война кремля против Украины

1. Безпековий огляд ЦДАКР № 13 (76)
14 липня 2017
Редакційна колегія Зміст

2. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 14 липня 2017
2
Безпековий огляд «ВИКЛИКИ і
РИЗИКИ» Центру досліджень армії,
конверсії та роззброєння (ЦДАКР,
www.cacds.org.ua ) здійснюється
аналітиками ЦДАКР за підтримки
банку «Аркада». Для підготовки
оглядів залучаються відомі
експерти, дипломати, військові
фахівці та спеціалісти усіх відомств,
що працюють у безпековому
середовищі України.
Метою публікацій Безпекового
огляду «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ»
є оперативне та аналітичне
інформування зацікавлених
профільних структур, ЗМІ та
громадян, що цікавляться
актуальними проблемами безпеки
України.
Кожний огляд присвячений
короткому періоду (1 – 2 тижні),
та містить експертні думки, які
можуть не збігатися з офіційною
позицією української влади.
@2014 Центр досліджень армії,
конверсії та роззброєння
У разі цитування обов’язкове
посилання на ЦДАКР
Редакційна колегія:
Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКР
Копчак В.І. – відповідальний секретар, заступник директора ЦДАКР
Самусь М.М. — заступник директора ЦДАКР з міжнародних питань
Члени Редакційної колегії:
Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної
безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт»
(2005-2010 рр.)
Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия
и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-
консалтингової компанії (ІКК) Defense Express
Кабаненко І.В. – заступник міністра оборони (2014 р.), перший
заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.),
член Експертної Ради у галузі національної безпеки
Конопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської
безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член
Експертної Ради у галузі національної безпеки
Литвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і
оборони України
Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense
Review»
Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної
Ради у галузі національної безпеки
Поляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник
міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра
оборони України (2014 р.)
Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки,
директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК)
Defense Express
Щербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний
і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр
охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)

3. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 14 липня 2017
3
ЗМІСТ
Загальні
оцінки
У дзеркалі
експертноі
думки
Аналітичні
розробки
Основні виклики та ризики для України у першій половині
липня 2017 року
Високоточна зброя як засіб отримання переваги на військовій
арені. Проблеми інтелектуальної власності
Госпрограмма вооружений России на 2018-2025 годы: факты и
предположения
Нові ініціативи з реінтеграції окупованих територій Донбасу.
Стисло і без емоцій
Реальные перспективы сотрудничества Арабской Республики
Египет с Россией: применимы ли аналогии времен СССР?
Центральна та Східна Європа на перехресті інформаційної
агресії Кремля

4. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 14 липня 2017
4
ЦДАКР відзначає, що у першій
половинілипняц.р.почалиформува-
тися позитивні тенденції розвитку
ситуації довкола України, створюючи
нові умови для зміни міжнародного
формату врегулювання російсько-
українського конфлікту. В той же час,
відсутність прогресу на шляху реалі-
зації основних реформ здійснює по-
стійний негативний вплив на вну-
трішні аспекти розвитку ситуації, що
може бути використано Росією для
розгойдування внутрішньоукраїн-
ських конфліктних факторів.
Зокрема, експерти ЦДАКР вка-
зують на такі основні виклики та
загрози, які визначають ситуацію
всередині та довкола України:
• Ситуація в зоні російсько-
українського конфлікту
залишається нестабільною та на-
пруженою. Жодна з вимог
Мінських домовленостей
російськими окупаційними
військами не виконується.
• Україна почала зміну формату
врегулювання конфлікту (який
пропонується РНБО у вигляді
законопроекту «Про державну
політику відновлення
суверенітету України над тимча-
сово окупованими територіями
Донецької та Луганської обла-
стей»), котрий чітко визначає
Росію агресором та окупантом. У
цьому плані, ключовим викли-
ком є переконання західних
партнерів, що це не призведе до
загострення конфлікту і зриву
Мінських домовленостей.
• Росія продовжує нагнітати об-
становку довкола навчань «За-
пад-2017» з метою залякування
європейських країн прямою
військовою агресією, зниження
волі європейських політиків
протидіяти Росії, а також поси-
лення розколу серед членів ЄС
та НАТО щодо «російського пи-
тання».
Загальні
оцінки
Основні виклики та ризики для України у
першій половині липня 2017 року
Росія продовжує нагнітати обста-
новку довкола навчань «Запад-2017»
з метою залякування європейських
країн прямою військовою агресією,
зниження волі європейських політи-
ків протидіяти Росії, а також поси-
лення розколу серед членів ЄС та
НАТО щодо «російського питання»

5. 5
• Головною проблемою сучасного
етапу відносин між Україною та
НАТО є відсутність політичного
консенсусу членів НАТО стосов-
но надання Україні ПДЧ, що
може використати Росія,
розігруючи комбінації на кшталт
Бухарестського саміту 2008 року.
• Для України є надзвичайно важ-
ливим добитися розширення
«нормандського формату», на-
магаючись вивести процес вре-
гулювання з мертвої точки і до-
битися оновлення мінських
домовленостей на основі чіткого
алгоритму виконання Росією
своїх зобов’язань стосовно виве-
дення військ та передачі контро-
лю над кордоном Україні.
• Головним внутрішнім викликом
для України залишається
хронічна неспроможність
українського політикуму знайти
консенсус щодо реалізації ради-
кальних реформ з метою форму-
вання справедливих умов для
подальшого розвитку
Української нації.
• Цю ситуацію «реформаторської
імпотенції» використовує Росія,
в черговий раз розкручуючи
тему «примирення між
російським та українським на-
родами», протиставляючи
«українськийнарод»та«київську
владу, яка незаконно захопила
владу».
• «Казус Ryanair» свідчить про
відсутність реального прогресу з
точки зору покращення
інвестиційногоклімату,щоможе
надовго відбити бажання у
потенційних інвесторів заходи-
ти в Україну і вкладати гроші в
українську економіку.
• Масована кібератака вірусу
Petya.A наприкінці червня-по-
чатку липня ц.р. продемонстру-
вала неготовність України то
системної протидії сучасній
кіберзброї.
ЦДАКР пропонує розгорнутий
аналіз цих та інших загроз.
Головні ризики воєнного
характеру
Ситуація в зоні російсько-укра-
їнського конфлікту залишається
напруженою. Незважаючи на ого-
лошення так званого «хлібного
перемир’я», позиційні бої та регу-
лярні обстріли з боку російських
окупаційних військ не припиня-
ються. Жодна з вимог Мінських до-
мовленостей російськими окупа-
ційними військами не виконується.
За інформацією першого віце-
спікера Верховної Ради Ірини Гера-
щенко, з початку 2017 року в зоні ро-
сійсько-українського конфлікту
загинулобільше120українськихвій-
ськовослужбовців та більше 70 ци-
вільних, що, за даними ЦДАКР, від-
повідає рівню втрат у 2016 році. Це,
серед іншого, означає, що, не дивля-
чись на демонстрацію світовою
спільнотою «активних зусиль» щодо
врегулюванняросійсько-українсько-

