Любі друзі, пропонуємо вам здійснити цікаву мандрівку до мальовничого куточку України - Карпат. Саме там народилася традиція ліпити фігурки з розігрітого сиру. Такі вишукані, солонуваті на смак їстівні забавки створюють горяни у Карпатських селах і запевняють, що їх може зробити кожен, хто має терпіння. фантазію та винахідливість. Тож, рушаємо!

2. Українська народна іграшка має надзвичайно багату історію.
Вона поєднала в собі все: життя і побут народу, звичаї та традиції українців,
обряди та ритуали.
Найперші іграшки з’явилися ще в сиву давнину. Спочатку
це були камінчики та грудочки глини. А вже пізніше діти
почали бавитися фігурками з дерева, тканини, лози,
соломи , тіста та інших матеріалів.
У вільний від землеробства час іграшки виробляли
селяни для своїх та сусідських діточок. Залюбки до цього
долучалися і самі діти, виготовляючи забавки для себе
та молодших братиків і сестричок. Ці іграшки втілювали
образи людей, тварин, предметів господарського
вжитку. З ними дітлахи зростали, міцніли фізично і
набували певного досвіду.

3. Мальовничий куточок України Карпати.
Живуть тут працьовиті й талановиті люди,
що своєю творчістю прославили Україну.
А виготовляють вони незвичайні забавки.
Здавна на Гуцульщині панувала дивна
практика виготовлення іграшок із сиру.
Ця традиція збереглася й донині.
Історія не зберегла імені вівчаря,
який на полонині першим
додумався виліпити з сиру їстівну
іграшку. Але на Гуцульщині
запевняють: це сталося раніше,
ніж почали писати писанки.

4. А от легенда про те, як виникло це дивовижне мистецтво
все ж таки є.
Розповідають, що колись давно сидів ватаг на полонині.
Готував пастухам вечерю, задумався і не помітив, як грудка сиру впала
в казан з гарячою водою. Хлопець взяв ложку, витягнув той шматок
сиру і здивувався: він став м’яким, тягучим.
Потягнув його з одного боку, з іншого – так і коника виліпив.
Спробував ще раз – знову вийшло.

5. Відтоді й до самої осені вівчар ліпив коників, баранчиків та інші
вироби – чимраз кращі. Як прийшла пора спускатися з полонини –
мав цілу в’язку сирних виробів для своєї коханої.
А згодом, одружившись, робив такі іграшки для своїх дітей.
Цю пастушу забаву перейняли інші горяни і відтоді передають її від
покоління до покоління.

6. Іграшки з сиру були не лише забавками, а й магічними атрибутами та
оберегами. Без них не обходилося жодне свято.
Сирні «колачики» (кільця з отвором
посередині) застосовували у весільному
обряді. На заручинах дівчина обдаровувала
ними старостів.
У день вінчання їх прив’язували до зап’ястя
правої руки нареченої та нареченого.
Молоді тривалий час зберігали такі
«колачики» як запоруку довгого щасливого
сімейного життя.

7. На Великдень баранчиків, лебедів, курочок, оленів та коників горяни
обов’язково клали до святкових кошиків.
Перед Трійцею кожна гуцульська ґаздиня прикрашала хату зеленими травами
й гілками та виставляла на святкову скатертину сирну бабку й коників,
дбайливо виліплених із бринзи.
Після служби Божої усім перехожим під
церквою – і дітям, і дорослим –
роздавали сирних баранчиків і коників,
прохаючи молитися за покійних, а також
за те, аби корови і віці були здорові та
приносили господині багато молока.

8. Технологія виготовлення таких іграшок досить цікава.
Для приготування сирних скульптурок
потрібен особливий сир.
Він називається будз.
З будь-якого сиру такі мистецькі
витвори зробити не вийде.

9. А далі підігрівають молоко та заправляють його
глегом, так званим молочним квасом – кисляком,
добутим із шлунка теляти.
Коли молоко звурдиться, сироватку зливають.
Лишається біла пластична маса.
Саме з неї і роблять іграшки.

10. Майстриня бере свіжий сир і дуже
швидко, поки він не прохолонув,
виліплює іграшки.
З безформної маси народжуються
фігурки тварин!
Коли фігурка готова, її опускають
у холодний соляний розчин,
а потім підсушують на печі.

11. У 30-х роках внаслідок появи анілінових барвників сирні фігурки
почали прикрашати мальованим орнаментом – рисками,
крапочками різного розміру, хрестиками, кружечками.
Наносили такі малюнки за допомогою тонкої дерев’яної палички.

12. Часто на спині коника прилаштовували ще й
вершника у гуцульському кептарі.
Оригінальністю та дотепністю задуму
вирізняються коники з прив’язаними до спини
малими фігурками лошат.
А у деяких півників виліплювали додаткову
третю ногу, яка додавала їм стійкості та
поглиблювала незвичайність персонажу.
Матійчук М. Ю.
Вершник, с. Брустурів
Матійчук М. Ю.
Курочка, с. Брустурів

13. На смак їстівні іграшки схожі до сулугуні, проте мають пікантніший
присмак та іншу текстуру.
Коники часто подають на сирній тарілці як закуску.
З великим задоволенням ними ласують діти.
Крім того сирні коники - це не тільки іграшки, обереги та сувеніри.
Їх можна їсти!

14. Вміня робити іграшки із сиру передається від покоління до покоління.
Ліплення фігурок не становить великих технічних труднощів, але вимагає
від майстринь великої фантазії та творчої винахідливості.
Основними осередками цього народного мистецтва є села
Брустурів і Річка Івано-Франківської області.
Тут живуть і працюють прекрасні майстрині, які роблять
справжні шедеври народної скульптури.

15. В презентації використано матеріали з
інтернет-ресурсів відкритого доступу
та з книг, що є у фонді відділу мистецтв
Чернігівської обласної бібліотеки
для дітей.