Інформаційно-краєзнавче видання включає загальні відомості з історії метрополітену, хронологію його будівництва, висвітлює історичні та культурологічні аспекти розвитку цього складного інженерно-транспортне спорудження та цікавого архітектурно-художнього комплексна міста.

1. Відділ культури Дарницької районної в місті Києві
державної адміністрації
Централізована бібліотечна система
Дарницького району
Публічна бібліотека № 160 сімейного читання
Інформаційно-краєзнавчий дайджест
до 60 річчя від дня відкриття першої черги Київського
метрополітену
Київ, 2020

2. 2
УДК 016:625.42 (477.411)
«Підземне серце Києва» : до 60 років від дня
відкриття першої черги Київського метрополітену :
інформаційно-краєзнавчий дайджест / укладач
Н. А. Петренко. – Київ : Публічна бібліотека №160
сімейного читання, 2020. – 42 с.
60 років тому – 6 листопада 1960 року – у Києві
відкрився перший в Україні метрополітен. Це була
знаменна подія для киян, адже йшлося про новий та й
ще швидкісний вид громадського транспорту.
Інформаційно-краєзнавче видання включає
загальні відомості з історії метрополітену, хронологію
його будівництва, висвітлює історичні та
культурологічні аспекти розвитку цього складного
інженерно-транспортне спорудження та цікавого
архітектурно-художнього комплексна міста.
Видання розраховане на широке коло користувачів,
усіх, хто цікавиться історією Києва.
При підготовці бібліографічного списку літератури
використано книжковий фонд Публічної бібліотеки №
160 сімейного читання та електронний каталог
Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки.
Укладач: Н. А. Петренко

3. 3
І летять, летять вагони,
Ще хвилина — і Дніпро!
Нас вогні вітають дальні —
Привокзальні,
арсенальні...
Із піснями у розгоні
Наше Київське метро!
Слова Олекси Ющенка, музика Платона Майбороди
«Вечірній Київ», 5 листопада 1960 року
Вже півтора століття підземка є невід’ємною
частиною мегаполісів, і як дієвий спосіб
розвантажити від транспорту міські вулиці – і як
складова культурного життя, з виставкам,
спектаклями, перформансами, модними показами
та зйомками кінофільмів. А деякі станції навіть
стали самостійними витворами мистецтва.
Київський метрополітен – головна транспортна
артерія столиці та її символ і окраса, адже його
станції є об'єктами архітектурного та культурного
надбання, а три з них — «Вокзальна», «Хрещатик»
та «Арсенальна» є пам'ятниками архітектури.
Сьогодні Київське метро - це 52 станції, три з яких
– великі пересадочні вузли в центрі та три лінії,
загальною протяжністю близько 70 км.
Більш як півстоліття метро залишається єдиним
транспортом, що може забезпечити безперебійне
з'єднання віддалених частин міста з його центром,
підприємствами, вокзалами.

4. 4
А ще це дуже цікава історія, яка відображає
зміни в політичному та культурному житті, а
головне – триває і сьогодні, вбираючи коди нашого
буття.
Історичний екскурс
Вперше тему підземного транспорту у Києві
підняли ще у 1880-х роках, але тоді це не було
актуальним, адже ситуація з транспортним
сполученням не була критична, до того ж,
будівництво метро вимагало чималих коштів і мова
йшла не про підземку в сучасному розумінні, а
просто про ділянку залізниці в тунелі. Але цей
проект був відхилений Міською радою.
Другий проект народився в 1916 році в надрах
Російсько-американської торгової палати та був
націлений на заокеанське фінансування. Автори
проекту вказували на колосальну перевантаженість
наземного транспорту, хаотичність і розкиданість
київської забудови, пропонуючи за кілька років,
використовуючи американський досвід, за кілька
років створити кілька гілок. Міська дума загорнула і
його, не погодившись віддати будівництво підземної
мережі в концесію заокеанським діячам.
Ще один проект з’явився за правління
гетьмана Павла Скоропадського. З його ініціативи в
середині 1918 року з’явився на світ документ, який
можна умовно вважати «перспективним планом
розвитку міста». Йшлося там і про підземку.

5. 5
Планувалося три гілки: Прорізна – Лівий берег,
Бессарабка – Деміївка, Звіринець – Лук’янівка.
Цікаво, що принципово вони збігаються з нинішніми
червоною, синьою і зеленою гілками київського
метро. Та й цим проектам не судилося збутися.
Влада незабаром перейшла до Директорії Симона
Петлюри й тема створення київського метро знову
відійшла на задній план.
До проекту створення метрополітену
повернулися аж у 1936 році, коли 9 липня
Президія Київради розглянула дипломну роботу
випускника Московського інституту інженерів
транспорту В. Папазова «Проект Київського
метрополітену» і яка була схвалена.
«Земля Звіринця у Києві загалом, де повинні
провести метрополітен, найбільш підходить
до цього будівництва. Київ стоїть на горах і
рівнинах, які зробила сама природа, і
метрополітен, що виходить із тунелю-пагорба
і знов заглиблюється в тунель, буде
перевозити всіх і все з Бесарабки на Деміївку,
із Звіринця на Лук’янівку, з Набережної чи
Прорізної на Задніпровські Слободки».
Газета «Відродження», 1917 рік. З інтерв’ю
міністра уряду інженера Чубинського.

