Download to read offline
More Related Content
робота
- 1. МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ІНАУКИ УКРАЇНИ Головне управління освіти і науки Черкаської обласної державної адміністрації Золотоніська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат Черкаської обласної ради Розділ виставки Інноваційні підходи до навчання дітей з особливими потребами. Тіщенко Світлана Володимирівна вихователь, «спеціаліст першої категорії». Проблема, над якою працює: «Формування національної свідомості та людськоїгідності у дітей з вадами фізичного та (або) розумовогорозвитку.» Обсяг матеріалу - 71ст. Схвалено на засіданні методичної ради школи. Протокол №15 від 04.01.2011 р. Золотоноша, 2011 1
- 2. ЗМІСТ Анотація …………………………………………………….….…3 1.Вступна частина …………….………………………………….……….5 2. Основна частина …………………………………………………….…7 2.1. Національно-патріотичне виховання………………………….......... ..7 2.2. Зміст національно-патріотичного виховання………………………...8 2.3. Поняття національно-патріотичне виховання………………………..9 2.4. Мета національно-патріотичного виховання………………………10 2.5.Принцип національно-патріотичного виховання………………….13 2.6.Концепція патріотичного виховання…………………...................14 2.7 Завдання виховних заходів з національного виховання……………15 2.8. А.С. Макаренко про цілі виховання…………………………………17 2.9.Ознайомлення дітей з державними символами України та національними символами і оберегами………………………………18 а) Державні символи України…………………………………………..18 б) Українські національні символи…………………………………..20 в) Хліб усьому голова………………………………………………..22 г) Без верби і калини нема України…………………………………22 3. Заключна частина……………………………………………………...24 4. Додатки……………………………………………………………….... .27 4.1. Тематика бесід з національно-патріотичного виховання…………27 4.2. Тематичні афоризми,вислови,народна мудрість………………….27 Загальношкільний вечір – реквієм «Розіп’ята душа на хресті всевишньої печалі» - Голодомор 1932-1933роки…………………….….30 Загальношкільний відкритий виховний захід «Найсвятіше слово «МАТИ»»…………………………………………...42 Загальношкільний відкритий виховний захід «Україно моя Україно,я для тебе на світі живу»…………………….....54 5. Додатки…………………………………………………………………...66 Вірші про Батьківщину……………………………………………….…..66 Вірші про рідну мову……………………………………………………..68 Вірші про рушник…………………………………………………………69 2
- 3. АНОТАЦІЯ Проблема національної свідомості завжди була актуальною для нашого суспільства, вона носить суспільний характер. Свідомість - це основа людського життя, а національна свідомість – це основа існування народу. Якщо існує народ , значить у нього є історія, національна свідомість, патріотизм. Національна свідомість – надзвичайно глибоке поняття , це – любов до Батьківщини, повага до народу, готовність встати на захист Вітчизни, повага історії та законів країни. У даній роботі говориться, що націоналізм, патріотизм, людська гідність - є нормою кожної людини. Тут не може бути ніякої знижки на особливі потреби вихованців, тому що як показує практика, це не є перешкодою до засвоєння всіх етапів національної свідомості та патріотизму, набуття людської гідності. У роботі розкривається мета, зміст, завдання та принципи національно-патріотичного виховання. Велика увага приділяється Концепції національного виховання. Головною метою формування національної свідомості є набуття молодим поколінням соціального досвіду,успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин. Формування у вихованців, незалежно від національної приналежності, рис громадянина Української держави,розвиненої духовної ,моральної,художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури. При проведенні відкритих виховних заходів , я брала за мету виховати в учнів стійке почуття національної свідомості й високої духовності, поглибити знання вихованців про Україну , збагатити знання учнів про Українські обрядові свята, виховати глибокі почуття до найріднішої жінки – матері , до маминої пісні, рідного краю, свого народу; 3
- 4. сприяти розвиткові творчихздібностей дітей , бажання примножувати родинні традиції, берегти свою національну культуру. Тематика виховних заходів, які проводяться внашій школі, свідчать про те, що виховання повертається до національних джерел. Національна основа виховання є важливою умовою соціалізації школярів допоміжної школи. Вона актуалізує в дітях природне, рідне, зрозуміле, створює сприятливі умови для засвоєння основ національної і загальнолюдської культури. Наша школа готує своїх вихованців до самостійного життя в соціумі, і тому діти з особливими потребами повинні бути виховані так, щоб їхня самостійна поведінка в різних життєвих ситуаціях відповідала існуючим соціальним нормам. 4
- 5. Два людських винаходиможна вважати найтяжчими: мистецтво керування і ми- стецтво виховання. І. Кант 1.ВСТУПНА ЧАСТИНА. Динамізм повсякденного життя вносить корективи в підготовку до нього. На кожному історичному етапі вихователям доводиться розв’язувати проблеми, що мають пряме відношення до сьогодення. Аби долати негативні явища, необхідно внести кардинальні зміни у вихованні підростаючого покоління. Провідною метою виховних заходів є творчий пошук, спрямований на впровадження національних традицій, відродження української культури, звичаїв народу,історичної пам’яті, патріотизму і національної гордості. Основною ланкою виховної роботи є формування національної свідомості, патріотичне виховання. Побудова і збереження Української демократичної держави вимагає формування в її громадян національної свідомості. Вихователь є джерелом, з якого дитина найбільше черпає допомогу для національного самовизначення. Якщо предметом уваги дитини стає національне, рідне, а вихователь спонукає дитині поставитись до нього прихильно, то це є нормальний шлях до формування національної свідомості. Вихователь дбає, щоб дитина якнайчастіше стикалась з національними цінностями і щоб сам він не був байдужим до них. З національними цінностями дитина зустрічається в сім’ї та школі. У школі цей процес проходить двома напрямками: через навчальні предмети і вдало організовану виховну роботу. У своїй виховній роботі я поширюю такі форми роботи, які культивують любов дорідного краю, свого народу, домівки батьків, оберегів національної культури, минулого українського народу, його історії. 5
- 6. Найбільш поширеним видом роботи є бесіди. У вихованців формуємо уявлення про національні символи України – Герб, Прапор, Гімн України, початкове знання про громадянство України,Конституцію України. Під час бесід виховується почуття патріотизму, національної гідності та любові до Батьківщини, адже національно – патріотичне виховання – це основа розвитку особистості, складова частина світогляду і поведінки людини, її ставлення до рідної країни Із великою зацікавленістю і стурбованістю щодо трагічності історичного минулого українського народу, вихованці школи взяли участь у проведенні вечора – реквієму « Розіп’ята душа на хресті всевишньої печалі» присвячена голодомору 1932 -1933рр. Метою проведення цього заходу було поглибити знання вихованців про голодомор 1932 – 33років; показати всю жорстокість , з якою винищувався український народ; сприяти пробудженню бажання вивчити історію своєї держави, берегти її традиції, уболівати за майбутнє країни. Основною ланкою виховної роботи, є родинне виховання, бо із знання свого родоводу починається кожна людина, а коріння її закладене в батьківській домівці, в материнській пісні. І з цією метою були проведені такі виховні заходи «Велике і прекрасне слово МАТИ» присвячене Дню Матері, та родинне свято «Роде наш красний, роде наш прекрасний». Отже, головною метою формування національної свідомості є набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин. Формування у вихованців, незалежно від національної приналежності рис громадянина України, розвиненої духовної, моральної,художньо – естетичної, правової,трудової,екологічної культури. 6
- 7. 2. ОСНОВНА ЧАСТИНА. 2.1 НАЦІОНАЛЬНО - ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ Становлення української державності, інтеграції до європейського і світового співтовариства,відмова від тоталітарних методів управління державою і побудова громадянського суспільства передбачають орієнтацію на людину, яка здатна працювати на процес державотворення, на становлення народу України як політичної нації. Стрижнем цієї системи виховання в Україні є національна ідея, спрямована на вироблення життєвої позиції людини, становлення її як особистості, як громадянина своєї держави. У народній пам’яті, свідомості й реальному житті, у поведінці високий статус мали такі правила ,закони кодексу лицарської честі, що передбачали виховання в дітей і юнацтва: - любові до батьків,рідної мови,вірності в коханні,в дружбі ,ставленні до Батьківщини – України - поважного ставлення до дівчини жінки,бабусі; - непохитної вірності ідеям,принципам народної моралі,духовності; - прагнення до повної свободи і незалежності особистості,народу,держави; - поваги до національних традицій, звичаїв і обрядів,бережливого ставле- ння до рідної природи, землі; - бажання розвитку власних фізичних і духовних сил, волі, постійного са- мовдосконалення і самореалізації в ім’я підвищення добробуту народу ; - благородства, шляхетності, доброзичливості і доброчинності. Крім того, у нашого народу завжди було правилом формувати в молоді такі героїчні якості, які становили кодекс лицарської звитяги. Він вимагав від кожного юнака чи юнки розвитку в собі високого рівня моралі, духовності, стійкої і незламної волі, сили духу. Кодекс лицарської звитяги передбачав: - готовність боротися до загину за волю, віру, честь і славу України; 7