6. 6
го конфлікту, жодного прогресу на
цьому шляху немає. Україна й надалі
платить життям найкращих україн-
ців за безсилля міжнародних інсти-
туцій та «провідних країн світу» у
приборканні агресивної Росії.
В цих умовах, для України най-
більш ефективним шляхом може
стати розробка власних підходів до
врегулювання конфлікту з Росією
на основі національних інтересів
та, базуючись на існуючій міжна-
родно-договірній базі. ЦДАКР вва-
жає, що концепція законопроекту
«Про державну політику віднов-
лення суверенітету України над
тимчасово окупованими територі-
ями Донецької та Луганської облас-
тей» може сформувати базові еле-
менти нової моделі протидії
російській агресії та повернення
окупованих територій, а саме:
• Росія визнається агресором та
окупантом;
• на окремі райони Донецької і
Луганської областей
поширюється правовий режим
тимчасово окупованих
територій;
• завданнямУкраїниєвідновлення
територіальної цілісності у
міжнародно визнаних кордонах;
• встановлюється пріоритетність
політико-дипломатичних шляхів
відновлення територіальної
цілісності України, в тому числі, в
рамках Мінських угод;
• можливості України в сфері обо-
рони і безпеки будуть розвива-
тися прискореними темпами;
• Україна буде використовувати
всі можливості для захисту прав
і свобод громадян України, які
проживають на тимчасово оку-
пованих територіях;
• Длябезпосередньогокерівництва
діями сил і засобів в Донецькій і
Луганській областях створюється
Оперативний штаб, який
підпорядковується Президенту
України, а з питань оборони - на-
чальнику Генерального штабу -
головнокомандувачу ЗСУ;
• Президент України може вста-
новлювати правовий режим
воєнного стану і ухвалювати
рішення про застосування ЗСУ
та інших силових формувань в
Донецькій і Луганській областях.
Очевидно, що головною пробле-
мою для України, в рамках імпле-
ментації цієї нової моделі, стане пе-
реконання європейських партнерів,
що визнання Росії агресором і оку-
пантом не призведе до загострення
конфлікту і зриву Мінських домов-
леностей. Адже, до цього часу, Захід
уникає називати Росію агресором.
Більш того, в Мінських угодах Росія,
яка почала агресивну загарбницьку
війну проти України, окупувала і
анексувала Крим, окупувала Дон-
бас, ввела на українську територію
десятки тисяч російських військо-
вослужбовців і тисячі одиниць
збройної техніки - такий же посе-
редник-миротворець, як Німеччина
і Франція.
Головною проблемою для України, в
рамках імплементації цієї нової
моделі, стане переконання європей-
ських партнерів, що визнання Росії
агресором і окупантом не призведе
до загострення конфлікту і зриву
Мінських домовленостей

7. 7
При цьому, нові пропозиції Ки-
єва можуть відкрити можливості
для більш активного залучення
США та інших країн-підписантів
Будапештського меморандуму - на-
приклад, Великобританії і Китаю
(який також поставив свій підпис
під цим історичним документом)
до вирішення конфлікту. І запусти-
ти новий, більш наближений до ре-
альності (чим ті ж Мінські домов-
леності) мирний процес.
В той же час, Росія, яка відзна-
чає зусилля України щодо зміни
формату врегулювання конфлікту,
продовжує нарощувати військові
сили для тиску на Захід. Шантажу-
ючи європейців можливістю вій-
ськового наступу, Москва намага-
ється утримати Берлін, Париж чи
Брюссель від кроків щодо визна-
ння реальної ролі Росії в ситуації в
Криму та на Донбасі. Експерти
ЦДАКР відзначають посилення на-
пруженості довкола підготовки РФ
до проведення стратегічних на-
вчань «Запад-2017», в тому числі,
на території Білорусі.
Начальник Генерального шта-
бу - Головнокомандувач ЗСУ гене-
рал армії України Віктор Муженко,
виступаючи на спільному засіданні
Воєнно-наукової ради Збройних
Сил України та Національної ака-
демії наук України наголосив:
«Кількість вагонів, запланованих
для перевезення військ, складає
більше 4 тисяч одиниць, які замов-
лені для перевезення матеріальних
засобів і особового складу на тери-
торію Білорусі для участі в цих на-
вчаннях, що в три рази перевищує
потребу. Не виключається, що піс-
ля завершення навчань частина
цих військ залишиться на території
Республіки Білорусь. При цьому іс-
нує висока ймовірність, що в ході
навчань будуть розгорнуті пункти
прихованого зберігання озброєн-
ня, військової техніки і матеріаль-
но-технічних засобів». За інформа-
цією української сторони, ці дані
опосередковано підтверджуються
у соціальних мережах. Як зазнача-
ють мешканці Республіки Білорусь,
в районах, наближених до військо-
вих аеродромів, нині здійснюється
відселення цивільного населення, а
в помешканнях, що звільняються,
розквартировуються російські вій-
ськовослужбовці та члени їх родин.
За інформацією В.Муженка, чи-
сельність російських військ для
участі в навчаннях вже зараз збіль-
шено з задекларованих 3-х до 5-ти
тисяч. Проведення такого масш-
табного російсько-білоруського
навчання як Захід 2017 може розці-
нюватися як захід з нарощування
бойового потенціалу Росії на кор-
донах нашої держави, а також на
кордонах Польщі та Прибалтій-
ських країн».
Як вважають експерти ЦДАКР,
кроки Росії щодо загострення си-
туації довкола навчань «За-
пад-2017» будуть продовжуватися
й надалі, використовуючи, в тому
Метою нагнітання істерії довкола
російсько-білоруських навчань є
залякування європейських країн
прямою військовою агресією та
зниження волі європейських політи-
ків протидіяти Росії, одночасно
протискуючи «миротворчу» тема-
тику: «Краще не дражнити Росію, у
Європи немає шансів проти росіян,
краще створити умови для взаємо-
вигідного існування і дати Москві
можливість реалізовувати власні
інтереси в на пострадянському
просторі»

8. 8
числі, активні заходи в міжнарод-
ному інформаційному просторі.
Метою нагнітання істерії довкола
російсько-білоруських навчань є
залякування європейських країн
прямою військовою агресією та
зниження волі європейських полі-
тиків протидіяти Росії, одночасно
протискуючи «миротворчу» тема-
тику: «Краще не дражнити Росію, у
Європи немає шансів проти росіян,
краще створити умови для взаємо-
вигідного існування і дати Москві
можливість реалізовувати власні
інтереси в на пострадянському
просторі». В той же час ЦДАКР на-
голошує на контрпродуктивності
поступок Кремлю, оскільки, «уми-
ротворення агресора» ніколи не
приводило до позитивних резуль-
татів. Лише консолідована сильна
позиція України та західних парт-
нерів може створити умови для
примушення Росії відмовитись від
агресивних планів у Європі.
Виклики для України
на міжнародній арені
Початок липня ц.р. став дійсно
проривним для української міжна-
родної політики. Рада ЄС нарешті
затвердила Угоду про асоціацію з
Україною, завершивши фактично
10-річний процес зближення Укра-
їни з Європейським Союзом. Не-
зважаючи на буденність сприйнят-
тя в Україні цієї події, насправді,
вона має історичне значення, зна-
менуючи ще один крок відходу від
московської неоімперії і безумов-
ний прогрес на шляху розвитку
України як самостійної європей-
ської держави, а не частини «русь-
кого міра».
Саміт Україна-ЄС та засідання
Комісії Україна-НАТО, які відбу-
лись в Києві, стали, окрім іншого,
демонстрацією підтримки України
на її шляху реформ та в її проти-
стоянні російській агресії. Протя-
гом двох останніх тижнів в Києві
побували з візитами ключові фігу-
ри європейської та євроатлантич-
ної політики, відкривши, без пере-
більшення, новий етап відносин
України з ключовими гравцями су-
часної міжнародної арени. Безу-
мовно, цей етап створює принци-
пово нові можливості для України,
як європейської держави, яка, на-
решті, почала набувати власної
суб’єктності в міжнародних спра-
вах.
Водночас, цей новий період
української історії формує й нові
виклики, головним з яким є здат-
ність України перетворити потен-
ційні можливості на реальні ре-
зультати своєї зовнішньої та
внутрішньої політики: відновити
територіальну цілісність, стати но-
вим регіональним гравцем, який
зможе вистояти у прямому проти-
стоянні з Росією, сформувати умо-
ви для потужного економічного
зростання, в тому числі – через
створення сприятливих умов як
для іноземних інвесторів, так і

