1. СЕРЕДНЬОВІЧНА
ФІЛОСОФІЯ
Характерні риси
середньовічного
світогляду.
Філософія –
служниця
богослов'я?
Чи можна
осмислити догмати
віровчення.
Докази існування
Бога.
8. Падіння Риму «Голос застревает в моём горле, и пока я диктую,
рыдания прерывают моё изложение. Город,
который захватил весь мир, сам оказался
410 рік захвачен; более того, голод предшествовал мечу,
и только немногие из горожан уцелели, чтобы
стать пленниками.» богослов Иероним
9. 1640-60 р.
Англійська
буржуазна
Карл І
Карл ІІ
революція
Битва при Нейсбі
13. Епоха Абсолютної
Середньовічний особистості
феодалізм є
культурою, що
побудована на
абсолютизації чистої
ідеї, або чистого духу,
на абсолютизації
особистісного буття.
Особистість –
внутрішній образ, що
розкривається у
взаємодії з зовнішнім
світом.
14. Особистість – вперше
відкрита в Середньовіччі
Особистість – відсутня в античну
епоху.
Особистість – вічний образ, що
породжує історію, а не циклічний
коловорот речовини.
Особистість – вказує яким чином
діє людина, природним чи
надприродним “каким образом?”
(Воля, розум, почуття – мають надприродне
походження і виписують людський образ)
Індивідуальність – неповторна
маска, яку можна і потрібно
міняти, як душа змінює тіла за
законом природної циклічності
15. Принципи ієрархії середньовіччя
С.в. – культура чистої
особистості,
підпорядкування тут не
духовне, а тільки фізичне,
та й фізично не повне;
духовно кріпак і його
сеньйор вільний і рівний
перед Богом.
Підлеглий не є раб, тим
більше не є рабом «по
природі», а є тільки кріпак.
16. Незалежність особистості від світу
Буттю особистості, а також і
її волі не заважає ніяка
матеріальна залежність.
Особистість нічого й звільняти,
тому що,
по-перше, вона і без того вільна
(тому що справжня свобода
особи є воля не матеріальна, а
духовна), а
по-друге, її і неможливо
звільнити (тому що
людськими зусиллями не дано
перебороти первісний гріх, що
є задачею всієї світової
історії).
17. Свобода по духу, а не по плоті
Згідно зі своїм ученням
церква могла купувати і
продавати кріпаків,
розуміючи, що вона торгує не
самою людиною, але лише її
прикріпленням до землі.
Дійсне середньовічне,
неліберальне
християнство ніколи і
не обіцяло
матеріального
звільнення, вважаючи
останнє шкідливою і
наївною, мрією.
18. Неможна звільнити совість
Але саме
Совість тільки в одному
випадку може бути християнство в цьому
невільною — це коли вона відношенні зробило
затемнена, тобто коли людину вільною,
вона не судить з погляду відкривши їй досвід
абсолютної особистісної, абсолютного-
а судить з погляду особистісного буття.
безособової матерії та Отже, максимальна
речі. воля, яка можлива,
уже людині дана.
Всі інші «волі» є
тільки нове
знеособлення і
поневолювання, є
тільки поклоніння
сатані.
19. Гроші – не самоціль
Основна особливість
докапіталістичного способу
мислення — це робити тільки
те, що необхідно для життя.
Для Хоми Аквінського
економічне життя існує в міру
добування необхідних засобів
існування відповідно
положенню людини в
суспільстві.
Гроші не могли мати тут самостійного значення.
Вони існують тільки для того, щоб їх витрачати.
Оперувати грішми — це брудне заняття,
аморальне заняття, і шляхетний сеньйор їх нехтує.
20. Відсутність прогресу
Визнання матеріальної
залежності людини в її
земному житті вело також
до слухняності перед
історично сформованими
установами.
По вченню Хоми
Аквінського, кожен повинен
жити відповідно своєму
станові.
З цього боку феодалізм є
завжди традиціоналізм і
відсутність ідеї прогресу.
Це дуже стабільна і
споглядальна система.
21. Надто складне господарство
заважає бути людиною
С.в. свідомість спрямована в
особистісні глибини; і відсутність
розвинутої господарської діяльності,
нерозвиненість розуму і
примітивність техніки і всього
культурного життя цьому тільки
сприяли.
