Відділ наукової інформації та бібліографії пропонуємо вашій увазі віртуальну виставку літератури «Український правопис: етапи історії», яка прослідковує розвиток сучасних правописних норм з урахуванням традицій української мови в історичній ретроспективі.

1. Український
правопис: етапи
історії

2. Цьогоріч Кабінетом Міністрів України було введено в дію нову
редакцію Українського правопису. Нинішня українська мова — це
багатофункціональна мова з розвиненою різноплановою стилістикою,
сучасною науковою термінологією, це мова, яка взаємодіє з багатьма
світовими мовами. У новій редакції Українського правопису збережено
підхід до мови як до знакової системи й суспільного явища. Правописна
норма, з одного боку, ґрунтується на тісних зв’язках елементів сучасної
мовної системи, що відображається на письмі, а з другого боку, — на
дотриманні мовної традиції і на залежності від неї. Здебільшого традиція
відображає вчорашні або позавчорашні параметри системи. Так само, як і
система, традиція є закономірним регулятором мовної норми.
Історія розвитку українського правопису веде свій початок від глибокої
давнини. Пропонуємо вашій увазі добірку книг та статей з періодичних
видань, які прослідковують розвиток правописних норм з урахуванням
традицій української мови в історичній ретроспективі.

3. Мова – це не просто
спосіб спілкування, а щось більш
значуще. Мова – це всі глибинні
пласти духовного життя народу,
його історична пам'ять, найцінніше
надбання віків, мова – це ще й
музика, мелодика, барви буття,
сучасна художня, інтелектуальна і
мислительська діяльність народу.
Олександр Олесь

4. Історія українського правопису XVI–XX
століття : хрестоматія / НАН України ; уклад.
В. В. Німчук, Н. В. Пуряєва. – Київ : Наук.
думка, 2004. – 585 с. – (Проект «Наукова
книга»).
У хрестоматії “Історія українського
правопису: XVI—XX століття”
представлені наукові та публіцистичні
статті, а також граматичні праці, що
відображають основні етапи становлення
української орфографії та специфічних рис
українського алфавіту; особливо детально
висвітлено перебіг навколоправописних
дискусій XIX—XX ст. Видання є
надзвичайно актуальним в умовах сучасної
правописної полеміки, що точиться в
Україні, оскільки воно відображає традицію
формування української правописної
системи на наукових засадах із
урахуванням неповторних особливостей
української літературної мови.

5. Іван Ужевич та його «Граматика
словенська» 1643, 1645 рр. або перші
кроки духовної інтеграції в Європу /
дослідж. з іст. комент. А. П. Ярещенко. –
Харків : Прапор, 2006. – 256 с.
В історію філології Іван Ужевич увійшов
як вчений, що перший лінгвістично
опрацював українську/білоруську мови.
Граматика Івана Ужевича – перша
граматика книжної українсько-білоруської
літературної мови 16–17 ст. Текстові
пояснення написані автором латинською
мовою, а власне мовний матеріал подано
кирилицею.

6. Українська ідентичність і мовне питання в
Російській імперії: спроба державного
регулювання : зб. документів і матеріалів
(1847–1914) / НАН України, Ін-т історії
України, Центр. держ. іст. архів України, м.
Київ ; упоряд. Г. Боряк. – Київ : Кліо, 2015. –
810 с. : іл.
У збірнику публікуються документи
переважно з діловодних архівів державних
органів та установ, які безпосередньо чи
опосередковано реагували на прояви
українського руху в різних сферах: у
початковій освіті, у громадському й
літературному житті тощо. Частина
документів пов’язана з виконанням
цензурними установами на місцях
зазначених “заборонних” актів щодо
української літературної мови – одного із
ключових чинників формування української
ідентичності.

