39

1. 2
ЗМІСТ
Вступ. Національно-патріотичне виховання учнів на основі особистісно
орієнтованого підходу…………………………………………………………3-7
Подорожуємо і вивчаємо рідні традиції і звичаї.
1. Опішня – гончарнастолиця України………………………………………8-17
2. Чарівний світ петриківського розпису…………………………………...18-25
3. «Якщо ви не бачили Карпати, то ви не бачили України…»……………26-36
4. Ткацтво – найдавніше ремесло українців……………………………..…37-47
5. Хортиця – одне із семи чудес України…………………………………...48-58
6. Козацькірозваги…………………………………………………………...59-67
7. Софіївка – уманське диво……………………………………………...….68-77
Українські народні обряди та обереги.
8. Хліб – це життя……………………………………………………...……..78-84
9. «Одногоразуна Івана Купала…»………………………………………...85-90
10. «Ой сплету я віночок…»…………………………………………….…..91-96
11. Оберегиукраїнців………………………………………………………97-109
12. Андріївськівечорниціпо-сучасному………………………………...128-134
13. «Народналялька-Масляна – оберіг наших душ»……………………118-127
14. «Мамина хустка – оберіг родини»……………………………………128-135
15. «Коляд, Коляд, Коляда… Увіконце загляда…»…………………….136-142
16. Майбутнє українськоївитинанки………………………………...…..143-152
17. Віртуальна екскурсія до давньої українськоїхати…………………..153-168
Моя мала Батьківщина – Харківщина.
18. Харків – рідне місто моє………………………………………...…….169-186
19. Видатні постаті Харківщини……………………………………...…..187-208
ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………………...209-215

2. 3
Народ без традицій не живе, а животіє.
Коли втрачає свої йому вбивають у голову чужі.
Традиції – це панцир, який хоронить від ворожихударів...
Д. Донцов
На початку третього тисячоліття людство дійшло межі, коли має
визначитися, яким має бути майбутнє нової цивілізації і що має стати
домінуючим при цьому – технічний прогрес чи рівень духовної досконалості
людини. Що має бути пріоритетним: знання, творчі здібності, моральність чи
підприємництво? Компетентнісна орієнтація не розв’язує одночасно цієї
проблеми. Тож саме українство як наука про формування й розвиток
українського етносу й нації, мови, ментальності та культури покликана
допомогтивчителям виховувати в учнів почуття патріотизму на національної
гідності.
Є народи, які свято зберігають себе, як зіницю ока. Мовою, піснею, грою,
звичаями… А ми що? Вічно зітхатимемо та заздритимо на їхнє? Невже ми
люди другого сорту на нашій, на своїй землі?
Питання виховання молоді на національно-культурних традиціях є
актуальними для сучасної школи. Національно-патріотичне виховання
відроджує генетичні корені українського народу, формує новий образ
українця. Наші діти збагнуть, що українцям є чим пишатися, що маємо
власну історію й мову, прекрасні звичаї й традиції, які сприяли нашому
виживанню до цього часу і не дали загубитися у людському морі. Настав час
великої просвітницької роботи, час національно-духовного відродження, бо
хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього, хто не відає про
славу своїх предків, той сам не вартий пошани. Звичаї і традиції, народні
ремесла були і є невід’ємною частиною життя народу. Особливістю цих
неписаних законів є те, що вони зберігаються протягом тривалого періоду і
передаються із покоління в покоління. В Україні з давніх-давен існувало

3. 4
повір’я: той, хто забув звичаї своїх батьків, карається Богом та людьми. Він
блукає світом, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку, бо він
загублений для свого народу. Тому ми повинні намагатися відроджувати
чудові народні свята, обряди, звичаї (вечорниці, купальську обрядовість,
проводи зими, народні ігри тощо).
Школа як громадськийзаклад – «Колисканароду» (В.О. Сухомлинський).
Основне історичне покликання школи виховувати народ, націю,
продовжувати і розвивати національну освіту, культуру, мову. Формування
громадянської позиції – одне з головних завдань середнього навчально-
виховного закладу.
У розв’язанні цих завдань велике значення має народознавство, яке є
системою цінностей та інтегративних знань про Україну та українство.
Кожен педагог має широкі можливостідля створення власної системироботи
на основі народознавчих ідей і засобів. На жаль, є значні труднощі у роботі
вчителя. Для створення виховної системи, основаної на народознавчих
традиціях, потрібні відповідні знання і вміння проводити народознавчу
роботу, формувати в учнів інтерес до культурно-історичної спадщини
народу.
Аналізуючи зміст народознавчого матеріалу, переконуюсь у
невичерпності його багатств для виховання дитини – українця, дитини –
маленького патріота, дитини доброї, працьовитої, милосердної.
Народознавчий матеріал – невичерпне джерело для виховання позитивних
моральних якостей. Знання народних звичаїв, традицій, їх наслідування
необхідне людям, які будують і будуть будувати Україну. Народні
надбання – це святиня для кожного українця. Тому вважаю за необхідне
прилучати учнів на уроках до цих джерел.
Народознавство включає в себе історію нашої єдності та роз’єднання,
етнографічного районування, бо тільки у загальній сукупності спільного і
різного твориться єдине національне. Народознавство – це наша духовна

4. 5
культура, історія звичаїв, обрядів, піснеспівів, свят, виміру часу, історія
вірувань, що існували на нашій землі, і матеріальна культура, бо і у виріб
пожиткових речей, і господарювання, творення житла чи поселення
вкладалася національна душа. Нарешті, народознавство – це пізнання того,
чому ми такі, які є сьогодні, і це пізнання не лише наших достойностей, але й
хиб та вад, що прирікали нас важко жити, спокутувати гріхи, не менш важко
змагатися за своє існування під сонцем. Отже, народознавство – це пізнання
світлого й темного у собі, а передусім своєї неповторності у часі. Творена у
віках добротворча мораль наша, якої не повинні ніколи позбуватися, бо
народ без добротворчої моралі нещасний і хворий, хоч би якою самопихою
не був заражений і хоч скільки б чужої землі не пожер. Пізнання цих речей і
є засобом самопізнання, бо тільки так може виховувати себе морально
здорова нація. Народознавство нам потрібне, щоб позбутися невільничих
комплексів, відчуття неповновартісності й ущербності, щоб бути у світі
рівним серед рівних і вільним серед вільних.
Уроки і виховні заходи національно-патріотичного виховання повинні
стати містком між школою і містом, селом, між поколіннями, тією
єднальною ланкою, яку ми нині втратили... Тому на уроки та заходи слід
запрошувати оповідачів, народних умільців, співаків, людей духовно
багатих, що вміють не лише розказати про свій хист, своє ремесло, а й
навчити охочих. Також можна запросити членів того чи іншого шкільного
гуртка, які також покажуть дітям свої роботи, зацікавлять ними. Якщо робота
з народознавства не буде поєднана з позакласною, гуртковою, то вона не
дасть очікуваних результатів. Діти повинні брати участь у гуртках
декоративно-прикладного мистецтва, які їм доступні – вишивання,
писанкарства, кераміки тощо (згідно з традиціями даної місцевості).
Потрібно не лише дізнатися про існування колядок, щедрівок, веснянок,
свята Купала тощо, а й воскресити їх у повсякденному житті.

