2. Природність людського буття
Ідея людини: образ Бога
Здійснення ідеї людини є її душа
Тіло людини є втілений смисл, ідея
Ідея є загально-родова характеристика, а тіло є
конкретний втілений смисл.
Мета – реалізувати ідею в конкретному житті.
Довершеність-реалізація в кожному окремому випадку.
3. Триєдиний устрій особистості
Я – воля, особистість, єдність, зміст
почуттєвий і відчутний.
Розум – смисл
Душа – почуття
Тіло – відчуття
4. Душа і тіло
Душа –– це те, що від духу народжується і
духом окормляєтсья. Душа не живиться
від тіла, тіло не насищає душу, тіло не
творить душу. Душа є освоєний у тілі дух.
Душа втілює дух і тому тілесне є крайнійня
точка у самоповерненні до себе духу. Не
тіло створює духовну реальність, а дух
створює своє небуття – тілесність. Тіло є
небуття духу. Тіло повинне доводить
свою дійсність і буттєвість – стати
духовним.
5. Неприродність у природі
Людина має власну поведінку, а не
поведінку типово-родову, як у тварин
раз і на завжди дані інстинкти.
Людина якось і кудись себе веде в
залежності від умов і незалежно від них.
6. Вертикаль людського буття
Людське існування має свою глибину, свій
внутрішній образ, який вона розкриває при
взаємодії з зовнішнім світом.
Людський пошук себе, говорить про те що
загальнолюдська ідея не дає відповіді на
власне буття.
Людське існування має свою висоту, ідеал
власної реалізації, власний досвід.
7. Людина – буття конкретне
Людина до загально-
видового існування
втіленої ідеї додає ще
й володіння нею (1),
власне розуміння (2)
і власне здійснення(3).
8. Надприродність людського буття
Особистість – це Особистість – це
особлива людина, яка
здійснила вибір на
„не от мира сего” користь “образу
можливість: Божого”, несе в
Свободи (воля) душі цей образ і
прагне реалізувати
Мудрості (розум) його в конкретному
контексті свого
Любові (почуття) життєвого шляху.
шляху
Особистість вимагає існування надособистості.
Особистості немає, якщо немає нічого вище особистості.
9. Ідея загальна, а освоєння
індивідуальне
Індивід може
покладати освоєння
внутрішньої ідеї на
родо-звичаєві та
соціально-законні
статичні норми і за
допомогою них
реалізувати внутрішню
потенцію, знімаючи з
себе зусилля і
відповідальність.
10. Особистість має власну індивідуальність
Таємниця особистості
богословською мовою
виражається словом
"іпостась" – конкретне
Походження інстинктів та
існування, відмінне від
потреб має іншу природу
будь-якого іншого. ніж особистість, інше
Потреби та інстинкти – походження.
це є однаковим у тварній
природі людей, це є
енергія природи у
загальній множині
проявів.
11. Природа
Природа (сутність) – це ті специфічні якості, які
належать даному предмету. Скажімо, природа
людини у вузькому значенні – це те, що відрізняє
людину від тваринного й ангельського світів. У більш
широкому значенні "людська природа" – це взагалі
усе, що властиве людині. Спроби пізнати природу –
це пошуки відповіді на питання "що є людина?"
12. Індивідуальність
Індивідуальність – це ті особливості,
якими відрізняються один від іншого
носії однієї і тієї ж природи. Це
відмінності людей між собою. Тому
виявлення рис, що індивідуалізують –
це пізнання того, „як”, якою мірою, яким
чином дана людина здійснює свою
людяність.
13. Особистість
Особистість – це власне той суб'єкт, що має
всі природно – індивідуальні властивості.
Саме по собі особистісне буття безякісне.
Будь-які характеристики стосуються природи.
Особистість же – це той, хто володіє цими
якостями, властивостями, енергіями, хто
розгортає їх у реальному бутті. Природа
відповідає на запитання "що?",
індивідуальність – на питання "як?",
особистість – на питання "хто?".
14. Особистість як суб‘єкт і як об‘єкт
„Особистість є така інстанція,
що відразу є і суб'єктом,
оскільки вона виростає із
суми внутрішніх переживань, і
об'єктом, оскільки вона існує
серед інших речей. Для
особистості необхідно, щоб її
суб'єкт і її об'єкт зливалися в
одне нероздільне ціле, в одну
субстанцію".
О. Лосєв
15. Індивідуальність – необхідність
Особистість – свобода
В.Соловйов: Б.Спіноза:
«Мир «Свобода є усвідомлена
человеческий в необхідність», – відмова
плену, этот плен я від трагічності
называю мировой особистісного буття
необходимостью»
“Свобода як
усвідомлена
необхідність не є
свободою, а є
чортова спокуса” на
втрату особистості.
М.Бердяєв
16. Особистість прагне на батьківщину
Людина не зводиться
до своїх якостей, до своєї
природи – атрибутів .
Особистість підіймається
над будь-якими
властивостями даної
людини і може її змінити,
якщо залучить в себе
енергії Божої благодаті.
