2. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 16 квітня 2018
2
Безпековий огляд «ВИКЛИКИ і
РИЗИКИ» Центру досліджень армії,
конверсії та роззброєння (ЦДАКР,
www.cacds.org.ua ) здійснюється
аналітиками ЦДАКР за підтримки
банку «Аркада». Для підготовки
оглядів залучаються відомі
експерти, дипломати, військові
фахівці та спеціалісти усіх відомств,
що працюють у безпековому
середовищі України.
Метою публікацій Безпекового
огляду «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ»
є оперативне та аналітичне
інформування зацікавлених
профільних структур, ЗМІ та
громадян, що цікавляться
актуальними проблемами безпеки
України.
Кожний огляд присвячений
короткому періоду (1 – 2 тижні),
та містить експертні думки, які
можуть не збігатися з офіційною
позицією української влади.
@2014 Центр досліджень армії,
конверсії та роззброєння
У разі цитування обов’язкове
посилання на ЦДАКР
Редакційна колегія:
Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКР
Копчак В.І. – відповідальний секретар, заступник директора ЦДАКР
Самусь М.М. — заступник директора ЦДАКР з міжнародних питань
Члени Редакційної колегії:
Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної
безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт»
(2005-2010 рр.)
Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия
и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-
консалтингової компанії (ІКК) Defense Express
Кабаненко І.В. – заступник міністра оборони (2014 р.), перший
заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.),
член Експертної Ради у галузі національної безпеки
Конопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської
безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член
Експертної Ради у галузі національної безпеки
Литвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і
оборони України
Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense
Review»
Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної
Ради у галузі національної безпеки
Поляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник
міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра
оборони України (2014 р.)
Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки,
директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК)
Defense Express
Щербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний
і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр
охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)
3. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 16 квітня 2018
3
ЗМІСТ
Загальні
оцінки
У дзеркалі
експертноі
думки
Аналітичні
розробки
Основні виклики та ризики для України у першій половині
квітня 2018 року
Еще две дивизии на юге России: для чего?
Потрібна термінова програма реанімації авіабудівної галузі
Територіальна оборона країни: британський досвід
Cухопутний компонент сил спеціальних операцій Турецької
Республіки
4. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 16 квітня 2018
4
Фахівці Центру досліджень ар-
мії, конверсії та роззброєння
(ЦДАКР) пропонують свій аналіз
ключових тенденцій у сфері безпе-
ки і оборони першої половини
квітня 2018 року.
Головні ризики воєнного
характеру
Наприкінці березня Тристорон-
ня контактна група з врегулювання
ситуації на Донбасі погодила Вели-
коднє перемир’я, яке мало запра-
цювати 30 березня. Попри те, що
черговий режим припинення вог-
ню було підкріплено спільною зая-
вою лідерів країн Нормандської
четвірки, в якій сторони «підкрес-
лили важливість ретельного до-
тримання (перемир’я - ЦДАКР) та
забезпечення ефективного моніто-
рингу і верифікації з боку СММ
ОБСЄ», затишшя в зоні конфлікту
в перший же день було зірване бо-
йовиками.
За даними прес-центру штабу
АТО, за період з початку «дії» миру
по 15 квітня, російські окупаційні
війська здійснили 632 обстріли по-
зицій українських військових, вна-
слідок чого 2 захисника Вітчизни
загинули, 26 зазнали поранень. Бо-
йовики продовжують активно за-
стосовувати гранатомети різних
систем та великокаліберні кулеме-
ти, стрілецьку зброю, а з військо-
вої техніки - танки та БМП. Також
українська сторона відзначає акти-
візацію роботи снайперів та пові-
тряної розвідки диспозицій підроз-
ділів ЗСУ. При цьому ворог не
гребує відверто терористичною
практикою, а саме здійснює запус-
ки безпілотних літальних апаратів
(БПЛА), начинених вибухівкою.
На початку квітня перебіг бойо-
вих дій на Донбасі вкотре нагадав
про численні загрози життю ци-
вільного населення. Так, за повідо-
мленням Донецької військово-ци-
Загальні
оцінки
Основні виклики та ризики для України у
першій половині квітня 2018 року
5. 5
вільної адміністрації, в ніч на 11
квітня сепаратисти завдали удару
по житлових кварталах старої Ав-
діївки. Також поблизу селі Піщано-
го на Луганщині на протитанковій
міні підірвався автомобіль із сім’єю
з чотирьох осіб.
При цьому окупаційна адміні-
страція Росії в ОРДЛО вже навіть
не намагається зберегти «хорошу
міну при поганій грі», коли мова за-
ходить про дотримання Мінських
домовленостей. Підтвердженням
цього є численні звіти Спеціальної
моніторингової місії (СММ) ОБСЄ
про цинічні порушення бойовика-
ми режиму відведення важких
озброєнь від лінії розмежування.
Так, нещодавно міжнародні спо-
стерігачі повідомили, що незаконні
військові формування розмістили
значну кількість військової техніки
на околицях тимчасово окуповано-
го Луганська. Лише на місцевому
летовищі в СММ ОБСЄ зафіксува-
ли 7 одиниць танків Т-72, 7 реак-
тивних систем залпового вогню
БМ-21 «Град», 7 одиниць самохід-
них гаубиць 2С1, 7 зенітних ракет-
них комплексів 9К35, та 10 одиниць
буксируваних гаубиць різної моди-
фікації. Водночас, у районах насе-
лених пунктів Бугаївка та Круглик,
що в Луганській області, спостері-
гачі підтвердили факт розташуван-
ня 40 одиниць танків.
Ймовірно, ця та інша техніка
опиниться на вулицях «столиць»
так званих ДНР і ЛНР 9 травня з
нагоди Дня Перемоги. Водночас із
наближенням травневих свят зрос-
тає ймовірність провокацій з боку
бойовиків. Метою такої активності
ворога є поповнення арсеналу ін-
формаційних озброєнь в гібридній
війні з Україною та мобілізація на-
селення непідконтрольних терито-
рій навколо штампів та симулякрів
російської пропаганди.
Отож, 9 травня може стати від-
правною точкою масштабної кам-
панії щодо посилення інформацій-
ного впливу Кремля в Україні у
контексті президентських та парла-
ментських виборів 2019 року. У
зв’язку з цим в ЦДАКР вважають,
що бажання скомпрометувати
українську владу напередодні вхо-
дження країни на завершальні ета-
пи електоральних циклів обумов-
лює високу ймовірність локальних
ескалацій напруженості на Донбасі
в наступному році. Водночас, 13
квітня заступник голови Служби
безпеки України Віктор Кононенко
заявив про наявність інформації
про плани Росії створити переду-
мови для введення військ на укра-
їнську територію восени цього
року під приводом захисту прав
російськомовного населення.
Відтак, конвенційна складова
агресивної зовнішньої політики
РФ, яку Кремль проектує на Укра-
їну, заслуговує на особливо пиль-
ну увагу з боку керівництва дер-
жави та міжнародної спільноти.
Виступаючи на 11-му Київському
Із наближенням травневих свят
зростає ймовірність провокацій з
боку бойовиків
Бажання скомпрометувати
українську владу напередодні вход-
ження країни на завершальні етапи
електоральних циклів обумовлює
високу ймовірність локальних
ескалацій напруженості на Донбасі
в наступному році
6. 6
безпековому форумі, Секретар
РНБО Олександр Турчинов, зая-
вив таке: «На донецькому опера-
тивному напрямку нам протисто-
їть 8-а російська армія, а 150-а
дивізія цієї армії уже впритул роз-
горнулась на нашому кордоні і го-
това до ведення бою. На чорно-
морсько-азовському 49-а армія в
другому ешелоні знаходиться 58-а
армія Північного військового
округу Російської Федерації. На
півночі над нами нависає 20-а ар-
мія Західного військового округу».
