інший, як російські спец-
служби, говорить і досвід подібних
провокацій проти українських гро-
мадян, і характер самої акції, яка
проводилась проти українського
журналіста. Для її реалізації спочат-
ку використали штатного корес-
пондента корпункту в Білорусі ро-
сійської телекомпанії НТВ, який
повинен був передати матеріали, в
яких йшлося про нібито згоду біло-
руської влади на використання те-
риторії Білорусі і білоруської армії
для ведення війни на стороні Росії
проти України. Російські спецслуж-
би сподівалися, що українська сто-
рона, отримавши такий матеріал,
негайно відреагує і тим самим сут-
тєво погіршить й без того непрості
україно-білоруські відносини.
Дана провокація дуже нагадує
затримання російським ФСБ укра-
їнських «диверсантів» в Криму,
українського журналіста Р.Сущен-
ко, викрадення українських при-
кордонників, а також інших грома-
дян України як на території РФ, так
і окупованих нею регіонів України,
що в свою чергу, дає підстави кон-
статувати, що у всіх них один за-
мовник і виконавець і що на сьо-
годні для російської ФСБ територія
Білорусі є такою ж «домашньою»,
як і Росії.
Провокація російських спец-
служб з використанням білорусь-
кого КДБ стала черговим свідчен-
ням того, що багато важливих для
Білорусі внутріполітичних та зо-
внішньополітичних рішень, осо-
бливо, що стосується України, при-
ймаються в Москві, і що через
повну залежність ключових секто-
рів білоруської економіки від Росії
та контроль Кремля над силовими
органами країни, Мінськ нічого не
може з цим зробити.
Більш того, для Кремля біло-
руський напрям є одним з найпер-
спективніших в контексті його гі-
бридної агресії у регіоні проти
нашої держави, оскільки з міні-
мальним використанням ресурсів
дозволяє не допустити будь-яке
зближення між Білоруссю і Украї-
ною, відірвати О.Лукашенка від ре-
шти цивілізованого світу та макси-
мально прив’язати його до Москви.
Про те, що Білорусь повністю
знаходиться в орбіті Росії чітко за-
свідчили також і останні зовніш-
ньополітичні маневри Мінська. Зо-
крема, О.Лукашенко, для якого
фінансова допомога від ЄС була б
сьогодні дуже доречною, чомусь
проігнорував цьогорічний саміт
Східного партнерства. І це при
тому, що попередні чотири саміти
пройшли без його участі. Пояснив
поведінку свого боса глава біло-
руського МЗС, який був відрядже-
ний на саміт замість нього. При
цьому В.Макей досить чітко роз-
ставив акценти в питанні зовніш-
ньополітичних пріоритетів його

9. 9
країни. «…Ми не прагнемо «бігти
стрімголов» в Європейський союз.
Ми сьогодні є членами Євразій-
ського економічного союзу, вважа-
ємо, що нам потрібно розвивати
цей Євразійський економічний
союз. Ми вже сьогодні відчуваємо
віддачу від нашої участі, сподіває-
мося, що ця тенденція збережеть-
ся», - сказав головний білоруський
дипломат. Про те, наскільки вели-
кою є віддача від участі Білорусі, як
й інших членів цього створеного
виключено в інтересах Росії
об’єднання, ще можна подискуту-
вати, однак слова головного біло-
руського дипломата є досить пока-
зовими в визначенні того, завдяки
кому досі на плаву знаходиться
стагнуюча білоруська економіка і
функціонує режим О.Лукашенка.
Ще одним свідченням несамо-
стійності зовнішньої політики
Мінська є його позиція щодо укра-
їно-російського конфлікту. Біло-
русь продовжує намагатись позиці-
онувати себе, як нейтральна і
зацікавлена у вирішенні україно-
російського конфлікту сторона, од-
нак на практиці її «миротворчі»
ініціативи дивним чином збігають-
ся з кремлівськими, чим виклика-
ють в Києва лише обурення і сар-
казм. На приклад, на спільній
прес-конференції в Москві з міні-
стром закордонних справ Росії
С.Лавровим В.Макей заявив, що
Білорусь зацікавлена, щоб на сході
України якомога швидше встано-
вився «мир, і стабільність, і спокій»
і що для цього вона готова взяти
участь в миротворчому континген-
ті на Донбасі. Однак, з огляду на те,
що Білорусь є членом Союзної з РФ
держави та її головним союзником
в ОДКБ, білоруські миротворці бу-
дуть мало чим відрізнятись від сво-
їх російських колег, яких Кремль
так намагається нав’язати сьогодні
Україні.
В той же час, що цікаво, заявля-
ючи про свої миротворчі ініціати-
ви, Білорусь одночасно виступає
проти оновленої резолюції ООН по
ситуації з правами людини в оку-
пованому Криму. Коментуючи та-
кий крок Мінська, перший заступ-
ник голови ВР України І.Геращенко
зазначила таке: «...Нейтральні краї-
ни бодай утрималися, Білорусі зно-
ву не вистачило «нейтральності»
для інакшої від РФ позиції».
Слід зазначити, що за таку де-
монстрацію лояльності, Москва
винагородила Мінськ зниженням
ціни на газ, яке буде застосоване
вже з наступного року і економіч-
ний ефект від якого, за оцінками
білоруського міністерства енерге-
тики, становитиме 700 млн. дол.
США.
З огляду на вищезазначене, в
ЦДАКР вважають, що Україна має
остаточно позбутись ілюзій сто-
совно «незалежності» Білорусі,
особливо, що стосується її позиції
щодо нашої країни та будувати свої
відносини з нею виходячи з того,
Білорусь продовжує намагатись
позиціонувати себе, як нейтральна і
зацікавлена у вирішенні україно-ро-
сійського конфлікту сторона, однак
на практиці її «миротворчі» ініціа-
тиви дивним чином збігаються з
кремлівськими, чим викликають в
Києва лише обурення і сарказм
Україна має остаточно позбутись
ілюзій стосовно «незалежності»
Білорусі

