ВИКЛИКИ і РИЗИКИ Безпековий огляд ЦДАКР № 22 (109)

1. Безпековий огляд ЦДАКР № 22 (108)
30 листопада 2018
Редакційна колегія Зміст

2. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 30 листопада 2018
2
Безпековий огляд «ВИКЛИКИ і
РИЗИКИ» Центру досліджень армії,
конверсії та роззброєння (ЦДАКР,
www.cacds.org.ua ) здійснюється
аналітиками ЦДАКР за підтримки
банку «Аркада». Для підготовки
оглядів залучаються відомі
експерти, дипломати, військові
фахівці та спеціалісти усіх відомств,
що працюють у безпековому
середовищі України.
Метою публікацій Безпекового
огляду «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ»
є оперативне та аналітичне
інформування зацікавлених
профільних структур, ЗМІ та
громадян, що цікавляться
актуальними проблемами безпеки
України.
Кожний огляд присвячений
короткому періоду (1 – 2 тижні),
та містить експертні думки, які
можуть не збігатися з офіційною
позицією української влади.
@2014 Центр досліджень армії,
конверсії та роззброєння
У разі цитування обов’язкове
посилання на ЦДАКР
Редакційна колегія:
Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКР
Копчак В.І. – відповідальний секретар, заступник директора ЦДАКР
Самусь М.М. — заступник директора ЦДАКР з міжнародних питань
Члени Редакційної колегії:
Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної
безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт»
(2005-2010 рр.)
Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия
и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-
консалтингової компанії (ІКК) Defense Express
Кабаненко І.В. – заступник міністра оборони (2014 р.), перший
заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.),
член Експертної Ради у галузі національної безпеки
Конопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської
безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член
Експертної Ради у галузі національної безпеки
Литвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і
оборони України
Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense
Review»
Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної
Ради у галузі національної безпеки
Поляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник
міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра
оборони України (2014 р.)
Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки,
директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК)
Defense Express
Щербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний
і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр
охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)

3. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 30 листопада 2018
3
ЗМІСТ
Загальні
оцінки
У дзеркалі
експертноі
думки
Аналітичні
розробки
Основні виклики та ризики для України у другій половині
листопада 2018 року
Економічне шпигунство: зростання масштабів і агресивності.
Частина 2
Ризики іноземних інвестицій та приватизації стратегічних
підприємств ОПК
Карабахская проблематика в контексте последних
турбулентностей вокруг региона Южного Кавказа
На сторожі ісламської революції

4. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 30 листопада 2018
4
До літопису російсько-україн-
ської війни 25 листопада 2018 року
увійде як день, коли протистояння
на Азові перейшло в гарячу фазу.
Новому етапу протистояння пере-
дувала тривала гра нервів. У берез-
ні Кремль використав ситуацію
навколо затримання українськими
прикордонниками кримського ри-
боловецького судна «Норд» як
привід для посилення військової
присутності в акваторії Азовського
моря. Станом на кінець жовтня Ро-
сія зосередила в цьому невеликому
водному просторі, що знаходиться
осторонь «автобанів» світової по-
літики, угруповання у більш ніж
120 військових кораблів і катерів.
Паралельно РФ розпочала частко-
ву економічну блокаду українських
приазовських портів у формі по-
стійних перевірок судів, які пере-
тинали Керч-Єнікальський канал.
Кремль відчуває цілковиту все-
дозволеність через обмежений по-
тенціал Військово-морських сил
України (ВМСУ) на Азові. Росія
розглядає ВМСУ як слабку ланку
українського війська. Для росій-
ського командування вітчизняний
військовий флот на Азові завжди
був камінцем в чоботі, що здатен
спричинити лише незначний дис-
комфорт.
Тому рішення Ради нацбезпеки
і оборони (РНБО) України від 6 ве-
ресня 2018 року про створення в
Азовському морі окремого кора-
Загальні
оцінки
Основні виклики та ризики для України
у другій половині листопада 2018 року
Фахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР)
пропонують свій аналіз ключових тенденцій у сфері безпеки і оборони першої
половини листопада 2018 року.

5. 5
бельно-катерного угрупування,
оснащеного ракетною та артиле-
рійською зброєю спричинило роз-
дратування в Кремлі. Наприкінці
вересня РФ нервово відреагувала
на проходження двох українських
кораблів (пошуково-рятувального
судна «Донбас» та буксиру «Ко-
рець») через Керченську протоку.
За деякими повідомленнями,
росіяни вдавалися до небезпеч-
них маневрувань. Командир по-
ходу, капітан 1-го рангу Дмитро
Коваленко, згодом запевняв, що
українські моряки готувалися до
конфлікту з російськими прикор-
донниками. Тоді минулося без
ексцесів.
Захоплені Росією кораблі (рей-
довий буксир «Яни Капу» і катери
«Бердянськ» та «Нікополь») йшли
до Азовського моря за тим самим
курсом, що й «Донбас» та «Корець».
Що ж змінилося за два місяці?
Чому РФ вдалася до неприхованої
агресії, грубо порушивши при цьо-
му норми Договору між Україною
та Російською Федерацією про
співробітництво у використанні
Азовського моря і Керченської
протоки та Конвенції ООН з мор-
ського права?
Хронологія розвитку конфлік-
ту свідчить, що довгий час росій-
ська сторона вагалася як реагувати
на присутність кораблів ВМСУ в
Керченській протоці. Ймовірно, за-
тримка пов’язана з тим, що рішен-
ня приймалося верхівкою росій-
ської влади. До речі, на
оприлюдненому аудіозаписі пере-
говорів між російськими прикор-
донниками та їх командуванням
під час атаки на українські кораблі
поблизу Керченської протоки, мова
йде про те, що ситуацію контролює
саме Путін.
Зовнішня політика РФ, особли-
во після 2014 року, виказує патоло-
гічне невміння Кремля планувати
свої дії стратегічно та прораховува-
ти наслідки своїх рішень на декіль-
ка кроків вперед. Публічні заяви
російського самодержця свідчать
про втрату останніх крихт раціо-
нального мислення. Менше з тим,
фахівці ЦДАКР пропонують погля-
нути на ключові фактори Азово-
керченської кризи.
Зовнішньополітичний контекст
російської агресії в районі Азов-
ського моря та Керченської прото-
ки:
• Через атаку на ВМСУ, Кремль
надіслав недвозначний сигнал
Заходу – реінтеграція Криму су-
проводжуватиметься повно-
масштабним збройним конфлік-
том. Для європейських столиць
такий сценарій табуйований.
Відтак Кремль розраховує, що
шантаж великою війною зму-
сить європейців тиснути на Київ
у питаннях стратегії відновлен-
ня українського суверенітету в
ОРДЛО та Криму. В той же час, у
такий спосіб Москва намагаєть-
ся відволікти увагу міжнародної