9. 9
українського бізнесу. І головне –
нарешті чітко викристалізувати
просту, але надважливу для консо-
лідації української нації національ-
ну ідею – розбудова сильної ком-
фортної європейської країни, в
якій кожен українець може ефек-
тивно реалізуватися як самодос-
татня особистість.
Ювілейні урочистості керівни-
цтва НАТО в Києві з нагоди 20-річ-
чя початку активних відносин
України та Північно-Атлантичного
Альянсу, окрім загального пози-
тивного інформаційно-психологіч-
ного моменту, продемонстрували
головну проблему сучасного етапу
в українсько-НАТОвських відно-
синах - відсутність політичного
консенсусу членів НАТО стосовно
можливого членства України в ор-
ганізації. Пропозиція Президента
України П.Порошенка розпочати
діалог щодо отримання Україною
Плану дій щодо членства в НАТО
викликала стриману реакцію очіль-
ників Альянсу. Що знову ж таки
нагадує ситуацію 2008 року, коли
європейські члени НАТО відмови-
ли Києву та Тбілісі у початку про-
суванні до членства в рамках ПДЧ.
Мотиви нерішучості наших
партнерів з Альянсу як у 2008, так і
в 2017 році, очевидно, ідентичні –
небажання йти на конфронтацію з
Росією, прагнення зберегти за
будь-яких умов «конструктивні
відносини» з Москвою, залишити
Україну номінально «нейтраль-
ною» територією, яку, в крайньому
випадку, можна розміняти у торгах
з Кремлем, котрий і надалі буде
стверджувати, що має виключне
право на «вплив» на пострадян-
ському просторі.
І знову ж таки, наші партнери з
НАТО потрапляють у пастку, в якій
вони опинилися у квітні 2008 року:
сам по собі План дій щодо членства
не дає жодних гарантій щодо на-
буття членства в НАТО. ПДЧ є
планом, який має за мету підготов-
ку до членства в Альянсі – тобто
він містить типові завдання, які
країна має виконати, щоб набути
критеріїв, потрібних для початку
політичного діалогу щодо членства
в НАТО. Жодних часових рамок
ПДЧ не містить. Тобто, процес ви-
конання ПДЧ може тривати півро-
ку, а може й 10-15 років – все зале-
жить від прагнення
країни-претендента на членство
виконувати завдання плану. Фак-
тично НАТО не має жодних
зобов’язань щодо країни, яка вико-
нує ПДЧ, оскільки, політичне рі-
шення щодо членства в Альянсі
буде прийматися вже після вико-
нання ПДЧ. Ключова проблема по-
лягає власне у назві Плану - «дій
щодо членства» (тобто, формаль-
но, члени НАТО погоджуються на
те, що колись країна, що виконує
ПДЧ може стати членом Альянсу).
Назва ПДЧ викликає крайнє роз-
дратування Росії і, як наслідок,
надзвичайний тиск Кремля на сво-

10. 10
їх основних партнерів у Європі –
ФРН, Францію, Італію, Угорщину.
В результаті, НАТО намагається
демонструвати, що начебто не про-
ти початку виконання Україною
ПДЧ, однак, не може пояснити,
чому «зелене світло» для Києва не
загоряється. Така «нелогічна логі-
ка» Альянсу вилилась в унікальне
формулювання Декларації Буха-
рестського саміту 3 квітня 2008
року: «НАТО вітає євроатлантичні
прагнення щодо членства в НАТО
України та Грузії. Сьогодні ми ді-
йшли згоди, що ці держави стануть
членами НАТО… ПДЧ буде на-
ступним кроком для України та
Грузії на їхньому шляху до член-
ства. Сьогодні ми чітко заявляємо,
що ми підтримуємо заявки цих
країн щодо ПДЧ…». Як відомо, ні
Україна, ні Грузія не дочекалися
практичних кроків з боку НАТО.
Вже у серпні 2008 року, Росія здій-
снила акт збройної агресії проти
Грузії, в Україні у 2010 році до вла-
ди прийшли проросійські сили, а в
2014 році Росія окупувала Крим та
частину Донбасу. Все це сталось че-
рез слабкість, яку проявили члени
НАТО під тиском Москви. Подібна
ситуація може сформуватися й сьо-
годні. З однією великою різницею –
Україна не має ілюзій ані стосовно
Росії, ані стосовно НАТО, чітко ро-
зуміючи, що в сучасному світі,
який, на жаль, стрімко повертаєть-
ся до правил міжнародної політики
19 століття, лише потужна нація
може вибороти право на самостій-
не існування. Тому й ПДЧ та член-
ство в НАТО не є критичним пи-
танням збереження незалежності
України. Побудова сучасної макси-
мально боєздатної армії є набагато
важливішим завданням. Шлях до
НАТО (тобто, відмова від «совєт-
ського» менталітету в секторі обо-
рони – від стратегічного до тактич-
ного рівня) – може стати
ефективним механізмом досягнен-
ня цієї мети. Головний виклик та
ризик в цьому процесі – не стати
знову заручником гри між Мо-
сквою, Берліном, Парижем та Ва-
шингтоном.
До речі, на початку липня по-
чався і новий етап розвитку стра-
тегічних відносин між Україною та
США, що може в подальшому
вплинути на цілий ряд аспектів як
зовнішньої, так і внутрішньої полі-
тики України (від посилення енер-
гетичної безпеки за рахунок поста-
вок американського вугілля,
імпульсу в розвитку української
оборонної промисловості за допо-
могою американських технологій,
прогресу в оснащення ЗСУ та ін-
ших силових відомств сучасними
системами озброєнь за рахунок по-
ставок з США і до зміни підходів до
вирішення українсько-російського
конфлікту).
Саме більш притомна та визна-
чена позиція США у сфері врегу-
лювання збройного конфлікту між
Україною та Росією може стати но-
Україна не має ілюзій ані стосовно
Росії, ані стосовно НАТО, чітко
розуміючи, що в сучасному світі,
який, на жаль, стрімко поверта-
ється до правил міжнародної полі-
тики 19 століття, лише потужна
нація може вибороти право на
самостійне існування. Тому й ПДЧ
та членство в НАТО не є критичним
питанням збереження незалежнос-
ті України. Побудова сучасної макси-
мально боєздатної армії є набагато
важливішим завданням
Головний виклик та ризик в цьому
процесі – не стати знову заручни-
ком гри між Москвою, Берліном,
Парижем та Вашингтоном

