Kremlins war against ukraine

1. Безпековий огляд ЦДАКР №2 (41)
1 лютого 2016
Редакційна колегія Зміст

2. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 лютого 2016
2
Безпековий огляд «ВИКЛИКИ і
РИЗИКИ» Центру досліджень армії,
конверсії та роззброєння (ЦДАКР,
www.cacds.org.ua ) здійснюється
аналітиками ЦДАКР за підтримки
банку «Аркада». Для підготовки
оглядів залучаються відомі
експерти, дипломати, військові
фахівці та спеціалісти усіх відомств,
що працюють у безпековому
середовищі України.
Метою публікацій Безпекового
огляду «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ»
є оперативне та аналітичне
інформування зацікавлених
профільних структур, ЗМІ та
громадян, що цікавляться
актуальними проблемами безпеки
України.
Кожний огляд присвячений
короткому періоду (1 – 2 тижні),
та містить експертні думки, які
можуть не збігатися з офіційною
позицією української влади.
@2014 Центр досліджень армії,
конверсії та роззброєння
У разі цитування обов’язкове
посилання на ЦДАКР
Редакційна колегія:
Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКР
Копчак В.І. – відповідальний секретар, керівник оборонно-
промислових проектів ЦДАКР
Члени Редакційної колегії:
Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної
безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт»
(2005-2010 рр.)
Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия
и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-
консалтингової компанії (ІКК) Defense Express
Кабаненко І.В. – заступник міністра оборони (2014 р.), перший
заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.),
член Експертної Ради у галузі національної безпеки
Конопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської
безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член
Експертної Ради у галузі національної безпеки
Литвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і
оборони України
Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense
Review»
Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної
Ради у галузі національної безпеки
Поляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник
міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра
оборони України (2014 р.)
Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки,
директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК)
Defense Express
Щербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний
і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр
охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)

3. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 лютого 2016
3
ЗМІСТ
Загальні
оцінки
У дзеркалі
експертноі
думки
Аналітичні
розробки
Основні виклики та ризики для України у другій половині
січня 2016 року
Воєнні аспекти реалізації «Мінських домовленостей»
Якщо Росія дасть військову відповідь Анкарі, вона не
впорається із наслідками таких дій
В Фінляндії не вірять в те, що хтось прийде ззовні і буде тебе
захищати від зовнішньої агресії
Збройове випробування президента
Мінські домовленості – розв’язання конфлікту чи рецепт
катастрофи?
Ситуація в Україні протягом 2016-2017 рр. має такі перспективи
розвитку, які в тій чи іншій формі були реалізовані в сценаріях
на Близькому Сході
Існуюча система європейської безпеки потребує
переформатування, і основою для її забезпечення має
залишатись НАТО
Кривое зазеркалье российской оборонки

4. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 лютого 2016
4
Розвиток ситуації довкола та
всередині України продовжує збері-
гати негативні тенденції і формує
небезпечний вузол проблем,
розв‘язання яких потребує рішучих
кроків з боку української влади.
Зокрема, нездатність сучасної
системи міжнародних відносин та
існуючих інструментів міжнарод-
ної безпеки створити умови для
вирішення російсько-українського
конфлікту, веде до подальшого на-
пруження у відносинах між Украї-
ною та Росією з одного боку, і до
безпорадних та нервових реакцій
країн Заходу, з іншого. При цьому,
прагнення за будь-яких умов реані-
мувати так звані Мінські домовле-
ності (термін дії яких завершився
31.12.2015 року) і примусити Украї-
ну виконати їх за сценарієм Кремля
створює надзвичайно високі ризи-
ки для нашої держави.
Це стосується і легалізації
30-тисячного угруповання росій-
сько-терористичних військ під ви-
глядом «загонів народної міліції», і
передачі «народним прикордонни-
кам» контролю над українсько-ро-
сійським кордоном, і перекладання
на плечі України тягаря з віднов-
лення зруйнованого Росією Донба-
су. Мова йде про створення на оку-
пованихтериторіяхпроросійського
квазі-автономного утворення, яке
стане довготривалим джерелом во-
єнної, безпекової, терористичної,
інформаційної, економічної та ін-
ших загроз для України.
В цих умовах, Захід намагається
примусити українське керівництво
швидко і безумовно виконати по-
ложення так званих Мінських до-
мовленостей, які стосуються полі-
тичних змін всередині нашої
держави і не проявляють достат-
ньої наполегливості для приму-
шення Москви до виконання нею
базових умов для запуску процесу
мирного врегулювання: припинен-
Загальні
оцінки
Основні виклики та ризики для України у
другій половині січня 2016 року
Прагнення за будь-яких умов реані-
мувати так звані Мінські домовле-
ності (термін дії яких завершився
31.12.2015 року) і примусити Украї-
ну виконати їх за сценарієм Кремля
створює надзвичайно високі ризики
для нашої держави
Мова йде про створення на окупо-
ваних територіях проросійського
квазі-автономного утворення, яке
стане довготривалим джерелом
воєнної, безпекової, терористич-
ної, інформаційної, економічної та
інших загроз для України
За окремими ознаками Захід засто-
совує для тиску на Україну й фінан-
сово-економічні важелі впливу

5. 5
ня вогню, виведення своїх озбро-
єнь та військ з території України,
передача Україні контролю над
кордоном. При цьому, за окремими
ознаками Захід застосовує для тис-
ку на Україну й фінансово-еконо-
мічні важелі впливу. Зокрема, до
цього часу залишається туманною
ситуація довкола виділення Україні
чергового траншу МВФ, який є
критично важливим для забезпе-
чення стабільності фінансової сис-
теми України. Не виключено, що
ФРН також намагається прив‘язати
надання обіцяної економічної під-
тримки Києву до швидкої реаліза-
ції Мінських домовленостей на ро-
сійських умовах. Зокрема, 1 лютого
відбудеться візит Президента Укра-
їни до Берліну, де, цілком ймовір-
но, будуть обговорюватися деталі
подальших кроків на цьому на-
прямку.
Між іншим, реалізація вже фак-
тично не чинних «Мінських домов-
леностей» несе суттєвий заряд вну-
трішніх загроз для України.
Створення «особливої автономії»
на Сході України під контролем Ро-
сії з власною «народною міліцією»,
власними «прикордонними вій-
ськами», власною мовною та закор-
донною політикою створює загрозу
«параду сепаратизму» в інших
українських регіонах, де можуть
бути розіграні подібні сценарії.
Україна до такого розвитку подій
не готова, що може запустити ме-
ханізм руйнування Української
держави і означатиме перемогу Пу-
тіна у цій війні.
Більш того, розкручування у су-
сідній з Україною Молдові проро-
сійського повстання під гаслами
розчарування Європейським сою-
зом та європейським шляхом роз-
витку, свідчить про подальшу реа-
лізацію Росією стратегії
«множинності конфліктів». Якщо
Кремлю вдасться розпалити в Мол-
дові збройне протистояння, залу-
чивши до нього Придністров‘я, це
може становити пряму загрозу
Україні (у тому числі, через можли-
вість розповсюдження проросій-
ськимибойовикамизПридністров‘я
бойових дій на територію України).
Водночас, поява ще одного зброй-
ного конфлікту у безпосередній
близькості до кордонів ЄС буде ще
більше відволікати Захід від україн-
ських проблем і посилюватиме
«втому Україною» через пробуксо-
вування реформ та відсутність про-
гресу у «Мінському процесі». Знову
ж таки, це збільшує ризик для Киє-
ва залишитися наодинці у проти-
борстві з агресивною Москвою.
В цих умовах, очевидною є не-
обхідність чітких та виважених дій
української влади, як на міжнарод-
ному, так і внутрішньому рівні. До-
ведення Заходу необхідності відмо-
ви від недієздатного «Мінського
процесу» і започаткування нового
формату переговорів з врегулю-
вання російсько-українського кон-
флікту з залученням США, ЄС та
Якщо Кремлю вдасться розпалити в
Молдові збройне протистояння,
залучивши до нього Придністров‘я,
це може становити пряму загрозу
Україні (у тому числі, через
можливість розповсюдження
проросійськими бойовиками з
Придністров‘я бойових дій на
територію України)
Знову ж таки, це збільшує ризик для
Києва залишитися наодинці у про-
тиборстві з агресивною Москвою