6. 6
Почалися підземні роботи, але на заваді стала
Друга світова війна.
Післявоєнна відбудова Києва сприяла і
довгоочікуваному прокладанню метро. Перші
підземні розвідувальні роботи почалися відразу
після звільнення Києва від нацистів у 1944 році.
Після визволення України від нацистів, у
зв’язку з повоєнною відбудовою міста, його
зростанням та збільшенням кількості містян, тема
метро стала надзвичайно актуальною. Остаточне
рішення про будівництво підземки в Києві було
ухвалене наприкінці 1944 року.
А навесні 1949 року у Києві безпосередньо
приступили до будівництва нової транспортної
системи, в основу якої був покладений досвід вже
діючого метро у Москві та Ленінграді.
У 1949 році створили «Київметробуд», який і
став виконавцем основних робіт. Підземні тунелі
почали прокладати в самому центрі столиці.
На перших порах кияни вчились у москвичів –
першопрохідців метрополітену.
Потім йшли далі, долаючи пливуни, підземні
ріки, напластування древнього міста. Перші
тунелепрохідницькі щити власної конструкції,
заміна дорогих чавунних тюбінгів обробки тунелів
на бетонні власного виробництва, впровадження
новинок науки – все це випробувано і застосовано
при спорудженні підземних шляхів і станцій.

7. 7
Київські метробудівці здали свій перший
серйозний іспит на «відмінно»: в надзвичайно
складних інженерно-геологічних умовах, коли все
було «вперше», вийшли переможцями, придбали
досвід будівництва підземних споруд і були готові
до нових випробувань.
Перша «збійка» відбулася в 1951-му році між
станціями «Дніпро» і «Арсенальна», фінальна
збійка перед запуском київського метро сталася в
1959-му році між сучасними станціями
«Університет» і «Вокзальна».
До 1958-му році вже повністю прокладені
тунелі, рейси і ескалатори для перших станцій
київського метро - «Дніпро», «Арсенальна»,
«Хрещатик», «Університет» і «Вокзальна».
У 1959-му році починаються роботи по
оформленню безпосередньо перших п'яти станцій
київського метрополітену. Роком раніше був
оголошений конкурс і з 80-ти проектів відібрані
кращі.

8. 8
З 22 жовтня 1960-го
водії підземних поїздів,
щоправда, без
пасажирів, вивчали
трасу, призвичаюючись
до маршруту.
Напередодні пуску
начальник метрополітену Микола Орлов звернувся
до киян із повідомленням про початок руху нового
виду транспорту.
І шостого листопада
1960 року було
запущено першу
ділянку щойно
збудованого
київського метро, від
станції «Дніпро» до
станції «Вокзальна», довжина якої склала 5,2
кілометра.
На станції ―Хрещатик‖
відбулося урочисте
відкриття першої черги
метрополітену. Після того,
як перший секретар ЦК
Компартії України Микола
Підгорний перерізав символічну стрічку, поїзди
вирушили в путь. Найперший потяг вів машиніст
Іван Виноградов.

9. 9
Протягом наступного тижня метрополітен
функціонував у екскурсійному режимі. Туди
пускали лише групи від підприємств або
навчальних закладів за попередньо затвердженими
списками. Огляд підземки і катання у тривагонному
потязі були безкоштовні.
Ті, кому не пощастило
відвідати метро
безкоштовно,
знайомилися з новинкою
вже за 50 копійок. Саме
стільки коштував проїзд з
12 листопада, коли
підземка почала працювати у звичайному режимі.
Пасажири купували в касі талончики, які
контролери гасили вручну. У вересні 1961-го
пасажирів зустріли не контролери, а турнікети.
В 1963 році були відкриті станції
«Політехнічний інститут» та «Завод Більшовик»
(«Шулявська»), оздоблення яких вже увібрало в
себе яскраві риси модернізму.
«Обилие света и свежего воздуха, светлый колорит
облицовочных материалов, простые спокойные
формы, тематические и декоративные элементы
создают такую обстановку в подземных вестибюлях,
в которой пассажир не чувствует, что он находится
под землей».
«Киевский метрополитен»,1963.

10. 10
Станції «Гідропарк», «Лівобережна» і
«Дарниця» були готові 1965 року, а разом з ними
ввели в експлуатацію міст Метро та Русанівський
метроміст.
У 1965 році по побудованому мосту Метро лінія
перетнула Дніпро і пішла на схід міста через
житлові масиви, які будувались на лівому березі
річки.
Коли у 1965 році відкрився міст Метро, саме
машиністу Івану Виноградову доручили обкатку
поїзда.
У 1968-71 рр. перша гілка метрополітену була
завершена станціями «Комсомольська»,
«Жовтнева», «Нивки» і «Святошино».
В оформленні трьох останніх станцій
поєднуються залишки модернізму та риси нових
стилів, які панували у 1970-80-х роках, – техніцизм
і футуризм, що відображали раціоналізацію
виробництва та захоплення освоєнням космосу.
«Спочатку ми везли не пасажирів, – розповідає
Іван Андрійович, – а мішки з піском, які
дорівнювали за вагою пасажирському складу. Як
уперше їхали, побоювалися: під тобою ж
дніпровська вода! Чуєш, як тріщить міст, віриш і
не віриш у інженерні розрахунки. І досі траса
через Дніпро вважається однією із
найскладніших дільниць метрополітену».

