До Дня української писемності та мови відділ наукової інформації та бібліографії пропонує вашій увазі віртуальну книжкову виставку «Історія української мови».

1. Історія
української
мови

2. Від середини І тис. н. е. на українських землях почав формуватися український етнос і
відповідно – українська мова. Вона перейняла від праслов'янської значний специфічний лексичний
фонд і чимало фонетичних, граматичних (насамперед, морфологічних) рис, які в інших слов'янських
мовах замінилися новими, а в українській мові вони склали найдавнішу групу мовних особливостей.
Українська мова – це мова корінного населення України, а також українців, що проживають
за її межами: у Росії, Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Румунії, Канаді, США, Австралії та
інших країнах. Українська мова входить до другого десятка найпоширеніших мов світу, нею
розмовляє близько 45 млн чоловік. Це одна з найбагатших і найрозвиненіших мов світу, вона
співуча, завдяки тривалому розвиткові виробила чіткі, логічно впорядковані фонетичну й граматичну
системи. Вона має багатющий запас слів, зараз словниковий склад української мови налічує
кількасот тисяч лексем, добре розвинені в ній функціональні стилі. Нею складено понад 200 тис.
народних пісень, створено багату оригінальну художню літературу, написано тисячі наукових праць.
Немає таких почуттів і думок, яких не можна було б висловити українською мовою.
Пропонуємо вашій увазі добірку досліджень різних періодів з історії української мови. Це
переважно монографії, які висвітлюють як історію розвитку української мови загалом, так і окремі
наукові проблеми, а також діяльність видатних українських мовознавців. Ця література стане у
нагоді науковцям, вчителям, студентам, учням загальноосвітніх навчальних закладів, а також усім,
кому не байдужа українська мова – безцінний скарб нашого народу.

3. «Без добре виробленої рідної мови немає всенародної
свідомости, без такої свідомости немає нації, а без свідомої
нації – немає державности, як найвищої громадської
організації.»
Іван Огієнко

4. Губерначук, С. Прадавність української мови / Станіслав Губерначук. –
Київ : Четверта хвиля, 2010. – 352 с.
Читачі довідаються, як ще з раннього кам'яного віку, коли людина почала
виголошувати первісні членоподільні звуки, а за ними і звуконаслідувальні
мовні одиниці, витворювалися, віками удосконалювалися і передавалися від
покоління до покоління потужні зародкові прамовні пласти, які з часом стали
основою формування розвоєвої бази української мови. У доісторичних часах
автор простежує і деякі морфологічні, словотвірні, синтаксичні та образно-
поетичні особливості нашої рідної мови.
Німчук, В. В. Давньоруська спадщина в лексиці української мови / В. В.
Німчук. – Київ : Наук. думка, 1992. – 416 с.
У монографії досліджуються походження і розвиток масиву давньоруської
лексики для позначення предметів і явищ навколишнього середовища.
Вивчаються словникові системи, пов’язані з буттям, простором і часом,
будовою всесвіту, землі, а також географічна, метеорологічна, ботанічна,
зоологічна та інша номенклатура X–XIII ст. Досліджується доля успадкованої
давньоруської лексики в українській (літературній та діалектній) мові протягом
усього її розвитку.

5. Огієнко, І. Історія української літературної мови / Іван Огієнко ; упоряд. : М. С.
Тимошик. – К. : Либідь, 1995. – 296 с. : іл. – (Літературні пам’ятки України).
«Ця моя праця присвячена історії розвою української літературної мови, але про неї годі
говорити, коли перше належно не висвітлимо, що таке сама українська мова взагалі, як
вона постала, й який її стосунок до інших слов’янських мов. Тільки знаючи це, ми
зможемо належно й всебічно зрозуміти й сам тисячолітній процес розвою нашої
літературної мови.»
Півторак, Г. П. Українці: звідки ми і наша мова : монографія / Г. П. Півторак. –
Київ : Наук. думка, 1993. – 199 с.
У монографії розглянуто джерела мовно-історичних відомостей про наше минуле і на
цій науковій базі популярно розповідається про найдавніших мешканців на території
сучасної України, про походження слов’ян, перші слов’янські племена й
ранньослов’янські культури, роль скіфів у нашій історії, формування південноруських
союзів племен як етнічної основи українського народу, виникнення найважливіших
діалектних рис, що стали характерними особливостями української мови, пояснено
причини й передумови сучасного діалектного поділу української мови.