6. 6
інших зацікавлених країн є най-
більш нагальним завданням.
Так само, як і «протискання»
нових реформ у всіх сферах життє-
діяльності суспільства та держа-
ви – від реформування трикутника
МО-ГШ-ЗСУ, системи управління
ОПК та ВТС і до нагальних кроків
в соціально-економічній сфері, де
накопився значний потенціал не-
реалізованих задумів і планів. Від-
сутність прогресу у цих сферах
сформує стійке поле загроз, які все
більше руйнуватимуть Українську
державність.
Головні ризики військового
характеру
Ситуація у зоні російсько-укра-
їнського конфлікту залишається
напруженою та нестабільною. Оче-
видним фактором, який впливає на
інтенсивність провокацій з боку
російсько-терористичних військ, є
намагання російського керівни-
цтва примусити Україну та Захід
піти на умови Кремля щодо швид-
кої «реалізації» «Мінських домов-
леностях» за російською логікою та
на російських умовах. Саме таку
тактику Москва застосовувала на-
передодні підписання двох «Мін-
ських угод», влаштувавши криваві
бійні під Іловайськом та Дебальце-
вим. У зв‘язку з цим, не виключено,
що в найближчий час, Росія знову
може повторити цей прийом, при-
мушуючи Київ, Берлін та Париж
знову підкоритися волі Путіна.
Фактичні повідомлення з зони
конфлікту можуть підтверджувати
це припущення. Воєнна розвідка
України повідомляє, що поблизу
Донецька та Мануїлівки бойовики
знову розташували заборонене
Мінськими домовленостями
озброєння – танки, САУ та 122-мм
РСЗВ «Град». Спостерігачі ОБСЄ
повідомили, що в ході моніторингу
за допомогою БЛА виявили біля
села Тернове в Донецькій області
близько 40 танків, 115 броньованих
машин, 35 одиниць артилерії і 50
військових вантажівок. В той же
час, російсько-терористичні вій-
ська не дозволили представникам
місії ОБСЄ дістатися до цього
скупчення російської зброї.
Загалом, представники місії
ОБСЄ протягом останнього часу
відзначають суттєве зростання
агресивності російсько-терорис-
тичних військ в зоні конфлікту.
Вони постійно перешкоджають пе-
реміщенням місії ОБСЄ, незаконно
затримують представників ОБСЄ,
перевіряють у них документи,
тощо. Також, зросла кількість від-
критих збройних провокацій про-
ти представників місії ОБСЄ, у
тому числі, обстрілів російськими
снайперами автомобілів місії.
Виходячи з вищенаведеного, у
найближчий час можливо очікува-
ти подальше зростання напруже-
ності і, не виключено, провокуван-
ня Росією прямих бойових зіткнень
з українськими військами.
Виходячи з вищенаведеного, у най-
ближчий час можливо очікувати
подальше зростання напруженості
і, не виключено, провокування Росі-
єю прямих бойових зіткнень з укра-
їнськими військами

7. 7
Крім того, Москва продовжує
мілітаризацію окупованого Криму,
збільшуючи ризики воєнної деста-
білізації в регіоні. Зокрема, за пові-
домленням командування ЧФ РФ,
Чорноморський флот Росії протя-
гом 2015 року отримав понад 200
одиниць нової військової техніки, у
тому числі, 3 дизель-електричні
підводні човни проекту 636
«Варшав’янка», два малих ракет-
них кораблі, 10 бойових катерів, а
також 20 суден допоміжного флоту.
Крім того, ЧФ РФ отримав понад
30 літальних апаратів, в тому числі,
сучасні багатоцільові винищувачі
Су-30СМ.
Для України суттєве посилення
військового угруповання росій-
ських військ в Криму становить
пряму воєнну загрозу і потребує
негайних заходів, зокрема, приско-
реного розвитку озброєння ВМС
України і, насамперед, уніфікованої
крилатої ракети «Нептун», поява
якої посилить можливості як бере-
гових частин, так і перспективного
корабельного складу ВМСУ.
Виклики для України на
міжнародній арені
Взаємний цугцванг довкола
процесу врегулювання російсько-
українського конфлікту залиша-
ється головним викликом для
України на міжнародній арені.
Росія намагається примусити
Україну дотримуватися сценарію,
розписаного Москвою, згідно з
яким Київ має погодитися на ство-
рення на окупованих територіях
Донбасу «квазі-автономного» про-
російського утворення зі своєю ар-
мією, «народною міліцією» та фак-
тично самостійною внутрішньою
та зовнішньою політикою. Захід
зберігає інерцію вже мертвих «Мін-
ських домовленостей» і також тис-
не на Київ, вимагаючи провести
конституційну реформу та полі-
тичні зміни, вигідні Москві.
При цьому, головним мотивом
такого курсу Заходу є не політичні
чи економічні мотиви (оскільки,
зовнішньополітичний та еконо-
мічний вплив Росії в останній час
суттєво похитнувся), а страх пе-
ред непрогнозованим використан-
ням Москвою воєнної (у тому чис-
лі, ядерної) сили. Фактично, Захід
намагається нейтралізувати воєн-
ну загрозу з боку Росії за рахунок
жертвування інтересами України.
Тобто, виконавши вимоги Росії по
Донбасу і створивши потужні дес-
табілізуючі фактори для України,
Захід розраховує відновити пози-
тивний порядок денний відносин
з Росією (знявши з неї санкції) і
відвести загрозу воєнного кон-
флікту з РФ.
На користь цього припущення
говорить консолідована позиція
ФРН, Франції та США, які заклика-
ють Київ «максимально швидко
виконати політичні умови Мін-
ських домовленостей». І це при
тому, що жоден з воєнних та безпе-
Для України суттєве посилення
військового угруповання російських
військ в Криму становить пряму
воєнну загрозу і потребує негайних
заходів, зокрема, прискореного
розвитку озброєння ВМС України і,
насамперед, уніфікованої крилатої
ракети «Нептун», поява якої поси-
лить можливості як берегових
частин, так і перспективного
корабельного складу ВМСУ
Фактично, Захід намагається ней-
тралізувати воєнну загрозу з боку
Росії за рахунок жертвування інтер-
есами України