- 8. - нехтування небезпекою,коли йдеться про життя друзів, побратимів, Матері-України; - розвиток у собі стійкої, незламної волі, сили духу в боротьбі з ворогами Вітчизни, з усім,що заважає рідному народу вільно жити; - презирство і ненависть до ворогів, прагнення звільнити рідний край від завойовників; - готовність завжди бути господарем становища, володарем на рідній землі, ніколи не давати на поталу свою материзну і дідизну; - героїзм, подвижництво в трудовій діяльності на благо родини,свого краю, Батьківщини і в захисті її гідності і честі. Тому головною метою школи на сучасному етапі є: відродити вікові національні принципи виховання та згідно із сучасними вимогами виховувати громадянина як члена правового суспільства, демократичної держави, особи,що відчуває й цінує ідеали свободи в рівності, усвідомлює цінність людської гідності, здатен сам визначити пріоритети власного життя, прагне встановлення справедливої і стабільної політичної системи й готовий підтримувати її існування . Для досягнення мети треба спиратися на загальнолюдські цінності, які споконвіку шанувалися нашими пращурами: людина,сім’я, Батьківщина, праця, земля, творчість. Кінцевим результатом виховання є формування цілісної особистості, яка має активну творчу й соціальну позицію, високі моральні якості, які постійно вдосконалює, уміє керувати своїм здоров’ям, прагне до знань і має певний достатній життєвий досвід, тобто готова до суспільного життя. 2.2 ЗМІСТ НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ Нові вимоги, що ставить суспільство перед освітою у складний час економічного становища країни, полягають у вихованні підростаючого покоління. 8
- 9. Національно-патріотичне виховання – це процес формування світогляду,національної свідомості, моральних, трудових та естетичних, народних, культурологічних,природо відповідних здобутків кожного етносу. Зміст національного виховання полягає в єдності його мети, завдань і напрямів. Метою національного виховання є передача молодому поколінню соціального, державницького досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, формування у молоді національної свідомості і реалізації всіх складових частин національного виховання. Ефективність національного виховання школярів забезпечується неухильним дотриманням вихователем основних принципів національно- патріотичного виховання: народності, природо відповідності, науковості,демократизації,гуманізації, виховання в праці, безперервності виховання, диференціації та індивідуалізації виховного процесу,культуро провідності, етнізації виховного процесу. Дотримання цих принципів дає можливість у доступній формі ознайомити учнів з Українською національною ідеєю Національне виховання здійснюється у багатьох напрямках, основним з яких є формування національної свідомості й самосвідомості ; розвиток індивідуальних здібностей і таланту вихованців тощо. 2.3 ПОНЯТТЯ НАЦІОНАЛЬНО – ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ. Національно - патріотичне виховання – передавання молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду й на основі цього формування особистісних рис громадянина своєї країни (національної свідомості, розвиненої духовності, моральної, художньо- естетичної,правової,трудової,фізичної,екологічної культури), розвиток індивідуальних здібностей і талантів. 9
- 10. Поняття національно-патріотичне виховання охоплює всі особливості виховання загалом. Воно рівнозначне державному, яке є вужчим, одиничним щодо виховання як загального поняття. Однак у жодній країні світу не існує виховання взагалі. Воно завжди має конкретно-історичну національно-державну форму і спрямоване на формування громадянина конкретної держави, яка не може бути безнаціональною. Національно-патріотичне виховання найбільше відповідає потребам відродження України. Сучасна національна система виховання покликана передати підростаючому поколінню все багатство генетичного коду народу: народний світогляд, мораль, естетика,психологія, національний характер і темперамент, свідомість, спосіб мислення ,історія тощо. 2.4. МЕТА НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ. Патріотичне виховання молоді сьогодні є одним з найголовніших пріоритетів гуманітарної політики в Україні, важливою складовою національної безпеки України. Ставлення владної еліти до виховання молоді на кращих зразках історії,рідного народу, його досвіду, традицій, освіти та культури, вищих християнських ідеалів, є лакмусовим папірцем її справжніх намірів у будівництві соборної самостійної держави національного типу. Метою національно-патріотичного виховання є формування у молодого покоління високої патріотичної свідомості, почуття любові до України, пошани до видатних вітчизняних історичних діячів, готовності до виконання громадянських і конституційних обов’язків. Патріотичне виховання включає в собі соціальні, цільові, функціональні, організаційні та інші аспекти. Головною складовою патріотичного виховання є формування у молоді любові до рідної країни, що здійснюється в першу чергу сім’єю безпосереднім соціальним оточенням через передавання певних культурних традицій, звичаїв, обрядів, вірувань. Значну увагу 10
- 11. патріотичному вихованню молодіприділяють органи державної влади, які здійснюють його переважно через формування готовності до захисту Вітчизни, поваги до чинного законодавства та засад демократичної, правової держави, поваги до української історії, видатних пам’яток культури. Національно-патріотичне виховання молоді сприяє конструюванню національної свідомості через донесення до молоді правдивої інформації про героїчне минуле українського народу та звільнення історії від ідеологічно заангажованих, а то й відверто маніпулятивних трактувань радянсько-імперської доби. Національне виховання є пріоритетним аспектом виховної роботи в школі, зорієнтованим на українську культуру, мову , національно-патріотичні традиції. Виховувати в дитини національну свідомість - це означає жити заради Батьківщини, жити інтересами рідного народу, власної держави. Мета національно - патріотичного виховання конкретизується через систему виховних завдань, що є загальними не тільки для всіх виховних заходів, а й для усього суспільства в цілому: - Забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до її здібностей, суспільних і власних інтересів. - Формування національної свідомості та людської гідності. - Виховання правової культури – поваги до Конституції,законодавства України,державної символіки, знання та дотримання законів. - Забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, старших за віком, культури та історії рідного народу. - Виховання духовної культури, оволодіння українською мовою і її вживання. - Утвердження принципів загальнолюдської моралі – правди,справедливості, милосердя,патріотизму, доброти та інших чеснот. 11
- 12. - Культивування кращих рис української ментальності – працелюбності,індивідуальної свободи,глибокого зв’язку з природою, толерантності, поваги до жінки, любові до рідної землі. - Забезпечення повноцінного розвитку молоді, охорона та зміцнення її фізичного, психічного та духовного здоров’я. - Забезпечення високої художньо – естетичної культури, розвиток естетичних потреб, почуттів. - Вироблення екологічної культури вихованців, розуміння ними необхідності гармонії їх відносин з природою. - Спонукання вихованців до активної протидії проявам аморальності, правопорушенням, бездуховності,антигромадській діяльності. Як наголошено в Національній доктрині розвитку освіти України,пріоритетним напрямком в її реалізації є формування особистості, яка усвідомлює свою приналежність до Українського народу, сучасної європейської цивілізації; виховання людини демократичного світогляду, яка поважає громадські права і свободи, традиції народів і культур світу, національний, релігійний, мовний вибір кожної людини. Реалізація Національної доктрини розвитку освіти передбачає: - підготовку людей високої моралі, здатних до творчої праці. - Формування здорового способу життя, розвиток спорту, етичне, естетично – екологічне, політичне, громадянське, правове, трудове та фізичне виховання вихованців. Відповідно до цієї концепції головна мета національного виховання – це виховання духовно багатої, розвиненої особистості, громадянина України. 2.5 ПРИНЦИПИ НАЦІОНАЛЬНО – ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ. 12
- 13. Запорукою ефективності виховногопроцесу є органічне поєднання системи принципів національно-патріотичного виховання в цілісну систему, яка забезпечує досягнення відповідних результатів і органічно засвоєних загальнолюдських і українських національних цінностей. Основними принципами національно-патріотичного виховання є: Принцип національної спрямованості виховання, який передбачає формування у молоді національної свідомості, любові до України, свого народу, шанобливого ставлення до його культури, здатності зберегти свою національну ідентичність,пишатися приналежністю до українського народу, брати участь у розбудові та захисту своєї держави. Принцип культуро провідності, який передбачає виховання як культуро творчий процес, спрямований на формування базової культури особистості, базуючись на набутому морально-етичному досвіді людства. Принцип гуманізації виховного процесу , зосереджує увагу на особистості як вищій цінності. Принцип суб’єктивної взаємодії передбачає, учасники виховного процесу виступають рівноправними партнерами у процесі спілкування, беруть до уваги точку зору один одного,визнають право на її відмінність від власної,узгоджують свої позиції. Принцип цілісності означає, що виховання організовується як системний педагогічний процес, спрямований на гармонійний та різнобічний розвиток особистості, формування в неї цілісної картини світу,передбачає забезпечення наступності напрямів та етапів виховної роботи. Акмеологічний принцип вимагає орієнтації виховного процесу на вищі морально-духовні досягнення і потенційні можливості особистості, створення умов для досягнення нею життєвого успіху, розвиток індивідуальних здібностей. Принцип особистісної орієнтації означає, що загальні закони психологічного розвитку проявляються у кожної людини своєрідно і неповторно. 13