6. 6
спільноти від порушень Мін-
ських угод (зокрема проведення
так званих виборів голів псевдо-
республік «ЛДНР»).
• Розгорнувши пряму агресію на
морі, Путін зондує реакцію
НАТО. Альянс отримав чергове
нагадування - в разі вступу Укра-
їни до лав організації, НАТО
отримає «бонус» у вигляді гаря-
чого конфлікту з РФ. Цілком
можливо, такою була реакція
Москви на заяви, що пролунали
напередодні в рамках Парламент-
ської асамблеї (ПА) НАТО. Так у
спеціальному звіті «Протидія ро-
сійським гібридним загрозам:
оновлення» зазначено, що ПА
НАТО виступає за надання Укра-
їні чіткої перспективи членства у
Альянсі. («Грузії, Україні та Мол-
дові, а також країнам Західних
Балкан слід дати чітку перспекти-
вучленстваякуНАТО,таківЄС.
Їх прийняття має ґрунтуватися
виключно на втіленні критеріїв
членства»). У документі також
міститься заклик до вирішення
проблем «сірих зон» у Східній
Європі.«ЗалишаючикраїниСхід-
ної Європи у невизначеності, ми
будемо заохочувати подальшу
російську агресію та напруже-
ність у відносинах із Заходом», -
дає висновок автор звіту, депутат
Верхньої Палати парламенту Ве-
ликої Британії Лорд Джоплінг.
• Керченська криза – перший тест
нового енергопроекту Москви
«Турецький потік», який експор-
тує блакитне паливо в обмін на
геополітичну лояльність. Буда-
пешт та Софія, які претендують
на спорудження «продовження»
російського газопроводу через
їхню територію дотримуються
доволі нейтральної позиції. МЗС
Угорщини вперто уникає згадок
про дії Росії, як агресію, а
прем’єр-міністр Болгарії Бойко
Борисов закликав Україну і Ро-
сію до діалогу та стриманості.
Особлива увага Москви в цьому
контексті прикута до поведінки
Анкари. Напередодні, 19 листо-
пада президенти Туреччини та
Росії запустили першу нитку га-
зопроводу «Турецький потік».
Турецький лідер Реджеп Таїп Ер-
доган уже запропонував свої по-
слуги посередника. Він перего-
ворив з президентами України,
США та Росії і пообіцяв підняти
тему Азово-керченської кризи
на саміті G-20. Ватро зауважити,
що в ході листопадового візиту
до Туреччини, український пре-
зидент запевняв: «Важливими
для нас є запевнення Туреччини,
що вона не залишиться осторонь
питань повзучої агресії в Азов-
ському морі». Тепер українська
сторона вустами командувача
ВМС ЗС України Ігоря Ворон-
ченка висловила прохання до
Анкари закрити протоку Бос-
фор для російського флоту. В
ЦДАКР вважають, що Туреччи-

7. 7
на не піде на такий крок. По-
перше з точки зору міжнародно-
го права, Росія та Україна (як,
власне, і сама Туреччина) не зна-
ходяться в стані війни, тож апе-
ляція до норм Конвенції Монтре
1936 року, яка встановлює суве-
ренітет Туреччини над прото-
ками Босфор і Дарданелли, не
має під собою твердого ґрунту.
По-друге, слід враховувати со-
юзницькі відносини Анкари та
Москви в сирійській проблема-
тиці – сьогодні Ердоган не нава-
житься жертвувати на угоду
Україні безпекою власної країни.
Більше того, руки турецького ке-
рівництва Росія міцно зв’язала
проектом атомної електростан-
ції «Аккую» і газопроводами
«Турецький потік» та «Блакит-
ний потік».
Контекст російсько-україн-
ських відносин:
• Керченська криза створила мож-
ливість для відпрацювання сце-
нарію тотальної блокади україн-
ських портів на Азові. Так,
станом на вечір 28 листопада
Маріуполь та Бердянськ були
фактично заблоковані Росій-
ською Федерацією для заходу та
виходу суден.
• Інша мета - спровокувати Украї-
ну на односторонній вихід з До-
говору між Україною та Росій-
ською Федерацією про
співробітництво у використанні
Азовського моря і Керченської
протоки. З часу загострення си-
туації навколо Азову в Україні
часто лунають заклики розірва-
ти дану угоду в односторонньо-
му порядку. Однак листопадове
загострення демонструє перед-
часність такого кроку, адже саме
цей документ значною мірою об-
ґрунтовує позицію Києва в кон-
флікті.
• Через ескалацію конфлікту на-
вколо Керченської протоки Ро-
сія перешкоджає створенню
бази ВМСУ на Азові (в м. Бер-
дянськ). Тим самим Кремль ви-
казав свої амбіції контролювати
Азовське море від берега до бе-
рега (саме так Москва інтерпре-
тує зафіксований в міждержав-
них угодах статус Азову як
внутрішнього моря Росії та
України).
• В діях Москви зчитується пом-
ста за дотримання Києвом шля-
ху на зближення з НАТО. Масла
в вогонь підлила Верховна Рада –
напередодні відбулось позитив-
не голосування (конституцій-
ною більшістю) щодо
закріплення в Конституції Укра-
їни євроінтеграційного курсу.
• Заручники. Переговори в рамках
процесу звільнення українських
громадян, які досі утримуються
в застінках ЛДНР, поставлені на
паузу як мінімум до президент-
ських виборів. Тепер Путін захо-
пив 24 заручники, і розіграє цю
карту по-повній. В Білокам’яній

8. 8
обрали тактику приниження
українських військовиків, що, за
задумом, має надломити мо-
ральний стан українського вій-
ська та суспільства. Показово,
що захоплені екіпажі Росія ого-
лосила злочинцями і влаштува-
ла показове судилище. На укра-
їнських військовослужбовців
чиниться моральний, а можливо
й фізичний тиск. З них вибива-
тимуть сфабриковані «свідчен-
ня» про злочинні накази україн-
ського командування. Власне,
відповідний вектор висвітлення
подій в роспропаганди уже роз-
горнуто – залишається лише
підживлювати його новими фай-
ками. До переговорного процесу
щодо звільнення моряків-бран-
ців Кремль намагатиметься за-
лучити своїх агентів впливу в
Україні. За розрахунком Москви,
участь проросійської «опозиції»
в цій режисованій виставі при-
несе їй дивіденди напередодні
виборів. Втім досвід обміну
кремлівських бранців свідчить,
що витягнути наших моряків з
російських казематів буде вкрай
непросто.
Як Росія довела Україну до
воєнного стану
«Україна знаходиться під загро-
зою повномасштабної війни з Ро-
сійською Федерацією», – такими
словами мотивував рішення
РНБОУ про введення воєнного
стану в 10 областях президент Пе-
тро Порошенко. Ввечері 26 листо-
пада Верховна Рада «з боями» ухва-
лила відповідний законопроект.
Останніми днями в ЗМІ цирку-
лює дискусія, лейтмотивом якої є
питання – чому аналогічний ре-
жим ввели в 2014-15 роках, коли
масштаб російської агресії був
значно більший, ніж сьогодні. Се-
кретар РНБО Олександр Турчи-
нов пояснює унікальність ситуації
так: «Вперше вони (росіяни -
ЦДАКР) неприховано атакували
озброєні сили України. Раніше це
робилося приховано, раніше вони
використовували своїх військових
без розпізнавальних знаків». Він
додав, що окрім «небезпечної об-
становки і провокацій в Чорному
та Азовському морях», Київ спо-
стерігає активну підготовку вій-
ськових підрозділів Російської Фе-
дерації, яка відбувається поблизу
південних, східних і північних
кордонів України.
Атака РФ на українські кораблі
є прямим виявом збройної агресії,
тож введення воєнного стану на
частині території країни вбачаєть-
ся раціональним кроком влади. В
перу чергу, це дозволить посилити
систему цивільної безпеки. Окрім
того, відпрацювання механізму ре-
агування у випадку наступу РФ –
важливий елемент посилення стій-
кості держави та суспільства. В
цілому, воєнний стан не допоможе
краще підготуватись до війни з Ро-