11. 11
Другою на черзі стала синя гілка, до
прокладання якої приступили у 1971 році.
Будівництво почали на Подолі ―відкритим
способом‖, що давало можливість робити станції не
глибоко, але водночас мало жахливий наслідок –
руйнування історичної забудови цього району.
На території Контрактової площі були знайдені
залишки давньоруської садиби і археологи почали
подальші розкопки, що на певний час загальмувало
будівництво метро.
З 1980-го почалась розбудова інфраструктури
метрополітену: заводи і депо, що обслуговували
рухомий склад, проектування нових переходів між
існуючими станціями і додаткових виходів,
дослідження пасажиропотоку та узгодження
існуючої системи з новими містобудівними змінами.
Хронологія розвитку метро
1946. Початок проектно-пошукових робіт.
1949—1960. Заснування Київметробуду,
спорудження перших станцій київського метро.
6 листопада 1960. Відкрито першу чергу
Святошино-Броварської лінії довжиною 5,2
кілометри (станції «Вокзальна», «Університет»,
«Хрещатик», «Арсенальна», «Дніпро»).
1963. Ділянка «Вокзальна» — «Завод «Більшовик»
(2 станції); 2-й вихід на станції «Хрещатик».

12. 12
1965. Ділянка «Дніпро» — «Дарниця»(3 станції),
міст через Дніпро, електродепо «Дарниця».
1968. Ділянка «Дарниця» — «Комсомольська»
1971. Ділянка «Завод «Більшовик» — «Святошино»
(3 станції).
23 серпня 1972. На станцїї «Арсенальна» був
відмічений мільярдний пасажир - робітник заводу
«Арсенал» В. Голіков, який отримав безкоштовний
річний проїзний квиток.
1976. Ділянка «Площа Калініна» — «Червона
площа» (3 станції).
1977. Київському метрополітену було присвоєно
ім'я В.І. Леніна. Станція «Площа Калініна»
перейменована у «Площа Жовтневої революції».
1979. Ділянка «Комсомольська» — «Піонерська»
1980. Ділянка «Червона площа» — «Проспект
Корнійчука» (3 станції).
1981. Ділянка «Площа Жовтневої революції» —
«Республіканський стадіон» (2 станції).
1982. Ділянка «Проспект Корнійчука» — «Героїв
Дніпра».
1984. Ділянка «Республіканський стадіон» —
«Либідська» (2 станції).
1985. Введено в експлуатацію завод з ремонту
рухомого складу ОМ-2.
1986. 2-й перехід «Хрещатик» — «Площа
Жовтневої революції».
1986. Реконструкція колійного розгалуження ст.
«Дарниця».

13. 13
1987. 2-й вихід на станціi «Гідропарк».
1987. Станція «Ленінська» між станціями
«Університет» і «Хрещатик».
1988. Електродепо «Оболонь».
1989. Споруджено ділянку «Золотi Ворота» —
«Мечникова» (3 станції).
1989. Станція «Червона площа» Куренівсько-
Червоноармійської лінії перейменована у
«Контрактову площу».
1991. Ділянка «Мечникова» — «Видубичі» (2
станції).
1992. Ділянка «Видубичi» — «Осокорки» (2
станції, Південний міст через Дніпро).
1993. Перейменовано такі станції:
«Ленінська» Святошинсько-Броварської лінії у
«Театральну»;
«Комсомольська» Святошинсько-Броварської лінії у
«Чернігівську»;
«Піонерська» Святошинсько-Броварської лінії у
«Лісову»;
«Жовтнева» Святошинсько-Броварської лінії у
«Берестейську»;
«Завод «Більшовик» Святошинсько-Броварської
лінії у «Шулявську»;
«Святошино» Святошинсько-Броварської лінії у
«Святошин»;
«Проспект Корнійчука» Куренівсько-
Червоноармійської лінії у «Оболонь»;

14. 14
«Площа Жовтневої революції» Куренівсько-
Червоноармійської лінії у «Майдан Незалежності»;
«Червоноармійська» Куренівсько-
Червоноармійської лінії у «Палац "Україна»
«Дзержинська» Куренівсько-Червоноармійської лінії
у «Либідську»;
«Мечникова» Сирецько-Печерської лінії у
«Кловську»;
1994. Ділянка «Осокорки» — «Харківська» (2
станції).
1996. Ділянка «Золотi Ворота» — «Лук'янівська» (1
станція).
1997. Станція «Печерська» між станціями
«Кловська» і «Дружби народів».
2000. Ділянка «Лук`янівська» — «Дорогожичі» (1
станція).
2003. Ділянка «Святошин» — «Академмістечко» (2
станції).
2004. Ділянка «Дорогожичі» — «Сирець» (1
станція).
2005. Ділянка «Харківська» — «Бориспільська» (1
станція), другий вихід на станції «Лісова».
2006. Станція «Вирлиця» між ст. «Харківська» та
ст. «Бориспільська», другий вихід на станції
«Дарниця».
23 серпня 2007. Електродепо «Харківське» (ТЧ-3)
на Сирецько-Печерській лінії.
2008. Ділянка «Бориспільська» — «Червоний
Хутір» (1 станція).

15. 15
2010. Ділянка – «Либідська» - «Васильківська» (3
станції).
2011. Відкрито станцію «Виставковий центр».
2012. Відкрито станцію «Іподром».
2013. Відкрито станцію «Теремки».
2018. Перейменовано Куренівсько-
Червоноармійську лінію в Оболонсько-
Теремківську. Перейменовано станцію «Петрівка» у
«Почайну» Оболонсько-Теремківської лінії.
Архітектурні сторінки станцій метро
Кияни відразу оцінили зручність нового виду
транспорту і швидко до нього звикли. До того ж, не
могло не потішити естетичні смаки й художнє
оформлення багатьох станцій.
На сьогоднішній день, двох однакових станцій
метро ти просто не знайдеш: деякі зберігають шарм
старовини, інші вражають сучасним дизайном.
Кожна станція київського метрополітену має свої
особливості та власну історію.
Зовні перші п'ять станцій київського метро
об'єднують використані в обробці матеріали: граніт,
мармур, кераміка, майоліка, оргскло, бронза і
алюміній. З 1986 року станції «Хрещатик»,
«Університет» і «Вокзальна» отримали статус
пам'яток архітектури: їх дизайн більш пишний, ніж
інших станцій, а ще в ньому чітко простежується
звернення до традиційних українських мотивів.