11. 11
вим важливим напрямком діяль-
ності Вашингтону в Європі. При-
значення спецпредставника
адміністрації США з питань Украї-
ни Курта Волкера, який відвідав
Україну в делегації держсекретаря
Рекса Тіллерсона, стало свідченням
того, що США після багаторічної
пасивності часів адміністрації Оба-
ми прагнуть включитися в проце-
си, які визначають долю не лише
України, а й всієї Європи.
Як можна зрозуміти з заяви за-
ступника голови Адміністрації
президента Костянтина Єлісєєва,
К.Волкер провів детальні робочі
переговори з представниками
української влади з метою початку
відпрацювання нової стратегії
США щодо України та, зокрема,
«мінського процесу». «Учора відбу-
лася зустріч і в адміністрації прези-
дента. Ми окреслили наші спільні
кроки, щоб надати новий імпульс
«мінському процесу». Звичайно ми
говорили і про стратегію», - сказав
К.Єлісєєв. Саме згадування «мін-
ського процесу» у контексті ролі
США є надзвичайно важливим,
оскільки, вказує на готовність ад-
міністрації Трампа долучитися до
переговорного процесу довкола
конфлікту між Україною та Росією.
Ще одна цікава фраза пана Єлісєє-
ва щодо призначення К.Волкера
спецпредставником по Україні: «Це
довгоочікуване рішення, яке лобі-
ювала і українська сторона в коор-
динації з партнерами по «норманд-
ському формату». Очевидно, що
зараз мова може йти лише про ви-
роблення початкових принципів
приєднання США до переговорів у
форматі ФРН, Франція, РФ, Украї-
на. До виборів у Німеччині ні Ва-
шингтон, ні Берлін не можуть ви-
казувати більш чітке розуміння
можливого долучення Сполучених
Штатів до переговорного процесу.
В той же час, для України є надзви-
чайно важливим безперервно пра-
цювати над розширенням «нор-
мандськогоформату»,намагаючись
вивести процес врегулювання з
мертвої точки і добитися оновлен-
ня мінських домовленостей на
основі чіткого алгоритму виконан-
ня Росією своїх зобов’язань стосов-
но виведення військ та передачі
контролю над кордоном Україні.
Серед викликів на міжнародній
арені, які будуть проявлятися вже в
найближчий час, можуть стати на-
магання Росії використати вплив
на пострадянському просторі для
формування негативного фону
розвитку відносин України з сусі-
дами – насамперед, Білоруссю та
Молдовою. Візит президента Біло-
русі Олександра Лукашенка, який
має важливе значення з точки зору
чіткого розуміння позицій Мінська
перед навчаннями «Запад-2017» та
можливостей використання Росі-
єю білоруської території для вій-
ськового тиску на Україну, може
супроводжуватися провокаціями з
боку Кремля, який не зацікавлений
Серед викликів на міжнародній
арені, які будуть проявлятися вже в
найближчий час, можуть стати
намагання Росії використати вплив
на пострадянському просторі для
формування негативного фону
розвитку відносин України з сусідами
– насамперед, Білоруссю та Молдо-
вою

12. 12
у зміцненні стосунків Києва та
Мінська.
Так само, посилюються ризики
на молдовському напрямку, де про-
російський президент Ігор Додон
реалізує московський сценарій по-
ступового перетворення Молдови
на російський форпост у Південно-
Східній Європі через федераліза-
цію РМ та її відмови від курсу на
європейську інтеграцію. Симпто-
матичними у цьому плані є різкі (і
неадекватні по суті) заяви І.Додона
щодо намірів України ввести біо-
метричний контроль за іноземця-
ми, які перетинають український
кордон. Виступ Додона явно коре-
люється з відповідними заявами
російських політиків та преси і
свідчить про прямий вплив Крем-
ля на молдовського президента.
Основні виклики
всередині держави
За оцінкою ЦДАКР, головним
внутрішнім викликом для України
залишається хронічна неспромож-
ність українського політикуму зна-
йти консенсус щодо реалізації ра-
дикальних реформ з метою
формування справедливих умов
для подальшого розвитку Україн-
ської нації. На липень планувався
вирішальний етап реалізації клю-
чових реформ, які вже третій рік не
можуть зрушити з мертвої точки,
демонструючи супротив старої
системи та нездатність пострево-
люційних політиків рішуче взяти
на себе відповідальність за долю
країни, відкинувши власні «шкур-
ні» інтереси. Медична, пенсійна,
земельна, судова реформи, що ма-
ють запустити радикальне онов-
лення «совєтської» системи життє-
діяльності Української держави,
знову гальмуються. Очевидно, що
до осені ці питання не будуть вирі-
шені і в черговий раз будуть пере-
несені на наступний політичний
сезон. Ця «безкінечна казочка про
реформи», окрім того що не дає
розвиватися Україні на шляху мо-
дернізації та прогресивного розви-
тку, постійно посилює роздрату-
вання в суспільстві, знижує
авторитет влади, руйнує волю до
боротьби за Україну проти росій-
ського агресора.
Це активно використовує Росія,
в черговий раз розкручуючи тему
«примирення між російським та
українським народами», проти-
ставляючи «український народ» та
«київську владу, яка незаконно за-
хопила владу». У своєму виступі на
саміті Великої двадцятки, Путін,
зокрема, заявив: «У них («київська
влада» - ЦДАКР) залишився тільки
один товар, яким вони успішно
торгують, - це русофобія. І ще вони
торгують політикою поділу Росії і
України, розтягуванням народів
двох держав. Але я думаю, що це
коли-небудь закінчиться. Ми, в
усякому разі, зацікавлені в тому,
щоб така ситуація закінчилася яко-
мога швидше». Цю заяву можна

13. 13
розцінити як підтвердження дав-
ньої концепції Путіна: «України не
існує, це - не держава, український
народ – частина великого росій-
ського народу». Фактично, це озна-
чає, що Росія в найближчий час
спробує знову «натиснути» на вну-
трішні важелі впливу і розкрутити
черговий сценарій внутрішньої
дестабілізації, щоб повернутися до
плану підкорення України. Цілком
ймовірно, що перманентні спроби
«п’ятої колони», російських спец-
служб та їх агентури дестабілізува-
ти ситуацію в Україні будуть про-
довжуватися і під час «літньої
сплячки», однак пік активності
проросійських сил з розгойдуван-
ня внутрішньоукраїнських кон-
фліктних факторів може прийтися
на вересень ц.р. – одночасно з мак-
симальним напруженням воєнно-
політичної обстановки на тлі на-
вчань «Запад-2017» та
провокуванням загострення бойо-
вих дій на Донбасі.
Окремі виклики у внутрішній
сфері, знову ж таки, через відсут-
ність радикальних реформ та про-
тистояння різних бізнес-груп, ви-
никають у економічній площині.
Яскравим прикладом корупційнос-
ті, непрозорості та відсутності ре-
альних змін у інвестиційному клі-
матіУкраїнисталаситуаціядовкола
допуску на український ринок па-
сажирських авіаперевезень провід-
ного європейського лоукостера
Ryanair. Намагання Ryanair добити-
ся справедливих умов для своєї ді-
яльності в Україні наштовхнулися
на супротив існуючого балансу сил
в українській «авіареальності».
Поки що уряд намагається «загаси-
ти пожежу», яка розгоряється на
фоні заяв про успішність реформ
та покращання інвестиційного клі-
мату. Однак «казус Ryanair» може
надовго відбити бажання у потен-
ційних інвесторів заходити в Укра-
їну і намагатися вкладати гроші в
українську економіку.
Очевидно, що завершення фор-
мальностей на шляху ратифікації
Угоди про асоціацію з ЄС відкриває
новий, найбільш важкий та вирі-
шальний етап європейської інте-
грації, який передбачає практичну
імплементацію взятих на себе
зобов’язань – насамперед,
зобов’язань не перед Брюсселем чи
Берліном, а перед українцями.
Адже, прозорий та сприятливий
інвестиційний клімат, справедливі
умови для бізнесу, зрозумілі пере-
дові умови гри у всіх сферах (від
медицини до житлово-комуналь-
ної сфери) і є тими результатами
реформ, про які багато говориться
представниками влади. Відсутність
таких простих і зрозумілих україн-
цям, а також ірландцям, італійцям,
німцям результатів реформ зведе
нанівець всі потужні зусилля з про-
моції України на міжнародній арені
та дозволять агресору досягти
власних цілей нашими руками.
Пік активності проросійських сил з
розгойдування внутрішньоукраїн-
ських конфліктних факторів може
прийтися на вересень ц.р. – одночас-
но з максимальним напруженням
воєнно-політичної обстановки на
тлі навчань «Запад-2017» та прово-
куванням загострення бойових дій
на Донбасі