Феодальна людина не тому не
мала розвиненої техніки, що вона
була забита релігією, але тому, що
вона не покладалась на зовнішній
прогрес, метою була внутрішня
робота націлена на спасіння своєї
душі.
22. У С.в. мало прогресувала наука
і люди були неписьменні, не знали
дійсної медицини і санітарії і при
кожній епідемії мерли як мухи,
проте це не означає, що вони були
гірше сучасного культурного
європейця, дурніші нього і нижчі
нього.
Але це було тому, що наука не
потрібна цілісній особистості, що
грамотність в абетці — справа
занадто маленька для глибин
духовного життя особистості, що Наука і
вмирати в хворобах, убогості і
бруді не тільки не заважає техніка – не
порятунку душі, але скоріше
сприяє йому, тому що цим ведуть до
розвивається в людині свідомість
її незначущості і, отже, духовної
смиренність перед абсолютною
особистістю. цілісності
23. Коротка формула світогляду
Досвід абсолютної особистості є досвід певного Бога,
що носить певне ім'я, єдине на всю вічність і
абсолютно незбагненне.
Оскільки божество
мислиться як абсолютна
даність, вище людини і вище
самого світу, то весь світ і
людське може бути тільки тим
чи іншим його проявом, а
істина філософія, оскільки вона
є любов до мудрості є –
богослов'я.
Звідси основний напрямок
людської думки – це
богослов'я. Патристика.
Живопис отут повинний
бути іконописом, архітектура
повинна бути храмовим
будівництвом, музика —
церковною, культовою
музикою, поезія —
богослужінням.
24. Головний продукт
виробництва – вічна душа
Середньовічне
християнство в
загальному стоїть
не на
ідеалістичній або
романтично-
матеріалістичній,
але на чисто
виробничій
позиції.
Продуктом виробництва тут є тільки особистість і душа, а
під додатковою вартістю слід розуміти входження цієї душі з
тимчасового буття у вічне.
Середньовіччя трактує своє виробництво як порятунок
душі і цій меті підпорядковує всю свою життєву практику .
26. Біблія “Книга книг”, сама
істинна і сама давня
Специфічні риси Екзегетика – мистецтво
філософствування правильно трактувати і
пояснювати положення
Заповіту.
Критерієм істинності
вважалась відповідність
духу і букві Біблії.
Ієрархія авторитетів:
тексти Євангелій,
тексти апостольських послань,
біблейських пророків,
вчителів і отців церкви.
27. ПАТРИСТИКА. І – VI ст.
Климент Олександрійський
(150 – бл.215) –
“прокласти міст” між християнською вірою
і грецькою філософією,
пояснити співвідношення між вірою
і знанням.
Оріген (бл. 185 – 214) –
спроба критичного аналізу Біблії,
трактуючи її алегорично (метод екзегетики).
4 ст.
Василій Великий,
Григорій Богослов,
Григорій Нісський,
Іоан Златоуст
дискусії того часу
про Святу Трійцю, про особистість Спасителя
28. Августин Блаженний (354 – 430 рр.)
Проблема віри та розуму
Віру до Бога проявляється
у волі людини.
Воля дозволяє наслідувати
у житті того, кого вона
почитає – Христа. Тому
воля і віра, які ведуть
людину по життю,
набагато вищі за розум,
який схильний до
помилок.
Час стає не циклічний, а
має початок і кінець
29. Теологія Августина
Бог у концепції Августина є
абсолютне і найвище буття. Він не
просто дав початок світу, але й увесь
час підтримує і зберігає його, а отже,
творить і керує ним безпосередньо.
Визначити понятійно сутність Бога,
за Августином, нереально, тому що
жодна назва чи мовний вираз не
можуть її відтворити.
Про Бога можна швидше сказати
те, чим він не є, аніж те що є. Правда,
він допускає, що певні атрибути Бога,
які зберігається у Його сутності ми
все ж можемо окреслити. Головні
серед них: Великий, Благий,
Всеблагий, Істинний, всемогутній,
Всезнаючий.
30. Три способи доказу буття Бога
Перший знали уже греки. Світ
представлений як градація
ступенів досконалості, а світ у
його красі, гармонії і порядку міг
бути створений тільки істотою, яка
сама є вищою досконалістю та
мудрістю.