6. Жовтобрюх, М. А. Нарис історії українського радянського мовознавства
(1918–1941) / М. А. Жовтобрюх. – Київ : Наук. думка, 1991. – 260 с.
У книзі висвітлюються питання розвитку українського радянського мовознавства з 1918
по 1941 рік. Детально викладаються історія вивчення лексики української мови і
лексикографічної практики, проблеми орфографії, фонетики і граматики, наукові
пошуки української діалектології. Досліджуються наукові здобутки в галузі історії
української літературної мови.
Фаріон, І. Мова – краса і сила. Суспільно-креативна роль української мови в
ХІ – середині ХІХ ст. / Ірина Фаріон. – 2-е вид. – Львів : Львів. політехніка,
2009. – 212 с.
Це дослідження перше в українському мовознавстві, у якому взає-мини між мовою і
людиною, мовою і нацією, мовою і державою роз-глянуто в онтологічно-діяхронному
розтині: мова не лише передумова буття людини і суспільства – вона основа його
творення упродовж століть (від XI до середини XIX століття). Унікальність і фено-
менальність української ситуації у тому, що не держава стояла на сторожі мови, а мова
забезпечила собою всі можливості для відро-дження нації та держави.

7. Сімович, В. Праці. В 2 т. Т. 1 : Мовознавство : Українська мова і правопис.
Культура мови. Мова українських письменників. Історія мовознавства.
Персоналії. Рецензії / Василь Сімович ; укл. і авт. передм. Л. Ткач. – Чернівці :
Книги–ХХІ. – 2005. – 520 с.
Перший том праць професора Василя Сімовича – видатного українського філолога,
громадського і культурного діяча, дійсного члена Наукового Товариства ім. Шевченка з
1923 р., містить мовознавчі статті і фрагменти із монографій. Понад 40 статей, що їх
вміщено в цьому томі, були опубліковані по різних виданнях і припадають на час від
1904 до 1942 року. В окремому виданні їх зібрано й видано вперше.
Ковалів, П. Основи формування української мови в порівнянні з іншими
східньослов’янськими мовами / П. Ковалів // Записки Наукового товариства ім.
Шевченка. – Нью-Йорк ; Париж ; Сідней; Торонто, 1959. – Т. 29. – С. 3–240.
В цій праці автор поставив собі завдання ще раз ґрунтовно переглянути питання формування
східнослов'янських мов, зокрема української мови, зрушити з місця цю складну проблему й
поставити її вирішення на правдиві з погляду наукового методологічні основи. В першій
частині подається докладний огляд теорій, підсумовується попередній матеріял з певними,
хоч може не остаточними ще висновками. В другій, практичній частині стверджуються
висновки автора мовними фактами як з історії, так і діялектології.

8. Юрченко, О. С. Формування фразеологічного фонду
української літературної мови (кінець ХVІІІ – поч. ХІХ ст.) / О. С.
Юрченко. – Харків : Вища школа, 1984. – 208 с.
Фразеологізми є специфічними мовними формулами, картинами світу із
закодованою інформацією про минуле, наших предків, їхній спосіб сприйняття світу
та оцінку всього сущого; вони акумулюють культурні потенції народу, тільки йому
притаманним способом маніфестують дух і неповторність ментальності нації.
Ганцов, В. Діялектологічна класифікація українських говорів (з картою) /
Всеволод Ганцов. – Київ : Друк. Укр. Акад. Наук, 1923. – 67 с. –
(Українська Академія Наук).
Перше видання книги В. Ганцова «Діялектологічна класифікація українських
говорів» (1923), в якій розроблено наукові засади діалектологічного членування
української мови та закладено основи подальшого розвитку вітчизняної
діалектології. Автор запропонував нову класифікацію українських говірок,
відокремивши північні, північно-західні та південно-східні. Праця дістала високу
оцінку всесвітньовідомого французького вченого Антуана Мейє.

