2. (грец. πολεμικά від πολέμιον, «ворожнеча») —різновид
суперечки, що відрізняється тим, що основні зусилля
сторін, що сперечаються, направлені на затвердження
своєї точки зору з обговорюваного питання.
• вона свідчила, що на той час, у зв’язку з реакційною політикою російського
царизму щодо українського народу, українці мали можливість видавати книжки й
періодику рідною мовою лише на своїх землях, що входили до Австро-Угорщини;
• це була полеміка між двома, безперечно, провідними діячами національно-
культурного відродження того часу, що уособлювали фактично погляди двох
поколінь;
• вона знаменувала перехід українського національного руху від так званого
старогромадівського українофільства до більш організованої і політично
цілеспрямованої боротьби нового покоління борців за національно-культурну і
державну незалежність України.

3. Визначний український мислитель і Видатний культурно-освітній діяч,
активний культурно-освітній діяч 2-ої письменник і публіцист, був
половини XIX ст. Він надзвичайно багато найяскравішим представником
зробив для національно-культурного, молодого покоління борців за
політичного і соціального пробудження українську національну справу, які
свого народу. Продовжуючи справу своїх в кінці XIX — на початку XX ст.
попередників, М. Драгоманов став вийшли на історичну арену, як
першим, хто всебічно, на науковому рівні нова сила, сповнена гарячого
обґрунтував об’єктивну необхідність і бажання активізувати придушений
шлях українського національно- російським царизмом український
культурного і соціального відродження. національно-визвольний рух.

4. • у 1892-1893 роках;
• у “Листах з України Наддніпрянської” Грінченка та
“Листах на Наддніпрянську Україну” Драгоманова;
• у львівському журналі “Зоря” та журналі
“Буковина”;
• під псевдонімами
Вартовий (Б. Грінченко) Чудак (М. Драгоманов)

5. • переконливо доводив, що Україна в
• належачи до угрупування
тогочасний період, у зв’язку з
багаторічною русифікаторською «Братство тарасівців», тоді ще
політикою царизму, ні в не вважав можливим боротися
економічному, ні в політичному та за державну незалежність
духовному плані ще не була України;
підготовлена до національно-
державної незалежності;
• вважав, що боротися за українське • наполягав на необхідності
національно-культурне і державне повсякденної роботи по піднесенню
відродження необхідно, спираючись національної самосвідомості
не лише на етнічний патріотизм, а й кожного українця і всього народу,
на прогресивні сили російської та насамперед шляхом наполегливого
європейської культур, на всі оволодіння українською мовою та
демократичні традиції й принципи поширенням знань про українську
історію та культуру; виступав проти
конституціоналізму й лібералізму.
помосковлення України.

6. «Українці і росіяни — це два самобутні народи і тому
український народ так само, як і російський, має
законне право на розвиток своєї мови, літератури і
культури як головних атрибутів державної і
національної незалежності».
«Коли розвиватися народні маси можуть тільки на
національному ґрунті, то всяке відхилення від
національного ґрунту є річчю шкідливою. Кожен, хто
приносить хоч крихту обмоскалення в наш народ,
робить йому шкоду, бо відбива його від
національного ґрунту ».
«Не тоді добре єднається народ з народом, коли вони родичі,
хоч би і близькі, а тоді, коли життя їх укупі — таке, що дає
їм змогу зазнавати в сій спілці найбільш усякої користі,
якомога більшого вдоволення своїх потреб як народу, якомога
більшого щастя».

7. У «Листах» Драгоманова і Грінченка піднято
чимало теоретичних питань про зміст різних аспектів
культури в цілому та українського культурно-
історичного розвитку зокрема.
І хоч автори «Листів» висловлювали різні
міркування щодо тих чи інших проблем української
національної справи, розглядаючи її в історичному
аспекті, їх погляди поступово зближувались, адже
вони чесно і вірно їй служили.
Головне ж те, що в їхній полеміці читач знайде
чимало корисного і актуального для сьогодення.