Журнал "Культурологічні джерела". №3. 2015 рік.

2. 1
Актуально.......................................... 3
ТУРЯНИЦЯ В. Ганна Дрогальчук:
«Клубний вогник повинен
гріти й душі прийдешніх
поколінь»........................................ 3
КОБАЛЬ В. 70 років збереження
і примноження самобутньої
народної творчості
Закарпаття...................................... 6
ГАБОРЕЦЬ В. Натхненні
поборники духовності................11
ХЛАНТА І. Популяризація
народної творчості
Закарпаття ....................................16
МИШАНИЧ В. Вагомий спадок
ювіляра.......................................... 20
МИТРОВКА М. Обласному
організаційно-методичному
центру культури –
70 років.......................................... 23
АНДРІЙЦЬО В. Вони завжди
були поруч................................... 26
Відлуння подій................................. 28
МИШАНИЧ В. Майстри
Берегівщини репрезентували
свою творчість............................. 28
ТАНЬКО Ю. Іршавчани на
фестивалі цибулі........................ 29
РАЦ В. Святкували лемки
Закарпаття.....................................31
МИШАНИЧ В. Фотохудожники
краю до Дня Незалежності
презентували свої роботи.........32
БІЛЕЦЬКИЙ П. «Арніка» з
Ужгородщини на фестивалі
вареників у Словаччині............ 33
МИШАНИЧ В. Відродження
свята народної культури........... 34
УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ
ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОДА. Закар-
патці пошанували
«Тіні забутих предків»
святковим показом..................... 36
БІЛЕЦЬКИЙ П. Виставку робіт
ужгородського художника
Наума Рєпкіна презентували
у Пряшеві.......................................37
Ювілеї................................................. 38
МИШАНИЧ В. Любов Матіко –
яскрава і самобутня мисткиня
краю. З нагоди ювілею................. 38
№ 3 (31), 2015
Щоквартальний
вісник
Засновник: Обласний
організаційно-
методичний центр
культури
Свідоцтво про державну
реєстрацію друкованого
засобу масової
інформації
Серія ЗТ № 475/67
ПР від 27 листопада
2008 року
Адреса: 88000,
м. Ужгород,
вул. Волошина, 18
www.zakfolkcenter.at.ua
е-mail:
OOMCKUZH@gmail.com
Редакційна колегія:
Ю.Глеба, І.Канюка,
Г.Дрогальчук, І.Хланта,
В.Кобаль, М.Офіцинська
Упорядкування,
підготовка текстів:
М.Офіцинська
Відповідальний за
випуск: Г.Дрогальчук
Автори світлин:
Н.Боднар, О.Попов,
В.Рац, В.Мишанич,
з архіву ООМЦК
Художнє оформлення
обкладинки: М.Дем’ян
Дизайн та верстка:
М.Лазорець-Стан
Редагування
та коректура:
Т.Лазаренко
На обкладинці:
На першій та четвертій
сторінках обкладинки
працівники Обласного
організаційно-
методичного центру
культури
(фото О.Попов)
Здано до набору 09.11.15.
Підписано до друку
23.11.15. Формат 60x84/8.
Папір офсетний.
Друк офсетний.
Ум. друк. арк. 9,3.
Підготовлено до друку:
видавництво TIMPANI
Свідоцтво про державну
реєстрацію видавців
від 15.04. 2003 р.
Серія ДК, № 1327
Друк ТОВ «РІК-У»
88000, м. Ужгород,
вул. Гагаріна, 36
Замовлення № 32
Тираж 300 пр.
ШКІРЯ В. Покликаний
збагачувати духовність. З нагоди
55-річчя від дня народження
заслуженого працівника культури
України Юрія Глеби..................... 40
КОБАЛЬ В. Спокій йому тільки
сниться… З нагоди 80-річчя
народного артиста України
Анатолія Філіппова.................... 43
ГАБОРЕЦЬ В. Ювілей чарівної
перлини Срібної Землі.
Заслуженому академічному
Закарпатському народному
хору – 70......................................... 46
Творча майстерня...........................51
ХЛАНТА І., ЧЕГІЛЬ М. Ансамбль
«Словенка» – яскраве гроно
талантів..........................................51
ІСАК М. У житті й на полотні
зі світлом Великодньої свічі...... 56
АНДРІЙЦЬО В. Іконопис у
авторській школі
Ласла Гайду...................................59
З досвіду роботи............................ 60
ВЕКЛЮК Л. Людина, закохана у
свою роботу. З досвіду роботи
провідного методиста
Любові Філеш................................ 60
ЯВОРСЬКА І. Культурне життя
жителів сіл Тийглаш
і Сюрте.......................................... 64
У світ...................................................69
ГАБОРЕЦЬ В. Щедрий творчий
ужинок композитора..................69
БАЯНОВСЬКА М. Де є і немає
Бога, або Сентенції
про Добро і зло.............................70
СІДОР О. Маленьке віконечко
в паралельний світ відкрив
письменник із Іршави
Василь Шкіря............................... 72
Цікаво знати.................................... 75
ШЕВЧЕНКО В. Колекція
фотоапаратів Закарпатського
краєзнавчого музею.................... 75
ПРО АВТОРІВ...................................76
ПІДПИСИ ДО ФОТОГРАФІЙ.....76
ЗМІСТ

3. 2
ШАНОВНІ КОЛЕГИ!
Бурхливий розвиток культури у краї
в 20–30 роках минулого століття, побуту-
вання багатющих народнопоетичних тра-
дицій, зразків унікального ужиткового мис-
тецтва, що визрівали і формувались віками,
наявність численних носіїв та виконавців
іскристих перлин фольклору, талановитих
народних майстрів, – усе це вимагало ство-
рення державного творчого центру, який би
по крупинці збирав і популяризував безцін-
ні зернини творінь народних талантів. Тому
створення 70 років тому Закарпатського об-
ласного будинку народної творчості стало
важливою подією в культурному житті краю.
Пріоритетним напрямком роботи Об-
ласного організаційно-методичного центру
культури нині є розвиток таких форм куль-
турно-дозвіллєвої діяльності як конкурси,
огляди, фестивалі, виставки, пленери тощо.
Завдяки Вам, справжнім подвижникам
своєї справи, культура Закарпаття, як галузь,
попри всі труднощі та негаразди, розвива-
ється, збагачується новими іменами, цікави-
ми формами роботи.
Вагомий внесок у відродження націо-
нальної культури вносять численні аматор-
ські об’єднання, зберігають і передають від
покоління до покоління історичну пам’ять
народу.
Вітаючи ювілярів, бажаю, щоб у доброму
здоров’ї і гарному настрої щодня приступа-
ли до праці, незважаючи на те, якими зна-
ками питання насторожує нас завтрашній
день. Якщо держава хоче розвиватися та про-
цвітати, вона повинна усвідомити: без куль-
тури нації не існує, тому не лише культура
потребує державної підтримки, але й дер-
жава – культурної. Мусимо бути сильними
духом і терплячими, професійно та віддано
виконувати свої обов’язки, берегти й при-
множувати традиції неповторної закарпат-
ської культури, а вона неодмінно віддячить
не тільки нам, а й нашим нащадкам.
Дорогі колеги! Поділяючи з вами радість
ювілейних днів, бажаю вам і надалі успіш-
но втілювати у життя ідеї збереження духо-
вності, всебічно сприяти формуванню на-
ціональної єдності, розвитку економічного,
наукового і освітнього потенціалу краю, всієї
України. Щиро бажаю вам щасливої долі,
вірних друзів і однодумців, міцного здоров’я,
щастя, добробуту, невичерпної енергії, но-
вих творчих звершень. Нехай ваші праця та
інтелект будуть завжди гідно оціненими.
Юрій ГЛЕБА,
начальник управління культури
Закарпатської обласної
державної адміністрації,
заслужений працівник культури України

