6. Компакт-біографія
Сатири – бесіди на філософсько – моральні
теми; еподи – двовірш, у якому довгий рядок
чергується з коротким;
ода ( у Горація – ліричні вірші, відокремлені від
музики широкого тематичного діапазону)
А. фон Рьослер
“Горацій читає свої вірші», 1922
8. ДО МЕЛЬПОМЕНИ
Звій я пам’ятник свій. Довше, ніж мідь дзвінка,
Вищий од пірамід царських, просто їть він.
Дощ його не роз’їсть, не сколихне взимі,
Впавши в лють, Аквілон; низка років стрімких —
Часу біг коловий — в прах не зітре його.
Смерті весь не скорюсь: не западе в імлу
Частка краща моя. Поміж потомками
Буду в славі цвісти, поки з Весталкою
Йтиме понтифік-жрець до Капітолію.
Там, де Авфід бурлить, де рільникам колись
Давн за владаря був серед полів сухих,—
Будуть знати, що й — славний з убогого —
Вперше скласти зумів по-італійському
Еолійські пісні. Горда по праву будь,
Мельпомено, й звінчай, мило всміхаючись,
Лавром сонячних Дельф нині й моє чоло.
(Переклад Андрія Содомори)
9. Тлумачний словник:
1 Мельпоме́на — в часи Сапфо була музою (богинею) пісень.
2 Аквіло́н — північний вітер.
3 Понти́фік — головний жрець, який щороку зі старшою жрицею
(весталкою) підіймався на Капітолійський пагорб до храму бога
Юпітера, щоб помолитися за благоденство Риму.
4 Авфі́д — річка на батьківщині Горація (південь Апеннінського
півострова).
5 Давн — міфічний цар, який начебто правив на батьківщині Горація.
6 по-італійському - мається на увазі латинською мовою.
7 Еолі́йські — мається на увазі грецькі (Еолія — історична область
Греції).
8 Де́льфи — давньогрецьке місто на схилах гори Парнас. В античні
часи славилися своїм храмом на честь Аполлона — бога мистецтв і
покровителя муз.
14. Тему “Пам′ятника” гідно продовжили в
світовій літературі
О. Пушкін
Г. Сковорода М. Рильський
15. Горацій Державін (1796) Пушкін (1836)
Мій пам’ятник стоїть три-
валіший від міді.
Піднісся він чолом над
царські піраміди.
Його не сточить дощ уїдли-
вий, гризький,
Не звалить налітни й пів-
нічний буревій,
Ні років довгий ряд, ні часу
літ невпинний;
Я не умру цілком: єства
мого частина
Переживе мене, і від люд-
ських сердець
Прийматиму хвалу, поки
понтифік-жрець
Ще сходить з дівою в висо-
кий Капітолій
Я памятник себе воз-
двиг чудесный, вечный,
Металлов тверже он
и выше пирамид;
Ни вихрь его, ни гром
не сломит быстротеч-
ный,
И времени полет его не
сокрушит.
Так! — весь я не умру:
но часть меня большая,
От тлена убежав, по
смерти станет жить,
И слава возрастет моя,
не увядая,
Доколь славянов род
вселенна будет чтить
Я памятник себе воз-
двиг нерукотворный,
К нему не зарастет на-
родная тропа,
Вознесся выше он
главою непокорной
Александрийского
столпа.
Нет, весь я не умру —
душа в заветной лире
Мой прах переживет
и тленья убежит —
И славен буду я, до-
коль в подлунном мире
Жив будет хоть один
пиит
16. Горацій
- Національний колорит
- поки існує Рим, слава
поета житиме
- муза повинна увінчати
поета
Пушкін
- Слава поета житиме,
поки є на світі поети
- муза не повинна
очікувати на славу, а
робити те, що велить
душа, Бог
Державін
- слава поета житиме,
поки поважають
слов’ян
- муза повинна бути
байдужою до
лихослів’я та гордою
до слави
“Кола Вена”
-Стали відомими
завдяки поезії
- порівняння з
пірамідами
Тема,ідея
Національний
колорит;
моральне
значення
поезії
