Історія Ярославни. Образ у поемі “Слово о полку Ігоревім”

1. Історія Ярославни.
Образ у поемі
“Слово о полку Ігоревім”

2. Батько Ярославни
Батьком героїні був Ярослав Галицький, який міг
думати за вісім осіб і знав вісім мов. Вісім – осьм – отже,
Осмомисл. Син галицького князя Володимирка
Володаровича (династія Рюриковичів) й дочки угорського
короля Коломана I. Єдиний син і нащадок мусив
одружитися за велінням татка з Ольгою – дочкою Юрія
Долгорукова. Вінчання відбулося у Пересопниці, у тому
монастирі, де пізніше уклали Пересопницьке євангеліє, на
якому присягаються наші Президенти. І хоч Ольга і
Ярослав були далекими нащадками Ярослава Мудрого,
Господь не дав їм кохання. Кажуть, вона була набагато
старшою і мала зимну кров.
Реконструкція
поховання Ярослава
під підлогою притвору
в Успенському соборі
с. Крилос (ХІІ ст. в
княжому Галичі) під
Івано-Франківськом.

3. Раптове кохання
Князь Осмомисл віддавався
державотворенню, укріпив князівство, створив
могутнє військо. Частенько Ярослав ходив на
полювання. От і цієї весни він розмірковував про
осінь свого життя і на квітучій галявині вполював
не куницю, а прекрасну дівицю. Анастасія
Чагрова – дочка боярина – причарувала
Осмомисла. Зайнялися вони обоє полум’ям
кохання і народився їм син Олег.

4. Народження Єфросинії
Ярослав же так мріяв про нащадка, та Ольга
народжувала дочок: Вишеславу, яку згодом видали
заміж за Одона Мешковича, князя познанського, і
Єфросинію – майбутню дружину князя Ігоря
Сіверського.
Ледве минув Єфросинії Ярославні 13-ий рік, як
почали до Галича вчащати свати: і угорський король,
і молоденький князь Сіверський – Ігор
Святославович. Побачив Ярослав, як сяють очі Ігоря,
як він голубить поглядом Фросинку і вирішив: “Нехай
переможе кохання!” Весілля відгуляли в Галичі і
оселилися молоді в Путивлі.
Пам’ятник Ярославні у
Путивлі (Сумська обл.)

5. Найтемніші сторінки історії
Нарешті 40-річній Ользі Юріївні Бог дав сина Володимира, але надто
пізно. Не приходив уже князь до сімейних покоїв. Та багато хто заздрив
закоханим: бояри боялися, що родичам Настки Чарг достануться кращі
посади, привілеї, адже причарувала бояриня князя. З великими грошима та
облудою словесною звертається княгиня Ольга до священиків. І коли
інтереси усіх збіглися, сталася бійня: восени 1173 року бояри захопили
князівський двір, князя. Усю родину Чагрових було знищено, церковники
оголосили Настаську ворожкою, яка причарувала князя й розбила родину, і
спалили її на вогнищі. Так Бояри написали найтемнішу сторінку нашої історії -
спалили кохання. 35 років правив Осмомисл, набув скарбів. А після загибелі
коханої з туги князь занедужав, роздав усю скарбницю й пішов у кращий світ.

6. Походження князя Ігоря
Князь Ігор здійснив невдалий похід на половців, разом із
батьком був Володимир – старший із п’яти його синів.
У чому ж героїзм поеми “Слово о полку Ігоревім”? Князь
новгород-сіверський Ігор Святославич, правнук половецького
хана Оссолука, по-матері – онук хана Аепи, пішов у похід на
свого майбутнього свата хана Кончака. Ігор необачно завів
цвіт руської військової еліти у “половецьку далеч”, не вів
розвідку, не вживав елементарних охоронних заходів. Більше
того, судячи з тексту, тікає з поля бою, бачачи, як гинуть його
полки, і потрапляє до полону, ні, радше “до свахи на
вареники”.

7. Єфросинія - Ярославна
І причитала тоді Єфросинія – Ярославна (їй не було ще й 30 років!) у
Путивлі-граді на валу. Допоки Ярославна тужила у Путивлі, Ігор у хана
Кончака бенкетував, їздив на полювання, розважався з наложницями, а далі
“втік з полону”. “Втеча” завершилася шлюбом Ігоревого сина Володимира,
майбутнього князя Галицького, з дочкою Кончака Свободою, небогою
грузинської цариці, дружини Давида Будівничого, названою в “Слові” красною
дівою. Він перебував у полоні, поки не народився син, а якби дочка
з’явилася, його б не відпустили. Молодята повернулися на Русь зі Степу у
1188 році вже з первістком.
Єфросинії Ярославівні було 55 років, коли у вересні 1211 року озлоблені
бояри повісили трьох її синів Романа, Святослава й Ростислава. Дорога їй
була одна – монастир.

8. Трагічні долі роду
Така доля Єфросинії Ярославівни, її батька Ярослава Осмомисла та
матері Ольги Юріївни Долгорукової.
У 1206 році, невдовзі після смерті Романа Мстиславича, галицькі бояри
запросили Володимира Ігоровича з братами княжити в галицько-волинських
землях. Спроби зміцнити свою владу шляхом репресій скінчилися для синів
Ігоря Святославовича трагічно. У вересні 1211 року брати Ігоревичі, внуки
Ярослава Осмомисла, були схоплені й прилюдно повішені в Галичі тими ж
боярами. “Факт в історії давньої Руси нечуваний!.. бояре перед тим ще й
“били” сих князів”, – пише Михайло Грушевський. Галицько-Волинський
літопис сповіщає про страту братів Романа, Святослава і Ростислава. Не
ясно, чи й Володимир Ігорович зазнав такої долі – йдеться лише про його
втечу з Галича у вересні 1211 року.