Синергія (співбуття), як
свобода сумісного буття,
виражена в „Отче наш”,
„Хай буде воля Твоя” – є
2 волі.
17. Воля феліма і воля гнома
"Я" може реалізувати Феліма – воля, енергія природи.
Феліма – воля, енергія природи.
особистість, стати Гнома – рішення, вибір особистості
Гнома – рішення, вибір особистості
особистістю. Реалізація
особистості вимагає
співпраці, вільне
співпорядкування
надособистості, творчість
надособистостих цінностей,
вихід із себе до Іншого –
прийняття Його.
18. «Весь смысл человеческого
ВОЛЯ і ВИБІР существования связан с
освобождением человека,
личности от власти мира,
У шкільній філософії государства, нации, отвлеченной
проблема волі часто мысли и идеи и с
ототожнювалася з непосредственным подчинением
живому Богу. И лишь после
“свободою волі”. внутреннего и свободного
Воля мислилася як подчинения Богу, который совсем
воля вибору, як не есть "общее", человеческая
можливість повернути личность определяет изнутри свое
отношение к сверхличным
праворуч або ліворуч. ценностям и реальным
Вибір між добром і общностям.»
злом припускає, що Николай Бердяев «Я И МИР
людина поставлена ОБЪЕКТОВ»
перед нормою, що
розрізняє добро і зло.
19. “я” і “не я”
„Возлюби Господа Бога Коло авви Дорофея
твоего всем сердцем «Чим ближче люди
твоим, и всею душею до Бога, тим ближче
твоею, и всею вони один до
крепостию твоею, и одного».
всем разумением
твоим, и ближнего
твоего, как самого
себя”. Лук.10:27
20. Задоволення
Воля реалізується в подвоєнні –
коли знаходить себе здійсненою.
Подвоєна воля – находження задоволення – СВОГО.
Два крайніх способи реалізації – аскеза і розпуста.
Аскетика є духовна практика відмовлення від своєї
волі, що саме по собі є вольове зусилля і можливість
для прояву волі Іншого, розпізнання її, пізнання Його
волі і тим самим прийняття в ній уже своєї волі.
В аскетиці особиста воля є одкровення, і не є
випадковою.
21. Аскетика
Аскетизм – відмова від своєї
індивідуальної волі як від обмеженої,
заради волі Єдиіної, пізнання своєї волі
не тільки у своєму власному світочку
але в зв'язку з волею Бога про долю
світу.
Тим самим істинне задоволення є
історія особистості і здійснення
особистості як смислу історії – введення
в неї божественної волі
22.
23. ТЗ і ТИПОВІ КОНСТРУКТИ
ЗБОРКИ КАРТНИ СВІТУ
Від положення точки
зору на світ змінюється
картина світу.
Рух т.з. розрізняється в
історичному напрямі:
_архаїчний,
_античний,
_середньовічний,
_ренесансний,
_світогляд ХХ ст.,
_ постсучасний
світогляд
24. Стародавній світ
ТЗ – архаїчна, людина природна;
не виділена зі світу не відчуває своєї
особливості-обособленості.
Релігійні вірування – тотемізм, анімізм,
фетишизм, політеїзм
Власні імена людей – природні образи.
(Сильний Олень, Швидка Косуля).
25. Античність VI - IV ст.
ТЗ – антична, природа олюднена; центр –
космос космоцентризм, відчуття власної
особливості – обособленності, проте не
виділяється зі світу, ототожнює себе з
космічною реальністю.
Релігійні вірування – антропоморфні космічні
сили. Політеїзм.
Власні імена людей – індивідуальні якості.
Віктор-переможець,
26. Середні віки V-XV ст.
ТЗ – середньовічня, особистість
надприродна; Бог – абсоллютна
особистість, людина образ божий. Центр
– Бог. Теоцентризм. (Всюди і ніде).
Релігійні вірування – особистісний Бог.
Монотеїзм.
Власні імена людей – особистісні якості –
Віра, Надія, Любов, Софія.
27. Відродження XIV – XVI ст.
Новий час XVII – XX ст.
ТЗ – Нового часу, особистість
природна; автономія особистості.
Людина центр світу.
Антропоцентризм.
Релігійні вірування – Монотеїзм.
Окультизм, магізм.
28. Новітній час ХX ст.
ТЗ – світогляд ХХ ст. особистість
суспільна. Центр світу соціум.
Світогляд ідеологічний.
Релігійні вірування – Атеїзм.
Власні імена людей – ідеологічні,
технологічні. Октябрина, Револа, 007,
Електра, Електронік...
29. Постсучасність 1960 – …
ТЗ – постсучасний світогляд.
Особистість віртуалізована.
Центр технологічна реальність.
Штучний абсолют.
Релігійні вірування – віртуальна магія.
Уніфікована штучна краса.
Віртуальне безсмерття.
Власні імена людей – перекодовані
особистості. Нео, Морфі, Шрек
