О.В.Дудар. Борис Грінченко та Іван Нечуй-Левицький: збереження української духовної спадщини

1. Борис Грінченко
та Іван Нечуй-Левицький:
збереження української
духовної спадщини
О.В. Дудар, доцент кафедри методики
суспільно-гуманітарної освіти та виховання
ІППО КУ імені Бориса Грінченка,
кандидат історичних наук

2. Видатні діячі кінця ХІХ
– початку ХХ ст. не
просто товаришували
і підтримували один
одного, – їхні творчі
шляхи й переконання
мають багато
спільного.

3.  Інтерес до української мови.
 Освітня діяльність.
 Новаторство у творчості.
 Видавнича діяльність на потреби
народу.
 Особливості характеру.
 Працелюбність.

4. Оцінки сучасників
Іван Франко називав
Івана Семеновича
Нечуя-Левицького
«колосальним,
всеобіймаючим оком
України», «великим
артистом зору».

5. Оцінки сучасників
Іван Франко назвав
Бориса Грінченка
другим (після Михайла
Старицького)
письменником, який
намагався проламати
«псевдошевченківські
шаблони» і вивести
українську поезію на
нові обрії.

6. Боротьба за чистоту
української мови
І.С. Нечуй-Левицький
боровся
за чистоту української
мови і в статтях,
і в листах останніх
десятиріч життя,
а потім і в своїй
«Граматиці українського
язика».

7. КРИВЕ ДЗЕРКАЛО
УКРАIНСЬКО МОВИ (1912 р.)
«... Мабуть автор не читав книжечки
Грінченка, як треба писати статті для народа. …
Такий галицький правопис, сказати б,
буржуазний, а не науковий, це ж якісь загадки
та ребуси і то не тільки для украінського
нерозвитого й темного народа, але й для
широкої публіки».

8. “С. Русова так само почастувала народ
своєю статтею про «Земський педагогічний
з’ізд у Москві, написаною не українською
народньою мовою, а галицькою говіркою. …
Шановна авторка, певно, й не читала статтів
небіжчика Грінченка, як треба витовмачувать
для народа кожну думку, кожну мисль, навіть
слова, за котрі селяни не знають і навіть
втямку не мають”.

9. “А небіжчик Грінченко, що був чоловік з великим
далекосяглим розумом, добре розшолопавши та
помитикувавши про тенденції проф. Грушевського й «Ихъ
благоутробій» з їх багажем «умоначертань, постережень та
загострень», сказав:
Ще не вмерла Україна, але може вмерти; –
Ви самі її ледачі ведете до смерти.
З якої причини виникла в його в душі така сумна думка,
ніби крик одчаю?
Небіжчик не раз жалівся міні на завсідні партійні змагання
в українських кружках, та на те, що добродій Грушевський
заводить на Україні чудну галицьку мову й правопис і силує
усіх українських письменників писати такою мовою, щоб
підвести й будущу українську книжню мову під мову своєї
«Історії Русі – України». Але, казав він, під його мову не
можна підібраться ні на який спосіб, та навряд, чи хто й
схоче хоч трохи підібраться під неї”.

10. “А небіжчик Грінченко, що був чоловік з великим
далекосяглим розумом, добре розшолопавши та
помитикувавши про тенденції проф. Грушевського й «Ихъ
благоутробій» з їх багажем «умоначертань, постережень та
загострень», сказав:
Ще не вмерла Україна, але може вмерти; –
Ви самі її ледачі ведете до смерти.
З якої причини виникла в його в душі така сумна думка,
ніби крик одчаю?
Небіжчик не раз жалівся міні на завсідні партійні змагання
в українських кружках, та на те, що добродій Грушевський
заводить на Україні чудну галицьку мову й правопис і силує
усіх українських письменників писати такою мовою, щоб
підвести й будущу українську книжню мову під мову своєї
«Історії Русі – України». Але, казав він, під його мову не
можна підібраться ні на який спосіб, та навряд, чи хто й
схоче хоч трохи підібраться під неї”.