Микола Вінграновський. Біографія

1. Микола
Вінграновський
Біографія

2. Письменник, режисер, актор, сценарист
Народився Микола Вінграновський 7
листопада 1936 р. у селі Богополі на
Миколаївщині (зараз це територія сучасного
міста Первомайськ).
Батько письменника Степан Миколайович
Вінграновський походив із села Кумарі, що на
Миколаївщині, працював столяром. Матір
Вінграновського – Зінаїда Олександрівна
походила із села Стара Корениха, сьогодні
Миколаївська область.
Портрет М.Вінграновського,
виконаний тернопільським
художником Богданом
Ткачиком

3. Батьки
Матір письменника була родом з бідної та багатодітної сім'ї,
тому через скрутне становище ще з дитинства Зінаїда Олександрівна
працювала наймичкою в панському маєтку. Згодом матір
письменника разом із сестрою Анною перебралися жити в село
Кумарі, де познайомилася з майбутнім батьком митця, Степаном
Миколайовичем.
Спочатку справи у молодої сім'ї Вінграновських йшли добре.
Але через колективізацію у 1929 році, сім'ю Вінграновських була
класифіковано як «куркулів» і відібрано все, що вони мали. Щоб
уникнути репресій Степан Вінграновський переїжджає з родиною до
Мурманська, де працює робочим на будівництві Біломорканалу.

4. Історія родини
У 1933 році сім'я Вінграновських повернулася
на Миколаївщину, та через голодомор, переїхали
село Богопіль, недалеко Первомайська, де і
народився майбутній письменник.
Сім'я Вінграновських проживала на самому
кінці села Богопіль, за їхнім домом був величезний
вишневий сад. Завдяки вишням з саду, які матір
возила на продаж, сім'я вижила. Микола
Вінграновський був другою дитиною в сім'ї,
загалом Степана Миколайовича та Зінаїди
Олександрівни було 4 дітей.

5. Батьки
Зінаїда Вінграновська стала взірцем для свого
сина, вона дуже любила розповідати історії, читати
книги, любила свою Батьківщину. Про важливість
матері у формуванні особистості письменника
свідчать його спогади, саме матері Микола завдячує,
тим що в роки голодомору він зміг вижити. Образ
матері письменник пронесе крізь свій творчий шлях.
Батько Вінграновського все життя чесно трудився
і його образ у творчості письменника постав, як воїна-
хлібороба.

6. Історія родини
У 1932-1933 рр. Степана Миколайовича було
мобілізовано та відправлено на фронт, сім'я Вінграновських
залишилася у Первомайську. Коли Миколі було 8 років
Первомайськ окупувала румунські війська, під час окупації
малий хлопчик знайшов покинуті боєприпаси та вибухом
йому відірвало мізинець. Після цього, матір Вінграновського
разом з дітьми переїжджає у Кумарі з надією, що там буде
легше пережити окупацію. Саме в Кумарах Микола
Вінграновський починає шлях до освіти.
У 1943 р. Вінграновський пішов у нульовий клас
початкової школи в Кумарах, а продовжував навчання в
богопільській десятирічці, яку закінчив 1955 р.

7. Навчання у школі
Через війну у Кумарівській школі було більше
перерв між навчанням ніж самого навчання, але малий
Миколка дуже відповідально ставився до навчання.
Після закінчення війни з фронту повернувся
батько, матеріальне становище сім'ї покращилося і
Вінграновські знову перебралися жити у село Богопіль.
Саме у Богопільській школі Микола
Вінграновський продовжив своє навчання і в 1955
році, закінчив десятирічну школу Богополя №17.

8. Вища освіта
Після закінчення школи у 1955 р. вступив до Київського інституту театрального
мистецтва ім. І. Карпенка-Карого на акторський відділ, де вже через два тижні
обдарованого юнака вирізнив Олександр Довженко і «коронував» на долю актора,
кінорежисера й поета, за влучним висловом І. Дзюби, «на болісну й щасливу
причетність до вічного творення духовності свого народу». Через рік учителя,
О.Довженка, не стало, але прилучення до його світу позначилося на всій творчій
долі Вінграновського: довженківське розуміння творчості як торжества свободи та
краси резонують у кожному слові поета.
Ще студентом Вінграновський зіграв головну роль у «Повісті полум'яних літ»,
а фахом своїм обрав кінорежисуру (він створив 10 художніх фільмів, серед яких —
«Берег надії», «Климко» та ін.).

9. Робочий шлях
З 1960 р., після закінчення ВДІКу,
Вінграновський був режисером Київської кіностудії
художніх фільмів ім. О. Довженка. У 1989—1993
рр. Єдиною керівною посадою (і то безоплатною),
було головування від 1989 до 1993 року в
українському відділенні ПЕН-клубу.

10. Поетична творчість
Перші вірші Вінграновського побачили світ у 1957 р. в журналі «Дніпро»,
чотири поезії було опубліковано в 1958 р. в «Жовтні», але справжній розголос
принесла добірка «З книги першої, ще не виданої», яка з'явилася у «Літературній
газеті» 7 квітня 1961 р. Наступного року ця книжка вийшла в світ під назвою
«Атомні прелюди» й стала одним з найголовніших витоків полемічного виру
навколо нової поетичної генерації. Не часто трапляється, щоб перші газетні
публікації віршів викликали такі рясні відгуки та полеміку, як це сталося з Миколою
Вінграновським. Багато читачів гаряче вітали їхню появу, система ж зустріла
новаторство негативно, звинувачуючи молодого поета в абстракціонізмі та
сюрреалізмі.

11. Поетична творчість
Наступна поетична збірка, «Сто поезій», вийшла
через п'ять років.
Твори двох зазначених збірок, а також кілька
нових віршів склали збірку «Поезії» (1971). Серед
нових привертають увагу дві невеликі поеми — «На
Псло, на Ворсклу, на Сулу...», яка у пізніших виданнях
названа «Голубі сестри людей», і «Гайавата».

12. Проза
Майже одночасно з поезією Микола Вінграновський писав і прозу. Він створив
кілька повістей та багато оповідань, і вони також стали важливою сторінкою його
творчості (особливо повісті та оповідання 1980-х років). Письменник відзначився
оригінальним стилем, який, по суті, відповідає його поетичному письму. Сюжети
прозових творі мають дуже відносну подієву основу і сповнені описом почуттів,
якими автор щедро наділяє звірів, птахів, рослини й воду, сполучені в єдиний,
самодостатній світ. Химерний, дивацький, перейнятий гумором, він випромінює
світло духовної свободи. У повісті «Кінь на вечірній зорі» (1986) показана стоїчна
витривалість українського народу, його життєлюбний дух; повість «Первінка»
(1971) відображає моральне становлення особистості, «Сіроманець» (1977) —
конфлікт цивілізації та природи, а «Літо на Десні» (1983) — безпричинність
справжньої доброти.

13. 1984 року Миколі Вінграновському
присуджено Державну премію України ім. Тараса
Шевченка за твори для дітей.
Вінграновський помер 26 травня 2004 року в
Києвi, похований на Байковому кладовищі.