4. 3
ГАННА ДРОГАЛЬЧУК:
«КЛУБНИЙ ВОГНИК ПОВИНЕН ГРІТИ
Й ДУШІ ПРИЙДЕШНІХ ПОКОЛІНЬ»
Саме цієї осені Обласний організацій-
но-методичний центр культури, який за
роки існування в регіоні міняв офіційну
назву аж п’ять разів, святкує 70-річчя
з дня свого заснування. Мінялася назва,
в той чи інший спосіб долучалися до ро-
боти культурологічного закладу непере-
січні, а подеколи і видатні в контексті
духовного розвою Закарпаття особисто-
сті, наполегливо шукалися і щасливо зна-
ходилися нові форми роботи з населенням
глибинки – життя ж бо не стоїть на міс-
ці… Незмінною залишалася функціональ-
на місія, якщо говорити образно, покли-
кання центру – віднаходити, зберігати й
популяризувати автентику – крупинки
духовного золота: чи то в легендах, обря-
дах, що, безумовно, передували народже-
ному через віки театру, чи у музичному
фольклорі, який із часом став основою
багатющої народнопісенної спадщини, а чи в ремеслах – таланті тримати в руках
різьбярську серсаму, пензель, голку, що породили численні зразки образотворчого мис-
тецтва. Про те, чим живе Обласний організаційно-методичний центр культури сьо-
годні, чого очікує від змін, що нуртують наразі в Україні, з чим пов’язує свої надії на
майбутнє – розмова з його директором Ганною ДРОГАЛЬЧУК.
– Ганно Василівно – директор ви, як
свідчать два неповних роки в цій іпоста-
сі, молодий. Проте майже двадцять років
життя, відданих роботі в закладі на різ-
них посадах – від методиста першої кате-
горії до завідувача відділу народної твор-
чості – свідчення, по мінімуму, прив’яза-
ності, тяжіння до щоденного й щонощно-
го труда душі…
– Хай як банально це прозвучить, роботу
свою я не просто терплю чи сумлінно вико-
ную. Я, скоріше за все, її люблю. І, звісно, не
через якісь вигоди, бо ні грошима, ні яки-
мись матеріальними цінностями тут не по-
живишся. Зате, без сумніву, розбагатієш зу-
стрічами з обдарованими, духовно багатими
людьми, відкопаєш справжні скарби – слова,
танцю, музики, обрядової традиції, маляр-
ства й скульптури. А, головне, зрозумієш:
нетлінні речі, справжні шедеври роблять-
ся здебільшого на ентузіазмі, творчому на-
тхненні, бажанні прикрасити світ і ніяк не
з думкою про гроші…
– А якщо говорити про вплив, чиєму
з фахівців, що оточували вас у колективі,
завдячуєте?
– За майже двадцять років поряд було
багато цікавих людей, в яких мала чому по-
вчитися. А що казати про попередників?!
Історія Центру культури – історія краю. Пев-
но, знаєте, що першим директором був Ан-
дрій Коцка, народний художник України.
А легендарні імена? Петро Милославський,
Федір Манайло, Іштван Мартон, Антон
Контратович, Дезидерій Задор, Володимир
Гошовський, Євген Шерегій, Федір Коложва-
рі, Віктор Теличко, Петро Сокач, Петро Рак,
Микола Попенко, Євген Бек, Василь Гайдук
та багато інших. Всі вони так чи інакше до-
лучалися до роботи в нашому закладі, а де-
котрі і працювали протягом багатьох років.
Все це, звичайно, зобов’язує нас, нинішніх.
Актуально

5. 4
Актуально
А уявіть собі, тільки спостерігати за тим,
як працюють, без перебільшення, світочі
регіональної культури – народний артист
України Михайло Кречко, котрий у 80–90-х
роках очолював обласну хорову філармонію
на громадських засадах, де набували знань
методичного та практичного характеру не
тільки керівники вокально-хорових гуртків,
але й учителі музики, співів освітянських
навчальних закладів, студенти училищ му-
зичного та культури. Заслужений працівник
культури України, режисер-постановник де-
сятків звітних концертів майстрів мистецтв
та художніх колективів Закарпаття у сто-
личному Києві, тематичних та ювілейних
заходів, звітів-оглядів колективів художньої
самодіяльності Тарас Гарагонич, заслуже-
ний працівник культури України, керівник
народного вокального ансамблю народної
пісні «Розмарія» та Заслуженого академічно-
го Закарпатського народного хору Наталія
Петій-Потапчук – уже величезна професій-
на удача і просто чисто людське щастя. Про-
те найпершим наставником вважаю Василя
Кобаля, при якому прийшла на роботу і ко-
трий віддавався улюбленій справі не заради
матеріальної винагороди, а виключно за по-
кликом серця з прагненням за будь-яку ціну
зберегти і передати майбутнім поколінням
кращі духовні надбання предків. Любити
мистецтво, а не себе у ньому, вчилася у на-
ставника я і мої колеги.
– Окресліть, будь ласка, поле діяльно-
сті вашого Центру…
– Воно для нашого невеличкого колекти-
ву, мабуть, зашироке. Адже тісно співпрацю-
ючи з управлінням культури Закарпатської
облдержадміністрації, творчими спілками
та громадськими організаціями краю, ми
активно сприяємо систематичному прове-
денню майже 30 різноманітних фестивалів,
зокрема «Коляди у Старому селі», «На Сине-
вир трембіти кличуть», «Гуцульська брин-
дзя», «Лемківська ватра», що роблять наш
регіон туристично привабливим, презенту-
ють його серед інших областей України, як
надзвичайно оригінальний, що стосується
традицій і обрядів, багатонаціональний і
саме цим творчо цікавий. Крім цього, ми
обов’язково причетні практично до усіх ог-
лядів-конкурсів, творчих звітів, урочистих
концертів до державних свят. Важлива ді-
лянка нашої роботи – вивчення і поширен-
ня досвіду роботи кращих клубних уста-
нов та аматорських колективів. Постійно
працюємо над підвищенням кваліфікації
клубних працівників, організовуємо тема-
тичні семінари, творчі лабораторії, пленери,
майстер-класи. Значну увагу приділяємо
й співпраці з національними меншинами,
що проживають у державах, які є найближ-
чими сусідами нашої області – Словаччині,
Угорщині, Румунії. А ще – проводимо вели-
ку дослідницьку роботу, результатом якої
стало видання сотень книг із популяризації
народної творчості в найрізноманітніших
жанрах.
– Сьогодні колектив Центру культу-
ри – це…
– Півтора десятка творчих працівників,
яких ви можете побачити на фото з обкла-
динки ювілейного – до 70-річчя – числа жур-
налу «Культурологічні джерела», люб’язно і,
як лише йому притаманно, талановито зро-
бленому для нас іменитим фоторепортером
краю Олексієм Поповим. Саме від цих моло-
дих – Віталія Раца, Мар’яни Чегіль, Катери-
ни Семенченко, а також досвідченіших – Іва-
на Хланти, Людмили Веклюк, Володимира
Мишанича та інших фахових особистостей
отримують методичну та практичну допо-
могу у вирішенні організаційних і творчих
питань під час проведення найрізноманітні-
ших заходів 460 клубних закладів Закарпат-
тя. А ще – три народні колективи: вже згада-
ний народний ансамбль народної пісні «Роз-
марія» (керівник – заслужений працівник
культури України Наталія Петій-Потапчук),
народна аматорська кіностудія «Едельвейс»
(керівник Галина Чельоскі) та народний ет-
нографічний музей, що діє безпосередньо
в приміщенні центру (керівник – заслуже-
ний майстер народної творчості України
Наталія Стегура).
– Не пробували клопотати про розши-
рення, бодай для музею?
– Про це наразі не йдеться. Недарма ж не
без гумору кажуть: не приведи, Боже, жити
в квартирі, що ремонтується, і в державі, що
реформується. За нинішніх часів (не най-
кращих, скажемо відверто, для культури,
яка вже звично фінансується за залишковим
принципом) побоюємося, аби з реформами,
які торкнуться, безсумнівно, й нашої цари-
ни, не вихлюпнули з купелі разом із водою
й злеліяне поколіннями дитинча. Маю на
увазі віднайдені, зібрані, збережені кращі
зразки народної творчості. Доречно згада-
ти, що першим документом влади, яку ми
сьогодні багато за що засуджуємо, була від-

