Методичний бюлетень № 1

1. ...У природі немає дитини безталанної, ні на що не
здатної. Кожному може дати щастя творення,
кожного треба вивести в люди. Це перший
наріжний камінь моєї педагогічної системи.
В.О.Сухомлинський
№1
2014
Селидове
Методичний бюлетень

2. Методичний бюлетень №1
3
ЗМІСТ
Вступ. І творчість, і праця, і успіх………………………………………………………….4
Проблема здібностей в психології………………………………………………...………...5
Методи та прийоми для розвитку творчого мислення учнів………………………………9
Інтерактивні технології………………………………………………………………...…...14
Метод проектів…………………………………………………………………………...….17
Технологія проблемного навчання…………………………………………………………20
Організація науково-дослідницької роботи учнів……………………………………...…24
Методичні рекомендації з питання організації роботи з обдарованими дітьми………..27
Модель «Обдарована дитина»……………………………………………………………...29
Поради педагогам у роботі з обдарованими учнями……………………………………...30
Поради батькам для роботи з обдарованими дітьми…………………………………...…34
Література……………………………………………………………...…………………….35
Додатки
Тести……………………………………………………………..…………………………..37
Особливості вікової обдарованості дітей……………………………………………….…38
Як розвивати творчі здібності обдарованих дітей ………………………………………41
Орієнтовні напрямки наукових досліджень……………………………………………....42
Система роботи з обдарованими дітьми……………………………………………..……43
Індивідуальна картка обдарованої дитини…………………………………………….….45
Паспорт обдарованої дитини …………………………………………………………….45

3. Методичний бюлетень №1
4
І творчість, і праця, і успіх…
Ми, педагоги, стоїмо біля колиски людини, особистості – цієї величезної
цінності, яка становить головне багатство суспільства і яку
суспільство довірило нам. Чи пам’ятаємо ми про це?
В.О.Сухомлинський
Обдарованість – поняття багатогранне. Кожна обдарована дитина унікальна.
Робота з такими дітьми досить проблематична для педагогів, батьків і суспільства в
цілому. Ряд відомих учених – психологів і педагогів, вважають, що обдарованість
являє собою гармонійну єдність інтелекту, творчості та працьовитості особистості.
Якщо дорослі спільними зусиллями зможуть розвинути інтелект і творчі здібності
дитини, прищепити любов до розумової праці, то, очевидно, що в результаті
особистість учня зміниться в позитивному аспекті, вияв обдарованості стане
яскравішим.
Зрозуміло, що наявність поняття «особистість учня» передбачає і наявність
поняття «особистість учителя». Між ними існують прямі взаємозв’язки і у багатьох
випадках саме особистість вчителя визначає розвиток особистості учня.
В.О.Сухомлинським розроблено положення про необхідність високих особистих
якостей учителя, які в гуманному підході до навчання й виховання можуть мати
вирішальне значення. Серед них: любов до власної справи, висока кваліфікація, високі
моральні якості та творчий підхід до навчання та виховання.
І.Лернер зазначав, що творчості можна навчити, якщо будуть умови. Створити
відповідні умови для цього – є найголовнішим завданням учителя. Формування
творчих здібностей можливе тільки через вирішення різноманітних творчих,
проблемних, нестандартних завдань. Творчість містить новизну, яка передбачає значні
зусилля, спеціальний пошук нового способу вирішення. Але щоб спрямувати дитину
до творчої діяльності, необхідні не лише суперечності, а й так звані «потреби на
творення»: емоційний настрій, мотивація, настанови, ступінь власної активності
особистості. Якщо ми прагнемо розвивати творчу обдарованість дитини, то маємо
відповідно організувати її діяльність.

4. Методичний бюлетень №1
5
Проблема здібностей в психології
Вірте в талант і творчі сили
кожного вихованця.
В.О.Сухомлинський
Проблема психології здібностей завжди перебувала в центрі уваги вітчизняних і
зарубіжних психологів. Над проблемою розвитку творчих здібностей працювало багато
науковців. Психологічні аспекти цього питання розглядалися у працях Л.Виготського,
Г.Костюка, Т.Кудрявцева, Л.Леонтьева, А.Пономарьова, П.Якобсона та інших.
Педагогічні та дидактичні аспекти розвитку творчих здібностей висвітлено в працях
Г.Альштулера, П.Аутова, М.Левітова, В.Сидоренка, М.Сказіна, Ю.Столярова,
Д.О.Тхоржевського та інших. Методичні підходи до розвитку творчих здібностей і
технічної творчості досліджені у наукових працях В.Алексеєва, Г.Буша, В.Качнева,
В.Моляко, А.Осборна та інших. Це одна із найважливіших і найактуальніших проблем
виховання. Вона хвилює батьків, вчителів і, звичайно, самих учнів.
Здібності - індивідуально-психологічні особливості, які є суб'єктивними
умовами успішного здійснення певного виду діяльності. Здібності не зводяться до
наявності у індивіда знань, умінь, навичок. Вони проявляються в швидкості, глибині і
міцності оволодівання засобами і прийомами діяльності. У вивченні здібностей
виділяють три основні проблеми: походження і природа здібностей, типи і діагностика
окремих видів здібностей, закономірності і формування здібностей. Значний внесок у
вивчення здібностей вніс Б. М. Теплов. Здібності тісно пов'язані з загальною
спрямованістю особистості. В.Е. Чудновський зазначає, що співвідношення
спрямованості особистості і рівня здібностей неоднозначне: високий рівень здібностей
суттєво впливає на стиль поведінки і формування особистості. Ще більшого значення
набуває той факт, що розвиток здібностей суттєво визначається умовами виховання,
особливостями сформованості особистості, її спрямованістю, яка або сприяє
розкриттю здібностей, або,навпаки, призводить до того, що здібності не
реалізуються. В основі однакових досягнень при виконанні якоїсь діяльності можуть
лежати різні здібності, водночас одна і та ж здібність може бути умовою успіху різних
видів діяльності.
Рівень розвитку здібностей залежить:
1) від якостей знань і умінь, від міри їх об’єднання в єдине ціле;