14. 14
Виклики у кіберпросторі
Масована кібератака вірусу
Petya.A наприкінці червня-початку
липня ц.р. продемонструвала него-
товність України то системної про-
тидії сучасній кіберзброї. Очевид-
ним є причетність Росії до
організації та реалізації кібер-уда-
ру по Україні. Однак, це лише по-
силює рівень загроз національній
безпеці через нездатність відповід-
них українських органів запобігати
та протистояти подібним втручан-
ням у роботу критичної інфра-
структури з боку агресора.
У зв’язку з цим секретар РНБО
відзначив імпотентну роль Верхо-
вної Ради, яка відмовилась посили-
ти спроможності Української дер-
жави у сфері протистояння
кіберзагрозам. «Протидія кібервій-
ні, яка є складовою гібридної агресії
РФ проти нашої країни потребує
мобілізації як відповідних держав-
них структур, так і значних фінан-
сових та інтелектуальних ресур-
сів», - зазначив Турчинов, додавши,
що кібернетичним та інформацій-
ним загрозам неможливо ефектив-
но протидіяти без законодавчого
врегулювання багатьох питань в цій
сфері. При цьому, проект закону
«Щодо протидії загрозам націо-
нальній безпеці в інформаційній
сфері» навіть не був включений до
порядку денного Верховної Ради. За
словами секретаря РНБО з середи-
ни липня до середини вересня пар-
ламентарі планують роз’їхатись на
відпочинок, «залишивши країну
відкритою для нових кібератак та
інформаційних провокацій». Також
Турчинов підкреслив, що Верховна
Рада не спромоглася розглянути у
другому читанні Закон 2126а «Щодо
основних засад забезпечення кібер-
безпеки», який вже декілька місяців
знаходиться у ВРУ.
За оцінкою ЦДАКР, пасивність
парламенту та уряду в сфері актив-
ної протидії кіберзагрозам може
створити умови для систематично-
го використання Росією потужних
кібератак з метою руйнування кри-
тичної інфраструктури України (в
тому числі, інформаційної), її еко-
номічної системи та окремих еле-
ментів сектору безпеки та оборони.
Секретар РНБО відзначив імпо-
тентну роль Верховної Ради, яка
відмовилась посилити спроможнос-
ті Української держави у сфері
протистояння кіберзагрозам
Пасивність парламенту та уряду в
сфері активної протидії кіберзагро-
зам може створити умови для
систематичного використання
Росією потужних кібератак з ме-
тою руйнування критичної інфра-
структури України (в тому числі,
інформаційної), її економічної систе-
ми та окремих елементів сектору
безпеки та оборони

15. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 14 липня 2017
15
Очікуваного внесення на роз-
гляд парламенту законопроекту
про новий формат повернення під
контроль Києва окупованих тери-
торій Донбасу наразі не відбулося.
Питання перенесено на вересень,
не в останню чергу через втручан-
ня міжнародного фактору, адже
останні 2 тижні були багаті на зна-
кові міжнародні зустрічі за участі
української сторони та загалом по-
дії, де українське питання було на
порядку денному.
В стінах РНБО ініціатива щодо
нового формату де окупації із за-
гальної концепції трансформува-
лася в окремий законопроект, дис-
кусії довкола якого не вщухатимуть
щонайменше до вересня. В пресі
навіть з’явився повний текст доку-
менту (ознайомитись можна, на-
приклад, тут: http://cacds.org.ua/ru/
safe/news/1134).
Ми ж зупинимось на найбільш
контраверсійних та дискусійних її
позиціях, а саме:
1 – створення нового Оператив-
ного штабу / заміна формату АТО;
2 – можливість введення «уріза-
ного» варіанту воєнного стану, об-
меженого двома областями / поява
в дискусіях тези про «хорватський
сценарій»;
3 – «визнання окупації без ви-
знання окупанта».
По-перше, де-факто ситуація на
фронті давно переросла формат ан-
титерористичної операції (АТО) че-
рез кардинальну зміну характеру бо-
йових дій ще з літа 2014 року. Вже в
Нові ініціативи з реінтеграції окупованих
територій Донбасу. Стисло і без емоцій
У дзеркалі
експертноі
думки
Володимир Копчак,
заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння

16. 16
червні 2014-го Києву довелося опе-
ративно вносити зміни в ряд законів
України з боротьби з тероризмом,
для того щоб застосування збройних
сил у де-юре антитерористичній опе-
рації перебувало у правовому полі. В
тодішніх умовах такий крок вигля-
дав цілком виправданим з огляду на
те, що без регулярних формувань
ЗСУ агресора не зупинити. Жвавого
обговорення та суперечок довкола
тодішніх кроків влади з легітимізації
участі армії у процесі помічено не
було – чітке усвідомлення російської
збройної агресії зіграло свою вирі-
шальну роль. А де-юре формат АТО
на відміну від воєнного стану не па-
ралізував проведення виборів і про-
цес оновлення влади, чого потребу-
вала країна після Революції Гідності.
(Наскільки на поточний момент ді-
яльність оновленої влади відповідає
очікуванням громадян – зовсім інше
питання).
Нові ініціативи з деокупації пе-
редбачають створення Оператив-
ного штабу для безпосереднього
керівництва діями сил і засобів у
Донецькій і Луганській областях ,
що підпорядковуватиметься пре-
зиденту України, а у питаннях обо-
рони – начальнику Генерального
штабу – головнокомандувачу ЗСУ.
По суті, йдеться про передачу ко-
мандування бойовими діями ЗСУ
не лише де-факто, а й де-юре, що на
поточному етапі виглядає кроком
не лише логічним і необхідним, а й
запізнілим.
За період 2014-2017 слід визнати
істотний прогрес у питанні налаго-
дження взаємодії на фронті між
підрозділами різних силових ві-
домств (ЗСУ, НГУ, СБУ, Держпри-
кордонслужби), а також на певних
етапах добровольчими формуван-
нями в конкретних секторах в зоні
АТО. Не слід забувати й про зага-
лом позитивний досвід інтеграції
добробатів в силові структури
України. В той же час, нинішній рі-
вень взаємодії підрозділів різних
силових відомств залишається не-
досконалим, отже, саме створення
нового Оперативного штабу серед
іншого й покликано вирішити про-
блемні питання задля більш опера-
тивного та гнучкого реагування на
зміни бойової обстановки на фрон-
ті, більш комплексного і ретельно-
го планування операцій і т.п.
Очевидно, що у будь-якому кін-
цевому варіанті законопроекту має
бути передбачене підпорядкування
Оперативному штабу всіх військо-
во-цивільних адміністрацій Доне-
цької та Луганської областей. На-
самперед, у разі введення воєнного
стану у прифронтовому регіоні.
Найбільш загрозливим момен-
том вбачається те, що навіть після
ухвалення законопроекту створення
нового штабу не відбудеться опера-
тивно і у стислі терміни, або обмеж-
иться суто зміною вивіски. Україна,
приміром, на початку і протягом
2014 року так і не вирішила питання
створення Ставки Верховного Го-
Йдеться про передачу командуван-
ня бойовими діями ЗСУ не лише
де-факто, а й де-юре, що на поточ-
ному етапі виглядає кроком не
лише логічним і необхідним, а й
запізнілим