Всього за оцінкою РНБО Росія
може розгорнути на українському
напрямку 260 тисяч військовос-
лужбовців, 3500 танків, 11 тисяч
БМП. На погляд фахівців ЦДАКР,
дана статистика враховує сукупну
чисельність сил РФ поблизу укра-
їнського кордону, але не може ста-
ти вагомим аргументом для Захід-
них партнерів Києва, оскільки їй
бракує обґрунтованого аналізу на-
ступального потенціалу відповід-
них з’єднань російської армії.
Водночас такі оцінки ідуть уроз-
різ із даними Міноборони України.
Так, за словами міністра Степана
Полторака, Росія зосередила по-
близу України військове угрупу-
вання чисельністю понад 77 тисяч
людей. «На нашому кордоні вона
зосередила 19 батальйонних так-
тичних груп першого і другого еше-
лонів чисельністю понад 77 тисяч
осіб. До складу угруповання вхо-
дить майже тисяча танків, 2,3 тися-
чі бойових машин, понад 1,1 тисячі
артилерійських систем і приблизно
400 систем залпового вогню», – за-
значив міністр.
Зважаючи на активну військову
присутність РФ, в тому числі, по-
близу неконтрольованої Києвом ді-
лянки державного кордону в Доне-
цькій та Луганській областях, у
ЦДАКР підтримують ініціативу
СММ ОБСЄ щодо відкриття нових
передових патрульних баз у містах
на території ОРДЛО, зокрема біля
кордону з Росією. Такий крок стане
вагомим поступом на шляху до ре-
алізації проекту миротворчої місії
ООН на Донбасі. Навіть більше,
протидія з боку Кремля та його ма-
ріонеток стане вагомим аргумен-
том української сторони в контек-
сті міжнародного визнання Росії
воюючою стороною на Донбасі.
Питання миротворців на Донбасі
розкололо Нормандську четвірку?
Днями президент України Пе-
тро Порошенко заявив, що більше
40 держав готові долучитись до ми-
ротворчої місії ООН на Донбасі.
Активно «вербувати» інші країни
до контингенту миротворців Київ
почав після Мюнхенської конфе-
ренції з безпеки 2018 року, напере-
додні якої було оприлюднено «до-
повідь Расмуссена» про
миротворців ООН на сході Украї-
ни. Наразі рано говорити про кон-
кретні параметри місії, відтак по-
точні перемовини мають виключно
Конвенційна складова агресивної
зовнішньої політики РФ, яку Кремль
проектує на Україну, заслуговує на
особливо пильну увагу з боку керів-
ництва держави та міжнародної
спільноти
7. 7
рамковий характер. Вочевидь треті
країни чекають поки країни-члени
Радбезу ООН вийдуть на єдине рі-
шення. Втім це не означає, що ди-
пломатичні зусилля офіційного
Києва є передчасними. Відповід-
ний порядок денний на міждер-
жавних переговорах фіксує поло-
ження України як сторони, що
прагне до мирного врегулювання
збройного конфлікту на Донбасі і є
щирою у прагненні замирити регі-
он через механізм міжнародної ми-
ротворчості. До того ж такий під-
хід виводить проблематику війни
на сході нашої держави на широку
міжнародну арену, робить всю сві-
тову спільноту причетною до про-
блематики російської агресії.
Вочевидь такий сценарій ви-
кликає роздратування в Москві,
яка прагне загорнути власну інтер-
венцію на Донбасі в обгортку гро-
мадянської війни. Тому сьогодні
головним каменем спотикання за-
лишається позиція Кремля щодо
мандату миротворців та кола кра-
їн-учасників гіпотетичної місії.
Обережний оптимізм щодо готов-
ності російського керівництва до-
тримуватись конструктиву, який
міг зажевріти після Дубайської зу-
стрічі спецпредставника Держдепу
США по Україні Курта Волкера та
помічника Путіна Владислава
Суркова, нещодавно поспішили
розвіяти в Кремлі. Так, російський
лідер у телефонній розмові з кан-
цлеркою Німеччини Ангелою Мер-
кель повернувся до старої росій-
ської «миротворчої» формули,
заявивши про можливість введен-
ня миротворців ООН на Донбас
лише як охорони спостерігачів
ОБСЄ. Враховуючи, що ця позиція
Кремля була зафіксована ще у ве-
ресні минулого року в російському
проекті резолюції Ради Безпеки
ООН про розміщення миротвор-
чого контингенту на Донбасі, Захід
поки що не спромігся змінити ба-
чення російського керівництва че-
рез формат Волкера-Суркова.
Враховуючи це, в найближчі мі-
сяці головна ставка може знову
бути зроблена на Нормандський
формат, який забуксував з літа ми-
нулого року через вибори та коалі-
ціаду у Франції та Німеччині.
Принаймні питання відрядження
миротворчого контингенту ООН
на Донбас буде темою номер один в
ході запланованої тристоронньої
зустрічі президентів України,
Франції та ФРН, яка відбудеться у
травні в німецькому місті Аахен. У
вітчизняному медіапросторі вже
з’явилось чимало оцінок в яких
трансформація нормандської «чет-
вірки» у «трійку» інтерпретується
мало не як успіх української дипло-
матії. Така динаміка перемовин і
справді вказує на намагання Києва,
Берліну та Парижу виробити спіль-
ну позицію в питанні миротворців.
Однак без участі російської сторо-
ни така зустріч передбачає біль-
шою мірою звіряння годинників,
Захід поки що не спромігся змінити
бачення російського керівництва
через формат Волкера-Суркова
8. 8
аніж вироблення конкретних рі-
шень.
Та обставина, що Путіна не за-
просили в Аахен, свідчить про сут-
тєві розбіжності в позиціях сторін,
тож миротворців ООН на Донбасі
в поточному році ми навряд чи по-
бачимо. Менше з тим, зустріч ліде-
рів України, Франції та ФРН відбу-
деться на тлі інтенсивного діалогу з
Кремлем, оскільки проблематика
Донбасу є елементом коаліційної
угоди в Німеччині, що засвідчує
непідробний інтерес Берліну до
уникнення сценарію замороження
конфлікту. Окрім того, з огляду на
велику ймовірність отримання
Берліном місця в Раді безпеки
ООН на 2019-2020 роки, питання
миротворців в Україні може стати
головним кейсом для німецької ди-
пломатії в найближчі роки.
Україні збережуть статус
країни-транзитера
Відсутність російського прези-
дента за столом переговорів не
означає ізоляції РФ з боку європей-
ських столиць. Так, в травні прези-
дент Франції Еммануель Макрон
зустрінеться з Путіним на полях
Петербурзького економічного фо-
руму. З іншого боку, Берлін не пла-
нує відмовлятись від Північного
потоку-2, фактично закриваючи
очі на політичну складову енерго-
проекту.
Власне, тема нового газопрово-
ду, який становить пряму загрозу
енергетичній безпеці України, була
ключовою в ході квітневого візиту
президента Порошенка до Німеч-
чини. Український лідер обгово-
рив дане питання з канцлером Ан-
гелою Меркель, президентом
Франком-Вальтером Штайнмає-
ром, президентом Бундестагу Воль-
фгангом Шойбле і міністром закор-
донних справ Гайко Маасом. На
спільному брифінгу з Порошенко
Меркель приміряла на себе роль за-
хисника інтересів України. Зокрема
вона повідомила, що в телефонній
розмові з Путіним висловила ба-
чення що «не може бути ситуації,
за якої Україна через «Північний
потік-2» не матиме жодного зна-
чення як транзитна країна». Окрім
того, канцлерка визнала, що будів-
ництво газопроводу містить полі-
тичну складову. Згодом з Меркель
солідаризувався прем’єр-міністр
Данії Ларс Люкке Расмуссен, за сло-
вами якого Копенгаген хоче узго-
дити будівництво Північного пото-
ку-2 зі збереженням транзитної
ролі України.
