Формування соціальної компетентності учнів (духовності, моральності) на уроках української мови та літератури

2. 2
В. В. Коверга
Формування соціальної компетентності учнів
(духовності, моральності)
на уроках української мови та літератури
Кам’янець-Подільський
2014

3. УДК 37.014.7
ББК 74.1
Ш-36
Рецензенти:
Т.В. Худа - вчитель-методист української мови та літератури НВК №9,
м. Кам’янець-Подільський
Н.В. Шедловська - вчитель-методист української мови та літератури НВК №9,
м. Кам’янець-Подільський
Рекомендовано до друку рішенням кафедри вчителів словесності
навчально-виховного комплексу №9 м. Кам’янця-Подільського
(протокол №1 від 31.08.2009р.)
Коверга В.В.
Формування соціальної компетентності учнів (духовності, моральності) на
уроках української мови та літератури, м. Кам’янець- Подільський, 2014. - 32 с.
Посібник призначений для вчителів української мови та літератури, студентів
філологічних факультетів педагогічних вузів, а також тих, кому не байдужий
духовний та моральний стан сучасного покоління
УДК 37.014.7
ББК 74.1
Ш-36
© Коверга В.В., 2014

4. 4
ЗМІСТ
Вступ
1. Педагогічні умови формування духовності у навчальному
процесі
2. Література - як важливий засіб формування духовності у
школярів
3. Формування соціальної компетентності учнів на уроках
української мови
Висновок
Список використаної літератури

5. ВСТУП
Технологічна революція і розвиток інформаційних технологій на початку
ХХІ століття зумовили надмірну стандартизацію і регламентацію виховного
процесу. Це породило ілюзію про те, що за допомогою логічно виважених схем
виховних впливів і конструктивної планомірної взаємодії можна сформувати
особистість із визначеними якостями. А це суперечить основним ідеям
гуманістичної особистісно орієнтованої педагогіки. Подолати ці негативні
тенденції може детальна розробка теоретичних засад і обґрунтування
історично сформованого досвіду духовно-морального виховання дітей в
Україні. Розвиток держави і суспільства, процеси освіти і виховання мають
набути духовного характеру. Освіта має бути перетворена із системи набуття
знань та умінь на виховання і духовне становлення людини, її цілісний
розвиток.
Проблема формування духовності учнів є актуальною, і належить до
проблеми соціального характеру, оскільки пов'язана з таким поняттям, як
формування особистості. В наш час дуже часто можна почути заклики про
підняття національної свідомості людини, та виховання справжнього
громадянина. Успішний розвиток демократичних процесів в Україні залежить
від багатьох умов, серед яких провідне місце посідає духовне відродження
громадян, гармонізація соціального життя нації. Адже саме духовність надає
надзвичайності усім психічним характеристикам людини.
Духовність - творча спрямованість, наснага, енергія людини. Особистість
має право на самостійність, на індивідуальність. Однак для пробудження і
подальшого духовного розвитку індивіда потрібно створити відповідні умови. І
питання це надзвичайно важливе, оскільки духовність визначає спрямованість
усіх розумових, емоційно-чуттєвих, вольових якостей людини, її здатність до
самоусвідомлення себе, як особистості.
Ми вже можемо спостерігати активний процес оновлення змісту освіти й
удосконалення систем духовного виховання учнів. Тому головною метою
загальноосвітньої школи є переосмислення й переорієнтація та вплив на
формування високоморальної громадської позиції, національної свідомості,
потяг до прекрасного. В свою чергу сучасний вчитель повинен переосмислити
й переорієнтуватися, тобто відійти від усталених канонів у суспільстві щодо
моральних цінностей, оновити свої форми й методи вивчення того чи іншого
предмету. Якщо раніше вчителі віддавали пріоритет тільки знанням учнів, то
тепер вчитель-словесник стає ще й на бік виховання морально-естетичного і
духовного поряд з вивченням художнього твору.
Проблема духовності цікавила людство в усі часи. Це проблема
досліджувалась багатьма науками. До визначення цього поняття у вчених не
має одностайної думки. Кожний науковець розуміє поняття “духовність” по-
різному. Так, наприклад, відомі педагоги минулого Я.А.Каменський,
Г.Г.Песталоці, А.Дистервег, В.О.Сухомлинський одностайно виділили головні
фактори, які впливають на духовне виховання учнів: праця, сім’я, школа,
вчитель.

6. 6
Поняття “духовність” завжди мало у філософії важливе значення, і відіграє
визначну роль у ключових проблемах: людина, її місце і призначення у світі,
зміст її буття, культура, суспільне життя. І тому такі філософи, як Платон,
Аристотель, Григорій Сковорода вважали, що поняття "духовність" є похідним
від слова "дух" (лат. “spirit” та грец. “pneuma”), що означає рухливе повітря,
повівання дихання, носія життя.
Платон вперше відокремив тілесне і духовне, визначив, що духовність це
специфічна людська властивість, а тілесне - це нижче, те, що закладене
природою людині. Аристотель теж відокремив ці поняття, але розглядав
тілесне й духовне як рівно необхідні.
Новий підхід виробляється у християнській традиції. Тут духовність
наділяється новим обличчям, і вважається, що духовність притаманна людині
розумній, що виділяє її з тваринного світу та уподібнює Богу.
Психологічний словник подає нам таке визначення духовності: духовність
- це індивідуальна вираженість в системі мотивів особистості двох
фундаментальних потреб, ідеальної потреби пізнання і соціальної потреби
жити, діяти “для інших”.
Філософський словник подає нам таке поняття духовності: духовність - це
ідеальний початок, з якого походить творча сила, яка удосконалює і піднімає
людину у світ чистий і цінний. І саме в цьому чистому і цінному світі існує
любов, добро, співчуття, творчість, справедливість, свобода.
На сучасному етапі проблемою духовності займаються багато вчених,
серед яких: О.Майкіна, Г.Сагач, Т.Зазюн, С.Соловейчик, І.Зеліченко. Так,
Симон Соловейчик вважає, що виховання принципово дворівневе. Перший
рівень - культурний, навички культурної поведінки, розумового розвитку,
учіння. Другий рівень - моральний, навички досягнення мети й вибору засобів
для цього. У свідомості батьків виховувати - означає прищеплювати культурні
навички. Насправді виховувати - означає вчити людину ставитися до людей і
до справи по-людськи, по правді.
Духовність характеризується добрим відношенням людини до оточуючих
його людей, турботою, увагою, готовністю прийти на допомогу, поділити
радість й горе. Об'єктивна користь духовної діяльності людини діалектично
пов'язується з її суб'єктивною безкорисливістю, де нагородою є задоволення,
під час пізнання навколишнього світу.
Суспільство й держава не можуть існувати, нормально виконувати свої
функції без певної системи гуманістичних, духовних цінностей. Оволодіння
учнівською молоддю духовними цінностями підносять свідомість особистості
на вищий щабель, наповнюють життя й діяльність високими громадськими
цілями. Духовність зміцнює єдність усього суспільства, забезпечує подолання
труднощів на шляху його розвитку. Саме школа формує майбутні покоління, а
від цього залежить розвиток і розквіт нашої держави.

