1. «Опыт и история
учат что народы и
правительства
никогда ничему не
научились из
истории и не
действовали
ФІЛОСОФІЯ согласно поучениям,
которые можно было
СУСПІЛЬСТВА бы извлечь из нее»
Г. В. Ф. Гегель
«История — это учитель
потому что учит нас, что ее
Філософія історії не существует»
1.
1. Філософія історії Умберто Эко
2.
2. Історичні посередники людини
Історичні посередники людини
3.
3. Система, як безобразний історичний персонаж
Система, як безобразний історичний персонаж
2. Чому взагалі історія існує?
Чи є в ній якийсь вищий сенс?
Чи має історія напрямок? І
куди?
Хто є творцем історії?
До нашої ери були історії, але не було історії. Було безліч
До нашої ери були історії, але не було історії. Було безліч
персонажів подій, але не було персони самої по собі,
персонажів подій, але не було персони самої по собі,
самоцінної безвідносно причетності тих чи інших подій.
самоцінної безвідносно причетності тих чи інших подій.
Постсучасність є згасання історії та її симулятивна імітація.
Постсучасність є згасання історії та її симулятивна імітація.
3. Філософія історії
уд
Сі зіфів тр Неісторичне
Історія відсутня у
циклічному природному
середовищі.
Історія відсутня у тварин.
Історії немає у Космосу,
як стихії позбавленої
власної волі та
самостійної мети.
Історії немає у машини,
оскільки машина не має
свого образу, бо вона
створена по образу і по
подобі людини.
4. . Історичне – пошук незмінного
Історія є досвід пошуку та
реалізації особистісного буття.
Суспільство розгортається як
середовище реалізації
особистості, трансляції
особистісного досвіду
(стадо не є суспільство).
Світ отримує історію коли стає
особистісним та іменованим,
коли слугує особистості,
причетний їй.
5. Особистість походить від
Особистості і йде до
Особистості
Суспільство є посередник
особистості до Особистості
Суспільство є середовище,
Суспільство є середовище,
що виношує вічне життя,
що виношує вічне життя,
Людина є образ іі подоба Абсолютної
Людина є образ подоба Абсолютної
Особистості. Тож історія є час, що
Особистості. Тож історія є час, що
здійснює дану вічність.
здійснює дану вічність.
Час проходить через різні епохи іі вони
Час проходить через різні епохи вони
по-різному свідчать про Абсолют.
по-різному свідчать про Абсолют.
6. Історія до Нашої ери
У античності і весь
доісторичний період,
людина частинка
природно-космічного
буття.
Людина тут не має
власного призначення, а
тільки долю в ряду
природних речей, вона
може бути навіть героєм,
але цей героїчний пафос
власне і з’являється як
результат незнання своєї
долі.
7. Історія У Середні віки
взаємини між людьми
Середніх віків опосередковувалися
відносинами до
абсолютного Бога
(круг авви Євагрія: „чим
ближче люди до Бога, тим
ближчі вони один одному”)
Абсолют є відсторонена
всюдисутність, він охоплює
собою все існуюче, проте
сам ні в чому не міститься,
а отже всяке
опосередкування
спростовується, стає
безпосереднім.
8. Новий час
У Новий час
суспільною
основою стає
наукове знання
законів як
соціальних так і
психологічних.
Природне право.
Рівність усіх перед
законом
9. Історичний оптимізм
Нового часу
«Підстави нової науки про загальну природу націй»
(Джамбатиста Вико),
«Ескіз історичної картини прогресу людського розуму»
(Жан Антуан Кондорсе),
«Ідеї до філософії історії людства»
(Иоганн Готфрид Гердер),
«Ідея загальної історії у всесвітньо-цивільному плані»
(Иммануил Кант),
«Філософія історії» (Георг Вільгельм Фрідріх Гегель),
«Основні закони соціальної динаміки, або загальна
теорія природного прогресу людства» (Опост Конт),
«Соціальні закони» (Вільгельм Вундт),
«Закони світової історії» (Курт Брейзиг).
10. ХХ ст. – втрата
історичного оптимізму
Нового часу
«Про користь і шкоду історії для життя» (Фрідріх Ницше),
«Закат Європи» (Освальд Шпенглер).
Історія все частіше починає здаватися безцільною і
безглуздою, про це можна судити хоча б по тому,
наскільки напруженими ставали пошуки її мети і смислу:
«Смисл і призначення історії» (Карл Ясперс),
«Смисл історії» (Микола Бердяєв),
«Збагнення історії» (Арнольд Тойнбі),
«Смисли тлумачення історії» (Макс Мюллер). Один з
розділів останньої роботи називався досить красномовно:
«Загроза смислу і порятунок смислу».