Як би там не було, в даному ви-
падку предметне значення має роз-
мова про конкретні об’єми транзи-
ту газу через Україну після 2019
року. Газпром і раніше не заперечу-
вав що продовжить прокачку газу
через українську ГТС після введен-
ня в експлуатацію Північного пото-
ку-2. Росіяни ведуть мову про 10-15
млрд. кубів для газотранспортної
системи, яка розрахована на 142
Проблематика Донбасу є елемен-
том коаліційної угоди в Німеччині,
що засвідчує непідробний інтерес
Берліну до уникнення сценарію
замороження конфлікту. Окрім
того, з огляду на велику ймовір-
ність отримання Берліном місця в
Раді безпеки ООН на 2019-2020 роки,
питання миротворців в Україні
може стати головним кейсом для
німецької дипломатії в найближчі
роки.
9. 9
млрд. транзиту. Вочевидь, при за-
вантаженні на 7%-10%, вітчизняна
ГТС швидко перетвориться в збит-
ковий актив. Водночас заявлені Ро-
сією об’єми транзиту (10-15 млрд.
кубів) становитимуть близько 5-8%
сукупного обсягу експортованого
Росією до ЄС газу (сьогодні цей по-
казник складає 46-48%). В цій ситу-
ації, з точки зору фахівців ЦДАКР,
Україні варто докласти диплома-
тичних зусиль для того щоб у мовою
реалізації Північного потоку-2 було
зобов’язання РФ щодо збереження
нинішніх об’ємів транзиту газу че-
рез українську ГТС. Окрім того, до-
цільною вбачається основна лінія
критики проекту, якої дотримуєть-
ся українське керівництво на між-
народній арені, – а саме акцентуван-
ня уваги на небезпеках політичного
та енергетичного характеру внаслі-
док втрати Україною статусу тран-
зитера російського газу до Європи.
Про що говоритимуть генерали РФ
та НАТО?
Зустріч головкома військ США і
НАТО в Європі Кертіса Скапаротті
та глави Генштабу ЗС Росії Валерія
Герасимова була анонсована на сі-
чень 2018 року. Запланована роз-
мова воєначальників РФ та альян-
су тет-та-тет так і не відбулась у
вказаний період. Втім наприкінці
березня з’явилась інформація що
переговори Скапаротті-Герасимов
таки відбудуться впродовж третьо-
го тижня квітня.
За оцінкою ЦДАКР, централь-
ними темами для обговорення ста-
нуть такі:
• вплив військових операцій РФ
та коаліції на чолі з США в Сирії
на безпеку Європи (вказаний
аспект особливо актуальний у
зв’язку з нещодавніми ракетни-
ми ударами США, Франції та
Великобританії по об’єктах, що є
ланками програми хімічної
зброї);
• обговорення заходів щодо уник-
нення збройних інцидентів, осо-
бливо внаслідок хибної
інтерпретації намірів іншої сто-
рони в умовах інтенсифікації
військових навчань;
• режим ядерного шантажу Захо-
ду, який Путін включив
напередодні виборів президента
РФ. У зв’язку з цим, на початку
квітня генсек НАТО Єнс Стол-
тенберг загострив увагу
міжнародної спільноти до зро-
стання ролі ядерного стриму-
вання: «Після закінчення
холодної війни ми всі думали,
що ядерне стримування буде
менш значущим, але в даний час
ми спостерігаємо, що воно
насправді стало більш важли-
вим. […] Старі ядерні держави,
зокрема Росія, модернізують
ядерні можливості і у зв’язку з
цим необхідно, щоб НАТО збе-
реглонадійніісильніможливості
стримування і, звичайно, ядерні
сили є невід’ємною частиною
10. 10
надійного стримування для всіх
союзників», - підсумував Стол-
тенберг.
В ЦДАКР вважають, що місія
ООН на Донбасі навряд чи опи-
ниться у фокусі переговорів Скапа-
ротті та Герасимова, оскільки дана
тема потребує політичного узго-
дження, про що йшлося вище. Вод-
ночас, російська сторона може ви-
магати від керівництва Альянсу
відхилити інтеграційні ініціативи
Києва напередодні саміту НАТО,
який відбудеться в липні 2018 р.
Попри спроби налагодити діа-
лог з РФ через структури НАТО,
Вашингтон не забуває про політи-
ку стримування РФ, в тому числі, в
Балтійському регіоні. Так, США
мають намір виділити Естонії, Лит-
ві та Латвії 170 млн. доларів на при-
дбання боєприпасів і навчання вій-
ськовослужбовців. При цьому
частина коштів (3 млн.), буде ви-
трачена на «протидію дезінформа-
ції з боку Росії». Тим часом в Литві
розпочалися навчання протитан-
кових підрозділів НАТО «Мисли-
вець-2018», на яких будуть відпра-
цьовувати оборонні дії на випадок
військового вторгнення Росії.
Санкцій забагато не буває
В квітні список американських
санкцій розширився ще на 26 осіб з
путінського «двору» і 14 компаній,
що належать російським олігархам.
Нові заходи проти громадян і ком-
паній РФ вводяться відповідно до
закону про протидію противникам
США за допомогою санкцій
(CAATS). Принципова відмінність
цього режиму санкцій полягає в
тому, що обмеження зачіпають не
лише безпосередніх фігурантів, але
й їхніх контрагентів, якщо ті про-
водили «істотні транзакції» в ін-
тересах осіб зі списку.
ПопритещотакізаходиВашинг-
тону завдали чималих збитків на-
ближеним до Кремля товстосумам і
зробили великий бізнес РФ токсич-
ним на території США, варто заува-
жити, що на даному етапі фактор
санкцій не є достатнім аргументом
для хоча би часткової корекції полі-
тики Росії. Насправді олігархи в Ро-
сії давно еволюціонували в клас
державних менеджерів, активи яких
фактично належать єдиній кремлів-
ській корпорації. Реального впливу
на вироблення політичних рішень
«підсанкційні» російські багатії не
мають. Зрештою, в якості «компен-
сації за незручності» частина втра-
чених внаслідок дії санкцій статків
лояльних «олігархів» буде компен-
сована за рахунок федерального бю-
джету РФ.
Тож, за оцінкою ЦДАКР, у своїх
зовнішньополітичних розрахун-
ках, в тому числі і щодо України,
Кремль не зважатиме на гаманці
кількох десятків представників ро-
сійського списку Форбс. Дієвими у
середньостроковій чи навіть ко-
Російська сторона може вимагати
від керівництва Альянсу відхилити
інтеграційні ініціативи Києва напе-
редодні саміту НАТО, який відбу-
деться в липні 2018 р.
Що на даному етапі фактор санкцій
не є достатнім аргументом для
хоча би часткової корекції політики
Росії
Дієвими у середньостроковій чи
навіть короткостроковій перспек-
тиві антиросійські санкції стануть
лише у тому випадку, якщо їхній
об’єм буде пропорційний тим обме-
женням, які змусили дати задній хід
Іран та КНДР. Питання про готов-
ність Заходу до такого кроку є з
розряду риторичних
11. 11
роткостроковій перспективі анти-
російські санкції стануть лише у
тому випадку, якщо їхній об’єм
буде пропорційний тим обмежен-
ням, які змусили дати задній хід
Іран та КНДР. Питання про готов-
ність Заходу до такого кроку є з
розряду риторичних.
12. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 16 квітня 2018
12
Експерти Центру досліджень
армії, конверсії та роззброєння
(ЦДАКР) після проведеного аналі-
зу констатують катастрофічний
стан літакобудування та галузі та
закликають уряд терміново ство-
рити і реалізувати програму реані-
мації авіабудівної галузі. При цьо-
му в ЦДАКР вважають, що проект
стратегії відродження авіабудуван-
ня до 2022 р., який нині розробля-
ється в уряді, не відображає повно-
ти лиха і не може врятувати галузь
від катастрофи.
Згідно з пропозиціями ЦДАКР,
до удосконаленої програми мають
увійти наступні пункти.
1. Перейти від виробництва лі-
таків-демонстраторів до серійної
продукції шляхом формування
суттєвого за обсягом замовлення
купувати Україна в особі відомств-
замовників і вітчизняних авіапере-
візників. Для перших повинен бути
сформований нормальний держза-
мовлення, для других - пільгові
умови придбання, знову-таки, за
підтримки держави. Йдеться пере-
дусім про літаки сімейства Ан-
148/158/178 та Ан-132. Для реаліза-
ції цих кроків має бути створено
урядовий орган, що виробляє і реа-
лізовує військово-промислову по-
літику (або має відбутися суттєве
переформатування під ці завдання
Мінекономрозвитку).
Більш правильним решенням
було б створити літакобудівний
Потрібна термінова програма реанімації
авіабудівної галузі
У дзеркалі
експертноі
думки
Підготовлено експертами ЦДАКР
В ЦДАКР вважають, що проект
стратегії відродження авіабудуван-
ня до 2022 р., який нині розробляєть-
ся в уряді, не відображає повноти
лиха і не може врятувати галузь від
катастрофи
13. 13
консорціум (з поступовим вклю-
ченням в нього й приватних під-
приємств), вивести його з-під
юрисдикції ГК «Укроборонпром»,
сформувати наглядову раду за
участю недержавних експертів, і
почати реалізацію поетапного пла-
ну виведення галузі з кризи в ре-
жимі повної прозорості.
Зокрема, коли в 1979 р. бразиль-
ський Embraer з’явився на світово-
му авіакосмічному Le Bourget з ма-
леньким літачком, гіганти, в тому
числі ОКБ Антонова, що демон-
стрували у Парижі військові тран-
спортники, навіть не звернули ува-
ги на нову амбітну підприємство.
Вже у 2013 році, виводячи на світо-
вий ринок новий військовий тран-
спортник КС-390 (ще тільки плану-
ючи підняти його в небо у другій
половині 2014 роки), бразильська
влада почали інвестиційний про-
ект в розвиток КС-390 в розмірі 2,4
млрд. дол. - у вигляді прямих за-
мовлень. Такий приклад є показо-
вим для України, яка на межі втра-
ти літакобудівної галузі.
Хоча на підтримку всього ві-
тчизняного авіабудування на п’ять
років українські чиновники при-
пускають направити з державного
бюджету кошти в сумі 7,5 млрд грн.
(така цифра фігурує у проекті роз-
порядження уряду щодо реалізації
концепції відродження українсько-
го авіабудування), вона не є достат-
ньою в умовах необхідності заку-
півлі агрегатів іноземного
виробництва. На прямі замовлення
мають спрямовуватися щонаймен-
ше 2,5 – 3 млрд. грн щороку.
2. Негайно повинні бути пере-
глянуті затверджені парламентом
пільги для ввезення іноземних ре-
гіональних літаків в Україні (їх
ВРУ продовжила до 2023 року -
для повітряних машин з вагою від
10 до 30 тон і місткістю від 44 до
110 пасажирів - тобто прямих кон-
курентів Ан-140, Ан-148, Ан-158).
До цього ж пункту відноситься і
прийняття рішень на прямий ім-
порт. Наприклад, експертні орга-
нізації засмучені одноосібним
прийняттям міністром МВС А.
Аваковим рішення закупити у
Франції гігантську партію з 55
вертольотів виробництва компа-
нії Airbus Helicopters. До речі, за
такі гроші можна побудувати
близько десятка різних типів літа-
ків Антонова - для Міноборони,
МНС, ДПСУ. Саме для страховки
від подібних рішень потрібен єди-
ний урядовий орган.
3. Для заміщення російських
комплектуючих український авіа-
пром повинен сформувати і зро-
бити пропозиції щодо комплекта-
ції літаків західними агрегатами
- під час закупівлі та експлуатації
їх на ринках третіх країн. Шлях
цей неблизький, але у ньому є
сенс. Так, не можна не погодитися
з конструкторами ДП «Антонов»,
що заміщення російських комп-
лектуючих Ан-148/158/178 та ін-
На прямі замовлення мають спря-
мовуватися щонайменше 2,5 – 3
млрд. грн щороку
14. 14
ших машин є практично повним
перепроектуванням. Але без роз-
герметизації законсервованої і
від цього дещо протухлої галузі її
не врятувати. До цього ж пункту
належить невідкладне проведен-
ня реструктуризації і акціонуван-
ня всіх підприємств літакобуду-
вання - з метою приватизації. Ще
на рівні 2004 р. ЦДАКР пропону-
вав залишити в державній влас-
ності тільки КБ літакобудування,
а 100-відсоткові пакети акцій се-
рійних виробництв реалізувати
інвесторам, переважно західним.
Час показав справедливість цієї
ідеї ...
4. На найвищому рівні має бути
вирішено питання кредитування
авіапрому під невеликі річні про-
центні ставки, в тому числі, через
іноземні банки під державні гаран-
тії уряду України. Вже згадана вище
Бразилія для розвитку Embraer при
кредитуванні встановила кредитну
ставку в 3-3,5%.
5. Необхідна повна ревізія ка-
дрової політики в галузі. Зокрема,
припинити призначення на клю-
чові посади людей, які не мають
відношення до авіабудування. А
також вкрай важливо відмовити-
ся від сумнівних послуг осіб, ра-
ніше звільнених з фірми Антоно-
ва за вчинки, несумісні з кодексом
честі українського літакобудівни-
ка (нині відомо, що багато «ко-
лишніх» просто рвуться в мене-
джери ДП «Антонов» – серед них
є й такі, що передавали обладнан-
ня російської стороні або «злива-
ли» ціни іранській стороні в ході
переговорів про продаж техноло-
гії виробництва Ан-140).
У будь-якому випадку слід ро-
зуміти, що йдеться про ризики
повної втрати Україною літакобу-
дування як передової високотех-
нологічної галузі, яка разом із ра-
кетно-космічною галуззю
складала найвагомішу визитівку
країни.
Необхідна повна ревізія кадрової
політики в галузі. А також вкрай
важливо відмовитися від сумнівних
послуг осіб, раніше звільнених з
фірми Антонова за вчинки, несуміс-
ні з кодексом честі українського
літакобудівника
15. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 16 квітня 2018
15
Витоки появи у Великій Брита-
нії сил територіальної оборони ся-
гають епохи середньовіччя. У но-
вітній історії офіційною датою їх
заснування вважається 1 квітня
1908 р., коли на підставі закону
«Про територіальні та резервні
сили»1
, прийнятого роком раніше,
у британській армії були проведе-
ні певні військові реформи. Згідно
з цим законодавчим актом, відбу-
лося об’єднання цивільних Добро-
вольчих сил та кавалерійських
підрозділів Територіальних до-
1 Territorial and Reserve Forces Act 1907. –
[Електронний ресурс]. – Режим доступу:
https://en.wikipedia.org/wiki/Territorial_and_
Reserve_Forces_Act_1907
бровольчих частин йоменів2
, а ко-
лишня міліція3
перетворилася на
спеціальний резерв регулярної ар-
мії. З початком цього процесу була
уніфікована штатна структура різ-
норідних підрозділів, які отрима-
ли однакову військову форму, екі-
пірування та оснащення і після
реорганізації стали територіаль-
ними батальйонами регулярної
англійської армії. Водночас, кілька
2 Йомени – соціальний прошарок, з якого у
давні часи набирали слуг для лицарів, а у се-
редні віки – лучників до королівської армії.