7. Огієнко, І. (митрополит). Історія української
літературної мови / Іван Огієнко ; упоряд. М.
С. Тимошик ; Фундація ім. митрополита
Іларіона (Огієнка). – Київ : Наша культура і
наука, 2001. – 440 с. – (Запізніле вороття).
Розглянуто виникнення літературної мови
з мови народної, а також проблему їхнього
взаємовпливу. Зроблено історичний огляд
розвитку літературної мови від IX–XIV віків
аж до радянської доби. Окремі розділи
присвячено історії українського правопису
(від доісторичного «руського письма» та
церковнослов’янського – до академічного
правопису 1945 року й того, яким
користувалися українці в еміґрації),
становленню українського словництва,
зокрема термінологічним словникам, а
також конкретним порадам щодо мовної
практики.

8. Шевельов, Ю. В. Вибрані праці. У 2 кн. Кн.1
: Мовознавство / Юрій Шевельов ; упоряд.:
Лариса Масенко. – Київ : Києво-Могилянська
академія, 2008. – 583 с.
Перша книга «Вибраних праць» Юрія
Шевельова, представляє доробок ученого в
різних галузях мовознавства. Сюди ввійшла
його класична праця «Українська мова в
першій половині двадцятого століття
(1900-1941): стан і статус», полемічна
розвідка «Так нас навчали правильних
проізношеній», в якій Ю. Шевельов
спростовує деякі псевдонаукові концепції
радянських лінгвістів, статті, що
висвітлюють погляди вченого на актуальні
правописні й лексикографічні проблеми.
Кілька розвідок присвячено історичним
питанням походження й розвитку
української мови.

9. Українська мова у ХХ сторіччі: історія
лінгвоциду : док. і матеріали / ред. Л. Масенко.
– Київ : Просвіта : Києво-Могилян. акад., 2005.
– 400 с.
У збірнику вміщено документі і матеріали,
що стосуються мовної політики радянського
керівництва на теренах України. Вони
проливають світло на втручання у
внутрішній розвиток української мови,.
Розкривається специфіка лексикографічної,
термінологічної й правописної практик
радянського періоду, метою яких, починаючи з
30-х років, було поступове вилучення питомих
рис української лексики, фразеології і навіть
деяких словотвірних та граматичних форм і
заміна їх кальками з російської мови. На базі
корпусу документів і матеріалів укладено
реєстр репресованої лексики.

10. Данильчук, Д. Український правопис:
роздоріжжя і дороговкази / Дмитро
Данильчук. – Київ : Либідь, 2013. – 224
с.
Маловідомі факти з історії
української орфографії, бурхливі
правописні дискусії кінця 1920-х років
та новітнього часу, складні й
суперечливі питання сучасного
українського правопису, практичні
поради всім, хто послуговується
писемною мовою, — це та багато
іншого знайде у цій книзі небайдужий
читач.

11. Смаль-Стоцький, Р. Українська мова в
Совєтській Україні / Роман Смаль-Стоцький. – 2-
е вид. – Нью-Йорк : Наук. т-во ім. Т. Шевченка,
1969. – 318 с. – (Бібліотека українознавства ; ч.
28).
Дослідження українського мовознавця й
політичного діяча Романа Смаль-Стоцького
(1893–1969), що вперше вийшло друком 1936
року, присвячено аналізу положення української
мови в тогочасній Україні. У праці розглянуто
історію розвитку української літературної
мови та її переслідувань владою. Особливу
увагу приділено мовній політиці Радянського
Союзу щодо України, висвітлено ідеологічні
підстави поневолення як української мови, так і
мов інших народів, території яких входили до
складу СРСР.

12. Мовна ситуація в Україні та дискусії
навколо українського правопису : зб.
матеріалів семінару Київського проекту Ін-
ту Кеннана, 28 листоп. 2002 р. / Ін-т
Кеннана ; ред. В. М. Русанівський. – Київ :
Техпрінт, 2002. – 72 с.
Збірник матеріалів семінару, який
відбувся 28 листопада 2002 р. у м. Києві.
У назві семінару поєднано два аспекти
сучасної мовної дійсності в Україні –
мовна ситуація і дискусія навколо
українського правопису.