11. Кінець ХХ ст. – втрата
смислу історії
В другій половині XX століття історія, здається, узагалі
позбавляється основ. Під нею зникає скільки-небудь
твердий метафізичний ґрунт, над нею — авторитет:
«Про суб'єкта історії. Короткі зауваження з приводу
помилкових альтернатив» (Юрген Хабермас),
«Ера зсуву влади» (Олвін Тоффлер),
«Куди веде дорога?» (Адам Шафф),
«Кінець історії?» (Френсіс Фукуяма),
«Діагноз нашого часу» (Мангейм К),
«Мертвий хватає живого» (Пьер Бурдье)
«Ласкаво просимо в пустиню реального» (Славой Жижек)
12. ХХ У ХХ ст. відносини між
людьми та їх взаєморозуміння
століття опосередковуються соціальними
ідеологіями.
Визначення свій-чужий
відбувається насамперед за
суспільними критеріями:
формації (капіталізм-соціалізм),
раси, національності, партійності,
віку, статі.
13. "Пост-історією" Бодрійяр називає такий стан
суспільства, у якому актуалізовані всі історичні
потенційності, а отже, неможливо ніяке справжнє
новаторство.
Пост-історія
14. Постісторичний
період базується на Постсучасність
технології. Різні
технології стають
посередниками
міжлюдських
відносин та
відносин зі світом.
15. Постсучасніст
ь
Інтегральна задача вимагає
створення – природного (1)
абсолюту (2)
науково (3) сконструйованого
суспільства (4) на базі
постсучасних технологічних (5)
досягнень.
16. Єдиним настроєм
залишається гіркота,
цинізм, пасивність і
Пост...
сірість. Рух світу, по
Бодрійяру, досягає
кінцевої стадії, коли
можливості цілком
нейтралізують одна одну,
породжуючи повсюди
"байдужність",
"індиферентність“.
Карнавал та іронічний
цинізм – основа
ейфорійного світогляду в
кінці історії
Свобода реалізується
як прострація в
результаті забуття свого
покликання.
17. Безодня
самозаглиблення
Усе вже в минулому: віра в
утопії, надії на кращий світ,
що буде завтра...
Відбувається одне й те саме:
нескінченне клонування,
ракове розростання,
позбавлене всякого
нововведення,
"непристойність ожиріння".
Пост-історія не породжує і не
знімає більше протиріч, а
поглинається екстазом
нарциссизма.
19. Особистість та
суспільна система
На те, що людина робить, як би
накладаються форми. Слово форма ми
уживаємо в множині. Є соціальні форми,
що характерні для життя всіх людей, де б
і коли б вони не жили.
Соціальні форми створюють самі люди
(найчастіше не спеціально). Це - продукт
спільної людської діяльності. У той же час
вони існують незалежно від діяльності
людей.
20. Системні посередники
між людьми
Без соціальних посередників продовження
повсякденного життя неможливо.
Розглянемо різні типи посередників:
1) мова; 2) соціальні інститути; 3)
системи легітимації.
Уже рідна мова, що люди засвоюють у
дитинстві, задає схеми
Від сім'ї до держави – від родини до
батьківщини.
Сказане в Академії наук має більший шанс бути
визнаним у якості універсального, чим кухонна
розмова.
21. Посередник –
експертне знання
Ще один вид таких посередників - експертне
знання, що не сама людина одержала, але
на яке він спирається в рішенні життєво-
практичних повсякденних проблем.
- довіра до людей змінюється довірою до
великих абстрактних систем (держава,
право, наука, гроші);
- зв'язок особистого типу змінюється зв'язком
універсальним і абстрактним.
22. Посередники взаємозалежні
з усією системою суспільного
устрою
Ще кілька років назад нам здавалося, що
демократичне суспільство буде
побудовано тільки в силу того, що люди
налаштовані демократично. Зараз ясно,
що цього недостатньо. Справа не в
добрих намірах людей, а в „настройках”
соціальних систем, стійких до
випадковості, до руйнівних впливів.
При цьому не слід забувати про складності
цих систем. Можна зруйнувати інститути
тоталітарного суспільства. Але минуле
убудоване в тіла, у мову, відбито в
соціальній уяві людей, відповідно до яких
вони діють.
23. Парадокс системи
Виникає парадокс: індивід сприймає
себе як складну й унікальну особистість
саме унаслідок виникнення абстрактних
опосередковуючих структур, що самі по
собі не можуть забезпечувати потребу в
теплоті безпосереднього спілкування.
Чим більш абстрактною стає система,
втрачаючи особистісні відношення, тим
більш холодною і байдужою вона стає.
24. Кроки інсталяції
Системи
Масове виробництво
протистоїть
кустарному і
штучному: перші
фабрики з'явилися в
Англії в 1770-х рр.
