Дитинство
Ріс, як самзазначав: «звичайним «окупаційним» хлопчиком, як і всі
українські дітлахи, чиї батьки пішли на війну» . Та на відміну від багатьох, у
його дитинстві були не лише воєнне лихоліття, краса землі чи радість добре
зробленої роботи, а й таїна старезної книжкової шафи посеред шкільного
коридору, звідки тихцем цупилося все, що пролазило у таємну діру — від
Маяковського до німецькомовних ілюстрованих видань, від «Шхуни
«Колумб» Миколи Трублаїні до грубого тому казок усього світу про відьом,
що його Володя з Вітьком (брат письменника — Н. М.) «вилучили» зі
шкільного обігу та зачитали до дірок» .
4.
Дитинство
Був Шевченко, виспіваниймамою та стократ
перечитаний уголос. Був козацький давній рід,
посталий у рисах мовчазного могутнього материного
батька, котрий невпинно трудився, не полишав Бога та
знався зі «своїми» партизанами. Була й бунтівна
польська батьківська кров, що так ясно проступала у
хлопцеві вродженим гонором і затятою вимогливістю
до себе та світу.
Про все те, про себе малого та про схарапуджений
війною світ довкола Володимир Григорович розповів
згодом у щемкій «дитячій сповіді перед дорослими, які
так нічому й не навчилися» «Потерчата» (2008)
5.
Юність
Середню освіту ВолодимирГригорович здобував у Богодухівській, а згодом —
Великобурімській середній школі того ж Чорнобаївського району. Саме тоді хлопець
відкрив у собі нахил і здібності до історичного пошуку, котрі не полишають письменника й
досі, спонукаючи не просто писати цікаві історичні твори для дітей, а й відкривати ніким до
нього ще не описані, інколи й не досліджені періоди вітчизняної історії. Становленню
інтересу до українських старожитностей сприяло те, що шкільний гурток, старостою якого
був Володимир, відкрив у своєму селі найдавніше на той час поселення в Україні . Та
вступити на омріяне археологічне відділення Київського університету обдарованому
амбіційному юнакові не вдалося. Обурений діями приймальної комісій, хлопець вирішив
назавжди порвати з гуманітаристикою й наступного року став студентом Одеського
інституту харчової холодильної промисловості, а за два роки по тому перевівся до
Одеського політеху.
6.
Початок творчості
У 1959році Володимир Рутківський
вперше виніс на суд читачів свою поезію, і
невдовзі вже був визнаним початкуючим
автором із багатообіцяючим майбутнім: до
його творчості схвально поставилися Павло
Тичина та Олесь Гончар.
7.
Книги для дітей
Доляпрозових книжок Володимира Рутківського для дітей в
Україні виявилася такою ж складною, як і доля його
поетичного доробку. «Ганнуся» видалася «підозрілою»,
зважаючи на «неприпустиму» ідею щирої дружби між
дорослим чоловіком і дівчинкою, а «Бухтик з тихого затону»
— взагалі небезпечною «чортівнею», що стоїть на шляху
успішної боротьби «всього українського народу» з релігією…
Подібна ситуація могла б сприйматися нині як прикрий
виняток. Та навіть у 90-х роках уже минулого століття,
працюючи в школі, я не змогла знайти серед наочності з
української мови ЖОДНОЇ, де б не йшлося про партію, Леніна
чи соціалістичне будівництво.
8.
Поява нових книгдля дітей
Як тільки з’явилася найменша можливість, Володимир
Рутківський взявся за свій давній задум — довести дітям,
що історія їхнього народу нічим не поступається історіям
інших народів. Так на сторінках журналу «Однокласник»
у 1991 р. з’являється повість «Сторожова застава»,
удостоєна премії ім. М. Трублаїні, а в 2002 р. —
літературної премії імені Лесі Українки. Згодом, у 1995 р.,
там само друкують скорочений варіант роману «Джури
козака Швайки». У 2004 р. у видавництві «Зелений пес»
побачила світ улюблениця автора — трилогія «Сині
води». А 2007 року українське видавництво «А-БА-БА-
ГА-ЛА-МА-ГА» видало повний текст «Джур…». У цьому
ж видавництві у 2009 році вийшло їхнє продовження —
«Козаки-характерники», а сам автор зараз працює над
новою серією пригодницьких повістей.
9.
Підсумки
Володимир Рутківський пишедля дітей і тому пише з
погляду дитини, з площини й обширів, найприродніших для
неї — рідного дому, свого села, краю… Це дорослий може
охопити подумки весь час свого буття, усі простори
Батьківщини чи й планети. Дитині ж подібний погляд не
притаманний та й неможливий. І беззаперечний талант й
майстерність Володимира Рутківського саме як дитячого
прозаїка, нині, певно, найкращого в Україні, полягає у цьому
тонкому відчутті дитячого часопростору, в умінні розгортати
текст, не виходячи за межі відомого на дану мить юним
героям.