10. 10
що вона в першу чергу, є союзни-
ком агресора. Більш того, з огляду
на нещодавні провокації проти
українських громадян, Україна по-
винна перейти до більш жорсткої
політики стосовно Білорусі на всіх
напрямках – безпековому, еконо-
мічному, інформаційному, дипло-
матичному. Зокрема, українська
сторона повинна запропонувати
ЄС, США, Канаді та іншим захід-
ним партнерам пакет санкцій про-
ти Білорусі, який зможе примусити
Мінськ розірвати кайдани васаль-
ної залежності від Кремля.
Поряд з загостренням відносин
з Білоруссю, стабільно напруже-
ною в зазначений період залиша-
лась ситуація й на «угорському
фронті». Офіційний Будапешт про-
довжує як мантру повторювати те,
що український закон про освіту
суворо порушує права угорської
нацменшини в Україні і що доки
він не буде скасований, Угорщина
не підтримуватиме євроатлантичні
прагнення нашої держави. «Ми не
можемо цього зробити і підтрима-
ти євроатлантичні зусилля, адже
Київ знехтував правами нацмен-
шин і грубо порушив угоду про
асоціацію між ЄС і Україною…», -
вкотре продемонстрував непосту-
пливість Угорщини в даному пи-
танні МЗС країни П.Сіярто. І якщо
до подібних заяв за останній час
вже якось вдалось звикнути, то
його слова про те, що Угорщина «не
принесе в жертву закарпатських
угорців на вівтар світової політи-
ки», від яких сильно заносить ко-
муністичною пропагандою часів
холодної війни, викликають певне
здивування.
Поряд з цим слід відмітити, що
в позиції угорської сторони в «мов-
ному протистоянні» відбулась пев-
на зміна: після понад двохмісячно-
го мовчання, про український
Закон «Про освіту» заговорив осо-
бисто прем’єр-міністр Угорщини
В.Орбан. В своїх останніх заявах
він зазначив, що проблемою є не
тільки освітній закон, але й те, що
українсько-угорські відносини пе-
реживають комплексну, глибоку
кризу, яку закон про освіту лише
оголив.
На думку ЦДАКР, причинами,
через які В.Орбан очолив антиу-
країнську кампанію Угорщини, мо-
жуть бути такі: непоступливість
української сторони і активне від-
стоювання нею своєї позиції, зо-
крема й на європейській арені;
майбутні парламентські вибори в
країні, з наближенням яких, тема
захисту закордонних угорців стає
одним з основних наративів про-
владної партії в контактах зі своїми
виборцями.
На думку ЦДАКР, продовження
нагнітання угорською стороною
ситуації навколо закону про освіту
та підключення до даного процесу
прем’єр-міністра В.Орбана, не по-
винно жодним чином вплинути на
позицію України. Українська сто-

11. 11
рона має й надалі слідувати зайня-
тому курсу, при цьому всіляко де-
монструвати намагання знайти
точки дотику з угорською сторо-
ною, показуючи таким чином го-
товність до відкритого діалогу з
нею – аж до оприлюднення висно-
вків Венеціанської комісії. Після
чого – діяти з врахуванням її реко-
мендацій, якщо вони не становлять
суттєвих протиріч національним
інтересам України.
Певним напруженням в другій
половині листопада характеризу-
вались й українсько-польські від-
носини. Причиною цьому стало за-
провадження польською стороною
т.зв. «чорного списку Ващиков-
ського» – переліку осіб, яким забо-
ронено в’їжджати до Польщі. Пер-
шою «жертвою» цього списку став
секретар Державної міжвідомчої
комісії у справах увічнення пам’яті
учасників АТО, пам’яті учасників
жертв війни та політичних репре-
сій С.Шеремета, який слідував у
польський Ланьцут разом із деле-
гацією товариства «Надсяння» для
вшанування загиблих українських
воїнів УНР. 18 листопада на міжна-
родному пункті пропуску «Шегині»
польські прикордонники не дозво-
лили йому перетнути українсько-
польський кордон і повідомили
про заборону в’їзду на рік у Поль-
щу і зону Шенгену.
Згодом посол України в Польщі
А.Дещиця повідомив, що Польща
все ж таки перегляне список укра-
їнців, яким заборонено в’їзд до
країни. За його словами, там зали-
шаться тільки ті, хто дійсно стано-
вить загрозу для національної без-
пеки Польщі. Така позиція
польської сторони говорить про те,
що на відміну від Угорщини, вона,
в цілому, готова до діалогу з Украї-
ною та вирішення проблемних пи-
тань міждержавних відносини у
двосторонньому форматі без пере-
несення його на міжнародну арену.
В той же час подібні «чорні спис-
ки», а також наявність інших го-
стрих кутів в українсько-польських
відносинах, які останнім часом не є
рідкістю, вимагає постійної готов-
ності української дипломатії та ви-
щого державного керівництва Укра-
їни до надання адекватної оцінки
таким подіям та своєчасного реагу-
вання на них.
Дедалі більше занепокоєння ви-
кликають й настрої, які сьогодні
відмічаються в Раді Європи і на-
самперед серед його керівництва,
якому не дає спокою відсутність в
організації російської делегації. Зо-
крема, Генеральний секретар Ради
Європи Т.Ягланд вважає, що ПАРЄ
має замислитися над виконанням
вимог РФ, щоб остання не вийшла
зі складу РЄ. При цьому все більше
підтверджень набуває інформація,
що він здійснює візити у європей-
ські столиці, де особисто відстоює
вищезазначену позицію. І як мож-
на побачити з реакції окремих чле-
нів РЄ, зусилля генсека не є марни-
Подібні «чорні списки», а також
наявність інших гострих кутів в
українсько-польських відносинах, які
останнім часом не є рідкістю,
вимагає постійної готовності
української дипломатії та вищого
державного керівництва України до
надання адекватної оцінки таким
подіям та своєчасного реагування
на них