6. 5
Актуально
повідна постанова про організацію культур-
но-освітніх установ у Закарпатській Україні
від 29 вересня 1945 року, в тому числі й то-
дішнього будинку народної творчості. На-
віть тоді розуміли, як це важливо. Ми вже пе-
режили складний період «розбійних 90-х»,
коли зарплату отримували олією та цукром,
було скорочено, а звідси – втрачено, десят-
ки клубних закладів і фахівців, а отже, цілі
пласти зі скарбниці народної творчості.
Нині, коли створюватимуться нові територі-
альні громади, їх керівники можуть повести
себе стосовно закладів культури цілком не-
передбачувано, адже з фінансуванням знову
ж – у кого як. Якщо сьогодні, до прикладу,
закрити клубний заклад зі столітньою іс-
торією в гірських Вільшинках, що на Пере-
чинщині (він, хоч і не з євроремонтом, але
чистий, охайний, збережений), ми втратимо
клубний вогник, що повинен гріти душі на-
ших дітей, онуків і правнуків. Бо ж чули б
ви первозданні коляди, з якими завітали до
нас цьогоріч учасники тамтешньої самоді-
яльності! Для них клуб, як каже сільський
голова, – центр духовного життя. І сіл із та-
кою історією й підходами до збереження
культурної спадщини наших предків, які не
повинні бути втрачені, на Рахівщині, Між-
гірщині, Воловеччині, – десятки!
– Ганно Василівно, ви – мама двох до-
рослих дітей, хоч і молода, але бабуся двох
онуків. Ви справді щиро вірите, що, як ка-
зав поет, хай і з іншого приводу, «все это
будет носиться»?
– Звісно, я бачу, що наші діти, а надто
онуки – інші. Вони не кращі й не гірші, вони
просто інші. Їх полонять гаджети: ноутбу-
ки, айпади, смартфони… Але не можна за-
бувати, що джерела автентики – джерела
людяності! Тому треба шукати нові форми
роботи, сучасніші підходи. Я й сама не мог-
ла подумати, що наш майстер-клас із писан-
карства викличе такий інтерес. Але ж запро-
понували ми його дітям – переселенцям зі
Сходу України, і знайшли відгук, зацікав-
леність, бажання долучитися до народних
традицій. Розписати власноруч великодню
писанку – не лише цікаво, а й повчально. До
того ж – це найкращий подарунок родині.
Чим більше ми будемо віддавати, тим біль-
ше отримаємо. А чи міг хтось передбачити,
що життя підкине нам таку форму роботи,
як зустрічі в госпіталях із учасниками ан-
титерористичної операції, яких треба під-
тримати психологічно, подарувати гарний
настрій? Але ж підкинуло! І привезли ми їм
те, що лікує душу – народні пісні від нашої
«Розмарії» і картину самодіяльної художни-
ці з Великоберезнянщини Магдалини Бере-
занич. Тож треба жити в неспокої і пошуку,
любити кінцевий продукт своїх зусиль, як
власну дитину, і вчити цінувати його інших.
– І на підсумок розмови: як плануєте
святкувати 70-і уродини підпорядковано-
го вам закладу?
– Сподіваюсь, скромно. Але неодмінно,
пам’ятаючи про наш обов’язок – віднаходи-
ти, зберігати і пропагувати джерельне на-
родне мистецтво. Концерт з нагоди урочи-
стості плануємо саме з родзинками інстру-
ментального, пісенного, хореографічного
жанру, віднайдених у наших багатих і ще
до кінця непізнаних містах і селах. Будуть і
презентації, і виставки, і багато цікавих за-
ходів.
Розмовляла Віра ТУРЯНИЦЯ
Працівники культури Закарпаття – учасники обласного семінару. Берегово, 2015 рік

7. 6
Актуально
70 РОКІВ ЗБЕРЕЖЕННЯ І ПРИМНОЖЕННЯ
САМОБУТНЬОЇ НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ
ЗАКАРПАТТЯ
Спогадами про діяльність Закарпатського обласного центру народної творчості
ділиться відомий в області поет і композитор, заслужений працівник культури Укра-
їни Василь Кобаль, який упродовж майже 20 років очолював цей осередок народного
мистецтва краю.
В історичному центрі нашого старовин-
ного міста Ужгород, на вулиці А.Волошина,
18 знаходиться непримітний на перший
погляд будинок, у якому ось уже 70 років
працює обласний центр народної творчості,
котрий нині носить назву – Обласний ор-
ганізаційно-методичний центр культури.
Історія створення цього закладу бере свій
початок із далекого 1945 року, коли після
визволення Закарпаття та приєднання його
до Радянського Союзу в краї сталися помітні
зміни в різних галузях народного господар-
ства.
Рішенням Народної Ради Закарпатської
України та постановою секретаріату цен-
трального комітету КПЗУ від 29 вересня 1945
року «Про організацію культурно-освітніх
установ у Закарпатській Україні» в Ужгоро-
ді було створено Закарпатський обласний
будинок народної творчості, якому в листо-
паді того ж року виділено приміщення, де
цей заклад знаходиться і нині. Очолив його
відомий у краї художник і громадський діяч
Андрій Коцка, якому пізніше було присвоє-
но звання народного художника України.
У перші роки існування Центру тут
працювало чимало відомих митців краю,
серед яких письменники Юрій Гойда та Ва-
силь Вовчок, художники Федір Манайло та
Адальберт Борецький, хормейстери Петро
Милославський, Антон Контратович та Ми-
кола Коноваленко і багато інших, які закла-
ли міцні підвалини головних напрямків на-
родної творчості Срібної Землі – Закарпаття.
Основним завданням Обласного будин-
ку народної творчості було і досі залишаєть-
ся надання методичної допомоги клубним
закладам і аматорським об’єднанням облас-
ті, сприяння організації діяльності колек-
тивів художньої самодіяльності та розвитку
творчості народних умільців, самодіяльних
композиторів і художників, пошук та забез-
печення видання репертуару для художніх
колективів, поширення передового досвіду
роботи клубних установ і колективів ху-
дожньої самодіяльності, а також організація
проведення різних оглядів-конкурсів, фес-
тивалів, свят та народних обрядів.
Упродовж 70 років діяльності цієї голов-
ної методичної установи клубних закладів
області назва її кілька разів мінялася, але ос-
новні напрямки роботи залишалися такими
ж самими, якими були і багато років тому.
Історію Центру важко розповісти, не
називаючи дати, цифри і, головне, людей –
справжніх чародійників, які жили і пра-
цювали, натхненні народним мистецтвом.
Досить лише згадати тих працівників, які
в післявоєнні роки, незважаючи на розруху,
виїжджали, а часто йшли пішки від села до
села, в міста і райони краю для організації
діяльності гуртків із різних напрямків ама-
торського мистецтва. Сьогодні варто назвати
таких колишніх керівників центру, як Семен
Поляк, Василь Поляк, Василь Сможаник та
деяких інших, із якими мені довелося плід-
но співпрацювати упродовж багатьох років.
Оскільки робота організаційно-мето-
дично центру культури багата й різноманіт-
на і всі його творчі діяння за 70 років у ко-
ротких спогадах охопити неможливо, тому
Василь Кобаль, Оксана Сідор.
На обласному святі
словацького народного мистецтва. 1996 рік