5. 6
Кожна людина є особистістю настільки, наскільки вона дотична до
культури, тобто наскільки вона пізнала різні прояви духовного життя свого
народу– його історію, мистецтво, фольклор, науку, звичаї, традиції, обряди,
мораль, вірування. Щоб прилучити дитину до культури предків найперше її
знайомлять з віршиками, примовлянками, загадками, лічилками, іграми,
казками – з дитячим фольклором. У цьому реалізується одна з основних
підвалин народної педагогіки. Таким чином, можемо зробити висновок, що
уроки національно-патріотичного виховання дають можливість кожному
учневі проявити себе, відчути свою значимість. Ціллю педагогічної
діяльності є не лише накопичення певної суми знань, а й прищеплення
загальнолюдських цінностей. Навчально-виховний процес має формуватися
так, щоб кожен учень добре знав свій народ, а у ньому пізнавав себе.
Національно-патріотичне виховання – це не мода, це не роботаодного дня чи
навіть року. Це провідна складова всього навчально-виховного процесу. Це
значуща і важлива проблема. Саме тому в школі повинно проводиться багато
різноманітних заходів, метою яких є зміцнення і поглиблення найцінніших
громадянських якостей молодого покоління, формування їх активної
життєвої позиції, спрямування процесу самовиховання патріота-українця.
Виховувати патріота – це обов’язок кожного вчителя!
До Вашої уваги подаються розробки уроків та позакласних заходів з
нацонально-патріотичної тематики. Звичаї і традиції, обряди, народні
ремесла були і є невід’ємною частиною життя народу. Особливістю цих
неписаних законів є те, що вони зберігаються протягом тривалого періоду і
передаються із покоління в покоління. Мета цієї роботи – вказати на вічність
традицій, на їх невмирущу мудрість, яка починає відроджуватися в наш час.
Проведення національно-патріотичних заходів сприяє вихованню школярів,
формуванню національної свідомості, поваги до минувшини свого народу.
Школа повинна виховувати національно свідому, духовно багату
особистість. Тому потрібно намагатися формувати навчально-виховний

6. 7
процес так, щоб кожен учень добре знав свій народ, а у ньому пізнавав себе.
Без цього неможливо виховати патріота України, який би характеризувався
національною самовідданістю, працював для розквіту Батьківщини в
майбутньому.

7. 8
Виховний захід
«Опішня – гончарна столиця України»
Тема: віртуальна екскурсія до гончарної столиці України.
Мета: викликати в учнів інтерес до розвитку гончарства; ознайомити їх із
життям і творчістю майстрів декоративно-прикладного мистецтва;
виховувати кращі людські якості.
Обладнання: виставка листівок “Народна кераміка Гаврила та Явдохи
Пошивайлів”, фотографії, картки із завданнями.
Хід заходу:
В с т у п н е с л о в о в ч и т е л я:
 Сьогодні ми здійснимо з вами віртуальну екскурсію до Опішні. Опішне
(сучасна офіційна назва «Опішня»)  один із наймогутніших та
найславетніших центрів культурної самобутностіукраїнців, загально визнана
столиця українського гончарства. Постановою Кабінету Міністрів України
селище включене до «Списку історичних населених місць України». На
території поселення знаходяться унікальні пам’ятки археології. Тож давайте
уважно слухати наших юних екскурсоводів.
(Виступ учнів із повідомленнями)
Повідомлення № 1: “Виникнення гончарства”
З давніх-давен в Опішні інтенсивно розвивалося гончарство.
Наприкінці ХІХ  на початку ХХ ст. у містечку працювало близько 1000
гончарів, продукція яких експортувалася майже на всі континенти світу. В
1894 р. в Опішному було відкрито першу на Лівобережній Україні земську
губернську навчально-показову гончарну майстерню, і донині Опішне 
єдиний в Україні осередок традиційного гончарства.
У селищі функціонували найбільші в Україні гончарні заводи:
«Художній керамік» та «Керамік».Тут діють приватні гончарні художні

8. 9
майстерні відомих українських митців, заслужених майстрів народної
творчості України  Михайла Китраша, Василя Омеляненка, Миколи
Пошивайла та багатьох молодих майстрів
кераміки. Нині в Опішному працюють три заклади державного значення:
Національний музей-заповідник українського гончарства, Державна
спеціалізована художня школа-інтернат І–ІІІ ступенів «Колегіум мистецтва в
Опішному», Інститут керамології  відділення Інституту народознавства
НАН України.
Повідомлення № 2: «Національний музей-заповідник українського
гончарства в Опішному»
У 1986 роців Опішному засновано Музей гончарства. Через три роки було
прийнято постанову про формування на його базі Державного музею-
заповідника українського гончарства  науково-дослідного і культурно-
освітнього закладу, національно гончарноїскарбниціУкраїни. У березні 2001
р. йому було надано статус національного. Діяльність музею-заповідника
спрямована на формування керамологічних колекцій, проведення
наукових досліджень з історії українського гончарства, вивчення його
сучасного стану. Музей однаково цікавить як традиційне гончарство,
так і вироби фабрично-заводського виготовлення, твори професійних
художників-керамістів, оскільки вони визначають різні напрямки розвитку
гончарства.
Музей-заповідник володіє найбільшою в Україні колекцією гончарних
виробів, у якій налічується понад 40 тис. одиниць зберігання. У ній
представлено здобутки майстрів майже всіх традиційних осередків
народного гончарства та творчість провідних українських художників-
керамістів. На території музею сформовано Національну галерею української
монументальної кераміки, основу якої становлять керамічні вироби
художників-керамістів, скульпторів, створені в Опішному під час

9. 10
Національних симпозіумів гончарства.
У структурі музею функціонують Гончарська книгозбірня України,
Національний архів українського гончарства, Аудіовізуальна студія та
аудіовізуальний фонд українського гончарства, видавництво «Українське
народознавство».
П о в і д о м л е н н я № 3: “Народна кераміка Гаврила та Явдохи
Пошивайлів”
У липні 1999 року в Опішному було відкрито Меморіальний музей-садибу
гончарської родини Пошивайлів  однієї з найдревніших українських
гончарних династій. Ще в середині 1970-х років славетний опішненський
гончар Гаврило Пошивайло та його дружина Явдоха Пошивайло заснували
домашній музей гончарства, який згодом став джерелом формування ідеї
створення й розбудови в Опішному Національного музею гончарства.
Родинний музей Пошивайлів став осередком уславлення народного
мистецтва українців. Нині фондові колекції музею-садиби налічують понад
1500 творів гончарства.

10. 11
Уміло застосовуючи власні прийоми формотворення й декорування,
Гаврило і Явдоха Пошивали залишалися вірними давнім опішненським
традиціям. Особливо відчувається це у старосвітських формах посуду,
декоративній скульптурі та в бароковій мальовці.
Гончарні твори Гаврила і Явдохи Пошивайлів від 1948 року
експонувалися на художніх виставках в Україні, Росії, Литві, Болгарії,
Канаді, Японії, Бельгії, Югославії, Польщі, Угорщині, Франції, Нідерландах,
США, Норвегії, Великобританії та інших країнах, широко представляючи в
світі мистецтво України, дивуючи неповторним дивосвітом чужоземних
поціновувачів мистецтва. Нині їх можна побачитив найбільших музеях світу,
передусім, зрозуміло, в українських. Гончарське подружжя Пошивайлів
заслужено називають корифеями української кераміки.
П о в і д о м л е н н я № 4: “Меморіальниймузей-садиба гончарки
Олександри Селюченко”
На початку 1988 року в Опішні створено перший в Україні
Меморіальний музей-садибу славетної гончарки Олександри Селюченко.
Уперше в світі після смерті народного майстра в недоторканому вигляді
збережено його дворище, надвірні будівлі, у тому числі горно, інтер’єр
житла, предмети побуту й творчі роботи. Спадщина видатної мисткині
глиняної іграшки лише в Опішному налічує більше 1000 творів кераміки,

