2. По Олезі київським князем був Ігор, син Рюрика.
Тим способом на київському престолі засів рід
Рюриковичів. Ігор мав княжити від 913 до 945 р.
На початку свого князювання Ігор старався
тісніше звязати підвладні йому племена в одну
цілість. Не була це легка річ. Словянські
племена звикли до свободи й власної управи й
неохотно стрічали владу Київа. Зараз по смерти
Олега піднялися деревляни і замкнули свої
городи перед новим князем. Ігор рушив походом
на них, переміг їх і наложив більшу дань, як
мали раніше. Але це не вирішило справи: під
кінець життя Ігоря деревляни знову почали війну
з Київом.
3. У інших сторонах держави був спокій. У всіх
визначніших городах сиділи члени родини
Рюриковичів або інші «світлі і великі князі». В
договорі Ігоря з греками виступає понад 20 імен
цих князів. У Києві княжив сам Ігор, Вижгород
мала його жінка Ольга, Новгород їх син
Святослав. Племінниками Ігоря були Якун та
Ігор. Але імя Ігоревого сина Святослава і князя
Предслава вказують, що вже і словянська течія
почала доходити до своїх прав; серед
словянського моря тонка варязька верхівка
мусіла скорше чи пізніше зісловянщитися.
4. Похід на Каспій і Закавказзя
Ігор погодився на не дуже корисний мир з Візантією, бо його наміри
йшли в іншу сторону, на схід. За прикладом Олега він вислав,
свої війська на Каспійське море. Військо йшло не через хозарські
краї, де так погромлено Олега, але шляхом здовж Кавказу;
пристали до нього й деякі кавказькі народи, як аляни і лєзгіни. У
Дербенті військо сіло на човни і поплило Каспійським морем до
устя ріки Кури за Кавказом. Метою походу було Бердаа,
найбільш торговельне місто на Закавказзі. Владу тут мали
араби, віра була музулманська, з усіх сторін приходили купці,
місто славилося своїми торгами, богатими крамницями, пишними
садами і чудовими лазнями. Ігореві війська напали на це місто,
погромили залогу й опанували околицю. З людьми зразу
поводилися добре, пізніше, коли піднялося повстання, пограбили
місто і забрали мешканців у полон. Проти Руси виступив
намісник .сусіднього Азербейджану. Бої ішли з ріжним щастям,
але Русь трималася добре. Але пізніше серед війська
поширилися пошести і треба було лишити нездоровий край. З
великою добиччю вернулися переможці тою самою дорогою, що
прийшли; ніхто не мав відваги їх спинити. Цей похід відбувся
944—945 р.
5. Ігор рушає в похід. У вівторок 23 квітня 6693 р. Ігор Святославич, внук
Олега, виїхав з Новгорода, взявши з собою брата Всеволода з
Трубчевська, Святослава Ольговича — свого племінника з Рильська, —
свого сина Володимира з Путивля і Ольстина Олексича, Прохорова внука,
з Чернігівськими ковцями. Дорогою до ріки Дінця дружину покрила
темрява. Затемнення — це погане знамення, як сказали люди князеві. Але
Ігор не звернув увагу на попередження і перебрів Донець. Прийшовши до
Осколу, він два дні чекав свого брата Всеволода, що йшов іншим шляхом з
Курська. Разом Ольговичі пішли до Сальниці.
Перша сутичка з половцями і перемога Ігоря. В обідній час у п'ятницю
настигла руська дружина половецькі полки. Покидали погані свої шатра і
зібрались по той бік ріки Сюурлій. Виставили русичі своїх полків 6:
посередині був Ігорів полк, праворуч — князя Всеволода, а ліворуч —
племінника Святослава, перед ним стояв син Володимир зі своїми
вояками і полк Ольстина, а попереду — стрільці всіх князів, об'єднані в
один полк. І закликав князь Ігор військо своє до бою. Коли дійшли вони до
Сюурлія, виїхали половецькі стрільці їм назустріч, пустивши по стрілі на
руських, побігли геть. Далеко від ріки стояли половецькі сили, але почали
тікати, хоч русичі ще не встигли переправитись через річку. Святослав
Ольгович, Володимир Ігоревич, Ольстин з ковуями та стрільці погнали за
ордою, били і брали у полон. Ігор же з братом йшли повільно, не
розпускаючи своїх полків.
