Легенди Ізяславщини

1. Легенди Ізяславщини

2. Історична справка
Стародавній Ізяслав перебував на східному кордоніВолинської землі в
межиріччі Горині й Случі. За однією з історичних версій князь Володимир в X
столітті виділив тут спадок синові Ізяславу, по іншій - місто закладенийяк
сторожа на києво-волинському кордонів другійполовиніXII століття
волинським князем Ізяславом Мстиславичем, якийправив тут у 1135-1142 рр..
У Галицько-Волинському літописісказано, що в 1241 році поселення було
зруйновано татарами. Очевидно, воно більше не відновлювалося.
Залишкамистародавнього Ізяслава ємісце біля с.Городище Шепетівського
району. Археологічна експедиція
М. Г. Каргера розкопала сиротинець і обхідне місто з потрійною лінією валів і
ровів. Виявилися слідивеликої пожежі, безліч людськихкісток. За приблизними
підрахунками, там загинуло близько 1, 5 тис. осіб.
У другійполовиніXIII століття в стороні, на березі Горині, було
відбудовано сучаснемісто, до якого і перейшла назва колишнього,яке
змінювалось протягом століть на Заслав, Жаслав, Жослав, поки в 1910 року не
вкоренилося остаточне-Ізяслав.
Після розколу Київської РусіІзяслав увійшов до складу Галицько-Волинського
князівства, в 1321 роцістав приватновласницьким містом великого князя
литовського Гедиміна. З 1386 він був у володіннікнязів Острозьких, що мали
великі маєтки на Волині. У 1448 році місто перейшло у володіння сина князя
Острозьког - Юрія. Юрій став засновником роду князів Заславських.
У 1491 роціза Ізяславлівідбулася битва між татарами і військом,
очолюваним маршалком волинським,намісником новогрудським, а роком
пізніше і великим гетьманом литовським, Семеном Гольшанським і
каштеляном львівським Миколою з Городця.
Ще одна визначна битва у Ізяслава розпочалася в 1534 роціміж татарами і
козакамиВенцеслава Хмельницького, якийза наказом польського короля
Сигізмунда I був посланийперекрити дорогу загону кримськихтатар, що
прорвалися з Криму через Бессарабію.
У 1673 роціпомер останній князь роду ЗаславськихОлександр, його
племінниця Марія вийшла заміж за литовського маршалка Петра-Кароля
Сангушко, до якого місто і перейшло.
У XVI-XVII століттяхІзяслав стаєвеликим економічним центром, його
порівнюють з Ярославлем, Львовом іЛюбліном.
У 1648 роціБогданХмельницькийвзяв штурмом Ізяславськийзамок.
Пізніше за Андрусівським перемир'ям Ізяслав перейшов під контроль Польщі. У
1793-1795 рокахпісля входження Лівобережноїта ПравобережноїУкраїни в
Російську імперію місто було центром Ізяславського намісництва, в 1796-1797
роках - центром повіту Волинського намісництва, пізніше - тієї ж губернії у
складіРосії.
В епоху Хмельниччинитут вже існувала значна евр. община. Про звістку
про облогу Полонного козакамиітатарами, розповідаєНатан Ганновер, євреї

3. Ізяслав - місто
контрастів, де поруч
живе духовне з
бездуховним, явне з
таємничим, люди з
привидами, а буденність
створює нові легенди.
тікали з З. Частина попрямувала у м. Острог і Межиріч (серед них і Ганновер). За
взяття Полонного вони залишилиці міста і попрямувалиразом з євреями
Острога в Дубно. Козаки розгромили З. і перебили до 200 євреїв (хворих і
втікачів,які повернулися з найближчихлісів).Євреї булизібрані в будиночку біля
кладовища,деїх казнили, а будинок потім був спалений, синагога ж була
розгромлена і перетворена в стайню.
Як скрізь на Волині, громада З. пізніше відродилася і в 18 в. була досить
значною.
У 1708 р. вона зазнала нового розгрому з боку козацькихвійськ. - За
переписом 1765 р. до Старому місті - 2.047 євреїв., В Новому - 760, в Білогрудке
100 і в сусідніх селах - 984; всього 3.891 єврей. Серед рабів особливо відомий
Давид Тевле.
ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ СЕЛА КЛУБІВКА
Втікала Клементина з турецького полону. Йшла вона густимилісами,
перелісками, переходила через гориі долини. Нарештідійшла до річки, яка
петляла долиною поміж горбами, вкритими лісом. В річці риба водилася, в лісі-
дичина і ягодирізні. Зупинилася Климентина, зачарована дивною красою. Тут і
оселитися надумала.
Через деякий час знайшла вона в лісі знесиленого, хворого хлопця, який
тікав з того ж турецького полону. Забрала дівчина його, доглядала, як малу
дитину. Видужав втікач, поправився… Полюбиливони одне одного і
залишилися жити в цьому красивому місці.
Невдовзіприєдналося до них ще кілька сімей – втікачів і утворилося маленьке
поселення на березі річки. Назвали його Клімівка на честь
Клементини.
Поступово назва Клімівка трансформувалась у назву
Клембівка.
Горинь
Колись давно жила бідна вдова. Була
у неї красуня - дочка на ймення Горинь
(Горинка). Дівчинка.росла вродливою, доброї
вдачі.