Після англійської революції у XVII столітті
цей прошарок почав зникати з історичної
арени, але сам термін зберігся у назві іррегу-
лярних військових частин.
3 Міліція у Великій Британії виконувала роль
народного ополчення.
Територіальна оборона країни:
британський досвід
Володимир Паливода, старший науковий співробітник
відділу проблем національної безпеки
Національного інституту стратегічних досліджень
16. 16
полків зберегли свою унікальність
та залишили деякі ознаки ідентич-
ності. На час створення територі-
альні сил нараховували у своїх ла-
вах 269 тисяч осіб. Їх основним
завданням була територіальна
оборона Британських островів,
окремі підрозділи залучалися до
охорони правопорядку в містах та
селищах у ролі констеблів4
та ба-
льї5
. Пізніше функції територіаль-
них сил розширювалися й особо-
вий склад став залучатися до
посилення регулярних частин
британської армії.
Підрозділи «територіалів», як
правило, несли службу лише у меж-
ах власної країни, але у період Пер-
шої світової війни понад 70 баталь-
йонів добровільно вирушило
воювати на французькому театрі
воєнних дій, а потім – до Єгипту,
Індії та інших колоній Британської
імперії.
У 1918 р. територіальні сили
були розформовані, але вже за два
роки почався новий набір до цього
формування, яке отримало назву
Територіальна армія (ТА). З враху-
ванням тогочасних реалій, у складі
ТА зменшувалась кількість піхот-
них батальйонів та кавалерії. За-
мість скорочених частин створю-
вались артилерійські підрозділи,
на озброєння «територіалів» над-
4 Констебль - нижчий поліцейський чин.
5 Бальї - суддя, який займався розглядом
справ щодо тяжб, грабунків та вбивств.
ходили бронеавтомобілі. У 1922 р.
були сформовані 2 бригади проти-
повітряної оборони, які мали захи-
щати Лондон від нальотів ворожої
авіації.
Під час Другої світової війни
чисельність ТА збільшилась майже
вдвічі – до 440 тисяч осіб. Після її
закінчення «територіалів» знову
скоротили, та з початком холодної
війни британський уряд був зму-
шений зміцнювати допоміжні сили
британської армії, створюючи на-
Плакат часів Другої світової війни.
Джерело: https://en.wikipedia.org/wiki/
File:Volunteer_with_Me_for_the_Territo-
rial_Army_Art.IWMPST14588.jpg
17. 17
віть нові підрозділи ТА (зокрема, у
Північній Ірландії). У 1950-і роки
частина армійських резервістів
брала участь у Корейській війні та
у військовому конфлікті, відомому
як Суецька криза.
У 1967 р. відбулася наступна ре-
організація ТА з ліквідацією її пол-
кової та дивізійної структури. Під-
розділи новоствореного
Територіального та добровольчого
армійського резерву (TДАР) були
розділені на чотири категорії:
TДАР I – могли бути використа-
ні для проведення будь-яких опе-
рацій;
TДАР II – могли бути задіяні в
операціях НАТО, зокрема, для під-
тримки рейнського угрупування
британської армії на території
ФРН;
TДАР III – суто територіальна
оборона;
TДАР IV – корпус підготовки
офіцерів-резервістів6
.
У 1998 р., за висновками Стра-
тегічного оборонного огляду, чи-
сельність ТА7
поступово піддавала-
ся скороченню і на 2006 р.
становила 34 тисячі осіб. За штат-
ним розкладом мало бути 42 тися-
чі, але британці неохоче записува-
лись на службу в «територіали».
6 Wienand Drenth. The Territorial Army 1967-
2000. – [Електронний ресурс]. – Режим до-
ступу: https://www.orbat85.nl/documents/
The%20Territorial%20Army%201967-2000.pdf
7 У 1979 р. TДАР повернуто попередню на-
зву - Територіальна армія.
У відповідності до плану «Май-
бутні резерви-2020», розробленого
міністерством оборони Великої
Британії у 2011 р., були передбачені
певні зміни у системі підготовки
армійських резервістів (за прикла-
дом підрозділів Національної гвар-
дії США). ТА вкотре змінила назву,
ставши тепер Армійським резер-
вом (АР)8
. Також заплановано, що
його кількість складатиме 35 тисяч
резервістів при 84 тисячах військо-
вослужбовців Сухопутних військ
ЗС Великої Британії (на 2017 р. це
співвідношення оцінювалось, як 26
тисяч до 80 тисяч).
АР поділяється на три види під-
розділів: національного рівня, регі-
онального рівня і так звані спонсо-
ровані. Усього в країні - 236
підрозділів АР, дислокованих у 206
містах. Підрозділів першого рів-
ня – лише 14, і вони більш спеціа-
лізовані, ніж регіональні. Посади у
них адресовані кандидатам, які ма-
ють відповідний досвід та кваліфі-
кацію у громадянському житті, за
такими напрямками: зв’язок, меди-
цина, інженерні науки, управління
персоналом, логістика, розвідка
(зокрема, лінгвістика).
Обов’язковий термін навчання ста-
новить як мінімум 19 днів (зазви-
чай, складається з двох вихідних та
15 днів щорічного тренувального
8 Territorial Army «to be renamed the Army
Reserve». – [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://www.bbc.com/news/uk-
politics-19940848
18. 18
табору). Недоліком служби у цих
підрозділах є те, що «територіалам»
доводиться подорожувати на зна-
чну відстань до свої частин. Водно-
час усі витрати на відрядження від-
шкодовуються, а кількість навчань
протягом року менша, ніж у під-
розділах інших видів.
Підрозділи регіонального рів-
ня (їх налічується 222) розосеред-
жені по всій країні і мають різну
спеціалізацію: піхотні, технічні,
логістичні, зв’язку. Більшість з них
не потребують спеціальних нави-
чок. Обов’язковий термін навчан-
ня становить як мінімум 27 днів
(зокрема, два тижні щорічного
тренувального табору), яке прово-
диться у вихідні дні, а іноді й у ве-
чірній час.
Останній вид підрозділів ство-
рюється на основі угоди між ком-
панією та МО Великої Британії.
Особи, які висловили бажання
проходити службу в АР, продовжу-
ють працювати за своїми цивіль-
ними спеціальностями, але у рам-
ках завдань, поставлених перед АР.
Близько 2 тисяч таких резервістів
служили в Іраку та Афганістані.
Для добровольців, які хочуть
долучитися до АР, існує спеціаль-
ний веб-сайт - http://www.armyjobs.
mod.uk. На цій сторінці викладені
базові вимоги до кандидатів: вік від
17 до 43 років; громадянство Вели-
кої Британії, Ірландії чи однієї з
держав Британської Співдружнос-
ті; 5-річний ценз проживання у
країні на момент подачі заяви про
прийом до АР.
Якщо кандидат відповідає цим
вимогам, він повинен звернутися
до Військового бюро інформації і
кар’єри, яке є першим етапом на
шляху до служби у АР, і пройти там
співбесіду з одним із професійних
радників стосовно усіх аспектів
цієї служби. Потім доброволець
має зробити наступне. По-перше,
вибрати вид підрозділу (найпро-
стіше можна потрапити до підроз-
ділів регіонального рівня, які наби-
рають особовий склад з місцевих
жителів). По-друге, встановити
контакт з вибраним підрозділом і
домовитися про його відвідання
для вивчення умов і прийняття
остаточного рішення про вступ на
службу. По-третє, отримати запро-
шення на кваліфікаційну співбесі-
ду. Якщо доброволець вибирає під-
розділ національного рівня, то
йому прийдеться пройти її вже під
час відвідання підрозділу. По-
четверте, виконати фізичні та пси-
хологічні тести. У разі їх успішного
виконання, особа вважається фор-
мально прийнятою до АР і може
розпочати базову підготовку.