17. 17
ловнокомандувача, - на доцільність
такого кроку вказували більшість
воєнних експертів. Сподіваємось,
що у випадку з новим Оперативним
штабом ситуація буде іншою.
По-друге, новий законопроект
нарешті зафіксує механізм введен-
ня воєнного стану. Зокрема, йдеть-
ся про процедуру впровадження
«урізаного» його формату, переду-
сім, обмеженого двома областями
(зоною бойових дій). Це також є
давно необхідним кроком в контек-
сті того, що формат АТО де-факто
себе вичерпав. Дискусії довкола
введення/невведення воєнного
стану у всій країні ще в 2014 році
опускаємо через відсутність в них
конструктивну станом на липень
2017 року. (Процедура введення
воєнного стану в країні загалом
прописана і так, а доводи – звичай-
но, не беззаперечні – щодо виправ-
даності стану АТО наведені вище).
Мусування теми «хорватського
сценарію» в контексті нових ініціа-
тив з деокупації було викликано іс-
терикою глашатаїв Кремля після
червневих українсько-хорватських
переговорів. В Україні не буде хор-
ватського сценарію – тут буде сце-
нарій український. При цьому
Україна в праві розглядами всі ва-
ріанти повернення втрачених тери-
торій, включно з силовим. А ре-
тельне вивчення досвіду Хорватії з
врегулювання питання Сербської
Країни Києву необхідне для чітко-
го усвідомлення ряду речей, а саме:
• в осяжній перспективі нам не
слід сподіватись на припинення
Кремлем воєнної та іншої допо-
моги т.зв. ЛДНР, як це відбулося
у випадку із Сербією та сепара-
тистським утворенням на
території Хорватії;
• Хорватія має свій унікальний
позитивний досвід «пожежного»
формуванням масової армії, за-
порукою успіху та основою чого
стала розвинена система
територіальної оборони («Домо-
брана»).
По-третє, в законопроекті про-
писано хто є окупантом (було бага-
то переживань, що цього не відбу-
деться). Головне, щоб наші
ставлення і дії щодо Росії відпові-
дали її статусу окупанта. А це не
обмежується лише прийняттям но-
вого «деокупаційного» закону.
Ключовим викликом для Києва є
те, що новий закон у разі його при-
йняття може стати черговим поло-
винчастим рішенням воюючої де-
факто України, яке не наблизить
повернення реального контролю
над нині окупованими територія-
ми Донбасу – головного індикатора
перемоги у гібридній війні з Росі-
єю. Є ризик, що деокупаційний за-
кон так і залишиться «річчю у собі»,
якщо паралельно не вирішити ряду
питань, а саме:
• введення візового режиму з РФ
або принаймні режиму в’їзду
до України іноземців за
біометричними паспортами.
В Україні не буде хорватського
сценарію – тут буде сценарій укра-
їнський

18. 18
(Істерика із цього приводу у
Кремлі, а також проросійського
президента Молдови Ігоря До-
дона є показником того, що
такі кроки матимуть позитив-
ний ефект). Теракт проти пол-
ковника Максима Шаповала
продемонстрував, що
розв’язана Кремлем терори-
стична війна не має чітко
окресленої лінії фронту;
• прийняття закону «Щодо
протидії загрозам національній
безпеці в інформаційній сфері»,
який також навіть не було вклю-
ченого до порядку денного ВРУ.
Останні масштабні кібератаки
свідчать про готовність Кремля
й надалі підвищувати ставки у
наступі на Україну;
• створення нової системи
територіальної оборони із чітко
затвердженими на законодавчо-
му рівні функціями в контексті
безпекового компоненту
децентралізації. Навіть останній
український досвід вчить, що до-
бровольчий і волонтерський
рухи в умовах вакууму у системі
безпеки є ефективними, однак
обмеженими в часі;
• дотримання чітких обмежень
торгівлі із де-факто країною-
окупантом. Не можна й надалі
спонукати цивілізований світ до
нових санкцій проти агресора, в
умовах коли агресор спокійно
заробляє гроші на території
країни-жертви …
Список можна продовжувати.
Останні масштабні кібератаки
свідчать про готовність Кремля й
надалі підвищувати ставки у на-
ступі на Україну

19. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 14 липня 2017
19
В мировой архитектуре безо-
пасности особенным регионом
был, есть и будет регион Ближнего
Востока, охваченный традицион-
ным противостоянием ведущих
мировых держав, подверженный
атакам международных террори-
стов и вдобавок имеющий серьез-
ные проблемы экономического и
социального характера.
Одной из ключевых стран
Ближнего Востока является Араб-
ская Республика Египет, которая
уже насчитывает 93 миллиона че-
ловек, и по многим прогнозам бу-
дет иметь 150 млн. человек населе-
ния к 2050 году. Египет во многом
определяет будущее развитие реги-
она, влияя на глобальную повестку
дня международной политики и
экономики. Трансформация обще-
ства Египта, которая выдвинула на
первые роли новых национальных
лидеров, объективно требует и но-
вых подходов по обеспечению
устойчивого развития общества,
обеспечения национальных инте-
ресов в сфере безопасности и эко-
номического развития, повышения
благосостояния граждан страны.
Руководство египетского госу-
дарства занято анализом и переос-
мыслением исторического опыта
сотрудничества с международны-
ми партнерами. Важнейшими тра-
диционными партнерами Египта
являются страны Западной Евро-
пы, США, Китай, Саудовская Ара-
Реальные перспективы сотрудничества
Арабской Республики Египет с Россией:
применимы ли аналогии времен СССР?
Аналитическая разработка группы экспертов
Центра исследований армии, конверсии и разоружения (ЦИАКР)