- 14. Принцип життєвої творчоїсамодіяльності передбачає становлення особистості як творця свого життя, який здатен приймати особисті рішення, і нести зі них відповідальність, повноцінно жити і активно діяти, постійно самовдосконалюватися, адекватно і гнучко реагувати на соціальні зміни. Принцип толерантності передбачає інтегрованість української культури в європейський та світовий простір, формування у вихованців відкритості, толерантного ставлення до цінностей, відмінних від національних ідей, до культури, мистецтва, вірувань інших народів, здатності диференціювати спільне та відмінне в різних культурах, сприймати українську культуру, як невід’ємну частину загальнолюдської. 2.6 КОНЦЕПЦІЯ НАЦІОНАЛЬНО – ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ. Становлення української державності , побудова громадянського суспільства, інтеграція України у світове та європейське співтовариство передбачають орієнтацію на Людину, її духовну культуру й визначають основні напрями виховної роботи з молоддю та модернізації навчально – виховного процесу. Ідеалом виховання виступає різнобічно розвинений національно свідомий,високоосвічений громадянин, здатний до саморозвитку та самовдосконалення. Головною домінантою національно – патріотичного виховання молоді є формування у особистості ціннісного ставлення до навколишньої дійсності та самої себе активної за формою та моральної за змістом життєвої позиції. В основу системи національно – патріотичного виховання покладено ідею розвитку української державності як консолідуючий чинник розвитку суспільства і нації в цілому. Форми і методи виховання базуються на 14
- 15. українських народних традиціях,кращих надбаннях національної та світової педагогіки й психології. Сьогодні сформоване соціальне замовлення на ефективні виховні системи і технології. Зростає увага до виховання засобами музеїв, театральної педагогіки, дитячого та юнацького спорту. Створюються реальні умови для прояву творчих здібностей молодих людей. Сучасна молоддю добре інформована щодо процесів в різних сферах науки, техніки, соціального життя; динамічно оволодіває сучасними комунікаційними технологіями. Усе це створює сприятливі умови для розвитку національно – патріотичного виховання як пріоритетної сфери соціального життя країни, підвищення його статусу та розвитку потенціалу досягнення якісно нових результатів у духовно – моральному, патріотичному, трудовому художньо – естетичному, екологічному вихованні підростаючого покоління. 2.7 ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ВИХОВНИХ БЕСІД З НАЦІОНАЛЬНО – ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ. Під час підготовки і проведення виховних заходів(бесід) з національно-патріотичного виховання доцільно зробити акцент на вирішенні виховних завдань, пов’язаних з вихованням і розвитком моральних цінностей, властивостей та рис характеру особистостей: - любов до батьків, свого народу, цілеспрямованість, наполегливість,у досягненні життєвої мети; - усвідомлення своєї належності до української нації, почуття гордості за свій народ, Батьківщину, взаємозв’язку між індивідуальною свободою, правами людини та її патріотичною відповідальністю; - інтерес до минулого, нинішнього і майбутнього своєї Батьківщини; - почуття громадянського обов’язку та відповідальності перед Батьківщиною; 15
- 16. - готовність активно діяти на шляху становлення суверенної, правової, демократичної держави, до праці в ім’я України; - висока правосвідомість, повага до Конституції, знання законів держави; - готовність служити Батьківщині та стати на захист державних інтересів країни; - досконале знання державної мови, турбота про підняття її престижу; - повага до державних символів; - повага до традицій та звичаїв рідного народу, усвідомлення своєї належності до нього; - дисциплінованість, працьовитість, ініціативність, творчість, турбота про свою землю, піклування про її природу, екологію, матеріальні та духовні цінності народу; - гуманістична моральність, яка охоплює доброту, чесність, чуйність, сумлінність, відповідальність; - нетерпиме ставлення до порушників законів країни, аморальних вчинків, вандалізму,расизму; - прагнення до самовдосконалення своїх патріотичних рис. Рекомендується використовувати такі потужні засоби, як українознавчі цінності, козацько-лицарські та інші традиції, виховувати особистість. Орієнтуючись на ідеали народної педагогіки – ідеали української нації. Духовно багата, високошляхетна особистість людини – українця відображена у фольклорі, народному мистецтві, творах класиків – митців. Важливим виховним завданням є формування в дітей національного характеру і світогляду. У процесі підготовки до виховного заходу доцільно враховувати актуальні для конкретного віку завдання, зокрема: У молодшому шкільному віці формувати здатність дитини пізнавати себе як члена сім’ї, родини, дитячого угрупування, як учня, вихованця, 16
- 17. жителя міста чисела, виховувати любов до рідного дому, школи, своєї країни, її природи, рідного слова, побуту, традицій. У підлітковому шкільному віці виховується духовно осмислений, рефлексивний патріотизм, який поєднує любов до свого народу, Батьківщини з почуттям поваги до інших народів, своїх та чужих прав та свобод. У старшому шкільному віці пріоритетними рисами ціннісного ставлення до Батьківщини є відповідальність і дієвість, поважати Конституцію України і виконувати норми законів, бережно ставитися до етно-етичної культури народу України, володіти рудною та державною мовою, визнавати пріоритети прав людини, поважати свободу, демократію, справедливість. Мета відкритих виховних заходів формується творчо, з урахуванням конкретних виховних завдань та умов, у яких відбувається процес становлення й розвитку особистості учня. 2.8 А.С.МАКАРЕНКО ПРО ЦІЛІ ВИХОВАННЯ. «Я під цілями виховання,- зазначав А. Макаренко,- розумію програму людської особи, проблему людського характеру, причому в поняття характеру, я вкладаю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх проявів, і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання, і геть усю картину людської особи; я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати таку програму людської особи, до якої ми повинні прагнути.» 2.9 ОЗНАЙОМЛЕННЯ ДІТЕЙ З ДЕРЖАВНИМИ СИМВОЛАМИ УКРАЇНИ ТА НАЦІОНАЛЬНИМИ СИМВОЛАМИ І ОБЕРЕГАМИ. 17
- 18. Кожна держава маєсвою символику, пов’язану х їїісторією. Маєїх і Україна. Вихователь не можеприщепитиінтерес до історичногоминулогосвоєїкраїни, якщо сам не буде знати. Українськанаціональнасимволікаведесвій початок з КиївськоїРусі. Українськаетнічнасимволіка є своєріднимвідображеннямсамобутностінаціональноїкультури на всьомутереніісторичногорозвитку, за всіхсуспільнихформацій. Їїпраобразибулитотемні знаки. а)ДЕРЖАВНІ СИМВОЛИ УКРАЇНИ. Герб – це знак, своєрідний ключ до історіїсім’їміста, національногоутвореннядержави. Цепам’яткадуховноїкультури. В гербі у виглядізнаківвтілюютьсяреальніподії, суспільніявища, ідеологія та світосприймання. Ранньофеодальна держава Київська Русь користувалась особистою символікою князів – знакам Рюриковичів, якому російський історик М.М.Карамзін дав назву „тризуб”. Багато фахівців – істориків, археологів, нумізматів висловлювали свій погляд на тризуб. Одні вважали його зображенням церковного світильника, корогви, церковного порлату, якоря; інші – голуба чи особливого символу влади – держави; тасама, дволезої сокири; ще інші дотримувалися думки, що це – зображення верхівки скіпетра. Безперечним залишається одне: тризуб – родовий знак князів з династії Рюриковичів. Він був державним знаком Київської Русі за часівтризуба. Середкиївськихбогів Перуна, Хорса та іншихзнаходимо і Трояна, абоТриглава. Українськийписьменник, лауреат ШевченківськоїпреміїВалерій Шевчук висловлювавприпущення, щокнязівський знак-тризуб є символом містаКиєва, яке виникло на трьохпагорбах – Старокиївському, Щекавиці, Хоревиці. Середусіхгербівнайуживанішим в історіїУкраїнибувтризуб. Відзнаку у формітризубавикористовувалиукраїнськічастини у 18
- 19. складіавстрійськоїармії – Українськісічовістрільці – під час першоїсвітовоївійни, як державний герб УкраїнськоїНародноїРеспублікизолотийтризуб на синьомутлібувсхвалений 12 лютого 1918 року малою радою у Коростені; зображення Центральною Радою 22 березня 1918 року у форму великого і малого герба з відповідниморнаментальнимоблямуванням. Автором проектівбув художник В.Кричевський. обидвагерби являли собою тризуб, оточенийвінком з листя, якиймавсимволізуватибагатство краю. Символікуіззображеннямтризуба у 20-40 рр. ХХ ствикористовувалирізніполітичніугрупованняЗахідноїУкраїни; тризубізсереднім зубом у форміхреста – релігійніугрупування. Як державний герб тризуббуловизнано 15 березня 1939 року Сеймом КарпатськоїУкраїни, що проголосив самостійністьцьогорегіону. Золотийтризуб на блакитномутлізатверджений Верховною Радою України у 1991 році як державний знак – герб самостійноїнезалежноїдержавиУкраїни. Число „три” завждивважалосяказковим, чарівним. У народнихказкахйдеться про трьохбогатирів, три бажання, яківиконуютьчарівники, три дороги, щолягають перед казковими героями. Отже, у тризубівідображенотриєдністьжиття. ЦеБатько-Мати- Дитя. Вони символізують собою Силу-Мудрість-Любов. Такепояснення буде доступнедитині, а глибшікореніісторії вона вивчить уже в школі. Прапор – це символ державності та національноїнезалежності. У проектіКонституціїУНР 1920 року записано: „ДержавнимибарвамиУкраїнськоїдержави є барва синя і жовта . Прапор військовоїфльоти є синій-жовтий з державним гербом золотоїбарви в лівомурозісиньоїчастини прапора. Прапор торговельноїфльоти є синьо- жовтим. 19