8. 7
Актуально
зупинимося лише бодай на окремих аспек-
тах його діяльності.
Ще на початку 50-х років минулого сто-
ліття при Закарпатському обласному будин-
ку народної творчості було створено десяти-
місячні та шестимісячні курси керівників
хорових, хореографічних і драматичних
колективів, а також – баяністів та керівників
духових оркестрів. Існували вони майже 30
років і закінчило їх понад 300 чоловік. Викла-
дачами музичних дисциплін на курсах пра-
цювали народний артист України Михайло
Кречко, заслужені діячі мистецтв України
Дезидерій Задор та Степан Мартон, заслу-
жений артист України Микола Попенко, а
також такі Методисти (з великої літери), як
Євген Шерегій, Антон Контратович, Іван Со-
пко, Петро Сокач та інші. Найдовше, майже
до 1995 року, при Центрі діяли курси хорео-
графів, якими в різні роки опікувалися пра-
цівники Центру Євгенія Лаптєва, Іван Стан-
канинець та Євген Бек, а викладачами були
народні артисти України Михайло Сусліков,
Клара Балог, заслужений артист України Пе-
тро Куштан, заслужений працівник культу-
ри України Іван Пастеляк та інші.
Нині з приємністю згадується моя рідна
співуча Іршавщина, з колективами худож-
ньої самодіяльності якої мені довелося твор-
чо співпрацювати в 70–80-х роках минулого
століття. У районі подейкували, що свого
часу курси хормейстерів при Закарпатсько-
му ОБНТ закінчив навіть легендарний ке-
рівник відомого на всю країну народного ан-
самблю пісні і танцю «Боржава» Кушниць-
кого лісокомбінату села Довге Іршавського
району, автор невмирущої пісні-гімну За-
карпаття «Верховино, мати моя», заслужений
діяч мистецтв України Михайло Машкін.
Відомо також, що десятимісячні кур-
си в різні роки закінчили і колишні керів-
ники таких знаних в області у минулому
столітті народних ансамблів пісні і танцю
Іршавського району, як «Виноградар» села
Великий Раковець (Семен Мельник), «Куку-
рудзовод» села Білки (Олександр Крученик)
та «Шахтар» Ільницького шахтоуправління
села Ільниця (Іван Смерека), а також хорео-
графи Іван Панько, Петро Біксей, Іван Зей-
кан, Алік Приходько, Михайло Перельман
та інші того ж Іршавського району.
Федір Манайло (другий ряд, третій ліворуч), Андрій Коцка (другий ряд, третій праворуч),
Євген Шерегій (третій ряд, другий праворуч) із колективом
Закарпатського обласного будинку народної творчості. Ужгород, 1946 рік

9. 8
Актуально
Упродовж багатьох років будинок на-
родної творчості опікувався самодіяльними
художниками, майстрами народної твор-
чості та композиторами. Близько 40 років
народними умільцями та самодіяльними
художниками керував добре знаний в облас-
ті заслужений майстер народної творчості
України Федір Коложварі. В обласному цен-
трі та багатьох районах і містах краю постій-
но відбувалися виставки творів народних
умільців, кращі самодіяльні митці області
охоче брали участь у міжнародних та рес-
публіканських виставках і пленерах. У 1990
році при Центрі було створено об’єднання
майстрів народного мистецтва та самодіяль-
них художників, яким упродовж майже 20
років керував відомий в області політичний,
культурний і громадський діяч, заслужений
майстер народної творчості України Михай-
ло Баник.
Заслуговує на увагу і робота обласного
об’єднання самодіяльних композиторів об-
ласті, роботою якої з перших років діяльно-
сті Центру культури десятиліттями успішно
керував член Національної спілки компо-
зиторів України, заслужений діяч мистецтв
України Іштван Мартон, а нині опікується
голова обласного об’єднання Національної
ліги українських композиторів, заслужений
діяч мистецтв України Петро Рак. На ра-
хунку цього об’єднання багато успішно про-
ведених конкурсів і творчих звітів, а також
концертів із творів композиторів Закарпат-
тя. Після здобуття Україною незалежності
за сприяння названого об’єднання та облас-
ної організації Національної спілки компо-
зиторів України (голова – заслужений діяч
мистецтв України Віктор Теличко) упоряд-
ковано і видано понад 30 збірників пісень
таких композиторів Закарпаття, як Микола
Попенко, Василь Гайдук, Петро Рак, Василь
Кобаль, Василь Попович, Петро Матій, Ігор
Білик, Олеся Худа, Василь Циганин, Михай-
ло Керецман, Іван Піров, Василь Калинюк,
Василь Панцо та інших, твори яких якісно
поповнили репертуар багатьох аматорських
колективів краю.
Одним із напрямів роботи Центру куль-
тури є популяризація в області свят різних
національностей краю, організація та про-
ведення різноманітних фестивалів, огля-
дів-конкурсів тощо. Багато популярних
в області свят народної творчості, які було
започатковано ще у 80–90-х роках минуло-
Мар’яна Пеняк, Євген Бек, Василь Кобаль, Віктор Теличко, Ганна Бандурка, Любов Сидорук,
Василь Сможаник, Світлана Мендель. Засідання громадської методичної ради.
Ужгород, 1995 рік

10. 9
Актуально
го століття, проводяться й нині на високому
організаційно-художньому рівні. Це, зокре-
ма, обласні свята словацького, румунсько-
го, угорського народного мистецтва, фес-
тиваль ковальського мистецтва «Гамора»,
фестиваль-ярмарок «Гуцульська бриндзя»,
марш-парад духових оркестрів та багато ін-
ших.
Згадується, як іще в 1989 році, незважа-
ючи на заборону партійних органів, вда-
лося започаткувати проведення обласного
конкурсу «Вертеп», який став популярним
в усіх районах і містах області, а в Ужгороді
проводиться щорічно ось уже багато років
поспіль. Перелік цікавих заходів можна про-
довжувати довго.
Крім названих свят і фестивалів, обов’яз-
ково слід згадати про такий неординарний
захід, який проводився в області у 80-х роках
минулого століття, як заняття так званої «хо-
рової філармонії». До його проведення, як і
до багатьох інших названих тут і не названих
нами мистецьких акцій, активно долучався
колишній начальник управління культу-
ри Закарпатської облдержадміністрації, за-
служений працівник культури України Ва-
силь Габорець. Він особисто домовлявся про
участь у цьому важливому заході нашого та-
лановитого земляка, колишнього художньо-
го керівника Заслуженого Закарпатського
народного хору, народного артиста України
Михайла Кречка, який на той час уже пра-
цював у Києві. До проведення цієї важливої
методичної акції долучалися також і такі ві-
домі в області хорові диригенти, як Микола
Попенко, Петро Сокач, Петро Рак, Василь
Пекарюк, Василь Калинюк, Мирослав Чай-
ковський, Володимир Ліхачевський та інші.
До обласного центру на заняття хорової фі-
лармонії раз у півроку збиралися керівники
самодіяльних хорів з усіх районів і міст об-
ласті, які практично проводили показові ре-
петиції з кращими хоровими колективами
області при переповнених залах обласної фі-
лармонії та обласного українського музич-
но-драматичного театру.
За час діяльності Закарпатського облас-
ного центру народної творчості при ньому
майже постійно працювали різноманітні
показові художні колективи та гуртки ху-
дожньої самодіяльності. Найвідоміші серед
них – народна кіностудія «Едельвейс» (у різ-
ні роки її керівниками були Золтан Малош,
Олександр Токач, Євгенія Малош, Омелян
Коляджин та інші), студія бальних танців
(керівник Олександра Мешко – нині заслу-
жений працівник фізичної культури і спор-
ту України, відомий в усьому світі поста-
Народна кіностудія «Едельвейс».
Золтан Малош, Володимир Одарченко,
Матвій Маркович. Закарпатський музей
народної архітектури та побуту.
Ужгород, початок 90-х років
Еріка Дзямко, Михайло Керецман, Оксана
Штефан, Лідія Голінка. Ужгород, 2001 рік