20. 20
вия вместе с другими региональ-
ными государствами. В недалеком
историческом прошлом важным
партнером являлась одна из миро-
вых сверхдержав – СССР.
И, если традиционные египет-
ские партнеры продолжают активно
участвовать в развитии Египта, то
правопреемница в ООН исчезнув-
шего навсегда СССР – Российская
Федерация лишь нащупывает путь
восстановления своего влияния в
этой арабской стране. Вследствие де-
зинтеграции СССР по причине кра-
ха экономики и политической моде-
ли, нынешняя Россия перестала
быть сверхдержавой, и сейчас отча-
янно борется за статус хотя бы одно-
го из центров влияния так называе-
мого «многополярного мира».
Причем, главным ресурсом этой
борьбыявляетсянепривлекательная
экономическаяисоциальнаямодель,
не международный авторитет на
базе достижений науки и техники, а
силовое, часто авантюрное баланси-
рование на грани фола со ставкой на
последнее существенное, но стреми-
тельно деградирующее наследие
СССР – ядерное оружие. Плюс ли-
хорадочная готовность идти на во-
енно-политический шантаж в меж-
дународных масштабах в интересах
крошечной части российского обще-
ства – представителей Кремля и под-
контрольных ему нуворишей-оли-
гархов.
Конкретно для Египта это озна-
чает, что Россия - не СССР с его ги-
гантским экономическим потенци-
алом и возможностью развития
передовых технологий, не ведущая
держава в области науки и образо-
вания, не влиятельный и, главное,
надежный партнер на политиче-
ской арене, а лишь ситуативный
союзник по вопросам реализации
узкокорыстных интересов верхуш-
ки Кремля.
Для российской же элиты Еги-
пет удобен как возможная регио-
нальная позиция и площадка для
циничных разменных торгов с вли-
ятельными государствами Запада,
рынок сбыта неконкурентных то-
варов и желательный реципиент
устаревших технологий россий-
ской оборонной промышленности.
В целях объективного анализа
обоснуем каждый из заявленных
тезисов, опираясь, прежде всего, на
мнение именно российских специ-
алистов – экономистов, политоло-
гов и специалистов в сфере высо-
ких технологий, в том числе,
военного назначения.
Экономика России является
жалкой пародией на потенциал
многонационального СССР. А
именно, национальный доход в ва-
лютном измерении по сравнению
даже с предкризисным 1991 годом
рухнул в разы. Все это накладыва-
ется на стремительно развивающу-
юся экономическую рецессию об-
разца 2017 года, которая имеет все
тенденции для дальнейшего нега-
тивного развития.
Главным ресурсом этой борьбы
является не привлекательная
экономическая и социальная модель,
не международный авторитет на
базе достижений науки и техники, а
силовое, часто авантюрное балан-
сирование на грани фола со ставкой
на последнее существенное, но
стремительно деградирующее
наследие СССР – ядерное оружие

21. 21
Эта рецессия имеет две главные
и долговременные объективные
причины. Первая из них - это кри-
тическая зависимость экспортно-
ориентированной экономики Рос-
сии от уровня мировых цен на
нефть и газ на внешнем рынке - ос-
новные источники валютных дохо-
дов Кремля.
По мнению авторитетного рос-
сийского экономиста, директора
программы «Экономическая поли-
тика» московского Фонда Карнеги
Андрея Мовчана, (http://carnegie.
ru/2016/12/29/ru-pub-66503), доход
большей части бюджета России
прямо или косвенно зависит от до-
ходов экспорта углеводородов, а
корреляция темпов роста ВВП, до-
ходов федерального бюджета и
размеров резервов с изменениями
цены на нефть достигает до 90-95%,
при этом 83,4% доходов федераль-
ного бюджета составляют доходы
от добычи и экспорта сырья. Вслед-
ствие этого Россия деградировала
практически во всех областях эко-
номики, так и не создав конкурент-
ной производительной сферы. В
российском ВВП до 20% заняла до-
быча углеводородов; до 30% – тор-
говля, гипертрофированная из-за
огромных за счет нефтедолларов
потоков импорта; около 15% – вну-
тренний рынок энергии и инфра-
структура; еще 15% пришлось на
государственные проекты; 9% со-
ставила доля банковской сферы. И
наконец, не более 10% ВВП к 2013
году относилось к сфере независи-
мых услуг и нересурсному произ-
водству. К 2014 году, по данным
официальной российской стати-
стики, доля импорта в области
средств производства в России до-
стигла 85-95%, в области товаров
народного потребления – 50-70%.
Кроме того, настоящим приго-
вором этим ресурсным доходам
бюджета России являются гло-
бальные тенденции на дальнейшее
замещение российских углеводо-
родных ресурсов в мировой эконо-
мике новыми энергетическими
технологиями на основе использо-
вания сжиженного газа и возоб-
новляемых ресурсов.
Другая причина деградации
российской экономики – это уже-
сточающиеся экономические санк-
ции Запада против России как го-
сударства, которое является
вызывающим и дерзким нарушите-
лем основ международного права.
Этот негативный и долговремен-
ный для России и ее немногочис-
ленных союзников фактор порож-
ден именно авантюрными
действиями Москвы, которая по-
зволяет себе не только вмешивать-
ся во внутренние дела суверенных
государств, а и вести самые настоя-
щие тайные и грязные войны на
территории Сирии, Ливии и бли-
жайших соседей – Украины и Гру-
зии.
Общий негативный экономиче-
ский тренд усиливается тем, что

22. 22
бюджет России перегружен амби-
циозными неэффективными про-
ектами и гипертрофированными
затратами на оборону и безопас-
ность, а расходы бюджета сильно
увеличиваются не только потому,
что деньги тратились неэффектив-
но, но и из-за высокого уровня кор-
рупции.
Эффективность банковской си-
стемы в России, по мнению рос-
сийского специалиста А.Мовчана,
в разы ниже, чем в США и ЕС. Мас-
штабы существенно меньше, а ри-
ски кредитования на порядок
выше. И в 2017 году эти риски толь-
ко возрастают.
В докладе «Комплексное диа-
гностическое исследование эконо-
мики Российской Федерации: пути
достижения всеобъемлющего эко-
номического роста» (издатель Все-
мирный банк), который был подго-
товлен в 2016 году группой
экспертов, в том числе, и россий-
ских специалистов Международ-
ного банка реконструкции и разви-
тия (МБРР) и Международной
финансовой корпорации (МФК)
утверждается, что из-за экономи-
ческих санкций и снижения цен на
нефть финансовая стабильность
российского банковского сектора
оказалась под угрозой. Обесцени-
вание российского рубля стало до-
полнительным фактором давления
на доходы банков и капитал, взве-
шенный с учетом риска, поскольку
примерно 30% корпоративных кре-
дитов были выданы в долларах
США.
На фоне падения цен на нефть и
ограничения ликвидности в ино-
странной валюте давление на рубль
усилилось. Еще больше оно усугу-
блялось из-за значительного отто-
ка капитала, накопления валютной
выручки экспортерами вследствие
ограничения доступа к внешнему
финансированию для попавших
под санкции банков и корпораций,
а также долларизации сбережений
россиян. При этом только в октя-
бре 2014 г. Банк России потратил 30
млрд. долларов США на поддержку
национальной валюты. Однако на
фоне продолжающегося падения
цен на нефть сохранялась вола-
тильность валютного курса, поэто-
му с 10 ноября 2014 Банк России
перешел на плавающий курс, что-
бы прекратить истощение резер-
вов.
Доктор экономических наук,
председатель Российского эконо-
мического общества им. Шарапова
Валентин Катасонов отмечает, что
по состоянию на июнь 2017 года
мало кто в России осознает мас-
штаб внутренних финансовых
угроз, исходящих от банковского
сектора. Такие виды махинаций,
как фальсификация финансовой
отчетности, забалансовые депози-
ты и необслуживаемые кредиты
банков достигли колоссальных
объемов и могут увлечь в бездну
российскую экономику.
На фоне падения цен на нефть и
ограничения ликвидности в ино-
странной валюте давление на
рубль усилилось