5. Методичний бюлетень №1
6
2) від природних задатків людини, якості природних механізмів елементарної психічної
діяльності;
3) від більшої чи меншої "тренованості" самих мозкових структур, які беруть участь у
здійсненні пізнавальних і психомоторних процесів.
Задатки - спадкові властивості периферичного і центрального нервового
апарату - є суттєвими передумовами здібностей людини, але вони їх лише
обумовлюють. Від задатків до здібностей — в цьому і проявляється шлях розвитку
особистості. Розвиваючись від задатків, здібності є функцією розвитку індивіда, в які
задатки входять як передумови, як вихідний момент. Задатки багатозначні, вони
можуть розвиватися в різних напрямках, перетворюючись у різні здібності. Будучи
передумовою успішного ходу діяльності людини, її здібності тією чи іншою мірою є
продуктом діяльності. В цьому і проявляється кругова залежність здібностей людини і
її діяльності. У психології виділено дві сторони розвитку здібностей – загальна і
особистісна. Із здібностями тісно пов’язані нахили, які розглядаються як вибіркова
спрямованість індивіда на певну діяльність, що спонукає нею займатися, в основі цієї
спрямованості лежить стійка потреба.
Нахили — передумови розвитку здібностей, але можливі випадки їх
неспівпадання. Нахили і здібності нерідко збігаються, що можна пояснити
індивідуальними проявами активності і саморегуляції особистості, які є основними
психологічними передумовами розвитку як нахилів, так і здібностей. В одних випадках
активність виступає як "надмір енергії", дає змогу безпосередньо, без особливих
зусиль, витримувати значне нервово-психічне навантаження. Активність іншого
напрямку — плануючого характеру — спирається на довільність: вона проявляється
вибірково і найбільш ефективна в тих видах діяльності, які не потребують швидких
реакцій, протікають у спокійних умовах.
Активність дошкільників, проявляється безпосередньо в діях, у прагненні
говорити. Дитячі бажання сприяють загальному психічному розвитку, а в деяких дітей
вони стають початком або показником їхніх майбутніх індивідуальних особливостей.
Молодший шкільний вік приносить з собою якісно новий рівень свідомої і внутрішньо
регульованої поведінки. Це означає формування таких рис активності і її саморегуляції,
які необхідні для подальшого формування нахилів. У підлітковому віці прагнення до
діяльності ніби випереджає розвиток інших сторін особистості. У підлітків виділяються
два основних шляхи розвитку нахилів. Один з них — вибірковість щодо різних видів
діяльності, другий- стійкість намірів. При цьому проявляються інтереси до сфер
діяльності "техніка" і "знакова система". Юність – період подальшого зростання

6. Методичний бюлетень №1
7
соціальної активності, роки піднесення розумових і моральних сил. Важлива
відмінність, що вирізняє внутрішні умови розвитку нахилів старшокласників, - це
новий рівень розвитку саморегуляції своєї спрямованості: насамперед розвинуте
почуття відповідальності і установок на керівництво собою (Додаток 1)
Здібності характеризуються як індивідуально-психологічні особливості, тобто
такі якості, якими відрізняються люди між собою. Ось чому, коли говоримо про
здібності, необхідно охарактеризувати ці відмінності. Вони можуть бути якісними і
кількісними. За якісною характеристикою кожна здібність людини є складною її
властивістю, являючи собою внутрішню можливість людини впоратися з тими
вимогами, що їх ставить певна діяльність. Вона спирається на ряд інших властивостей.
До них треба насамперед віднести життєвий досвід особистості, надбані нею знання,
вміння і навички. Здібна та людина, яка може розв'язати і розв'язує завдання, а ще та
людина, яка вміє, володіє засобами, необхідними для їхнього розв'язання, технікою
роботи в тій чи іншій галузі. Здібності людини спираються на наявні у неї знання,
вміння і навички, на ті системи тимчасових нервових зв'язків, що лежать в їх основі.
Вони розвиваються в процесі формування цих зв'язків. Т.С. Костюк зазначає, що
здібності людини у застосуванні умінь і навичок, необхідних для розв'язання тих
завдань, що ставляться перед нею, виявляються в тому, як вона використовує наявні у
неї знання і набуває нових знань. Кількісні виміри здібностей характеризують міру
прояву. Найбільш поширеною формою оцінки міри прояву здібностей є тести. Тільки в
останні два десятиліття вітчизняні психологи зайнялися систематичною розробкою
оригінальних тестів, а також адаптацією зарубіжних. Здібності вивчалися такими
зарубіжними психологами, як Кеттел, Спірмен, Біне, Айзенк, Равен, Векслер, Терстоун
та ін. При дослідженні здібностей використовують систему тестів, які поступово
ускладнюються, що одержало назву батареї тестів (тести досягнень, тести інтелекту,
тести креативності. (Додаток 2.)
Здібності людей поділяють на види за змістом і характером їх діяльності, в яких
вони виявляються. Розрізняють загальні і спеціальні здібності. Загальними називають
здібності людини, що певною мірою виявляються у всіх видах її діяльності. Такими є
здібності до навчання, загальні розумові здібності людини, здібності до праці. Під
спеціальними здібностями розуміють здібності, що виразно виявляються в окремих
спеціальних галузях діяльності (наприклад, сценічній, музичній, математичній тощо).
Отже, здібності — це індивідуально-психологічні особливості особистості, які є

7. Методичний бюлетень №1
8
умовами успішного здійснення конкретної діяльності, проявляються у різниці в
динаміці оволодіння необхідними для неї знаннями, уміннями, навичками. У сучасних
умовах філософи, соціологи, психологи, педагоги особливу увагу приділяють проблемі
творчості і творчих здібностей особистості . Вітчизняні психологи переконливо довели,
що задатки творчої здібності властиві будь-якій людині, будь-якій дитині. Не менш
важливим є висновок психолого-педагогічної науки про те, що творчі здібності
необхідно розвивати з раннього віку. Якщо ж дитину з перших років не привчати до
творчої діяльності, то втрати від цього важко буде виправити в наступні роки.
Розвиток творчих здібностей школярів — одна з найактуальніших проблем
сьогодення. Це закономірно, бо розвиваючи нахили й задатки дітей, ми виховуємо
їх здатними до критичного аналізу й об’єктивного оцінювання різних явищ і фактів, до
творчих пошуків і надбань, до оригінального розв’язання проблем, тобто формуємо
повноцінну, інтелектуально розвинену й духовно багату особистість.

8. Методичний бюлетень №1
9
Методи та прийоми для розвитку творчого мислення учнів
Добре бути драбиною для дітей,яким хочеться
в похмурий день дорости до сонця…
В.Купріянов
Кажуть, кожна людина народжується із зерням у руці. Тільки треба знайти поле,
де це зерно найкраще проросте. Як правило, перші його сходи густо з’являються у
дитинстві.
«Щоб дитина була палко зацікавлена в навчанні, їй необхідне багате,
різноманітне, приваблююче інтелектуальне життя. Ми повинні постійно дбати про те,
щоб зі вступом до школи думка дитини не була втиснута в рамки класної дошки й
сторінки букваря; щоб стіни класу не відмежували її від різноманітності світу, в
таємницях якого – невичерпні джерела думки, творчості» (В.О.Сухомлинський).
Одне з найголовніших завдань освіти – зробити людину творчою особистістю.
Пріоритет особистості має стати основою філософії та ідеології навчання й виховання,
центральною ціннісною орієнтацією як учителя, так і учня.
На початку XX ст. російський дослідник проблем творчості П.K. Енгельмейєр
зазначав: " Творчість – це життя, а життя – це творчість”. Під творчістю
розуміють діяльність людини, результатом якої є створення індивідуально нового,
неповторного, оригінального. Творча активність людини залежить від змісту, характеру
і мети діяльності. Вченими досліджено закономірності психічних явищ, на основі яких
можливий розвиток творчих здібностей. Серед них:
 актуалізація здібностей через діяльність (Л.С. Виготський);
 виділення трьох складових творчої діяльності: процесу, продукту і особистості
творця (В.О. Моляко);
 відповідність індивідуального психічного розвитку дитини певним віковим
періодам (Н.С. Лейтес);
 висвітлення впливу інтуїтивного мислення та уяви на формування і розвиток
продуктивного мислення (Я.О. Пономарьов, С.Л. Рубінштейн).
Таким чином, на сучасному етапі в центрі навчального процесу знаходиться
учень, його пізнавальна творча діяльність.
Великого значення набуває система завдань (творчих, пізнавальних, пошукових,
дослідницьких, самостійних, різнорівневих, диференційованих), що поступово