11. 10
Актуально
новник спортивних танців), а також естрад-
ний ансамбль (керівник Золтан Коложварі)
та інші.
Окреме слово про народний вокальний
ансамбль народної пісні «Розмарія», створе-
ний при обласному центрі народної твор-
чості ще в 1985 році, який до цього часу
продовжує успішно працювати. Колектив
став творчою лабораторією із вивчення, збе-
реження і популяризації народної творчості
Закарпаття. Першим художнім керівником
вокального ансамблю народної пісні «Роз-
марія» був заслужений працівник культури
України, чудовий музикант, композитор і пе-
дагог Михайло Керецман, а його учасника-
ми такі співаки, як заслужена артистка Укра-
їни Олена Поляк, солісти Єва Крон, Тиберій
Мигович, а також музиканти Володимир
Короленко, Антон Кобаль, Ігор Кравчук, Ва-
силь Мучичка, пізніше до гурту приєднало-
ся і плідно працювало талановите подружжя
Короленків та інші. Постійний учасник об-
ласних свят, народний вокальний ансамбль
народної пісні «Розмарія» став переможцем
багатьох міжнародних, республіканських та
обласних фестивалів і оглядів-конкурсів, не-
одноразово успішно виступав у Словаччині,
Угорщині, Польщі та Румунії. У його репер-
туарі авторські пісні Михайла Керецмана,
Василя Кобаля, Тиберія Миговича, а також
чимало чудових народних творів Закарпат-
тя. Останнім часом народний ансамбль «Роз-
марія» успішно працює під орудою відомого
в області хормейстера і фольклориста, заслу-
женого працівника культури України Ната-
лії Петій-Потапчук.
Сьогодні, як і в попередні десятиліття,
в головній методичній установі Срібної Зем-
лі – Закарпаття, яку віднедавна очолює Ган-
на Дрогальчук, кращий потенціал – це його
люди, справжні ентузіасти народної твор-
чості, які, незважаючи на скромну зарплату і
ненормований робочий день, працюють ча-
сто без вихідних, жертовно віддаючись слу-
жінню аматорському мистецтву, приносячи
своєю діяльністю задоволення і радість бага-
тьом простим трудівникам краю.
Василь КОБАЛЬ
Перший ряд зліва направо: Галина Сидорець, Орися Баран, Віра Кучмаш, Лія Аїтова.
Другий ряд: Борис Дубенко, Марія Пеняк, Людмила Ортутай, Терезія Брензович,
Федір Коложварі, Ольга Брегіна, Марія Цугорка, Марія Синяк, Іван Пастеляк.
Третій ряд: Іван Тужеляк, Іван Кручаниця, Любов Сидорук, Софія Войтун, Софія Тищенко,
Ізобелла Луцкер, Світлана Мендель, Золтан Коложварі. Ужгород, 1996 рік

12. 11
Актуально
НАТХНЕННІ ПОБОРНИКИ ДУХОВНОСТІ
Цьогоріч виповнюється 70 років від дня створення Закарпатського обласного бу-
динку народної творчості (нині – Обласний організаційно-методичний центр куль-
тури, директор Ганна Дрогальчук) – одного з провідних осередків духовності. Його
завдання – зберігати, популяризувати і збагачувати народну творчість. З цих важ-
ливих функцій осередку випливає і його багатогранність діяльності у сфері культу-
ри, адже і саме поняття «культура» надзвичайно багатогранне. Воно походить від
латинського слова «cultura», що означає обробіток, вирощування, виховання, освіта,
розвиток, шанування. Тож місце, державна функціональна значимість органу куль-
тури у житті суспільства надзвичайно вагома, оскільки в кожному суспільстві куль-
тура є певним мірилом його історичного розвитку, відображеним у типах і формах
організації життя і діяльності людей, а також у створюваних ними матеріальних і
духовних цінностях.
Закарпатський благодатний край спо-
конвіку славиться невичерпним багатством
народних фольклорних традицій, унікаль-
ними витворами неперевершених майстрів
народного декоративно-прикладного та об-
разотворчого мистецтва, а організаційні осе-
редки, студії, гуртки різних жанрів народної
творчості особливо активно створювались та
плідно працювали у 20–30-х роках минуло-
го століття завдяки діяльності товариства
«Просвіта», товариства імені О.Духновича та
інших масових громадських організацій.
Отож, організований будинок народної
творчості створювався не на порожньому
місці й успадкував чимало плідних, десяти-
річчями нажитих традицій у популяризації
та розвитку народної творчості. І все ж ство-
рення державного органу для надання допо-
моги в збереженні та збагаченні народного
мистецтва було необхідним, назрілим і ко-
рисним, зокрема й тому, що водночас у краї
створювалась численна мережа клубних за-
кладів та інших культурно-мистецьких осе-
редків, яким потрібна була кваліфікована
фахова допомога. Це його почесне покликан-
ня стало особливо актуальним згодом, коли
під впливом наступальних цивілізаційних
процесів, тотальної нівеляції етнородових
традицій, а також засилля масової культури
чисті джерела народних духовних скарбів
досить інтенсивно і помітно почали замулю-
вати надуманим і нерідко примітивним
з точки зору його художньої довершеності
масовим непотребом із концертних сцен та
екранів телебачення. З огляду на це, обласні
будинки народної творчості, а на місцях –
Марія Голінка, Іван Хланта, Євген Бек, Василь Сможаник, Оксана Попдякуник,
Михайло Баник, Юрій Микита, Людмила Веклюк, Любов Сидорук, Мар’яна Чегіль.
Творча нарада. Ужгород, 2003 рік