- 20. Вибіркольорівзумовлюється такими міркуваннями:символом України є чисте небо – символ миру (синійколір) та пшеничне поле – символ достатку (жовтийколір). Ниніжовто-блакитний прапор незалежноїУкраїни. Як пояснитидітямдошкільноговікусимволічнезначеннякольорів ? Жовтийколір – цеколірпшеничноїниви, колірхліба, зерна, щодаруєжиттявсьомусущому на землі, цеколіржовтогарячогосонця, без лагіднихпроменівякого не дозрівби, не заколосився б хліб. Це символ достатку українського народу. Блакитний, синійколір – цеколір ясного, чистого, мирного неба. Цеколір води, без якої не дозрівбихліб. І ще – цеколір миру. Гімн– цеурочистиймузичнийтвір на віршіпрограмного характеру. Це символ державноїєдності, якийвиражаєідеологічніустоїдержави, їїпринципи, історію та програмніцілі на майбутнє. З гімну починають урочисті збори, свята, надзвичайні масові події, гімном їх і закінчують. Дітям слід пояснити, що це хвалебна пісня своїй Батьківщині в якій народ висловлює побажання бути вільним, щасливим, жити в достатку. б) УКРАЇНСЬКІ НАЦІОНАЛЬНІ СИМВОЛИ. До українськихнаціональнихсимволів – оберегів належать вінок та рушник. Українськідівчаткавлітку ходили з непокритою головою, обвиваючиїїстрічкою, а на свята надягаливінки. Вінок у багатьохнародів (зокрема в українців) – цедівоча прикраса з живихабоштучнихквітів, колосків, кольоровогопір’я. Бувобов’язковим у вбраннінареченої на весіллі, а також у деякихіншихзвичаях та обрядах (гадання на Купала, коронування на обжинках), як символ українськихнароднихпісень. Вважалося, що вінок з живих квітів захищає дівчину від напасників і лихого ока. Народ вірив, щодівчина, маючи на своїйголовівінок, володіє 20
- 21. чарами. А щевінок на голові і для здоров’я, тому є квіти, якіпотрібнообов’язково вплести. До українськоговіночкувпліталирізноманітніквіти, а всього в одному вінку могло бути до 12 різнихквіток. Кожнаквітка у віночкущосьсимволізувала. Троянда – кохання; біла лілія – символ чистоти і невинності, вважається квіткою діви Марії; волошка – простота, ніжність4 вереск – самостійність; дзвоник польовий – вдячність; лавр – успіх, слава; мальва – краса, холодність; півонія – довголіття; ромашка – мир, ніжність, кохання; безсмертник – здоров’я роду людському; калина – символ краси та дівочої вроди, символ України. Рушник – ще один національнийоберіг, народний символ України. Все життяукраїнцяпов’язане з рушниками. Хліб-сіль на вишитому рушнику – то високаознакагостинності народу. Рушник на стіні – нeвід’ємний символ Хатньогоінтер’єру; в Україні не буложодноїоселі, яку б вони не прикрашали. Гарнооздоблений рушник висівбіля ганку на кілочку в кожнійсільськійхаті, ним витирали руки і посуд, накривалидіжку з тістом, спеченіпаляниці, діжкупіслявипіканняхліба, з ним з ним ходили доїти корову, з ним починали обжинки. Рушником ушановувалипоявунемовлят в родині, одруженнядітей, зустрічалирідних і гостей, проводжалилюдину в останню путь, виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка й коханого. Жінки ткали рушники в жіночідні – середу, п’ятницю й суботу. Перший витканий рушник призначався для гостей. Вінзавждивисів на видному місці. Господиня в знак поваги до гостя давала йому рушник на плече чи в руки, брала кухликіз водою і люб’язнопропонуваласвоїпослуги. Старі люди говорили: „Не лінуйся, дівонько, рушник вишивати – буде чим гостей шанувати”. 21
- 22. в) ХЛІБ –УСЬОМУ ГОЛОВА. Хлібналежить до особливо шановнихсимволівукраїнського народу. Що ж означає слово хліб ? „Словник українськоїмовидаєтакітлумаченняцього слова. Хліб – це зерно, яке перемелюють на борошно; хліб – цевипеченийвиріб з борошна, продукт харчування; хліб – церослина в полі, хлібне поле; хліб – цехарчі, прожиток; хліб – цезаробіток, як засібіснування. От що значить хліб для людини. В Україніхліб-сіль на вишитому рушнику то найвищаознакагостинності народу. А найбільшоюсвятістювважавсяхліб на столі. Існує у народіповір’я, щохліб, потрібновипікати у жіночідні – середу чип’ятницю. З давніхчасів батьки привчалидітейсвоїхтрадицій – берегтихліб. Ще з молоком матеріусвоювалисявисокіпошанівніформи бережливого ставлення до святая святих. „Паляниця мала неодміннолежати на столі, і ніхтонавітьдіти, не насмілювалисяпокластиїї догори . немовля разом з материнським молоком уживалохліб: . їм давали обгорнути в полотняну тканину м’якушку-смоктунця” Та не тількихлібвипікали у сім’ях. А скількирізнихсмачнихвиробів пекли. У неділю і свята з житньогоабо пшеничного борошна пекли пампушки, пиріжки з сиром, маком, картоплею, ягодами, з прісноготіставипікаликоржі і млинці. На весіллі в урочистійобстановці староста вирізавверхівкукороваю й підносив на тарілці молодим, а дітямдарували шишки. г) БЕЗ ВЕРБИ ТА КАЛИНИ НЕМА УКРАЇНИ. Кожен народ, кожнакраїнамаєсвоїрослинні та твариннісимволи. В Україні – калина та верба. Та й народнеприслів’ядужевлучнозакріпило за нашоюВітчизноюцірослини: „Без верби і калини нема України”. 22
- 23. Символ калининеодноразовозустрічається у віршахукраїнськихпоетів. Оспівавїї і Т.Г.Шевченко: Зацвіла в долині Червона калина, Нібизасміялась Дівчинка – дитина. Білякожноїхати на Україніобов’язковоріс кущ калини. Їїчервонікетягиприкрашали хату; вони висілипідстріхою, їх клали у вікнаміж рамами на зиму. Білимиквітамикалини весною дівчатаприкрашали коси. Для українців калина слугувала за ліки. Кожнагосподиня, обов’язковоготувалакалиновіліки на довгу зиму. Засушивши їїцвіт, ягоди, листя, гілочки , перетирали з медом, цукром. Калиновий чай – то був перший помічник при нежиті. Свіжіягоди з медом абоцукром та вареною водою вживали при кашлі, серцевихзахворюваннях. А дівчатавикористовувалиягодикалини для косметичних справ, соком стиглихягід протирали обличчя, щобкрасиве та рожевебуло, адже калина – це символ дівочоїкраси. Верба – ще один символ нашого народу. Українське село важкоуявити без верби. Їхвисаджували на городах, біля ставу, річки. У народікажуть: „Де верба, там і вода”. Тому криниці копали, де росте верба. Верба – це символ весни, пробудженняприроди: „зацвіла верба, прийшла весна”. Котики верби – то першіквіти на нашомустолі, у нашійоселі. Неділя перед Великоднемназивається Вербною. На цьомутижні не можнасіятиконопель, городини, буряківбобудутьгіркі. У Вербнунеділюсвятять вербу. 3. ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА. 23
- 24. ВИСНОВОК. Законодавством України визначається і закріплюється національна стратегія в галузі виховання. У побудові змісту виховання вона передбачає знання рідної мови й літератури, культурно-історичного розвитку свого народу, його традицій, звичаїв, національних цінностей, загальнолюдських норм поведінки. Я.А.Каменський у своїй «Великій дидактиці»стверджував: «Отже, хай буде встановлено: усім народженим людям безумовно необхідне виховання для того, щоб вони були людьми, а не дикими тваринами, не бездумними звірами, не нерухомими опецьками». Під вихованням у широкому смислі ми розуміємо цілеспрямований процес формування духовності, культури та фізичних сил особистості, у вузькому значенні слова ми розуміємо систематичний і цілеспрямований вплив на учнів вихователів, викладачів. Національне виховання носить суспільний характер. Процес виховання органічно поєднаний з процесом навчання учнів, опанування ними основних наук, знайомством із багатством національної культури. Виховання має за мету формування рис і якостей учня згідно з його здібностями й інтересами в рамках державної політики виховання. Сутність виховання полягає в тому,що в процесі його формуються світогляд, мораль, високі естетичні смаки та ставлення учня як особистості до навколишнього світу. Роки дитинства,підліткового періоду та юності вирішальні у становленні та розвитку особистості, бо саме в ці роки визначаються найголовніші риси і властивості людини: її розумові та фізичні сили, основи її світогляду, переконань, моральних почуттів, особливості характеру, спрямованість потреб, інтересів, нахилів тощо. Виховання – процес різнобічний,багатоплановий, але в той же час він і єдиний, цілісний, бо різні риси та якості особистості завжди пов’язані між собою і формуються не ізольовано,а у взаємних внутрішніх залежностях. Людина не виховується частинами, вона створюється синтетично всією 24
- 25. сумою впливів, якихвона зазнає як цілісна особистість. Через це кожна складова частина, чи бік, виховання, виконуючи свою особливу роль, служить водночас досягненню єдиної мети. Виховання як цілеспрямований процес завжди підпорядковане конкретній меті. Мета виховання – сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство. Мета виховання має об’єктивний характер і узагальнено виражає ідеал людини. Вона об’єктивно відображає вимоги конкретного суспільства, з розвитком суспільства змінюється і мета виховання. Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини. В Україні, як і в інших країнах світу, історично склалася система виховання, що ґрунтується на національних рисах і самобутності українського народу, але тривалий час вона нехтувалась і заборонялась. Нині спираючись на глибинні національно виховні традиції народу поступово відроджуються, національна система виховання, яка враховує такі особливості сьогодення, як перехід України до ринкових відносин, відродження всіх сфер життя українського суспільства і процес розбудови незалежної держави. В її основі – український виховний ідеал. Формування особистості нового типу – національно свідомої, вільної,ініціативної – можливе лише за умови цілеспрямованого й систематичного виховання школярів. Одним із найперспективніших шляхів виховання майбутніх громадян України є проведення цікавих виховних заходів. Досвідчений вихователь добре знає, що зазвичай виховує дитину не стільки сам захід, скільки підготовка до нього. Розучуючи репліки, тематичні вірші, учень мимоволі переймається темою заходу, усвідомлює її важливість. Громадянсько-патріотичне виховання – основа, на якій ґрунтується суспільство держави. Стати громадянином, тобто свідомим членом суспільства, відданим сином Вітчизни, дуже непросто. Громадянином не народжуються. Громадськість твориться з порядності, совісті, чуйності до 25