9. Огієнко, І. (Митрополит Іларіон) Український літературний
наголос. Ч. 1 : мовозн. моногр. : іст. епопея / Митрополит Іларіон. –
Вінніпег : [б.в.], 1962. – 224 с.
Вперше в українському мовознавстві у праці Івана Огієннка в популярному
викладі подано закінчену систему українського літературного наголосу, як
підставу для подальшого розроблення наголосових питань.
Шевельов, Ю. Українська мова в першій половині двадцятого століття
(1900–1941). Стан і статус / Юрій Шевельов. – Київ : Сучасність, 1987. – 295 с.
– (Бібліотека прологу і сучасності ; Ч. 173).
Праця видатного українського філолога Юрія Шевельова, що є на сьогодні найповнішим науковим
дослідженням мовної політики, яку провадили різні режими на окупованих українських землях
протягом першої половини ХХ століття. Оскільки значну частину першої половини минулого
століття українські землі перебували у складі кількох держав, Шевельов розглядає «питання
внутрішнього розвитку української мови та її зв’язків з мовою панівного народу в різних частинах
України: росіян, поляків, румунів, угорців та чехів». Книга написана на дуже багатому
статистичному і мемуарному матеріалі.

10. Слинько, І. І. Дослідження з історичного синтаксису української мови за
пам’ятками ХІV-ХVШ ст. (місцево-просторові звороти) / І. І. Слинько. –
Львів : Вид-во Львів. ун-ту ім. І. Франка, 1968 . – 111 с.
Розглядаються такі важливі питання історії простого речення української мови, як
розвиток орудного предикативного та напівпредикативного на місці подвійних
відмінків, уживання різних засобів вираження присвійності, зміни
безприйменникових та прийменникових сполучень з об’єктним значенням у
придієслівній позиції тощо. Висновки зроблено на основі дослідження переважної
більшості відомих історичних пам’яток української мови XIV – XVIII ст.
Коваль, А. П. Спочатку було слово: крилаті вислови біблійного
походження в українській мові / А. П. Коваль. – Київ : Либідь, 2001. – 312 с.
Крилаті вислови у цьому виданні подаються в послідовності, як вони вжиті у Біблії.
У висловах фіксуються зміни у змісті і форм, які відбулися за час їх існування в
українській мові; усі наявні значення висловів ілюструються цитатами з творів
українських письменників.
‘

11. Верхратський, І. Говір батюків / Іван Верхратський. – Львів : Накладом
Наук. т-ва ім. Шевченка, 1912. – 306 с. – (Збірник фільольогічної секції
Наук. тов-ва Шевченка ; Т. ХV).
Діалектологічна праця українського мовознавця, натураліста, педагога,
письменника і громадського діяча Івана Верхратського (1846–1919), що вийшла
друком у Львові 1912 року, присвячена аналізу одного з говорів південно-західного
наріччя української мови – говору батюків.
Шевельов, Ю. Внесок Галичини у формування української літературної
мови / Юрій Шевельов. – Київ : КМ Академія, 2003. – 160 с.
Праця видатного славіста Юрія Шевельова (Шереха) про внесок Галичини у
формування української літературної мови написана під час перебування вченого у
Львові в 1943–1944 рр. У науковій розвідці простежується інтенсивність галицьких
мовних впливів на нову українську літературну мову в різні історичні
періоди.Матеріал ілюстровано прикладами використання галицизмів у мові П.
Куліша, М. Старицького, М. Коцюбинського, Лесі Українки та ін. Книга й досі
залишається єдиним, а тому надзвичайно цінним дослідженням у цій мовній
ділянці.