16. 16
На «Дніпрі» і «Арсенальній» прикрас набагато
менше, але ці станції привабливі своїми
технологічними рішеннями.
«Дніпро»
«Дніпро» — перша в Київському метрополітені
станція відкритого типу. Вона розпочала роботу у
листопаді 1960 року разом з іншими чотирма
станціями першої черги. Станція розташована у
підніжжя придніпровських пагорбів, поблизу
берегової лінії ріки Дніпро, що і зумовило її назву.
Конструкція станції не має аналогів в
київському метро: станція розташовується на
естакаді поперек Набережного шосе і має
платформи берегового типу з навісом над
вестибюлем станції; з східного торця платформ до
станції примикає міст Метро, відкритий на 5 років
пізніше, а з західного - крутий пагорб, в який йде
лінія метро в бік станції «Арсенальної».

17. 17
Крім незвичної конструкції, станція «Дніпро»
унікальна ще й тим, що перші 5 років своєї роботи
виконувала роль сполучної ланки між метро,
майстернями, в яких виконувався поточний ремонт,
і залізницею, через яку вагони надходили в
київський метрополітен.
На станції працював унікальний ліфт з
поворотним кругом під платформою. Якщо потрібно
було спустити склад на
ремонт або техогляд в
депо, то по одному
вагону його заганяли
на підйомник з
рейками, опускали
вниз. На поворотному
колі розгортали на 90
градусів і по
трамвайній лінії відправляли в депо.

18. 18
21 жовтня 1960 року кияни були вражені
незвичайним видовищем: блакитні вагони
небаченої в нашому місті форми наче повисли у
повітрі: потужний механізм підіймав їх на естакаду
станції «Дніпро».
«Арсенальна»
Станція «Арсенальна» вважається чи не
найглибшою у світі – глибина складає біля 104-105
метрів. Розташована на
історичному Печерську. Її
назва походить від заводу
«Арсенал», який
знаходиться неподалік від
виходу з підземки.
Будуючи станцію,
київські будівельники
вирішували унікальні проблеми. Наприклад, як
доставити пасажирів на платформу глибина якої
105 метрів? Зробити довжелезний ескалатор –
нереально. Виникла ідея встановити, як у Лондоні,
ліфт на 130 осіб. Проте поломка такого підйомника
паралізує станцію. Обрали варіант – два
ескалатори і вестибюль, що їх з’єднує.
Але як монтувати проміжний вестибуль на
глибині 50 метрів? Вирішили зібрати його на
поверхні, а тоді залізобетонний моноліт вагою 3,5
тисячі тонн повільно опускати під землю.

19. 19
Зробили для цього
спеціальну шахту.
Щодоби "стаканчик"
опускався під власною
вагою на метр, і за 50
діб дістався необхідної
глибини. Такий
маневр українці
здійснили першими у світі. Довжина ескалаторів
"Арсенальної" (понад 65 метрів кожен!) теж
рекордна – вони найдовші в світі.
Глибина станції
вплинула на її
конструкцію. Товсті
пілони розкриті для
проходу пасажирів
лише у двох місцях по
платформі.
Оформлена «Арсенальна»
білим і рожевим
Новоселецьким мармуром,
у строгому стилі.
Скульптори Іван Макогон
й Андрій Німенко
прикрасили станцію барельєфом «Арсенальці»,
який на початку 1990-х років був демонтований.
Наземний вестибюль є прямокутною будівлею,
увінчаною куполом.

20. 20
«Хрещатик»
Станція розташована в самому центрі міста, на
головній вулиці України, від якої і отримала свою
назву.
Особливістю станції є наявність трьох наземних
вестибюлів: на вулиці Хрещатик (відкритий разом зі
станцією), на вулиці Інститутській (відкритий в
1965 році) і на вулиці Архітектора Городецького
(відкритий в 1970 році). Для першого було
споруджено спеціальне приміщення, для другого
побудований окремий павільйон у формі ротонди,
третій вбудували в існуючий будинок.
Над проектом головної
станції київського
метрополітену у 1960
році працював великий
творчий колектив:
архітектори Анатолій
Добровольський, Віктор
Єлізаров, Микола
Коломієць, Юрій
Кисличенко, Ігор
Масленков, Станіслав Крушинський, Геннадій
Гранаткін, за участю Наталії Щукіної та Федора
Заремби; художники – Оксана Грудзинська, Ніна
Федорова, Ганна Шарай.

21. 21
Як зауважив один з проектувальників,
оформлення станції проводилося в рамках ідейно-
художньої теми «Україна - національна за формою і
соціалістична за змістом». Для надання більшої
ідейної виразності проекту торцеву стіну
середнього залу прикрасили Гербом УРСР. Але при
будівництві виходу в сторону Інститутській ця стіна
була розібрана, герб
знятий, і оформлення
станції втратило
головна ознака
початкової «ідейності».
Сьогодні станція
«Хрещатик», мабуть,
сама «українська» з
усіх. Вона нагадує
простору чисто вибілену кімнату, прикрашену
яскравими килимами.
На вкритих білим
мармуром пілонах були
розміщені декоративні
майолікові панно,
створені Оксаною
Грудзинською –
заслуженим художником
України, членом
Національної спілки
художників України.