4. Не один парубок задивлявся на її вроду. Алемало хто збирався взяти її за
жінку через убогість. І ось
з’явився в селі старий, незграбний, зате багатий парубок .
Небаченої краси Горянка впала йому в вічі. Мати, щоб позбутися злиднів,
вирішила
віддати свою кровинку за нього.Бідна дівчина надумала втікати до хрещен
ої матері Прип’яті. Вибігла Горинь на
світанку, обминала села, боялася зустрітися з людьми. Бігла яругами,
лісами, припадаючи до землі, боячись кожного шелесту, звуку.Десь в
обідню пору дізнався горе–наречений про втечу Горині і кинувся навздогін
за нею.
Ой,важка була та погоня, бо дорога білянки звивалась по степах, ярах, ліс
ах і болотах.
А Горинь бігла далі. Залишалися лічені кроки до порятунку, а нелюд
був поряд. Зняла бідолаха в
розпуці руки до неба і закричала щосили: ‘‘Матінко Прип’ять, порятуй мен
е нещасну! Краще смерть,ніж життя з
нелюбом!’’.Опустилась на землю, притулившись до неї всім тілом,
благаючи подумки Матір-землю врятувати її від лиха. ‘‘Краще вже
смерть, ніж вічна мука!’’.А дорога, зрошена слізьми Горянки з часом перет
ворилася в
швидкоплинну річку, яка котить свої хвилі лісами, полями, ярами,болотами,
даруючи прохолоду влітку, милуючи око восени.
І водами своїми вона наповнює захисницю – річку Прип’ять.
ЯНИКОВА ГОРА.
Давно це було…
Текла – бігла по рівнині подільських земель річка Фоса. Кругом,
скільки око сягне, ліси, луки, яруги. Та ген вдалині видніється гора. І тільки-но
всміхається ласкаве сонечко вранці-рано, як уже дзвенить сопілка.
Її звуки переливаються, котяться срібним передзвоном над річкою,
над річкою, над лісом. То виграє сирота-пастух Янко.
Ось зараз він зійде на гору, посміхнеться сонечку, зустріне новий день і
привітає його своєю грою. Звідси, з гори, все добре видно навкруги, а отара,
яку пасе, як на долоні. Тож сидить господарем Янко на горі. Десь за годину
дістане з торбини кусень, з’їсть, зап’єджерельною водою. Джерело - поряд. В
обід вівці, напасшись, відпочивають. Відпочинеі сирота. А колидень
хилитиметься до ночі, колизолотистий вечір розпрямить оксамитові крила,- то
і додому пора. І називалиту гору Янковою. І джерело - Янковим (пізніше
Яниковим, так зручніше).
Збіглироки… Виріс, змужнів Янко. Навчився ремеслу, став майстром. І
вирішили людив селі церкву збудувати. Деж місцину таку обрати, щоб видно
було церкву звідусіль, щоб звідси не глянеш, було її, святиню, помітно? І
вирішили побудуватицеркву на Янковійгорі. Зійшлися звідусіль найкращі