13. 12
Актуально
районні і міські будинки культури – зали-
шилися чи не єдиними острівками народно-
го мистецтва в бурхливому морі глобальних
цивілізаційних нововведень.
І все ж не слід забувати й того загальнові-
домого факту, що за радянських часів облас-
ний будинок народної творчості, як, власне,
і всі заклади культури, вважався тогочасною
владою ідеологічною установою і був прире-
чений засобами мистецтва пропагувати під-
валини комуністичної ідеології. До того ж
всіляко обмежувалась популяризація народ-
ної творчості під виглядом боротьби з так
званим «місцевим етнографізмом». І тільки
після проголошення незалежності України
він насправді отримав можливість займати-
ся насущними проблемами розвитку народ-
ного мистецтва.
Та, незважаючи на згадані історичні об-
ставини і труднощі, нині, в рік ювілею, ми
з вами, шановні читачі, з певністю можемо
констатувати, що обласний будинок народ-
ної творчості заслуговує доброго слова вдяч-
ності від шанувальників народної творчості
та й загалом від держави за копітку працю зі
збереження унікальних перлин духовності
наших батьків, дідів і прадідів.
Уже в перші дні існування колектив,
очолюваний відомим живописцем Андрієм
Коцкою, активно відшукував талановитих
народних митців на сільських весіллях, гу-
ляннях, у гуртках товариства «Просвіта»,
комплектуючи нові колективи художньої
самодіяльності, організовуючи мистецькі
олімпіади, фестивалі, конкурси, виставки
творів народного декоративно-прикладного
та образотворчого мистецтва.
У короткій статті неможливо висвітлити
всю багатогранну діяльність будинку на-
родної творчості протягом досить тривалого
історичного періоду, вона заслуговує окремо-
го дослідження. Зупинюся лише на деяких
проблемних етапах його діяльності, зокрема
другої половини минулого століття, коли
установу впродовж тривалого часу очолював
відомий знавець і поборник народного мис-
тецтва Василь Кобаль.
Складність та неоднозначність цього іс-
торичного періоду позначена, з одного боку,
пробудженням та утвердженням національ-
ної самосвідомості українського народу, а
з другого – відчутним загостренням еконо-
мічної кризи, котра завдала дошкульного
удару всій соціально-культурній сфері, але
перш за все такій чутливій галузі, як культу-
ра і мистецтво. Доводилося скорочувати ок-
ремі заклади культури, колективи художньої
самодіяльності, переводити працівників на
неповну заробітну плату, припинили функ-
ціонування низка підприємств, на яких пра-
цювала значна частина народних майстрів
та умільців. Пройдуть роки, поки народні
майстри оговтаються і заведуть власне при-
ватне виробництво, котре і сьогодні активно
відроджується.
За роки економічної кризи в скрутному
становищі опинився і сам будинок народ-
ної творчості: обмежувалось фінансування
для проведення масових культурницьких
заходів, кадровий апарат будинку зазнав де-
кілька реорганізацій, певний час (1980–1992)
називався обласним науково-методичним
центром народної творчості і культурно-
освітньої роботи, вимушено була припине-
на практика проведення 10-місячних курсів
підвищення кваліфікації керівників аматор-
ських художніх колективів.
Ці та інші неприємні моменти аж ніяк
не можна викреслити з нашої історії, але я
не хотів би, щоб у сучасного читача склалося
враження, ніби згадуваний історичний пе-
ріод став своєрідним паралічем у діяльності
нашого ювіляра. Навпаки. Згадані труднощі
наперекір обставинам стимулювали бажан-
ня працівників-ентузіастів до протидії цим
обставинам шляхом активізації творчих сил.
Адже його носії демонструють свої уміння
не заради матеріальної винагороди, а з щи-
рої та палкої любові до улюбленої справи.
З цієї складної ситуації виходили по-різ-
ному. Якщо, скажімо, творчі звіти районів
і міст раніше влаштовувалися в обласно-
му центрі, куди довозили велику кількість
Засідання оргкомітету
Третього міжнародного фестивалю
гуцульського народного мистецтва.
Перший справа Михайло Даскалюк,
другий справа Василь Габорець, другий зліва
Василь Сможаник. Рахів, 1993 рік

14. 13
Актуально
учасників, витрачаючи немалі кошти, то за
нових умов управління культури, будинок
народної творчості формували журі фахів-
ців для виїзду в райони для перегляду та
оцінки творчості аматорів, що обходилося
значно дешевше. Для районних центрів це
були кількагодинні колоритні свята народ-
ного мистецтва. Ця традиція, як відомо, збе-
рігається й сьогодні.
Саме в цей період було започатковано
проведення національно-культурних свят і
фестивалів, які відіграли надзвичайно важ-
ливу роль у духовному відродженні націо-
нальних культур – угорської, словацької, ні-
мецької, румунської, єврейської, ромської та
інших. У їх підготовці та проведенні управ-
лінню культури та будинку народної твор-
чості дійову допомогу надавали національ-
но-культурні товариства.
До тогочасних широкомасштабних мис-
тецьких форумів слід зарахувати також про-
ведення обласних фестивалів: пісенних іме-
ні Михайла Машкіна, «Народні джерела»,
хореографічного імені Йосипа Волощука,
колядницьких колективів «Вертеп», гуцуль-
ського народного мистецтва та інших, а та-
кож обласної хорової філармонії для навчан-
ня хорових диригентів краю, ініціатором
якої був народний артист України Михайло
Кречко. До речі, саме в цей період при облас-
ному будинку народної творчості з успіхом
працював популярний народний ансамбль
народної пісні «Розмарія» (керівник Михай-
ло Керецман), учасниками якого були на-
родна артистка України Клара Лабик та за-
служена артистка України Олена Поляк.
У кінці 90-х років минулого століття
спеціальним указом Президента і Кабіне-
ту Міністрів України було започатковано
творчі звіти майстрів мистецтв та художніх
колективів областей у місті Києві. Вони ста-
ли серйозним екзаменом на творчу зрілість
і для аматорських та професійних художніх
колективів, і для управлінь культури, і для
будинків народної творчості. Значна части-
на наших митців і художніх колективів за
успішні виступи на столичній сцені були
удостоєні високих урядових нагород і почес-
них звань.
Можна називати ще багато широкомасш-
табних творчих акцій тих років: обласних
свят пісні і танцю на ужгородському стадіоні
«Авангард», перераховувати цифри творчих
досягнень та головне не в цифрах і фактах, а
в тій натхненній творчій націленості, яка па-
нувала в колективі будинку народної твор-
чості. Тут і сьогодні витає благородний дух
самопожертви в ім’я мистецтва таких його
незабутніх сподвижників, як Євген Шерегій,
Василь Поляк, Степан Поляк, Леонід Ураль-
ський, Федір Коложварі, Матвій Маркович,
Антон Контратович, Михайло Баник, Євген
Бек та багатьох інших, які своїм талантом,
працьовитим старанням вписали в багато-
річну біографію закладу немеркнучі сто-
рінки історії розвитку народного мистецтва
Срібної Землі.
Їхні творчі традиції примножувалися
новими поколіннями працівників закладу,
серед яких є визначні особистості соціаль-
но-культурної сфери краю: Василь Кобаль
та Василь Сможаник працювали на відпові-
дальних посадах в управлінні культури, Іван
Канюка – нині заступник начальника управ-
ління культури Закарпатської облдержадмі-
ністрації, Іван Микита – директор Закарпат-
ської обласної філармонії, Мирослав Петій –
директор Закарпатського академічного об-
ласного театру ляльок «Бавка», Віра Кучмаш
та Ольга Брегіна – викладачі Ужгородського
коледжу культури і мистецтв, Віра Кобулей,
Софія Войтун, Людмила Ортутай, Олександр
Токач стали відомими журналістами.
Відрадно, що й нинішні працівники
організаційно-методичного центру культу-
ри не забувають про кращі творчі традиції
діячів народного мистецтва, активно пере-
ймають, вивчають, примножують їх у нових
умовах. Бо ж такі талановиті диригенти, як
Володимир Ліхачевський, Антон Скиба, Пе-
тро Сокач, Василь Пекарюк, Мирослав Чай-
ковський, Михайло Мокану; хореографи
Йосип Волощук, Михайло Сусліков; театра-
ли Ярослава Бандурович, Всеволод Майдан-
ний, Отто Шобер; народні майстри Василь
Асталош, Федір Бабинець, Василь Смердул,
Йолана Торбич, Михайло Тулайдан, Марія
Шерегій, Меланія Балаж, Гафія Візичканич,
Ірина Куцик, Марія Гаврило, брати Михайло
та Іван Галаси, Іван Кізін; живописці Федір
Коложварі, Богдан Гавата, Михайло Баник,
Федір Безверхнєв, Іван Гайду, Іван Калинич
та чимало інших, чиїми творчими здобутка-
ми та іменами пишається наша Срібна Зем-
ля, заслуговують на пошану і популяриза-
цію їхнього досвіду.
Творчий колектив центру не замика-
ється у своїй повсякденній культурницькій
діяльності рамками суто аматорського мис-
тецтва й активно співпрацює з державними
професійними мистецькими закладами і
творчими колективами, зокрема, театраль-