12. Червінська, Л. Ф. Покажчик з української мови : матеріяли по 1929 рік / Л. Ф.
Червінська, А.Т. Дикий ; Харків. держ. б-ка ім. Короленка, Відділ україніки. – Харків,
1930. – 289 с.
Хронологічно остання об’єктивна бібліографія лінгвістичної україністики перед остаточною
перемогою ідеологізації Радянської України. У книзі вміщено публікації з СРСР та з-за кордону,
які були відомі обом авторам, працівникам Центральної державної бібліотеки України в Харкові
Л. Червінській та А. Дикому, й тоді ще доступні. У 1930-х роках через репресії зникли з наукового
життя автори цієї бібліографії, це видання не згадано в радянських славістичних й україністичних
бібліографіях та історично-біобібліографічних працях.
Огієнко, І. У Українська мова : Бібліогр. покажч. літ. до вивч. укр. мови. Порадник
студентам, вчителям і всім тим, хто бажає найкраще вивчитись укр. мови / Іван
Огієнко. – Київ : Вид-во книгарні Є. Череповського, 1918. – 88 с.
«Думку, що ніби про вкраїнську мову нічого не писано, що мову цю вигадали тільки за останні
роки «сепаратисти», – думку таку, як це не дивно, ще можна здибати на кожнім кроці серед
широкого і навіть освіченого громадянства, правда, більше не вкраїнського. Видаючи в люде
свій Бібліографічний Показчик, я мав на оці заспокоїти негайну потребу громадянства знати
свою цінну скарбницю і показати все то, що вжо зроблено по вивченню вкраїнської мови.
Нехай пересвідчаться й недовірки, що мову нашу «вигадано» таки не за останні роки і що праці
по вивченню нашої мови почалися тому вже більше 300 років.»

13. Кубайчук, В. Хронологія мовних подій в Україні (зовнішня історія української
мови) / Віктор Кубайчук. – Київ : К.І.С., 2004. – 176 с.
Автор вказує у передмові: ідея книги «постала під враженням від запитань учасників
мовного форуму maidan.org.ua, що свідчать про майже цілковиту необізнаність». Автор
склав хронологічний перелік культурних та політичних подій від IX століття (відомості
про «перше хрещення» Русі та згадка в Паннонському житії Кирила про існування вже
тоді руської писемности) до останніх у часі боїв безугавної «правописної війни», хоча,
застерігає він, хронологія подій після здобуття незалежности фраґментарна, «бо цей
період менш-більш відомий».
Постаті та ідеї: з історії мовознавства в Україні / ред. Л. К. Ярошевська. –
Київ : Наук. думка, 1995. – 149 с.
У виданні досліджується розвиток українського мовознавства та внесок видатних
вчених у розвиток та науки та збереження української мови. Вмішено статті з
широкого кола проблем, пов’язаних із становленням і розвитком в україністиці різних
дисциплін (діалектології, граматики, лек-сикології, лексикографії, ономастики та ін.),
з діяльністю цілого ряду науко-вих шкіл і напрямів, із творчою спадщиною окремих
учених.

14. Німчук, В. В. Проблеми українського правопису XX – початку XXI ст.
ст. / В. В. Німчук; НАН України, Ін-т укр. мови. – Київ: [б. в.], 2002. –
114 c.
У дослідженні з огляду на сучасні проблеми орфографічної практики, що
значною мірою впливають на утвердження української мови як державної,
висвітлюються важливі етапи історії вітчизняного правописного кодексу,
виважено обґрунтовуються уточнення правил та зменшення кількості винятків у
чинному українському правописі. Для мовознавців, викладачів вищих шкіл,
учителів, журналістів, усіх, хто вболіває за долю рідної мови.
Масенко, Л. Мова радянського тоталітаризму / Лариса Масенко. – Київ:
Кліо, 2017. – 217 с.
Мову радянського тоталітаризму розглянуто у виданні у двох аспектах: як мову
великого ошуканства, що створювала світ словесних фікцій, призначених
приховувати огидну дійсність, і як мову державного тероризму, антилюдську
суть якої розкрито на основі аналізу текстів комуністичних вождів і документів
каральних органів. Окрему увагу авторка приділила висвітленню деструктивних
явищ у родинних стосунках та безпрецедентній уніфікації національного життя
народів СРСР у період панування комуністичного режиму.