8. 8
кових пунктів Мінських протоко-
лів не виконаний, що суперечить
загальноприйнятій логіці врегулю-
вання збройних конфліктів.
Можна стверджувати, що ситу-
ація, що склалась довкола України
на міжнародній арені, є, можливо,
найбільш загрозливою з часів пере-
моги Революції Гідності. Оскільки,
українське керівництво поставле-
но перед жорстким вибором — або
виконати вимоги Росії та Заходу і
запустити механізм майже гаран-
тованого руйнування держави, або
відмовитись від виконання взятих
на себе зобов‘язань (згідно з Мін-
ськими домовленостями) і вимага-
ти створення нового формату пе-
реговорів за участі США, ЄС та
інших зацікавлених країн. Цей
формат має передбачати не дише
стабілізацію ситуації на окупова-
них територіях Донбасу, а й визна-
чення Росії країною-окупантом,
яка несе відповідальність за окупо-
вані території, а також визначити
алгоритм деокупації Донбасу та
Криму.
До позначеного варто додати,
що нав’язування проросійського
сценарію розв’язання російсько-
українського конфлікту відбува-
ється на тлі залякування Росією
країн Заходу, передусім членів
НАТО. Зокрема, 31 січня росій-
ський літак Су-34, незважаючи на
чисельні попередження англій-
ською та російською мовами, пору-
шив турецький повітряний про-
стір. У зв’язку з цим інцидентом
Туреччина вже привела свої ВПС у
підвищений рівень готовності.
Слід прийняти до уваги, що РФ ви-
користовує різні способи впливу
на Захід. Наприклад, набуває по-
ширення використання хакерських
груп. Цікаво, що за даними ЗМІ
(які посилаються на представника
німецьких служб безпеки), кібера-
таку проти німецького парламенту
в 2015 році організував саме уряд
Російської Федерації (Der Spiegel,
30 січня). Російські хакери прони-
кали також і в електронну пошту
президента Барака Обами.
Виклики у площині економіки
Надзвичайно напружена ситуа-
ція довкола «Мінських домовле-
ностей» впливає і на ключовий ас-
пект, який може суттєво тиснути
на фінансову та соціально-еконо-
мічну стабільність України. Мова
йде про прийняття рішення щодо
виділення Україні наступного
траншу МВФ, а також допомоги з
боку США та ФРН.
Виступаючи на економічному
форумі в Давосі 21 січня, Прези-
дент Порошенко повідомив, що до-
мовленість з МВФ щодо отриман-
ня траншу досягнуто і $1,7 млрд.
очікується вже у лютому. Всього у
2016 році Україна розраховує отри-
мати від МВФ $5,8 млрд. Втім, екс-
пертне та банківське середовище, а
також населення поки що скептич-
но сприймає це повідомлення, про
Ситуація, що склалась довкола
України на міжнародній арені, є,
можливо, найбільш загрозливою з
часів перемоги Революції Гідності
Цей формат має передбачати не
дише стабілізацію ситуації на
окупованих територіях Донбасу, а й
визначення Росії країною-окупан-
том, яка несе відповідальність за
окуповані території, а також
визначити алгоритм деокупації
Донбасу та Криму

9. 9
що, у тому числі, говорить, знижен-
ня курсу гривні. Експерти вказу-
ють, що, насправді, між урядом
України, НБУ та МВФ ще узгодже-
ні не всі питання, що може завади-
ти отримати кредит вчасно. Це
може посилити волатильність кур-
су гривні і у сукупності з іншими
негативними економічними факто-
рами дестабілізувати соціально-
економічну обстановку.
Ситуація має прояснитися в
найближчій час, коли стане відоме
офіційне рішення МВФ щодо на-
дання Україні траншу.
Між тим, торгівельна війна з
Росією набирає обертів. За оцінкою
Міністерства економічного розви-
тку і торгівлі України, втрата ви-
ручки українських підприємств у
результаті торгівельного ембарго і
обмеження транзиту з боку Росії
становитиме близько $1,1 млрд. У
зв‘язку з цим, міністерство закли-
кає здійснювати найактивніші за-
ходи для покращення бізнес-кліма-
ту в Україні, залучати інвестиції,
ламати корупційні схеми, пробива-
тися на європейські ринки. Такі
кроки зможуть допомогти уникну-
ти нанесенню значної шкоди як
окремим українським підприєм-
ствам, так і всій економічній систе-
мі України.
В той же час, незважаючи на
зниження впливу Росії на європей-
ському та українському ринку газу,
Москва не полишає спроб побуду-
вати маршрути транспортування
газу до ЄС в обхід України, намага-
ючись позбавити нашу державу
статусу транзитера і завдати таким
чином ще одного економічного
удару. Найбільше занепокоєння
викликає той факт, що уряд ФРН
знову висловлює підтримку реалі-
зації проекту «Північний потік-2».
Зокрема, віце-канцлер і міністр
економіки Німеччини Зігмар Габрі-
ель заявив, що Німеччина може
схвалити будівництво газопроводу
«Північний потік-2», якщо Росія
буде гарантувати Україні збере-
ження статусу транзитної держави,
а також надасть гарантії надійних
поставок газу в країни Східної Єв-
ропи (в першу чергу, Польщу). Екс-
перти висловлюють сумнів у мож-
ливості укладання такого договору
у трикутнику ЄС-РФ-Україна,
оскільки це прямо суперечить
стратегії Москви. Максимум на що
може піти Кремль – на висловлен-
ня усних обіцянок, які будуть по-
рушені за першої можливості, як це
відбувається з будь-якою домовле-
ністю, укладеною з РФ.
Основні виклики всередині
держави
Ключовою подією, яка може
вплинути на вирішення ряду важ-
ливих проблем у системі оборони
держави стало засідання РНБО за
темою державного оборонного за-
мовлення. В ході засідання було
зроблено акцент на необхідність
розробки і закупівлі ЗСУ сучасних
Ситуація має прояснитися в най-
ближчій час, коли стане відоме
офіційне рішення МВФ щодо надан-
ня Україні траншу
Москва не полишає спроб побудува-
ти маршрути транспортування
газу до ЄС в обхід України, намагаю-
чись позбавити нашу державу
статусу транзитера і завдати
таким чином ще одного економічно-
го удару. Найбільше занепокоєння
викликає той факт, що уряд ФРН
знову висловлює підтримку реаліза-
ції проекту «Північний потік-2»

10. 10
систем озброєння, насамперед, ра-
кетного, зокрема: системи, які роз-
робляються в рамках проекту
«Вільха», комплекси крилатих ра-
кет на основі технічних рішень
проекту «Нептун», нові зразки ар-
тилерійських систем, високоточні
ракети й боєприпаси, протитанко-
ві ракетні комплекси, нові засоби
автоматизації артилерійських під-
розділів, автоматизовані комплек-
си розвідки, а також безпілотні лі-
тальні апарати (у тому числі,
ударні), бронетранспортери нового
покоління, засоби зв’язку й управ-
ління, навігаційну апаратуру, тех-
нології та матеріали космічної роз-
відки.
Важливим є розпорядження
Президента України щодо ухвален-
ня до 29 лютого ц.р. Державної ці-
льової оборонної програми розви-
ткуозброєннятавійськовоїтехніки
(ОВТ) на період до 2020 р. Оскіль-
ки, саме відсутність програмного
документу в цій галузі слугувала
перепоною для цілеспрямованих та
узгоджених дій як МО, так і обо-
ронно-промислових підприємств з
метою оснащення ЗСУ.
Експерти відзначають, що голо-
вними загрозами, які виникають
внаслідок зволікання з початком
реального переозброєння армії є
такі: по-перше, зберігається висока
ймовірність повномасштабної
збройної агресії РФ проти України
(або агресії на окремих напрямках,
але зі стратегічними цілями); по-
друге, якщо до початку літнього са-
міту НАТО в Україні не з’являться і
не почнуть реалізовуватися про-
грамні документи розвитку ЗСУ,
ОВТ, ОПК, різко зросте ризик роз-
чарування західних партнерів
українським керівництвом; по-
третє, буде й надалі руйнуватись
потенціал українських підпри-
ємств, які в умовах «аритмічного»
розміщення замовлень та виділен-
ня коштів не можуть розвивати
свій промисловий, технологічний
та кадровий потенціал.
Окремою загрозою є збережен-
ня неефективної, недолугої та над-
мірно централізованої системи
управління ОПК, яка реалізується
через «Укроборонпром». Структу-
ра, створена за часів Януковича, не
відповідає сучасним вимогам до
ведення оборонно-промислового
бізнесу, особливо, з точки зору роз-
витку ВТС з іноземними компанія-
ми, і зараз перетворюється на ре-
альну загрозу подальшому
розвитку української «оборонки»,
а також вчасному та ефективному
переозброєнню української армії
та інших силових відомств. Серед
позитивних рішень РНБО, які свід-
чать про спроби оптимізації та на-
ближення програм переозброєння
до реальності, є призупинення фі-
нансування проектів зі створення
Ан-70, корвету та ракетного комп-
лексу «Сапсан». Ці проекти просто
не вкладаються в сучасний розмір
держоборонзамовлення на тлі
Важливим є розпорядження Прези-
дента України щодо ухвалення до 29
лютого ц.р. Державної цільової
оборонної програми розвитку
озброєння та військової техніки
(ОВТ) на період до 2020 р. Оскільки,
саме відсутність програмного
документу в цій галузі слугувала
перепоною для цілеспрямованих та
узгоджених дій як МО, так і оборон-
но-промислових підприємств з
метою оснащення ЗСУ
Окремою загрозою є збереження
неефективної, недолугої та надмір-
но централізованої системи управ-
ління ОПК, яка реалізується через
«Укроборонпром»