9. Методичний бюлетень №1
10
ускладнюються. Складність творчих завдань і ступінь самостійного пошуку слід
підвищувати відповідно до наявних знань і досвіду, до оволодіння прийомами творчої
діяльності, розвитку здібностей, творчого мислення. Отже, щоб розвинути творчі
здібності дитини, учитель має створити таку навчальну ситуацію, опинившись у якій,
дитина повинна шукати сенс, вибрати творчий момент, дати критичну оцінку. Учитель
при цьому повинен:
 максимально використати досвід дитини;
 розвивати пізнавальні здібності учня;
 допомогти дитині самоствердитися і самореалізуватися;
 сформувати в особистості потребу до життєдіяльності, життєтворчості;
 сформувати освічену творчу особистість;
 створити умови для саморозвитку дитини.
У роботі з обдарованими дітьми широко використовуються сучасні технології
(форми, методи і прийоми навчання), а саме:
 уроки-спостереження, дослідження, консультації;
 практичні роботи;
 опорні конспекти, схеми, робочі сторінки, таблиці, матриці;
 проблемно-пошуковий метод, створення проблемних ситуацій;
 диференційоване навчання;
 різнорівневий індивідуальний підхід;
 алгоритми;
 самостійна робота;
 ускладнення змісту навчального матеріалу;
 індивідуальні завдання «олімпіадного резерву»;
 впровадження науково-дослідницької, пошукової, експериментальної, проектної
діяльності;
 вивчення теоретичного матеріалу укрупненими частинами;
 завдання на застосування гіпотези;
 завдання на проведення експерименту .
В основі використання низки вищевказаних технологій лежить системно-
функціональний підхід (СФП). Він дає можливість описувати процеси, предмети,
давати визначення поняттям, порівнювати навчальний матеріал, удосконалювати
об'єкти, що вивчаються, знаходити зв'язок між структурними елементами, вирішувати
навчальні проблеми, планувати діяльність, складати структурно-логічні схеми.

10. Методичний бюлетень №1
11
Заповнення схеми може розпочатися на етапах представлення теми та мети уроку,
вивчення нового матеріалу та осмислення нових знань, може бути частиною
домашнього завдання. Схема буде опорним конспектом при підготовці до домашнього
завдання, повторенні навчального матеріалу. СФП дає можливість використовувати на
уроці різні форми роботи: робота в групах, «коло ідей» – при визначенні допоміжних
функцій, дебати – при розгляді питання про можливість удосконалення, робота над
додатковою літературою, документами. Які переваги такого підходу? Він не тільки
розширює межі пізнання (дає знання), а й розвиває здатність мислити, усвідомлювати
нові зв’язки, залучає учнів до творення «нової» для них інформації. В цілому цей
процес можна розцінити як наукову творчість.
Якщо на уроках учні навчаться розв’язувати творчі, проблемні задачі, тоді можна
вважати, що учитель самореалізувався, адже «учитель – це людина, яка вирощує дві
думки там, де раніше була одна».
Навчально-виховний процес є процесом спільної творчості педагога та учнів.
Адже обдарована дитина потребує навчання, яке забезпечує розвиток творчого
мислення, самостійність у навчальній діяльності, уміння повсякчас набувати нові
знання.
Образне творче мислення – ознака обдарованості, тому на уроках слід
намагатися вивести учнів за межі звичних емоційно-образних чи логічних підходів.
Для цього можна використовувати наступні методичні прийоми:
«Навпаки».
Сутність: потрібно пофантазувати, змінивши властивості об’єкта чи хід процесу. «Що
було б, якби …?»
«Збільшення – зменшення об’єкта».
Сутність: учні мають можливість поміркувати над тим, як змінився б процес, вплив, хід
подій при зменшенні (чи збільшенні) певного явища.
«Пошук можливих причин».
Сутність: при усвідомленні певного явища учням надається можливість відразу
шукати причини його виникнення. Це розвиває гнучкість і швидкість мислення.
«Ялинка асоціацій».
Сутність: вибирається стартове слово (іменник в називному відмінку однини), що
тематично зв’язане з навчальним матеріалом. Поруч з цим словом потрібно записати в
колонку інші слова, які асоціюються зі стартовим словом. Через 20-30 сек.
відбувається «переключення» – із першої колонки кожен учень вибирає будь-яке слово,
яке стає стартовим для другої колонки (4-5 разів). Команду на переключення (сигнал)

11. Методичний бюлетень №1
12
дає учитель. Потім підрахунок, презентація з аргументацією та визначення найбільш
змістовних, точних, грамотних, влучних, оригінальних та достовірних асоціацій.
Для організації роботи з підручником найважливіше завдання: навчити школярів
правильно формулювати запитання. Досягти цього можна, зокрема, за допомогою міні -
вправи «Гірлянда запитань» та ін. Сутність вправи така: визначається текст чи його
частина, учням дається завдання за декілька хвилин поставити до тексту 6-7 питань (за
необхідності нагадуємо слова, якими починаються питальні речення). Заданий текст
має розкривати один із пунктів плану уроку. Діти намагаються виконати завдання за
визначений час, захоплюються цим процесом, дискутують і міцно засвоюють
прочитане. Ця робота прийнятна для всіх учнів, а для обдарованих можна
впроваджувати варіанти ускладнень. Наприклад, формулювати лише проблемні
запитання чи опрацьовувати не текст підручника, а енциклопедію, архівні джерела або
ж підготуватися до виконання ролі опонента.
Міні –прес-конференція як цікава й пізнавальна форма роботи з обдарованими
учнями відбувається таким чином. Заздалегідь домовляємося з учнями, що питання
можуть бути репродуктивними,розширювальними, що поглиблюють рівень знань,
розвиваючими (для обдарованих). Учні самі вибирають, який різновид питань вони
будуть формулювати. Репродуктивні питання найменш цікаві, відповідями на них є
повторення уже відомого. Наступні запитання дають можливість дізнатись нове про
об’єкт, уточнити відоме. Розвиваючі запитання розкривають сутність поняття чи
історичного явища, значно розширюють і поглиблюють рівень знань, узагальнюють,
містять елементи дослідження. Наприклад, при вивченні культури давньої Греції
вчитель проводить уявну екскурсію для ознайомлення з архітектурними пам’ятками
Афін. Спочатку (5-6 хвилин) – розповідь учителя, із якої учні дізнаються про цікаві
факти, знайомляться з архітектурними пам’ятками Афін, потім декілька хвилин
думають над питаннями і формулюють їх. Далі з коротким коментарем класифікують
питання за групами: на ці питання ми можемо відповісти зараз (репродуктивні); на ці
– можна знайти відповідь в літературі (розширювальні); а це – відкриті питання, над
якими слід подумати. На такі питання взагалі не завжди є конкретна відповідь:
відповіддю може бути власна думка учня або вчителя. Можна додати кілька питань,
які учні «пропустили», провести конкурс на найбільш цікаве, складне чи значиме
питання. Наприклад, репродуктивні: «Як називається головний храм міста? Кому він
присвячений? З якого матеріалу побудований храм? Хто автор скульптури Афіни
Парфенос?»; розширювальні: «Як легенди пояснюють побудову храму на честь
Афіни? Якою була доля Парфенону? Чи є інші відомі скульптури у Фідія?»;