Кандидати на офіцерські поса-
ди, крім зазначеного, повинні мати
ще й вищу освіту і виконати низку
тестів на придатність і вміння ке-
рувати підлеглими. У разі отриман-
ня позитивної оцінки, такі канди-
дати проходять курс підготовки,
який складається з декількох моду-
19. 19
лів і загалом триває 59 днів, у на-
вчальному центрі або у Королів-
ській військовій академії у
Сандхерсті.
Базова підготовка для тих, хто
вже зарахований на службу до АР,
зазвичай, триває близько року. У
підрозділах регіонального рівня
вона проходить у вихідні у самому
підрозділі або в одному з багатьох
міжрегіональних навчальних цен-
трів АР. Для бійців підрозділів на-
ціонального рівня ця підготовка
проводиться на подібних засадах
на базі підрозділів регіонального
рівня або на централізованих чоти-
ритижневих курсах. У ході базової
підготовки «територіали» вивча-
ють статути, військову терміноло-
гію, основи тактики, штатне озбро-
єння, правила першої допомоги,
картографію. Підготовка завершу-
ється двотижневими табірними
зборами при одному з армійських
навчальних центрів та виконанням
серії випускних тестів. Після цього
боєць АР відбуває у розпоряджен-
ня свого підрозділу, де й проходить
службу, згідно з визначеними
обов’язками.
За участь у навчаннях «терито-
ріали» отримують грошову винаго-
роду, яка розраховується на основі
річного грошового забезпечення
солдата регулярної армії з тією ж
спеціальністю, військовим зван-
ням та досвідом. Гроші виплачу-
ються один раз на квартал за кож-
ний повний день навчання.
Новобранець АР отримує 35 фун-
тів стерлінгів за день, після закін-
чення базової підготовки сума
збільшується до 43 фунтів стерлін-
гів, а потім зростає залежно від по-
Джерело: https://www.examiner.co.uk/news/west-yorkshire-news/new-era-army-reservists-
huddersfield-7064097
20. 20
садових обов’язків та звання. Раз
на квартал також компенсуються
витрати на поїздки, харчування
тощо. Після виконання вимог про-
ходження мінімального річного
навчання (27 днів у підрозділі регі-
онального рівня або 19 днів у під-
розділі національного рівня), «те-
риторіал» отримує щорічну
додаткову винагороду, яка протя-
гом п’яти років може зрости від
квоти 424 до понад 1600 фунтів
стерлінгів.
Якщо боєць АР бере участь у за-
рубіжних операціях, він отримує
доплату за різницю з його цивіль-
ною заробітною платою (якщо вона
є) і право на оплачувану відпустку
при поверненні.
Крім фінансових переваг, АР
пропонує «територіалам» додатко-
ві бонуси: екскурсії з пригодами,
заняття спортом або товариські за-
ходи (вечірки для друзів і рідних).
Екскурсії організовуються у на-
вчальних центрах як за кордоном,
так і у Великій Британії, зазвичай, у
рамках відпочинку під кінець на-
вчального процесу. Вони фінансу-
ються різними спортивними това-
риствами АР, а «територіали»
мають можливість отримати додат-
кові кваліфікації, наприклад, з дай-
вінгу, стрибків з парашутом чи аль-
пінізму. Наступним бонусом є
можливість займатися індивіду-
альними чи командними видами
спорту. Кожний підрозділ АР має
власних інструкторів з фізичного
виховання, які допомагають «тери-
торіалам» вибирати та розвивати
спортивні уподобання.
21. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 16 квітня 2018
21
Сучасна Турецька Республіка
перетворилася на потужну регіо-
нальну державу із помітною полі-
тико-культурною та економічною
експансією на євразійському про-
сторі, сильною армією та спец-
службами. Держава на практиці
створює певні передумови для тво-
рення «Великого Турану», демон-
струє пострадянським країнам й
тюркомовним народам Росії, Украї-
ни, Китаю зразок динамічної соці-
ально-економічної моделі розви-
тку й захисту традиційних
цивілізаційних цінностей при збе-
реженні світської моделі держави із
інституціональною демократією.
Відбулося відчутне зростання
економічного й воєнно-технічного
потенціалу Туреччини, у тому чис-
лі – за рахунок прискореного роз-
витку власного ВПК (який у 2016 р.
сягнув обсягу в 8 млрд. доларів, з
яких 2 млрд. надійшли від експорту
озброєнь) та закупівлі сучасної
зброї. Це, поряд із тривалим пере-
бування при владі прихильників
пантюркістського курсу (ще у 1992
р. тодішній прем’єр-міністр Сулей-
ман Демірель висунув гасло тво-
рення навколо Анкари «тюрксько-
го світу від Адріатики до Великого
китайського муру»), відчутними
націоналістичними настроями та
впливовими позиціями відповід-
них партій у суспільстві, достатньо
сильною консолідацією населення
навколо харизматичного націо-
Cухопутний компонент сил спеціальних
операцій Турецької Республіки
Дмитро Вєдєнєєв,
доктор історичних наук, полковник запасу
Андрій Слюсаренко,
кандидат історичних наук, полковник
22. 22
нального лідера Реджепа Ердогана,
створили передумови для посилен-
ня зовнішньополітичної самостій-
ності та активності, що супрово-
джується мілітаризацією держави.
Країна намагається демонстру-
вати особливу позицію у воєнно-
політичній діяльності НАТО (відо-
ма, зокрема, відмова Анкари у 2003
р. дозволити вторгнення із своєї
території американських військ у
північний Ірак в ході військової
кампанії проти режиму Саддама
Хусейна). Туреччина веде жорстку
боротьбу із курдським сепаратиз-
мом, попри його підтримку США,
енергійно втрутилася у бойові дії в
Сирії, займає рішучу й прагматич-
ну позицію у стосунках з Ізраїлем
та з арабським світом. Анкара до-
тримується політики гнучкого об-
стоювання власних (передовсім,
економічних та воєнно-технічних)
інтересів у відносинах з Росією. Не-
абияку зацікавленість Туреччини
виявляє в українських справах, на-
магаючись, зокрема, створити дов-
гострокові економіко-бізнесові по-
зиції у південних регіонах України,
енергійно застосовує освітньо-
культурні та гуманітарно-релігійні
важелі впливу (т.зв. «м’яку силу»)
для утвердження у середовищі
тюркомовних народів України, пе-
редовсім – кримських татар.
Міжнародна активність Анкари
спирається на мілітарну потугу та
модернізацію збройних сил (вклю-
чаючи створення власної ракетної
зброї та закупівлю новітніх засобів
ППО). Країна традиційно приділяє
підвищену увагу розвитку військ
спеціального призначення, які пе-
ретворилися у сили спеціальних
операцій (ССО, їх загальна чисель-
ність, з урахуванням відповідних
формувань жандармерії та поліції,
сягає 50 тис. чол., і поступається за
цим покажчиком, імовірно, лише
США) та виступають важливим й
дієвим важелем зовнішньої воєнно-
політичної активності Туреччини.
Бойові можливості ССО Туреччини
зросли і в ході реалізації масштаб-
ного Плану модернізації збройних
сил (до 2016 р.). Самі ССО склада-
ються із відповідних компонентів у
складі Сухопутних військ (СВ),
ВМС, ВПС, військ жандармерії та
поліції. По суті, створено націо-
нальну модель ССО, основу якої
складає їх сухопутний компонент.