11. 12
майже 300 аркушів декоративної мальовки. Непроминуще значення має й
приватний архів гончаки (листи, щоденники, спогади) та бібліотека.
Олександра Селюченко – одна з найбільш відомих постатей у царині малої
глиняної пластики ХХ століття – залишила багату творчу спадщину, яка нині
зберігається в Меморіальному музеї-садибі художниці, що є структурним
підрозділом Національного музею-заповідника українського гончарства в
Опішному, музеях Полтави, Львова, Києва, Москви, Санкт-Петербурга,
Каунаса, а також у приватних колекціях. Фонд Олександри Селюченко
Полтавського краєзнавчого музею нараховує 230 творів 1930-х – 1980-х
років.
Меморіальний музей-садиба славетної гончарки Олександри Селюченко
почав функціонувати в 1988 році на правах відділу Музею гончарства в
Опішному. Основою музею став будинок, в якому проживала майстриня
глиняної іграшки, член Національної спілки художників України Олександра
Федорівна Селюченко. Вона не лише зберегла, а й розвинула традицію
опішненської іграшки, створила велику кількість як нових, так і традиційних
образів. Її роботи вперше були представлені на Всеукраїнській виставці
дитячих іграшок у Києві (1946), де зайняли призовемісце. З того часу роботи
Олександри Федорівни можна було неодноразово побачити на престижних
обласних, республіканських та міжнародних виставках, звідки твори

12. 13
розходилися по музейних колекціях. Значна їх частина й нині зберігається в
приватних колекціях різних куточків світу. За життя Олександра Федорівна
завжди вболівала за стан опішненського гончарства, охочепередавала знання
усім бажаючим, а особливо дітям та молоді.
П о в і д о м л е н н я № 5: “Інформаціяпро Меморіальний музей-садибу
філософа й колекціонера опішнянської кераміки Леоніда Сморжа”
Першого липня 2010 року в рамках ІІ тижня Національного Гончарного
Здвиження в Опішному «Здвиг-2010» у мальовничому гончарському селі
Міські Млини відбулося відкриття Меморіального музею-садиби філософа і
колекціонера опішнянської кераміки Леоніда Сморжа. Експозиція цього
структурного підрозділу Національного музею-заповідника українського
гончарства в Опішному налічує близько 500 унікальних авторських
гончарних робіт відомих опішнянських гончарів – Івана Білика, Михайла
Китриша, Гаврила та Явдохи Пошивайлів, Григорія Тягуна, Василя
Омеляненка, Трохима Демченка, Олександри Селюченко. Розмальовані
вироби славетними малювальницями Зінаїдою Линник, Параскою Біляк,
МотроноюНазарчук. З-поміж них і творисамого власника колекції – Леоніда
Сморжа. Багато авторських творів існує лише в одному екземплярі, оскільки
виготовлені на замовлення власника. Колекція збиралася вченим упродовж
усього життя, доповнена також великою кількістю вишитих українських
сорочок та рушників; мальованих ікон та писанок з різних регіонів України.

13. 14
Багатолітнє спілкування з найвидатнішими майстрами-гончарами дозволили
вченому сформувати унікальну приватну колекцію опішнянської кераміки,
яку і було передано Леонідом Сморжем влітку 2009 року, незадовго до його
смерті, Національному музею-заповіднику українського гончарства в
Опішному. У Меморіальному музеї-садибі філософа й колекціонера
опішнянської кераміки Леоніда Сморжа зберігатиметься також приватна
бібліотека вченого, яка налічує близько 3000 книг, серед яких є і унікальні
видання, а також особисті речі колекціонера. До пізнання таїни
гончаротворення Леонід Сморж (1927–2009 р.) долучився ще в ранньому
дитинстві; адже народився він неподалік Опішного, в селі Орданівка
Диканського району. Багато відвідувачів Меморіального музею-садиби
філософа й колекціонера Леоніда Сморжа, ділячись своїми враженнями від
екскурсії, говорять: «Я також хочу колекціонувати твори народного
мистецтва».
С л о в о в ч и т е л я:
 А тепер відгадаємо загадки:
Без матеріродився, без попа хрестився, без смерті вмер.
Біля тіла – вуха, а голови немає.
Вогня не страшусь, води не боюсь.
Сів пан на коня та поїхав до вогня.
Всіх годує, а само голодує.
Годун-годунець сто душ годував.
Довго жив, багатьох кормив. Упав – пропав, ніхто кісток не зібрав.
У всіх вищезгаданих загадках одна відгадка – горщик. На жаль, нині
горщики можна побачити хіба що в музеї. Адже цей унікальний витвір
мистецтва, колись поширений у побуті українців, сьогодні замінили каструлі.
Здавна горщик був основним видом посуду в українців. Він навіть
виступав своєрідним символічним уособленням гончарства. Недарма
гончарів прозивали горшкарями, горшколіпами. Форма горщика зручна.

14. 15
Відшліфована численними поколіннями гончарів, вона ідеально
пристосованадо всіх практичних вимог. Нижня частина горщика, за яку його
беруть рогачем, звужена, оскільки це сприяє максимальному прогріванню
всього об’єму у вогні. Діаметр отвору в ньому також зумовлено практичною
доцільністю. Він такий, щоб можна було покласти великий шматок м’яса і
щоб посудину легко було вимити всередині рукою. Але не більший, бо
інакше страва швидко холонутиме.
 Сьогодні ми ознайомилися з одним із найдавніших і найцікавіших видів
народної творчості українців. Безліч талановитих майстрів присвятили все
своє життя гончарству. Ви зрозуміли, що виготовлення і оздоблення
гончарних виробів є захоплюючим складним заняттям. Я пропоную вам
пригадати приказки та прислів’я про важливість праці у житті людини (учні
діляться на дві команди і виконують запропоновані завдання на картках
Картка № 1
З’єднайте частини прислів’їв
Скорий поспіх  гуляй сміло.
Зробив діло людям посміх.
Вік живи  день роком стає.
Без роботи так і маєш.
У вмілого вік учись.
Як дбаєш руки не болять.

15. 16
С л о в о в ч и т е л я:
 Пропоную вам виконати ще одне завдання під назвою “Рекламний ролик”.
Обидві команди повинні підготувати сценарій ролика, у якому було б
розрекламовано гончарство як народне ремесло та гончарні вироби.
З а к р і п л е н н я з н а н ь, у м і н ь і н а в и ч о к
 А тепер перевіримо якими уважними ви сьогодні були. Пропоную
розгадати цікавий кросворд. Відгадавши його, ви дізнаєтеся, яке місце є
гончарною столицею України.
По горизонталі:
1. Ким ще був колекціонер опішнянської кераміки Леонід Сморж?
1
2
3
4
5
6
Картка № 2
Закінчи прислів’я
Бджола мала,а й та ...
Хочеш їсти калачі  ...
Не кажи  не вмію, а ...
Де руки і охота, там ...
На дереводивись, як родить, а на людину  ...
Вчитися ніколи не ...