9. 9
сією, але, безсумнівно, приверне
увагу міжнародної спільноти до
України.
Коаліція «занепокоєних»
Реакція Західної Європи вияви-
лась досить стриманою. Так, Гене-
ральний секретар ОБСЄ Томас Гре-
мінгер заговорив про деескалацію з
обох сторін: «Я закликаю Україну
та Російську Федерацію демонстру-
вати стриманість, відмовитися від
будь-яких подальших провокацій
та негайно розпочати діалог з ме-
тою зниження ризику подальшого
напруження в регіоні». Речниця
Європейської зовнішньополітич-
ної служби Майя Коціянчич зазна-
чила наступне: «Ми очікуємо, що
Росія відновить свободу руху в
Керченській протоці і закликаємо
всіх дотримуватися максимальної
стриманості для негайного зняття
напруженості». При цьому захід-
ноєвропейські дипломати відмов-
чуються щодо ініціативи запрова-
дження Євросоюзом нових санкцій
у зв’язку з діями Росії на Азові.
Глава МЗС Франції Жан-Ів Ле
Дріан закликав обидві сторони
«виявляти стриманість». Очільник
дипломатії Німеччини Хайко Маас
заявив, що Берлін готовий стати
посередником між Москвою і Киє-
вом, щоб «цей конфлікт не пере-
творився на серйозну кризу». По-
середництво ФРН виглядатиме
дивно на фоні продовження будів-
ництва «Північного потоку-2».
Очевидно, що московський газ па-
морочить голови в Берліні. Але, ця
геополітична млосність може доро-
го коштувати не тільки Україні. В
той же час, непослідовною вигля-
дає вимога Києва щодо збереження
об’ємів транзиту блакитного пит-
лива з РФ в умовах відкритої агре-
сії Кремля. Відтак Україні варто
піднімати питання про квотування
імпорту російського газу в Європу.
Повертаючись до огляду міжна-
родної реакції на Азово-керчен-
ську кризу, доцільно виокремити
позицію НАТО. «НАТО повністю
підтримує суверенітет і територі-
альну цілісність України, включно
з її правами на мореплавство у те-
риторіальних водах. Ми закликає-
мо Росію забезпечити безпере-
шкодний доступ до українських
портів в Азовському морі відповід-
но до міжнародного права» - йшло-
ся в заяві, оприлюдненій речницею
Північноатлантичного альянсу Оа-
ною Лунджеску. Втім, за оцінкою
ЦДАКР, наразі відповідь Північно-
атлантичного альянсу є досить
млявою. Відкрита російська агре-
сія проти європейської країни ста-
вить перед НАТО цілком конкретні
запитання: чи готовий Альянс то-
лерувати агресію Росії в Європі?
Чи готова НАТО діяти як воєнно-
політична структура, а не «клуб по
інтересам»? Чи готова НАТО зая-
вити про повагу до існуючого між-
народного права як до вищої цін-
ності, яка утримує сучасний

10. 10
світовий порядок від сповзання в
провалля правового хаосу та вирі-
шення питань виключно з позиції
сили ? Якщо НАТО проковтне ро-
сійську агресію в Керченській про-
тоці, питання про ефективність
цієї структури перетвориться з ри-
торичного на практичний. Більше
того, недооцінка загрози РФ цього
разу стане фактичним запрошен-
ням до ще більш грубих і цинічних
порушень суверенітету України в
недалекому майбутньому.
Між іншим, дана ситуація нага-
дує реакцію Альянсу на провока-
цію РФ навколо остова Тузла восе-
ни 2003 року. Попри те, що
тогочасне керівництво України
спрямувало зовнішньополітичний
вектор в сторону євроатлантичної
інтеграції, НАТО залишилось
осторонь першого наступу путін-
ської Росії в чорноморському регіо-
ні. В Брюсселі «стояння на Тузлі»
розглядали через призму україно-
російських відносин, відповідною
була і реакція – мовляв «домовляй-
тесь самі». Кучма і Путін порозумі-
лись. Одним з результатом тих по-
дій стало укладання правового
режиму Азовського моря, який
значною мірою розв’язує руки кра-
їні-агресору.
Однак в російсько-українських
відносинах сьогодні вирують інші
стихії. В критичний момент прези-
дент Порошенко навіть не зміг
зв’язатися з Путіним – довелось
терміново підключати до перегово-
рів канцлера ФРН Ангелу Меркель
(на піку загострення в 2003 росій-
ський президент також декілька
днів уникав прямого зв’язку з Лео-
нідом Кучмою).
Відтак роль НАТО в питанні за-
безпечення безпеки регіону нині
безпрецедентно висока. Вгамувати
запал агресора може лише збіль-
шення присутності кораблів
Альянсу в акваторії Чорного моря.
«Києву варто запропонувати по-
стійне базування на ротаційній
основі кораблів країн НАТО у во-
єнно-морських базах ВМС Украї-
ни» - вважає директор ЦДАКР Ва-
лентин Бадрак. «Стосовно
військового компоненту – Україні
потрібна термінова допомога для
нарощування бойового складу
ВМС України» - додає експерт.
Окрім того, через дипломатичні ка-
нали слід вимагати проведення Ко-
місії Україна-НАТО на найвищому
рівні – зокрема, закликати керівни-
цтво Альянсу зайняти більш про-
активну роль в питанні розблоку-
вання важливих напрямів
співпраці Києва та НАТО.
У якості асиметричних дій
Україна може активно використо-
вувати підрозділи спецпризначен-
ня. «Окрім підготовки до оборони
морського узбережжя, забезпечен-
ня протидесантних операцій, ви-
ставлення мінних загороджень, по-
силення бойової охорони, мають
розроблятися асиметричні проти-
дії – як руйнація російської інфра-

11. 11
структури і озброєнь. Маю на увазі
навіть такі речі, як руйнація Кер-
ченського мосту, підготовка до
здійснення диверсій проти росій-
ських військових кораблів» — вва-
жає директор ЦДАКР Валентин
Бадрак.
Море чи суша: звідки чекати
нового нападу?
В ЦДАКР вважають, що на морі
можливості РФ доволі обмежені.
На водному театрі бойових дій Ро-
сія не має змоги використовувати
проксі-сили для прикриття власної
експансії. Атака на ВМСУ автома-
тично зриває всі маски. Відтак в
ЦДАКР схильні вважати, що най-
більша загроза конвенційного ха-
рактеру залишається саме на Дон-
басі – там, де Кремль може
маскувати агресію під «громадян-
ський конфлікт». Тому доводиться
констатувати – внаслідок останніх
подій зростає ймовірність того, що
РФ «підігріє» конфлікт на Донбасі,
щоб відволікти Захід від протисто-
яння на Азові. Справність «пере-
микача» Росія перевірила одразу
після захоплення наших кораблів.
В російських ЗМІ та сегменті со-
цмереж була поширена дезінфор-
мація про масований обстріл укра-
їнською армією жилих кварталів
Донецька (до ситуації на Донбасі
апелював і представник РФ на тер-
міновому засіданні Радбезу ООН).
Цьому сприяє й пропагандист-
ська накачка та низький поріг на
застосування зброї, що культиву-
ється в середовищі російської во-
єнщини. (З яким осатанінням ко-
мандир російського корабля «Дон»
«давив» український буксир «Яни
Капу», на відео, що розлетілося
просторами інтернету!)

12. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 30 листопада 2018
12
26 червня 2018 року Указом
Президента № 185/2018 було введе-
но в дію рішення Ради національ-
ної безпеки і оборони України
«Про вдосконалення державної по-
літики щодо забезпечення Зброй-
них Сил України та інших військо-
вих формувань оборонною
продукцією іноземного виробни-
цтва, а також сприяння розвитку
співробітництва оборонних під-
приємств України з іноземними
партнерами». Відповідно до п.2) рі-
шення було визначено «у місячний
строк внесення змін до актів Кабі-
нету Міністрів України щодо спро-
щення процедур надання підпри-
ємствам різних форм власності
повноважень на імпорт товарів
військового призначення за умови
наявності у них укладених дилер-
ських договорів з виробниками
цих товарів, а також підприєм-
ствам, які є розробниками та/або
виробниками продукції оборонно-
го призначення, повноважень на
імпорт товарів військового призна-
чення для використання у власно-
му виробництві та на експорт това-
рів військового призначення
власного виробництва».
Такий крок, відповідно до офі-
ційних заяв, мав на меті зокрема
дозволити прямий експорт власної
продукції без посередництва дер-
жавних спеціалізованих компаній
всім виробникам військової техні-
ки і зброї незалежно від того, нале-
Ризики іноземних інвестицій
та приватизації стратегічних
підприємств ОПК
У дзеркалі
експертноі
думки
Віктор Плахута,
виконавчий директор Фонду «Вільна Україна»

13. 13
жать вони до державного сектора
або приватного.
У серпні 2018 р. Уряд прийняв
рішення (постанова КМУ №805 від
29.08.2018) щодо вдосконалення
політики, направленої на спрощен-
ня процедур надання суб’єктам
господарювання різних форм влас-
ності повноважень на право здій-
снення експорту, імпорту товарів
військового призначення та това-
рів, які містять відомості, що ста-
новлять державну таємницю. На-
справді, було дещо скорочено
перелік необхідних документів, та
в окремих випадках відмінено не-
обхідність узгодження з ДК «Укро-
боронпром».
Що далі?
Чому постало питання
лібералізації ?
Представники державних орга-
нів вважають, що експортний
контроль потрібен, по-перше, —
для протидії поширенню зброї ма-
сового ураження і ракетних засо-
бів її доставки та підтримки
міжнародної стабільності, по-
друге, — для захисту політичних,
економічних і військових інтере-
сів держави, оскільки він ставить
перепону для придбання творця-
ми такої зброї «чутливих» товарів
і технологій. Крім того, в даний
час експортний контроль є
невід’ємною частиною регулюван-
ня зовнішньоекономічної діяль-
ності всіх розвинених країн.
На противагу чиновникам, пред-
ставники ділових кіл в свою чергу
вважають, що експортний контроль
заважає здійсненню ними зовніш-
ньоекономічної діяльності, оскіль-
ки для отримання дозволу на екс-
порт доводиться виконувати певні
процедури, а це вимагає витрат часу
і фінансових ресурсів.
Необхідно підкреслити, що пра-
вове регулювання торгівлі зброєю
здійснюється на базі міжнародних
угод і національних механізмів
контролю за передачею ОВТ.
Складна і всеосяжна система
експортного контролю зазнає кри-
тики з боку приватних компаній,
які вважають її занадто жорсткою,
складною для розуміння і занадто
довгою у виконанні.
Практичні результати зусиль з
реформування політики в сфері
експортного контролю — дуже об-
межені. Тиск з боку оборонної про-
мисловостінакористьпом’якшення
обмежень на передачу товарів вій-
ськового призначення та подвійно-
го використання посилюється, так
як лібералізація цього процесу іс-
тотно підвищує шанси компаній в
боротьбі за вигідні контракти на
ринку ОВТ. Багато представників
ділових кіл і громадськості висту-
пають за необхідність реформи для
приведення у відповідність інтере-
сів вільної торгівлі з цілями дер-
жавного експортного контролю.
При чому більше всього змага-
ються за лібералізацію експортних

14. 14
операцій. Це свідчить, що інтереси
держави та бізнесу часто не співпа-
дають – і таку ситуацію треба ви-
рівнювати.
Для чого потрібен експортний
контроль
Державна влада в Україні утри-
мує монополію на експорт зброї, та
здійснює це через жорстку прези-
дентську вертикаль управління
ВТС. Жорсткий державний контр-
оль дозволяє запобігати нелегаль-
ним передачам ОВТ і уникати не-
потрібної конкуренції між
українськими підприємствами на
зовнішніх ринках.
Експортний контроль стосуєть-
ся вузької групи товарів, так само
як і порівняно невеликої групи ви-
робників цих товарів. Але це не
применшує значення експортного
контролю, так як він покликаний
забезпечувати дотримання міжна-
родних конвенцій і режимів нероз-
повсюдження зброї масового ура-
ження, які, в той же час, не
забороняють використання контр-
ольованих товарів і технологій в
мирних цілях. Державна політика в
галузі експортного контролю є
складовою частиною її внутріш-
ньої і зовнішньої політики. Сам
експортний контроль є одним з ін-
струментів в системі військово-
технічного співробітництва.
Експортний контроль в Україні
ґрунтується на дозвільному меха-
нізмі здійснення експорту контро-
льованих товарів і технологій, який
реалізується за допомогою ліцензу-
вання зовнішньоекономічних опе-
рацій. Рішення про видачу або про
відмову у видачі дозволів прийма-
ється на міжвідомчому рівні за до-
помогою комплексної оцінки ризи-
ків, пов’язаних з окремою
експортною угодою.
Принципами експортного
контролю, згідно з положеннями
ЗУ «Про державний контроль за
міжнародними передачами това-
рів військового призначення та
подвійного використання» є: пріо-
ритетність національних інтере-
сів України — політичних, еконо-
мічних та військових, захист
яких є необхідним для забез-
печення національної безпеки;
обов’язковість виконання міжна-
родних зобов’язань; узгодження
процедур і правил державного
експортного контролю з міжна-
родно-правовими нормами та
практикою; забезпечення взаємо-
дії з міжнародними організаці-
ями та іноземними державами в
галузі державного експортного
контролю з метою зміцнення між-
народної безпеки і стабільності, у
тому числі з метою запобігання
розповсюдженню зброї масового
знищення та засобів її доставки.
Виходячи з цього, можна окрес-
лити мету експертного контро-
лю — захист державних інтересів;
реалізація вимог міжнародних до-
говорів України в нерозповсю-
Жорсткий державний контроль
дозволяє запобігати нелегальним
передачам ОВТ і уникати непотріб-
ної конкуренції між українськими
підприємствами на зовнішніх
ринках

15. 15
дження зброї масового ураження,
засобів її доставки, а також в галузі
контролю за експортом продукції
військового і подвійного призна-
чення; створення умов для інтегра-
ції економіки України у світову
економіку; протидію міжнародно-
му тероризму.
З огляду на те, що національна
безпека країни передбачає як вій-
ськову, так і економічну безпеку,
трактувати поняття експортного
контролю, очевидно, слід не тільки
з позиції вимог міжнародних кон-
венцій та режимів у галузі нероз-
повсюдження зброї масового ура-
ження, учасницею яких є Україна,
але більш широко — захист інтер-
есів України, та створення умов для
інтеграції її економіки у світову
економіку.
Пропущена ланка в системі
органів влади
Відповідно до законодавства,
головними суб’єктами у формуван-
ні та реалізації державної політики
у сфері експортного контролю є:
МК ВТС ЕК
Міжвідомча комісія з політики
військово-технічного співробітни-
цтва та експортного контролю
при апараті РНБО забезпечує реа-
лізацію рішень Комітету з політи-
ки військово-технічного співробіт-
ництва та експортного контролю
при Президентові України, та ви-
конує обов’язки цього Комітету,
що виникли за час його діяльності.
МЕРТ
Міністерство економічного роз-
витку і торгівлі відповідальне за
формування та реалізацію держав-
ної політики у експортного контр-
олю.
ДСЕКУ
Реалізацію державної політики
в галузі державного експортного
контролю забезпечують централь-
ний орган виконавчої влади, що
реалізує державну політику у
сфері державного експортного
контролю — Державна служба екс-
портного контролю України.
ДК Укроборонпром
У зв’язку з відсутністю в Україні
органу влади, який би здійснював
координацію національних під-
приємств під час здійснення ними
зовнішньоекономічної діяльності з
товарами військового призначен-
ня, постановами Кабінету Міні-
стрів України такі функції покладе-
но на Державний концерн
«Укроборонпром».
Головним завданням при узго-
дженні маркетингу ринку збуту та
зовнішніх цін при проведенні зо-
внішньоторговельних операцій з
товарами військового призначення
задекларовано недопущення, на-
самперед, конкуренції між україн-
ськими експортерами на регіональ-
нихринкахозброєннятавійськової
техніки.
При цьому, існує конфлікт ін-
тересів в повноваженнях ДК «Укро-
боронпром»: будучи суб’єктом гос-