Вже з кінця 1940-х рр. налаго-
джується співробітництво з ЦРУ
США та розвідками західноєвро-
пейських спецслужб по лінії робо-
ти проти СРСР та інших соціаліс-
тичних країн Східної Європи.
Зокрема, глава турецької розвідки
Тефік-бей особисто опікувався
спільним з англійською розвідкою
МІ-6 закидування до радянського
Закавказзя груп грузинських полі-
темігрантів на чолі із Жорданія,
проти завдяки своєчасній виперед-
жувальній інформації відомого
агента радянської розвідки «Тома»
(Кіма Філбі, який займав керівні
23. 23
посади в британській розвідці) емі-
сарів були затримані.
У 1952 р. Туреччина (яка до 1943
р. включно була у приязних відно-
синах з нацистською Німеччиною,
постачала їй стратегічну сировину
та не виключала нападу на СРСР)
вступила в НАТО, у 1955 р. – до во-
єнно-політичного блоку СЕНТО, а
у 1959 р. підписала угоду з США
про воєнне співробітництво, на її
території розміщуються американ-
ські військові бази, стартові пози-
ції ракетних середньої дальності із
ядерними зарядами (виведені після
врегулювання Карибської кризи).
Саме у період ескалації «холодної
війни», у 1953 р., створюється пер-
ша структура із розвідувально-під-
ривними функціями – Відділ спеці-
альної війни (GLADIO).
Творення власне військ СпП
збройних сил (ЗС) Туреччини по-
чинається з 1949 р., коли у складі
збройних сил організували «1-у по-
вітряно-десантну групу» (фактич-
но - взвод) у складі гвардійського
полку, до якої з 1958 р. додалася 2-а,
у 1963 р. – 3-я повітряно-десантні
групи. Вони ж десантувалися у по-
вному складі та відіграли активну
роль під час успішного вторгнення
Туреччини на о. Кіпр в січні 1974 р.
та окупації північної частини ост-
рову. Від початку підготовку ту-
рецьких спецпризначенців-коман-
Джерело: http://vestikavkaza.ru/news/Turetskie-kommandos-vzyali-pod-kontrol-siriyskiy-
Dzharablus-SMI.html
24. 24
дос здійснювали американські
інструктори в піхотній школі в м.
Чанкири.
На основі досвіду згаданої опе-
рації, війська спеціального призна-
чення незабаром розрослися до
трьох окремих бригад по 5 тис. бій-
ців у кожній, а саме: повітряно-де-
сантної, парашутної командос й
парашутної морської піхоти. В
основу підготовки військ СпП по-
клали західні стандарти, подібні
британській SAS та американсько-
му елітному загону «Дельта». На
основі бригади військ СпП могло
бути сформовано 50 розвідуваль-
но-диверсійних загонів по 12-14
чол. кожний із глибиною виведен-
ня в тил противника на 250 км.
Тоді ж, у 1960-1970-і рр., в умо-
вах підготовки до можливої масш-
табної війни з СРСР та країнами
Варшавського договору, було ви-
значено специфічну модель добір-
них військ Туреччини, яка сполу-
чала готовність як до спеціальних
акцій (глибинної розвідки, дивер-
сій тощо) у разі війни із регуляр-
ною армію сильного противника,
так і можливість їх бойового засто-
сування в операціях основних сил.
Згадана повітряно-десантна брига-
да СпП, зокрема, мала артилерій-
ський дивізіон, решта – роти вогне-
вої підтримки.
Крім того, у складі Сухопутних
військ (СВ) додатково запровадили
дві окремі бригади командос, бри-
гаду командос 4-го армійського
корпусу, окремий полк командос
7-го армійського корпусу. Такі бри-
гади СВ мали за штатом 6700 чол., з
яких 160 – офіцерів, розвідувальну
роту й 4 батальйони командос, а на
озброєнні - 24 безвідткатних гар-
мат, 18 106-мм та 40 81-мм міноме-
ти, 6 комплексів протитанкових ке-
рованих ракет, понад 200
радіостанцій. На випадок серйоз-
ної війни мобілізаційні можливос-
ті дозволяють додатково розгорну-
ти шість бригад військ
спецпризначення, п’ять із яких ви-
значалися для боротьби с розвіду-
вально-диверсійними формуван-
нями на власній території. Було
налагоджено дворічну базову під-
готовку командних кадрів спецп-
ризначенців СВ у розвідувальних
школах та на основі військового
училища в Егридирі, щорічно ви-
пускалися 50 офіцерів та 250 унтер-
офіцерів.
Уже у 1980-і рр. сукупна чисель-
ність військ спецпризначення
(включаючи командос та морські
формування) ЗС Туреччини дося-
гала 30 тис. вояків, а в особливий
період могла зростати до 60 тис.
Необхідно враховувати, що спеці-
альні дії на суходолі могли вести і
добірні частини спецпризначення
ВМС країни, які включали два за-
гони бойових пловців: підводний
оборонний (SAS, захист від дивер-
сій військово-морських баз, стоя-
нок флоту тощо) та підводний
ударний (SAT або «Дельфін»).
25. 25
Останній міг застосовуватися, у
т.ч., для ведення розвідки на сухо-
долі, здійснення бойових рейдів по
тилах противника силами малих
груп, контртерористичних опера-
цій (всі бійці SAT навчалися пара-
шутній справі).
До того ж у 1967 р. утворюються
жандармські війська спеціального
призначення, котрі до 1990-х рр.
розрослися до 6 жандармських
полків (по три батальйони у кож-
ному) і 6 жандармських батальйо-
нів командос. У мирний час вони
несли охоронно-поліцейську служ-
бу у важкодоступних місцевостях
Східної Анатолії та на островах в
Егейському морі (відповідно, на
власних островах архіпелагу були
розміщені і підрозділи спецпризна-
чення Греції, відносини з якою на-
були напруги після збройного кон-
фліктунаКіпріу1974р.).Увоєнний
час жандармські елітні війська пла-
нувалося збільшити до шести бри-
гад із передачею їх командуванню
Сухопутних військ.
Оскільки військові кола та армія
як така традиційно відіграють ви-
ключну роль у регулюванні політич-
ного життя країни (виступаючи, зо-
крема, гарантом світської моделі
розвитку Туреччини, її достатньо
самостійної позиції у зовнішній по-
літиці), то на еволюції розвідуваль-
но-спеціального компоненту ЗС по-
значалися і перевороти, які
здійснювали мілітарні кола. Як вва-
жають дослідники, потужний ім-
пульс реорганізації національного
розвідувального співтовариства на-
дав воєнний переворот 1980 р., піс-
ля якого почалася реалізація довго-
строкової програми модернізації
системи управління силовими
структурами, розвідувальними ор-
ганами включно.
Природно, що сили спецприз-
начення (найбільш розвинуті у
складі СВ ЗС Туреччини), слугують
інструментом воєнно-розвідуваль-
ної діяльності та взаємодіють із ар-
мійською спецслужбою – Головним
розвідувальним управлінням Гене-
рального штабу (ГРУ ГШ) ЗС Ту-
реччини. Базовим правовим актом,
який регламентує діяльність вій-
ськової розвідки Туреччини вва-
жається закон «Про Генеральний
штаб ЗС Туреччини» від 31 липня
1970 р., який визначає принципи,
пріоритети та головні програми,
якими керується начальник Гене-
рального штабу у підготовці до ві-
йни збройних сил Туреччини (у т.ч.