16. 17
2. Прізвище найдревнішої гончарськоїродини.
3. Один із найбільших гончарнихзаводів, який функціонував в Україні.
4. Що створювалагончаркаОлександра Селюченко?
5. Вид мистецтва, про який ми сьогоднідовідалися?
6. Ім’я дружиниГаврила Пошивала, яка допомагалайому декорувати і
розмальовуватигончарнітвори.
П і д с у м к о в е с л о в о в ч и т е л я: Опішня насправді нині стала місцем
паломництва туристів, мандрівників, художників, діячів науки і культури,
численних громадян України й інших держав. Обов’язково завітайте до
Опішні, а потім запросіть до гончарної столиці України друзів і знайомих!
Ф і л О с о ф о м
п о ш и в а й л о
к е р а м і к
і г р а ш к и
г о н ч а р с т в о
я в д о х а

17. 18
Виховний захід
«Чарівний світ петриківського розпису»
Мета: викликати інтерес до декоративно-прикладного мистецтва;
ознайомити учнів із петриківським розписом, із життям і творчістю майстрів
декоративно-прикладного мистецтва; розвивати комунікативні здібності,
виховувати любов до народної творчості.
Обладнання: картинки з петриківським розписом, фото відомих
петриківських майстрів та їх картин, картки із завданнями, кросворд,
презентації учнів.
Попередня робота: екскурсія до с. Петриківки Дніпропетровського району.
Хід заходу
І. Вступ.
Слово учителя: Сьогодні ми здійснимо з вами віртуальну екскурсію до
Петриківки, полинемо у дивний світ фантазії і краси – світ петриківського
розпису, що віддавна приваблює людей своєю неповторністю і яскравістю,
багатством кольорів. Також ми познайомимося з найвизначнішими
майстрами Петриківки та їх роботами. Петриківка пишається своїм центром
народного мистецтва «Петриківка», створеним у 1991 році. У 2005 році на 4-
му з’їзді Національної Спілки художників України прийнято рішення про
присвоєння колективу центру почесного звання «національного».
Знаменитий петриківський розпис давно став візитною карткою України.
Твори майстрів центру з успіхом експонувалися на виставках у Польщі,
Канаді, Франції, Голландії, Німеччині, США, Японії, Китаї. У 2012 році
Міністерство культури України визначило петриківський розпис об’єктом
(елементом) нематеріальної культурної спадщини України. Також цей розпис
було номіновано до Репрезентативного списку нематеріальної культурної
спадщини людства ЮНЕСКО. Нині знаменита техніка малювання
перетворилася на бренд. Наприкінці січня 2013 року створили логотип

18. 19
«Петриківка». Його безкоштовно передали майстрам знаменитого селища,
аби вони могли доводити покупцям автентичність своєї продукції.
ІІ. Основна частина.
Виступ учнів із повідомленнями:
1. Історія виникнення петриківського розпису
Петриківку 230 років тому заснував Петро Калнишевський. І відразу ж у
цьому вільному козацькому селі виник цікавий звичай: жінки стали
розписувати стіни хат мальовничими квітковими візерунками. Господині
змагалися один з одним, прагнучи зробити свій будинок найкращим, і
ревниво заглядалися на чуже мистецтво. А от якщо хата залишалась білою, з
господинею припиняли вітатися. Найкращих майстринь називали
«чепурушками». Саме вони передавали навички розпису із покоління в
покоління. Петриківський розпис – один із видів народного мистецтва. Виник
він на Лівобережній Україні в с. Петриківка Дніпропетровської області,
зародився як один з найперших орнаментальних мистецтв і набув широкого
поширення у ХІХ ст. Розпис зосереджувався на печі, комині, потім малюнок
переходив на стіну, продовжувався над вікнами, по кутках. Зображували
переважно птахів, дерево життя з ними, рослинні орнаменти. Малюнок
Петриківки створювався без попередніх ескізів, здійснювався одразу. Фарби
були переважно натурального походження: сажа, сік лободи, ягоди бузини,
пелюстки соняшника, біла перетерта глина. Спочатку майстри розписували
побілені стіни хат, пізніше – дерев’яні вироби (посуд, мисники, тарілки,
скрині, віялки, музичні інструменти).
2. Техніка розпису
Основним елементом в Петриківському розписі є зернятко або мазок.
Саме воно покладалося в основу всіх елементів. Характер розпису
здебільшого рослинний: квіти, ягоди, плоди, зображалися також птахи та
тварини, рідко – люди. Особливістю розпису є також те, що елементи
малюнку слід виводити одним мазком: і ніжну пелюстку квітки, і гнучке

19. 20
стебло рослини, легким дотиком передавати і твердість плоду, і м’якість
ягоди. Також характерним є переважання рослинних візерунків (здебільшого
квіткових) і створення фантастичних, небувалих у природі форм квітів.
Широке застосування в розпису мають мотиви садових (жоржини, айстри,
тюльпани, троянди) і лугових (ромашки, волошки) квітів та ягід калини,
полуниці і винограду. Основним інструментом був пензель-кошарка (з
котячої шерсті), використовувалося також малювання пальцем, зрізаним
стеблом рогози, загостреною паличкою. Тло розпису – біле або чорне, зараз
може бути кольорове. Композиція виконується без нанесення попередніх
начерків. Майбутній твір виношувався в уяві майстра. Спочатку
зображувалися великі елементи, потім – менші за розміром. Фарбирозводили
на яйцях і молоці, а кольори вибирали найяскравіші. В петриківському
розписі існує 4 типи мазків: зернятко, гребінець, горішок, перехідний мазок.
3. Тетяна Пата – одна із найстарших майстринь декоративного
розпису
Після Жовтневої революції в Петриківці відкрили школу декоративного
розпису, нею керувала Тетяна Пата. ЇЇ техніка надзвичайно різноманітна.
Художниця поєднує широкий соковитий мазок з легкими, переривчастими,
вицарапує щіточкою тоненькі прожилки всередині листочка, пальцем
обрисовує округлі ягоди. Народилася Тетяна пата у 1884 році в сім’ї
безземельного селянина-бідняка Якима Мартиненка. Всі його діти змалечку
поневірялися по наймах. А чотирнадцятирічнаТетянка почала зароблятисобі
на хліб малюванням, ходила «квітчати» комини до свят і весіль, розписувала
скрині, що їх робили на продає односельчани. Коли в 1913 році до
Петриківки приїхала петербурзька художниця Є.К. Євенбах, то їй дуже
сподобалися малюнки дівчинки. Вона стала запрошувати майстриню
переїхати до Петербурга. У 1925 році Т. Пата отримала замовлення від
Дніпропетровського історичного музею на виготовлення ескізів розпису.
Малювала вона переважно квіткові букети, але вони ніколи не

20. 21
повторювалися ні попередніх композиційних схем, ні орнаментальних
мотивів. Згодом художниця стала почесним майстром народного мистецтва.
Одержала медаль «За трудову відзнаку», нагороджена орденом Трудового
Червоного Прапора, стала членом Спілки художників України. Учні Тетяни
Пати стали відомими художниками та майстрами петриківського
декоративного розпису.
4. Рубрика «Чи знаєте ви?»
Учитель: Зараз ми послухаємо найцікавіші факти, пов’язані з петриківським
розписом, які підготували учні.
1 учень: Фабрика петриківського розпису
1958 року за ініціативою Федора Панка була створена фабрика
петриківського розпису «Дружба», що проіснувала до початку 2000-х років.
За радянських часів на фабриці працювали близько півтисячі людей.
Петриківські тарілки, скарбнички, вази, скриньки та інші сувеніри були
візитівкою України, їх експортували до 80 країн світу.
2 учень: Садиба-музей В. Соколенка
Василь Соколенко – найстаріший з нині живих майстрів петриківського
розпису. Він створив у селищі Петриківка унікальний музей у власній садибі,
де були представлені твори цього декоративного розпису. Нині більшість
експонатів його колекції зберігається селищному Музеї петриківського
розпису.
3 учень: Найдовший у світі розпис паркану
У вересні 2012 року представники Національного реєстру рекордів і
Книги рекордів України зафіксували нове досягнення. У центрі селища
Петриківка створили найдовший у світі орнаментальний розпис на
бетонному паркані ручної роботи – довжиною в 120 метрів та завширшки 80
сантиметрів. Роботу виконали 30 професійних майстрів та 127 вихованців
Петриківського будинку дитячої творчості, учнів Петриківської художньої
школи та студентів спеціалізованого ПТУ № 79. Щоб розмалювати 120-