12. Методичний бюлетень №1
13
розвивальні: «Чому грецькі храми зовні красивіші, ніж всередині? Чим пояснити, що
в грецьких храмах були відсутні суцільні стіни, а основним елементом будівлі були
колони? Чому храм, оточений колонами, греки називали окриленим?»
З кожним обдарованим учнем необхідно організовувати роботу на уроці, адже
це сприяє формуванню інтелектуальних і творчих здібностей; використовувати
додатковий матеріал, який спрямований на розвиток в обдарованої дитини здатності
не тільки засвоювати знання, а й систематизувати й узагальнити їх, надає можливість
поєднувати навчальні знання з науковим пізнанням (пошук істини, експериментування,
спостереження, синтез, аналіз); організовувати роботу так, щоб учні засвоювали
основні інтелектуальні операції в навчальній діяльності, які виявляються в умінні
визначати головне, порівнювати, класифікувати, узагальнювати, синтезувати,
аналізувати, проектувати.(Додаток 3)
Ключові слова і фрази, що стимулюють розумові процеси в обдарованих дітей:
пізнання – порівняй, перерахуй, сформулюй, встанови, опиши, назви;
розуміння – підсумуй, поясни;
застосування – продемонструй, скористайся;
аналіз – порівняй, поясни, класифікуй;
синтез – розроби, створи, придумай;
оцінювання – відбери, вибери, зваж, вислови критичні зауваження, що ти думаєш про...
Розвиток творчого мислення учнів забезпечується комплексом вправ, різних
видів завдань, що розхитують психологічну інерцію, ламають стереотипи:
1. На формування допитливості: Сформулюйте питання до теми, на які б ви хотіли
отримати відповідь. Яку проблему намагається розв’язати автор?
2.На формування гіпотетичності мислення: Передбачте результати діяльності…
Знайдіть інший спосіб розв’язання конфлікту чи проблеми.
3. На розвиток уяви, фантазії: Опишіть створені в уяві об’єкти навколишньої
дійсності, події, персонажі твору.
Впровадження проблемного навчання та залучення учнів до пошуково-
дослідницької діяльності спонукає обдаровану дитину самостійно знаходити істину.
Але універсальної моделі роботи з обдарованими дітьми не існує. Кожна обдарована
дитина унікальна по-своєму, вона володіє лише їй властивими особливостями, які
створюють її індивідуальність. Яку б систему роботи не використовував учитель,
головною якістю залишається компетентність, цілеспрямованість, творчість.

13. Методичний бюлетень №1
14
Інтерактивні технології
Де немає можливостей
вияву здібностей,
там не буде здібностей.
Л.Фейєрбах
Формування особистості і її становлення відбувається у процесі навчання, коли
дотримуються певних умов:
- створення позитивного настрою для навчання;
- відчуття рівного серед рівних;
- забезпечення позитивної атмосфери в колективі для досягнення спільних цілей;
- усвідомлення особистістю цінності колективно зроблених умовисновків;
- учень - суб'єкт навчання, він відчуває себе активним учасником подій і власної освіти
та розвитку.

14. Методичний бюлетень №1
15
Це формує внутрішню мотивацію до навчання та спонукає їх до
самоспостереження та саморозвитку . Саме цьому сприяють інтерактивні технології.
«Інтерактивний» (від англ. «inter» - взаємний і «act» - діяти) - здатний до
взаємодії, діалогу. Інтерактивне навчання - специфічна форма організації пізнавальної
діяльності, яка має передбачувану мету -- створити комфортні умови навчання, за яких
кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.
Інтерактивна діяльність ґрунтується на активній комунікації учасників
освітнього процесу. «Сутність інтерактивного навчання, - стверджують Н. Побірченко
та Г. Коберник, - полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови
постійної, активної взаємодії всіх учнів; учитель і учень є рівноправними суб'єктами
навчання».
Інтерактивність освіти сприяє формуванню як предметних умінь і навичок, так і
загальнонавчальних, виробленню життєвих цінностей, створенню атмосфери
співробітництва, взаємодії, розвитку комунікативних якостей особистості. Така
технологія, як стверджують дослідники, передбачає моделювання життєвих ситуацій,
використання рольових ігор, спільне розв'язання проблем на основі аналізу відповідної
навчальної ситуації і виключає домінування одного учасника навчального процесу над
іншим, однієї думки над іншою. Тому під час такого навчання учні вчаться
демократично спілкуватися з іншими людьми, критично й творчо мислити, приймати
обґрунтовані рішення. При цьому до роботи залучаються всі учасники процесу.
Інтерактивне навчання змінює традиційні форми на діалогічні, що ґрунтуються на
взаємодії та взаєморозумінні. Враховуючи вищесказане, можна відзначити такі
методичні особливості організації інтерактивного навчання: застосування проблемних
ситуацій та формулювань, відповідна організація навчального простору, що сприяє
діалогу, мотиваційне забезпечення спільної діяльності, дотримання правил навчального
співробітництва, використання комунікативних методів і прийомів, оптимізація
системи оцінювання процесу та результатів спільної діяльності, розвиток навичок
самоаналізу і самоконтролю індивідуальної та групової діяльності.
Головна риса інтерактивного навчання -- використання власного досвіду учнями
під час розв'язання проблемних питань. Їм надається максимальна свобода розумової
діяльності при побудові логічних ланцюгів.
У ході занять школярі вчаться користуватися методами генерації ідей: «мозкового
штурму», вільного діалогу, сократівської бесіди, екскурсійного навчального
дослідження, асоціативного куща.