12. 12
ми. Так, в офіційній відповіді МЗС
ФРН на запит Deutsche Welle про
позицію Берліна стосовно нещо-
давніх заяв Т.Ягланда про роль Ро-
сії у РЄ сказано, що уряд Німеччи-
ни «підтримує генерального
секретаря Ради Європи Турбйорна
Ягланда у його зусиллях з пошуку
рішення для майбутніх викликів».
Іншими словами, уряд Німеччини
підтримує зусилля генерального
секретаря РЄ у питанні участі Росії
в ПАРЄ.
Таким чином є очевидним, що
Росія пробує через своїх лобістів в
Європі і шляхом відвертого шанта-
жу (заяви про те, що рішення щодо
внеску РФ у бюджет Ради Європи
на 2018 рік залежатиме від того, чи
братиме російська делегація по-
вноцінну участь у роботі ПАРЄ, а
також, що в РФ не визнають нового
Європейського комісара з прав лю-
дини, який буде обраний в січні,
якщо Росія не матиме права голо-
су) намагається відновити своє
право голосу в ПАРЄ - тобто скасу-
вати санкції, накладені на неї після
незаконної анексії Криму та поси-
лені після окупації Донбасу. Ситуа-
цію, що на сьогодні склалась в РЄ
досить чітко охарактеризував по-
стійний представник України в РЄ
Д.Кулеба: «Зараз фундаментальне
питання - встоїть Рада Європи чи
підпорядкує себе інтересам Росій-
ської Федерації?».
На думку ЦДАКР, небезпечність
ситуації навколо РЄ полягає в тому,
що для Росії «підпорядкування»
собі даної організації є легшим за-
вданням, аніж домогтись зняття
санкцій ЄС чи США. У разі досяг-
нення нею успіху в цьому питанні,
це може створити небезпечний
прецедент на майбутнє: стати від-
правною точкою і серозним під-
ґрунтям для старту процесу посту-
пового зняття санкцій з агресора
іншими організаціями чи країна-
ми. З іншого боку – це був би сер-
йозний удар не тільки по РЄ, але й
по системі західних цінностей зага-
лом. Тому, ЦДАКР вкотре наголо-
шує, що для України ПАРЄ на сьо-
годні є одним з найважливіших
майданчиків для відстоювання на-
ціональних інтересів, успіхи на
якому багато в чому впливатимуть
на долю української держави та її
суб’єктність на міжнародній арені.
В свою чергу, РЄ повинна чітко ви-
значитись, що для неї важливіше:
фінансове благополуччя і номі-
нальна присутність в Росії, для якої
права людини – пусте слово, чи її
ідеологічна основа – демократія і
цінності, які є основою всього ци-
вілізованого світу.
Певним напруженням характе-
ризувались відносини України в
зазначений період й з іншим євро-
пейським інститутом – ЄС. Свід-
ченням цьому стали результати не-
щодавнього саміту Східного
партнерства. Незважаючи на те, що
сам саміт був для України черговою
робочою зустріччю: ні проваль-

13. 13
ною, ні проривною, він став досить
показовим в питанні сучасного
ставлення ЄС до реформ в Україні,
зокрема, його розчарування їх хо-
дом та результатами.
Слід зазначити, що протягом
останніх днів з боку Європейської
комісії лунала досить жорстка кри-
тика України, яка супроводжува-
лась попередженням про те, що че-
рез невиконання необхідних вимог,
у тому числі в сфері протидії ко-
рупції, Україна майже напевно
втратить 600 млн. євро макрофі-
нансової допомоги. При чому клю-
човою проблемою, через яку були
заблоковані гроші в ЄК, називалась
відсутність в української влади ба-
жання налагодити перевірку елек-
тронних декларацій.
З огляду на це, цілком логічним
є відображення настроїв ЄС до
ходу українських реформ в підсум-
ковій декларації саміту Східного
партнерства, в якій, зокрема,
йдеться про те, що ЄС надаватиме
фінансову підтримку східним парт-
нерам лише за умови здійснення
ними конкретних реформ і що під-
хід ЄС «більше за більше» і надалі
працюватиме на користь тих парт-
нерів, які найбільше впроваджу-
ють реформи.
З огляду на такий поворот у від-
носинах Україна-ЄС, є очевидним,
що тепер в ЄС більше не збирають-
ся вірити проханням Києва типу
«зранку гроші – вдень стільці» і су-
проводжуючим їх численним обі-
цянкам побороти корупцію та по-
стійним поясненням відсутності
результатів реформ в країні росій-
ською агресією і важким тягарем
спадщини попереднього злочинно-
го режиму. На думку ЦДАКР збіль-
шення долі прагматизму в підході
ЄС до України є досить серйозним
«дзвінком» для української влади. І
справа тут не стільки в фінансовій
допомозі, яку так потребує еконо-
міка воюючої країни, скільки у рів-
ні довіри країн Заходу до України
як до надійного і відповідального
партнера. І чим більшим буде цей
рівень довіри, тим більшою буде
підтримка України з боку європей-
ських та євроатлантичних струк-
тур і тим більше буде шансів на пе-
ремогу і збереження української
державності у боротьбі з росій-
ською військовою агресією. Про те,
що буде у разі, якщо Україна позбу-
деться такої підтримки лишній раз
говорити не доводиться.
Основні виклики
всередині держави
Про те, що незадоволення ЄС
ходом реформ в Україні, зокрема
тими, що стосуються боротьби з
корупцією, не є безпідставним, під-
тверджує й ситуація, що на сьогод-
ні склалась навколо антикорупцій-
них органів України.
Таких органів на сьогодні в Укра-
їні функціонує достатньо: Націо-
нальне агентство з питань запобі-
гання корупції (НАЗК),
Збільшення долі прагматизму в
підході ЄС до України є досить сер-
йозним «дзвінком» для української
влади. І справа тут не стільки в
фінансовій допомозі, яку так потре-
бує економіка воюючої країни, скіль-
ки у рівні довіри країн Заходу до
України як до надійного і відпові-
дального партнера