- 26. чужого болю, здатності боротися проти несправедливості. Суть громадянськості – у вмінні й необхідності жити інтересами рідного народу, власної держави. Таким чином, виховувати в дитині громадянина – це означає жити заради Батьківщини. Національне виховання є пріоритетним аспектом виховної роботи в школі, зорієнтованим на українську культуру, мову, національно-патріотичні традиції. В основу національного виховання мають бути покладені принципи гуманізму, демократизму, єдності сім’ї та школи, наступності та спадковості поколінь. Головна мета національного виховання – набуття молодим поколінням соціального досвіду, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування в дітях особистісних рис громадянина України, розвиненої духовності та моральної культури. Виховання не терпить примусу і тиску. Лише можливість вільного вибору, демократична, радісна атмосфера забезпечують становлення людини й громадянина. Зміст мети виховання має враховувати перспективи розвитку особистості. Працюючи із дітьми допоміжної школи, вихователь повинен готувати їх до життя в соціумі, дати поняття загальнолюдських цінностей. Отже, кінцевоюметою виховання національної свідомості особистості є підготовка до виконання необхідних для суспільного життя ролей громадянина, трудівника, сім’янина, товариша. Підготовка до ролей громадянина передбачає формування людини з активною громадянською позицією, почуттям обов’язку й відповідальності перед суспільством. Роль трудівника охоплює вміння і бажання активно працювати, створювати нові матеріальні і духовні цінності. Уже в стінах школи, вихованців слід готувати й до ролі сім’янина, майбутніх батька, чоловіка, матері, дружини. Кожен учень як товариш повинен уміти розуміти іншу людині, співчувати, жаліти, поступатися, ділитися тощо. 26
- 27. 4. ДОДАТКИ. 4.1 ТЕМАТИКА БЕСІД З НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ. «Україно моя Україно! Я для тебе на світі живу!», «Мій рідний край – моя земля…», «Рідна земля для нас – Україна», «Краса землі моєї України», «Ой роде наш красний,роде наш прекрасний…», «Найсвятіше слово – мати» - захід присвячений Дню Матері. «Розіп’ята душа на хресті всевишньої печалі» - вечір-реквієм присвячений голодомору1932-1933рр. «Хата моя – біла хата», «Андріївські вечорниці», «І знову серце стрінуло весну…»- свято зустрічі весни. «Стою струнко і урочисто коли звучить Гімн моєї держави» «Чарівне поєднання жовтого й блакитного» «У єдності наша сила: День соборності в Україні» «Конституція України в моєму житті» «Передамо,нащадкам наш найбільший скарб – рідну мову» 4.2 ТЕМАТИЧНІ АФОРИЗМИ, ВИСЛОВИ, НАРОДНА МУДРІСТЬ. «Добрі діти – спокійна старість, лихі діти – старість стає пеклом», «Життя прожити – не поле перейти», «Життя як стерниста нива: не пройдеш ноги не вколовши», «Три біди є у людини – смерть,старість і погані діти» « Виховуємо хлопчика – формуємо людину, виховуємо дівчинку – формуємо всесвіт «Шануй старших – молоді тебе по шанують». 27
- 28. «Люблятьбатьківщину не зате, що вона велика, а за те, що своя» (Сенека) «Той, хто не любить своєїкраїни, нічоголюбити не може» (Д. Байрон) «Хто не належитьвітчизнісвоїй, той не належить і людству» (В. Бєлінський) «Усвідомленалюбов до свого народу не поєднується з ненавистю до інших» (Д. Лихачев) «Патріотизм – це не любов до ідеї, а любов до вітчизни» (В. Распутін) «У дитинствівідкриваєш материк, котрийназветьсяпотім – Батьківщина» (Л. Костенко) «В своїйхаті своя й правда, і сила, і воля» (Т. Шевченко) «Дзвіншабель, пісні, походи, воля соколина, тихізорі, ясні води – моя Україна» (В. Сосюра) «ЛюбітьУкраїну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу їївічно живу і нову, і мовуїїсолов'їну» (В. Сосюра) «Тобі, Україно моя, і перший мійподих, і подихостаннійтобі» (В. Еллан) «Бринить-співає наша мова, чарує, тішить і п'янить»(Олександр Олесь) «І возвеличимо на диво, і розум наш, і наш язик...» (Т. Шевченко) «Українськапісня – це бездонна душа українського народу, цейого слава» (О. Довженко) «Українськапісня – цегеніальнапоетичнабіографіяукраїнського народу (О. Довженко) «Патріотизм – серцевиналюдини, основа їїактивноїпозиції» (В.О. Сухомлинський) «Рідна земле, барвистиймій краю, дивна казказеленихдібров…»(Д.Зиткін) «Земле моя тиєдина – краса-країна, моя Україна» (Т.Музичук) «Моя батьківщина – то прадідів слава, єдина родина, єдина держава»(Ю.Музиченко) «Я єсть народ, якогоправди сила нікимзвойованаще не була!» 28
- 29. (П.Тичина) «Про Україну, ріднийкрай, ти завжди пам’ятай» (Д. Комілевська)» «З нею я ділити завжди буду радощі, турботи і жалі, Бо у мене стукотить у грудях грудочка любимої землі»(В. Симоненко) «Усі ми - родом з України, пісенний край наш солов’їний»(Л.Шило) «Сиве благання Вкраїни-Вітчизни: - Синку, як виживеш, все розкажи.» Обласне управління освіти і науки Черкаської облдержадміністрації Золотоніська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат 29
- 30. ВЕЧІР – РЕКВІЄМ ГОЛОДОМОР 1932 -1933 РОКІВ ПІДГОТУВАЛА І ПРОВЕЛА ВИХОВАТЕЛЬ ТІЩЕНКО С.В. м. Золотоноша 2008р. МЕТА:Поглибити знання учнів про Голодомор 1932 – 1933рр., його причини та наслідки; виховувати почуття стурбованості кожного долею 30
- 31. невинних жертв; навчатисприймати чужу біду, чужий біль як свої власні; сприяти пробудженню бажання вивчати історію своєї держави, берегти її традиції, уболівати за майбутнє країни. ОБЛАДНАННЯ:Стенд «Україна пам’ятає – світ визнає», фоторепродукції, свічки, черствий хліб, вода, колоски; магнітофон. Пекельні цифри та слова У серце б’ють, неначе молот, Немов прокляття ожива, Рік тридцять третій? Голод? Голод? Це остання хлібина, остання? Очі горем налиті вщент. Батько й діти не їли зрання, Це остання хлібина, остання? Після неї голодна смерть. Сиве благання Вкраїни-Вітчизни: - Синку, як виживеш, все розкажи. 31
- 32. Указом президента В.А. Ющенка було запроваджено День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій, який щороку відзначається у четверту суботу листопада. Пам’яті тих, хто загинув від голодомору 1932-1933 років присвячується наш виховний захід «Розіп’ята душа на хресті всевишньої печалі». (Звучить «Соната» Бетховена. Виходять ведучі) 1 – й ведучий. Не звільняється пам’ять, Відлунює знову роками. Я зітхну…Запалю обгорілу свічу. (Запалює свічку) Помічаю: не замки – твердині, не храми – Скам’янілий чорнозем – Потріскані стіни плачу. Піднялись, озиваються в десятиліттях З долини, аж немов з кам’яної гори Надійшли. Придивляюсь: «Вкраїна, двадцяте століття» І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три». 2-й ведучий. «Літа 7441 від Створення світу (літо 1933 від Різдва Христового) був в Україні голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, а ні моровиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих, і дітей, і ще не народжених у лонах матерів». ГОВОРИТЬ ІСТОРИК ПРО ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ГОЛОДОМОРУ В УКРАЇНІ. 32
- 33. Учень. То бувстрашний навмисний злочин, Такого ще земля не знала, Закрили Україні очі І душу міцно зав’язали. Сліпу пустили старцювати… То був такий державний злочин – Здригнулась навіть мертва Кафа, Мерцями всіялося поле. Ні хрестика і ні могили – То був такий навмисний голод… СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ ТРАГЕДІЇ. УЧНІ ЗАЧИТУЮТЬ. Ось послухайте, що пише в своїй статті «Голод» Василь Пахаренко: « Варто наголосити: у людей забирали не лише зерно чи м’ясо, а все, що могло послужити їжею,забирали і часто знищували просто на очах у вмираючих з голоду. Не залишали навіть насіння городини. Пригадую розповідь моєї бабусі про один з таких обшуків. Була пізня осінь 32-го. Нагрянули, як завжди, несподівано і зразу ж заходилися шукати залізними загостреними шворнями на городі і в дворі – шукали закопані ями з зерном. Та які там уже ями – зернини в господі не залишилось. В хату ввалився голова сільради і уповноважений. Сім’я саме сіла обідати – з їжі залишилась ще недавно зібрана на городі картопля. Люто матюкаючись, непрохані гості наказали своїм попихачам витягати з погреба і вантажити на підводу всю картоплю, забрали навіть уже варену «в кожушках» зі столу. А далі почався заповзятий трус. Щоправда приїжджий не спускався до такого негідного заняття, він гордо «воссідав» на лаві, поблискуючи шкіряною амуніцією. Шукав свій, сільський начальник. 33
- 34. Перетрусив рядна напечі і полу, зазирнувши і всі пічурки, до мисника і навіть за божницю. Як на зло – ніде нічого. Тоді старанний голова – під піч і там уже виявив горня з насінням буряків, яке бабуся закопала, рятуючи хоч щось для весняного посіву. Виходячи, уповноважений ще раз окинув оком сплюндровану хату – чи нічого не забули. Його олов’яний погляд упав на трирічну дівчинку ,що злякано ховалася за мамину спідницю, міцно стискаючи в жмені картоплину, взяту ще за обідом. Підійшов, вирвав останню поживу з дитячих рук і розчавив чоботом на підлозі. З цим і поїхали, по дорозі висипавши горня з насінням у Дніпро – хай пливе за водою… Дехто може подумати: чому така жорстокість? Напевне, куркулі? Ні, сім’я була мало не бідняцька, і дідуся поважали в селі – лісник, учився в лікнепі. Такі обшуки були повальними. Грабіжники не минали жодної хати, крім своїх власних, звичайно. У декого голод виїдав з душі усе людське, а натомість в ній прокидалося звіряче. Буквально в кожному селі, були випадки людоїдства, що сталися тоді. На щастя, лише окремі, поодинокі. У нашому селі один чоловік , збожеволівши з голоду,зарубав, зварив і з’їв спочатку свою матір, а потім дружину. Нормальний людський розум відмовляється збагнути це, але так було. Вимирали сім’ями, кутками, хуторами. Люди часто падали прямо на вулиці, попід тинами. Інколи селом проїжджала підвода, і тих ,кого вже не було кому ховати, їздові звозили в братську могилу. Нема такого села в Україні, в якому б на цвинтарі не зяяли западинами, порослими багатолітніми бур’янами, ці довгі могили, часто біля чепурних братських могил, де покояться загиблі на війні.» Ось розповідь Вдовиченко Тетяни Яківни (1911р.н.): «було, що й живих людей везли на кладовище, та вкидали в братські могили, так трапилось і з Хотиною Ревенко. Коли приїхали по неї, вона була ще жива. Її стали тягти за ноги з хати до воза. «Куди ви мене тягнете? 34