15. Методичний бюлетень №1
16
Технологія «Аналіз ситуації».
1. Якими є факти?
2. У чому проблема ситуації?
3. Якими можуть бути аргументи?
4. У чому полягає рішення?
5. Чи є в даній ситуації критерії новизни, оригінальності, унікальності ?
Технології «Синтез думок» і «Дерево рішень».
Запишіть 5 факторів, які допомагають .... у процесі ....., які перешкоджають ... у
процесі.... .Виберіть найважливіші фактори, які сприяють процесу ... і гальмують його.
Узагальніть інформацію та створіть «дерево рішень».
Пізнавальні ігри:
-«Логічний ланцюжок». Наприклад, «Що з чого складається?». (Урок біології.
Учням роздаються (у двох екземплярах) картки, на яких написано: «Організм»,
«Система органів», «Органи», «Тканини», «Клітини», «Молекули речовин», «Атоми
елементів». Дві групи за командою вчителя повинні стати в «логічний ланцюжок».
Виграє та група, яка швидше закінчить. )
-«Я – тобі, ти – мені». Діти працюють в парах: один ставить запитання (з
конкретної теми), інший відповідає. І навпаки. Оцінюються не стільки відповіді,
скільки грамотність при формулюванні запитання.
-«Термінологічна розминка». На великому аркуші паперу написані терміни й
поняття. Учні сидять в колі і по черзі пояснюють сутність терміна. Якщо відповідь
правильна, слово закреслюють і передають аркуш сусідові. Після виконання завдання
аркуш повертається до вчителя. Він за викресленими термінами і поняттями робить
висновки про рівень термінологічної грамотності учнів. Особливо цікавою для
школярів є вікторина-бліц, відмінність від звичайної вікторини полягає в тому, що
учасникам не дається час на роздуми – відповідати потрібно відразу, темп дуже
швидкий. Такі вікторини можна використовувати як при повторенні пройденого або
перевірці домашнього завдання, так і наприкінці – для перевірки рівня засвоєння
матеріалу. Можна дати учням можливість самостійно скласти питання для роботи в
парі або для іншої групи в класі.
-«Знайди зайве і обґрунтуй».
На практиці використання ігор перемежовується із традиційними методами й
прийомами навчання. Складний для розуміння матеріал викладається класичними

16. Методичний бюлетень №1
17
методами (розповідь, лекція, проблемний виклад тощо), а легший, який учні можуть
опанувати самостійно, але для цього їм потрібний додатковий стимул, вивчається у
формі гри. Як правило, значима роль у цьому процесі відводиться інтелектуально
обдарованим дітям, які стають учителями, консультантами, порадниками. Їм потрібно
попередньо готуватися, досліджувати проблему, щоб бути обізнаним в тому чи іншому
питанні. Саме тому в процесі підготовки до гри та в ході гри здійснюється ґрунтовна
підготовка учнів до наступних випробувань на олімпіадах чи конкурсах.
Таким чином, уроки з використанням інтерактивних методів навчання, зокрема,
пізнавальної гри, дають змогу активізувати розумові здібності учнів, готують
школярів до участі в олімпіадах, конкурсах, турнірах.
Метод проектів
Метод проектів – цільовий спосіб ставитись до дітей
таким чином, щоб пробудити у них усе
найкраще, а потім дозволити їм
повірити у себе якомога
сильніше.
В.Х. Кілпатрік
Одним з методів, що сприяє розвитку творчих здібностей учнів, - метод
проектів. Проектний метод дозволяє реалізувати проблемне навчання, що активізує
і поглиблює пізнання, дозволяє навчати самостійному мисленню і діяльності,
системному підходу в самоорганізації, дає можливість навчати груповій взаємодії.
Сьогодні однією з найголовніших завдань сучасної школи є розвиток в учнів
самостійності і здатності до самоорганізації. Школяр повинен вміти самостійно
отримувати інформацію, обробляти її, аналізувати результати обробки і застосовувати
на практиці. Сучасне навчання має орієнтуватися на інтереси і потреби учнів,
ґрунтуватися на особистому досвіді дитини. Учень не повинен бути об'єктом
педагогічного впливу, а повинен бути суб'єктом пізнавальної діяльності. Саме тому,
результатом роботи вчителя повинна бути активна, творча діяльність учня, далека від
простої репродукції. А цього можна досягти, використовуючи на уроках метод
проектів.

17. Методичний бюлетень №1
18
Існує кілька видів проектів. Один з видів - творчі проекти, які застосовуються в
якості повторення або узагальнення пройденого матеріалу. Основною метою таких
проектів є формування креативного мислення учнів. Причому проекти можуть бути
невеликі, розраховані на один-два уроки. Або більш тривалі, розраховані на певний
термін і виконуються в рамках самостійної роботи вдома. Творчі проекти не мають
детально відпрацьованої структури, вона тільки намічається і далі розвивається,
підкоряючись логіці та інтересам учасників проекту. "Все, що я пізнаю, я знаю, для
чого це мені треба і де, і як я можу ці знання застосувати" - ось основна теза
сучасного розуміння методу проектів, який і приваблює багато освітніх систем, що
прагнуть знайти розумний баланс між академічними знаннями і прагматичними
вміннями. Проектний метод на уроках - це свого роду спільна творчість вчителя та
учнів. В основі методу проектів лежить розвиток пізнавальних навичок учнів, умінь
самостійно конструювати свої знання й орієнтуватися в інформаційному просторі. Це
можна побачити, осмислити, застосувати в реальній практичній діяльності.
Метод проектів завжди орієнтований на самостійну діяльність учнів -
індивідуальну, парну, групову, яку учні виконують протягом певного відрізка часу;
дозволяє використовувати всі виховні дидактичні можливості. Він розгортається для
нас, по-перше, як один з методів проблемного навчання, активізує і поглиблює
пізнання; по-друге, як метод дозволяє навчати самостійно мислити і діяти; по-третє, як
метод, що дає можливість навчати груповій взаємодії, що важливо для соціалізації
учнів. У процесі роботи над проектом відбувається тісна особистісна взаємодія вчителя
з учнем на принципах рівного партнерства, спілкування старшого за досвідом товариша
з одночасною відсутністю диктату з боку вчителя і достатнім ступенем самостійності
для учня. Метод проектів залучає учня в діяльність, де метою є отримання цікавого для
нього результату - результату роботи над проектом - що є надійною мотивацією. За
допомогою методу проектів здійснюється " діяльнісний " підхід до виховання і
навчання. Крім того, це метод організації групового навчання. У процесі творчої
проектної діяльності учнів групова взаємодія, передбачена ходом виконання проекту,
дозволяє виховати і розвинути важливі соціальні якості особистості. Це здатність
працювати в колективі, взаємодіяти, допомагати один одному, працювати на одну мету.
Спільно планувати роботу і оцінювати внесок і результати роботи кожного.

18. Методичний бюлетень №1
19
Створення проектів:
 створює стійку позитивну мотивацію до вивчення відповідного матеріалу і
самостійного вирішення прикладних завдань;
 дає широкі можливості для самореалізації (вибір теми);
 формує почуття відповідальності за виконуваний обсяг роботи;
 створює умови для відносин співробітництва між учнями;
 формує навички застосування програмного забезпечення в різних прикладних
областях;
 сприяє розвитку творчого підходу до вирішення завдань і формуванню вмінь пошуку і
вибору оптимального їх вирішення;
 стимулює інтерес учнів до навчання через організацію їх самостійної діяльності,
постановку перед ними цілей і проблем, вирішення яких веде до появи нових знань і
умінь (знання, отримані в процесі самостійної роботи, залишаються надовго);
 дозволяє створити реально отриманий продукт (проект).
Навчання стає більш цікавим і корисним.