7. 1. Педагогічні умови формування духовності у навчальному процесі
На формування духовності підростаючого покоління впливає чимало
різноманітних умов. Одні вчені розглядають ці умови як фактори, що
впливають на розвиток особистості, а інші як обставини. І та і інша точки зору
мають своє наукове обгрунтування, саме тому ми зупиняємося на такому
визначенні, яке охоплює обидві точки зору, адже та чи інша умова за якої
формується духовний світ особистості є одночасно і фактором, який впливає
на це формування.
Виділяють такі основні умови формування духовності особистості:
 обов'язкове врахування вікових особливостей учнів;
 врахування особистостей суспільної природи людини, відповідно
вихованню особистості в колективі і через колектив та врахування
особливостей колективної пізнавальної діяльності;
 активне використання міжпредметних зв’язків для підвищення
ефективності навчального процесу та для різнобічності,
багатогранності розвитку особистості;
 обов'язкове використання принципу активності учнів.
Структурними компонентами духовності є:
 індивідуальна вираженість людини;
 духовні потреби людини;
 пізнавальні потреби людини;
 соціальні потреби людини;
 потреба самоактуалізації людини;
 потреба діяльності людини
Індивідуальна вираженість - це життєвий шлях людини у суспільстві, це
свідомість і самопізнання людини, це коли особистість, як свідомий суб'єкт
розуміє не тільки оточуючих, але й себе у своєму ставленні до оточуючих.
Духовна потреба людини - це внутрішній світ людини, її морально - етичні
цінності. Це пошук істини і сенсу життя людиною. Це пізнання людиною свого
"я”, потреба людини слухати класичну музику, читати книги, ходити до театру.
Вміння людини оцінювати навколишній світ, людське оточення.
Пізнавальні потреби - це рівень розумового розвитку особистості, її жага
до пізнання, підвищення свого інтелекту. Потреба людини у навчанні.
Соціальні потреби - це соціальний успіх людини, а звідси впевненість в
собі у суспільстві. Це ще й потреба у аффіліації, тобто прагнення людини
допомогти іншим. Це вміння людини жити в суспільстві за його законами і
водночас проявляти інтерес, чуйність, допомогу іншим.
Потреба самоактуалізації - це потреба в розумінні особистого шляху, це
реалізація своїх можливостей і здібностей. Людина, яка досягає рівня

8. 8
самоактуалізації, повністю реалізувавши свої здібності і можливості, постає як
свідома особистість. Потреба самоактуалізації це і розуміння людиною своєї
мети в житті і шляхів її досягнення.
Потреба діяльності - це потреба в організаційній роботі, розуміння задач,
які ставить перед людиною суспільство, і в свою чергу виконання обов'язків,
які постають перед людиною.
Таким чином, критерії духовності, це:
 орієнтація людини на вищі естетичні цінності, вчинки по совісті;
 ставлення людини до громадської діяльності;
 прагнення особи до пізнання;
 розуміння людиною сенсу буття.

9. 2. Література - як важливий засіб формування духовності у школярів.
Українська література вивчається в усіх школах нашої держави. І саме
література є одним з найдоступніших для школярів видів мистецтва, а тому
вчителі літератури мають чи не найбільшу можливість вплинути на
формування духовного світу кожної дитини, вплинути на її емоційну сферу, а
й відповідно й формування системи цінностей підростаючого покоління.
Як зазначає Є.А.Пасічник, література як шкільний предмет ”..є багато
функціональним, інтегральним за своїм призначенням, одним з
найважливіших завдань, які необхідно розв'язати у процесі вивчення
літератури, є забезпечення ідейно-естетичного впливу художніх творів на
учнів, використання їх високого потенціалу з метою формування всебічно
розвиненої особистості, громадянина України, якому притаманна висока
культура, широкий кругозір, творчі здібності, загальнолюдські цінності, високі
моральні ідеали .
Література здатна пробуджувати в людині художника, розвивати в неї
вміння естетично освоювати світ”.
Звичайно, люди далеко не завжди усвідомлюють значення того чи іншого
твору у своєму духовному розвитку, але мистецтво в цілому і література як
один з його видів відкриває перед читачем унікальні можливості для виховання
культури почуттів і переживань, що є основою здорової людської поведінки.
На сьогодні проблема розвитку духовності полягає в першу чергу у
розумінні кожною людиною тих критеріїв, що складають основу поняття
"духовність". Відповідно й проблема розвитку духовної особистості полягає на
сьогодні не стільки в тому, що недостатньо продукується цінностей та ідеалів,
скільки в їх розумінні до них кожного з нас.
Виділяють такі критерії духовності школярів, як морально-етична культура
учня, ставлення його до громадської діяльності, пізнавальний інтерес,
розуміння ним сенсу буття. Кожен з цих критеріїв духовності має відповідні
показники, які свідчать про рівень сформованості в людини того чи іншого
критерію духовності.
Так морально-етична культура учня вимірюється в першу чергу наявністю
в нього морального ідеалу, вмінням давати моральну й естетичну оцінку
явищам, вчинкам тощо, а також вмінням роботи самооцінку.
Ставлення учня до громадської діяльності вимірюється рівнем
усвідомлення ним місця окремої людини в суспільстві, а також ставленням
учня до громадських доручень, наявністю в учня внутрішньої свободи, його
ставлення до батьків, однолітків та інших людей, наявністю в нього
патріотичних почуттів, почуття власної гідності.
Величезну роль у формуванні усіх цих показників і критеріїв духовності
належить літературі, адже саме на уроках літератури вчитель має найбільше
можливостей вплинути на емоційно-оцінну сферу дитини й до того ж зробити
це непомітно чи майже непомітно для неї, що має чималу вагу, адже кожен
вчитель знає, що дуже важливо у вихованні дитини уникати надмірності уваги,

10. 10
уникати моралізаторства й відкритої та частої критики у бік тих чи інших
якостей дитини. На уроці літератури вчитель має змогу, впливаючи в першу
чергу на емоційну сферу дитини, коригувати її систему цінностей,
розширювати її кругозір, формувати її духовну сферу. Вдало підібрані твори
для прочитання та відповідні методи й прийоми роботи над ними здатні
успішно впливати на формування з кожного названих вище критеріїв
духовності людини. Проте, вчитель на уроці літератури здатен вплинути на
перший і останній з названих критеріїв духовності, оскільки в дитячому та
юнацькому віці людина найбільш підвладна впливу емоцій.
Художні твори впливають на людину через образи. В істиному мистецтві
зміст і форма художнього образу злиті воєдино. Художній образ виростає з
образів чуттєвих, первинних, подібно тому як із них виникає поняття. Художній
образ неповторний і, не дивлячись на це, являє собою стійке утворення: він
живе у віках. Саме через образи люди знайомляться з минулим свого народу,
з добром і злом, з красивим і потворним, з моральним і аморальним.
Проблемою духовного виховання учнів на уроках української літератури
займалися такі вчені-методисти як: Цимбалюк Л.М., Бугайко Т.Ф.,
Мірошниченко Л.Ф., Степанішин В.Р., Пасічник В.А.
Степанішин В.Р. зазначає, що нові підходи до викладання українського
мистецтва слова грунтуються на загальній концепції літературної освіти, себто
на філософських, історичних, естетичних, літературознавчих і мовних
засадах.
Автор чітко окреслює головні завдання, що стоять перед словесниками на
сучасному етапі. Такими є:
 виховання активної самостійної особистості, свідомого
громадянина України;
 формування засобами художньої літератури майбутніх матерів,
батьків, чоловіків, дружин;
 розвиток розумових сил, багатства мови, логічного мислення,
відтворюючої уяви, образного мислення;
 плекати сучасного кваліфікованого читача з аналогічним підходом
до літературного твору, самостійним поцінуванням його змісту та
форми;
 розвивати емоційну сферу учнів, високу культуру почуттів,
цілеспрямованість і твердість переконань.
Саме на таких методах навчання на уроках літератури, повинен
будуватися урок. В. А. Пасічник зазначає, що систему викладання не можна
розглядати як застиглу норму. Викладання літератури у школі - “це постійний
пошук, творчість”.
У процесі роботи на уроках літератури ставляться завдання, пов’язані з
духовним вихованням учнів, - розуміння учнем мети і сенсу буття, красу
людської душі, природи, творів літератури, моральних ідеалів письменника.