21. 22
метровий паркан, їм знадобилося три дні й тридцять кілограмів емалевої
фарби десятикольорів. А закінчували квітковий фриз представники двадцяти
дипломатичних місій, акредитованих в Україні.
4 учень: Православний храм із петриківським розписом
У Києві є церква, оздоблена петриківським розписом. Внутрішню
частину Свято-Юріївського храму, що належить Київському патріархату, за
кілька тижнів розписали художниці із села Петриківка Галина Назаренко та
Ірина Кібець. Це перший храм в Україні та світі, розписаний петриківським
розписом. Він розташований на Михайлівській площі за готелем
«Інтерконтиненталь».
5 учень: Петриківська дитяча художня школа
У селищі Петриківка існують також заклади навчання декоративного
розпису – Петриківська СЗШ з профільним виробничим навчанням, гурток
Петриківського розпису в дитячому будинку творчості та Петриківська
дитяча художня школа. Кожен урок у цих навчальних закладах по-своєму
цікавий та унікальний.
ІІІ. Заключна частина.
Учитель: Сьогодні ми ознайомилися з одним із найпрекрасніших видів
декоративно-прикладного мистецтва – петриківським розписом. Безліч
талановитих майстрів присвятили своє життя цій нелегкій справі. Ви
зрозуміли, що петриківський розпис – захопливе складне заняття. Я
пропоную вам пригадати приказки та прислів’я про важливість праці в житті
людини.
(Учні об’єднуються у дві команди і виконують запропоновані завдання на
картках).

22. 23
Учитель: Пропоную вам виконати ще одне цікаве завдання під назвою
“Рекламний ролик”. Обидві команди повинні підготувати сценарій ролика, у
якому було б розрекламовано петриківський розпис як народне ремесло та
гончарні вироби.
З а к р і п л е н н я з н а н ь, у м і н ь і н а в и ч о к Учитель: А тепер
перевіримо, якими уважними ви були сьогодні. Пропоную розгадати цікавий
кросворд.
Картка № 1
З’єднайте частини прислів’їв
Скорий поспіх  гуляй сміло.
Зробив діло людям посміх.
Вік живи  день роком стає.
Без роботи так і маєш.
У вмілого вік учись.
Як дбаєш руки не болять.
Картка № 2
Закінчи прислів’я
Бджола мала,а й та ...
Хочеш їсти калачі  ...
Не кажи  не вмію, а ...
Де руки і охота, там ...
На дереводивись, як родить, а на людину  ...
Вчитися ніколи не ...

23. 24
По
горизонталі:
1. Я
к перекладається із французької мови слово «декор»?
2. Як називається пензель із котячої шерсті?
3. Основнийелемент у петриківському розписі.
4. На чому було зроблено найдовшийу світі розпис?
5. У якому селі у ХVІІІ столітті петриківський розпис?
6. Досконалевміння в якійсь справі, галузі, майстерність.
1
2
3
4
5
6
п Р и к р а с а
к О ш а р к а
м а З о к
П а р к а н
п е т р И к і в к а
м и С т е ц т в о

24. 25
Підсумкове слово вчителя:
Говорять, той народ не має майбутнього, який не пам’ятає свого минулого.
Наші пращури були надзвичайно талановитими, працьовитими і залишили
нам унікальне мистецтво, з яким ми сьогодні познайомилися. Яскравою
сторінкою увійшов петриківський розпис в історію культури українського
народу. Обов’язково завітайте до Петриківки, а потім запросіть туди друзів і
знайомих!

25. 26
Виховний захід
«Якщо ви не бачили Карпати, то ви не бачили України…»
Мета: ознайомити учнів із чарівним куточком України – Карпатами;
виховувати любов до Батьківщини, почуття патріотизму, бережливе
ставлення до природи, повагу до національної спадщини; розвивати навички
роботи в групах, комунікативні здібності, пам'ять.
Обладнання: фото Карпат, презентації учнів «Мальовничі Карпати»,
кросворд, картки із завданнями.
Попередня робота: екскурсія до Карпат.
ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ
І. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Проект колективний (переважає групова форма роботи), координатором
проекту є вчитель. Клас об’єднуєтьсяу 8 груп:
- географи;
- філологи;
- всезнайки;
- мандрівники;
- літературознавці;
- фольклористи;
- музикознавці;
- кінознавці.
Очолюють ці групи лідери, які організовують і контролюють роботу.
ІІ. ВСТУП
Учитель. Є край, у якому царюють сині гори, запаморочливо пахнуть
смереки й гірські трави, збігають у долини дзвінкі чисті потоки. Сьогодні ми
здійснимо з вами віртуальну екскурсію до Карпат, чарівного куточку
України, полинемо у прекрасний світ природи, що віддавна приваблює
людей своєю неповторністю і яскравістю, легендами. Також ми
познайомимося з віршами, піснями і фільмами про Карпати.
Для того, щоб розглянути тему заходу повніше, творчі групи повинні
були провести дослідницьку роботу згідно з попередніми завданнями.
ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА

26. 27
Виступ учнів із повідомленнями:
1. «Карпати – мальовничий куточок України».
2. «Звідки виникла назва Карпати?»
3. «Цікаві факти про Карпати».
4. «Визначні пам’ятки Карпат».
5. «Вірші про Карпати».
6. «Карпатські легенди».
7. «Пісні про Карпати».
8. «Фільми про Карпати».
III. ЗАХИСТ ТВОРЧОГО ПРОЕКТУ (презентація груп)
Учитель. Отже, ми починаємо презентацію проектів груп. Ви маєте
змогу поринути в цікаве Карпатське життя.
Виступи груп.
Виступ доповідачів I творчої групи (географів) на тему «Карпати –
мальовничий куточок України».
Карпати – гірська система на сході Центральної Європи, на території
України, Угорщини, Чехії, Польщі, Словаччини, Румунії, Сербії і Австрії.
Простягається від околиць Братислави до Залізних Воріт на 1500 км.
утворюючи опуклу дугу, що замикає Середньодунайську рівнину. Карпати –
один з головних вододілів Європи між балтійським і Чорним морем.
Поділяються на дві субпровінції – Зовнішні Карпати і Внутрішні Карпати.
Переважаючі висоти Карпат 800-1200 м., найбільша висота – 2655 м. (гора
Ґерлаховскі штіт в Татрах), в Україні – гора Говерла (2 061 м.). Знаходиться
у Рахівському районі на межі Івано-Франківської та Закарпатської областей
на масиві Чорногора. Має конусоподібну форму. На схилах – форми
плейстоценового заледеніння, каменепади. Бувають снігові лавини.
Складається з пісковиків і конгломератів. Вкрита альпійськими луками,
чагарниковими пустищами, подекуди – кам'яні осипи. Біля підніжжя – один
з витоків Пруту, водоспад. Знаходиться у межах охоронної зони