19. Методичний бюлетень №1
20
Технологія проблемного навчання
Знання - діти подиву і допитливості.
Луї де Бройль
Існують різні погляди на проблемне навчання:
- це рішення учнем під керівництвом вчителя нових для нього пізнавальних і практичних
проблем (Лернер);
- це тип розвивального навчання, у якому поєднуються систематична самостійна
пошукова діяльність учнів із засвоєння ними готових висновків науки, система методів
побудована з урахуванням цілепокладання та принципу проблемності, процес взаємодії
викладання і навчання орієнтований на формування пізнавальної самостійності
учнів…(Махмутов);
- це особливий тип навчання, характерну рису якого складає його розвиваюча по
відношенню до творчих здібностей функція;
- це така організація навчальних занять, яка передбачає створення під керівництвом
учителя проблемних ситуацій і активну самостійну діяльність учнів з їх вирішення, в
результаті чого відбувається творче оволодіння знаннями, навичками, уміннями й
розвиток розумових здібностей.
Основні завдання проблемного навчання:
- розвиток мислення і творчих умінь учнів;
- засвоєння учнями знань і вмінь, добутих у ході активного пошуку й самостійного
рішення проблем;
- виховання активної творчої особистості учня, що вміє бачити, ставити й розв’язувати
навчальні проблеми.
Проблемне навчання може бути використане на різних етапах навчального
процесу. При вивченні нового матеріалу учень самостійно засвоює нове твердження
або поняття, формулювання або назву якого вчитель вводить після засвоєння його
сутності.
На етапі формування умінь і навичок перед учнями в результаті перевірки на
практиці зроблених висновків постає нова проблема, яка призводить до якісно вищих
умінь та навичок і може поступово перерости у вивчення нового матеріалу.

20. Методичний бюлетень №1
21
Щоб застосовувати метод проблемного навчання, учитель повинен чітко
уявляти собі наступне:
- Якої мети домагається створення проблемної ситуації на уроці?
- Що буде сприяти виникненню проблемної ситуації?
- Які інтелектуальні труднощі виникнуть в учнів при розв’язанні запропонованої їм
задачі?
- Як буде створена проблемна ситуація?
- Буде це питання чи завдання?
- Як залучити учнів до пізнавального пошуку?
Методи проблемного навчання:
1) проблемне викладання;
2) евристична бесіда;
3) дослідницький метод.
Проблемне викладання (Аристотель «Риторика»). Самостійність учнів
невелика: вони слідкують своєю думкою за міркуванням вчителя, який частину
матеріалу викладає сам, формулює пізнавальну проблему, а потім пропонує учням
прочитати в підручнику інформацію, що доповнює його розповідь. При цьому ставить
ряд запитань. Далі учням пропонується відповісти на проблемне запитання, поставлене
на початку уроку.
Завдання вчителя:
- побудувати навчальний матеріал так, щоб при викладанні була поставлена проблема,
а рішення проблеми учні знайшли б у підручнику;
- продумати, чим можна доповнити інформативний матеріал підручника для
створення проблемної ситуації;
- сформулювати проблемне питання;
- іноді корисно розділяти матеріал на окремі логічно пов’язані частини, після кожної
частини дати можливість учням задати питання.
Евристична бесіда (Сократ). Учитель готує систему питань і поступово
підводить учнів до вирішення проблемного питання.
Дослідницький метод, який включає:
- спостереження і постановку питань;
- формулювання гіпотез;

21. Методичний бюлетень №1
22
- дослідження гіпотез і вибір найбільш вірогідної;
- перевірка гіпотези і її кінцеве затвердження;
- фіксування результатів у формі запису, малюнка, графіка тощо.
Основні поняття, якими оперують в теорії проблемного навчання:
Поняття Зміст поняття
Проблемне запитання на відміну від звичайного, не передбачає простого
пригадування або відновлення знань.
Проблемна задача форма організації навчального матеріалу із заданими
умовами і невідомими даними, пошук яких потребує
від учнів активної розумової діяльності, аналізу
фактів,з’ясування причин і т.д.
Проблемне завдання передбачає вказівку учням про їх самостійну пошуково-
пізнавальну діяльність, спрямовану на одержання
необхідного результату.
Проблемна ситуація стан розумового утруднення учнів, який створено спеціально
вчителем за допомогою певних прийомів, методів, засобів.
Етапи проблемного навчання:
1. Створення проблемної ситуації.
2. Формулювання проблеми.
3. Розробка робочих гіпотез.
4. Перевірка робочих гіпотез.
5. Аналіз результатів, формулювання висновків.
6. Повернення до проблемної ситуації.
Переваги проблемного навчання
- розвиває розумові здібності учнів;
- викликає інтерес до навчання, сприяє виробленню мотивів і мотивації навчально-
пізнавальної діяльності;
- пробуджує творчі нахили учнів;
- виховує самостійність, активність і креативність учнів;
- сприяє формуванню всебічно розвинутої особистості, спроможної вирішувати
майбутні професійні та життєві проблеми;

22. Методичний бюлетень №1
23
- забезпечує найбільш тривале засвоєння знань, орієнтує на комплексне застосування
знань, тобто сприяє формуванню компетентностей. Складається ситуація успіху на
уроці практично для кожної дитини.
Слабкі сторони:
- більші затрати часу при вивченні нового матеріалу;
- недостатня ефективність при формуванні практичних умінь і навичок;
- слабка ефективність при засвоєнні принципово нових розділів матеріалу, де немає
опори на попередній досвід.

23. Методичний бюлетень №1
24
Організація науково-дослідницької роботи учнів
Учні – це ті самі вчені з різницею, що вчені роблять
відкриття для людства, а учні – для себе
Наукова робота - це самостійно виконане наукове дослідження тієї чи іншої
проблеми, яке відповідає науковим принципам, має певну структуру, містить результат
власного і власні, висновки, її якість може бути визначена за такими критеріями:
актуальність обраної теми; науковість, повнота розкриття теми , аргументованість
висновків; елемент творчості; стиль, грамотність.
Перш ніж працювати над обраною темою, учень повинен мати уявлення про
методи наукового дослідження - тобто шлях дослідження, спосіб досягнення рішень
конкретних завдань. При дослідженні мовних фактів можуть бути використані такі
методи як індукція, дедукція, аналіз, синтез, описовий, порівняльно-історичний,
зіставний, структурний, методи соціолінгвістики (анкетування, інтерв'ювання,
спостереження, експериментування тощо).
Наступним важливим кроком є вибір теми дослідження. Правильно обрати тему
роботи - це наполовину забезпечити її успішне виконання. При цьому потрібно
обов'язково враховувати сили й здібності учня. У самому формулюванні теми міститься
мета дослідження, яка в процесі дослідження може розвиватися й збагачуватися, але її
суть залишається тією ж, доки проблема не буде розв'язана. Тема повинна бути
актуальною та відзначатися новизною. Формулювання теми передбачає і з'ясування
шляхів, методів її вирішення. Від правильності формулювання теми і завдань
дослідження залежить і кінцевий результат. Назва теми повинна бути простою, по
можливості короткою і оригінальною, іноді для більшої конкретизації до назви можна
додати невеликий підзаголовок (2-5 слів). У назвах необхідно уникати ускладненої
термінології, особливо так званого псевдонаукового характеру, як, наприклад,
"Дослідження питання...", "Деякі питання...", "Дослідження деяких шляхів..»
(Додаток 3). Перед тим, як робити науковий виклад теми, виконавець повинен мати
вже зібраний фактичний матеріал, розгорнутий план свого твору, чітко уявляти всю
його структуру. Чітке уявлення мети та провідної ідеї дослідження гарантує правильне
викладення кожної думки.
Науково-дослідницька робота має таку структуру: вступ, основна частина,
висновки, література, додатки (за їх необхідності).
У вступі потрібно розкрити сутність і стан вивчення проблеми, що
розглядається, її значущість. Чітко визначити предмет дослідження, вказати, хто з
науковців працював над дослідженням даної теми, що вдалося вирішити, які питання