11. О. Довженко - один з улюблених письменників учнів. Після вивчення
кіноповісті «Зачарована десна» пропоную дітям написати про своє дитинство,
колискові пісні матері. Скласти колискову своїй майбутній дитині. Кращі зразки
зачитуємо на уроці.
Добираючи тексти до навчального посібника, варто враховувати етнічні та
вікові особливості дітей. По-перше, слід зважати на «чутливість української
душі, її вразливість», про які говорили ще В.Липинський та М.Костомаров. По-
друге, за періодизацією когнітивного розвитку Піаже, п’ятикласник
знаходиться у стадії конкретних операцій. У нього раптом формується
адекватне розуміння смерті. Зменшити цю дитячу травму - завдання дорослих.
Наголошуємо: зменшити, а не навпаки. До того ж, десять років - це вік, коли
дитина дуже схильна до навіювання. І, мабуть, не варто пропонувати їй
містичні «страшинки» у вигляді потерчат, домовика і чортів. В оповіданні
«Потерчата» душі дітей, що вмерли нехрещеними, «малесенькі, зовсім голі, з
великими, блискучими очима», біжать понад дорогою і засвічують свої каганці,
щоб підсвітити шлях додому п’яному дякові Оверкові. Не менше вражає і
будить фантазію хор потерчат. Потім з’являється домовик, який рятує Оверка
від жінчиного гніву.
Будь-який підручник повинен пропагувати здоровий спосіб життя. Коли
телебачення вкотре пропонує нам рекламу алкоголю та тютюну, ми врешті-
решт розуміємо, кому це вигідно. Кому ж вигідно, щоб наші п’ятикласники
навчалися «життєвої мудрості» на прикладі таких казок.
Ось кілька рядків з казки «Летючий корабель».
Старі поблагословили розумних синів на дорогу, баба надавала їм білих
паляниць, спекла порося, пляшку горілки дала.
Як тут не повірити в те, що без чарчини і обід - не обід, якщо у шкільному
підручнику йдеться про таке, як пляшку горілки на дорогу розумним синам (не
дурневі!) разом із благословенням дає не хто-небудь, а сама мати? А п’яний
дяк з оповідання «Потерчата» виглядає досить симпатично – такий собі
кумедний і безпорадний. Навіть домовик йому симпатизує.
Слово - дуже потужна зброя і засіб виховного впливу. І кожне слово у
шкільному підручнику має бути виваженим.

12. 12
3. Формування соціальної компетентності учнів
на уроках української мови
В усіх сферах життя і діяльності мова - найважливіший засіб людського
спілкування. Українська мова, як і всяка інша високорозвинена мова, володіє
величезними виражальними багатствами. Засоби мови - це елементи, що
мають стилістичне забарвлення (емоційно-експресивне, оцінне,
функціонально-стильове) і поділяються на дві групи:
1) функціонально-забарвлені засоби, що використовуються у книжному
або розмовному мовленні;
2) експресивно-забарвлені засоби, що надають мовленню певного
стильового забарвлення (ласкаве, іронічне, фамільярне, грубувате, урочисте
та ін.).
Уроки української мови та літератури можуть бути корисними не тільки з
точки зору отримання нових знань, але й відігравати важливу роль у
формуванні соціальної компетентності учнів.
Практична технологія формування духовності, моральності та естетичної
культури засобами мови потребує глибокого вивчення індивідуально-вікових
особливостей дітей і встановлення рівня розуміння ними культурної, духовної
та естетичної функції мови. Спираючись на психологічні дослідження, варто
зазначити, що розвиток абстрактної думки в підлітковому віці дозволяє
спрямувати навчання учнів на активізацію образного асоціативного мислення.
В інших випадках, на тлі так званого “духовного вакууму” може виникнути
загибель національної душі. Отже, на уроки важливо добирати багатий
художній матеріал, який міг би розкрити суть мовного образу як основи
мистецтва слова, духовності нації та моральності нашого суспільства.

13. Урок 1
Тема: Вивчення згубного впливу нецензурної лексики
Мета: Досягти розуміння учнями деструктивного явища
План
1. З’ясування походження та змісту нецензурних утворень, як
антисуспільного явища.
2. Вивчення наслідків згубного впливу на формування духовності та
моральності суспільства.
3. Підведення підсумків. Визначити на скільки досліджувана проблема
гостро стоїть в данній аудиторії.
На превеликий жаль, грубість і нецензурна лексика стали у нашому житті
майже звичним явищем. Чому так відбувається? Причиною такого стану речей
на найнижчому “побутовому рівні” можна продемонструвати за допомогою
вірша:
Як доісторичні люди,
Діти наші пишуть всюди –
На стіні і на паркані.
Слова нікчемні і погані.
Бо чують ті слова
Горе-письменники щоденно,
Тому і закарбовуються вирази нікчемні
В свідомості у них — це достеменно.
Лайка, матюки - антисуспільні явища, і сприймати їх необхідно як зло. Та
все ж, напевно, потрібно розібратися у тому, чому люди так брудно лаються?
Найчастіше, це своєрідний вираз особистої свободи та розкутості. Звідки все
це потрапило до нашої мови і у чому причина його живучості?
Спеціалісти з історії мови стверджують, що вживання брудних висловів
може сприйматися як порушення певних табу (у даному випадку - морального).
У стародавній літературі і в народних традиціях заборона на матерні слова
була пов'язана з уявленням про те, що вони ображають Матір-землю,
Богородицю (матір Ісуса Христа) і рідну матір людини. За народними,
моральними уявленнями слов'ян, той, хто лається, принижує не стільки матір
співрозмовника, скільки свою власну матір. Серед легенд про походження
брудних слів є така: «Одного чоловіка поплутав нечистий. Він убив свого
батька та одружився зі своєю матір'ю. З тих пір і пішла матірщина». У слов'ян
вважалося гріхом так лаяти дітей, бо на тому світі вони відвернуться від своїх
батьків. Дитину, яку облаяли брудним, чорним словом, пом'янувши чорта,
диявола, відьму, демона, могли забрати, за повір'ям, злі сили. У домі, де
лаються, вважалося, можуть оселитися біси, а янголи полишають такі оселі.
Не можна стверджувати, що на Русі зовсім не лаялися. Що було, то було, але

