136

1. «Окраса Житомира – водонапірна вежа»
Водонапірна вежа в Житомирі» знаходиться за адресою: м. Житомир,
вул. Пушкінська, 24.
У кожному місті є будівлі-символи,
своєрідні архітектурні візитки. Побувавши
біля них або побачивши їх на фотознімку,
запам’ятовуєш їх надовго і завжди знаєш – це
саме Житомир чи Київ, чи Полтава… В
нашому місті такою будівлею є старовинна
водонапірна вежа, пам’ятка промислової
архітектури кінця XIX століття. Ось вже
понад сто років вона прикрашає і цю стару
вулицю, і центральну частину міста.
Фундамент сучасного міського
господарства Житомира почав закладатися на
рубежі XIX – XX століття. Незважаючи на те,
що місто розташувалося на берегах двох
повноводних річок – Тетерева та Кам’янки, у
всі часи для нього актуальною була проблема водопостачання. Уривисті
береги річок в деяких місцях майже неприступні, відсутність зручних
під’їздів до місць водозабору значно ускладнювали ситуацію. До кінця XIX
століття водопостачанням займались водовози. Центральна частина міста
страждала від нестачі води. Часто у випадку пожежі вигорало декілька садиб,
перш ніж встигали підвозити воду для їх гасіння. Особливо гострою
проблема водо забезпечення міста стала наприкінці XIX століття.
У 1881 році інженер-полковник В.А. Черепов, директор київського
водогону Ф.І. Донат та дійсний член Російського технічного товариства
житомирянин І.М. Сикоромський створили «Товарищество в городе
Житомире водопровода». Вони звернулися до Житомирської міської управи з
проектом будівництва водогону. 24 лютого 1881 року між обома сторонами
було укладено угоду, але через бюрократичні перешкоди після семирічної
тяганини товариство розпалося. новий етап в історії Житомирського
водогону розпочався 1894 році, коли міська дума ухвалила проект,
запропонований київським інженерним бюро «Сотрудник». за проектом
передбачалося будівництво на лівому березі Тетерева кам’яного будинку, де
мала розміщуватися система водозбору, фільтраційне та машинне відділення.
Першою чергою водогону планувалось охопити центральні вулиці: Велику
Бердичівську, Велику Чуднівську, Купальну, Бульварну, Стару

2. Жандармську, Іларіонівську, Московську. В різних кінцях міста
передбачалося розмістити вісім водозабірних будок, які могли б
наповнювати одночасно три бочки. Від магістральних ліній проектувалися
відводи до приватних садиб.
У квітні-травні 1894 року на засіданні житомирської міської управи
було розглянуто і прийнято проект водозабезпечення міста. До нього
входили: спорудження насосної станції на березі річки Тетерів,
водопровідної мережі і, нарешті, водонапірної вежі на Пушкінській вулиці
біля міського театру.
8 серпня 1895 року губернська газета «Волынь» повідомила:
«Постройка ожидаемого в городе Житомире водопровода, составляющего
насущнейшую потребность города начинает осуществляться. Сегодня
состоится закладка фундамента водопроводной башни, выемка для которого
уже сделана». Але будівництво вежі та інших споруд водопроводу
стримувалося дефіцитом коштів.
І тоді у міській управі вирішили випустити спеціальну «Житомирську
водопровідну позику». Після отримання довгоочікуваного дозволу з
Міністерства внутрішніх справ, бланки облігацій позики замовили в
листопаді 1895 року в одній з друкарень Риги. Вже в січні 1896 року
Житомирська міська управа отримала 510 білетів позики вартістю в 100, 200,
500 та 1000 рублів на загальну суму 200 тисяч рублів. Облігації були гарно
оформлені, незважаючи на велику вартість, їх швидко розкупили. Виручені
гроші надійшли до міської казни.
Водонапірна вежа була побудована і прийнята в експлуатацію в
листопаді 1898 року на Петровській горі, а 27 грудня 1898 року вона була
урочисто прийнятав експлуатацію.
Водонапірна башта побудованав стилі модернізованї готики.
Протягом довгого часу водонапірна башта залишалася найвищою
точкою в місті. Вежа була частиною першого центрального водогону в
Житомирі. Невелика насосна станція в передмісті Корбутівка подавала воду з
річки Тетерів, а загальна довжина міської розвідної мережі становила лише
2,3 км. Розробили проект і керували будівництвом житомирські інженери-
архітектори Мечислав Адамович Лібрович і Арнольд Карлович Енш.
У плані башта являє собою витягнутий восьмикутник. Це цегляна
споруда вистою 22 м. посиленою характерними чотирма кутовими
потужними і письма середніми контрфорсами. На висоті близько 20 м в було
встановлено два металевих накопичувальних баки, кожен ємністю близько
100 куб. м. Вінчає вежу купольний дах, на вершині якого передбачено
приміщення для пожежного спостерігача. Загальна висота вежі – 31м.