16. 16
подарювання концерн має
регуляторні функції в ВПК, та од-
ночасно — преференції на експорт
та імпорт у цій сфері.
На думку багатьох експертів,
здійснював координації для націо-
нальних підприємств повинен ви-
конувати Центральний орган вико-
навчої влади, що забезпечує
формування та реалізує державну
військово-промислову політику.
Створення його передбачено в ЗУ
«Про національну безпеку Украї-
ни».
В умовах лібералізації та мож-
ливості виходу виробників товарів
військового призначення на між-
народний ринок ОВТ запобігання
невиправданій конкуренції між
українськими експортерами набу-
ває особливої актуальності.
Існуючі проблеми
З урахуванням проведених екс-
пертних обговорень, можуть бути
сформульовані наступні ключові
для експортерів проблеми застосу-
вання процедури експортного
контролю:
1. Тривалі терміни підготовки до-
кументів і висока вартість посе-
редництва.
2. Неочевидність (надмірність)
для виробників необхідності
контролю за експортом окре-
мих видів продукції.
На думку багатьох експертів, здій-
снював координації для національ-
них підприємств повинен виконува-
ти Центральний орган виконавчої
влади, що забезпечує формування
та реалізує державну військово-про-
мислову політику. Створення його
передбачено в ЗУ «Про національну
безпеку України».
В умовах лібералізації та можливос-
ті виходу виробників товарів вій-
ськового призначення на міжнарод-
ний ринок ОВТ запобігання
невиправданій конкуренції між
українськими експортерами набуває
особливої актуальності

17. 17
3. Недостатня поінформованість
учасників ЗЕД щодо вимог та
процесі експортного контролю
щодо продукції подвійного при-
значення.
4. Недостатня інформованість
експортерів про статус заявки
на отримання Дозвільних доку-
ментів.
Все це створює неможливість
своєчасно вжити необхідних захо-
дів для виправлення або доповне-
ння потрібних документів. У
зв’язку з цим терміни видачі дозво-
лів можуть збільшуватися. Це в
ряді випадків призводить до відмо-
ви від угоди з боку клієнтів.
Міжнародний досвід:
Електронні системи подачі зая-
вок на видачу ліцензій/дозволів в
деяких розвинених країнах (в Ні-
меччині — ELAN K2, в Канаді —
EXCOL, в Сінгапурі — TradeNet)
дозволяють експортерам стежити
за статусом своєї заявки. У разі ви-
явлення помилки в поданих на роз-
гляд документах експортери мають
можливість своєчасно усунути всі
порушення.
В Сінгапурі нормативний тер-
мін видачі ліцензії становить 5
днів, в Канаді-10 днів, в Австра-
лії-15 днів, в Німеччині-30 днів.
Політика США щодо експорту ОВТ
США мають найбільш розвине-
ною в світі військовою промисло-
вістю і є головним центром НДДКР
в області військових технологій. У
зв’язку з цим вони мають у своєму
розпорядженні і найбільш широ-
кою номенклатурою і кількістю то-
варів, послуг і найбільшим обсягом
інформації, що підлягають контро-
лю і захисту. Однак система екс-
портного контролю в США досить
складна і консервативна. Націо-
нальне законодавство США в галу-
зі експортного контролю вимагає
від виконавчої влади враховувати
міркування зовнішньої політики,
інтереси національної та економіч-
ної безпеки при прийнятті рішень
про ліцензування. Виконавча влада
зобов’язана надавати законодавчої
влади регулярні і детальні звіти
про виконання вимог, встановле-
них національними законодавчи-
ми актами.
США, активно проводячи полі-
тику стимулювання експорту ОВТ,
в той же час прихильні цілям збе-
реження контролю за міжнарод-
ною передачею зброї і військових
технологій, так як останні, на їхню
думку, можуть сприяти збільшен-
ню військових потенціалів інших
країн. Контроль за передачею тех-
нологій використовується також в
якості важливого засобу запобі-
гання поширенню товарів і техно-
логій подвійного призначення, які
можуть бути використані при
створенні зброї масового уражен-
ня, а також ракетних засобів її до-
ставки.
Тобто питання бізнесу, економі-
ки дуже залежить вад питання зо-
Однак система експортного контр-
олю в США досить складна і консер-
вативна. Національне законодав-
ство США в галузі експортного
контролю вимагає від виконавчої
влади враховувати міркування
зовнішньої політики, інтереси
національної та економічної безпе-
ки при прийнятті рішень про ліцен-
зування

18. 18
внішньополітичних інтересів, і на-
впаки.
Ризики неконтрольованого
імпорту ОВТ
Як у мирний, так і у воєнний час
імпорт продукції військового при-
значення створює додаткові ризи-
ки і обмеження для боєготовності
збройних сил, пов’язані з надійніс-
тю постачань, навчанням персона-
лу, супроводом життєвого циклу
ОВТ і т.д. Вони дають про себе зна-
ти навіть при лояльному ставленні
експортера, а при виникненні полі-
тичних розбіжностей стають кри-
тичними.
Крім того, в Україні, яка все ще
володіє індустріальними можли-
востями, надмірне розширення
практики імпорту ОВТ породжує
ризик ігнорування інтересів націо-
нальної оборонної промисловості,
що, своєю чергою, стане фактором
деградації економіки в цілому, нау-
ки, соціальної сфери.
Щоб звести до мінімуму подібні
ризики і виключити прийняття во-
люнтаристських, необґрунтованих
рішень, необхідна чітка система
принципів і вимог при плануванні і
реалізації зовнішніх закупівель
(включаючи трансферт технологій,
локалізацію виробництва, прове-
дення відкритого конкурсу та по-
рівняльних випробувань та ін.).
Тому доцільніше закуповувати
зразки іноземного озброєння та
технологій з метою вивчення, копі-
ювання, використання технічних
рішень, для створення власних су-
часних зразків озброєнь.
Говорячи про можливі закупівлі
ОВТ за кордоном, має сенс розгля-
дати продукцію, придбання якої
відповідає як мінімум трьома кри-
теріями.
По-перше, об’єкти потенційних
покупок за кордоном повинні бути
об’єктивно необхідні Збройним
Силам, чий запит повинен бути ко-
ректно сформований (у тому числі,
на рівні конкретних командувань
військами — одержувачів закупі-
вель), а також розглянуто і схвале-
но незалежними контрольними ор-
ганами.
По-друге, що імпортний про-
дукт не повинен мати конкуренто-
спроможних вітчизняних аналогів
(в т.ч. потенційних — якщо роз-
робка таких силами вітчизняних
КБ неможлива в силу неприйнят-
них тимчасових та/або ресурсних
витрат).
По-третє, продукція не повинна
мати в системі вітчизняних озбро-
єнь провідне місце (повинна бути
локальна), що убезпечить збройні
сили від ризиків зриву поставок.
Рішення про закупівлі інозем-
ної військової техніки повинно
прийматися не одним міністер-
ством оборони, а спільним рішен-
ням промисловості і військових.
Так, щоб кінцевим результатом
стало не придбання партії, припус-
тимо, бронеавтомобілів, а покупка
Як у мирний, так і у воєнний час
імпорт продукції військового при-
значення створює додаткові ризики
і обмеження для боєготовності
збройних сил, пов’язані з надійністю
постачань, навчанням персоналу,
супроводом життєвого циклу ОВТ і
т.д. Вони дають про себе знати
навіть при лояльному ставленні
експортера, а при виникненні полі-
тичних розбіжностей стають
критичними