27. 28
Карпатського заповідника. Площа Карпатської гірської системи – 24 тисячі
км². У Карпатах знаходиться до 20% всіх лісів України. Карпатські гори
відносно молоді, їм понад 25 мільйонів років.
Середні температури січня від −2 до −5°C (на вершинах нижче −10 °C),
липня 17 – 20 °C (на вершинах до 4 – 5 °C). Опадів від 600 до 2 000 мм на рік.
Для Карпат характерна висотна поясність ландшафтів. Широколисті і мішані
ліси змінюються хвойними, вище (місцями до 1600–1800 м.) простягаються
субальпійські чагарники, а найвищі вершини вінчають альпійські луки –
полонини.
Виступ доповідачів II творчої групи (філологів) на тему «Звідки виникла
назва Карпати?».
Назва «Карпати» однокорінна з албанським karpë (камінь), pat (стіна).
Давнє польське слово «karpa» означає значні нерівності, підводні каміння,
значні стовбури, або коріння. Від можливого дакійського значення – «гори»,
може походити назва народу – «карпи» – «ті хто живуть в горах», які
населяли Карпати за часів Римської імперії. Кельтсько-іллірійське слово
«Karn» – означало «камінь» або «купу каміння». Вражаюча схожість назви
гір простежується з назвою острова Карпатос – між Кіпром і Родосом.
Інша назва – Сарматські гори – зустрічається в роботах античних і
середньовічних географів. А от назва гори Говерла у перекладі з угорської
мови означає «снігова гора».
Виступ доповідачів III творчої групи (всезнайок) на тему «Цікаві факти про
Карпати».
У долині ріки Прут в околицях села Ворохта було знайдено скам'яніле
яйце орла бородача. Яйцю близько 15 мільйонів років.
Знайдено відбитки листків міоценової флори ліквідамбра європейського
лат. Liquidambar styraciflua (амбрового дерева) та рододендрона
броксерського.

28. 29
Мамонт – унікальний екземпляр викопної фауни, знайдений в околицях
села Старуні Івано-Франківської області.
У відкладах тортонського моря знайдено рештки шаблезубих тигрів і
гіганських акул, які давно вимерли, останки дельфінів.
На Закарпатті знайдено рештки гінкго дволопатевого, а на Прикарпатті –
бамбуку.
У Карпатах знайдено викопні рештки 30 видів дуба.
У Карпатах росли: смілакс (сасапарель), парротія, дзельква, корицеве
дерево.
Біля Косова знайдена велика кількість відбитків родини лаврових, а біля
Мукачевого та Ільниці – родини пальмових.
Річки Прикарпаття вимивають з алювіальних відкладів рештки дерев
четвертинного періоду. Біля Жидачева було знайдено дуб, вимитий р. Стрий,
якому декілька тисячоліть.
На погаслому вулкані в середньовіччі збудовано Мукачівський замок.
Виступ доповідачів IV творчої групи (мандрівників) на тему «Визначні
пам’ятки Карпат».
Річка Прут – дарована природою краса! Щедро обдарувала «матінка»
природа свою доньку Україну. Щедрою рукою сповила родючі землі
центральної України, омила солоними водами моря з півдня, насипала
величні вали на заході. А де ж шукати прозору, чисту, цілющу воду?
Звичайно, в найвищому місці Карпат біля підніжжя Говерли.
Озеро Ворожеська – нетлінна легенда краю. З цілого намиста
різноманітних озер України, неможливо оминути своєю увагою карові озера.
Їх історія утворення наскільки дивовижна наскільки й давня. Великі глиби
льоду четвертинного зледеніння виорювали на своєму шляху глибокі
котловани, залишаючи в них крижані брили.
Водоспад Шипіт. На сьогоднішній день популярною є подорож до
підніжжя гори Гемба. Саме сюди прагнуть дістатись тисячі туристів, їдуть,

29. 30
ідуть, щоб помилуватися справжньою окрасою цих мальовничих і казкових
місць – водоспадом Шипіт. Водоспад Шипіт – величний, мабуть, один з
найгарніших в регіоні.
Музей Івана Франка у Криворівні. Який з куточків нашої мальовничої
держави міг обрати для відпочинку та “пошуків себе” Великий Каменяр Іван
Якович Франко? Наснагу завжди дарував йому Гуцульський край, а саме
одна невеличка хатинка у селі Криворівня Верховинського району Івано-
Франківської області.
Легендарний замок Паланок. Славнозвісний замок Паланок, що
розташований у місті Мукачево Закарпатської області. Романтичний і
таємничий, старовиннийі чарівний куточок Західної України знаходиться на
висоті 68 метрів.
Камінь та скелі Довбуша Яремче та його передмістя Дора – це своєрідні
«двері», що ведуть у Карпати. З цими населеними пунктами пов'язана історія
антифеодальної боротьби галицького селянства, в якій з 16-го століття
починається рух карпатських селян, яких називали опришками. Лідером у
них був Олекса Довбуш.
Водоспад "Пробій" в Яремче. Водоспад "Пробій" є одним з
найвідоміших карпатських водоспадів, у народі його називають
Яремчанським. На південній околиці міста Яремча у межах
каньйоноподібної ділянки долини ріки Прут спостерігається каскад порогів,
що завершується водоспадом висотою до 8 метрів.
Ресторан-музей "Гуцульщина". На території Яремче є безліч цікавих
місць, які варто відвідати. Особливо дерев'яний ресторан-музей
«Гуцульщина». Це яскравий зразок народного теслярства Західної України,
побудований ресторан-музей в 1965 році. Даний заклад є одним з кращих
ресторанів гуцульського стилю.
Сувенірні ринки Яремче. Яремче без сумніву є центром гуцульських
ремесел і про це знає кожен. Гуцули – це давня, і в одночас цікава етнічна

30. 31
група українців, самобутня культура яких відома далеко за межами України.
Місто Яремче пишається тим, що на його території знаходяться чудові
сувенірні ринки.
Арочний міст Віадук у Ворохті. Саме у Ворохті знаходиться один з
найстаріших, найдовших та найунікальніших кам’яних арочних мостів
(віадуків) Європи. Його довжина складає близько 130 метрів, при чому
протяжність однієї з арок – 65 метрів. Цей знаменитий залізничний міст,
збудований ще за часів Австро-Угорщини.
Піп Іван – прикордонник. Піп Іван завжди вабить до себе туристів і
просто цікавих людей, щоб не так сумно було стояти на стражі тисячоліть. А
височіти доводиться йому серед мальовничої місцевості горного масиву
Мармароси, заходячи на який одразу уявляєш себе у Альпах. Найвища гора
цього масиву — Піп Іван.
Долина нарцисів – це єдина ділянка на рівнині Європи, де масово
зростає нарцис вузьколистий. Долина розміщена на висоті 160 м. над рівнем
моря і займає площу 256 га. У травні долина на 10 днів перетворюється на
найбільше в центральній Європі біле ароматне море квітучих нарцисів, що
вабить романтиків з усього світу.
Карпатський біосферний заповідник – один із найбільших
природоохоронних центрів в Україні. За тридцятирiчну iсторiю iснування
його територiя неодноразово збільшувалася. На сьогодні майже 2,5 відсотки
території регіону знаходиться під охороною заповідника, що з 1992 року
входить до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. Майже
90% територiї заповiдника вкрито лiсами – переважно пралiсами. У
заповiднику вiдмiчено 64 види рослин i 72 види тварин, занесених до
Червоної книги МСОП i України, а також до Європейського Червоного
списку.