Другий теж відомий грекам,
називається “згода людства” і
полягає в тому, що влада істинного
Бога така, що від розумних істот її
не можна ні приховати, ні
применшити чи зігнорувати
повністю. Вони врешті-решт, її
збагнуть і визнають.
Третій доказ ґрунтується на
розрізнені ступенів блага, його
градації, коли ми йдемо від
нижчого і поступово приходимо до
вищого блага або ж до Бога.
31. Антропологія
Душа наділена трьома головними
атрибутами від самого початку людського
існування: пам’яттю, розумом і волею.
Акт волі передує акту
пізнання та знання.
Найвищим виявом волі є
віра, до того ж, у
Августина йдеться не
просто про волю, а про
свободу волі.
Свобода з'являється,
коли воля уникає зла і
спрямовується до Бога.
Свобода – це прагнення
до Абсолюту, яким є Бог
32. Зло не існує, реально його можна
трактувати лише як відсутність добра. Зло не має свого
Тобто метафізичною основою зла слід
вважати недосконалість,
власного буття
незавершеність, неповноту буття
всього існуючого.
Причиною неповноти є творення
світу Богом “з нічого”, а також
людська воля, яка є свободою. Саме у
процесі вільного вибору людина
здійснила гріхопадіння, бо пішла
проти волі Бога.
Зло є “уникненням” добра, отже
воно знаходиться не в людині, що
вийшла із рук творця, а стало
можливим у часі внаслідок свободи
волі, можливості вільного людського
вибору.
Без допомоги людина не може
вибратись з цієї ситуації.
33. СХОЛАСТИКА
Алкуін (730 –804) “Діалектика”.
Іоанн Скот Еріугена (810 –
877) – створив першу цілісну
філософську систему, отець
схоластичної філософії.
Ансельм Кентерберійський
(1033 – 1109),
Сформулював онтологічний доказ
буття Бога: поняття (ідея) Бога як
Абсолюту перебуває у нашій
думці, а отже, мусить також
існувати в дійсності (позиція
реалізму).
Телеологічний доказ: усе створене
має свою останню і найвищу
причину. Ця причина і є суттю
існуючого, ми ж називаємо її
Богом
34. Росцелін (1050 – 1122), представник
номіналізму: лише одиничні речі
мають реальний онтологічний статус
роди і види не є речами, це спільні
назви, тобто слова, абсолютизує
чуттєвий момент пізнання.
П’єр Абеляр (1079 – 1142) доводить
необхідність логіки (діалектики) у
теології, саме логіка стає
визначальним засобом усіх
богословських диспутів. Відома
його формула – “пізнати і
зрозуміти”, навіть наводить слова із
Св. Письма “хто швидко вірить,
легко помиляється”.
35. Тома Аквінський (1225 – 1274)
Проблема розуму і віри.
Розрізняє те, що підвладне розуму і
відкривається тільки вірі, а тому
розмежовує два роди істин – істини
розумні та істини надрозумні.
А тому філософія і теологія отримують
свій самостійний автономний статус, свої
завдання та цілі.
Робить висновок про те, що істини
розуму й істини надрозумні реально
мають найвищу основу – Бога, який
власне і є їх спільним джерелом, тобто
вони сходяться в єдиній точці – пізнанні
Бога.
36. У “Сумі теології” формулює 5
доказів буття Бога, які ще
називає шляхами сходження Докази
до розуміння Бога. Вплив
Аристотеля очевидний,
зокрема перші три містять
буття Бога
засади принципу причинності,
які були йому відомі.
1) “доказ від руху”. Все, що рухається мусить мати причину, а
отже повинен бути першодвигун, який є початком необхідним
та непорушним. Такою діючою причиною є Бог.
2) основується на трактуванні суті поняття “діюча причина”.
37. 3) зі співставлення понять Докази буття Бога
можливості і необхідності.
У світі існують речі, які
можуть бути, а можуть і не
бути, але повинно існувати
щось таке, буття якого є
необхідним.
4) за ступенем досконалості.
Повинні десь існувати
найвища досконалість, добро
і краса. Ними може бути
наділений лише Бог.
5) теологічний. Світ
побудований на розумних
засадах і в ньому тотально
реалізовано принцип
доцільності, який не є
випадковим, а виявляє Боже
втручання у світ, керування
ним.
