Леся Українка. Дитячі роки

1. Леся Українка
(Лариса Петрівна Косач-Драгоманова)
Дитячі роки

2. Нещасливе 13-те...
Леся Українка народилася 13(25) лютого
1871 року в місті Новограді-Волинському. Хоча
родина майбутньої великої поетеси
характеризувалася прогресивними поглядами, проте
старосвітські забобони мали й на неї вплив. «Те
«нещасливе» 13-те згадувалося завжди й тоді, коли
сама Леся чи хтось інший говорив про те, яка вона
нещаслива», — розповідає Ольга Косач-Кривинюк,
сестра Лесі Українки. Дивує, що цифра «13» вінчає і
її земний шлях — поетеса пішла за обрій 1913 року.
На фото мати Лесі, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач

3. Лариса Косач - друга дитина у родині.
Другу дитину в родині Косачів не чекали.
Просто змирилися з фактом невідворотності
долі. Для своєї матері вона була не бажаною.
Що й казати, молода вродлива дворянка, маючи
на руках півторарічного сина Мишка, якого
вигодувала груддю, почувалася вкрай
втомленою. Коли народилася дівчинка, то Ольга
Петрівна тяжко захворіла. Молоко в неї зникло.
Для немовляти наймали мамок. Але потрібної
годувальниці не знаходили. Дитя худло,
слабувало животиком.

4. Батькова любов до Лариси Косач
Батько, Петро Антонович Косач, завжди з
особливою ніжністю ставився до Лесі. Не матір,
письменниця Олена Пчілка, а батько першим
помітив неабияке поетичне обдарування дочки, її
вольовий характер. Він заохочував Лесю до
писання, допомагав їй коштами. І ще. Як поміщик,
Петро Косач розумів, що від генія в практичному
сенсі ніякої користі, лише збитки, проте дав своїй
дочці велике майбутнє.

5. Леся та улюблений брат Мишко
Коли Лесі виповнилося два роки, то Косачі з’їхали
з будинку Окружка і зайняли більший, у Завадських.
Тут Леся з Мишком мали змогу бавитись у великому
тінистому садку. Літували Косачі разом із
Драгомановими в Гадячі, у Єлизавети Іванівни. У
теплому родинному затишку, за інтелектуальними
розмовами дорослі доглядали й виховували своїх діток.
Леся з Мишком обожнювали дядька Михайла. Для них
він був ідеальним. Розумний, веселий. Цікаво
розповідав, складав дотепні віршики, говорив
приказками. Навчив їх плавати.
На фото Косач Михайло Петрович, дядько Лесі

6. Спроба читати
У чотири роки Леся прочитала першу
книжку. Сама назва — «Розмова про земні
сили» (Михайло Комаров, Київ, 1874)
налаштовувала на серйозний лад.

7. Перший лист до дядька п’ятирічної Лесі.
Мати навчила п’ятилітню доньку писати. Леся
написала першого в житті листа. Адресувала його
Драгомановим. «Були у нас ужачи йайця, ми хотили, щоб
вони вивились та закопали в землю, та нічого не зробили,
я дуже скучила за вами всіми, гімнасьтьіку (мутузяну
драбинку) вже сьньяли а зімою повисить папа, вішинська
казала, що я не можу там на одну гору не дуже високу
зьлізти, бабушка купила стакан. Купець казав що такий
хоч трьясни об пол то не розібьється, а папа каже ну
трьяснем ним. Колись ми переправльялись на ту сторону
а мама пішла за хлопцем щоб правив, а ми сами пойіхали,
а мама хотьіла встати та впала у воду. Леся»

8. Лесі шість років
У березні 1877р. у Михайла Петровича Драгоманова,
дядька Лесі, народилася донька, яку назвали Аріадною.
Залишився спогад, в якому відбилися переживання Лесі.
Єлизавета Іванівна скрушно мовила: ліпше би народився
хлопчик.
Шестилітня Леся подала голосок:
«А хіба ж дівчина не людина? Вони ж і народжується від
людей. Дівчата не для краси тільки народжуються.
Бувають хоч і некрасиві дівчата, а розумні й на все
здатні!»

9. Сильний характер
Леся, підрісши, не згадує свого рукоділля, ляльок.
Сестра Ольга пише: “в Лесі ніколи не було ляльок, вона з
ними не гралася і їх не любила. Рідкісне явище стосовно
дівчинки. У нашому випадку, думається, воно мало місце з
таких причин. Згідно з вищим планом ця дівчинка у
дорослому житті мала стати звитяжним воїном. Підсвідомо
змалку вона гартувала в собі чоловічий дух. Задля цього
Провидіння подарувало Лесі здорового розумного
товариша для ігор — братика Михайла. Той верховодив,
придумував цікаві ігри. Жвава дівчинка, щебетушка,
танцює з братиком «козака», бігає босоніж із ним
наввипередки в садку та кімнатах, стрибає, лазить по

10. Сестричка Ольга
1877р. у родині Косачів народилася ще одна донечка. Леся
переймалася немовлям, упросилася спати з ним в одній
кімнаті. Коли вночі воно плакало, то Леся тихенько
скиміла. Вдень вона зі всіх ніг бігла «рятувати» сестричку
від мамки, котра, на Лесину думку, знущалася над
маленькою, туго її сповивала. І надалі Леся Українка
турбуватиметься про Ольгу. Це для неї 20-річна поетеса
написала підручник «Стародавня історія східних народів»
(до речі, основний текст першого видання книги,
посмертного, займає 250 сторінок).На схилі життя Ольга
Косач-Кривинюк виконала, можливо, основне завдання,
задля якого прийшла в світ — склала Хронологію життя і
творчості своєї сестри.

11. Перший вірш
Навесні 1879 року, у зв’язку із замахом на Дрентельна в Петербурзі, заарештували
Єлену Антонівну Косач, курсистку акушерських Єленінських курсів, тітку Лесі.
Після суду її заслали в Олонецьку губернію. Прикметно, що від своєї причетності до
замаху Є. Косач відхрещувалася. Казала: шпигун підслухав її розмову з
товаришкою, а почуте перекрутив, пов’язавши з політичною пригодою.
Відштовхуючись від зізнання пані Єлени, думається: за Вищим планом, сумна подія
повинна була статися. Саме під її тягарем Леся написала перший свій вірш «Надія».
Восьмилітній дівчинці вдалося перевтілитися в дорослу жінку, яку силою вирвали з
рідного ґрунту й закинули далеко, в непривітний край. Збуджена уява дитини
відтворила сумовитий настрій любої тітоньки, її розпач, думки і єдину надію.

12. “Надія”
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, -
Там жити чи вмерти, мені все одно;

13. “Надія”
Поглянути ще раз на степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки...
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.

14. Імена для Лесі у родині
У родині Лесю Українку називали по-
різному: Лариса, Леся, Зея, Мишолосія. Ім’я
Зея, або Зеїчок, походить від назви сорту
кукурудзи «зея японіка» (тонка, як
стеблина), так її називала мама. Ім’я
Мишолосія ділилось навпіл – так називали
Лесю і її брата Михайла, з яким
письменниця була дуже близька.