14. 14
не так, як зараз. По-перше, лаялися на весіллях, щоб відлякати від молодят
злі сили. По-друге, на полі бою, щоб розпалити себе і ворога. У повісті М. В.
Гоголя “Тарас Бульба” є сцена облоги фортеці Дубно запорізькими козаками,
де кошовий отаман віддає розпорядження перед боєм вибиратися з ряду
молодцям, що найзубастіші на слово, щоб задирати супротивників-ляхів, які
лайки не стерплять і, “може статися, вже сьогодні всі вийдуть із воріт”. Все
вийшло так, як і задумав кошовий отаман. Невдовзі після словесної баталії
ворота відчинилися, виступило польське військо, і розпочалася жорстока
битва.
У багатьох стародавніх лайливих словах немає повабності та непри-
стойностей. Такі слова свідчать про те, що відповідно до природного почуття
сорому є скритим від сторонніх очей: статеві органи, інтимне життя. Під час
переходу від язичества до християнства лайка перейшла до розряду
богохульства. Звідси й походить заборона на неї з боку церкви - носія
християнської моралі. Однак, слов'яни вдома (на своїй території) взагалі
ніколи не лаялися, а лише в походах: вдома боялися накликати лайкою біду
на свою оселю.
Ми розуміємо, що матюки - це непристойно, та, крім того, це ще й
соціальне зло. Мова покидьків вже загрожує стати нормою. Саме тому їй
необхідно оголосити війну.
Робота з учнями:
1. Учні прослуховують матеріал запропонований учителем.
2. Вчитель проводить обговорення нового матеріалу.
3. Учні виражають свою думку та ставлення щодо проблеми нецензурної
лексики.
4. Вчитель разом з учнями розробляє план (рекомендації) щодо вирішення
проблеми.
Запитання для обговорення:
1. Історія виникнення лайки та матюків.
2. Навести приклад з історії нашого народу, де використовувалася лайка?
Для чого? Якими були наслідки?
3. Чи хотіли б ви, щоб ваші діти лаялись?
Творча робота:
1. Написати твір на тему: “Моє ставлення до нецензурної лексики”
2. Запропонувати гру (на данний момент ефективно впроваджується в
Хмельницькому ліцеї №17 Левандовською Ліною Іванівною). За
вживання нецензурних слів в шкільному колективі - штраф. Вид та розмір
штрафу визначається колективно.

15. Урок 2
Тема: Жаргонізація мови
Мета: З’ясування головних причин появи жаргонізмів.
Досягти розуміння учнями цього деструктивного явища
План
1. Зясування змісту та основних причин виникнення жаргонізмів.
2. Вивчення наслідків впливу на формування духовності та моральності
учнівства.
3. Підведення підсумків. Визначити на скільки досліджувана проблема
гостро стоїть в данній аудиторії.
Крім лайливої лексики і відвертої матірщини, є ще одна небезпечна
хвороба - жаргонізація нашої мови.
Перш, ніж говорити про це, пригадаємо, що жаргонізми - це слова
професійних груп або соціальних прошарків, що поставлені в особливі умови
життя і спілкування.
Звичайно, це не якісь там особливі мови, а особлива лексика, слова, що
їх використовують ті чи інші групи людей, що близькі за фахом та соціальним
станом. Слова ці є зрозумілими вузькому колу людей. Наприклад, моряки
називають своє судно коробкою, фізики-теоретики - круглий синхрофазотрон
- каструлею тощо.
У молоді жаргон або, як говорять, сленг, - також дуже поширене явище.
Дорослішаючи, діти, а згодом і підлітки позбавляються одних і обзаводяться
іншими жаргонізмами. Наприклад, телик (телевізор), велик (велосипед) -
дитячий сленг? У лексиці шкільного жаргону присутні найменування та
перенайменування, що пов'язані з такими проявами життя, як навчання, спорт,
розваги тощо.
(Учитель наводить приклади сучасних сленгових слів, що поширені серед
молоді та підслуханих у даному класі, вислуховує думки щодо цього.)
Однією з головних психологічних причин прояву і життєдіяльності
шкільного сленгу є бажання самоствердитися, виявити або підкреслити
завдяки мові свою належність до певного товариства. Кимось мимоволі
вимовлене слово або вираз можуть стати крилатими. Молодіжний жаргон
вважається віковою хворобою і, як будь-яка дитяча хвороба, може минути.
Значно гірше, якщо вона не минає, а переходить у доросле життя. Жаргон
вбиває думку, відбиває здатність думати у його палких прихильників, збіднює
мову. Адже одне таке слово може мати декілька значень. Наприклад, дієслово
сікти може означати - розуміти, збагнути, запам'ятати, взяти на замітку тощо.
Про жодні почуття при цьому не може бути й мови.
Жаргон - це певна манера розмовляти, і ця манера із роками може
помститися за себе. Дорослішаючи, молода особа не зможе обходитися лише
звичним жаргоном - він просто є недопустимим у нашому житті.

16. 16
Якщо юнак або дівчина не опанують до часу, доки вони подорослішають,
справжню літературну мову, то вони будуть дуже скупі у спілкуванні. Той, хто
любить свою мову, хто пишається нею, має виступати проти жаргонізмів,
виправляти власну мову.
Робота з учнями:
1. Учні прослуховують матеріал запропонований учителем.
2. Вчитель проводить обговорення нового матеріалу.
3. Учні виражають свою думку та ставлення щодо проблеми виникнення та
вживання жаргонізмів.
4. Вчитель разом з учнями розробляє план (рекомендації) щодо вирішення
проблеми.
Запитання для обговорення:
1. Причини виникнення жаргонізмів.
2. Навести приклади, в яких верствах суспільства виживають жаргонізми
Творча робота:
1. Учень пише твір на тему: “Які слова-жаргонізми та сленг я використовую
у повсякденному житті”.
2. Запропонувати гру. Кожен учень пригадує відому особистість (актори,
співаки, політики), яка використовує сленгову лексику. Описати, чому
сленгові вирази засмічують спілкування.
3. Запропонувати творчу роботу. Зобразити на малюнку жаргонізми та
сленг. У вигляді кого або чого учні бачать “ворогів мови”?

