Презентація О.М. Рудіної

1. Ольга Рудіна,
проректор з наукової роботи
Луганського обласного інституту післядипломної
педагогічної роботи, кандидат педагогічних наук,
доцент

2. Стратегічна мета інноваційних
навчальних закладів
Полягає :
 у гармонійному розвитку всіх сутнісних фізичних і
духовних сил, здібностей, обдаровань дитячої
особистості;
 у забезпеченні оптимального прикладання цих
сил в умовах інформаційного суспільства;
 у формуванні внутрішньої інтелектуально-
моральної свободи школярів

3. Зміст навчально-виховного процесу
інноваційних навчальних закладів
 Основи культури – культура духовних потреб, соціально значимі
духовні цінності, основні уявлення про мораль та право, сутність
мистецтва, ознайомлення з кращими витворами мистецтва з
метою розвитку власної творчості вихованців та орієнтації їх на
соціально значиму життєдіяльность
 Природничо-наукові знання про сутність розвитку світу та
людства з метою забезпечення розвитку інтелекту і сприяння
винахідництву та формуванню потреби наукового пізнання
природних явищ у цілому
 Різні види навчальної та науково-пізнавальної діяльності з метою
формування навичок високого мислення, що сприяє особистісній
конкурентоспроможності вихованців на світовому ринку праці в
умовах глобалізованого світу ХХІ століття

4. Освітня практика інноваційного
навчального закладу
 формує духовні запити учнів;
 узагальнює наукові знання;
 презентує способи пізнання й перетворення світу;
 розкриває шляхи та форми задоволення
матеріальних і духовних потреб;
 забезпечує інтелектуальний та емоційно-вольовий
розвиток;
 сприяє збереженню та зміцненню психічного і
фізичного здоров’я.

5. Освітня практика як наукове
поняття
 Освітня практика – соціально-культурний
феномен, який існує і розвивається в певній
соціокультурній ситуації відповідно до законів
розвитку суспільства, законів функціонування
соціальних систем, принципів інноваційності;
характеризується цілісністю та єдністю, має
специфічні характеристики; представлений
досвідом певної системи освіти та конкретних
освітніх установ; презентує колективну або
індивідуальну інноваційну соціально-педагогічну
сутність освітньої діяльності та її концептуальну
ідею

6. Вимоги до побудови моделі навчально-
виховного процесу як освітньої практики
 Будується відповідно до основної схеми логіки навчально-
виховного процесу і являє собою теоретичне обґрунтування
практичної діяльності навчального закладу як освітньої
практики відповідно до цілепокладання
 Є прогностичною, достовірно наближеною до умов
навчально-виховного процесу конкретного навчального
закладу, сприяє представленню бажаних результатів
розвитку особистості у вигляді її ціннісних орієнтацій,
навичок високого мислення, комплексу знань про науково-
природничу картину світу
 Враховує варіативність педагогічних технологій
 Може мати декілька рівнів

7. Моделі освітніх практик
 М. Поташник та А. Моїсеєв у статті «Качество
образования в разных образовательных
практиках» (1999) вперше зробили спробу
систематизації інноваційних освітніх практик та
описали вісім варіантів моделей.
 Виходячи з такого компонента системи навчально-
виховного процесу, як цілепокладання, моделі
мають такий зміст.

8. Когнітивна модель
 Передбачає, що учні опановують знання, вміння та
навички, які будуть позначені оцінками різної ваги.
 Ця модель може бути як особистісно відчуженою, так і
особистісно орієнтованою, залежно від того, в межах
якої концептуальної парадигми вона реалізується як
педагогічна система, і ще більше від того, в межах якої
парадигми працює вчитель або весь педагогічний
колектив школи.
 Пріоритетним виступає навчання, а розвиток
особистості школяра, його духовне становлення та
вдосконалення найчастіше лише декларуються.

9. Емоційно-ціннісна модель
 Передбачає створення комфортних умов для
життєдіяльності школярів у класному та шкільному
колективах.
 Результати оцінюються за ступенем задоволеності дитини
взаємодією з педагогами у спеціально організованому
комфортному середовищі.
 Пріоритетними є виховання й розвиток, а такі поняття, як
«радість», «творчість», «любов», «індивідуальність»,
«товариськість» виступають домінуючими у спілкуванні та
взаємодії учасників-творців освітньої практики.
 Знання, які мають опанувати діти в означеній моделі, часто
не визнаються домінуючими, як для педагогів, так і для
батьків та учнів.

10. Модель особистісного
самовизначення
 Пріоритетним є розвиток здібностей школяра самостійно
обирати потреби в пізнанні, які найбільше його
задовольняють: форми, методи, способи отримання освіти,
аж до відбору предметного змісту інформації та самих
предметів, що пропонуються для вивчення.
 Учні вчаться самостійно роботи моральний вибір і обирати
моральні цінності відповідно до індивідуальних уявлень про
моральність як вищу людську сутність.
 Обов'язковим є створення сприятливих умов для
здійснення процесу становлення особистості, розгортання її
«передзумовленості».
 Процес пізнання – процес пошуку, узнавання, формування
«Я» як взірця і як індивідуальності. Змістовний простір
різноманітний – самоосвіта, навчальна, творча, соціально-
правова, трудова, дозвільнева, ігрова діяльність тощо.