14. 14
Спеціалізованою антикорупційною
прокуратурою (САП) і Національ-
ним антикорупційним бюро
(НАБУ). Однак замість того, щоб
похвалитись успіхами їх діяльності,
протягом останнього часу Україна (і
не лише) змушена спостерігати за їх
відкритим протистоянням, яке ді-
йшло до того, що в нього змушений
був втрутитись власне президент.
«Від усіх правоохоронних орга-
нів вимагаю злагодженої команд-
ної роботи. Здорова конкуренція
вітається, бо вона всюди є двигу-
ном прогресу, але дріб’язкові відо-
мчі чвари та з’ясовування стосун-
ків через ЗМІ вважаю абсолютно
неприйнятними. І буду до них
вкрай нетерпимим», - прокоменту-
вав П.Порошенко ситуацію навко-
ло антикорупційних установ.
Незважаючи на пояснення
юристів та особисто Ю.Луценка,
що основною перешкодою для нор-
мальної роботи антикорупційних
органів є недосконалість україн-
ського законодавства, однак з боку
це виглядає виключно як непослі-
довність держави у реалізації анти-
корупційних реформ. Відтак, дер-
жавній владі і особисто президенту
України необхідно не лише на сло-
вах, але й на ділі докласти макси-
мум зусиль для того, щоб те, що
сьогодні відбувається між антико-
рупційними органами в перспекти-
ві характеризувалось дійсно як
здорова конкуренція, а не проти-
стояння «павуків в банці». Держава
повинна бути максимально заці-
кавлена в посиленні антикорупцій-
них органів та їх ефективні й робо-
ті, оскільки від цього сьогодні
багато в чому залежить позитивне
сприйняття реформ українським
пост-революційним суспільством
та загальне сприйняття держави в
цивілізованому світі. В противно-
му випадку їхній провал, разом із
провалом судово-правової рефор-
ми, матимуть вкрай негативні на-
слідки як в середині держави, так і
на міжнародній арені. Адже, окрім
демонстрації безсилля держави пе-
ред корупцією, це створить спри-
ятливі умови для активізації попу-
лістів та антиукраїнських сил,
спрямованих на розхитування вну-
трішньої ситуації в країні. Також
це поставить Україну, зокрема,
вище державне керівництво у не-
зручне положення перед західними
партнерами, для яких проведення
реформ, зокрема, що стосується
боротьби з корупцією (що проде-
монстрував власне саміт Східного
партнерства, є одним з визначаль-
них аспектів підтримання нор-
мального діалогу з нашою держа-
вою).
Основною перешкодою для нормаль-
ної роботи антикорупційних органів
є недосконалість українського
законодавства, однак з боку це
виглядає виключно як непослідов-
ність держави у реалізації антико-
рупційних реформ

15. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 грудня 2017
15
Глава вітчизняного оборонного
відомства поінформував іноземних
стратегічних радників високого рів-
ня про плани незабаром створити у
відомстві підрозділ на чолі з керів-
ником, який опікуватиметься діяль-
ністю щодо проведення реформу-
вання оборонного відомства. «Нам
потрібно якнайдієвіше використо-
вувати допомогу наших закордон-
них партнерів та Альянсу. Тож ми
врахуємо досвід, який є у вас і нада-
мо свої пропозиції Альянсу для по-
дальших рекомендацій щодо ре-
формування українського війська.
Ми маємо чітко усвідомити та ви-
значитися з метою і ціллю, яку ар-
мію ми маємо побудувати і якою
вона буде в найближчому майбут-
ньому. Ви нам активно в цьому до-
помагаєте. Ми спільно працюємо
над цим», — з такою промовою мі-
ністр оборони України Степан Пол-
торак виступив у понеділок.
З одного боку, захисники вій-
ськових кажуть, що ця заява виму-
шена та спрямована налагодити ще
більшу інтеграцію західних радни-
ків у вітчизняне оборонне рефор-
мування. В тому числі, з чітко ви-
значеною відповідальною особою
Міноборони, яка братиме на себе
«перетравлення» усіх рекомендацій
та зведення їх воєдино. З другого,
заява більш ніж гнучка та заплута-
на. Вона начебто свідчить про мак-
симальну готовність військового
відомства поглинати усі західні
Нерозв’язані вузли вітчизняного
Міноборони
У дзеркалі
експертноі
думки
Валентин Бадрак,
директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР)