31. 32
Виступ доповідачівV творчої групи (літературознавців) на тему «Вірші про
Карпати».
Карпати
Високі гори, скелі й кручі,
потік бурхливої води,
залишать спогад неминучий,
і знов покличуть нас сюди.
Вдихнувши свіжого повітря,
напившись чистої води,
пішли ми Довбуша стежками,
хоч і втомились від ходи.
Підйом на гору був нелегким,
та ми здолати все ж змогли,
піднявшись, подих захопило,
від велетенської скали.
З вершини скелі нам відкрився,
прекрасний краєвид Карпат,
душа від щастя аж співала,
а серце било як набат.
Не описати все словами,
це мальовничий, дивний край,
в моїх думках він завжди буде,
немов землі небесний рай.
́
Українські Карпати
Гірські нескорені вершини,
Які занурились у хмари.
Ліси дрімучі, полонини,
Старі колиби і кошари.
Вітри ласкаві та сердиті,
Духмяні трави запашні.
Громи ревуть несамовиті,
Струмок дає води душі.
Стрімкі потоки, водоспади,
Могутні скелі, спів трембіти.
Я йду до Вас мої Карпати –
Одні такі на цілім світі.

32. 33
Виступ доповідачів VІ творчої групи (фольклористів) на тему
«Карпатські легенди».
Існує безліч легенд про Карпати: «Вічне кохання», «Озеро Марічейка»,
«Озеро Синевір», «Легендапро нарциси» тощо. Ми хочемо розповісти одну
з них.
Легенда про Едельвейс
Легенда про едельвейс. Старі люди оповідали, ніби високо в горах жила
Чаклунка Синіх гір. Гарна вона була, як гори навесні, та недосяжна, як круті
гірські вершини.
Частенько сміливі гуцули вибирались високо в гори, щоб помилуватись
чаклункою, та кам'яні гори не були їм союзниками в цій справі. Батько
Чаклунки, вмираючи, заповідав чорним силам стерегти його доню від
простихсмертних, щоб жоден з них не домігся руки та серця його дочки, бо
тобі вона стане простою смертною, звичайнісінькою жінкою.
Хоробрі легені могли прийти до домівки Чаклунки, але як тільки
починали говорити про почуття, з'являлися ті темні сили, про які в Карпатах
не говориливголос, і сміливець летів у прірву. Чаклунка спокійно споглядала
це все, бо серце в неї було з льоду і каменю, а душа замерзлою і сонною.
Вість про неземну красу Чаклунки дійшла до найвіддаленіших куточків
Синіх гір... Молодий гуцул, гарний і дужий, вправний мисливець, справжній
леґінь, вирішив будь-що віднайти шлях до серця Чаклунки.
Глибокі сніги, дрімучі ліси, кам'янисті стежки не давали пройти. Вітер,
страшний, холоднийі злий, збивав з ніг... Та леґінь усе йшов і йшов. Помагав
йому Бог та бажання дійти. Коли врешті-решт він зміг дійти до Чаклунки,
сили майже залишили його. Замість промовляння барвистихслів про кохання
він просто милувався красою неземною, що народилася від кохання неба й
землі, зірок і темряви гірської прірви.
Оскільки леґінь не говорив про почуття, темні сили не могли заподіяти
йому зла. Спливав час. Чаклунка відчула, що товариство цієї молодої людини
будить у ній незвичні відчуття... Та чорні сили не могли допустити, щоб їй
хтось сподобався, припав до душі. Вони підкралася зненацька до легеня,
схопили його і вкинули у прірву. Від туги, жалю та любові розтануло серце
Чаклунки і вона вперше в житті заплакала... Впала перша сльоза на гірський
схил і засяяла зіркою - так з'явився перший едельвейс, шовкова косиця, як
звуть ту квітку гуцули. Росте ця квітка високо в горах, і тільки сміливий
гуцул може прикрасити нею свого капелюха...
Виступ доповідачів VІІ творчої групи (музикознавців) на тему «
Пісні про Карпати».
Безліч пісень складено про Карпатські гори: «Пісня з полонини», «Де
синії гори, де гори Карпати», «Закарпаття моє», «Золото Карпат» тощо. Ми

33. 34
вирішили заспівати пісню Наталії Бучинської «Я народилася в Карпатах»
(діти виконують пісню).
Ой, летять лелеки,
Летять далеко шукати рай.
Я ж лишаюсь вдома,
Бо тут смереки, бо тут мій край!
Тут я рідною мовою,
Наче сни, кольоровою,
Розмовляла з дібровами,
Тут мені дала доля два крила!
Приспів:
Я така крилата, бо росла в Карпатах,
Бо росла в Карпатах, де орел літа!
В мене очі сині, бо на Україні
Сині-сині ночі, небо і вода!
В мене, мов колосся, золоте волосся,
Бо на Україні осінь золота!
Я співаю дзвінко, бо я – українка,
Хто мене не любить, тих мені шкода!
Ой, летять весною лелеки
Знову у рідний край.
Ой, летять додому,
Забувши втому, садів розмай.
Я зустріну їх піснею
Променистою, чистою
Про той край, де з дитинства я
Кожен день пила воду з джерела!
Приспів. (2)
Виступ доповідачів VІІІ творчої групи (кінознавців) на тему
«Фільми про Карпати».
«Ті́ні забу́тих пре́дків» – український художній фільм режисера Сергія
Параджанова, відзнятий у 1964 році на кіностудії «Київська кіностудія
художніх фільмів ім. О. Довженка», екранізація однойменної повісті
Михайла Коцюбинського. Зйомки фільму здійснювалися в справжніх
гуцульських хатах та околицях села Криворівня Верховинського району
Івано-Франківської області. Саме тут Михайло Коцюбинський написав свою

34. 35
повість. 1965 року в кінотеатрі «Україна» відбулася прем’єра фільму. Потім
його з великим успіхом демонстрували на Міжнародних кінофестивалях у
Сан-Франциско, Нью-Йорку та в Монреалі. 1966 року на Всесоюзному
кінофестивалі в Києві творцям фільму присуджено премію журі за
талановитий пошук і новаторство.
У 2013 році Любомир Левицький у Києві представив свій проект – "Тіні
незабутих предків". Не дивуйтеся, з відомим фільмом Сергія Йосиповича
Параджанова ця стрічка немає нічого спільного. Це "жахи", орієнтовані на
молоде покоління. У центрі сюжету – група студентів, які за збігом обставин
стають об'єктами полювання могутнього демона. Щоб здолати зло, вони
мають відправитись до Карпат і звернутися за допомогою до мольфарів -
місцевим чарівників, що боронять край від сил темряви.
"Чи вірю я у легенди? Я ніколи не знімав би про те, у що не вірю. Я ріс у
Карпатах і бачив дуже багато усіляких речей, тому далеко не все у цьому
фільмі вигадка", – зізнається Левицький.
"Тіні незабутих предків" отримали найбільшу кількість копій для кіно в
історії України – фільм покажуть у ста кінотеатрах.
ІІІ. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК
Учитель. А тепер перевіримо, якими уважними ви були сьогодні.
Пропоную розгадати цікавий кросворд.
2
3
4

35. 36
По горизонталі:
1. Хто виконує пісню «Я народилася в Карпатах»?
2. Режисер фільму «Тіні забутих предків».
3. Найвища вершина Українських Карпат.
4. Найвища гора мальовничої місцевості горного масиву
Мармароси.
5. Що було збудовано в середньовіччі на погаслому вулкані?
6. Містечко в Карпатах.
7. Як називається рівнина в Карпатах?
По вертикалі: цікавий, неповторнийкрай, один з найчарівніших куточків
нашої Батьківщини.
Відповіді
1. Бучинська. 2. Параджанов. 3. Говерла. 4. Піп Іван. 5. Замок.
5. Ворохта. 7. Полонина.
ІV. ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА
Учитель. Пропоную вам виконати ще одне цікаве завдання під назвою
“Рекламний ролик”. Обидві команди повинні підготувати сценарій ролика, у
якому було б розрекламовано Карпати як чарівний курорт України.
V. ПІДСУМКОВЕ СЛОВО ВИТЕЛЯ
Ось і завершилась, любі мандрівники, наша віртуальна екскурсія. У
народіговорять: «Хто не бачив Карпати, той не бачив України». Ми повинні
пишатися своєю Батьківщиною, знати її історію, звичаї, насолоджуватись
красою рідної природи. Обов’язково завітайте до мальовничих Карпат, а
потім запросіть туди друзів і знайомих!
5
6
7
1