15. 14
Актуально
ними, музейними, обласною філармонією,
академічним камерним хором «Cantus»,
Ужгородським державним музичним учи-
лищем імені Д.Є.Задора, Ужгородським ко-
леджем культури і мистецтв, дитячими шко-
лами мистецтв, а також багатьма творчими
громадськими організаціями: письменни-
ків, художників, народних майстрів, крає­
знавців та іншими, які виконують спорід-
нені завдання щодо збереження і розвитку
національної культури. Адже тільки в такій
тісній взаємній співпраці цікаво, успішно
і висококваліфіковано можна вирішувати
назрілі проблеми культури і мистецтва.
Сьогодні зміст творчої діяльності Цен-
тру помітно видозмінюється, оновлюється
залежно від подій, які в той чи інший період
переживає наше суспільство. Так, із почат-
ком терористично-сепаратистських та вій-
ськово-окупаційних подій на сході України
Центр активно ініціює форми і методи ро-
боти щодо популяризації поетично-пісенної
творчості про безсмертні подвиги наших
героїв, проведення різноманітних благодій-
них культурницьких заходів із метою збору
коштів для бійців АТО, надання допомоги
волонтерам у їх благородних вчинках тощо.
Тож цілком логічно, скажімо, напередодні
Великодня працівники Обласного організа-
ційно-методичного центру культури разом
із членом Національної спілки майстрів на-
родного мистецтва України Марією Купарь
активно долучилися до проведення май-
стер-класу з писанкарства для дітей-пересе-
ленців із метою допомогти їм інтегруватися
до нових умов проживання та до закарпат-
ських народних традицій.
Насправді обсяг роботи Обласного ор-
ганізаційно-методичного центру культу-
ри нині, як на мене, надзвичайно великий,
багатогранний та навіть неосяжний, як і
неосяжною є сама культура. До того ж ця
широкого розмаху робота не завжди вимі-
рюється та підсумовується якимись цифро-
вими показниками, за своїм характером ніби
непомітна, вона скоріш за все відгукується
вдячністю у наших душах і серцях, особливо
коли мистецькі заходи, до проведення яких
докладають зусилля і натхнення працівни-
ки Центру, виходять яскравими, вражаючи-
ми, впливають на наші почуття, викликають
відрадні враження і надовго зберігаються
у нашій пам’яті. Їм просто-таки немає ціни.
А для цього працівники Центру, як і загалом
трудівники сфери культури, для проведен-
ня культурно-мистецьких заходів вкладають
свою душу і серце, часом не рахуючись із не-
помірними затратами фізичних і духовних
сил та ще й із тим, що абсолютна більшість
подібних заходів проводиться у вихідні дні
та в позаробочий час. Бо такою є специфіка
роботи в сфері культури і мистецтва.
До речі, нині до прямих службових
обов’язків Центру належить координація
діяльності майже п’ятисот клубних закладів
щодо проблем збереження і розвитку народ-
ної художньої творчості, понад двох тисяч
аматорських художніх колективів хорового,
музичного, хореографічного, драматично-
го, циркового жанрів, численних осередків
Народний ансамбль народної пісні «Розмарія». Солістка Клара Лабик.
Ужгород, 2003 рік

16. 15
Актуально
художніх промислів, декоративно-приклад-
ного та образотворчого мистецтва. А до зга-
даних тут обов’язків долучаються з кожним
роком зростаючі закордонні зв’язки у сфері
культури, постійна турбота про розвиток
народної творчості національних меншин
нашого краю. Виокремлюється та приділя-
ється особлива увага естетичному вихован-
ню дітей і підлітків, а також роботі з людьми
похилого віку та з людьми із обмеженими
фізичними і психологічними можливостя-
ми. Популярними серед закарпатців стали
обласний фестиваль стрілецької пісні «Крас-
не Поле», обласний фестиваль драми імені
Всеволода Майданного, колядницьких ху-
дожніх колективів, обласний конкурс укра-
їнського художнього слова імені Івана Ірляв-
ського «Моя весна» та багато інших.
У час, коли країна переживає доволі
складні фінансово-економічні труднощі,
Центру культури доводиться надавати по-
стійну допомогу клубним закладам і в ор-
ганізації окремих платних послуг для насе-
лення з метою вирішення питань ремонту,
зміцнення матеріальної бази, придбання
музичних інструментів, сценічного одягу.
Отож, як бачимо, для колективу Центру
з півторадесятками працівників випадає до-
волі обширний обсяг надзвичайно важли-
вої та потрібної нашому суспільству роботи
в духовній сфері. Я глибоко переконаний,
що з подібним набором непростих завдань
успішно можуть справлятися тільки надзви-
чайно самовіддані, до глибини душі закоха-
ні в цю благородну справу працівники.
Із багатьох функціональних напрямків
діяльності Центру хотів би виділити два,
як на мене, особливо важливі. Це творча ді-
яльність аматорської народної кіностудії
«Едельвейс», керівником якої упродовж бага-
тьох років працювали пристрасні кінолюби-
телі Золтан Малош та Омелян Коляджин, а
нині – Галина Чельоскі. У репертуарі студії
десятки документальних кінострічок, що
фіксують найважливіші історичні моменти
культурно-мистецького життя краю. І така
ж важлива продуктивна праця редакцій-
ного сектору відділу інновацій та соціаль-
но-культурних програм, технологій та куль-
турно-дозвіллєвої діяльності, який очолює
Марина Офіцинська. Адже на сторінках
журналу «Культурологічні джерела» пода-
ються статті, нариси про творчі здобутки ві-
домих культурних діячів, аматорських і про-
фесійних художніх колективів, розповіді про
найвагоміші обласні, районні, міські, сільські
та селищні культурно-мистецькі заходи, а та-
кож про участь наших аматорів у всеукраїн-
ських та міжнародних культурницьких акці-
ях. Активними та продуктивними авторами
публікацій згаданого видання є Іван Хланта,
Володимир Мишанич, Василь Кобаль, Ми-
хайло Ісак, Віктор Теличко, Василь Бедзір,
Юлія Тетерюк-Кінч та інші. Якщо до цього
додати ще й підготовку та випуск різних ме-
тодичних рекомендацій для клубних закла-
дів та керівників художніх колективів, то пе-
ресічний читач збагне неоціненне значення
плідної праці цих дбайливих поборників на-
шої духовності.
Нині, коли наш народ переживає неаби-
які труднощі, пов’язані із збереженням не-
залежності, цілісності Української держави,
нам особливо потрібна перш за все духовна
єдність суспільства, всіх його регіонів, наці-
ональностей, співвітчизників. За цих обста-
вин натхненна праця ентузіастів Обласного
організаційно-методичного центру культу-
ри надзвичайно своєчасна, важлива і суттє-
ва. Тож у рік ювілею побажаємо, аби вони і
надалі з честю і такою ж запальною наполег-
ливістю та пристрастю берегли і примножу-
вали самобутні культурні надбання і духов-
ні цінності нашого народу.
Василь ГАБОРЕЦЬ