16. 16
пропозиції. Однак фраза «ми маємо
чітко усвідомити та визначитися з
метою та ціллю» — після «успішно-
го року реформ», досить схвальних
(якщо не сказати, хвалебних) про-
мов державних, зокрема й експерт-
них інституцій, — м’яко кажучи,
здивувала. Або міністр обмовився
за Фройдом, або вирішив визнати,
що з оборонним реформуванням
не усе добре, або щось третє.
Нагадаємо, в МОУ існує Депар-
тамент воєнної політики, стратегіч-
ного планування та міжнародного
співробітництва, є ухвалений у
червні 2016 року Стратегічний обо-
ронний бюлетень (СОБ) із перелі-
ком завдань із Матрицею досягнен-
ня стратегічних цілей (створено за
безпосередньої участі радників).
Контроль за виконанням Указу про
введення в дію СОБ покладено на
секретаря Ради національної безпе-
ки й оборони України. До цього ціл-
ком слушно можна додати, що згід-
но з означеною Матрицею
досягнення стратегічних цілей аж до
кінця 2018 року (тобто, фактично до
початку президентської виборчої
кампанії!) в Україні можуть бути
військові (а не цивільні політики)
міністр оборони, його заступники,
держсекретар відомства та керівни-
ки структурних підрозділів апарату
Міноборони. А постать самого міні-
стра Полторака влаштовує дуже ба-
гатьох, навіть за умов натягнутих
відносин із начальником Генераль-
ного штабу. Отже, в Україні є майже
усі умови для проведення оборонно-
го реформування.
Однак, незважаючи на те що
СОБ визнає дефініцію «оборонне
реформування» як «докорінні пе-
ретворення складових сил оборо-
ни, спрямовані на забезпечення їх
готовності до відбиття збройної
агресії проти України та набуття
необхідних спроможностей відпо-
відно до принципів і стандартів,
прийнятих у державах-членах
НАТО і ЄС», ми досі маємо чимало
нерозв’язаних вузлів. До того ж
значна кількість глухих кутів
пов’язана зовсім не з дефіцитом ре-
сурсів чи нерозумінням радниками
суто української ситуації. Можна
взяти лише кілька ознак, щоб до-
вести: ера паліативів в Україні три-
ває. Принаймні в сфері будівництва
оборони.
Наприклад, роздута чисельність
ЗСУ з некомплектом низки бригад
створила прецедент, коли на утри-
мання армії йде понад 80%. Цікаво,
що з одного боку, мало місце «пере-
кидання збройних» коштів на все те
саме утримання ЗСУ, а наприкінці
поточного року з’явилися очіку-
вання на фінансові ресурси, які мо-
жуть виявитися не витраченими на
раніше заплановані цілі в межах
державного оборонного замовлен-
ня (ДОЗ). Переозброєння має місце
лише на тактичному рівні — фак-
тично можна казати про наявність
лише двох потужних проектів (ра-
кетних). Та й то, у війська надходять

17. 17
одиниці замість сотень зразків но-
вого озброєння. Очевидні речі ке-
рівники не встигають коригувати.
Наприклад, відомо про катастро-
фічну ситуацію з тренажерними
комплексами в Повітряних силах
ЗСУ, але включити їх у закупівлю
виявляється занадто складно. Або
інше рішення — виділення військо-
вому відомству 1,4 млрд грн на
створення боєприпасного вироб-
ництва відбувається, незважаючи
на те що за підготовку виробництв
відповідає Мінекономрозвитку.
Військові планують із завданням
впоратися, але визнають, що це —
на тлі певного ігнорування наявно-
го потенціалу інших підприємств.
Щойно було подолано ступор у
проекті забезпечення ЗСУ засоба-
ми зв’язку, як фактично з’явився
новий — у сфері інформатизації та
забезпечення військ сучасними
АСУ. Неготовність держави ство-
рити дієву систему для втілення
нових технологій і розвитку під-
приємств ОПК обумовлює ситуа-
цію, коли майже не існує дослідно-
конструкторських робіт (ДКР) на
перспективу (загалом можна кон-
статувати, що Міноборони фак-
тично відмовилося від фінансуван-
ня ДКР). А потенціал самих
підприємств, які готові вкладати в
нові розробки та розширення ви-
робництв, зводиться нанівець існу-
ючою політикою військового ві-
домства до ціноутворення. Навіть
після прийняття урядом рішення
забезпечити можливість розвитку
оборонних підприємств країни (і
державних, і приватних) шляхом
включення прибутку 5% на заку-
плені іноземні комплектуючі та
30% на проведення робіт міністром
Полтораком було підписано «Ме-
тодичні рекомендації», які знизили
ці норми до відповідно 1% та 20%.
Але, якщо підрахувати реальний
шлях від авансування робіт у меж-
ах ДОЗ до остаточних розрахунків,
підприємства виявляються нездат-
ними до такої співпраці — собі на
збиток. З’явилися приклади відмо-
ви від виробництв (зокрема, в зга-
даній сфері виробництва АСУ для
Повітряних сил ЗСУ), а деякі під-
приємства просто виносять вироб-
ництва в іноземні країни — в Лит-
ву, Судан, навіть ПАР. Державні
тягнуть собі лямку на мінімумі, за-
бувши про ініціативи. Це в той час,
коли наукова й технологічна база,
за визначенням фахівців, дає мож-
ливість започатковувати серйозні
проекти, такі як створення націо-
нального ЗРК середньої дальності
або ударного безпілотного авіацій-
ного комплексу.
Дуже неприваблива ситуація й у
сфері парламентського та демокра-
тичного цивільного контролю над
сектором безпеки й оборони. Парла-
ментський комітет намагається йти
шляхом обмеженого втручання —
коли з’являється «конфлікт інтере-
сів», для переважної більшості не-
державних інституцій життя

18. 18
силових структур унаслідок грифу
таємності залишається в темряві.
Навіть закони, які могли б допо-
могти армії, перебувають у стані
довготривалого розгляду. Класич-
ний приклад — проект Закону про
створення та виробництво озбро-
єння, військової і спеціальної техні-
ки. Цього тижня відбувається чер-
гова узгоджувальна нарада на
засіданні в першого віце-прем’єр-
міністра Степана Кубіва — через те,
що в уряді не спромоглися включи-
ти низку зауважень та пропозицій.
До речі, усе згадане — лише вер-
хівка айсберга. Хоча, попри усі на-
явні перепони, національне військо
все ж таки розвивається. Як ка-
жуть, не завдяки, а всупереч. І, зда-
ється, у сфері оборонної реформи
усе всіх (окрім хіба що тих, хто без-
посередньо на війні) влаштовує.+
Тож після співставлення планів
та реалій кожен сам може зробити
висновок щодо справжніх причин
чергового реверансу військового
міністра. Тим паче що створювати
нові підрозділи не вперше.

19. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 грудня 2017
19
«Европеизация» Лукашенко ста-
ла возможной благодаря Киеву,
который системно и последователь-
но терпел весь этот фарс...
Задержанием в Минске украин-
ского журналиста Павла Шаройко
режим Лукашенко перешел крас-
ную линию. По крайней мере, на те-
кущем историческом этапе отно-
шений между Киевом и Минском
для украинской стороны этот акт
должен выглядеть как точка не-
возврата. И вот почему.
... Уже чуть ли не с десяток лет
вокруг фигуры Лукашенко лепятся
легенды о его умении угождать «и
вашим, и нашим», отстаивая
интересы страны. Одной из целей
придворных белорусских мифот-
ворцев было и есть формирование
имиджа несменяемого белорусско-
го лидера как самостоятельного по-
литика - иными словами, маски-
ровки его полной вассальной
зависимости от режима Кремля. А
в последние несколько лет просле-
живается и новое течение в мифо-
логизации Лукашенко - мол, его ре-
жим в глазах мирового
демократического сообщества мо-
жетиметьиболее-менееприличный
вид, пусть пока не европейский, од-
нако с положительными космети-
ческими сдвигами в «правильном»
направлении. С тихими намеками,
что в Минске верят и в «жизнь без
Путина» или «жизнь после Пути-
на»...
Почему вассал врага – враг: Лукашенко
перешел красную линию в отношениях
с Киевом
Владимир Копчак,
заместитель директора
Центра исследований армии, конверсии и разоружения
«Европеизация» Лукашенко стала
возможной благодаря Киеву,
который системно и последователь-
но терпел весь этот фарс...

20. 20
Следует признать, что на евро-
пейском фронте Минску удалось
достичь определенных успехов, и
не только имиджевых. Министр
иностранных дел Владимир Макей
стал «рукопожатным» в Европе.
Среди прочего, с Минска сняты
санкции ЕС по таким вопросам как
(!) либерализм во внутренней по-
литике и права человека. Из по-
следнего: неприкрытое удоволь-
ствие по этому поводу недавно
высказывал министр иностранных
дел ФРГ Зигмар Габриель, лично
посещая Минск и встречаясь с Лу-
кашенко. Последнего впервые за
много лет, наконец, пригласили в
Брюссель на саммит Восточного
партнерства ЕС (24 ноября). Парал-
лельно глава внешнеполитического
ведомства Беларуси В.Макей
оправдывался перед Кремлем - «ни-
каких угроз наше сближение с ЕС
России не несет»...
Казалось бы, за соседей можно
лишь порадоваться. Если бы не
одно «но». Все эти санкционные
победы Минска были получены, в
том числе, благодаря спекуляциям
на международных «торгах» вокруг
вопроса российской агрессии про-
тив Украины. До последнего време-
ни Минск разыгрывал
неубедительный, однако весьма
эффективный театр, демонстрируя,
с одной стороны, приверженность
«союзническим» геополитическим
обязательствам перед Москвой, с
другой, по Украине - подчеркну-
тую, опять же «союзническую» ней-
тральность, заинтересованность в
торговле и готовность стать мирот-
ворческим мостиком для урегули-
рования противостояния на Дон-
бассе. В позиции же относительно
Крыма - идя жестко в кремлевском
фарватереспоройкощунственными
сигналами в сторону Киева на
разных уровнях - «отнестись к
этому с пониманием». Итак, ситуа-
тивная европеизация Лукашенко
стала возможной не в последнюю
очередь благодаря Киеву, который
системно и последовательно терпел
весь этот фарс.
Фарс, который с задержанием
Шаройко в Минске достиг
гротескных форм, окончательно за-
фиксировав знак равенства между
Беларусью и путинским режимом.
Надеяться на то, что Кремль бу-
дет долго терпеть проевропейские
или проукраинские колебания Лу-
кашенко, было верхом наивности.
Минску системно посылались
недвусмысленные сигналы из
Москвы, из которых только за по-
следний период этого года можно
выделить следующее:
• Навязывание Генштабу воору-
женных сил Беларуси в легенде
совместныхучений«Запад-2017»
сепаратистского квазигосудар-
ственного образования и терри-
тории Беларуси - «Вейшнория»,
с которым шло главное противо-
стояние союзного государства
Минска и Москвы; ряд других
Надеяться на то, что Кремль бу-
дет долго терпеть проевропейские
или проукраинские колебания Лука-
шенко, было верхом наивности

21. 21
откровенных провокаций и де-
монстраций превосходства во
время учений - от неприбытия
(впервые за всю историю уче-
ний) в Беларусь министра обо-
роны Шойгу до системной отра-
ботки системы управления и
оперативного подчинения ВС
Беларуси с исключением из
управленческого звена «ставки
Лукашенко».
• Организация на улицам Минска
дерзкого ночного автопробега
пропутинского движения НОД (
«Национально-освободительное
движение»), на плакатах которо-
го Беларусь была присоединена
к России, а фотографии Путина
выступили залогом неприкосно-
венности - никакой реакции со
стороны белорусских силовиков
или правоохранителей не прои-
зошло (даже несмотря на сигна-
лы со стороны возмущенных
местных граждан, - «не было ко-
манды сверху»). Все это, напом-
ним, в Беларуси - попробуйте в
Минске ночью что-то прокри-
чать в нетрезвом состоянии, или
несанкционированно проехать-
ся по столице с «Погоней»...
• Дерзкое похищение российски-
ми спецслужбами в Гомеле укра-
инского гражданина Павла Гри-
ба и вывоз его на территорию
России с дикими обвинениями в
терроризме (здесь показательно
дистанцирование Минска с из-
девательскими комментариями
со стороны белорусского МИДа
в ответ на запросы Киева).
И вот мы имеем арест журна-
листа Шаройко по обвинению в
шпионаже – стандартную процеду-
ру российского ФСБ, проведенную
руками местного КГБ. Обнародова-
ние информации о задержании
(специальный брифинг КГБ) про-
исходит в унисон с предложением
МИД Беларуси разместить на Дон-
бассе белорусских миротворцев. В
условиях кардинального расхожде-
ния позиций по миротворческой
миссии – украинский/западной и
Кремля (в частности, отсутствия
договоренностей по линии перего-
ворщиков Волкер - Сурков) такая
эскапада Минска выглядит верхом
цинизма. Именно так к ней, как и к
другим «конструктивным» инициа-
тивам северного соседа, должен
относиться сегодня Киев.
При желании Кремль мог бы
значительно легче «сломать» режим
в Минске в его ориентации на Ев-
ропу. К примеру, очередное введе-
ние молочного эмбарго в отноше-
нии Беларуси на несколько месяцев
может стать непоправимым ударом
для белорусских колхозов,
ориентированных исключительно
на российский рынок. Белорусы хо-
рошо помнят, как во время послед-
него такого эмбарго новости о про-
блемах колхозов напоминали
сводки с фронта. Однако в таком
случае Лукашенко выглядел бы
жертвой в глазах Запада, что Мо-