24. Методичний бюлетень №1
25
потребують подальшого опрацювання. Необхідно чітко сформулювати мету роботи та
окреслити ряд конкретних завдань, розкрити новизну, практичне та теоретичне
значення дослідження, його актуальність. Під актуальністю насамперед розуміють
доцільність даної роботи для розвитку відповідної галузі науки, особливо вітчизняної.
Основна частина роботи обов'язково складається з декількох розділів, які
можуть мати підрозділи, пункти та підпункти. Знижує рівень роботи переобтяженість її
матеріалами, які взагалі не стосуються теми дослідження. В основній частині потрібно
висвітити теоретичні основи роботи, розкрити зміст використаних термінів, викласти
хід дослідження. Учень повинен обов'язково посилатися на авторів і джерела, з яких
запозичені матеріали або окремі тези. Зміст роботи має відповідати меті, наприклад, у
роботах із літературознавства не підміняти аналіз творчості письменника викладом
його біографії. Особливої уваги необхідно надати логічності викладу та плавності
переходу від викладу одного питання до іншого. Не потрібно зловживати цитуванням,
але принципові для змісту роботи думки науковців потрібно процитувати.
У висновках необхідно зробити короткий виклад найважливіших результатів, які
були одержані в ході роботи. Вони мають відповідати меті та завданням дослідження,
про які було повідомлено у вступі, та сформульовані відповідно до опису основної
частини. Варто наголосити на важливості отриманого наукового здобутку для науки,
при потребі можна сказати про перспективу даного дослідження, викласти
рекомендації щодо використання одержаних результатів. Висновки мають бути
конкретними, підкріплені фактами та логічно випливати з них. У висновках не повинно
бути ні нових фактів, ні нових узагальнень порівняно з попереднім текстом.
Список літератури пишуть з нової сторінки й називають «Література». Якщо ж
під час дослідження користувались архівними матеріалами, даними з мережі Інтернет,
то список літератури потрібко назвати «Список використаних джерел». Список
використаної літератури містить перелік джерел (художніх текстів, наукових праць і
т.д.), на які спирається робота. При цьому як таких, які безпосередньо цитуються в
роботі, так і таких, на які в ній посилаються без наведення відповідних цитат.
Літературні джерела оформляють відповідно до стандарту й розміщують в алфавітному
порядку прізвищ авторів. Газетні публікації варто використовувати лише в крайньому
випадку. Краще пошукати роботи цього ж автора в інших виданнях. Під час роботи над
дослідженням учень повинен користуватися енциклопедичними та тлумачними
словниками, які допоможуть з'ясувати значення термінів чи понять.
Робота може містити додатки (таблиці, діаграми, графіки, схеми та ін,), що
підвищує науковий рівень дослідження, робить висновки переконливішими і

25. Методичний бюлетень №1
26
аргументованішими. Додатки оформляються в кінці роботи, кожен з нової сторінки,
мають назви й нумеруються буквами (наприклад: Додаток А).
Науково-дослідницька робота повинна засвідчити теоретичні знання учня;
навички самостійно опрацьовувати наукові джерела (статті, монографії, матеріали
творчих дискусій тощо) і на їх підставі приходити до самостійних висновків та
узагальнень оригінального наукового характеру. Мова науково-дослідницької роботи
повинна бути точною, чіткою, зрозумілою й позбавленою подвійного тлумачення.
Як показує досвід роботи, типовими недоліками багатьох учнівських наукових
досліджень є їх реферативно-описовий характер; неповнота розкриття теми (це часто
трапляється через те, що сама тема сформульована занадто широко й учень просто
фізично не в змозі її осягнути й дослідити); відхилення від теми дослідження; не
визначено завдань дослідження, які потрібно виконати. задля досягнення мети;
відсутність посилань на використану літературу; не дотримання наукового стилю
викладу: відсутність власних висновків, які б логічно випливали з проведеного
дослідження; наявність пунктуаційних, стилістичних, мовленнєвих помилок тощо.
Організація пошукової діяльності учнів дає їм можливість самостійно та
цілеспрямовано працювати, розвиває креативне мислення, вдосконалює систему
теоретичних знань, практичних умінь та навичок. Але учитель повинен усвідомлювати,
що робота над розвитком науково-дослідницьких здібностей учнів повинна носити не
епізодичний характер, а представляти собою цілісну систему навчання. Лише за такої
умови ми можемо досягти якісних результатів.

26. Методичний бюлетень №1
27
Методичні рекомендації з питання організації роботи з обдарованими дітьми
« Кожна дитина – це сонце, тільки
дайте їй світити!»
Сократ
1. Попередні заходи щодо пошуку й відбору обдарованих учнів проводяться
шкільним психологом, класними керівниками та педагогом-організатором:
 психолог проводить попереднє дослідження майбутніх першокласників, знов
прибулих учнів, куди входить спеціальне тестування, що дозволяє
схарактеризувати особистість дитини, виявити її випереджальний
інтелектуальний або фізичний розвиток, естетичне чуття, нестандартне творче
мислення;
 класні керівники збирають первинну інформацію про дітей з інтелектуальними,
художньо-естетичними та спортивними здібностями, рекомендують їх для
внесення в резерв шкільного банку обдарованих дітей;
 педагог-організатор надає допомогу в соціальній адаптації обдарованих дітей,
спостерігає за позакласною діяльністю цієї категорії учнів, залучає їх до участі в
різних загальношкільних заходах, до роботи в дитячій громадській
організації.(Додаток 4)
2. На підставі отриманих відомостей створюється резерв шкільного банку обдарованих
дітей, до якого входять учні, що мають видатні здатності й потенційні можливості в
досягненні результатів ( мають дипломи, нагороди, грамоти, заохочення у своїй
сфері обдарованості).
3. До шкільного банку даних заносяться відомості про дітей з яскраво вираженою
обдарованістю, що демонструють стійко високі результати в різних сферах протягом
2 -3 років, посідають призові місця на предметних олімпіадах, у конкурсі-захисті
МАН, у предметних і художніх конкурсах, спортивних змаганнях і першостях (мають
дипломи, нагороди, грамоти, заохочення у своїй сфері обдарованості).
4. Діти зі шкільного банку рекомендуються до внесення в міський банк за умови
результативної участі у декількох заходах не нижче обласного рівня. Для зарахування
до міського банку потрібна результативна участь у заходах міського й обласного рівнів,
до обласного – у всеукраїнських і міжнародних олімпіадах, змаганнях і т. ін.