17. Урок 3
Тема: Відображення системи моралі, мудрості народу та його історичного
досвіду через висвітлення фразеологічного багатства української мови
Мета: Формування учнівської компетентності в питаннях вивчення соціальних
та побутових аспектів засобами фразеології
План
1. Зясування змісту та основних причин виникнення фразеологізмів.
2. Вивчення наслідків впливу на формування національних особливостей
нашої держави.
3. Підведення підсумків. Визначення ролі фразеологізмів на сучасному
етапі.
Соціальне підгрунття українського народу має тривалу складну історію і
чималий доробок виявляється в багатьох аспектах давнини та сьогодення.
Учитель повинен володіти знаннями в цій галузі, оскільки «вивчення
етнографії потрібне не тільки для розширення знань про свій народ, повноти
уявлень про цілісність його культури, а й для глибшого усвідомлення того, що
у винятково складних умовах історичного буття український народ зберігав
самобутність, був повноцінним суб'єктом загальнолюдського цівілізаційного
розвитку». Без таких знань неможливе тлумачення змісту й етимології
фразеологічних одиниць, адже корені фразеології заглиблюються у світ
матеріальної і духовної культури народу.
Перед учителем в організації роботи з фразеологічним матеріалом постає
багато лінгвістичних, історичних, фольклорних, етнографічних проблем,
вирішення яких дає можливість досягти фразеологічних глибин, методично
грамотно використовувати фразеологічне багатство української мови з метою
розвитку соціальної компетентності учнів – розвитку духовності та
моральності.
Наприклад, висока сільськогосподарська культура, яку протягом століть
створював український народ, стала надбанням багатьох народів. Здавна
головною галуззю землеробства було рільництво: воно відоме на території
України з середини І тис. до н.е. Уже за часів Київської Русі тут вирощували
пшеницю, ячмінь, просо, овес, коноплі, льон. Про невибагливу ранню ярову
культуру ячмінь в народі говорили: «Кидай мене в грязь, то будеш як князь».
Знали українці близько 20 сортів проса - сухостійного злака, який сіяли першим
на піднятій цілині та перелозі. Характер стосунків між людьми можна передати
сполученнями зі словом просо: до чужого проса не пхай свого носа; не моє
просо, не мої горобці.
З найдавніших часів відоме в Україні й городництво. Воно мало переважно
присадибний характер. Характерна риса українського городу - розподіл його
на плеса, грядки, капусники, обсадження ділянок соняшником, а також квітами.

18. 18
Назва присадибної ділянки «город» внаслідок її поширення набуває
узагальненого значення, стає символом, навколо якого утворюються
різнопланові фразеологічні сполучення слів. Сама назва починає
співвідноситися не з конкретним предметом, а з типовою поведінкою людей:
город городити; тикати носа в чужий город; у хаті гульки, а в городі ані
цибульки; не лазь у чужі городи, бо наробиш шкоди та ін.
Людина приписувала всім навколишнім предметам властивості й
спонукання, притаманні їй самій, судила про невідоме за аналогією з тим, що
їй було більш знайоме. Здавна були відомі цілющі властивості часнику та
цибулі. Ці чудодійні городні рослини вважалися домашніми оберегами,
захисниками від нечистої сили. Залишки такого світосприйняття відклалися у
вигляді фразеологізмів: нагодувати цибулькою, втерти часнику.
Фразеологізми відображають те, що було у дворі, у господарстві хлібороба:
біб - залишатися на бобах; капуста - капустяна голова; гарбуз - гарбуз на
вербі; горох - як горох при дорозі; морква - хатня морква; шкребти моркву;
мак - як маку; не з маком.
На території України ще племенами трипільської культури (IV-III тис. до
н.е.) застосовувалися кам'яні та кістяні мотики - ручне знаряддя для обробітку
ґрунту; у другій половині І тисячоліття н.е. і за часів Київської Русі панівним
землеробським знаряддям стає плуг; і сьогодні для догляду за городніми
культурами використовується сапа. Внаслідок подібності за способом і
характером дії образ плуга, мотики, сапи, коси легко переноситься на
характеристику як хліборобської праці, так і будь-якої узгодженої і
неузгодженої діяльності людини: іти з мотикою на сонце; діяти тихою
сапою; втрапила коса на камінь; коси, коса, поки роса; держатися плуга; іти
за плугом.
Із землеробством в українців було органічно пов'язане скотарство.
Упродовж цілого середньовіччя основною тягловою силою у селян були воли,
починаючи з другої половини XIX ст., волів почали замінювати кіньми. Велика
кількість фразеологізмів української мови містить у собі слова віл, кінь,
упряжка, хомут, ярмо, стійло, пута, що передають особливості догляду за
волами та кіньми, використання їх у сільському господарстві. Метафорично
осмислений вислів у ярмі ходити означає зазнавати утисків; попасти в хомут
- опинитися в скрутному становищі; іти в одній упряжці - діяти спільно;
загнати на стійло - примусити коритися; накладати пута - позбавити волі;
як віл перед обухом - приречено; як чорний віл у ярмі робити - дуже важко.
Фразеологізми, за якими стоять реалії утримання худоби, догляду за нею,
її випасу, виражають суть досить складних суспільних, моральних, оціночних
явищ: як з клоччя батіг - поганий; стадо баранів - натовп, юрба; з-під батога
- не по своїй волі; пасти задніх - відставати у чомусь; як свині з череди
йтимуть - ніколи такого не буде, як на сало годувати - досита, досхочу.
Важливу роль у господарстві східних слов'ян відігравало бджільництво,
адже мед не тільки споживали, а й виготовляли з нього чудовий напій,
цінували його за лікувальні якості. Бджіл до купальних свят підгодовували з
коритця патокою, розведеною водою, що знайшло відбиток у фразеологізмі

19. липнути, як бджоли до меду. Українські пасічники володіли багатьма
способами природного та штучного роїння. Спостереження за поведінкою
бджіл відбилися у фразеологічних зворотах - як бджіл у вулику; як бджіл по
весні; роєм роїтися.
Велика група фразеологізмів української мови етимологічно пов'язана з
найбільш поширеними в Україні ремісничими видами діяльності: ковальство
- як ковальський міх дихати; як молотом ударити; кувати залізо, поки
гаряче; ткацтво - тонко прясти; як мотовило крутитися; золотарство -
позолотити пілюлю; обробка шкіри - не варта шкірка вичинки; в одну шкуру;
чоботарство, кравецьке ремесло - пара чобіт на одну ногу; знати і шите і
пороте; як на тебе шитий; шитий білими нитками; гончарство - розбити
горщик; заглядати в горшки; макітра розуму; столярство - як з молоточка;
гострити сокиру; класти зуби на мисник; бондарство - як з бочки говорити;
як у бездонну бочку; як обруч на діжці лопнути; як з цебра лити та ін.
Допоміжними заняттями населення з давніх-давен, а в деяких регіонах
навіть й основним засобом для існування, були мисливство та рибальство.
Велике значення мало рибальство на землях Запорізької Січі. Щороку тут
розподіляли риболовецькі й мисливські угіддя між куренями - кидали ляси.
Рибальство й мисливство як види народногосподарської діяльності стали
основою для творення фразеологізмів на основі спостережень: 1) за
поведінкою, зовнішнім виглядом, життям тварин і риб - собачий нюх; мати
храп; скалити зуби; як бобер у салі; як риба в воді почувати; як карась ротом
глипає; 2) за умовами та досвідом полювання на них - ловити рибу в
каламутній воді; впійматися на гачок; знати, де раки зимують; мати
пристріляне око; перехоплювати на льоту; вирвати з пазурів; ділити шкуру
невбитого ведмедя.
Транспорт та шляхи сполучення мають винятково важливе значення в
житті суспільства. Багато фразеологічних одиниць утворилося на основі назв
гужового транспорту, який був основним засобом пересування протягом
багатьох віків. Один із найдавніших засобів пересування - сани, прототипом
яких були волокуші, про що свідчать фразеологізми сідати не в свої сани, не
затягнеш волокушами. Найпоширенішим засобом пересування був віз, назва
якого збереглась з часів Київської Русі, про що нагадують фразеологізми: як
п'яте колесо до воза; пропало, як з воза упало; підвести візка та ін.
Сани й вози були кінські й волові, вони розрізнялися розміром, формою,
мали відмінності упряжі, що відбилося у фразеологізмах: закусити вудила;
хомут на шиї; попускати віжки; конем не догнати; бути на коні; як волами
їхати; закрутилося колесо; вставляти палиці в колеса та ін.
Центром господарського і побутового життя селянства був двір. Уся
історія розвитку народної архітектурної творчості свідчить про неабиякий
талант її творців, мудрість багатовікового народного досвіду: найдоцільнішими
вважалися житла, захищені природою або самою людиною. В Україні всі
двори, а також сади були огороджені. Цей досвід знайшов відображення в
стійких сполученнях слів: жити тин у тин; як за тином; ні тину, ні двору; ні кола,
ні двора; прохідний двір. Огорожа мала в'їзні ворота, переважно з суцільних