- 35. Дайте мені бурячка.Я їсти хочу, я жити хочу»,- просить Хотина…Вона була молода,не було їй ще й тридцяти років. « А що ,ми за тобою будемо ще й завтра їхати?» - гиркнули на неї і потягли за ноги до воза. Привезли на кладовище, вкинули в яму. Вона не впала на спину, а ніби сіла, прихилилась до стіни. Її штурхнули ногою в голову, і тоді вона впала на спину. Вдовиченко Мотрю з двома ще живими дітьми теж одвезли на кладовище і закопали. І таких випадків було немало…» 1 – ведучий. Українське село гинуло мовчки, навіть випадків спонтанного протесту спостерігалось дуже мало. Люди їли мишей,щурів, хробаків, горобців і слимаків, мололи кістки на борошно, варили шкіру із взуття. Вживали в їжу кульбабу, реп’яхи, проліски, липу, акацію, щавель, кропиву. У людей розпухали обличчя, ноги , животи. Померлих, а часто ще й живих, звозили і скидали в ями. 2 – ведучий. Голод охопив усю Україну, голодне лихоліття найбільше вразило дітей. Третина всіх померлих від голоду – діти. Вони виявились найменш захищеними, не брали участі у колгоспному виробництві, а відтак, не отримували рятівних 100 – 300 гр. хліба на працюючого. (Звучить «Соната» Бетховена.) 1 – й ведучий. Весна… А над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт, мі ними голова велика, похилені лицем до землі, а обличчя майже немає, самі зуби зверху. Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад – вперед, скільки сидить – стільки й гойдається, і безкінечно одна пісня на півголосом: ЇСТИ, ЇСТИ, ЇСТИ…Не від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так у простір, і світ – ЇСТИ, ЇСТИ, ЇСТИ. 35
- 36. 2 – йведучий. «Неврожай від Бога, а голод від людей» – так говорить українське прислів’я. На вулиці лежить хлопчик років десяти. Повз нього йдуть люди: «О, цей вже помер.» У відповідь ледь чутний дитячий голосок: «Ні, я ще не вмер». Я ще не вмер… Ще промінь в оці грає, В четвер пішов десятий рік, Хіба в такому віці помирають?! Ви тільки поверніть мене на бік, До вишеньки, В колиску ясночолу. Я чую запах квітів, я не вмер… А небо стрімко падає до долу. Тримайте хтось! Хоча б за коси верб… Куди ж ви, людоньки, куди? Я ще не вмер. Усі проходять мимо. …А житечко моє таке густе. 36
- 37. …А мамина рукатака гаряча. Вам стане соромно за те, Та я вже цього не побачу. 1 – ведучий. Виявом дитячої смертності не займався ніхто. В Україні було 55 тисяч сіл і в кожному помирали діти. (Свідчення очевидців) « Ось розповідь Тютюнник Ярини Ларіонівни (1905р.н.)із с. Суботів Чигиринського району про смерть сусідського шестирічного хлопчика Митька: - Ішло воно рано в ясла (там дітям колгосп почав видавати на добу сірникову коробку пшона) та схилилося до нашої ліси і просить: «тьотю, дайте шматочок хлібця, дуже їсти хочу». А я й не дала, бо сердилася на нього – днів скільки тому посадила на городі висадки, уже й сходити почали, а він повиривав та й з’їв. До смерті не прощу собі, що пожаліла тоді дитині шматочок хліба. А ввечері йдемо з роботи, а воно сидить , зігнулось прямо на стежці…До нього – мертве. Мабуть, йшло з ясел, обезсиліло, присіло спочити під лісом та так і захолонуло…» ГОЛОС. Хто це? Чий голос щоночі просить : «Хлібця! Хлібчику дай, мамо!Крихітку хлібця!» Бозю! Що там у тебе в руці? Дай мені, Бозю, хоч соломинку… Щоб не втонути в Голодній Ріці. Бачиш, мій Бозю,я – ще дитинка. Тож підрости хоч би трохи бодай. Світу не бачив ще білого, Бозю, 37
- 38. Я – пташеняткоприбите в дорозі. Хоч би одненьку пір’їночку дай, Тато і мама холодні мерці. Бозю, зроби щоби їсти не хтілось! Холодно, Бозю, Сніг дуже білий, Бозю, що там у тебе в руці!.. 2 – й ведучий. Щоб не дивитись на муки своїх дітей, матері прискорювали сумний кінець. Натопивши маковинням хату, закривала ляду мати. І на ранок усі діти мертві. Спіте, діти, спіте міцно, Янгол Божий на порозі, Вже не буде їсти хтітись, І не будуть пухнуть ноги. Натопила маковинням, Затулила ляду й комин, І в тумані темно – синім, Заспівала колискову, Спи, синочку, горе-ласку, Засинай…навіки ,доню. ( Звучить «Соната» Бетховена) 1 – Ведучий. Та найстрашніше було інше. Були такі, що збожеволівши від голоду, різали та варили трупи, вбивали власних дітей та варили їх. 38
- 39. Боїться не глуму,не хижого звіра, Боїться не смерті усім – не врожай. А крику дитини, яку вона з’їла: - Не ріж мене , мамо, не ріж, не вбивай! Як сталось – не знає. Як бути – не знає, Провал, божевілля – сокира і ніж, Та жах пам’ятає і крик пам’ятає: - Не ріж мене, мамо, матусю, не ріж! 2 – й ведучий. У кожному селі люди пам’ятають подібні речі. Те, що творилось тоді в Україні здоровий глузд відмовляється розуміти, але так і було. Людоїдів найчастіше роз трелювали або закопували живцем. Але тих, кого треба було закопати першим, тих, хто примусив збожеволіти від голоду, їсти людське м’ясо, - не зачепили ні тоді, ні потім. Так вони жили й живуть. Умирали і вмирають у достатку й почестях. ( Звучить « Соната» Бетховена) У той рік заніміли зозулі, Накувавши знедолений вік, Наші ноги розпухлі узули В кирзаки – ризаки у той рік. У той рік мати рідну дитину Клала в яму, копнувши під бік, Без труни, загорнувши в ряднину… А на ранок помер чоловік. У той рік і гілля і коріння – Все трощив буревій навкруги, 39
- 40. І стоїть щей тепер Україна, Як скорботна німа край могил. 1 – ведучий. Голодом забрав мільйони людей. Кількість жертв голодомору від 3,5 до 5 млн. чоловік, є й інші дані – 8-9 млн. чоловік.( газета « Лівобережна» дані жертв голодомору по Золотоніському району №47 від 20.11.2008р.) 2 – й ведучий. Попелом лежать ці мільйони у нас під ногами. Гарячим пекучим попелом. І багатьом вже не дає спокою той спопелілий біль предків. Аби перестав пропікати серце, аби успокоївся врешті прах замордованих режимом рідних і близьких наших, маємо затаврувати прокляттям непрощенних катів уже мертвих, а особливо – ще живих. 1 – й ведучий. Хай простять нам наше безпам’ятство всі жертви голодомору, що лежать у сирій землі. 2 – й ведучий. З давніх давен люди очищались вогнем. Запалювали свічку і мовчки клялися, що пам’ятають, що не забудуть. І тягар із душі спадав. (Учениця підходить до столика і запалює свічку. Звучить «Реквієм» Моцарта.) 40
- 41. 1 –й ведучий.Ми живемо в інші часи і не причетні до тих страшних часів. Тому так важко достукатись до сердець нині сущих. Тож запалімо свічки. (Запалюють свічки). Коли наша розповідь дійшла до вашого серця, то перед цією свічкою скажіть слова, які згуртують нас « пам’ять та віра». Наша пам’ять про тих, хто не встиг запалити свічку. Запалімо свічку, хай її побачать ті хто став зорями. (Запалює свічку) Учні і всі присутні запалюють свічки. Звучить пісня Оксани Білозір «Свіча» 41
- 42. Обласне управління освітиі науки Черкаської облдержадміністрації Золотоніська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат ЗАГАЛЬНОШКІЛЬНИЙ ВІДКРИТИЙ ВИХОВНИЙ ЗАХІД НА ТЕМУ: ПІДГОТУВАЛА І ПРОВЕЛА ВИХОВАТЕЛЬ ТІЩЕНКО С.В. Золотоноша 2009р 42
- 43. МЕТА: ознайомити учнівіз народною творчістю, кращими творами літератури і мистецтва, присвяченими материнству, сім’ї; виховувати любов і повагу до матері, жінки, дівчини – українки; формувати розуміння, що від колиски і до повноліття мати формувала майбутню людину на засадах загальнолюдських цінностей, моральних принципів, народної мудрості. ПЛАН: 1. Постановка мети і завдань перед учнями. 2. Плануваннявиховного заходу. 3. Організація. 4. Проведеннявиховноїгодини. 5. Підбиттяпідсумків. ІНТЕР’ЄР: у центрі залу «Образ БожоїМатері», рушники, квіти. На дошці та на виднихмісцяхвислови про матір: 43
- 44. У нашімраї наземлі Нічогокращогонемає, Як тая мати молодая З своїмдитяточкоммалим. Т. Шевченко Слово « мама» великеє, Найкращеє слово. Т. Шевченко Вибратьможна друга і по духу брата. Та не можнаріднуматірвибирати. В. Симоненко Лишматірвмієжити, Абисвітитися, немов зоря. В. Стус Усім, щодосягла я в пісні. Завдячуютількисвоїйдобрійненці. Н. Матвієнко. 44
- 45. День чарівний, справжнєдиво, В залі усмішок багато, В залі людно і красиво, Бо у нас сьогодні свято! Свято сяє квіточками Грає сонечко весни Свято це є свято мами, В день чарівний і ясний. Надворі вже весна, гріє сонечко, і на душі стає радісно. Адже разом із весною приходить до нас чудове і ніжне свято – ДЕНЬ МАТЕРІ. « Мама – це найдорожче і най лагідніше слово. Кожному з нас знайома привітна посмішка, яку можна порівняти хіба що з теплим сонечком. Усміхнеться мама – і усі негаразди відступлять. Ще в колисці немовля Слово «мама» вимовля. Найдорожче в світі слово Так звучить у рідній мові. Мати, матінка, матуся, Мама, мамочка, мамуся! – Називаю тебе я , Рідна ненечко моя! Богиня – берегиня…Берегиня – це та, що береже оселю, оберігає нас від невірного кроку, від непрошеного лиха та напасті. Це та, що ніколи не вимагає від нас ніяких жертв, а сама для нас жертвує всім – навіть життям. Це та, що колихала тебе маленьким, не зімкнувши очей ні на мить, молила Бога про долю для тебе і тихо співала колискову. Ім’я цій Богині – МАТИ! 45
- 46. ( Тихо звучитьколискова, запалюються свічки) Благослови нас , Божа мати, На славу Богові зростати, На радість людям і батькам, Допомагай, Пречиста, нам. (Виходять дівчатка в довгих білих сукнях із свічками в руках) У мене найкраща у світі матуся, За неї до Тебе, Пречиста, молюся. Молюся устами, молюся серденьком До Тебе, небесна Ісусова Ненька. Благаю і тебе дрібними словами Опіки та ласки для любої мами. 46