22. 22
скве не нужно. Здесь Кремлю важ-
но замазать режим Лукашенко
окончательно - тирания, задержа-
ния журналистов, полностью про-
кремлевская позиция по Украине,
окончательно испорченные отно-
шения с последней.
От адекватных белорусских
экспертов, которые каким-то чудом
сохранились в этом заповеднике ма-
разма, неоднократно приходилось
слышать что-то вроде: «Лукашенко
все понимает, он всем этим раздра-
жен (особенно в отношении ситуа-
ции с Грибом), его подставляют, это
просто коллапс системы силового
блока». Подобное, вероятно, прозву-
чит и о ситуации с Шаройко. Однако,
что это меняет для Украины? Какая
для нас разница - все это санкциони-
ровано Лукашенко, сделано руками
российского ФСБ самостоятельно
или руками своего филиала в бело-
русском КГБ, неподконтрольного
многолетнему местному правителю?
Следовательно, нынешний ре-
жим в Минске наработал на нуле-
вую терпимость со стороны Киева,
которая должна предусматривать
жесткую политику в отношении Бе-
ларуси во всех направлениях - сфе-
ре безопасности, экономической,
информационной, дипломатичес-
кой с поднятием вопроса о комп-
лексе санкций, аналогичных ис-
пользованному против России как
страны агрессора.
Лукашенко, безусловно, чув-
ствует давление Кремля. Насколь-
ко он этим раздражен и готов ли
предпринять что-либо для его ней-
трализации, - Киев на самом деле
это должно волновать постольку-
поскольку. Как промежуточный
итог мы имеем отказ Лукашенко
принять участие в саммите Вос-
точного партнерства 24 ноября в
Брюсселе. Частичное изолирова-
ние Беларуси накануне саммита за-
фиксировано.
В Минске когда-нибудь поймут,
что в вассальной зависимости от
Кремля нельзя быть беременным
наполовину. Украинцы смогли из-
бавиться от собственного руково-
дителя, который думал, что так
бывает. Он сейчас живет на Рублев-
ке, его презирает семья, презирает
бывшая Родина, презирают крем-
левские кураторы, которые просто
«по понятиям» вынуждены терпеть
его физически. Его презирает весь
мир. Так зачем мы должны беспо-
коиться о судьбе правителя,
который имеет все шансы стать
аналогом?
Одним из показательных резуль-
татов многолетнего пребывания ре-
жима Лукашенко в фарватере Крем-
ля стало появление дискуссий в
белорусском обществе на предмет
«если Россия начнет оккупацию Бе-
ларуси - стоит ли в принципе вое-
вать за Лукашенко?» Не за Родину, а
именно за Лукашенко ...
А здесь оказывается, что и Ро-
берта Мугабе можно сместить
«мгновенно»...
Лукашенко, безусловно, чувствует
давление Кремля. Насколько он
этим раздражен и готов ли пред-
принять что-либо для его нейтра-
лизации, – Киев на самом деле это
должно волновать постольку-по-
скольку

23. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 грудня 2017
23
Спілка Ветеранів АТО
Солом’янського р-ну Києва
об’єднує приблизно 250 учасників
бойових дій на Донбасі. Всього ж у
нашому районі проживає майже дві
тисячі учасників АТО. У багатьох
хлопців розвалені сім’ї, проблеми з
«оковитою», посттравматичний
синдром. Є такі, що в магазин ви-
йти не можуть… Більшість тих, хто
реально воював – це потенційні
смертники. Ми на межі. Саме таку
категорію ветеранів АТО потрібно
витягувати, займатися ними, ви-
трачати на це державні кошти.
Завдання нашої спілки – повер-
нути вчорашніх воїнів до соціуму,
допомогти їм отримати гідну робо-
ту, підтримати їхні сім’ї в скрутний
час. Наша щоденна робота здебіль-
шого не потрапляє до об’єктивів
ЗМІ. Наприклад, нещодавно я за-
ймався влаштуванням дитини свого
побратима до садочку. У хлопчика
страшний для широкого загалу діа-
гноз – латентний туберкульоз. Бать-
ки намагалися влаштувати дитину у
два садочки, але отримали відмову.
Хоча такий вид туберкульозу не ста-
новить небезпеку для інших дітей. І
я ходив вирішувати питання до го-
лови району та місцевих депутатів
як голова спілки ветеранів. Днями
товариш мені дзвонить і говорить,
що ситуація вирішилась. І таких
проблем, про які не напишеш у Фей-
сбуці і широкому загалу не розка-
жеш, виникає чимало.
Повернути вчорашніх воїнів до соціуму
Ігор Скопненко,
голова Спілки ветеранів АТО Солом’янського району м. Київ
У багатьох хлопців розвалені сім’ї,
проблеми з «оковитою», посттрав-
матичний синдром. Є такі, що в
магазин вийти не можуть… Біль-
шість тих, хто реально воював – це
потенційні смертники. Ми на межі.
Саме таку категорію ветеранів АТО
потрібно витягувати, займатися
ними, витрачати на це державні
кошти