20. 20
добре підібраних дощок; вхідні двері - хвіртку; перелаз - підвищений над
рівнем землі отвір для проходу людини, утруднений для худоби. Ці
особливості народної архітектури залишили у фразеологічному мовленні ряд
фразем: як собаці на перелазі; ні в тин, ні в ворота; ні в які ворота не лізе.
У фразеологічному багатстві української мови відображено мудрість
народу, його історичний досвід, світогляд, систему моралі, своєрідність
духовної і матеріальної культури, через це фонд етнофразем українців є
індивідуальним і неповторним. Доречно вжиті, фразеологізми
етнокультурознавчого змісту впливають на слухача або читача, допомагають
виразніше передати думку, надають мові емоційного забарвлення
Робота з учнями:
1. Учні прослуховують матеріал запропонований учителем.
2. Вчитель проводить обговорення нового матеріалу.
3. Учні виражають свою думку та ставлення щодо виникнення та вживання
фразеологізмів.
4. Вчитель разом з учнями проводить обговрення фразеологізмів на
конкретних прикладах.
Запитання для обговорення:
1. Причини виникнення фразеологізмів.
2. Навести приклади фразеологізмів
Творча робота:
1. Учень пише роботу, в якій зазначає, які фразеологізми є вживаними в
його сімї. Запропонувати творчу роботу. Зобразити на малюнку
жаргонізми та сленг. У вигляді кого або чого учні бачать “ворогів мови”?
2. Запропонувати знайти приклади фразеологізмів про моральність та
духовність

21. Урок 4
Тема: Відображення системи моралі, мудрості народу та його історичного
досвіду через фразеологічні вербальні та невербальні засоби
Мета: Формування учнівської компетентності в питаннях вивчення соціальних
та побутових аспектів засобами фразеології.
План
1. Вивчення етикетних засобів рідної мови.
2. Обговорення основних етикетних атрибутів .
3. Підведення підсумків
Українська фразеологія відображає як вербальні, так і невербальні засоби
спілкування: бувай здоровий (формула прощання); не у гнів будь сказано
(формула застереження від образи); вдій ласку (формула прохання); дай Боже
здоров'я (формула побажання); даруйте на слові (формула вибачення); будь
ласка (формула чемного звертання, вираження згоди, відповіді на слова
вдячності); мир сьому дому (формула привітання); як ся маєте? (формула
шанобливого запитання про самопочуття); з поверненням (формула
поздоровлення); ласкаво просимо (формула запрошення або дозволу щось
зробити); спасибі за вашу ласку (формула подяки); ходіть здорові (формула
відповіді при прощанні і привітанні), ось тобі хрест святий (формула
заприсягання, клятви); хто б міг подумати (формула подиву, обурення); цур
тобі, пек тобі (формула незадоволення); крізь зуби, справляти галас (тон
розмови); розводити руками, кивати головою (жест); кривити губи (міміка);
високо нестися, на короткій нозі (манера спілкування) та ін.
Міру ввічливості в українській мові передає група слів на означення цього
поняття: ґречний, чемний, шанобливий, обхідливий, приязний, люб'язний,
поштивий, шляхетний, прихильний, доброзичливий, делікатний, поважаний, -
навколо яких згрупувалися фразеологізми: дивитися приязним оком (виявляти
прихильність); зайти у приязнь (заприятелювати, подружитися); шанування
вам моє (усталена форма вітання і проїдання); з повагою (шанобливо,
прихильно); моє вам побажання (привітання при зустрічі, у листі); прихиляти
до себе (викликати приязнь); замовляти прихильне слово (звернутися із
клопотанням про кого-небудь); бути в добрій нагоді (допомагати кому-небудь),
добрим словом прислужитися (щиро порадити) та ін.
Питанням українського мовленнєвого етикету присвятили розвідки сучасні
вчені, зокрема О.Т. Захарків, Т.І. Панько, Л.М. Полюга, Н.І. Бугай, К.В. Ненець,
О.М. Миронюк, А.П. Коваль, С.К. Богдан, Н.П. Плющ, М.П. Білоус, В.Т.
Скуратівський. Дидактичне спрямування мають праці О.В. Миртова, Т.О.
Ладиженської, М.Г. Стельмаховича, О.М. Миронюк, Т.Ф. Кругляницо, Н.Д.
Бабич.
Багаторазова повторюваність етикетних ситуацій сприяла тому, що до

22. 22
кожної з них виробились відповідні мовні стереотипи, які призначаються для
маніфестації соціальних стосунків. Фахівці визначають мовленнєвий етикет “як
систему стійких формул спілкування, рекомендованих суспільством для
встановлення мовленнєвого контакту співрозмовників, підтримання
спілкування у вибраній тональності відповідно до їх соціальних ролей і
рольових позицій відносно один одного в офіційних та неофіційних
обстановках”.
Дослідники розрізняють специфічні функції мовленнєвого етикету:
1) контактоустановлююча: встановлення, збереження і зміцнення дружніх
відносин; встановлення і підтримка офіційних ввічливих відносин;
2) когнітивна - функція орієнтації на адресата, реалізується при
спілкуванні через вибір форм звертання;
3) регулятивна - функція регуляції відносин “старший – молодший”,
“начальник – підлеглий”;
4) емотивна - функція вираження емоційного ставлення до
співрозмовника;
5) імперативна - функція впливу;
6) символічна - функція визначення приналежності мовця до певного
соціального середовища або групи;
7) інтелектуальна - функція аргументації своєї точки зору, висловлювання
власних думок, аналіз позиції співрозмовника.
Роботу з фразеологізмами “ввічливості” потрібно практикувати на уроках
української мови та літератури. На влучну думку Мирослава Стельмаховича,
“народна педагогіка з допомогою національного мовленнєвого етикету вчить
нас формувати щирі й доброзичливі взаємини з людьми”. У прислів'ях і
приказках знайдемо чимало цінних порад: “Красно говорить, а слухати нічого”,
“Язиком сяк і так, а ділом ніяк”, “Базіка - мовний каліка”, “Що маєш казати, то
наперед обміркуй”, “Дав слово - тримай його”, “Говори мало, слухай багато, а
думай ще більше”.
Стійкі сполучення, що визначають основні елементи комунікативних
ситуацій, представлені в таблиці, яка допоможе вчителю в організації
фразеологічної роботи.
Компонент Стійкий вислів Етикетна ситуація
Привітання Добрий ранок!
Доброго ранку!
Добрий день!
Добрий вечір!
Моє вам шанування
Моє поважання
Мир сьому дому!
(заст., уроч.)
Дай Боже добро у
Вітання вранці
Вітання удень
Вітання увечері
Вітання з вираженням доброго ставлення
до кого-небудь
Привітання, яке висловлює той, хто входить
до приміщення