11. Модель самореалізації
особистості школяра
 Пріоритетним є визначення того, в який мірі кожна
дитина реалізувала закладені в неї задатки та здібності,
наскільки повно задовольняються в такій освітній
практиці її інтереси та потреби.
 Обов’язкові заняття поєднуються з додатковими для
розширення та поглиблення знань, пропонуються різні
види художньо-естетичної діяльності для розвитку
власних здібностей.
 Домінуюча ідея – гармонійний та різнобічний розвиток
дитини, стимулювання розвитку її потреб в актуалізації
своїх здібностей та реалізації їх у шкільному
середовищі.

12. Суб’єктивна модель
 Результати освіти учнів оцінюються за ступенем
виконання суб’єктних функцій учня: якою мірою
він може бути суб’єктом власної освіти і розвитку, в
якій мірі може визначати й ставити перед собою
цілі, шукати самостійно шляхи та засоби для
досягнення мети тощо.
 Пріоритет – створення умов для співвіднесення
власного «Я» як суб’єкта власного життя та
«будівника» власного життя.
 Розвиток і виховання переважають, домінують над
навчанням.

13. Модель креативної освітньої
практики
 Результати освіти учнів оцінюються з урахуванням
здатності до творчої діяльності, яка розвивається в
дитині в шкільному мікросоціумі на основі
«передзаданості». Ця «передзаданість» може бути
розвинута як в одній якій-небудь галузі (математика,
хімія тощо), так і в групі галузей.
 Головне для учня – вміти придумувати, створювати нові
знання, створювати власні художні образи, займатися
винахідництвом.
 Домінуючим фактором виступають творчість самого
вчителя та розвиток творчості кожної дитини «як
посилення самого себе» (Н. Роджерс), тобто розвиток
творчих здібностей дитини і в навчанні, і у вихованні.

14. Модель виховної освітньої
практики
 Забезпечується та досягається певний ступінь
соціалізації особистості дитини, тобто залученість
до цінностей суспільства, сформованість
моральних, екологічних, естетичних знань і
навичок.
 Результати виховання перевіряються ціннісним
ставленням вихованців до самих себе, до інших, до
культури своєї країни, до культури світу тощо.
 Виховання домінує в навчально-виховному
процесі.

15. Валеологічна модель
 Зосередження основної уваги на створенні
медично-гігієнічних та психологічних умов, які
максимально сприяють нормальному фізичному та
фізіологічному розвитку учнів.
 Роль пізнавальної діяльності не знижується, проте
домінуючою є мета оздоровлення дитини.
Науковці та педагоги-практики припускають, що така модель
буде набувати все більшої популярності, оскільки стан здоров’я
дітей України спричиняє суттєву тривогу суспільства.

16.  Ш. Амонашвілі та В. Загвязинський обґрунтували висновок
про паритети, пріоритети та акценти в моделях педагогічних
систем як освітніх практиках, і виділили чотири моделі
розвитку дитини в навчанні:
 модель випереджаючого форсованого інтелектуального
розвитку дитини (реалізується в системі розвивального
навчання Ельконіна-Давидова, у системі Л. Занкова);
 модель розвитку емоційно-чуттєвої сфери дитини
(реалізується в системі Л. Толстого, К. Вентцеля,
М. Монтессорі, С. Френе);
 модель пріоритетного розвитку практичного мислення,
трудових навичок та умінь (втілюється в системі
професійно-технічної освіти, досвід А. Макаренка);
 модель духовно-морального становлення особистості
(реалізована в системі В. Сухомлинського).

17.  У сучасній психолого-педагогічній науці описані також
п’ять моделей процесу навчання, які зумовлюють
педагогічну діяльність стосовно розвитку дитини:
 вільна модель (Р. Штейнер, С. Курганов, В. Біблер);
 особистісна модель (В. Занков, М. Звєрєв);
 розвивальна модель (Д. Ельконін, В. Давидов,
В. Рєпкін);
 активізуюча модель (А. Матюшкін, М. Махмутов,
Г. Щукіна, В. Оконь, Н. Мочалова);
 формуюча модель (П. Гальперін, Н. Тализіна,
І. Калошина, В. Беспалько).

18.  Моделювання навчально-виховного процесу
освітніх практик відбувається й на рівні предметів,
наприклад, збагачувальна модель виховання
інтелекту при навчанні математики М. Холодної та
Е. Гольфман.

19.  Множинність моделей освітніх практик зумовлюється, в першу чергу,
системою закономірностей управління, кожна з яких визначає залежність
результату моделі навчально-виховного процесу від:
 усвідомлення цілей і задач моделювання навчально-виховного процесу
навчального закладу як освітньої практики;
 наявності цілевідповідних, науково обґрунтованих планів діяльності
навчального закладу як освітньої практики;
 рівня координації діяльності учасників навчально-виховного процесу;
 застосованої системи контролю результатів діяльності навчального
закладу як освітньої практики;
 наявності механізмів регулювання навчально-виховного процесу та
корегування його результатів відповідно до моделі освітньої практики;
 наявності системи оцінювання результатів діяльності та співвіднесення їх
із прогнозованими результатами моделі освітньої практики;
 рівня готовності управлінців до аналітичної діяльності, яка дозволяє
оцінити ступінь співпадання реального навчально-виховного процесу з
прогнозованою моделлю освітньої практики.

20.  система загальної середньої освіти України в ХХІ
столітті розвивається надзвичайно інтенсивно, а
отже відбувається як оновлення традиційних основ
організації навчально-виховного процесу в школах,
так і створення та апробація інноваційних освітніх
практик, тобто народжуються й утверджуються
нові соціально-культурні феномени в освіті, які
слід досліджувати та презентувати громадськості.