11. 11
більш актуальних завдань, серед
яких вже названий проект «Вільха»
та крилата ракета «Нептун».
Так само, відсутність затвер-
джених програм розвитку ЗСУ
продовжує загрожувати ефектив-
ному і стабільному розвитку Укра-
їнських Збройних Сил через по-
стійні зміни підходів, пріоритетів
та форматів їх розбудови.
Так, міністр оборони Степан
Полторак оприлюднив нові пара-
метри реформування ЗСУ до 2020
року. «Передбачається створення
двох окремих управлінських вер-
тикалей. Перша — з функціями
формування та підготовки техніч-
ного оснащення та розвитку. Дру-
га — з функціями управління за-
стосування військ. Таким чином,
ми розподілимо завдання органів
управління», - повідомив міністр.
При цьому, він підкреслив, що під
час реформи будуть уточнені функ-
ції ГШ ЗСУ та інших органів управ-
ління. Також планується повністю
перейти на стандарти НАТО.
У свою чергу, начальник ГШ ЗС
України Віктор Муженко, незважа-
ючи на нещодавні заяви про від-
сутність можливості переведення
ЗСУ на контрактну форму комп-
лектування, виступив з повідо-
мленням, яке може свідчити про
початок зміни цієї позиції. За його
словами, в перші два тижні січня
ц.р. різко збільшився потік бажаю-
чих служити в ЗСУ за контрактом.
«Якщо раніше за тиждень-півтора
ми набирали 20-30 контрактників,
то за перші два тижні нового року
ми набрали 300 осіб на службу за
контрактом», − повідомив Мужен-
ко, додавши, що подібна тенденція
створює базу для формування про-
фесійної армії в Україні. «Це ство-
рює перспективи для переходу на
контрактну армію і для створення
професійного оперативного резер-
ву, призначеного для укомплекту-
вання військових частин у разі вій-
ськової загрози», — підсумував
начальник Генштабу. Однією з го-
ловним причин такої тенденції ста-
ло підвищення фінансового забез-
печення військовослужбовців: з 1
січня 2016 року місячний оклад ря-
дового ЗСУ збільшений до 7000
гривень. Однак, слід визнати, що
військове керівництво здійснює
лише часткові кроки у сфері про-
фесіоналізації ЗСУ. Курс на ство-
рення професійної армії не прого-
лошено й у проекті Стратегічного
оборонного бюлетеня, проект яко-
го було представлено експертам та
громадськості керівництвом вій-
ськового відомства 21 січня. На
цьому тлі варто звернути увагу на
матеріал активного апологета ство-
рення професійного війська Юрія
Бутусова, який, зокрема, вказує на
необхідність створення професій-
ного ядра з армійців, які безпосе-
редньо беруть участь у бойових
діях на сході України. «Воює мен-
шість - не більше 20% від чисель-
ності ЗСУ», - вказує експерт, напо-
Відсутність затверджених програм
розвитку ЗСУ продовжує загрожува-
ти ефективному і стабільному
розвитку Українських Збройних Сил
через постійні зміни підходів, пріо-
ритетів та форматів їх розбудови

12. 12
лягаючи, що «це і є кістяк
професійної армії, якому необхідно
забезпечити всі умови» (http://
censor.net.ua/r367858). Саме на та-
кому підході наполягали в 2015
році експерти ЦДАКР. То ж, вій-
ськове керівництво поки, на жаль,
не перейшло до створення належ-
них умов для нанесення противни-
ку неприйнятних втрат на передо-
вій в конкретних точках.
Отже, поступові зміни у обо-
ронному реформуванні відбува-
ються, однак занадто повільно, з
багатьма недоліками. Це досі зали-
шається окремим викликом ста-
більності та розвитку Української
держави.
Поступові зміни у оборонному
реформуванні відбуваються, однак
занадто повільно, з багатьма
недоліками

13. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 лютого 2016
13
Аналізуючи так звані «Мінські
домовленості», а особливо їх трак-
тування російською стороною,
складається враження, що це рецепт
організації «пікніка у гирлі діючого
вулкану». Кремлівська логіка реалі-
зації Мінських домовленостей су-
перечить загальновизнаним підхо-
дам до врегулювання збройних
конфліктів. Відновлення безпеки
має безумовно передувати будь-
яким політичним процесам у зоні
конфлікту.
Ось позиція Путіна, яка, очевид-
но, на даний момент визначає логіку
дій Росії та її маріонеток на окупо-
ваних територіях Донецької та Лу-
ганської областей. В інтерв‘ю Bild 11
січня ц.р. він заявив буквально таке:
Поверьте мне, это сейчас приоб-
ретает характер театра абсурда, по-
тому что основное, что должно
быть сделано по исполнению Мин-
ских соглашений, лежит на стороне
сегодняшних киевских властей.
Нельзя требовать от Москвы то,
что должен сделать Киев.
Например, самым главным во
всём процессе урегулирования,
ключевым вопросом является во-
прос политического характера, а в
центре — конституционная рефор-
ма. Это 11 й пункт Минских согла-
шений. Там прямо записано, что
должна быть проведена конститу-
ционная реформа, причём не в Мо-
скве же должны быть приняты эти
решения!
Воєнні аспекти реалізації «Мінських
домовленостей»
У дзеркалі
експертноі
думки
Михайло Самусь,
заступник директора ЦДАКР з міжнародних питань
Це рецепт організації «пікніка у гирлі
діючого вулкану»