23. вашу хату!
Щастя-здоров'я вам
у хату!
3 поверненням!
Скільки літ, скільки
зим!
Чолом тобі (вам)!
Радий Вас вітати!
Привітання у зв'язку з приїздом кого-небудь
звідкись
Привітання і вираження радості від зустрічі
з тим, кого давно не бачили
Шанобливе вітання при зустрічі
Привітання і вираження радості при зустрічі
Прощання Бувайте здорові.
На добраніч!
Іди з Богом
Іди здоров
Іди з миром
До скорого
побачення
3 великою повагою
3 глибоким
поважанням
Не поминай лихом
Маю честь
Щасливої дороги!
Щасти, доле
Усталена форма прощання
Прощання перед сном з побажанням
приємного відпочинку
Прощання з побажанням благополуччя,
щастя, успіху
Прощання з побажанням здоров'я
Прощання з побажанням спокою, злагоди
Прощання з побажанням зустрічі Форма
писемного прощання
Форма прощання з побажанням не
згадувати погано
Урочиста форма прощання
Прощання з тим, хто від'їжджає Прощання з
побажанням щастя
Побажання Дай Боже здоров'я
Дай Боже
Хай Мати Божа
помилує
Ні пуху ні пера
3 роси та з води
Рости великий
Ховай Боже!
У добрий час
Хай вам щастить
Побажання добра, здоров'я
Побажання добра, безпеки, благополуччя
Побажання удачі, успіху в якійсь справі
Побажання удачі, щастя, благополуччя
Побажання дитині всього доброго
Побажання не зазнати горя
Побажання успіху, удачі, коли щось
розпочинається
Побажання успіхів
Прохання Будь ласка
Коли б ваша ласка
Будьте ласкаві
Вдій ласку
Ласкаво просимо
Хвилину уваги
Одну хвилину
Коли б ваша ласка
Форма чемного звертання при проханні
Форма вираження чемного прохання
Форма чемного звертання при проханні
Форма чемного прохання
Ввічлива форма запрошення
Прохання вислухати когось
Прохання спинитися і трохи зачекати
Форма чемного прохання, пропозиції, згоди

24. 24
Вибачення Даруйте на слові
Не у гнів будь
сказано
Формула вибачення
Застереження від образи або як вибачення,
коли співрозмовнику говорять про
неприємне
Подяка Спасибі і простибі
(заст.)
Спасибі за вашу
ласку
Подяка за що-небудь
Висловлення вдячності за зроблене добро
Звертання Маю честь (уроч.)
Будь ласкавий
Будь ласка
Шаноблива форма при звертанні до когось,
у розмові з кимсь
Форма чемного звертання при проханні,
запрошенні, пропозиції
Присяга Слово честі
Чесне слово
Ось тобі (вам)
хрест святий
Запевнення в істинності, правдивості
сказаного
Заприсягання у правдивості своїх слів, дій
Робота з учнями
Учні мають усвідомити, що кожна етикетна ситуація обслуговується
різними етикетними виразами відповідно до мети й умов спілкування. Перед
використанням мовленнєвих етикетних виразів слід зорієнтуватися:
1) для чого потрібне висловлювання (привітатися, звернутися,
вибачитися, попрощатися та ін.);
2) кому призначається висловлювання (знайомій чи незнайомій людині;
ровесникові, старшому, молодшому; одній особі чи колективу).
Мовленнєву творчість дітей доречно поєднувати з ігровою, що допоможе
в умовах, наближених до реальних ситуацій спілкування, практично засвоїти
правила мовленнєвої етикетної поведінки, значення етикетного виразу. Учням
пропонуються такі завдання.
1. Прочитайте текст. Випишіть речення, яке передає головну думку тексту.
Прочитайте та запам'ятайте стійкі сполучення слів, якими твердо обіцяють
здійснити щось. Заприсягніть товаришу в правдивості своїх слів, дій. Яку із
запропонованих форм краще вибрати? Чому?
ВИСОКІ СЛОВА ПРИСЯГИ, СОКРОВЕННІ СЛОВА ЧЕСТІ
Однаково важливими й дорогими вважають українці і високі слова
присяги, і сокровенні слова честі. Слово честі, чесне слово - своєрідне мірило
людських чеснот. Вони не для слабкодухих, безвідповідальних. Ними не
можна легковажити. Дав слово другові, склав присягу рідному народові - будь
господарем своїм словам. Так споконвіку вчить твій народ: даю слово честі -
урочисто клястися, присягати; слово честі - запевняти в істинності сказаного,
обіцяного; чесне слово - запевняти в правдивості сказанного.
(За С.К. Богдан)

25. 2. Прочитайте текст. Прислухайтеся до порад видатного українського педагога
В.О. Сухомлинського. Відповідно до ситуацій, запропонованих автором,
подякуйте, скориставшись стійкими сполученнями слів: щире спасибі; спасибі
за вашу ласку; спасибі і простимі; щиро дякую; не надякуюсь Вам. А як краще
відповісти на слова подяки? Попрацюйте в парі.
УМІЙ ДЯКУВАТИ...
Умій дякувати старшим за те, що вони повчають тебе. Почувши похвалу,
дякуй і обіцяй жити по-людському. Почувши докір, несхвалення твого вчинку,
дякуй за те, що тебе вчать жити по-людському. Умій дякувати вчителеві.
Вислухавши слова похвали, дякуй за науку. Вислухавши гіркі, суворі слова,
теж дякуй за науку. І ти будеш людиною!
(В.О. Сухомлинський)
3. Прочитайте слова подяки і слова відповіді на них. Пам'ятайте, той, до кого
звернені слова вдячності, вислухавши їх повинен відповісти. Попрацюйте у
парі з товаришем, розподіливши ролі: я дякую - я вдячний за подяку.
Подяка Відповідь на подяку
Спасибі за хліб за сіль! Чим багаті, тим і раді
Дякую за гостинність! Що хата має, тим і приймає
Спасибі за вашу ласку! Спасибі й вам!
Щиро дякую! Богу дякуйте!
4.Випишіть святкові привітання. Поясніть, у яких ситуаціях спілкування їх
потрібно використовувати. Назвіть традиційні привітання на Великдень.