22. 22
Саме ці панно є
символом, візитівкою не
тільки київського
метрополітену, але й
української столиці в
цілому. Панно
складається з 12 типів
прямокутних плиток, які
мають безліч варіантів
компонування. В основі
композиції – характерні
для України мотиви
рослинного орнаменту.
Контури малюнка
виконані технікою
невисокого, ледь виступаючого рельєфу і розписані
кольоровими поливами відновного вогню.
Верхня частина стіни підземного вестибюля
прикрашена декоративним карнизом з анодованого
під золото алюмінію. На ньому зображений качан
кукурудзи - найхарактерніший символ
всенародного добробуту на одній шостій земної
тверді в 60-х роках XX століття.

23. 23
За «золотим» карнизом заховані світильники, і
це створює ефект м'якого освітлення.
Академік архітектури В. Заболотний не
приховував свого захоплення, вперше побувавши
на станції «Хрещатик»: «Вона, як прекрасна
дівчина, причепуритися до весілля».
Рослинна орнаментика метрополітену
перегукується стилістично з багатим на пластику та
колір декором фасадів будинків на вулиці
Хрещатик. Таким чином, перед пасажиром
утворюється єдиностильовий ансамбль, що
розпочинається від виходу з вагона метро під
землею та розгортається далі на майданах
Хрещатика.
«Університет»
Ця підземна станція отримала свою назву
через сусідство з червоним корпусом
Національного
університету імені Т. Г.
Шевченка.
Наземний вестибюль,
збудований на місці
першого входу у
ботанічний сад виконано
у вигляді одноповерхового паркового павільйону із
шпилем. Двері до службових приміщень обрамлені
білими порталами з рослинними орнаментами.

24. 24
Купол вестибюлю має бронзовий карниз, за яким
розташоване м'яке основне освітлення, а факельні
світильники утворюють світлові вертикалі.
На внутрішній стороні у кожному пілоні у нішах
розміщено бюсти українських та російських вчених
і діячів культури та мистецтва ― Т.Г. Шевченка,
О.О. Богомольця, Г.С. Сковороди, І. Я. Франка, Д.І.
Менделєєва, Михайла Ломоносова та інших.
Завершувала композицію скульптура Леніна, яка
перебувала в торці станції і була демонтована в
1992 році. Все бюсти виконані з білого оргскла.
На зовнішній ― гіпсові ажурні вентиляційні решітки
у формі круглих медальйонів з назвою станції.
Білий декоративний орнамент з гіпсу, карнизи з
литого скла та освітлення за ними, складний
візерунок на підлозі роблять цю станцію
надзвичайно привабливою.

25. 25
Коричнево-рожевий
мармур, яким
облицьована станція,
містить скам’янілі рештки
мушель амонітів —
молюсків, що існували в
юрському та крейдовому
періодах. Найпомітніші з них можна знайти під
бюстом Максима Горького: там знаходяться три
великих зріза раковин амонітів.
«Вокзальна»
Спорудження тунелів на ділянці між станціями
«Університет» і «Вокзальна» було нелегким.
Київська геологія
виявилася дуже
непростою, а в
цьому місці траса
метро проходила під
старим руслом річки
Либідь, натикаючись
на важкі пливуни.
Крім заморозки
грунту, для проходки тунелів довелося
застосовувати кесон.
Сама станція «Вокзальна» стала рекордсменом
за кількістю запропонованих проектів: з 82 заявок
конкурсу 1958 року 22 відносилася саме до неї.

26. 26
Стати архітектором станції нового метро було
почесно, але спроектувати станцію - обличчя
столиці, яку бачили всі її гості, означало стати
кращим з кращих.
Переміг проект архітекторів А.
Добровольського та І.Маслєнкова з
мінімалістичним дизайном. Пілони станції викладені
білим мармуром зі зрізаними гранями, що
переходять в арки, які викликають асоціації з
арковими склепіннями стародавнього Києва. Знизу
пілони обрамлені цоколем-обоймою з алюмінієвого
профілю, а верх
пілонів закріплений
масивним карнизом з
лекального мармуру,
що свідчить про
коштовність
облицювання.
Підлога викладена
квадратними плитами чорного габро і світло-сірого
граніту, розміщених в шаховому порядку.
Задум архітекторів полягав у тому, що станція
мала б знайомити гостей міста з деякими аспектами
історії України. Тому на пілонах центрального залу
розміщені великі карбовані латунні медальйони, які
містять сцени з історії України, починаючи від
Київської Русі і закінчуючи повоєнним часом.
До 1963 року була кінцевою, оборот поїздів
відбувався через з'їзд за станцією.

27. 27
«Золоті ворота»
Станцію відкрили 31 грудня 1989 року, з 1994
року мозаїки інтер’єрів станції мають статус
«щойно виявлений об’єкт культурної спадщини».
Сама станція – це пам’ятка архітектури та
містобудування і монументального мистецтва.
Авторський колектив на чолі з Б.П. Жежеріним
відзначили Державною премією України у 1991
році.
Високі склепіння, масивні металеві світильники,
круглі арки, приземкуваті колони з візантійськими
капітелями, сірий граніт на підлозі і білий мармур з
імітацією середньовічної плінфи (цегляної кладки)
на стінах - все це стилізовано під легендарні
князівські часи Київської Русі.
У декоративному оформленні використані
мозаїчні панно. Мозаїкою прикрашені арки при
вході до ескалаторних тунелів.
Якщо пройти уздовж платформи, а потім - у
зворотньому напрямку уздовж іншої, то можна