19. 19
одночасно і нової техніки, і дійсно
проривних технологій, а може
бути, і цілих виробництв в рамках
так званих офсетних програм.
Подальша лібералізація
можлива?
Експорт та імпорт озброєнь як
складова ВТС — завжди знаходять-
ся під контролем держави.
Ініціатива спрямована на спро-
щення існуючої системи експорт-
ного контролю в країні може бути
направлена на — зниження часу
на отримання експортних ліцензій,
підвищення конкурентоспромож-
ності українських товарів шляхом
пом’якшення надмірного регулю-
вання, зниження витрат і адміні-
стративних бар’єрів для держави і
бізнесу та інше.
Але питання лібералізації у цій
сфері не означає, що всім може
бути дозволено все.
Національна система експорт-
ного контролю України заснована
на рекомендаціях багатосторонніх
форумів експортного контролю.
Беручи участь в них і використову-
ючи принцип консенсусу при ухва-
ленні рішень, вона має можливість
для відстоювання своїх національ-
них інтересів, в тому числі виклю-
чення з контрольних списків або
невключення до них товарів і тех-
нологій, які широко поставляються
на експорт російськими організаці-
ями.
Українська система експортного
контролю повністю гармонізована
з системами експортного контро-
лю, що діють в інших країнах, тому
її існування не надає ніяких пере-
ваг іноземним конкурентам (як і
українські експортери, вони зму-
шені подавати заявку на експорт і
отримувати експортні ліцензії).
Нарешті, метою експортного
контролю є не заборона поставки,
а постановка експортованих това-
рів під контроль, щоб виключити їх
використання в незаявлених цілях.
Лібералізація експорту ОВТ по-
винна враховувати наступне: від-
повідність міжнародним домовле-
ностям; бути у відповідності до
зовнішньої політики країни; не
призводити до невиправданої кон-
куренції між українськими експор-
терами; не призводити до «пресин-
гу» з боку посередників та кінцевих
користувачів щодо невиправдано-
го зниження цін на товари та/або
послуги; підвищувати загальну
рентабельність зовнішньоторго-
вельних операцій.
Лібералізація імпорту ОВТ по-
винна враховувати можливий не-
гативний вплив на вітчизняний
військово-промисловий комплекс.
Українська система експортного
контролю повністю гармонізована
з системами експортного контр-
олю, що діють в інших країнах,
тому її існування не надає ніяких
переваг іноземним конкурентам (як
і українські експортери, вони змуше-
ні подавати заявку на експорт і
отримувати експортні ліцензії).
Нарешті, метою експортного
контролю є не заборона поставки, а
постановка експортованих товарів
під контроль, щоб виключити їх
використання в незаявлених цілях

20. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 30 листопада 2018
20
Карабахская проблематика в контексте
последних турбулентностей вокруг региона
Южного Кавказа
В настоящее время вокруг Ка-
рабахского конфликта сложилась
относительно благоприятная воен-
но-политическая ситуация для ак-
тивизации переговорного процес-
са по его разрешению под эгидой
МГ ОБСЕ.
В частности, на линии сопри-
косновения ВС Азербайджанской
Республики (АР) и Республики Ар-
мения (РА) сохраняется стабиль-
ная обстановка. Уровень напря-
женности на линии
соприкосновения ВС АР и РА в
зоне Карабахского конфликта не
выходит за рамки традиционных
нарушений режима прекращения
огня обеими сторонами. Иными
словами, в зоне Карабахского кон-
фликта за редким исключением
(август 2014 года, апрель 2016 года
и февраль 2017 года) не применяет-
ся тяжелое вооружение, что указы-
вает на осознание в Баку и Ереване
последствий эскалации конфликта.
Следовательно, военно-полити-
ческая ситуация вокруг Карабах-
ского конфликта может развивать-
ся в рамках одного из двух
сценариев:
первый – когда сохраняется от-
носительный военно-политиче-
ский баланс сил между АР и РА,
включая баланс геополитических
интересов и влияния РФ, США, ТР,
ИРИ, ЕС;
второй – радикально меняется
баланс сил между вышеуказанны-
Рауф Раджабов,
востоковед,
руководитель информационно-аналитического центра 3RD VIEW,
Баку, Азербайджан

21. 21
ми геополитическими акторами, а
также развиваются качественно
новые взаимоотношения АР и РА с
РФ и США, т.к. меняются их долго-
срочные интересы и приоритеты.
Очевидно, что второй сценарий
может привести к активизации пе-
реговорного процесса по решению
Карабахского конфликта под эги-
дой МГ ОБСЕ. Ведь и РФ, и США
рассматривают сохранение балан-
са сил между АР и РА как один из
факторов своего геополитического
влияния в регионе Южного Кавка-
за. К примеру, анализ российских
военных поставок в АР и РА карди-
нально изменил военную доктрину
двух конфликтующих стран. Так,
официальные власти АР и РА де-
факто перешли от тактики нако-
пления тактического вооружения
АР и РА к тактике пополнения сво-
их стратегических арсеналов.
Поэтому эскалация Карабах-
ского конфликта, которая будет на-
блюдаться вплоть до подписания
политического соглашения между
АР и РА по мирному решению кон-
фликта, не перейдет в военную
фазу. Российская Федерация (РФ),
США, ЕС, Исламская Республика
Иран (ИРИ) и Турецкая Республи-
ка (ТР) этого не допустят. Намере-
ние вышеуказанных геополитиче-
ских акторов изменить баланс сил
в регионе Южного Кавказа не пред-
полагает военное усиление АР и
РА, а направлено на недопущение
возобновления широкомасштаб-
ных боевых действий на линии со-
прикосновения ВС АР и РА.
Препятствия на пути решения
Карабахского конфликта
В рамках переговорного про-
цесса по мирному разрешению Ка-
рабахского конфликта вступили в
противоречие два подхода сопред-
седателей МГ ОБСЕ – РФ и США.
МГ ОБСЕ имеет консенсус лишь в
рамках обновленных Мадридских
принципов, а не «плана Лаврова».
Притом что официальная Москва
лоббирует «план Лаврова». Поэто-
му Кремль при активном участии
ТР и ИРИ заинтересован в реше-
нии Карабахского конфликта в
рамках «плана Лаврова» и долго-
срочном сохранении баланса сил
между АР и РА с целью сохранения
военно-политической стабильно-
сти в регионе Южного Кавказа,
предполагающей формирование
региональной системы безопасно-
сти на Южном Кавказе с централь-
ной ролью в ней РФ.
Так, официальная Анкара, вы-
ступающая за вывод армянских ВС
из оккупированных территорий
АР, заинтересована в скорейшем
решении Карабахского конфликта,
что позволит турецкой стороне в
краткосрочной перспективе транс-
формироваться в евразийский
энергетический хаб на пути транс-
портировки углеводородов из АР,
ИРИ, Центрально-Азиатских ре-
спублик (ЦАР) и других стран
Анализ российских военных поста-
вок в АР и РА кардинально изменил
военную доктрину двух конфликту-
ющих стран. Так, официальные
власти АР и РА де-факто перешли
от тактики накопления тактичес-
кого вооружения АР и РА к тактике
пополнения своих стратегических
арсеналов
Официальная Анкара не заинтере-
сована в эскалации Карабахского
конфликта, что приведет к ухудше-
нию межгосударственных взаимо-
отношений с РФ, ИРИ и РА