36. 37
Виховний захід
«Ткацтво – найдавніше ремесло українців»
Мета: викликати інтерес до народного ремесла – ткацтва; ознайомити учнів
із розвитком ткацтва, творчістю народних майстрів-умільців; розвивати
комунікативні здібності, пам'ять, навички роботиу групах; виховувати любов
і повагу до народної творчості.
Обладнання: презентації учнів, ткацькі вироби, кросворд, картки із
завданнями.
Попередня робота: екскурсія до міста Кролевець Сумської області.
ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ
І. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Проект колективний (переважає групова формароботи), координатором
проекту є вчитель. Також учні обирають директора туристичного агентства,
який буде допомагати вчителю і керувати заходом. Клас об’єднується у 6
груп. Очолюють ці групи лідери (екскурсоводи-консультанти), які
організовують і контролюють роботу.
ІІ. ВСТУП
Учитель. Сьогодні ми поринемо у цікаву подорож по місцях, де люди
здавна займаються ткацтвом і килимарством. Кожен із нас мріє про
мандрівку не просто для розваги. Вивчення різних куточків нашої матінки-
землі надає можливість не тільки побачити унікальність природи, а й

37. 38
дізнатися про заняття людей. Ці знання допоможуть нам розвиватися
самим, виховувати в собі почуття прекрасного, повагу до людей, що своїми
руками творять чудеса. Для цього творчігрупи провели дослідницьку роботу
згідно з попередніми завданнями.
Директор туристичного агентства. За останні роки збільшилося число
громадяннашої країни, які бажають поїхати за кордон. На допомогуїм
приходять багато туристичних фірм. Але не тільки за кордоном,а й у нас,
можна побачитибагато цікавого. Тому ми сьогодніпропонуємо подорож по
місцях нашої країни.
ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА
Виступи груп із повідомленнями:
«Історія виникнення ткацтва».
«Техніка ткацтва».
«Кролевецька фабрика».
«Найвідоміші народні майстри-умільці».
«Килимарство – галузь ручного ткацтва».
«Ольга Пілюгіна – автор сучасногогобеленув техніці ручного ткацтва».
III. ЗАХИСТ ТВОРЧОГО ПРОЕКТУ (презентація груп)
Учитель. Отже, ми починаємо презентацію проектів груп.
Виступ екскурсоводів I творчоїгрупи за темою «Історія виникнення
ткацтва».
Ткацтво – найдавніше ремесло, яким займалися українські жінки.
Тканини виготовляли спочатку для власного вжитку, але вже з ІХ-Х ст.
відбувалося відокремлення цього домашнього ремесла як промислу, що
задовольняв потреби міського населення. Довгий час існували паралельно
народне домашнє ткацтво і цехове ремісництво. Ткацтво як ремесло було
поширене на всіх землях України з часів Київської Русі. Виділилось воно і
розвинулось із сільських промислів і через деякий час з появою мануфактур
та фабрик знову зосередилось на селі як кустарний промисел. Про широку

38. 39
популярність ткацтва свідчать знахідки шиферних пряслиць, які знайдено
практично в усіх районах України. Це металеві ножиці кравецького типу,
металеві та кістяні гребіні, деталі горизонтального ткацького веретена,
мотовила тощо.
Дуже довго існували паралельно народне домашнє ткацтво і цехове
ремісниче. Однак, із виникненням промислового виготовлення тканин
домашні ткацькі ремесла поступово почали занепадати.
Проте художні тканини і нині відіграють значну роль у оформленні інтер'єру
житла та виготовленні народних костюмів. Технологія домашнього ткацтва
трудомістка – це прядіння ниток, фарбування їх у різні кольори, ткання на
різних ткацьких верстатах (різноманітної конструкції) із застосуванням цілої
низки технічних прийомів. Матеріалом для створення тканин було лляне
волокно, коноплі, овеча вовна, які також потребували значних затрат жіночої
праці. Розпис тканин є новим видом декоративно-прикладного мистецтва в
Україні, хоча є свідчення про надзвичайну давність і цього мистецтва – це
спогади ріска Нантського про нашу землю за часів Аттіли. Побувавши в
царському палаці, він зазначав, що бачив, як жінки "покривали візерунками
полотняні покривала, які варвари носили поверх одежі задля краси".
Виступ екскурсоводів IІ групи екскурсоводів за темою «Технікаткацтва».
Тканини в домашніх умовах виготовлялив основномуз льону, конопель,
вовни. Повсякденні потреби та наявність сировини зумовили побутування
ткацтва як основного виду діяльності жінок. Практично у кожній хаті у
ХVIII ст. був ткацький верстат. Крім простого ткацтва та тканин з вибивним
узором, на Україні виготовляли узорні тканини з орнаментом, утвореним
комбінуванням переплетінь ниток основи і підткання. Вибивний узор,
замінений у багатьох місцевостях вишиванням, виконувався так: на кам’яну
або дерев’яну штамп-печатку наносилися барвники, які потім переносились
тисненням на тканину. Спосіб виготовлення тканини був трудомістким і
довготривалим процесом. Найперше потрібно було насіяти льон чи коноплі.

39. 40
Як тільки льон достигав, його жали і ставили в стіжки, кожен з яких
складався із п’ятнадцяти жменьок. Стіжки вистоювалися протягом чотирьох
днів, їх обмочували і викладали солому “вилежуватись” на стерні протягом
двох-трьох тижнів. Початкове волокно обтіпували тріпачкою і розмикали на
лички, потім обдирали, тобто вичісували щіткою із цвяхів. Через деякий час,
коли сировина вилежувалась, прив’язували куделі до гребенеподібного
пристрою – потаса – і пряли на веретені нитки, навивали кросна, ткали на
верстаті. Полотно вибілювали мочінням у воді, сушили на сонці та згорталив
сувої. Кількість сувоїв полотна у скрині чи виробів з нього свідчили про
працелюбність жінок, їхню майстерність.
Мистецтво ткачів найяскравіше виявилось у виготовленні візерункових
тканин. Для візерункового ткацтва майстрині самі готували пряжу з місцевої
сировини і фарбували домашнім способом. Провідними техніками
візерункового ткання були:
— класичний ручний перебір;
— ремїзно-підніжкове візерункове ткання;
— техніка килимового закладного ткання.
Оздоблювалися народні тканини крім тканого візерунку ще вибійкою, гап-
туванням або вишивкою. За візерунком, композицією і колористикою вони
були досить різноманітними: смугасті, картаті, з геометричним чи рослинним
орнаментом, прикрашені стилізованими мотивами птахів, тварин, дерев.
Загалом кольорове вирішення українських народних тканин було злагодже-
ним, позбавленим строкатості. Переважали в основному світлі кольори
полотна і білої вовни, коричневі, сірі відтінки. Чорний колір був типовим для
тканин, із яких шили верхній одяг бойки і лемки. Поширеним був яскраво-
червоний, а також синій. Рідше використовуваликольори – зелений, жовтий і
фіолетовий.