28. 28
дізнатися про всіх відомих правителів Києва, від
Кия до Данила Галицького. Крім середньовічних
політиків, на мозаїках також зображені відомі
особистості Київської Русі і кам'яні храми Києва
домонгольської доби.
На мозаїчному фризі у
проміжному вестибюлі,
прямо над виходом до
ескалатора, який веде на
поверхню, знаходиться
мозаїчний напис «СЛАВА
УКРАЇНІ» викладений зі
смальти робітниками під
час будівництва станції. З
часом мозаїка сильно потемніла і зараз напис вже
майже непомітний.
Британське видання The Daily Тelegraph у 2013
році визнало станцію «Золоті ворота» однією з
найкрасивіших у Європі.
«Олімпійська»
Станцію відкрили 19 грудня 1981 року під
назвою «Республіканський стадіон». З 11 липня
2011 року отримала назву «Олімпійська»,
запозичену від розташованого неподалік НСК
«Олімпійський».

29. 29
Стіни станції
облицьовані сірим
мармуром, що
створює цікаву
атмосферу
приглушеного
світла. Проект
станції передбачав
білі стіни, але білого мармуру не вистачило.
В кінці центрального залу розташована
композиція у формі олімпійського вогню,
облицьована смальтою червоного та синього
кольорів різних відтінків.
Стіна касового залу навпроти турнікетів декорована
керамічним барельєфом присвяченим темі футболу
та хокею.
Архітектурне рішення цієї станції - це втілення
принципів дизайну середовища через накопичення
в ньому окремих творів мистецтва. Кожен елемент
інтер’єру станції грає свою скрипку в
«олімпійському концерті».
«Славутич»
30 грудня 1992 року відкрили станцію, що
розташована на лівому березі Дніпра. Станції
«Славутич» не було в початковому проекті
Сирецько-Печерської лінії і в планах вона виникла
приблизно в середині 80-х. Назву отримала по
історичному і фольклорному імені Дніпра.

30. 30
Архітектор Микола
Альошкін вирішив
створити незвичний
інтер’єр, що має
викликати асоціацію
з ―ніччю на Дніпрі‖.
Білий і блакитний
мармур, чорна стеля
і маленькі світильники-зірки. Колійні стіни мовби
нагадують спокійний та сивий Славутич-Дніпро.
«Героїв Дніпра»
Станція «Героїв Дніпра» побудована за
типовим колонним проєктом. Але при цьому вона
має нетипове архітектурне рішення: склепіння
підземного залу станції спирається на два ряди
колон, облицьованих мармуром червоно-
коричневого відтінку. В основі оформлення станції
лежать історичні події з життя столиці України.
Це були
військові дії на
Дніпрі під час Другої
Світової війни в
1943-му.
Урочистості простору
надають світильники
незвичайної
конструкції.

31. 31
Вони прикрашають кожну з колон, і в підсумку
виходить цілий коридор із факелів жовтувато-
білого кольору, як символічний зал пам’яті.
Платформа викладена гранітними плитами темно-
червоного кольору. А доповнює образ оформлення
колійних стін.
«Осокорки»
Станція «Осокорки» – не просто станція, а
витвір мистецтва. Принаймні – мурали на її стінах.
Чотири місяці поспіль станцію розмальовували
вісім художників з України, Бразилії, США, Коста-
Ріки, Іспанії, Бельгії, Швейцарії та Австралії. Усі
роботи присвятили Україні у межах проекту
«Більше, ніж ми» (More than Us).
25 років ця станція особливо нікого не радувала,
але півроку тому склепіння платформи змінилися.

32. 32
Тепер їх прикрашають вісім муралів від художників
з восьми різних країн світу.
На зображеннях серед
іншого - тварини з
Червоної книги,
кримськотатарська
дівчина, український
актор Богдан Ступка. У
всіх робіт одна мета -
донести ідею рівності і світу. Виходиш з вагона - і
голова паморочиться від масштабу робіт.
Пізніші станції були оформлені в строгих тонах.
Дизайнери відмовилися від оригінальності на
користь функціональних можливостей. Правда,
пізніше декоративна культура повернулася «під
землю». Так що київські станції завжди можна
впізнати з сотень інших у всьому світі.
Діючі лінії і станції київського метрополітену
Київський метрополітен включає в себе три
діючі лінії.
Святошинсько-Броварська
Перша лінія київського метрополітену.
Позначається червоним кольором. Включає в себе
18 станцій - від «Академмістечка» до «Лісової», з
яких 5 станцій - мілкого закладення, 7 станцій
глибокого закладення, 2 станції - відкриті
естакадного типу і 4 станції - відкриті наземні.

33. 33
6 листопада 1960 було відкрито першу
дільницю Святошинсько-Броварській, протяжність
якого склала 5,2 км, включаючи 5 станцій:
«Вокзальна», «Університет», «Хрещатик»,
«Арсенальна», «Дніпро». Кінцева станція червоної
лінії - «Лісова» була введена в експлуатацію 5
грудня 1979 року.
У 2003 році на лінії було відкрито нову ділянку
зі станціями «Житомирська» та «Академмістечко»,
яка на даний момент є кінцевою станцією
Святошинсько-Броварській лінії.
Станція «Театральна» є пересадковою на
станцію «Золоті ворота» Сирецько-Печерської лінії.
Друга пересадочна станція лінії - «Хрещатик», з неї
можна перейти на станцію «Майдан незалежності»
Куренівсько-Червоноармійської лінії.
Святошинсько-Броварська лінія включає в себе
2 мостових переходи через водні перешкоди.
Метромост Святошинсько-Броварській лінії через
річку Дніпро був відкритий 5 листопада 1965 року.
Загальна протяжність метромосту становить 684,5
м, ширина - 28 м.
Русанівський метроміст - міст через Русанівську
протоку. Об'єкт був відкритий разом змостром
Метро і і є його продовженням. Його довжина
становить 349,2 м.
Метромост разом з Русанівських мостом з'єднує
правобережну і лівобережну частини Києва.