22. 22
Ближнего Востока в Европу. Поэ-
тому официальная Анкара не заин-
тересована в эскалации Карабах-
ского конфликта, что приведет к
ухудшению межгосударственных
взаимоотношений с РФ, ИРИ и РА.
Если официальная Анкара стре-
мится также создать в Нахчыван-
ской Автономной Республике
(НАР) свободную экономическую
зону (СЭЗ) и построить железную
дорогу по маршруту «Карс – Иг-
дыр – Нахчыван – ИРИ», то в свою
очередь официальный Тегеран за-
интересован в полноценном функ-
ционировании СЭЗ на армяно-
иранской госгранице.
Официальный Тегеран хоть и
признает территориальную целост-
ность АР, но активно поддержива-
ет политические и торгово-эконо-
мические отношения с РА. В
условиях закрытой госграницы РА
со стороны ТР и нестабильной ар-
мяно-грузинской госграницы, ко-
роткая госграница с ИРИ имеет
для РА ключевое значение.
Очевидно, что Кавказская поли-
тика ТР и ИРИ трансформирует Ка-
рабахский конфликт со всеми вытека-
ющимипозитивнымиполитическими
последствиями для АР и РА.
Однако, США поддерживают
предложения о запуске механизма
расследования ОБСЕ и разверты-
вании датчиков вдоль линии со-
прикосновения ВС АР и РА в зоне
Карабахского конфликта и армяно-
азербайджанской госграницы.
Кроме того, завершающий свою
миссию в Ереване посол США Ри-
чард Миллс недавно заявил, что
любое решение Карабахского кон-
фликта подразумевает возвраще-
ние захваченных у АР территорий.
Но, официальный Ереван счи-
тает, что т.н. «НКР» должна иметь
надежную сухопутную связь с РА и
международные гарантии своей
безопасности. При этом указыва-
ется, что Нагорный Карабах не
имеет будущего в составе АР. Оче-
видно, что долгосрочной целью Ка-
рабахской стратегии РА является
признание независимости «НКР»
на международном уровне, чтобы
затем сделать ее составной частью
РА. Кстати, так представляет себе
исход ситуации и армянская диа-
спора США и Франции. Хотя, по
понятным причинам, РА не заявля-
ет подобной цели официально.
Американское заявление же о
поддержке создания механизмов
расследования в зоне Карабахского
конфликта, является результатом
визита помощника Президента
США Джона Болтона в регион Юж-
ного Кавказа. По мнению Дж. Бол-
тона, это благоприятное заявление
для Еревана, если учесть, что акти-
визация США исходит из интере-
сов РА. Ведь внедрение механизмов
расследования станут дополни-
тельным инструментом сдержива-
ния на линии соприкосновения ВС
АР и РА. Поэтому Баку считает, что
введение механизмов расследова-

23. 23
ния в зоне Карабахского конфлик-
та означает укрепление территори-
ального статус-кво.
Российский фактор
Глава МИД РФ Сергей Лавров
неоднократно заявлял том, что
российская позиция по Карабах-
скому урегулированию совпадает с
позицией США и Франции. При-
том что официальная Москва, в от-
личие от Франции и США, пытает-
ся участвовать в урегулировании
Карабахского конфликта не только
в формате сопредседательства в МГ
ОБСЕ, но и в рамках 3-х сторонне-
го формата РФ – АР – РА.
Позиция РФ по решению Кара-
бахского конфликта обусловлена
геополитическими и геоэкономи-
ческими интересами официальной
Москвы на Южном Кавказе. Прав-
да, РФ считает подконтрольные
«НКР» азербайджанские террито-
рии (7 оккупированных районов
вокруг «НКР») неотъемлемой ча-
стью АР. При этом Кремль утверж-
дает, что Карабахский конфликт
должен быть решен исключитель-
но мирными способами.
РФ дорожит взаимоотношения-
ми с АР по ряду причин:
1. во-первых, АР является важным
игроком на региональном не-
фтегазовом рынке, а также круп-
ным покупателем российского
вооружения;
2. во-вторых, АР занимает страте-
гически важное положение, и
для РФ важен транзитный по-
тенциал АР в контексте реализа-
ции МТК «Север – Юг».
РА зависима от РФ, поскольку
без поддержки Кремля Ереван вы-
вел бы свои войска из оккупиро-
ванных азербайджанских террито-
рий со всеми вытекающими
последствиями. Так, РА получает
сотни миллионов долларов США
на поддержку своих ВС в обмен на
доминирующие позиции россий-
ского бизнеса в экономике РА. РА и
РФ также связаны военно-полити-
ческим союзом посредством ОДКБ
и экономическим – ЕАЭС.
Однако Кремль не намерен под-
держать с ущербом для себя что АР,
что РА. Ведь однозначная поддерж-
ка РА настроит АР враждебно к
РФ, что приведет к сближению АР
с Западом, а это в свою очередь на-
несет серьезный урон геополити-
ческим интересам РФ на южном
направлении. В свою очередь рос-
сийская поддержка АР инициирует
выход РА из ОДКБ и ЕАЭС со все-
ми вытекающими последствиями,
в том числе, с запуском процесса
интеграции Еревана в ЕС и НАТО.
Поэтому РФ поддерживает сбалан-
сированные взаимоотношения и с
АР, и с РА.
ЕС
ЕС не вовлечен в мирный пере-
говорный процесс по Карабахско-
му конфликту и поэтому стремится
лишь не допустить дестабилизации

24. 24
ситуации в регионе Южного Кав-
каза. Брюссель озабочен проблема-
ми на своей периферии из-за ан-
нексии Крыма со стороны РФ и
известных событий на Донбассе,
волны беженцев из стран Ближне-
го Востока и Магриба, а также раз-
ногласий с США по иранской ядер-
ной программе.
Закономерно, что единой пози-
ции по Карабахскому конфликту
ЕС до сих пор не выработал. Госу-
дарства-члены ЕС, декларируя
приверженность принципу терри-
ториальной целостности государ-
ства, де-юре не допускают офици-
альному Баку возможности
применения силы в отношении РА
с целью восстановления террито-
риальной целостности АР. Дело в
том, что в руководящих органах ЕС
нет консенсуса по Карабахскому
урегулированию.
Кроме того, в итоговом доку-
менте последнего саммита «Вос-
точного партнерства» (ВП), целью
которого должен был стать пере-
ход от единой платформы интегра-
ции шести стран-участниц с ЕС к
индивидуальным программам со-
трудничества в рамках националь-
ных интересов стран-партнеров,
официальный Брюссель гаранти-
ровал свою поддержку принципа
территориальной целостности, не-
зависимости и суверенитета всех
своих партнеров. Однако, план со-
вместной деятельности с АР пред-
усматривает учет положений резо-
люций СБ ООН относительно
Карабахского конфликта между АР
и РА, а также решений и докумен-
тов, принятых ОБСЕ. А план взаи-
модействия с РА по части урегули-
рования Карабахского конфликта
предусматривает учет междуна-
родных принципов и норм, в том
числе, принципа самоопределения
народов.
В 2010 году, во время подготов-
ки программы ВП, АР и РА обяза-
лись взаимно признать территори-
альную целостность друг друга.
Таким образом, в программе ЕС ВП
РА де-юре признала Нагорный Ка-
рабах в качестве азербайджанской
территории. В 2012 году ЕС заме-
нил это условие на обязательство
сторон урегулировать Карабахский
конфликт на основе Обновленных
Мадридских Принципов, которые
в определенной мере отражают по-
зицию АР по восстановлению тер-
риториальной целостности и обя-
зательного возвращения
вынужденных переселенцев (ВПЛ)
в места их постоянного прожива-
ния.
В Плане действий ЕС по реали-
зации политики добрососедства
ставится задача содействовать АР в
мирном урегулировании Карабах-
ского конфликта. Однако меры,
предложенные ЕС в Плане дей-
ствий для АР и РА, идентичны, -
разница лишь в порядке приори-
тетности сфер сотрудничества с
ЕС. Однако следует отметить, что