3. На даху вежі перебувала невелика надбудова у вигляді будки з
майданчиком навколо неї. Тут цілодобово знаходився черговий. Помітивши
пожежу, він включав потужний прожектор з дуговою лампою, що мав
живлення від електростанції, яка діяла на насосній станції. прожектор
попереджав жителів міста, що в місті пожежа і користуватися водопроводом
тимчасово не можна, аби зберегтив ньому максимально необхідний тиск.
На той час, вежа виконувала відразу три важливі для нашого міста
функції: акумулятора води, регулятора тиску води і пожежної каланчі. Під
час будівництва вежа дещо відхилилася від осі, і місцеві жителі назвали її
«пізанською». Підрядники (інженери П. Држевецький і Ежиоранський) дали
гарантію Міській Управі, що вежа простоїть не менше 5 років.
Під час 2-ї Світової війни фашисти в окупованому Житомирі
використовували вежу як спостережний пункт протиповітряної оборони. Зі
слів краєзнавця Г. Мокрицького біля водонапірної башти відбувся жахливий
акт геноциду – знищення гітлерівцями військовополонених (біля 65 тисяч
людей). Щоб відновити історичну правду владі Житомира необхідно
встановити пам’ятнийзнак на місті розстрілу.
В мирний час в вежі функціонували всі три поверхи. На перших двох
розміщувалась адміністрація водоканалу, на третьому стояв величезний бак,
у який закачували воду і подавали її у квартири городян. Колись із тильної
сторонибашти знаходилася міська пожежна частина.
У 1965 році житомирський водопровід реконструювали і вежа стала
декоративноюприкрасоюміста. Потім реконструйованаархітектором
А.Пасічником і перетворенана кафе. І зараз вона залишається окрасоюміста.
У 2018 році будівля відзначила свій 118 річний ювілей. У 1996 році цю
споруду взято на облік як пам’ятку архітектури місцевого значення, хоча
воно цілком може претендувати на загальнодержавнийстатус.
Гарний образ пам’ятника архітектури
вже давно перекрили перерослі берези, колись
скромні та доречні в тому місці а тепер, наразі,
незрозуміло, що тут головне, що є
пам’ятником і символом:башта чи берези?
Вважаємо, що статусу пам’ятника
архітектури і тим паче історичного символу
міста повинна відповідати його функція, його
роль. Зрозуміло, в башті повинна знаходитись
не абияка контора водоканалу, а об’єкт
громадського значення, цікавий для городян

4. та гостей міста. Це може бути музей, виставка або кафе, чи все разом.
В 90-х роках ХХ століття архітектурне довкілля в районі башти
набагато погіршилось після того, як збудували напроти башти 9-ти
поверховий будинок, який не тільки «приземлив» її та зіпсував гармонію і
баланс головного та другорядного, які склалися в цьому куточку міста, а й
перекрив вид з верхнього поверху башти на центр міста. І якщо башта знову
«оживе», (почне нове життя), на що всі дуже сподіваються, то відвідувачі
верхнього поверху через величезні вікна не зможуть побачити куполи храмів
Житомира, які було видно раніше.
Нам, молоді, приємно, що сьогодні проводяться міські заходи біля
водонапірної вежі. Так, у вересні 2016 року на майданчику, біля вежі,
проходив літературно-мистецький, благодійний, соціально-культурний
фестиваль «Житомирська вежа», у травні 2018 року поряд з водонапірною
вежею проходили заходи в рамках «Майстерні м. Житомира». Навчальні
заклади міста, в тому числі і нашого ліцею, презентували моделі по
оновленню водонапірної вежі, як історичної пам’ятки міста. «Вежа» є
символом для нагородження творчихобдарованихлюдей міста Житомира.
Це той історичний об’єкт, який позитивно впливає на соціальний
розвиток місцевої громади, цікавий для туристів. Вона є свідком і частиною
історії міста та України.
28 квітня 2018 року.
м. Житомир