9. “Плач Ярославни” Т.Г.Шевченко
Путивлі граді вранці-рано
Співає, плаче Ярославна,
Як та зозуленька кує,
Словами жалю додає.
— Полечу, каже, зигзицею,
Тією чайкою-вдовицею,
Та понад Доном полечу,
Рукав бобровий омочу
В ріці Каялі. І на тілі,
На княжім білім, помарнілім,
Омию кров суху, отру
Глибокії, тяжкії рани...

10. “Плач Ярославни” Т.Г.Шевченко
І квилить, плаче Ярославна
В Путивлі рано на валу:
— Вітрило-вітре мій єдиний,
Легкий, крилатий господине!
Нащо на дужому крилі
На вої любії мої,
На князя, ладо моє миле,
Ти ханові метаєш стріли?
Не мало неба, і землі,
І моря синього. На морі
Гойдай насади-кораблі.

11. “Плач Ярославни” Т.Г.Шевченко
А ти, прелютий... Горе! Горе!
Моє веселіє украв,
В степу на тирсі розібгав.

12. “Плач Ярославни” Т.Г.Шевченко
Сумує, квилить, плаче рано
В Путивлі граді Ярославна.
І каже: — Дужий і старий,
Широкий Дніпре, не малий!
Пробив єси високі скали,
Текучи в землю половчина,
Носив єси на байда[ка]х
На половчан, на Кобяка
Дружину тую Святославлю!..

13. “Плач Ярославни” Т.Г.Шевченко
О мій Словутицю преславний!
Моє ти ладо принеси,
Щоб я постіль весела слала,
У море сліз не посилала, —
Сльозами моря не долить.

14. “Плач Ярославни” Т.Г.Шевченко
І плаче, плаче Ярославна
В Путивлі на валу на брамі.
Святеє сонечко зійшло.
І каже: — Сонце пресвятеє
На землю радість принесло
І людям і землі, моєї
Туги-нудьги не розвело.

15. “Плач Ярославни” Т.Г.Шевченко
Святий, огненний господине!
Спалив єси луги, степи,
Спалив і князя і дружину,
Спали мене на самоті!
Або не грій і не світи...
Загинув ладо... Я загину!
4 Іюня [1860]
С. П. Б.
Реконструкція поховання Єфросинії під
підлогою притвору в Успенському соборі
с. Крилос (ХІІ ст. в княжому Галичі) під Івано-
Франківськом.

16. Руська жінка
Вірна й любляча берегиня князя Ігоря Святославовича відома завдяки
«Плачу Ярославни», який розпочинає третю частину «Слова о полку
Ігоревім». 23 квітня 1185 р. князь Ігор Святославич вирушив у похід на
половців, як описує «Слово о полку Ігоревім». Застереження і вмовляння
дружини Єфросинії, яка передчувала біду, не зупинили його. Військо Ігоря
зазнало поразки, а сам князь був поранений і потрапив у полон до ворога.
Землі Ігоря Святославича, як і володіння залежних від нього князів, були
спустошені половецькою навалою. Ярославна полишає Новгород-
Сіверський, звідки її чоловік виступив у похід, і перебирається до Путивля, де
князює їх старший син Володимир. Там, на міській стіні вона плаче-
побивається за своїм князем.

17. Плач-заклинання
Плач Ярославни за чоловіком, який потрапив у
полон — один з найпоетичніших фрагментів та
найпопулярніших місць «Слова…». Це оповідь про
тугу Єфросинії за своїм чоловіком, її вірність і любов,
що, немов оберіг, охороняє у біді, визволяє від смерті
та творить диво. Молитвами своєї вірної дружини
того ж року князь утік із полону і повернув згодом всі
свої волості та міста.
Ярославна вважається символом вірної дружини, яка
може завдяки своїй любові зберегти чоловіка на полі
битви.

18. Образ Ярославни
Дізнавшись про поразку Ігорового війська, Ярославна тужить за
полеглими, оплакуючи не тільки полонення Ігоря, а й загибель його воїнів.
Поразка і полон Ігоря, криваві рани на його тілі — це не лише її особисте
горе, це горе всього руського народу, яке пекучим болем відгукується в її
душі. Ярославна так невимовно страждає, так пристрасно благає сили
природи про допомогу, що, здається, вони почули її і відгукнулися.
Образ Ярославни належить до найблагородніших і найдовершеніших
жіночих образів у світовій літературі. Великі людські почуття тонко підмічені і
відтворені автором «Слова», витримали випробування часом. Пройшовши
крізь віки, Ярославна хвилює і сучасного читача своєю моральною силою,
благородством і чистотою.

19. Усипальниця князя Ігоря
(хрестильне ім'я — Георгій; 2
квітня 1151 — 29 грудня 1202) у
чернігівському Спасо-
Преображенському соборі
Церква Успіння Пресвятої
Богородиці — чинний греко-
католицький храм у с.
Крилос Івано-Франківської області