15. Казакевич, О. Українська мова, нація та ідентичність у міжімперському
просторі (друга половина ХІХ – початок ХХ століття) : монографія / Ольга
Казакевич. – Київ ; Вінниця : Нілан–ЛТД, 2018. – 406 с.
Проаналізовано роль мовного фактору у формуванні етнічної та національної
ідентичностей. Показано взаємозв’язок між мовою та національною ідентичністю.
Зазначено, що мова є вагомим чинником для ідентифікації особи з конкретною
етнічною спільнотою, яка об’єднана уявленням про спільне походження.
Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду : док. і матеріали / ред.
Л. Масенко. – Київ : Просвіта : Києво-Могилян. акад., 2005. – 400 с.
У збірнику вміщено документи і матеріали, що стосуються мовної політики
радянського керівництва на теренах України. Вони проливають світло на підступне
втручання у внутрішній розвиток української мови, спрямоване на штучне зближення
її з російською і знищення як незалежного мовного утворення. Розкривається
специфіка лексикографічної, термінологічної й правописної практик радянського
періоду, метою яких, починаючи з 30-х років, було поступове вилучення питомих рис
української лексики, фразеології і навіть деяких словотвірних та граматичних форм і
заміна їх кальками з російської мови. На базі корпусу документів і матеріалів
укладено реєстр репресованої лексики.

16. Мозер, М. Причинки до історії української мови / Міхаель Мозер ; за заг.
ред. С. Вакуленка. – Вид. 3-е, перегл. і поправл. – Вінниця : Нова Книга,
2011. – 848 с.
Книга підтверджує важливість української мови на міжнародній карті світу і є
цінним внеском у дану наукову ділянку. Вона складається із 27 статтей, написаних
в оригіналі різними мовами: німецькою, англійською, польською, російською й
українською. Тут заторкується широкий спектр історичних аспектів української
мови. Ця книга, супроводжена прискіпливою аналізою, численними прикладами та
історичними й порівняльними паралелями.
Селезньов, В. Мовні війни. Міф про «зіпсованість» української мови /
Володимир Селезньов. – Харків : Віват, 2016. – 256 с.
Сьогодні часто тиражують твердження, нібито українська мова – це та сама
російська, але зіпсована польськими та «галицькими» словами. Чи так суттєво
вплинула польська мова на українську? Скільки полонізмів та інших запозичень
насправді містить українська мова? Узагалі, чи шкідливі запозичення і як саме
взаємодіють різні мови? У книжці вперше комплексно розглянуто ці та інші мовні
питання і спростовано міф про «зіпсованість» української мови полонізмами,
«галицизмами», неологізмами тощо.

17. Шевельов, Ю. Портрети українських мовознавців / Юрій Шевельов.
– Київ : КМ Академія, 2002. – 132 с. : іл.
Перше перевидання в Україні праць всесвітньо відомого вченого-славіста
Юрія Шевельова з історії українського мовознавства. Книга містить нариси
про видатних українських мовознавців Доби Розстріляного Відродження
Всеволода Ганцова і Олену Курило, оглядову статтю, що характеризує
діяльність учених тієї доби, а також нарис про Костя Михальчука –
основоположника української діалектології.
Українська мова : енциклопедія / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні
НАН України ; редкол. : В. М. Русанівський, О. О. Тараненко, М. П.
Зяблюк. – 3-е вид., зі змінами і доп. – Київ : Укр. енцикл. ім. М. П.
Бажана, 2007. – 856 с.
На основі досягнень сучасного мовознавства подано відомості про українську мову та
українське мовознавство. В ній розкрито термінологічні одиниці, номенклатурні одиниці,
розглянуто різні аспекти опису української мови, подано основні поняття загального
мовознавства. Багато статей присвячено мовознавцям, письменникам, які зробили
істотний внесок у розвиток української мови, філологічної науки тощо. В низці статей
ідеться про установи та організації, друковані органи, які ведуть дослідження і пропаганду
української мови, рідного слова.

18. Дякуємо за увагу!
Web:Web: www.library.vn.uawww.library.vn.ua
E-mail:E-mail: bibliogr@library.vn.ubibliogr@library.vn.u