- 47. Пошли їй нескарби, а щастя і долю, Щоб дні їй минали без смутку, без болю. Рятуй від недуги, матусеньку милу, Даруй їй здоров’я, рукам подай силу, Щоб вивела діток у світ та й у люди, Щоб нами раділа – пишалась усюди. За це я складаю в молитві долоні До тебе, Царице, на сонячнім троні. Молюся устами, молюся серденьком До тебе, небесна Ісусова Ненька. Мама…Вимовляючи це рідне до болю слово, перед тобою постає її образ, єдиної, наймилішої, наймудрішої. І де найти ті слова, якими можна було б виразити свою безкінечну любов до матері? Мамо вечір догоря, Вигляда тебе роса. Тільки ти, немов зоря, Даленієш в небеса Даленієш, як за вітями сльоза. Ти від лютої зими Затуляла нас крильми, Прихилялася Теплим леготом, Задивлялася білим лебедем. Дивом - казкою 47
- 48. За віконечком, - Сиваластівко, Сиве сонечко. Там , де ти колись ішла, Тиха стежка зацвіла Вечоровою матіолою, Житом – долею світанковою, Дивом – казкою, Юним соняхом, - Сива ластівко, Сиве сонечко. ( ПІСНЯ) Немає кращої любові, як любов материнська, бо всі любові цвітуть і перецвітають, а любов материнська вічна, вона вічно пестить і гріє серця своїх дітей. СИН. Чом у тебе у косі ясна Забіліла раптом сивина? МАТИ. Од любові, од тривог, надій Ти ж один у мене , сину, мій. СИН. А в бабусі голова біліш – То ж мене бабуся любить більш? МАТИ. В неї діти – доньки і сини – Додають сердешній сивини. СИН. Чом же тьотя біла, як зима 48
- 49. В неї дітокне було й нема? МАТИ. Так синочку, біла геть вона Бо нудьгує цілий вік одна. Слово « мама» росте з нами тихо, як тихо ростуть дерева , сходить сонце, розцвітає квітка, як гладить по голівці рідна рука. І так тихо воно приходить на уста – промінцем маминої усмішки і ласкавістю її очей, листочком вишні і світлинкою сонця, пелюсткою квітки і радістю веселки, теплою лагідністю руки і вечірньою молитвою. Перше слово сказав із колисочки прямо : «мамо» Виріс, солдатом прийшов на вокзал і з гамом «мамо». Йдучи в атаку, впав і так само: «Мамо!» Звівся й припав до життя так само – « Мамо!» (Пісня « Виростиш ти сину»,) Наш народ завжди глибоко шанував матір. Вона – берегиня сімейного вогнища, вірна дружина. У важкий час ми кличемо матір і віримо. Що вона нас чує і прийде на допомогу. Саме їй - найдорожчій, найріднішій присвячуємо цей танок. ( Дітки танцюють). Мамині руки назавжди залишаються в нашій пам’яті. У години лиха і радощів ми не забуваємо наших матерів, згадуємо лагідні риси їх обличчя, знайомий тихий голос. ( Пісня «Поговорі со мною мама») 49
- 50. Мама…В цьому словіпісня жайворонка і журливе « курли» журавлів. Мама дала життя, навчила розуміти людей, шанувати хліб. Перші поняття про добро і ласку нерозривно пов’язані з образом найдорожчої людини – мами. Чи є в світі , що світліше? Чи є в світі, що світліше За мамині очі, Що все зачать над дітками, Як вдень, так і вночі? Що є в світі що щиріше, Як серденько мами, Яку б’ється для дитини Днями і ночами? Чи є в світі що дороще, Як мама кохана, Що трудиться для дитини До ночі від ранку. Мама…Материнське серце здатне перейматися болем на відстані, журитися долею своїх дітей, онуків, правнуків, усе життя. Якби могла, сонечко прихилила б…І хочеться кожному із нас, щоб Сива Ластівка, Мати жила вічно. ( Т. Повалій « Пісня про матір» ) Посіяла людям літа свої, літечка житом, Прибрала планету, послала стежкам споришу Навчила дітей, як на світі по совісті жити, 50
- 51. Зітхнула полегко –і тихо пішла за межу. Куди ж це ви мамо?! – Сполохано кинулись діти, Куди ви, бабусю? – Онуки біжать до воріт. - Та я недалечко… Де сонце лягає спочити. Пора мені , діти… А ви вже без мене ростіть. - Та як же без вас ми?.. Та що ви намислили, мамо? - А хто нас, бабусю, У сон поведе по казках? - А я вам лишаю Всю райдугу із журавлями. І срібло на травах, і золото на колосках. - Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злата. Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт. Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу, - Лишайтесь, матусю, навіки лишайтесь , не йдіть. Вона посміхнулась, красива і сива, як доля. Махнула рукою – злетіли у вись рушники. - Лишайтесь щасливі; - і стала замисленим полем На цілу планету, на всі покоління й віки. Мами піклуються про нас щодня, не знаючи спочинку. А чи допомагаємо ми своїм матусям? Можливо, ця сценка здасться комусь знайомою. АВТОР. Вітько – бідак страждає так, Аж здригує ногами! Він за столом, він пише твір: 51
- 52. «Як я допомагаюмамі». Старанно олівець гризе Та супить брови грізно. Але нічого – хоч умри! – До голови не лізе Та ось тихесенько зайшла В його кімнату мама МАМА. Вітюнь, будь ласка, В магазин сходи за сірниками. ВІТЯ. Ідея!!! АВТОР. Вигукнув синок, А мамі… ВІТЯ. Ну й морока. Сама іди! Я твір пишу Роблю важкі уроки. АВТОР. І мама вийшла, А Вітько швиденько Пише в зошит ВІТЯ. (пише) Я в магазин завжди ходжу, Коли мене попросять. АВТОР. Хвилин за десять мама знов З’являється у дверях. МАМА. Вітюнь, картопельки начисть, А я зварю вечерю. ВІТЯ. Сама начисть!!! АВТОР. Кричить Вітько, Та так, що чуть не лопне. ВІТЯ. Я твір пишу! Я зайнятий! Сама начисть картоплю. АВТОР. Виходить мама, 52
- 53. А синок писатизнов сідає. ВІТЯ. Я мамі сам варю обід, Сніданок і вечерю… АВТОР. Радіє син, ВІТЯ. Не твір, а люкс!! Оцінка буде гарна!!! Сподіваємось, що наші учні зовсім не схожі на Вітю і завжди допомагають своїм мамам. Адже краща для мами подяка – піклування про неї. Мамо, мамочко матусю… чи так ми звертаємось до своєї мами? Знайдім ті чарівні слова, що зігрівають материнське серце,загляньмо у її очі, торкнімося натруджених рук і слова прийдуть самі. А якщо так трапилося, що ви завинили перед своєю мамою, не втрачайте час, підійдіть до неї, поцілуйте, попросіть вибачення і вам відразу стане легше на душі, а на маминих очах знову засяє усмішка… Якби мами не було на світі, То кого любили б діти, Наймиліша моя мати, Бо веде порядок в хаті. Бо без неї нема щастя, І не ллється пісня рясно. Ще, якби не було мами, МА б зазнали лиха з вами. Тож нехай живуть рідненькі, Усміхаються гарненько. А ми будем підростати І матусю доглядати. (ПОПУРІ З ПІСЕНЬ ПРО МАМУ ВИКОНУЮТЬ ХЛОПЧИКИ) Обласне управління освіти і науки 53
- 54. Черкаської облдержадміністрації Золотоніська спеціальназагальноосвітня школа-інтернат ЗАГАЛЬНОШКІЛЬНИЙ ВІДКРИТИЙ ВИХОВНИЙ ЗАХІД НА ТЕМУ: ПІДГОТУВАЛА І ПРОВЕЛА ВИХОВАТЕЛЬ ТІЩЕНКО С.В. Золотоноша 2010р. 54
- 55. МЕТА: виховувати в учнів стійке почуття національної свідомості й високої духовності, любові до Вітчизни. Навчити дітей виразно читати, прищеплювати любов до рідного краю, України, літератури, рідного слова, пісні, танцю. Розвивати пам’ять, мислення, увагу, артистичні здібності учнів. ОБЛАДНАННЯ: українські вишиті рушники, екібана з гілок верби та калини,магнітофон. Про Україну, рідний край, Ти завжди пам’ятай. ( Д. Комілевська) Любіть Україну у сні й наяву, Вишневу свою Україну. ( В. Сосюра) З нею я ділити завжди буду Радощі, турботи і жалі, Бо у мене стукотить у грудях Грудочка любимої землі. ( В. Симоненко) Усі ми – родом з України, Пісенний край наш солов’їний. ( Л. Шило) 55
- 56. Вступ: (ПІСНЯ «ЧУМАЦЬКИЙ ШЛЯХ») Дороги іншої не треба, Поки зорить Чумацький шлях Я йду від тебе і до тебе По золотих твоїх стежках. УЧЕНЬ: Благословен той день і час Коли прослалась килимами Земля, яку сходив Тарас Малими босими ногами, Земля, яку скропив Тарас Дрібними росами сльозами. ВЕДУЧА:Україно моя, моя люба Вкраїно, Чим я втішу тебе, чим заспокою? – Чи про те розкажу, як тебе я люблю, А чи піснею горе твоє я присплю, Чи сльозами розіллюсь, мов сирітська дитина, - Чим тебе заспокою я – бідна дитина,- Скажи, моя люба Вкраїно. УЧЕНЬ: Україно! Ти для мене диво! І нехай пливе за роком рік, Буду, мамо, горда і вродлива, З тебе дивуватися повік… Одійдіте недруги лукаві! Друзі зачекайте на путі! 56
- 57. Маю я святесинівське право З матір’ю побуть на самоті. Україно, ти моя молитва, Ти моя розлука вікова Громотить над світом люта бита За твоє життя, твої права. ВЕДУЧИЙ: і ми разом із Максимом Рильським, Павлом Тичиною хочемо побути на самоті із своєю матір’ю – Батьківщиною – Україною. Кожен визначний митець слова – справжній син своєї матері України, залишив нам нащадкам, свої одкровення в любові до України. Вслухаємося в їхнє палке, пристрасне, щире поетичне слово. Перше слово – мати, Друге – Україна Так учився розмовляти Я , мала дитина Кожне слово пахне, Мов листочок м’яти Та мов квітка з короваю, Пахне слово МАТИ Кожне слово світить Гранями рубіна, Але сяє, наче сонце, Слово Україна. ( Д. Павличко.) Я так її,я так люблю 57
- 58. Мою УКРАЇНУ убогу Щопрокляну святого Бога, За неї душу погублю. ( Т. Г. Шевченко.) Свою Україну любіть,любіть її… Во время люте, В останню тяжкую минуту За неї господа моліть. ( Т. Г. Шевченко) Е щось святе в словах , мій рідний край Для мене – це матусі пісня ніжна У рідний сад від квіту білосніжний І той калиновий у тихім лузі гай. Для мене – це твої стежки й мої, В містах і селах стоптані любов’ю Й пісень людські прозорі ручаї, Усе, що серцю рідне невимовно. Його історія…В ній скільки гіркоти! І тим рідніш мені, ти краю рідний, Що вже назад поламані мости, І день стає як райдуга погідний. ( Л. Забашта.) ВЕДУЧА: Людина не має права бути безбатченком, завжди повинна пам’ятати батьківську хату, з якої вона пішла у велике життя. У композитора О . Мороза є задушевна пісня на слова українського поета А. Демиденка – « Душі криниця». 58