34. 34
Оболонсько-Теремківська лінія
Позначається синім кольором, включає в себе
18 станцій - від «Героїв Дніпра» до станції
«Теремки», з яких 13 - мілкого закладення і 5 -
глибокого закладення. З'єднує північний і
південний райони міста. Будівництво Куренівсько-
Червоноармійської (нині Оболонсько-Теремківська)
лінії почалося в 1971 році.
Через 5 років, в 1976 році, був введена в
експлуатацію перша ділянка, включаючи станції
«Площа Жовтневої революції» (нині «Майдан
Незалежності»), «Поштова площа», «Червона
площа». Станція «Площа Льва Толстого» є
пересадочною на станцію «Палац спорту» третьої,
Сирецько-Печерської лінії київського
метрополітену.
На станції «Майдан незалежності»
здійснюється перехід на станцію першої лінії
«Хрещатик».
Сирецько-Печерська
Позначається зеленим кольором, включає в
себе 16 станцій - від станції «Сирець» до станції
«Червоний хутір», з яких 8 - мілкого закладення і
8- глибокого закладення. Рух на лінії було відкрито
в 1989 році. Тоді для пасажирів відкрилися станції
«Золоті ворота», «Палац спорту», «Мечникова».

35. 35
На ділянці між станціями «Видубичі» і
«Славутич» транспортний перехід через Дніпро
здійснюється через вантовий Південний міст, який є
найвищим мостом України. Довжина споруди
становить 1256 м, ширина - 41 м. Рух поїздів метро
по мосту було відкрито 30 грудня 1992 року.
Південний міст з'єднав житлові райони Осокорків,
Позняків і Харківського масиву з іншими міськими
районами.
Цікава інформація
Підземне місто, щодня забезпечуючи
перевезення тисячі киян та гостей міста, зібрало
немало таємниць і цікавих моментів про своє життя.
 У київській підземці 52 станції (з них 46 – під
землею) та 122 ескалатори. Довжина рейок –
69 кілометрів 648 метрів. Святошинсько-
Броварська лінія найдовша – 22 кілометри
700 метрів.
 Станція «Арсенальна» є найглибшою станцією
метрополітену у світі. Її глибина – 105,5
метрів. Наступна станція «Дніпро» є вже
надземною. Тому цей перегін є ще й світовим
рекордсменом із перепаду глибин у метро.
 Найдовше поїзд їде від станції «Видубичі» до
«Славутич» – аж 6 хвилин. Відстань між ними
– 3 кілометри 46 метрів. Найменша відстань
між станціями «Театральна» та «Хрещатик» –

36. 36
766 метрів, щоб її подолати, треба 1 хвилина
50 секунд.
 Між «Нивками» та «Берестейською» поїзди
метро проходить критим мостом, який
споруджений над залізницею, а над ним
прокладена автомобільна дорога.
 Один вагон метро може перевезти 330
пасажирів. Щодня у метро їздить 660 вагонів.
Серед машиністів поїздів ви не знайдете
жодної жінки. Загалом у метрополітені працює
588 машиністів.
 У 1960 році станції в метро оголошував
жіночий голос. Але мешканцям столиці він не
надто сподобався. Голос, який добре
пам’ятають кияни середнього і старшого віку,
належав актору Київського академічного
театру ляльок Миколі Петренку, який
озвучував повідомлення 25 років поспіль.
Починаючи з 1990 р., назви станцій
метрополітену оголошують на українській
мові, а з 2012 р., деякі з них почали
дублювати ще й англійською.
 На зеленій гілці розташовані дві станції-
привиди – «Львівська брама» та «Теличка».
Першу почали будувати ще у середині 90-х,
однак через брак коштів роботи припинили.
Наразі вестибюль і платформи станції
практично завершені, але неоздоблені.

37. 37
 Під час війни станції метро можна
використовувати як бомбосховище. На кожній
із них встановлені спеціальні гідравлічні
двері, які виконують і роль захисного бар'єру
у випадку затоплення станцій чи перегонів і
можуть витримати навіть ядерний вибух.
 Найбільш таємничим місцем київського метро
є командний бункер поблизу «Арсенальної».
Його почали будувати під час «холодної
війни» між США та СРСР на випадок ядерної
війни. Щоб приховати роботу на секретному
об’єкті, ґрунт вивозився тільки вночі, а
поверхневі будівлі замаскували під бойлерні.
Наразі вихід на перегін «Хрещатик» –
«Арсенальна» заварений ґратами.
 У метро немає сміттєвих урн з міркувань
пожежної безпеки, бо сміття може загорітись.
Поручні на ескалаторах і сходинки мають
різну швидкість, щоб пасажири не заснули.
Щурів у метро, попри популярність міських
легенд, немає.
Музей метро
Музей метро був відкритий у 2000 році до
сорокаріччя пуску першої дільниці Київського
метрополітену. Тільки тут можна побачити перший
годинник метро, потренуватися зупиняти і
відправляти поїзди, приміряти намисто з жетонів та

38. 38
торкнутися історичного надсекретного телефону
підземки...
Музейне приміщення розташоване в будівлі
адміністрації «Київський метрополітен». Займає
воно три просторі зали, кожен з яких відповідає
певному етапу становлення метро в місті.
Перший зал присвячено спорудженню та
відкриттю черг метрополітену різних років. Тут
знаходяться документи та фото перших років
будівництва та роботи метро, особисті речі
попередніх керівників метрополітену, нагороди –
ордени та багато іншого. Також тут є особливий
експонат ― діючий макет станції «Дніпро» у
типорозмірі 1:87 із першим депо у тому вигляді,
який вони мали у 1960-1965 рр. Можна проглянути,
як відбувався підйом вагонів на естакаду станції.
Другий зал відкритий в честь працівників метро і
різних його служб.