13. Німчук, В. В. Проблеми українського правопису ХХ–
початку ХХІ ст. / В. В. Німчук. – Київ, 2002. – 116 с.
У дослідженні з огляду на сучасні проблеми
орфографічної практики, що значною мірою впливають
на утвердження української мови як державної,
висвітлюються важливі етапи історії вітчизняного
правописного кодексу, виважено обґрунтовуються
уточнення правил та зменшення кількості винятків у
чинному українському правописі.
Український правопис / Ін-т мовознавства ім.
О. О. Потебні НАН України. – Київ : Наук. думка,
2015. – 288 с.
Розглянуто питання основи слова, складних
слів, закінчень відмінюваних слів, слів
іншомовного походження та власних назв.
Викладено найголовніші правила пунктуації.

14. Українська мова : енциклопедія /
редкол.: В. М. Русанівський, О. О.
Тараненко [та ін.]. – 2-е вид. випр. і
доп. – Київ : Укр. енцикл., 2004. – 824
с.: іл.
В енциклопедії на основі досягнень
сучасного мовознавства подано
відомості про українську мову та
мовознавство. Розкрито термінологічні
одиниці, номенклатурні одиниці,
розглянуто різні аспекти опису
української мови, вміщено основні
поняття загального мовознавства.
Багато статей присвячено
мовознавцям, письменникам, які зробили
істотний внесок у розвиток філології
тощо. Книга містить 1935 статей,
карту, ілюстративний матеріал і
таблиці.

15. Віцюк, А. Історичні витоки розвитку українського правопису / Алла Віцюк //
Українська мова й література в сучасній школі. – 2013. – № 1. – С. 18–21.
У статті висвітлено проблему розвитку українського правопису в
історичному контексті, розглянуто більш суттєві зміни в правописі, що
відбувалися від давнини до сьогодення.
Славинський, М. «Руським письмом писані», або 23 абетки для рідної мови /
М. Славинський // Віче. – 2012. – № 21. – С. 60–61.
Про дослідження найдавніших систем письма в Україні.
Ткач, М. 500 чи 1000, або ще раз про вік літери «Ї» / М. Ткач // Слово
Просвіти. – 2013. – 28 берез. – 3 квіт. – С. 9.
Минуло 956 років від початку написання пам’ятки давньої української
писемності й мови “Остромирова Євангелія” (1056–1057). А отже, не менше
й легендарній українській літері “ї”, що з нею асоціюється назва нашої
держави: Україна.
Ясень, М. Кі–юв, тобто Святе місце / М. Ясень // Віче. – 2005. – № 11. – С. 30–
31.
Давньоруську абетку знали київські князі й вивчали Кирило та Мефодій.

16. Перший надрукований в Україні буквар. Мовою джерел: Іван Федоров та
львівський «Буквар» // Історія в школах України. – 2008. – № 2. – С. 22.
Львівський «Буквар» – перший надрукований в Україні буквар.
Упорядкований і виданий у Львові І. Федоровим. Його видання дослідники
пов’язують з освітньою діяльністю львівської української громади, яка 1572 р.
домоглася від королів, влади права посилати синів до гімназій і шкіл.
Москаленко, А. А. Роль І. П. Котляревського в історії українського
правопису / А. А. Москаленко // Українська мова і література в школі. – 1969.
– № 9. – С. 20–23.
І. П. Котляревський взявши все найкраще з книжної мови, поєднав це з
багатством народної мови. Твори Котляревського довели, що українська
мова є, вона жива й неповторна і має право на функціонування.
Савченко, І. Наукова спадщина Петра Житецького з питань українського
правопису / Ірина Савченко // Київська старовина. – № 3. – С. 37–42.
У статті розглянуто наукову спадщину П. Г. Житецького щодо
українського правопису.