27. Методичний бюлетень №1
28
5. Протягом року необхідно вести облік кількості обдарованих дітей, фіксувати
можливі зміни в шкільному банку, а також перспективи переводу в банки наступних
рівнів.
6. Відслідковувати за допомогою класного керівника, психолога та педагога-
організатора результативність діяльності обдарованих учнів, поповнювати банк даних,
вносити зміни в індивідуальну картку й паспорт обдарованих дітей (Додаток 5, 6).
7. Психолог здійснює постійний супровід обдарованих дітей (тестування, співбесіди,
консультації, тренінги та ін.).
8. Пакет шкільних документів щодо роботи з обдарованими дітьми містить:
наказ про роботу з обдарованими дітьми (відповідальним за роботу призначається один
із заступників директора з НВР, психолог відповідає за психологічний супровід,
педагог-організатор і класні керівники збирають і надають необхідну інформацію,
заповнюють індивідуальні картки та паспорти обдарованих дітей);
індивідуальні картки та паспорти обдарованих дітей;
психологічні методики виявлення обдарованих дітей;
система роботи з обдарованими дітьми, що простежується через річний план ЗНЗ,
виховні плани класних керівників, план роботи психолога, педагога-організатора, план
роботи дитячої громадської організації, плани предметних кафедр, функціонування
консультпунктів, факультативів, гуртків, секцій та ін.);
резерв шкільного банку;
шкільний банк даних на обдарованих дітей;
інформація про оздоровлення обдарованих дітей протягом навчального року.

28. Методичний бюлетень №1
29

29. Методичний бюлетень №1
30
Поради педагогам у роботі з обдарованими дітьми
Дитину має оточувати світ творчості
світ краси, світ фантазії
та історичної правди.
В.О.Сухомлинський
Учитель не повинен повсякчас розхвалювати кращого учня. Не слід виділяти
обдаровану дитину за індивідуальні успіхи, краще заохотити спільні заняття з іншими
дітьми.
Учителеві не варто приділяти багато уваги навчанню з елементами змагання.
Обдарована дитина буде частіше від інших переможцем, що може викликати неприязнь
до неї.
Учитель не повинен робити з обдарованої дитини "вундеркінда”. Недоречне
випинання винятковості породжує найчастіше роздратованість, ревнощі друзів,
однокласників. Інша крайність – зловмисне прилюдне приниження унікальних
можливостей і навіть сарказм з боку вчителя – звичайно, недопустимі.
Учителеві треба пам’ятати, що в більшості випадків обдаровані діти погано
сприймають суворо регламентовані заняття, що повторюються.

30. Методичний бюлетень №1
31
Якості, якими має володіти вчитель для роботи з обдарованими дітьми.
1. Бути доброзичливим і чуйним.
2. Розбиратися в особливостях психології обдарованих дітей, відчувати їхні потреби та
інтереси.
3. Мати високий рівень інтелектуального розвитку.
4. Мати широке коло інтересів.
5. Бути готовим до виконання різноманітних обов’язків, пов’язаних з навчанням
обдарованих дітей.
6. Мати педагогічну і спеціальну освіту.
7. Мати живий та активний характер.
8. Володіти почуттям гумору.
9. Виявляти гнучкість, бути готовим до перегляду свої поглядів і до постійного
самовдосконалення.
10. Мати творчий, можливо, нетрадиційний особистий світогляд.
11. Бути цілеспрямованим і наполегливим.
12. Володіти емоційною стабільністю.
13. Уміти переконувати.
14. Мати схильність до самоаналізу.
Критерії, за якими можна визначити обдарованість дитини
Обдарованими можна вважати дітей, якщо вони:
 часто "перескакують” через послідовні етапи свого розвитку;
 у них чудова пам’ять, яка базується на ранньому мовленні;
 рано починають класифікувати і категорувати інформацію, що надходить до них;
Із задоволенням віддаються колекціонуванню. При цьому їхня мета – не приведення
колекції в ідеальний і досить постійний порядок, а реорганізація, систематизація її на
нових підстановках;
 мають великий словниковий запас, із задоволенням читають словники та енциклопедії,
придумують нові слова і поняття;
 можуть займатися кількома справами відразу, наприклад, стежити за двома чи більше
подіями, що відбуваються навколо них;
 дуже допитливі, активно досліджують навколишній світ і не терплять будь-яких
обмежень свої досліджень;

31. Методичний бюлетень №1
32
 у ранньому віці здатні простежувати причинно-наслідкові зв’язки, робити правильні
висновки;
 можуть тривалий час концентрувати свою увагу на одній справі, вони буквально
"занурюються” в своє заняття, якщо воно їм цікаве;
 мають розвинуте почуття гумору;
 постійно намагаються вирішувати проблеми, які їм поки що не під силу;
 визначаються різноманітністю інтересів, що породжує схильність починати кілька
справ одночасно;
 часто роздратовують ровесників звичкою поправляти інших і вважають себе такими,
що завжди мають рацію;
 їм бракує емоціонального балансу, вони часто нетерпеливі та поривчасті;
Творчі методи, які сприяють ефективній роботі з обдарованими дітьми:
 повага до бажання учнів працювати самостійно;
 вміння утримуватись в процесі творчої діяльності;
 надання дитині свободи вибору галузі застосування свої здібностей, методів
досягнення мети;
 індивідуальне застосування навчальної програми залежно від особливостей учня;
 заохочення роботи над проектами, запропонованими самими учням;
 виключення будь-якого тиску на дітей, створення розкріпаченої атмосфери;
 схвалення результатів діяльності дітей в одній галузі метою спонукати бажання
випробувати себе в інших галузях діяльності;
 підкреслювання позитивного значення індивідуальних відмінностей;
 надання авторитетної допомоги дітям, які висловлюють відмінну від інших точку зору і
у зв’язку з цим відчувають тиск з боку ровесників;
 добування максимальної користі з хобі, конкретних захоплень та індивідуальних
нахилів;
 терпиме ставлення до можливого безладдя;
 заохочення максимальної захопленості у спільній діяльності;
 переконання учнів, що вчитель є їхнім однодумцем, а не ворогом.
При складанні індивідуальних програм потрібно врахувати проблеми обдарованих
дітей:
 неприязнь до школи - часто з’являється тому, що навчальна програма нудна і нецікава
для обдарованої дитини;
 ігрові інтереси – обдарованим дітям подобаються складні ігри і нецікаві ті, якими
захоплюються їхні ровесники. Як наслідок – дитина опиняється в ізоляції;