у сфері розвідки). Відповідно до за-
кону начальник Генерального шта-
бу видав директиву «Обов’язки та
відповідальність Генерального
штабу», згідно з якою обов’язки в
галузі розвідки покладені на на-
чальника Головного розвідуваль-
ного управління Генерального шта-
бу. Для здійснення спеціальних
операцій важливо те, що закон на-
дав відповідні права силам і засо-
бам розвідки щодо операцій з пере-
слідування та захоплення членів
26. 26
терористичних організацій і пред-
ставників антиурядових сил у т.ч. і
за кордоном.
ГРУ є основним органом вій-
ськової розвідки збройних сил Ту-
реччини, підпорядковується безпо-
середньо начальнику ГШ ЗС. ГРУ
ГШ здійснює стратегічну (у т.ч.
агентурну) військову розвідку в ін-
тересах командування збройних
сил. Оперативна й тактична (вій-
ськова) розвідка ведеться в інтере-
сах оперативних об’єднань
(з’єднань), організується підрозді-
лами військової розвідки за видами
(родами) збройних сил. В цілому,
об’єктовими пріоритетами ГРУ ви-
ступають Російська Федерація,
Україна, Греція, грецька частина Кі-
пру, Болгарія, Сербія і Чорногорія,
Македонія, Іран, Сирія, Вірменія, а
також озброєний воєнно-політич-
ний рух курдів, радикальних ісла-
містських формувань на кшталт
ІДІЛ тощо. Серед основних завдань
армійської розвідки реалізація яких
потребує залучення (забезпечення)
оперативно-бойових дій ССО, мож-
на виокремити такі як:
• планування розвідувальних за-
ходів у країні та закордоном;
• підготовка диверсійно-розвіду-
вальних груп для проведення
спеціальних операцій у тилу про-
тивника;
• контррозвідувальний захист
формувань ЗС Туреччини;
• виконання розвідувальних і спе-
ціальних завдань у рамках анти-
терористичних операцій (бо-
ротьбизкурдськимсепаратизмом
як у країні, так і за її межами) в
Джерело: http://factmil.com/publ/strana/turcija/sily_specialnogo_naznachenija_tureckoj_
respubliki_2013/29-1-0-295
27. 27
Південно-Східній Анатолії та
Північному Іраку, прикордонних
регіонах Сирії);
• організація координації і взаємо-
дії з іншими національними
спецслужбами з питань отриман-
нярозвідувальнихданихвійсько-
вого характеру.
Власне Командування сил спе-
цоперацій (начальник – посада
корпусного генерала) як функціо-
нальний компонент військової ор-
ганізації держави було створено на
базі ГШ ЗС Туреччини у 1992 р. і
підпорядковується начальнику Го-
ловного оперативного управління
ГШ. Розглянемо сучасну організа-
цію сухопутного компоненту ССО
Туреччини. Відповідно до концеп-
туальних та нормативно-статутних
уявлень ССО збройних сил Туреч-
чини можуть бути задіяні в мир-
ний та воєнний час, на території
противника під час бойових дій, в
умовах загострення міжнародної
та внутріполітичної обстановки.
При цьому пріоритетними форма-
ми і методами оперативно-бойових
дій вважаються ведення спеціаль-
ної розвідки, проведення диверсій,
антитерористичні заходи, рейдові
операції в тилу противника, пошу-
ково-рятувальні дії тощо.
Керівництво військами СпП СВ
здійснює командування СВ, а певні
частини СпП напряму включені до
складу ССО та підпорядковані на-
чальнику ГШ. У ССО є Команду-
вання тилу із батальйоном тилового
забезпечення, Школа спеціальних
операцій. Для аеромобільного за-
безпечення спецоперацій існує спе-
ціальний авіаційний полк.
Підрозділом центрального під-
порядкування виступає добірний
підрозділ СпП СВ (підрозділ пошу-
ку та порятунку у ранзі бригади),
вояки якого (до 340 осіб) ретельно
відбираються із професіоналів усіх
родів військ. За тактикою дій, фор-
мам і методам застосування та під-
готовки дана структура ідентична
загону відомому «Дельта» ССО
США, і визначається для антитеро-
ристичних дій, звільнення заруч-
ників і полонених. Структурно
складається із штабу, 4 батальйо-
нів, підрозділів забезпечення, для
виконання спецзавдань підрозділ
може виставити одночасно 6 груп
по 12-14 співробітників.
Відомо про існування бригади
спеціальних операцій центрально-
го підпорядкування (до 640 осіб),
куди входять штаб, 8 батальйонів
та підрозділи забезпечення. Ба-
тальйон здатен виставити 6 груп по
12 бійців. Загалом бригада в змозі
сформувати до 48 розвідувально-
диверсійних груп (РДГ) по 10-12
чол., або до 100 РДГ по 5-6 бійців. В
частині служать виключно профе-
сіонали із знанням двох і більше
іноземних мов, обов’язковою під-
готовкою до агентурно-оператив-
ної роботи.
Батальйон взаємодії із цивіль-
ним населенням (до 250 чол., штаб,
28. 28
штабна рота, три спеціальні роти)
слугує базою розгортання та спеці-
альної підготовки загонів парти-
занського руху у разі такої необхід-
ності в особливий період.
Основу ж сухопутного компо-
ненту ССО складають чотири бри-
гади командос, бригада гірських ко-
мандос та два окремих полка
командос. Бригади й окремі полки
командос СВ входять організаційно
до складу польових армій та опера-
тивно підпорядковуються їх шта-
бам. Загальна чисельність сил СпП
СВ сягає 40 тис. чол. Основними
функціями цих частин виступають:
• розвідка стратегічних об’єктів
противника й системи їх оборони;
• проведення диверсій на основі
здобутої розвідувальної інфор-
мації;
• приховані дії у тилу противника
в інтересах основних військ;
• розгортання партизанського
руху у запіллі противника;
• здійснення антитерористичних
заходів;
• визволення заручників, полоне-
них тощо.
Частини командос СВ дислоку-
ються переважно на кордонах з
Іраком та Сирією, для зручності
боротьби із військовими форму-
ваннями (пешмерга) Курдської ро-
бітничої партії (КРП) та інших
курдських організацій, які висту-
пають за створення держави Кур-
дистан, а також радикальними іс-
ламістськими угрупованнями.
Структуру бригади командос
(до 6000 осіб) утворюють три ба-
тальйони, батарея причепної арти-
лерії, підрозділи підтримки: вогне-
вої, зв’язку, постачання, інженерної
та медичної. На озброєнні коман-
дос, окрім різноманітної автома-
тичної зброї (включаючи і кулеме-
ти MG3, FN MAG, 12,7-мм М2НВ,
40-мм гранатомети М79 и М203),
перебувають 60-мм міномети М2,
81-мм UTI, 107-мм Ml06ASP, 120-
мм HY12DL, ПТРК «Мілан», «Тоу»
та 106-мм безвідкатні гармати RCL
М40 («Кобра»).
Транспортні засоби представле-
ні багатоцільовими легковими ав-
томобілями підвищеної прохіднос-
ті «Ленд Ровер Дефендер» різних
марок, броньовані автомобілі в
розвідувальному варіанті «Акреп»,
військові вантажівки «Ml51» і
«М37».
Профільна підготовка командос
поділяється на оперативну й спеці-
альну. Оперативна підготовка но-
сить загальновійськовий характер,
вивчається і захист від зброї масо-
вого ураження. Тактичний вишкіл
передбачає вивчення методів гли-
бинної та польової розвідки, іно-
земних мов, вогневої, інженерної,
топографічної справи, , тактики
проведення антитерористичних та
пошуково-рятувальних операцій
тощо. Вельми напруженою є спеці-
альна фізична підготовка, у межах
якої, зокрема, передбаченні марш-
кидки на відстань 100 км із виклад-