17. 16
Актуально
ПОПУЛЯРИЗАЦІЯ НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ
ЗАКАРПАТТЯ
Популяризація уснопоетичної творчості Центром культури здійснюється у кіль-
кох напрямках. Це – збирання, вивчення та публікація; проведення різноманітних фес-
тивалів, семінарів-практикумів тощо. Свого часу цими питаннями займалися Олена
Мейсарош-Фединишинець, Марія Цугорка, Віра Полуденна-Кобулей, Василь Кобаль та
інші. Нині – автор цих рядків. З-під їхнього пера з’явилося чимало дослідницьких ста-
тей, окремих видань, збірників, де порушувалися важливі проблеми української народ-
ної творчості та культури в цілому. Започатковано низку фольклорних фестивалів
та проведено чимало семінарів-практикумів та інших заходів.
До початку 90-х років минулого століт-
тя Закарпатський обласний центр народної
творчості готував зброшуровані видання
(сценарії, методичні розробки народних
свят, обрядів, традицій) на правах рукопи-
су. Вони розмножувалися у кількості 100–200
примірників за допомогою копіювальної тех-
ніки. Видання нараховували від 6 до 50 сто-
рінок, не відповідали поліграфічним стан-
дартам, але свого часу відіграли важливу
роль у репертуарній політиці аматорських
колективів, для яких і були призначені. Се-
ред опублікованих збірників варто назвати
такі, як «Розмарія» (1989); «Ой там на горі, на
вершечку. Народні пісні Міжгірщини з уст
Гафії Зимомрі у записах Григорія Дем’яна,
Миколи Зимомрі, Василя Кобаля» (1991) та
інші.
Зусилля колективу в часи незалежності
України були спрямовані на утвердження
державницьких ідей та цілей, виховання
у молоді національної свідомості, патріотич-
них ідеалів та високих моральних принци-
пів. Випущено різного типу збірники пісень,
колядок, щедрівок тощо. Так, різдвяні коля-
ди Закарпаття вміщено в збірниках «Дивная
новина» (1990), «Святий вечір» (1991). О. Мей-
сарош опублікувала дослідження «Колядин,
колядин…: З практики використання коля-
док і щедрівок у культурно-просвітницькій
роботі культурно-освітніх закладів Закар-
паття» (1994); Закарпатський вертеп (1995. –
Упорядкування, підготовка текстів, І. Хлан-
ти; нотний матеріал упорядкував А. Гайна-
лій). Гармонізацію різдвяних мелодій для
хору, ансамблю без супроводу здійснив І. Ке-
рецман у пісеннику «Тихий вечір» (2009).
У книзі вміщено 30 текстів колядок, записа-
них автором на Перечинщині та Воловеччи-
ні, а частину запозичив із інших збірників.
Залежно від складу виконавців майже кожна
з мелодій подається в п’яти варіантах – для
мішаного хору та однорідного складу.
Територія сучасного Закарпаття є вель-
ми своєрідним полем для етнографічних
досліджень. Розмаїття етнічних культур
становить ту неповторність і особливість
Закарпатського краю, яка завжди була і за-
лишається окрасою цього західного регіону
України. Історичні долі національних мен-
шин в Україні стали невід’ємною часткою
історії нашої землі. Вивчення і повага до
культур інших народів, які живуть поруч
із нами, надає нашому співіснуванню гу-
манну спрямованість, орієнтує на побудову
гармонійних міжетнічних відносин в Украї-
ні і, зокрема, Закарпатті, де у мирі й злагоді
живуть і творять люди різних національнос-
тей. Про це свідчать такі видання: Весняний
букет: Румунські пісні Закарпаття / Запис
М. Мокану (1991); «Mărţişor»(1992); Верховин-
ська весна: Запис та обробки закарпатських
пісень М. Керецмана (1992.); Nady-Dobroni
dalok: Народні пісні угорського населення
Великої Доброні / Упорядкування С. Арпа
(1997) та ін.
Іван Хланта записує пісні
від Наталії Надьмитьо
в селі Руський Керестур (Сербія). 2007 рік

18. 17
Актуально
З метою популяризації народної твор-
чості та поповнення репертуару художніх
колективів етнічних груп підготовлено і на-
діслано у райони області понад 50 методич-
них посібників, матеріалів із досвіду роботи
кращих художніх колективів. Серед них чо-
тири репертуарні збірники для угорських
художніх колективів, три – для румунських і
один – для словацьких. У збірнику «Ой дай,
Боже, добрий час» (1996) включено угорські,
словацькі та румунські народні пісні.
Заслуговують доброго слова й окремі
збірники закарпатських народних пісень
в обробці М. Попенка «Сонце з сердець»
(1988) і наступні три збірники в обробці
В. Панца «Ой на горі вітер віє» (1990 – для
вокальних ансамблів), «Карпати» (1990), «Як
собі заспівам» (1993). Добрим помічником
молодим фахівцям у подальшій самостійній
роботі з інструментальними ансамблями
стане посібник П. Пинзеника «Грає фоль-
клорний ансамбль» (2009). У ньому подано
дев’ять інструментальних партитур з репер-
туару фольклорного ансамблю Ужгород-
ського коледжу культури і мистецтв, які на-
писані на основі зібраних автором мелодій
від носіїв фольклору.
Дослідження сучасних фольклорних
процесів та видання фольклорних збірників
ведеться на основі великого фактичного сло-
весного й музичного матеріалів. Під час екс-
педицій районами області зібрано цікавий
матеріал. Він поступово нагромаджувався
і за жанрово-тематичним принципом був
опублікований у фольклорних збірниках
«Росте терен, росте» (2000. – Тексти і мело-
дії записали В. Кобаль та М. Чічура); «Вчо-
ра була неділенька: Народні пісні з голосу
Михайла Глюдзика» (2001), «Ой видно село»
(2003), «Пісні Іршавщини» (2005), «Співай-
те Богові нашому, співайте» (2008), «Народ-
ні пісні українців Банату (Румунія)» (2009),
«Співанки закарпатських гір і долин» (2009),
«Карпатська Україна у піснях, легендах, пе-
реказах, бувальщинах та літературних тво-
рах» (2009), «Пісня над Дунаєм» (2014), «Піс-
ня – то моє життя» (2013), «Пісенна хвиля
Оглядова» (2015). Вони збагачують цінними
зразками народної пісенності такі науки, як
фольклористику, історію, етнографію. Запи-
си текстів і мелодій, упорядкування, підго-
товка текстів до друку, вступні статті, при-
мітки, словнички малозрозумілих слів до
згаданих вище збірників здійснив І. Хланта.
Важливо відзначити, що всі пісенні тек-
сти подаються з нотами. Великого значення
надається науковому коментуванню творів.
У примітках відзначається де, коли і від кого
записано твір, пояснюються географічні
назви, незрозумілі або малозрозумілі слова.
У вступних статтях висвітлюється історія
збирання та вивчення опублікованих пісень,
характеризується їх зміст, художні особли-
вості, подаються короткі біографічні дані та
розповіді про носіїв пісенних або прозових
Іван Тужеляк (другий ряд, перший ліворуч), Міхал Іванцо (третій ряд, четвертий праворуч),
Сергій Раховський (третій ряд, другий праворуч) з учасниками народних вокальних ансамблів
«Оріховчанка» та «Дарничанка». Місто Сніна, Словацька Республіка, 2013 рік