23. 23
Недавно международное рей-
тинговое агентство Standards &
Poor’s опубликовало доклад о со-
стоянии российского банковского
сектора. Ключевой показатель ука-
занного доклада – размер «дыры» в
балансе банков, который просто
шокирует – 11 трлн. российских
рублей. Это в 11 раз больше цифры,
ранее официально обнародован-
ной Банком России.
Даже преданный глашатай Пу-
тина, пресс-секретарь президента
России Дмитрий Песков был вы-
нужден отреагировать в июле 2017
года на слова экспертов о рекорд-
ном оттоке иностранного капитала
из РФ фразой «определённая вола-
тильность», то есть на языке специ-
алистов – финансовая нестабиль-
ность и нарастающий хаос.
Ранее сообщалось, что ино-
странные инвесторы, спасая инве-
стиционные средства, за короткий
промежуток 2017 года вывели из
российских акций более 1,6 млрд.
долларов США, что стало макси-
мальным оттоком за последние 3,5
года. В мае этого года крупнейший
иностранный инвестор в России
американский биржевой фонд
«VanEck Vectors Russia ETF» вывел
из России 228 млн. долларов США.
По оценке представителей компа-
нии «Ренессанс капитал», только за
неделю в конце июня 2017 года из
России было выведено более 83
млн. долларов США. Распродажа
коснулась как нефтегазового сек-
тора, из которого инвесторы выве-
ли 14% средств, так и металлурги-
ческих компаний, потерявших 4%
денег инвесторов. Очевидно, для
них был поучительным негатив-
ный опыт инвестиционного фонда
«Direxion Daily Russia Bull 3x
Shares», который несвоевременно
избавился от токсических россий-
ских акций и поэтому только за по-
следние полгода потерял больше 6
млн. долларов США.
Пожалуй, более серьезным ри-
ском, чем системное разрушение
банковской системы, является вне-
запное для рынка и регуляторов
разрушение хотя бы одного или
двух крупнейших банковских ин-
ститутов. А как следствие – цепная
реакция потери ликвидности и не-
способности проводить платежи,
попытка бегства вкладчиков из
всей системы и ее паралич.
Предвидя это и обладая инсай-
дерской информацией, со второй
половины 2016 года срочно выво-
дит свои активы с России крупней-
ший российский олигарх, милли-
ардер Михаил Прохоров. В июле
2016 года Прохоров уже продал
свой главный актив в России – 20%
акций «Уралкалия». Российский
политтехнолог Глеб Павловский
считает, что «Прохоров – человек,
который всегда был в русле, и в
какой-то мере он человек из номен-
клатуры Путина. И он извлек мно-
го выгоды из связей с властью. Но в
стране растет неопределенность, и
Более серьезным риском, чем сис-
темное разрушение банковской
системы, является внезапное для
рынка и регуляторов разрушение
хотя бы одного или двух крупнейших
банковских институтов

24. 24
это не стихия Прохорова». То есть,
самое время выводить активы в
США.
Начиная с лета 2014 года, в рам-
ках санкций в связи с агрессией
Кремля в Украине, западным фи-
нансовым институтам запретили
предоставлять кредиты резиден-
там Российской Федерации. Одно-
временно выросли выплаты по
внешнему долгу.
По информации Центрального
банка РФ, пиковые выплаты по
внешнему долгу пришлись на зиму
2014-2015 года, когда за несколько
месяцев было выплачено более 100
млрд. долларов США, что стало од-
ной из причин крупного валютного
кризиса в России и резкого обру-
шения курса российского рубля.
Золотовалютные резервы России
также значительно сократились.
При этом динамика внешнего дол-
га России, а это обязательства Рос-
сийской Федерации, возникающие
в иностранной валюте, уже не-
сколько лет имеют негативный
тренд. На январь 2017 года Цен-
тральный банк РФ оценивает вели-
чину долга с открытой датой в 81
млрд. долларов США.
В области производства ситуа-
ция не лучше. По мнению россий-
ских специалистов Международ-
ного банка реконструкции и
развития и Международной фи-
нансовой корпорации, структур-
ная уязвимость экономики России
обусловлена ограниченным харак-
тером структуры промышленно-
сти. На долю нефтегазовых пред-
приятий и связанных с ними
компаний приходится две трети
капитализации фондового рынка,
что усилило влияние внешних не-
фтяных шоков на внутреннюю эко-
номику.
Существенная часть, а это более
40% производственных мощностей
в России, по мнению известного
российского экономиста А.Мовча-
на, устарела технологически и фи-
зически и не может производить
конкурентоспособную и потребля-
емую рынком продукцию. Для ро-
ста экономики необходимо уско-
ренно капитализировать
производство, создавать новые
мощности. На это у государства
нет средств: дефицит бюджета в
2016 году превысит 3% ВВП, а в
2017 или 2018 году достигнет, ско-
рее всего, 5%; у государственных
компаний нет свободных ресурсов.
Частные и иностранные компании
не готовы сегодня инвестировать в
Россию из-за кризиса доверия.
По данным Мирового банка, на-
чиная с 2008 г. в России наблюдает-
ся почти постоянный отток чистых
прямых иностранных инвестиций,
чистых портфельных и других ин-
вестиций. Отток чистого капитала
в 2014 г. достиг высокой отметки в
152,9 млрд. долларов США.
Более того, эксперты москов-
ского Фонда Карнеги считают, что
в области производительных сил

25. 25
Россия все больше страдает от не-
хватки трудовых ресурсов, они со-
кращаются в силу естественных де-
мографических причин на 0,5% в
год. Большая часть трудовых ре-
сурсов при этом задействована в
сферах с нулевым или очень низ-
ким уровнем добавленной стоимо-
сти: на государственной службе, в
силовых структурах, частной охра-
не, торговле, крайне неэффектив-
ной банковской сфере. Оставшаяся
часть не покрывает потребностей
государства. Катастрофически не
хватает, даже при сегодняшнем
уровне развития производства и
сервиса, инженерных и технологи-
ческих кадров, квалифицирован-
ных рабочих и одновременно эф-
фективных менеджеров,
специалистов по управлению.
При этом наблюдается критиче-
ская зависимость от иностранных
партнеров – почти 100% россий-
ского производства в большей или
меньшей степени завязано на им-
порт сырья, комплектующих или
оборудования (зависимость варьи-
руется от 15 до 70-80%).
В этом контексте следует особо
отметить факт, что санкции, нало-
женные США и ЕС, запрещают пе-
редачу России технологий, связан-
ных с созданием военной техники.
На фоне общего падения объе-
мов производства в 2017 году в
России следует ожидать дальней-
шего быстрого снижения качества
продукции в широком спектре ин-
дустрий и роста доли контрафакта
и фальсификата, как в ингредиен-
тах, так и в конечном продукте.
Как результат, российское воо-
ружение в своем развитии уже от-
стает от ближайших конкурентов –
США, ЕС, Израиля и даже Китая.
Поэтому сегодня позиции России
на международном рынке воору-
жений слабеют. Кремль теряет
крупнейший рынок Индии в поль-
зу западных конкурентов, особен-
но на рынке военной авиации. Ки-
тай, еще покупающий российские
системы ПВО, скорее всего, для их
копирования и воспроизводства с
использованием новейших запад-
ных и местных технологий, уже
ориентируется в области авиации
на свои разработки. Так, в мае 2017
года стало известно, что Китай зна-
чительно ускорил темп производ-
ства новейших учебно-боевых са-
молётов L-15, которые
комплектуются украинскими реак-
тивными двигателями АИ-222-25 и
АИ-222-25Ф. Также известно, что
учебно-боевой самолет L-15 нового
поколения, который может исполь-
зоваться как легкий истребитель и
штурмовик, принят на вооружение
Военно-воздушных сил Китая и ак-
тивно поставляется на экспорт.
Таким образом, становится оче-
видным тот факт, что уже в бли-
жайшей перспективе, максимум
через 10 лет, когда фокус в области
авиации и противовоздушной обо-
роны переместится на системы ше-