14. 14
Вот смотрите, у нас всё помече-
но: проведение конституционной
реформы в Украине со вступлени-
ем в силу к концу 2015 года. Пункт
11. 2015 год прошёл.
Вопрос: Конституционная ре-
форма должна была быть проведе-
на после того, как будут
прекращены все боевые действия.
Так там было написано?
Путин: Нет, не так. Смотрите, я
Вам отдам на английском языке.
Что написано? Пункт 9 й ‒ восста-
новление полного контроля над го-
сударственной границей со
стороны правительства Украины
на основании закона Украины о
конституционной реформе к концу
2015 года при условии выполнения
пункта 11, то есть проведения кон-
ституционной реформы.
То есть сначала конституцион-
ная реформа, политические
процессы, а потом на основе этих
процессов создание атмосферы до-
верия и завершение всех процес-
сов, в том числе, закрытие границы.
Тобто, по-перше, він перекладає
відповідальність за гальмування
реалізації домовленостей на укра-
їнську сторону. Хоча це не є нови-
ною і вкладається в типовий стиль
Кремля.
По-друге, Путін стверджує, що
головним питанням процесу урегу-
лювання є не припинення зброй-
ного конфлікту, а політичні зміни в
Україні - а саме проведення кон-
ституційної реформи в Україні.
Тобто, за цією логікою, якщо в
Україні буде проведено конститу-
ційну реформу, то Росія припинить
окупацію українських територій.
Дуже цікавий підхід.
По-третє, Путін чітко заявляє,
що припинення бойових дій не є
умовою для реалізації Мінських
домовленостей. На запитання ні-
мецького журналіста, що «Консти-
туційна реформа повинна бути
проведена після того, як будуть
припинені всі бойові дії», Путін ка-
тегорично заявляє: «Ні, це не так...
Спочатку конституційна реформа,
політичні процеси, а потім на осно-
ві цих процесів створення атмос-
фери довіри та завершення всіх
процесів, у тому числі, закриття
кордонів».
До речі, зверніть увагу на ці сло-
ва: «закриття кордонів». Це, як ка-
жуть, дуже по Фрейду. Адже, офі-
ційно Росія завжди заявляла, що
жодного відношення до ДНР/ЛНР
не має і може тільки попросити цих
шановних і абсолютно незалежних
панів повернути українсько-росій-
ський державний кордон під контр-
оль Україні. А тепер Путін говорить
про закриття. Закриття ким? Оче-
видно, Росією! Тобто, виходить, Ро-
сія має всі можливості це зробити
прямо зараз і використовує цей
фактор виключно для шантажу
України. Як кажуть, Штірліц ніколи
ще не був так близько до провалу.
Дозволю собі коротко пробігти-
ся пунктами Мінських домовле-
Якщо в Україні буде проведено
конституційну реформу, то Росія
припинить окупацію українських
територій. Дуже цікавий підхід

15. 15
ностей, які стосуються воєнної та
безпекової сфери, щоб зрозуміти
наскільки російська сторона вико-
нує свої зобов‘язання (повний
текст документу можна прогляну-
ти тут: http://www.osce.org/ru/
cio/140221 ):
1, 2 пункт – не виконуються. Ро-
сійсько-терористичні війська об-
стрілюють позиції української армії,
озброєння постійно переміщують-
ся, місця зберігання неможливо
контролювати.
3 пункт – не виконується. Росій-
сько-терористичні війська обмеж-
ують переміщення місії ОБСЄ, не
допускають спостерігачів до окре-
мих районів окупованої території,
здійснюють провокації (в тому чис-
лі, збройні) проти місії ОБСЄ.
9, 10 пункт – не виконуються.
Російська сторона навіть не збира-
ється їх розглядати, вважаючи чо-
мусь, що цей пункт потрібно вико-
нувати аж після конституційної
реформи в Україні та проведення
виборів на окупованих територіях.
А якраз 11 пункт Росія вважає
відправною, центральною нормою
Мінських домовленостей. І саме 11
пункт має один з найбільш загроз-
ливих аспектів, який може нанести
шкоду Україні.
Мова йде про норму щодо ство-
рення так званих «загонів народної
міліції для підтримання громад-
ського порядку».
Можливим наслідками реаліза-
ції цього пункту можуть бути такі:
По-перше, 1 та 2 армійські кор-
пуси (близько 30 тисяч особового
складу), які складають основу вій-
ськового окупаційного угрупован-
ня Росії на території Донбасу мо-
жутьбутишвидкопереформатовані
під так звані «загони народної мілі-
ції».
Друге — величезна кількість
озброєнь та військової техніки (450
танків, 950 ББМ, 370 гармат, 200
РСЗВ) можуть бути презентовані
та легалізовані як озброєння «заго-
нів народної міліції».
Третє — зі складу 1 та 2 АК мо-
жуть бути сформовані і «прикор-
донні війська», які візьмуть під
контроль українсько-російський
кордон (до речі, такі варіанти вже
публікуються в ЗМІ). Також, на базі
цих корпусів можуть бути створені
і інші силові відомства та спеціаль-
ні служби окупованих районів.
При цьому, Україну можуть
змусити скасувати лінію розмежу-
вання (тобто, нинішню лінію фрон-
ту), що багаторазово підвищить
ризик подальшого просування ро-
сійсько-терористичних військ те-
риторією України.
І ще одна родзинка до цієї кар-
тини: всі ці «загони народної мілі-
ції» необхідно буде фінансувати з
державного бюджету України.
Суто з воєнної точки зору, лега-
лізовані «загони народної міліції» з
озброєнням та військовою техні-
кою можуть фактично скласти 1-й
ешелон угруповання ЗС РФ, при-
Якраз 11 пункт Росія вважає від-
правною, центральною нормою
Мінських домовленостей. І саме 11
пункт має один з найбільш загроз-
ливих аспектів, який може нанести
шкоду Україні
Суто з воєнної точки зору, легалізо-
вані «загони народної міліції» з
озброєнням та військовою технікою
можуть фактично скласти 1-й
ешелон угруповання ЗС РФ, призна-
ченого для наступу на декількох
напрямках вглиб України

16. 16
значеного для наступу на декількох
напрямках вглиб України.
Ще один конкретний і яскравий
факт. За даними ЦДАКР, на окупо-
ваних територіях налагоджено ви-
робництво переносних реактивних
пускових установок «Град-П». Існу-
ють дані, які свідчать, що такі уста-
новки постачаються Росією на те-
риторію Сирії, у тому числі,
бойовикам Ісламської держави.
Крім того, «Град-П» може бути ви-
користаний російсько-терористич-
ними військами в рамках сценарію,
про який ми зараз говоримо. Тоб-
то, навіть якщо уявити, що важкі
озброєння, у тому числі, й системи
залпового вогню будуть виведені
на територію РФ, ніщо не буде за-
важати російським терористам
створити приховані запаси
«Град-П» і здійснювати ними об-
стріли як українських військ, так і
мирних населених пунктів з метою
провокацій.
Таким чином:
1. Жоден з «воєнних» та «безпеко-
вих» пунктів Мінських домовле-
ностей не виконуються.
2. Логіка та «вивернутий» підхід
російської сторони до реалізації
МД (спочатку політичні зміни, а
потім забезпечення безпеки та
виконання воєнних пунктів
МД) не дають жодних шансів на
прогрес у виконанні цього доку-
менту.
3. Велику загрозу та невизначені
наслідки несе пункт про ство-
рення «народної міліції».
4. Єдиним виходом збереження
Мінських домовленостей – хоча
б формально — вимагати пере-
гляду документу з метою вста-
новлення чіткого алгоритму ви-
конання спочатку воєнних та
безпекових умов (постійний ре-
жим тиші, гарантоване
відведення зброї, допуск місії
ОБСЄ до місць відведення зброї
на всю окуповану територію,
вивід російських військ і техніки
до Росії, роззброєння незакон-
них збройних формувань,
відновлення українського кон-
тролю над українським кордо-
ном), а вже потім перехід до
політичного врегулювання і
конституційної реформи.
5. Якщо Росія збереже нинішній
підхід, Україні слід відмовитися
від Мінських домовленостей і
вийти з ініціативою на
міжнародному рівні до створен-
ня нового формату врегулюван-
ня російсько-українського
конфлікту, включивши до по-
рядку денного переговорів не
лише питання окупованих
територій Донбасу, а й Криму.
Якщо Росія збереже нинішній підхід,
Україні слід відмовитися від Мін-
ських домовленостей і вийти з
ініціативою на міжнародному рівні
до створення нового формату
врегулювання російсько-українсько-
го конфлікту, включивши до поряд-
ку денного переговорів не лише
питання окупованих територій
Донбасу, а й Криму

17. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 лютого 2016
17
Туреччина і Росія – два глобаль-
них гравця, які, будучи залученими
до Близькосхідної проблематики,
завжди взаємодіяли обережно та
обачливо. Так, зокрема, обидві кра-
їни часто конкурували за встанов-
лення своєї гегемонії в Централь-
ній Азії, а тепер опинилися по різні
боки барикад у Сирійській війні.
Говорячи про турецько-росій-
ський конфлікт, перш за все, слід
пам’ятати, що Туреччина — член
НАТО, тож конфлікт Анкари і Мо-
скви може перерости у пряме про-
тистояння Північноатлантичного
Альянсу і Росії. Загалом, з огляду
на політичну доцільність, Росії не
вигідне подальше посилення тиску
на Туреччину через військовий
компонент. Якщо Москва й надалі
втягуватиметься у це протистоян-
ня, Кремль може опинитись у не-
простому становищі в Сирії та
Україні.
Інший вагомий підтекст події
полягає у мірі залученості США.
Хоча це може нагадувати теорію
змови, однак без відповіді залиша-
ється запитання — діяла Анкара
самостійно чи зважилася на збит-
тя російського літака за підтримки
(згоди) Вашингтону?
Вже відомо, що авіаудари Росії
по угрупуваннях поміркованих Си-
рійських повстанців суперечать ін-
тересам як Туреччини, так і США.
Збитий винищувач та загибель пі-
лота (до того ж зняті на камеру)
Якщо Росія дасть військову відповідь
Анкарі, вона не впорається із наслідками
таких дій
Деніз Чіфчі (Deniz Çifçi),
аналітик Центру досліджень Туреччини (Centre for Turkey studies, CEFTUS), Лондон
З огляду на політичну доцільність,
Росії не вигідне подальше посилення
тиску на Туреччину через військовий
компонент
Збитий винищувач та загибель
пілота (до того ж зняті на камеру)
можна розцінювати як сигнал росій-
ській стороні

18. 18
можна розцінювати як сигнал ро-
сійській стороні. США могли наді-
слати Росії політичний меседж так
би мовити з допомогою Туреччини.
Недавнє голосування в парламенті
Великобританії, яке санкціонувало
авіаудари по бойовиках у Сирії,
оснащені новітніми технологіями
військові кораблі США і НАТО, ра-
діолокаційні системи, що були на-
діслані до Середземного моря, —
усе це дозволяє нам говорити про
те, що США відіграють важливу
роль у рішенні Заходу взяти участь
у розв’язанні Сирійської кризи.
Тому, якщо Росія дасть військову
відповідь Анкарі, вона не впора-
ється з наслідками таких дій.
Проте, ці фактори не означають,
що Росія мовчки стерпить образу і
пробачить Туреччині знищення її
військового літака. Ситуація за-
йшла занадто далеко, тож тепер це
питання національної честі, що у
довгостроковій перспективі вима-
гатиме асиметричних дій проти ту-
рецької сторони. А тим часом Ро-
сія, швидше за все, як важелі тиску
використовуватиме наявні еконо-
мічні переваги і енергетичну за-
лежність Туреччини (перш за все,
це стосується природного газу).
Курдське питання та ІДІЛ як
фактори провладної мобілізації
турецького суспільства
Зазвичай, образ «загрози» (як
внутрішньої, так і зовнішньої) є
частиною стратегії керованого ха-
осу, яку турецький цивільний уряд
та військова адміністрація вико-
ристовують з метою посилення
своєї влади і контролю над насе-
ленням. Військові вже давно засто-
совували цей метод. Завдяки йому
вони успішно знешкоджували опо-
зиційні групи, що виступили про-
ти «установчої ідеології» турецької
держави з її національною ідентич-
ністю, секуляризмом, націоналіз-
мом і постулатами Ханафійського
мазгабу (одна з чотирьох правових
шкіл у сучасному ортодоксальному
сунітському ісламі).
Конфлікт з Робочою партією
Курдистану (РПК) і атаки ІДІЛ у
турецьких містах на тлі політичної
нестабільності забезпечили Партії
справедливості і розвитку (ПСР)
неочікувану перемогу. Правляча
партія здобула абсолютну біль-
шість у парламенті на минулоріч-
них виборах у листопаді, незважа-
ючи на слабкий результат
попередніх перегонів, які відбулись
у червні. Тож в цьому сенсі суспіль-
ний страх допоміг ПСР консоліду-
вати владу.
Чи може Москва розраховувати
на підтримку курдів
Криза у стосунках із Росією —
для Туреччини це питання націо-
нального значення. Незважаючи на
напруженість у внутрішній політи-
ці, якщо протистояння з Росією за-
гостриться, переважна більшість
турецького суспільства підтримає
Образ «загрози» (як внутрішньої,
так і зовнішньої) є частиною стра-
тегії керованого хаосу, яку турець-
кий цивільний уряд та військова
адміністрація використовують з
метою посилення своєї влади і
контролю над населенням

19. 19
ПСР. Націоналізм у Туреччині, не-
залежно від обгортки етнічного чи
релігійного протистояння, завжди
мав надійну підтримку в суспіль-
стві. Лише цього одного фактору
достатньо для зміцнення підтрим-
ки турецьким суспільством руху
проти Росії.
З іншого боку, можна з упевне-
ністю сказати, що курди, які голо-
сували за Народно-демократичну
партію, інакше інтерпретують ін-
цидент (збиття російського Су-24).
Вони вважають, що один із голо-
вних мотивів цього акту - бажання
Туреччини запобігти формуванню
курдської автономії в північній Си-
рії. Реакція Анкари на вимогу авто-
номії сирійських курдів уже ство-
рила невдоволення серед виборців
Народно-демократичної партії.
Отож не всі курди підтримують по-
літику офіційної Анкари у кон-
флікті з Росією. Навіть простий мо-
ніторинг курдських соціальних
медіа чудово демонструє таку тен-
денцію.
Організаційна взаємодія росі-
ян з курдами своїми витоками ся-
гає ще початку ХІХ століття. Од-
нак ці відносини завжди
ґрунтувалися на регіональних ін-
тересах Росії. Тому, зрештою, по-
зиція останньої в курдському пи-
танні (незалежно від того, якої
частини Курдистану - турецької,
іракської, сирійської чи іранської
вона стосується) не була позбавле-
на прагматизму. Курди, які, у свою
чергу, намагались отримати зиск
співпрацюючи з різними сторона-
ми конфлікту, насправді ніколи не
довіряли жодній силі в регіоні, в
тому числі, Росії і західним держа-
вам.
Та в даний час, коли їхні інтере-
си в Сирії частково співпали з ро-
сійськими, місцевим курдам дове-
деться взаємодіяти з Кремлем. Така
взаємодія або підтримка Росією
становлення курдської автономії в
Сирії стане червоною лінією для
турецько-російських відносин. Ан-
кара вбачає у курдському терито-
ріальному утворенні в Сирії загро-
зу своїй національній безпеці, тому
що спільно з Іракським Курдиста-
ном, який в даний час стоїть на по-
розі здобуття незалежності, воно,
цілком ймовірно, підігріє бажання
турецьких курдів отримати статус
автономії. Такий сценарій – справ-
жній кошмар для турецьких полі-
тиків. Він і є причиною агресивної
позиції країни у питанні автономії
сирійських курдів.
Взаємодія або підтримка Росією
становлення курдської автономії в
Сирії стане червоною лінією для
турецько-російських відносин

20. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 лютого 2016
20
Якщо предметно підходити до
оцінки безпекового середовища на
європейському континенті, потріб-
но провести певну візуалізацію,
яка полегшує сприйняття. Слід уя-
вити своєрідні карти.
Перша — це карта розташуван-
ня військових сил, яка демонструє
НАТО з одного боку, Росію з іншо-
го та Україну, яка перебуває між
двох вогнів. Одразу стає зрозумі-
лим, що це гра з нульовою сумою з
точки зору військових спромож-
ностей, які мають країни для свого
виживання.
Друга карта — це карта взаємо-
залежності. Це — політико-еконо-
мічна карта, яка демонструє нерів-
номірний розподіл ресурсів світу
та взаємозалежність країн одна від
одної. Карта демонструє спільні
простори — зовнішній, де є спільні
союзники, які можуть прийти на
допомогу у разі проведення спіль-
них військових операцій, та вну-
трішній, що демонструє рівень вза-
ємодії всередині союзників по
блоку. Тут помітно, що загострення
військового протистояння призво-
дить до обопільних втрат.
Звичайно можна додавати й
інші карти, однак ці, якщо їх наро-
щувати додатковими обставинами,
досить просто дають змогу зрозу-
міти поточний стан речей і спрог-
нозувати подальший хід подій.
Якщо ж більш конкретно підхо-
дити до розгляду тих чи інших подій
Міка Аатола (Mika Aatola),
директор програм глобальної безпеки Фінського інституту міжнародних
відносин (Фінляндія)
У Києва ж є великий кредит довіри з
боку Заходу та певна підтримка з
боку НАТО та ЄС
В Фінляндії не вірять в те, що хтось
прийде ззовні і буде тебе захищати від
зовнішньої агресії

21. 21
в самій Європі, зокрема, в Україні, то
можна констатувати, що є дуже ба-
гато спільних рис, які об’єднують
подіїфінсько-радянськоївійни1939-
1940 років з ситуацією на Донбасі —
спільний кордон з Росією, прихова-
на війна, пропаганда, введення в
оману світове співтовариство. Од-
нак, є й відмінності. Фінляндія, на
відміну від України, фактично була
сам на сам з агресором. Тоді не було
НАТО чи інших механізмів колек-
тивного оборонного захисту. У Киє-
ва ж є великий кредит довіри з боку
Заходу та певна підтримка з боку
НАТО та ЄС.
При аналізі вище наведених
карт, чітко видно, що Україна по-
требує ресурсів в широкому сенсі.
Але ключову роль тут має відігра-
вати не лише фінансова та військо-
ва підтримка Заходу, а й власний
дух населення. Український народ
має розуміти і відчувати, що все,
що відбувається в країні — рефор-
ми та війна з агресором, робиться
недаремно. А захід в свою чергу ро-
зуміти, що в Україні люди втрача-
ють життя за ті цінності, які фак-
тично дозволяють існувати та
розбудовувати Європу, дають змо-
гу функціонувати ЄС та НАТО.
Україна, яка є країною між РФ та
НАТО, між Сходом та Заходом, має
бути своєрідним зв’язувальним
ланцюжком в контексті трансат-
лантичного співробітництва.
Нажаль в поточній ситуації
перспективи розв’язання конфлік-
ту на сході України є досить при-
марними. Існує низка чинників, які
впливають на це, як з боку України,
так з боку РФ та підтримуваних
останньою так званих народних
республік. Звичайно, Мінськ-2 - не
кращий документ, адже він фак-
тично не надає можливості Україні
в подальшому проявити свої мож-
ливості і має низку підводних ка-
менів. Це був скоріш документ для
самозбереження та самозахисту від
агресії, аніж для вирішення ситуа-
ції. Тому, скоріш за все, ситуація на
Донбасі не буде розв’язана в корот-
костроковій перспективі.
Події в Україні, а також в Сирії,
призвели до достатньо гарячих
дискусій власне у Фінляндії. В краї-
ні знову почали обговорювати пи-
тання членства в НАТО. Адже, з
одного боку відбувається тісна
співпраця з Альянсом, а з іншого –
відсутність членства не надає жод-
них правових гарантій щодо захис-
ту. Тут питання дещо в іншому.
Звичайно членство в НАТО може
надати певні переваги, але в Фін-
ляндії після подій 1939-40 років
досі не вірять в те, що хтось прийде
ззовні і буде тебе захищати від зо-
внішньої агресії. Саме ця обстави-
на формує в більшості переконан-
ня у потребі мати власні потужні
збройні сили з високим ступенем
готовності. Одночасно з цим мають
місце ще два підходи до питання
забезпечення власної безпеки. Це
розбудова силового блоку за швей-
Мінськ-2 - не кращий документ,
адже він фактично не надає можли-
вості Україні в подальшому прояви-
ти свої можливості і має низку
підводних каменів
Звичайно членство в НАТО може
надати певні переваги, але в Фін-
ляндії після подій 1939-40 років досі
не вірять в те, що хтось прийде
ззовні і буде тебе захищати від
зовнішньої агресії

22. 22
царським принципом, а інший —
укладання союзницького договору
зі США на кшталт такого, що є між
США та Швецією.
З огляду на безпекову ситуацію
та наявні ризики та загрози Фін-
ляндія постійно спостерігає за дія-
ми РФ. Періодичне порушення по-
вітряного простору з боку РФ,
сприймається як чинник, який
впливає на потребу у підтриманні
власних ЗС у високій бойовій го-
товності. Всі дії, які робить Росія,
достатньо предметно аналізуються
і робляться відповідні висновки
стосовно того, наскільки країна
здатна протидіяти подібним вчин-
кам. Всі розуміють, що розвиток
подій в Україні напряму пов’язаний
і з майбутнім інших сусідів РФ. Ось
тут виникають питання форпосту
НАТО і ролі в цьому України, Біло-
русі та Фінляндії. Тим не менш, го-
ловним пріоритетом є боротьба за
свідомість населення та війна у кі-
берпросторі.
Ситуація з біженцями з Сирії
накладає власний відбиток на си-
туацію у Фінляндії. Тут постає
питання зовнішніх та внутрішніх
кордонів ЄС. Безперечно країни,
які перебувають на зовнішніх
кордонах союзу, до яких належить
в тому числі і Фінляндія, потра-
пляють у достатньо складну ситу-
ацію. Однак тут складність навіть
не в контролі над кордонами, а в
поляризації членів країн ЄС та їх-
нього населення. Саме ця поляри-
зація поглядів призводить до
слабкості ЄС. Міграція торкаєть-
ся в тому числі і Фінляндії, однак
в переважній більшості міграцій-
ні потоки йдуть з боку Данії та
Швеції. В країні розуміють, що
причиною такого зростання мі-
грації є ситуація на Близькому
сході. Однак і тут можна мати
певну користь. Незалежно від
того, що кажуть політики, фін-
ська економіка певною мірою по-
требує людських ресурсів. Поява
нових ресурсів дасть змогу пев-
ною мірою розвиватися.
Тим не менш потрібно дивитися
далі і уважно відслідковувати, що
робитиме В.Путін, і намагатися пе-
редбачати його вчинки. Тільки в
цьому випадку вдасться прораху-
вати хід майбутніх подій.
Поляризація поглядів призводить до
слабкості ЄС

23. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 лютого 2016
23
27 січня вітчизняний Радбез до-
ручив Кабінету Міністрів розроби-
ти й затвердити до 5 лютого ц.р. по-
становупродержоборонзамовлення
(ДОЗ) на 2016 р. При цьому верхо-
вний головнокомандувач Петро По-
рошенко на засіданні РНБО вказав
на необхідність розробити й заку-
пити для Сухопутних військ ЗСУ
ракетне озброєння в рамках проек-
ту «Вільха», комплекси крилатих ра-
кет на основі технічних рішень про-
екту «Нептун», нові зразки
артилерійських систем, високоточні
ракети й боєприпаси, протитанкові
ракетні комплекси, нові засоби ав-
томатизації артилерійських підроз-
ділів, автоматизовані комплекси
розвідки.
Особливу увагу Петро Поро-
шенко звернув на безпілотні лі-
тальні апарати, зокрема ударні,
бронетранспортери нового поко-
ління, засоби зв’язку й управління,
навігаційну апаратуру, технології
та матеріали космічної розвідки.
Крім того, президент розпоря-
дився прискорити розробку й ухва-
лення Державної цільової оборон-
ної програми розвитку озброєння
та військової техніки (ОВТ) на пе-
ріод до 2020 р. Документ має
з’явитися до 29 лютого.
Попри традиційну вже нездат-
ність влади забезпечити початок
виконання ДОЗ з перших днів року
(у 2014-му воєнному році уряд
втратив півроку, затвердивши ДОЗ
Збройове випробування президента
Валентин Бадрак,
директор Центру досліджень армії, конверсії и роззброєння

24. 24
тільки 2 липня) і вражаюче зволі-
кання з ухваленням програми роз-
витку ОВТ (вона, за оцінками фа-
хівців, могла б з’явитися ще до
початку 2015-го), президент, схоже,
всерйоз стурбований переозброєн-
ням сил оборони країни.
І це дуже важливо з багатьох
причин.
По-перше, сценарій повно-
масштабної збройної агресії РФ
проти України реальний і ймовір-
ний, а Україна залишається вразли-
вою і привабливою мішенню
(включаючи вплив на позицію За-
ходу). Створення стратегічної зброї
набуває особливого значення. На
жаль, два роки війни якщо й не
втрачено для серйозного перео-
зброєння, то тільки через ентузіазм
самих КБ і підприємств. Як і в часи
президента Ющенка, основу розви-
тку ОВТ визначали не зусилля дер-
жави, а укладені зовнішні контрак-
ти. Завдяки їм можуть з’явитися
проекти створення нових систем
ППО й оперативно-тактичних ра-
кет.
По-друге, якщо до початку літ-
нього саміту НАТО в Україні не
з’являться і не почнуть реалізову-
ватися програмні документи роз-
витку ЗСУ, ОВТ, ОПК, ризик розча-
рування західних партнерів в
управлінні державою може пере-
творитися на реальність.
По-третє, Порошенко визнав,
що «Укроборонпром» провалив
значну частину завдань у галузі пе-
реозброєння: «Це мають бути не
тільки гасла, заклики, а конкрет-
ний термін з необхідним фінансу-
ванням, замовленням виробництва
найдефіцитніших видів боєприпа-
сів». Серед провалених проектів і
виробництво броньованих «дозо-
рів», і проект забезпечення ЗСУ за-
собами зв’язку, і ще низка інших,
включаючи потенціал ВТС. Але ж
президент висловив переконання,
що для України важливо поступо-
во налагодити виробництво про-
дукції, яку вона нині змушена ку-
пувати: нової електроніки, засобів
зв’язку, засобів контрбатарейної
боротьби, новітніх радарів, засобів
радіоелектронної боротьби.
Найгірше те, що ставлячи кон-
церну завдання, президент не має
наміру визнати ущербність самого
існування оборонно-промислової
надбудови в особі групи бізнесме-
нів-чиновників. Більше того,
структура, створена командою
президента Януковича для «віджи-
мання» ресурсів у найбільш рента-
бельних підприємств, досі займа-
ється імпортом військової
продукції. Наприклад, озброєння
корвета у разі закупівлі його безпо-
середньо військовим відомством
подешевшає на 40%.
І все ж таки 27 січня відбулися
тектонічні зрушення у свідомості.
Глава держави визнав: якщо в
минулому і позаминулому роках
ОПК переважно ремонтував ОВТ,
то сьогодні треба забезпечити ЗСУ

25. 25
новою технікою. Справді, рішення
про створення озброєння в рамках
проекту «Вільха» — це вибір силь-
ного, успішного проекту, здатного
в недалекому майбутньому значно
посилити СВ ЗСУ. Ще важливішим
може стати старт виробництва
практично розробленої крилатої
ракети на основі технічних рішень
проекту «Нептун».
Тут узагалі унікальний пара-
докс. Жоден український президент
не зробив конкретних кроків для
посилення обороноздатності Украї-
ни. Леонід Кравчук асоціюється з
ядерним роззброєнням, Леонід Куч-
ма — з перетворенням 700-тисячно-
го війська на армію для парадів. Ві-
ктор Ющенко намагався взяти під
контроль ракетний проект «Сап-
сан» (і навіть особисто відкрив його
2006-го), але його періодичні волан-
ня про необхідність фінансувати
проект розчинялися в сардонічній
посмішці тодішнього прем’єра Юлії
Тимошенко. Нарешті, Віктор Яну-
кович, розвалюючи при безпосеред-
ньому керівництві Кремля залишки
оборонного потенціалу, встиг зро-
бити дивний крок — відкрити ра-
кетний проект «Нептун» (є думка,
що Януковичу були неприємні при-
ниження під час візитів у Кремль, і
суто по-чоловічому хотілося пока-
зати наявність сили).
Оскільки військові міністри Са-
ламатін і Лебедєв були чудово ін-
формовані про перебіг проекту, ми
не розкриємо військової таємниці
повідомленням, що в березні 2013-
го успішно відбувся пуск ракети.
Тобто, поставивши на озброєння і
відкривши її серійне виробництво
(кооперацію на сьогодні вже від-
працьовано), Порошенко може
дати армії справді сильну страте-
гічну зброю, здатну знищити ціль
на дальності 300 км.
І стати першим главою держави,
який реально зміцнює оборонний
потенціал країни. Першим кроком
може стати реалістичний ДОЗ-16.
Слова Порошенка про «нарощу-
вання фінансування дослідно-кон-
структорських робіт» в ОПК уже
сприймаються з надією й ентузіаз-
мом. А ще — як особиста відпові-
дальність, яку добровільно взяв
верховний головнокомандувач.
Говорячи про ДОЗ-16, глава
держави звернув увагу на його
збільшення в гривневому еквіва-
ленті на 34%. Насправді, ДОЗ-16
зовсім не виглядає значним, а рі-
шення витратити на ОВТ понад 7
млрд грн (менше ніж 300 млн дол.)
є, скоріше, свідченням слабкості, а
не нарощування військової міці.
ЦДАКР ще до 2007 р. виводив фор-
мулу адекватного переозброєння
України: мінімум по 700 млн дол.
протягом п’яти років.
Це свідчить про те, що прописа-
на РНБО кількість пріоритетів є
непід’ємною (таку ж нереальну
кількість збройових пріоритетів
виписано у проекті Стратегічного
оборонного бюлетеня).