6. Головна битва і поразка Ігоря. У суботу на світанку
виступили половецькі полки, як борови. Руські князі не
знали, кому і на кого йти, бо половців була тьма. Ігор тоді
сказав: "Це ми свідомо зібрали на себе всю землю
(половецьку): Кончака і Гзу Буруновича, і Токсобича,
Колобича, і Етебича, і Теретробича". Позлазили русичі з
коней і хотіли пішки, б'ючись, дійти до Дінця: "...або
помремо, або живі будемо всі на одному місці". Поранили
Ігоря в ліву руку і омертвіла його лівиця, а воєводу ще
раніше поранили. Цілий день до вечора тривала битва,
багато було вбито і поранено в руських полках. У неділю
вранці тікають ковуї. Намагався князь Ігор повернути їх, бо
з ними, ковуями, змішались деякі дружинники. Але все ж
таки кращі люди залишились на полі битви, серед них
відрізнявся своєю відвагою і мужністю, князь Всеволод.
Взяли половці Ігоря у полон, і спостерігав князь, як
обороняється Всеволод. Просив князь смерті, щоб не
бачити братової загибелі. Таку святу неділю навів на них
господь свій гнів замість радощів і веселощів — жаль на
річці Каялі
8. Смерть Ігоря
В останні роки князювання Ігор вів війну з деревлянами. Це
завзяте поліське племя не хотіло погодитися з владою Київа, хоч
було у найближчому сусідстві столиці Руси. Вже перше Олег і
Ігор вели з ними війну, тепер боротьба почалася
наново.Причиною невдоволення деревлян була велика дань, яку
наложив на них Ігор. Цю дань стягали варяги.
Як прийде місяць листопад, — оповідає Константин
Порфирородний,— князі з усією Руссю виходять з Київа у землі
підвладних словян на полюддя. Перебувають там цілу зиму і
вертаються у квітні і тоді споряджають човни в дорогу до
Византії. Таке «полюддя» було дуже докучливе для місцевого
населення. Не тільки треба було доставити тяжку дань — шкіру,
мед, віск, чи чого там жадав Київ, — але й удержувати цілу зиму
військо, яке певно не поводилося на селі спокійно. Тому
словянські племена ворохобилися нераз проти цих важких
обовязків.
Дань у деревлянській землі Ігор відступив зразу свому воєводі
Свенельдові. Країна була багата і воєвода мав з неї великі
доходи. Але тоді дружина самого Ігоря почала нарікати, що їй так
добре не діється:
9. Свенельдові вояки приоділися у зброю і одяги, а ми голі!
Ходи, княже, з нами по дань, і ти добудеш, і ми». Ігор
рішився збільшити дань деревлянам і пішов з дружиною
на деревську землю. Почалися звичайні «примучування»,
— силою взяли Ігореві вояки те, що хотіли.
Коли вже верталися, Ігор роздумався і сказав дружині:
«Ідіть з даниною до дому, а я вернуся і ще походжу».
Думав іще більше для себе зібрати. Як деревляни
дізналися, що він вертається, сказали: «Як внадиться вовк
між вівці, то повиносить усе стадо, поки його не убють. Так
буде і з нами, як його не вбємо, то нас вигубить». І під
городом Іскоростенем зробили засідку й убили Ігоря разом
з його товаришами. Переказ каже, що привязали його до
стовбурів двох нагнутих дерев і дерева роздерли його тіло
на дві частини. Літопис подає смерть Ігоря на 945 р., —
нові історики вказують 948 р.
Ігор залишив у літописі память князя суворого і
безоглядного. Так само рішуче, як Олег, провадив він
керму держави, вів криваві війни з сусідами та залізною
рукою тримав підвладні племена. Мечем і кровю будовано
основи державного життя.