25. 25
результатом Европейской полити-
ки соседства стал запущенный ЕС
механизм обмена военнопленны-
ми.
Иными словами, продеклариро-
ванная официальным Брюсселем
главная цель «Восточного партнер-
ства» - распространение единых
ценностей и норм ЕС на соседние
страны является частью политики,
направленная на вовлечение АР и
РА в свою геополитическую орби-
ту.
Выводы
Во-первых, можно предполо-
жить, что на фоне отсутствия дове-
рия между официальными властя-
ми АР и РА, сопредседатели МГ
ОБСЕ РФ, США и Франция будут
стремиться сохранить статус-кво,
предполагающее сохранение режи-
ма прекращения огня и ведение
переговорного процесса. Притом
что Вашингтон предлагает обеспе-
чить гарантии безопасности на ли-
нии соприкосновения ВС АР и РА,
лишь после приступить к перего-
ворам. Американская тактика про-
диктована тем, что США не желают
решения Карабахского конфликта
на российских условиях, что при-
ведет к усилению стратегических
позиций РФ в регионе Южного
Кавказа.
Следует отметить, что офици-
альный Ереван поддерживает аме-
риканский план, а не «план Лавро-
ва». Тем более что американская
сторона поддерживает контакты с
«НКР», что приветствуется в Ере-
ване и в армянской диаспоре. Кста-
ти, и официальный Баку не прини-
мает «план Лаврова», который не
предусматривает возврат Кельбад-
жарского района.
Во-вторых, можно констатиро-
вать, что в общественном мнении
АР и РА утвердилось следующее
понимание: требования сторон Ка-
рабахского конфликта противоре-
чат друг другу в фундаментальных
вопросах: для АР первична терри-
ториальная целостность республи-
ки, а РА – самоопределение наро-
дов. Урегулировать Карабахский
конфликт, удовлетворив условия и
азербайджанской, и армянской
сторон, невозможно. Именно это
делает скорейшее решение Кара-
бахского конфликта нереалистич-
ным. Решение Карабахского кон-
фликта возможно лишь на основе
компромисса с обеих сторон, а не с
одной.
В-третьих, после внеочередных
парламентских выборов в РА, веро-
ятно, состоится полноценная
встреча Президента АР Ильхама
Алиева и Премьер-министра РА
Никола Пашиняна тет-а-тет для со-
гласования кардинально противо-
положных позиций обеих кон-
фликтующих сторон по
политическому урегулированию
Карабахского конфликта.
США не желают решения Карабах-
ского конфликта на российских
условиях, что приведет к усилению
стратегических позиций РФ в регио-
не Южного Кавказа
Требования сторон Карабахского
конфликта противоречат друг
другу в фундаментальных вопросах:
для АР первична территориальная
целостность республики, а РА – са-
моопределение народов
Решение Карабахского конфликта
возможно лишь на основе компро-
мисса с обеих сторон, а не с одной

26. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 30 листопада 2018
26
Наступного року Іран відзнача-
тиме 40-річчя перемоги Ісламської
революції у цій країні. Безпосеред-
нім її початком прийнято вважати
події січня 1978 р. у традиційно ре-
лігійному місті Кумі, коли демон-
страцію студентів проти наклеп-
ницької статті про аятолу Хомейні
розстріляла поліція. Тоді, за офі-
ційними даними, загинуло двоє
студентів, а демонстранти повідо-
мили про смерть 70 осіб. Протягом
усього 1978 р. представники іслам-
ського духовенства організовували
в різних містах Ірану демонстрації,
які жорстоко придушувалися вій-
ськами і теж супроводжувались
людськими жертвами. Пізніше ре-
волюціонери перейшли до тактики
економічних страйків, що повніс-
тю паралізували економіку. Не ма-
ючи сил більше контролювати си-
туацію, шах Мохаммед Реза Пехлеві
передав владу прем’єр-міністрові з
числа помірних опозиціонерів і
втік з країни. У лютому 1979 р. з ви-
гнання повернувся опальний аято-
ла Хомейні, який став духовним
лідером і фактичним керівником
держави, яка отримала назву Іс-
ламська Республіка Іран (ІРІ).
Провідну роль у згаданих поді-
ях та поваленні шахського режиму
відіграли воєнізовані загони іслам-
ських революційних комітетів,
укомплектовані молодими студен-
тами, робітниками і безробітними.
На основі цих загонів потім і був
На сторожі ісламської революції
Володимир Паливода,
головний консультант
відділу проблем національної безпеки
Національного інституту стратегічних досліджень

27. 27
створений Корпус стражів Іслам-
ської революції (КСІР1
), унікальне
в своєму роді формування, яке ви-
конує не лише військові, але й релі-
гійні та політичні функції.
У Конституції ІРІ записано, що
основою та принципом діяльності
Збройних сил країни та «Пасда-
ран» є віра та ісламське вчення.
Виходячи з цього, «не тільки за-
хист кордонів, але й ісламська мі-
сія, тобто джихад в ім’я Аллаха, а
також боротьба в ім’я Божествен-
ного закону у світі лежить на їх
плечах»2
.
За рішенням Вищої ради оборо-
ни ІРІ, підрозділи КСІР можуть ви-
користовуватися для сприяння ар-
мії у справі захисту незалежності,
територіальної цілісності держави
та ісламського республіканського
ладу. Крім того, «Пасдаран» має
вести боротьбу з «підривними еле-
ментами всередині ІРІ, які висту-
пають проти Ісламської революції»,
проводити рятувальні операції у
разі стихійних лих, надавати допо-
могу силам охорони громадського
порядку (включаючи забезпечення
безпеки державних установ, релі-
гійних і політичних діячів), орга-
нам розвідки і контррозвідки, здій-
1 Також зустрічаються назви «Революційна
гвардія» або «Пасдаран» (від перської назви
КСІР – «Сепахе пасдаране енгелабе есламі»).
2 Конституция Исламской Республики
Иран. – [Електронний ресурс]. – Режим до-
ступу: http://www.cis-emo.net/sites/default/
files/imagesimce/constitution_of_iran.pdf
снювати військову підготовку
народного ополчення «Басідж»3
.
Керівництво ІРІ покладає на
КСІР завдання щодо просування та
захисту ідеалів Ісламської револю-
ції. На практиці це означає утвер-
дження іранських релігійно-полі-
тичних інтересів на Близькому і
Середньому Сході та в усьому світі
за принципом, де шиїзм - там Іран.
Але й там, де не проживають послі-
3 Ислам: словарь атеиста. Под общ. ред. Пио-
тровского М. Б., Прозорова С. М. - М.: По-
литиздат, 1988.
Джерело: http://propagandahistory.ru/1920/
Plakaty-Irana-vremyen-irano-irakskoy-voyny-
-CHast-1/