25. Політична Система
Масова демократія формується
в міру поширення виборчих
прав на більшість населення.
Першою стадією цього процесу
стало надання права голосу
всім дорослим чоловікам.
У США це відбулося в 1821 р.
На жінок право голосу
поширили після Першої
світової війни
На молодь у віці 18-20 років -
після Другої світової війни.
26. Культурно-масові
програми
Масова культура
розвивається як
індустрія розваг і
індустрія знань,
орієнтована на потреби
більшості.
Першою формою
підприємств такого
роду індустрії стали
промислові виставки
(національна в Парижі
в 1798 р., всесвітні в
Лондоні в 1851 р. і в
Парижі в 1855 р.).,
з'єднали в масовому
видовищі естетику,
інформацію і комерцію.
27. Масові Коди
Масове споживання,
породжене масовим
виробництвом, викликає
до життя організацію
торгівлі на принципах
індустрії. Першою
формою такої організації
стали в 1820-х рр.
паризькі пасажі -
предтечі нинішніх супер-
і гіпермаркетів.
28. Сітьовий
простір
Експонування стало головним
способом існування
культурних феноменів,
удосконалювання якого
відбувалося в міру появи
друкарських машин (1810-і рр.),
фотографії (1840-і рр.),
кіно (1890-і рр.),
радіо (1910-і рр.),
телебачення (1930-і рр.).
29. Системне
форматування
Одним із атрибутів
суспільства сучасного
типу є соціальна
стратифікація як
специфічна форма
диференціації статусів,
упорядкування
відносин між людьми.
Маса
диференціюється на
прошарки, у залежності
від рівня доходу,
споживання, освіти,
кваліфікації, та ін.
30. Систематизація знань
Розвиток індустрії
знань починається
із впровадження
загальної шкільної
освіти
і створення науково-
дослідних
інститутів.
31. Загальність як єдність
Усі соціокультурні
феномени середини
XIX-кінця XX ст. у Європі
і Північній Америці
зводяться до двох
базових цінностей
Просвітництва: ідей Волі
і Прогресу. Ці цінності
в культурі Модерн -
кінцеві цілі та
остаточні ідеали а,
отже, задають спосіб
формулювання і рішення
всіх проблем.
32. Прогрес і Воля – ідоли
Модерну
Воля і Прогрес
установлюють ціннісні
орієнтири
характеристики не
тільки суспільного
устрою, але й наукової
та художньої творчості,
технічних і економічних
досягнень, моральних
якостей, умов життя
людини і навіть
навколишніх речей.
33. Тривоги сучасності
Відчуття, що суспільство і його
символи "абстрактні", та є
безособова сила.
Люди відчувають, що залежать не
один від одного, але від анонімних
сил.
34. Тривоги породжуються
множенням життєвих світів.
Життєвий світ – простір особистісного
існування, відмінний від світу-космосу.
Життя стає вічно мінливим, мобільним.
Життя у кількох паралельних світах
Індивідуальна біографія починає відчуватися
як послідовність руху по різних світах, жоден з
яких не сприймається як "дім". "Бездомность"
- ключова метафора сучасності. Саме в
культурі сучасності виникає романтичний
образ мандрівника. Звідси ж - нав'язливий
мотив самітності. Соціальна бездомність стає
метафізичною: дому немає ніде навіть вдома.
35. Глобалізація супроводжується
нагромадженням інформації про громадян та
їх поводження
створюються електронні бази даних про
біометричні параметри, структуру ДНК,
відбитках пальців і т.д.
по оцінках експертів до 2015 року такі дані об
75% жителів планети будуть знаходитися в
закодованому виді в єдиній системі.
Тим самим різко зростають можливості для
втручання в особисте життя громадян і
навіть для глобального контролю за
поводженням громадськості.
Це знаходиться в очевидному протиріччі з
основними демократичних принципами і
потребує додаткових заходів по захисту
сфери приватного життя.
36. Суспільство як продукт
У постісторичному суспільстві здійснюється не
економіка господарювання, а економіка
суспільства.
Має місце не стільки обмін людей один з одним,
скільки статистичний процес обміну товарами і
повідомленнями: починаючи зі складної
організації дому з безліччю технічних "слуг" до
міст-мегаполісів з їх комунікаційною і
професійною активністю і вічним святом
реклами в повсякденних повідомленнях media.
37. Людина в постсучасому
суспільстві
У суспільстві загального добробуту
має місце нескінченне множення
об'єктів, послуг, товарів. У цьому -
фундаментальна зміна суспільства і
людини.
Люди виявляються в середовищі не
людських істот, як це було в
минулому, але об'єктів.
Нова реальність чим більше стає
штучною тим більше втрачає історію.