39. 39
У цьому ж залі можна ознайомитися з
колекцією проїзних документів ― як київських, так
і інших метрополітенів світу. Один з перших квитків
київського метро, жетони, а також безліч місячних
проїзних, від картонних до магнітних і електронних,
розміщено у музейній вітрині. Крім того, тут є
символічні ключі та запрошення на відкриття
станцій.
Третій зал - інформаційний. В залі представлено
перший годинник із центральної часової станції
метро, що синхронізував час та інтервали. На
стендах цього залу розміщено інформацію про
підрозділи – службу воєнізованої охорони, про
інформаційно-обчислювальний центр і проектно-
конструкторське технологічне бюро метрополітену.
Музей історії Київського метрополітену
знаходиться за адресою : проспект Перемоги, 35.
Режим роботи: з понеділка по п'ятницю з 10:00
до 17:00. Тел. (044) 238-50-50, (050) 444-74-27
Екскурсії безкоштовні.

40. 40
Література
Зель, В. І. Київський метрополітен / В. І. Зель,
М. М. Курас // Енциклопедія сучасної України. – Т. 12 . –
Київ, 2012. – С. 702-703.
Зозуля, В. І. Найграндіозніше українське будівництво ХХ
століття / В. І. Зозуля // Чумацький шлях. – 2018. –
№2. – С. 4-8.
Ковалинський, В. В. Київські мініатюри. Кн. 1 / Віталій
Ковалинський. – Київ : Літопис, 2002. – 313 с.
Козлов, К. Київський метрополітен : хронологія, події,
факти / Кость Козлов. – Київ : ВАРТО, 2011. – 256 с.
Мезенцева, Г. Г. Киев : Краткий обзор архитектурных
памятников и ансамблей / Г. Г. Мезенцева,
И. В. Мезенцев. – Київ : Будівельник, 1981. – 238 с. : іл.
Метрополитен // Киев : энцикл. справочник / под. ред.
А. В. Кудрицкого. – Киев, 1982. – С. 349 – 350.
Прокопенко, М. Як «відпочивають» поїзди метро :
секретні кнопки в кабіні машиніста, «Тесла» в депо та
нові рекорди київської підземки / Марія Прокопенко //
День. – 2018. – № 51-52.
Степанець, К. «Сім історій київського метро» : невідомі
сторінки найважливішого міського виду транспорту /
Кирило Степанець // Дзеркало тижня. – 2018. – № 48. –
С. 16.

41. 41
Стуканова, М. «Метро, яке формує світогляд» : перші
враження відвідувачів ХХІ Фотовиставки «Дня» на
станції «Театральна» в Києві / М. Стуканова – День. –
2019. – 28 листопада. – С. 10.
Третьяков, А. П. Привіт з Хрещатика / Аркадій
Третьяков. – Київ : Либідь, 2015. – 80 с.
Щоб жити. Розуміючи Київ : благодійна книга спогадів /
Л. І. Потіщук та ін. – Київ : Самміт-Книга,2015. – 192 с.
Електронні ресурси
Історія метро : як будували станцію «Дніпро»
[Електронний ресурс]. – Режим доступу
https://was.media/microformats/lancjugi-i-kilcja-na-
stancii-dnipro/(Дата звернення 09. 2020)
Історія метро - від першої ідеї до першої
черги[Електронний ресурс]. – Режим доступу
http://www.metro.kiev.ua/node/11(Дата звернення 09.
2020)
История Киевского метро - как все начиналось
[Електронний ресурс]. – Режим доступу
http://smartclever.com.ua/ru/articles (Дата звернення 09.
2020)
Киевское метро приглашает на бесплатные экскурсии
[Електронний ресурс]. – Режим доступу
https://bzh.life/gorod/ekskursiyi-v-muzey-kievskogo-
metro (Дата звернення 09. 2020)

42. 42
Памятник архитектуры – станция метро «Арсенальная»
в г.Киеве [Електронний ресурс]. – Режим доступу
https://www.shukach.com/ru/node/39087(Дата
звернення 09. 2020)
Проценко, Н. Історія та символіка панно на станції метро
«Хрещатик» у Києві[Електронний ресурс] / Надiя
Проценко. — Режим доступу :
https://www.poglyad.tv/istoriya-ta-symvolika-panno-na-
stantsiyi-metro-hreshhatyk-u-kyyevi/(Дата звернення 09.
2020)
58 фактів до дня народження Київського
метрополітену[Електронний ресурс]. – Режим
доступуhttps://vechirniy.kyiv.ua/news/58-faktiv-do-dnya-
narodzhennya-kyivs-koho-metropolitenu (Дата звернення
09. 2020)
Зміст
1. Історичний екскурс …………………………………………………. 4
2. Хронологія розвитку метро …………………………………….11
3. Архітектурні сторінки станцій метро …………………….15
4. Діючі лінії і станції київського метрополітену ……….32
5. Цікава інформація …………………………………………………….35
6. Музей метро ……………………………………………………………….37
7. Література ………………………………………………………………….40
8. Електронні ресурси ………………………………………………….41

43. 43