5. будівничі. Заспівали пилкив лісах, застукотів дятлом молоток. Здавалось, що
церква не будується, а народжується, виростаєз землі. А ще через кілька
місяців дзвін покликав на службу до храму. Одяглилюдинайкращу одіж, взяли
на рукидіток (старшенькісамі йшли). А церква як наречена, стояла в ранковому
серпанку, милувала око чистотою і позолотою, стрункістю форм, майстерним
розписом.
Минуло небагато часу. Прийшла недоленька на Русь: жорстокий ворог
топтав її землі, палив міста і села, нищив народ. І колинаблизилась страшна
година, людизібралися навколо церкви, стали навколішки, знялирукидо неба:
«Матінко-заступнице, захисти нас! Не дай на поталу вороговісвоїх дітей і нашу
віру!»
І тоді з’явилось над церквою золотесяйво. Загойдалась, розверзлась
земля і поглинула іцеркву, і люд.
Зупинився ворог, не вірячи своїм очам. Тільки що бачив перед собою
величну будову. Кудивона ділась?!Чиможе то було марево? Люто пришпорив
ворог коня. Тварина миттю винесла вершника на гору. Тількивирва перед
очима і гул підземний.
Прошуміливіки. А легенда живе. Побутуєдумка, що у неділю раненько,
якщо притулитись вухом до землі, чути дзвін.
А гора – Яниковою так і залишилась.
КОЗАЦЬКА МОГИЛА
З давніх-давенлюдинашого краю пам’ятають таємничий пагорб, що
знаходився по лівій стороні, поблизу автодорогиКлубівка - Ізяслав, приблизно
посередині між селом Клубівка і Васьківці. Його висота-близько 3 м, діаметр-9
м. Посерединівершини-глибока, конусоподібна воронка штучного походження.
Усі легенди пов’язувалиїїпоходження з козакамиБогдана Хмельницького. Та
чи так це, чи просто красивий вигляд нам перевірити було не просто. Наукове
дослідження кургану непроводилось, ніякихзгадок в краєзнавчійчи науковій
літературі не знаходили. Опитування старожителів дали перший результат.
Вдалось з’ясуватипоходження конусоподібноїворонкив центрі кургану.
Взимку 1944 року, колилінія фронту наблизилась до нашого краю,
німецькі загарбникипочалиспішно укріплюватиоборону. Їхувагу привернув
курган. Вони вириливоронку і встановилив ній великокаліберну зенітну
гармату. Вдало вибрана позиція, як пояснив майор Ковальчук В.В. артилерист,
нач. штабу артдивізіону ЗСУ давала можливість вести вогонь і по наземних
цілях.
Проте це не давало відповідіна головнепитання - яке ж походження
кургану. Допоміг випадок. Учні, якіходилидо КлубівськоїСШ з с. Васьківці,
розповілипро те, що місцеві скарбошукачірозкопализверху хід до поховання.
На місці події було виявлено яму діаметром 70 см і глибиною близько 1.5 м.
У викинутій землі жовтіли людськікістки. Їхбуло закидано назад і засипано
знову. Там же знайдено люльку з каменю, орнаментовані мідніі срібні ґудзики,
уламкиіржі (можлива зброя) і т. д. Було знайдено одного з скарбошукачів, який

6. теж показав подібні знахідки, звичайно після обіцянки мовчати. Кілька цих
знахідок були показанів листопаді1989р. професору І.С.Винокуру, завідуючому
кафедрою археологіїКам’янець-Подільського педагогічного інституту. Його
висновок - ці речі належать українським козакам і городянам приблизно
середини другоїполовини XVII ст. А далі- знову пошук письмовихджерел.
Активні військові дії з участю козаків - це 1648-1649рр. Спочатку козаки
полковника Івана Донця захопили місто Ізяслав, прогнавшиполяків. Протетоді
у них був час поховати покійників або на кладовищі, або поближчедо міста. І
вдруге, влітку 1644 р, коликозакицього полку (Звягельського)оборонялимісто
від 10 тис. польського війська белзького каштеляна Я. Фідлера. Не
зумівши форсуватирічку в районі міста частина польськихвійськ форсувала
Горинь десь поблизу сіл Клембівки чи Васьківці (вгору по течії). Напевне козаки
зумілиперехопити їх. Бій закінчився невдало. Повстанці залишили місто і
взагалітериторію нашого краю. Вбитих козаків моглипоховатиселяни
Васьковець. В пізніші часи подібних сутичок на території краю не було. Тут
міцно закріпились поляки.
У 1994 р., керівник місцевого КСП, Юзина Володимир Степанович
поновив курган. Воронку було засипано, сформовано верхівку, проведено
благоустрійнавколишньоїтериторії, встановлено дерев’яний хрест. Вдячні
нащадкипам’ятають тих, кому завдячуєсвоїм існуванням, існуванням свого
народу .
В дослідженіісторії кургану активну участь взяли тодішні активісти
історико-краєзнавчого гуртка. Грищук Олександр(с. Васьківці) та Кирилюк
Леонід (с. Клубівка).