- 59. ПІСНЯ « ДУШІКРИНИЦЯ» ВЕДУЧИЙ: Кожна людина має завжди пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу, його мову, культуру. Знання мови народу, серед якого живеш – ознака культурної, освіченої людини, знання рідної мови – священний обов’язок кожного. Із сивої глибини віків бере початок наша мова. Шлях її розвитку – це тернистий щлях боротьби. Багато, дуже багато жорстоких літ пережила наша рудна, наша невмируща мова, мужньо витерпівши наругу, знущання, заборони. УЧЕНЬ: Цареві блазні і кати, Раби на розум і на вдачу, В ярмо хотіли запрягти Її, як дух степів, гарячу, І осліпити й повести На чорні торжища, незрячу. ПІСНЯ « УКРАЇНОЧКА». ВІРШ « РІДНА МОВА» Мово рідна, слово рідне Хто вас забуває Той у грудях не серденько, А лиш камінь має. Як ту мову нам забути, Котрою учила 59
- 60. Нас всі ненькаговорити, Ненька наша мила?! Спитай себе: дитино, хто ти є, Ти полетиш, де світу далечизна, Та в рідній мові буде вся душа І вся дорога, вся Вітчизна. У просторах, яким не має меж Не згубишся, - як на вітрах полова. Моря перелетиш і не впадеш, Допоки буде в серці рідна мова. Любов до Батьківщини не можлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім’ям своєї родини. Людина яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово – це людина без роду і племені. Я долі дякую, що виросла в селі Та ще в сім’ї подільських хліборобів Батьки мої і прадіди мої Ніколи не цурались Свого роду. Я людям дякую, що чесними були, Коли по правді жити научали Узявши з серця їхньої снаги Я добре знаю де мої причали. 60
- 61. Мабуть тому, щобавили мене Робочими і щирими руками, Моє життя небесне і земне, Як журавлина пісня над полями. ( ПІСНЯ « ЧОРНОБРИВЦІ») В історичному минулому українського народу було таке неповторне і легендарне явище як ЗАПОРІЗЬКА СІЧ. Запорізька Січ…Козаччина…Найлегендарніше минуле українського народу, його святиня… Синонім свободи, людської й національної гідності, талановитості… Було колись в Україні – Ревіли гармати, Були колись – запоріжці Вміли панувати. Панували, добували І славу, і волю… ( ПІСНЯ « ГЕЙ, ВИ КОЗАЧЕНЬКИ» ) В українців, як і в багатьох народів світу, є улюблені рослини – символи. Це тополя, барвінок, вишня, верба, калина… Калина здавна шанована на Україні. Не було хати, біля якої не кущувала калина. Дівчата весною прикрашали коси її кетягами, їх чіпляли попід стріхою. Кущ калини дбайливо доглядали. Наруга над нею вкривала 61
- 62. людину ганьбою. Дітям,аби не нівечили цвіту, казали: « не ламайте клину, не кличте біду». ПІСНЯ « ТРИ ПОРАДИ» Край дороги не рубай тополю, Може та тополя - твоя доля. Твоя доля світла тополина, Наче пісня журавлина. Не рубай тополю, не рубай тополю, Бо зустрінешся з бідою. Не рубай тополю, не рубай тополю, Краще принеси, ти, їй води. Не ламай калину біля хати, Бо вона заплаче наче мати. І впадуть на трави, на шовкові, Серця сльози колискові. Не ламай калину, не ламай калину, Бо вона в житті єдина. Не ламай калину, не ламай калину, Краще їй онуків принеси. Не стріляй у птаха на світанні, Може він любов твоя остання. Може то кохання білий лебідь, Що крізь ніч летів до тебе. Не стріляй у птаха, не ламай, ти, крила, Твоє щастя прилетіло. Не стріляй у птаха, не стріляй у птаха, Краще з ним у небо полети. 62
- 63. Не рубай тополю,не ламай калину, Світлу мрію журавлину. Збережи назавжди, збережи назавжди, Ти на все життя їх збережи. А ще Україна славилась своєю піснею. Приторкаючись до народної пісні, входимо у безмежний світ мрій, сподівань,прагнень людини, поринаємо у нелегку історію України, в традиції, обряди наших предків. Нема такої значної події в житті народу, нема жодного людського почуття, які не озвалися б чи то грізною, чи ніжною струною кобзи, бандури в пісенній ліриці. Наша пісня – людська порадниця, народна совість і мораль. Українська пісня знаменита своєю винятковою мистецькою красою, яка випливає з гармонійним поєднанням слів та чарівної мелодії. ЛЕГЕНДА ПРО УКРАЇНСЬКУ ПІСНЮ, Якось Господь Бог вирішив наділити дітей всього світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну і порядок, діти Росії – владність, Польщі – здатність до торгівлі, італійці – одержали хист до музики… Обдарувавши всіх підвівся Господь Бог зі свого трону і раптом побачив у куточку дівчинку. Вона була боса, одягнута у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою , а на голові багряний віночок з червоної калини. - Хто ти? Чого плачеш? – запитав Господь. - Я – Україна, а плачу , бо стогне моя земля від пролитої крові і пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з удів і сиріт, у своїй хаті немає правди й волі. - Чого ж ти не підійшла до мене скоріш? Я всі таланти роздав. Як же зарадити твоєму горю? 63
- 64. Дівчина хотіла вжейти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її. - Е в мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це – пісня. Узяла дівчина – Україна дарунок міцно притиснула його до серця. Поклонилась низенько Всевишньому і з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ. (УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ПІСНЯ «НІЧ ЯКА МІСЯЧНА») МОЛИТВА ПРО УКРАЇНУ, Боже Великий, Єдиний! Нашу Україну храни, Волі і світу промінням Ти її осени. Світлом науки і знання Нас всіх просвіти В чистій любові до краю Ти нас, Боже, зрости. Молимось , Боже,Єдиний, Нашу Україну храни, Всі свої ласки – щедроти Ти на люд наш зверши. Дай йому волю, дай йому долю Дай доброго світу Щастя дай ,Боже, народу І многії літа! 64
- 65. Любіть Україну, Як сонцелюбіть Як вітер, як трави ,як води… В годину щасливу І в радості мить, Любіть у годину негоди Любіть Україну У сні й наяву Вишневу свою Україну Красі її вічну Живу і нову І мову її солов’їну. 65
- 66. 5. ДОДАТКИ. 5.1. ВІРШІ ПРО БАТЬКІВЩИНУ. Рідна земле моя! Березнева весно! Український мій краю! Ми з тобою – одне я корінням в тобі оживаю. Рідна земле моя! Жнивне поле моє, Що веселками грає. Мені силу дає: Я з коріння стеблом виростаю. Рідна земле моя! Мій народе – титан! Гримить – дужчає голос... І тремтить на устах: Я – твій корінь, стебло і корінь. *** На білім світі є різні країни, Де ріки, ліси і лани… Та тільки одна на землі Україна, А ми її доньки й сини. Усюди є небо, і зорі скрізь сяють, І квіти усюди ростуть… Та тільки одну Батьківщину ми маєм… Її Україною звуть. 66
- 67. *** Мійкрай чудовий – Україна! Тут народились ти і я. Тут над ставком верба й калина, Чарівна пісня солов’я. Все найдорожче в цілім світі, Бо тут почався наш політ, Цвітуть волошки сині в житі! Звідсіль веде дорога в світ. *** Одна Батьківщина , і двох не буває, Місця, де родилися, завжди святі. Хто рідну оселю свою забуває, Той долі не знайде в житті. Чи можна забути ту пісню, що мати Співала малому, коли засинав? Чи можна забути ту стежку до хати, Що босим колись протоптав. У рідному краї і серце співає, Лелеки з далека нам весни несуть. У рідному краї і небо безкрає, Потоки, потоки, мов струни течуть. Тут кожна тваринка і кожна билинка Вигойдують мрії на теплих вітрах, 67
- 68. Під вікнами мальви,в саду материнка, Оспівані щедро в піснях. Тут мамина пісня лунає і нині – Її підхопили поля і гаї, Її вечорами по всій Україні Співають в садах солов’ї. Одна Батьківщина, і двох не буває, Місця, де родилися, завжди святі. Хто рідну оселю свою забуває, Той долі не знайде в житті. 5.2. ВІРШІ ПРО РІДНУ МОВУ. Ти для нас – і повітря, і хліб, і вогонь, Євшан-зілля козацького краю, Джерело, від якого й граніт оживає, Ти – Вкраїни моєї буття. Мово рідна, без тебе і сонця немає. Ти – роса на стерні, квіт калини-розмаю, Шепіт листя на тихій, вродливій вербі, Все,що є і буде, чим дихають люди, Все то, мово вкраїнська, - в тобі! *** Буду я навчатись мови золотої У трави- веснянки, у гори крутої, В потічка веселого, що постане річкою, Буду я навчатись мови-блискавиці 68
- 69. В клекоті гарячімкованої криці. В кореневищі пружному ниви колоскової, В леготі шовковому пісні колискової; Щоб людському щастю дбанок свій надбати, Щоб раділа з мене Україна-мати; Щоб не знався з кривдою, на хиливсь під скрутою, В гніві – бився блисками, в любові – рутою. *** На світі стільки різних мов, Як квітів у гаю. А рідна мова – то любов, Отож, люби свою! Люби її, бо твій народ За неї зводить бій Крізь барикади перешкод – За свій державний стрій. І ти, мій друже, поможи, Учися і читай – І всім знайомим розкажи Про наш чудовий край. Якщо забув, то знов навчись Прекрасних рідних слів, Щоб відродились, як колись, І Київ наш, і Львів. 5.3. ВІРШІ ПРО РУШНИК. Хай сторона моя багата, Красива квітами й людьми, 69
- 70. Найкраща в світірідна хата Під ясеневими крильми. У ній тепло і очі мами, І доброта її руки. А над сумними образами Горять барвисті рушники. Тут батьків труд і труд матусі, Поліття чесне і рясне, А хліб домашній на обрусі, Неначе сонце весняне. * * *. На рушник розшитий Хліб кладемо з сіллю, Щоб легкі дороги Славили Вкраїну. Щоб у нашій праці І в гучнім весіллі Шанували в світі Над усе людину . *** Ой різними та нитками Мережані рушники. На них лягли, простяглися Наші думи та гадки. Скільки себе пам’ятаю, Завжди світили мені Вікна в задумі розмаю І рушники на стіні. 70
- 71. БІБЛІОГРАФІЯ. 1. Богомолова О.В. Свято матері. – Все для вчителя. – 2003. - №12. 2. Борисова Н. В. Пишаємось Вітчизною своєю. – Х.: Ранок-НТ, 2007. – 144с. 3. Грай Г. С.Людина починається з добра. Виховнігодини. – Тернопіль:Видавництво Астон, 2005. – 176с. 4. Іваннікова Л. Благослови мати: Уроки українського народознавства. – К.: Освіта, 1995. – (Б-ка « Педагогічний досвід»). – 190с. 5. Коновалова М. В. Національно – патріотичне та громадянське виховання. – Харків : «Видавнича група « Основа»», 2010. – 174с. 6. Макаренко А. С.Методика організації виховного процесу. – твори у 7- мит. – К., 2000 – Т.5. 7. Руса Т. В. На колінах стою перед вами, сповідаю жалобу сумну. – Позакласний час. – 2002. - №21. 8. Середюк Г.М. Педагогічний пошук класного керівника. – Друге вид., доп. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2006. – 120с. 9. Щербань П. Проблема сучасної освіти. – «Літературна Україна». – 13.07.2006. 10. Концепція національно-патріотичного виховання молоді. – 27.10.2009 №3754/981/538/49. 11. «Лівобережна». – 20.11.2008р. № 47. 71
- 72.