17. Дзира, Я. Автопортрет нації: І. Виговський як реформатор українського
правопису та основоположник національної діалектології / Я. Дзира // Київ. –
1997. – № 11/12. – С. 133–151.
Тільки вузьке коло дослідників гортало сторінки неоціненного історичного
джерела – «Реєстру всього війська Запорізького» – живої криниці нашої
національної культури і духовності, мови, діалектології, етнографії й
фольклору, власне історії та літератури.
Даниленко, А. «Пиши, як мовиш...», або чому Пантелеймон Куліш не став
творцем сучасного українського правопису / А. Даниленко // Мовознавство. –
2012. – № 4. – С. 37–55.
У статті розглядається внесок Пантелеймона Куліша в розвиток
сучасного українського правопису. Грунтуючись на аналізові низки
протографів, включаючи переклади з Біблії та Шекспіра в порівнянні з
перекладами Кулішевих сучасників, автор реконструює різні етапи в розвитку
фонетичного правопису Куліша і стверджує, що Кулішеві орфографічні
принципи в цілому не були застосовані в сучасному українському правописі.

18. Кузьменко, Н. «Для одного народу – одна літературна мова й вимова, один
правопис!» : до 135-річчя від дня народження Івана Огієнка / Н. Кузьменко //
Українська мова і література в школах України. – 2017. – № 1. – С. 4–7.
Стаття присвячена аналізу «мовних нарисів» видатного державного і
релігійного діяча, ученого-енциклопедиста Івана Огієнка (митрополита
Іларіона) про історію укранського правопису впродовж одинадцяти століть
– від доісторичного «руського» письма ІХ ст. до «нового академічного
правопису 1945 року» та правопису на еміграції середини ХХ ст.
Розглядаються основні проблеми українського правопису в різні епохи,
висвітлюються недоліки й здобутки вітчизняних мовознавців у його
реформуванні.
Сокіл, Б. Правописні дискусії на з'їзді руських учених / Б. Сокіл // Мандрівець.
– 2016. – № 1. – С. 63–70.
Подано відомості про право народів Австрійської держави створювати
різні громадські та політичні організації. Описано причини запрошення
руських учених на з'їзд у Львові. Проаналізовано дискусії руських учених
навколо зміни правопису й наближення його до розмовної мови. Подано
рішення руських учених у правописному питанні.

19. Вакуленко, С. В. 1933-ій рік в історії української мови: чинна норма та правописна
практика (на прикладі редакційної політики газети «Комуніст») / С. В. Вакуленко //
Вивчаємо українську мову та літературу. – 2009. – № 16/18. – С. 74 79.
В основу цієї розвідки покладено доповідь, виголошену англійською мовою 22
листопада 2008 р. на конференції Американської асоціації для розвитку
слов’янознавства у Філаделфії.
Наум’як, П. Дещо про російщення українського правопису / Пилип Наум'як //
Сучасність. – 1993. – № 11. – С. 138–145.
Розглядаються зміни в українському правописі на прикладі видань 1919, 1929,
1946 та 1960 років.
Степаненко, М. І. Історія українського орфографічного кодексу й сучасні
правописні дискусії / М. І. Степаненко // Вивчаємо українську мову та літературу. –
2010. – № 7. – С. 9–12.
В статті йдеться про обговорення проекта найновішої редакції правопису.
Дискусії не вщухають, причому в них беруть участь не лише фахівці (лінгвісти),
а й люди, далекі від мовознавства. Дотримуватися чинних правописних норм
повинні всі, хто користується писемною мовою.

20. Сьогодні набирає чинності новий
український правопис //Дзеркало
тижня. – 2019. – 3 черв.
Міносвіти та Національна академія
наук рекомендує користуватися
оновленими нормами та правилами
української мови в усіх сферах
суспільного життя.
Україна. Кабінет Міністрів. Питання українського правопису :
постанова Кабінету Міністрів України від 22 трав. 2019 р. № 437
// Урядовий кур’єр. – 2019. – 30 трав.

21. http://www.library.vn.ua
Дякую за увагу!
підготувала: провідний
бібліограф відділу наукової
інформації та бібліографії
Борисенко Л. Б.