26. 26
Урок 5
Тема: Відображення національної своєрідності у спілкуванні. Основні аспекти
спілкування, як практичного атрибуту в розвитку соціальної компетентності
учнів.
Мета: Розвиток основних етичних засад у спілкуванні учнівства.
План
1. Роль етикету вдавнину та сьогодні.
2. В.Мономах та Ф.Прокопович – видатні українські наставники/
3. Підведення підсумків.
Кожна нація має не тільки свою мову слів, а й екстралінгвістичні засоби -
мову жестів, танцю, музики, архітектурних форм, живопису, скульптурних ліній,
пластики сценічного мистецтва, а також свою мову ритуалів, правил поведінки
й норм спілкування.Національна своєрідність будь-якого народу проявляється
здебільшого у спілкуванні, в тому, що зветься етикетом (фр. etiquette -
прикріплювати) і є установленим порядком поведінки в товаристві, певному
оточенні.
В етикеті важлива роль відводиться етикетним висловлюванням. Досвід
чемності, ґречності, вихованості українського народу збережений і
відтворений у живій мові (у вигляді усталених словесних формул, ідіом,
зворотів). Вироблені віками стереотипи ввічливості дослідники називають по-
різному: стилістичні формули (М.К. Гудзій, С.К. Богуславський); постійні
формули (А.С. Орлов); стилістичні трафарети (Д.С. Лихачов); стійкі формули
(І.П. Єрьомін); стереотипні формули (В. Мансика); стилістичні шаблони (Б.А.
Ларін); традиційні формули (О.В. Творогов); стійкі словосполучення -
фразеологізми (Л.С. Паламарчук); ввічливі форми (А.П. Коваль); вигуки
ввічливості, етикетні вигуки, формули етикету (М.М. Шанський), стереотипні
формули спілкування (М.П. Білоус), етикетні вирази (С.К. Богдан).
Важливим чинником формування та збереження етикетних мовних
засобів є естетична традиція. Адресант послання, прагнучи вплинути на
почуття адресата, звертаючись з проханням до нього, повинен був ретельно
добирати слова та вирази , «і хоч кожен знав, що такі побажання - лише
«словесний етикет», проте він допомагав людині відповідно налаштуватися,
одухотворитися ще не повністю вивченим нами магнетизмом, який
зберігається в «енергії слова». Вислови мовленнєвого етикету створювали
поле доброзичливості та поваги, яке допомагало жити й працювати. Не
випадково ще Володимир Мономах у своєму «Повчанні» (1117p.),
адресованому власним дітям і широкому загалу, пропагував ідеї гуманізму,
миру, справедливості, високої моралі, наполегливої праці, патріотизму, а
також ввічливості, чемності, ґречності: «...при старших годиться мовчати,
премудрих слухати, старшим підкорятися, з рівними і молодшими мати згоду і
бесіду вести без лукавства, а щонайбільше розумом вбирати, не лютувати
словом, не ганьбити нікого в розмові, не сміятися багато. Очі тримати донизу,

27. а душу вгору. Найбільше шануйте гостя, звідки б він до вас не прийшов:
простий, чи знатний, чи посол; мандруючи далі, прославить вас у всіх землях
доброю чи злою людиною. Не проминіть ніколи людину, не привітавши її, і
добре слово їй мовте».
Відомий український церковний і суспільний діяч, письменник, учений
Феофан Прокопович (1681-1736) царицею мистецтв вважав риторику. У
своїй праці «Про користь красномовства» (1706-1707) він «не вилучає з
практики ораторського мистецтва» вміння «люб'язно вітати гостей, на
бенкетах складати сердечні побажання друзям або володарям і в святкові дні
протягом року сердешне їх вітати». Автор зазначає також, що широке «поле
розкривається перед нами при написанні листів» - «треба просити, давати
поради, вітати з перемогою, просити допомоги в іноземних володарів та інші
цього виду справи» .
У вихованості проявляється єдність внутрішньої і зовнішньої культури
людини, гармонія між ставленням до людей і формами вираження цього
ставлення. Як зазначає Коваль А.П., «стриманий, точний і доречний жест, в
міру пожвавлене обличчя, доброзичливий і приязний погляд, точно
розставлені, ненав'язливі наголоси, вдало знайдені інтонації... - все це
повинно лише супроводжувати наше мовлення». Найважливішим було, є й
завжди залишиться слово, бо «тільки воно здатне відчинити двері і серця»,
«саме в слові остаточно виявляється характер людини, її ставлення до
оточення, вихованість, людяність, чуйність, такт, простота, скромність» .
Водночас «правила штучної ввічливості завдають шкоди», і часто те, що
«називається етикетом, служить для прикриття неввічливості та
неправдивості... Справжня ввічливість ґрунтується на щирості. Вона повинна
йти від серця...».
Ця істина, перейшовши в народну свідомість, відбилася у прислів'ях:
 ангельські слова, а чортівська душа;
 де слова масні, там пироги пісні;
 не так то діється, як словом сіється.
Робота з учнями :
1. Учні прослуховують матеріал запропонований учителем.
2. Вчитель проводить обговорення нового матеріалу.
3. Вивчення особистості Володимира Мономаха в історії України та його
внеску в моральний та духовний розвиток народу, зокрема дітей. (Учені
розповідають, що їм відомо про Володимира Мономаха.)
4. Обговорення постаті Феофана Прокоповича. (Вчитель наводить факти
його діяльності. Пригадує науку риторику).
5. Обговорення науки риторики.
Творча робота :

28. 28
1. Вчитель пропонує учням зясувати наступні питання з батьками або в
бібліотечному середовищі такі питання:
 чому своє послання Мономах адресував сааме дітям?
 чому нам всім добре відома «шапка Мономаха»? Запропонувати учням
описати її. (Саме за допомогою образного відтворення краще засвоїться
матеріал та закріпляться асоціації з Володимирм Мономахом).

29. Урок 6
Тема: Образність та підтекст (умовність) в творах української літератури.
Мета: Усвідомлення умовності висловлювання, яке потребує тематичних
знань.
Підхід до мови, як до носія естетичної інформації передбачають завдання
з усвідомлення підтексту (умовності) висловлювання, які потребують
розкриття ряду тематичних уявлень. При цьому потрібно не лише враховувати
те, якими виражальними засобами передано дійсність, а й відчути глибокий
зміст, закладений у мовній структурі тексту, що сприяє усвідомленню учнями
залежності форми та змісту висловлювання різних мовленнєвих ситуацій.
Наприклад: встановіть і розкрийте співвідношення між прямим і переносним
значенням художніх образів у тексті. Що втратить вірш, якщо в усіх реченнях
розмістити слова у прямому порядку?
Цвіла ромашка в полі на межі,
До сонця й вітру бісики пускала,
Аж доки руки лагідні, чужі
Ромашку для букета не зірвали.
Ромашко! Ти п'яніла від тих рук,
Ти цілувати їх булла готова,
Для них за біль своїх образ і мук
Ти не знайшла докірливого слова.
Благословляла тихо мить ясну,
Коли в його потрапила тенета,
А він тебе і не любив одну,
А лише як прикрасу для букета.
(В. Симоненко).
Завдання:
1. Визначити, які почуття викликає у даний твір?
2. Чому жаль ромашку?
3. Чи пробудились почуття жалісливості?
4. Пригадайте, які ще квіти та рослини дуже часто згадуються в
українській літературі. Які з них розділяють “долю” ромашки.
Обговорити значення образності верби та калини, явора, дуба. Пригадати
Т.Г.Шевченка та його “Лілею”.
Даний урок повинен розвинути в учнів образне мислення та чуттєвість.
Адже людина з твердим гранітним серцем, що не спроможна співчувати та
співпереживати з автором, не може бути соціально компетентною. Вона не
може “відчути душу народу”!