24. 24
Громадські організації у вете-
ранському середовищі – це тил для
вчорашніх бійців, які самотужки не
можуть вирішити проблеми, які па-
дають їм на голову після повернен-
ня до мирного життя. Ось інший
приклад. Більше року тому до нас
звернулись побратими з 128 брига-
ди. Хлопець із Святошинському ра-
йону, сидів з дівчиною в кафе. Зале-
тіли молодики, відбувся конфлікт і
йому проломили голову. Ми ним
опікувались – пластину вставили.
Знайшли адвоката, допомогли при
судовому розгляді. Хотіли цю спра-
ву зам’яти, але ми не дали. Напад-
ників було восьмеро, а засудили
трьох. Потерпілого та його родину
влаштували не всі вироки, і вони
подали апеляцію. Ми продовжуємо
їх підтримувати, ходимо на суди та
тримаємо руку на пульсі.
В таких справах допомагає дові-
ра людей. Вони безпосередньо до
мене звертаються. Є такі питання,
які я можу сам вирішити. В інших
випадках співпрацюю з соціальни-
ми службами, звертаюсь до війсь-
ккоматів – з ними наша спілка має
непогані стосунки.
Про перепони «інституалізації»
спілок ветеранів АТО
Ми два роки були без приміщен-
ня. Постійно чули відмовки та обі-
цянки. Щоб працювати, проводити
зібрання та надавати консультації,
доводилось весь час у когось проси-
ти прихисток: у військкомату, у
РДА, ще десь. І от лише нещодавно
Київрада проголосувала за виділен-
ня приміщення. Дякую за це депу-
татам району. Це велика допомога,
тому що звичайну оренду в Києві
ми б не потягнули: у нас мінімаль-
ний бюджет. А тепер, згідно законо-
давства, оренда для нас, як для ГО,
обійдеться в 1 гривню.
Приміщення Спілки має бути
своєрідним «хабом», в якому наші
хлопці зможуть відпочити, посиді-
ти за комп’ютером, пограти в на-
стільний теніс або просто дивитись
телевізор, привести свою дитину, а
може запросити побратима. Важ-
ливо створити справжній «соціаль-
ний бліндаж», щоб кожен відчував
себе в ньому захищеним.
Для членства у нашій спілці є
єдиний маркер – це статус УБД і до-
відка про безпосередню участь в
АТО. Мені байдуже в якій із сило-
вих структур пройшов бойовий
шлях той, хто звертається до нас –
ЗСУ, Нацгвардії, МВС чи доброба-
тах. До речі, у добровольців немає
ветеранських організацій. Вони
приходять до нас. Спершу є певна
недовіра, але всі бар’єри швидко
руйнуються. Не дарма девіз нашої
Спілки – «Хто за Україну – я всіх
люблю».
Між ветеранськими організація-
ми нині велика конкуренція, вилива-
ється чимало бруду. В цих конфлік-
тах превалює комерційна складова,
відбуваються якісь договорняки,
спроби завуалювати власні приватні
У добровольців немає ветеранських
організацій. Вони приходять до нас.
Спершу є певна недовіра, але всі
бар’єри швидко руйнуються

25. 25
інтереси ветеранським рухом. Я вже
не кажу про спроби втягнути ветера-
нів у велику політику.
Негативно впливає на ситуацію
і фактор особистих амбіцій керів-
ництва певних ветеранських орга-
нізацій. Я вважаю, що якщо ти лі-
дер, і можеш чи хочеш стати
політиком - мусиш вийти з органі-
зації, яку очолюєш. Ніхто не має
права у власних інтересах втягува-
ти ветеранську організацію на по-
літичну сцену. Ми повинні працю-
вати в правовому полі, правила гри
для всіх повинні бути однакові.
Ветеранські організації не зна-
ходять порозуміння між собою
тому що процесом об’єднання ке-
рують політики і гроші. Вітчизня-
ний політикум боїться, що ветеран-
ський рух консолідується, тому й
намагається маніпулювати ним,
роз’єднувати ветеранів. Тільки в
одному Києві близько 80 організа-
цій ветеранів АТО. Кожен осередок
веде свій напрямок і ніхто не хоче
об’єднуватись.
Моя позиція полягає в тому, що
держава повинна фінансово під-
тримувати ветеранські організації
через механізм грантів, які виділя-
тимуться на конкурсній основі. Це
стимулюватиме до укрупнення
нині розрізнених організацій вете-
ранів АТО. Слабші осередки шука-
тимуть співпраці з сильнішими. Не
держава навколо нас повинна
об’єднуватись, а ми самі повинні
об’єднатись.
По-перше, нам не вистачає Мі-
ністерства ветеранів. Доводиться
чути, що це лише створить додатко-
ву бюрократію. Але в кожній країні,
де люди добре живуть, там є бюро-
кратія.
Ми воювали за державу Україну
і повинні довіряти її чиновникам.
Звісно, є проблема підозрілого
ставлення до ветеранського серед-
овища в органах влади. Минулого
року наша спілка направила лист
Реві, міністру соцполітики, в якому
ми вказали, що соціальні служби не
виконують свої обов’язки. Після
цього до нас з’явився інтерес з боку
СБУ – казали мені, що я голова те-
рористичної організації! Пожаліли-
ся – значить терористи. Та попри
такі випадки ветерани АТО пови-
нні не розхитувати державу, а, на-
впаки, її підтримувати. Навіть якщо
у владних кабінетах досі залиша-
ються окремі покидьки – ними рано
чи пізно займуться відповідні орга-
ни. Очищення влади триватиме не
рік і не два.
Ветеранські організації і система
цивільної оборони
Зараз у Києві створюється муні-
ципальна варта, до якої набирають
людей,якимтамнемісце.Тамєлюди,
які навіть в АТО не були, а прикрива-
ються атошною організацією. У нас є
поліція, СБУ, для чого ще муніци-
пальна варта? Я проти цього. Ми
підтримуємо пропозицію задіяти ве-
теранів АТО для створення при вій-
Нам не вистачає Міністерства
ветеранів