2. Колись, дуже давно, коли ще не було фабрик, магазинів, де
виготовляють дитячі іграшки, їх робили самі батьки. Ті іграшки
були зовсім не схожі на сучасні.
3. Ця традиція
збереглась і донині.
Високо в Карпатах
живуть гуцули, які
полюбляють
виготовляти
іграшки з овечого
сиру: коників,
баранчиків,
фігурки людей.
4. Коли на Гуцульщині з’явилися перші сирні коники, важко сказати.
Про витоки цього ремесла розповідає хіба що легенда. Давним-давно
сидів ватаг на полонині (пастух, до чиїх обов’язків входило приготування
продуктів із : коров’ячого чи овечого сиру: бринзи, будзу, вурди).
Готував пастухам вечерю і зоставався наодинці зі своїми думками: коли
ж закінчиться літо і він повернеться з полонини та побачить свою кохану.
Так замріявся, що грудка сиру впала в казан з гарячою водою. Хлопець
взяв ложку, витягнув той шматок сиру і здивувався: він став м’яким,
тягучим. Потягнув його з одного боку, з другого – вийшли чи то ріжки,
чи ніжки. Так і коника виліпив. Спробував ще раз – знову вийшло.
Відтоді й до самої осені вівчар ліпив коників, баранчиків та інші вироби –
чимраз кращі. Як прийшла пора спускатися з полонини – уже не журився,
що подарує своїй коханій. Мав для неї цілу в’язку сирних виробів. А
згодом, одружившись, робив такі іграшки для своїх дітей. Цю пастушу
забаву перейняли інші дівчата й молодиці. І передають її від покоління до
покоління аж донині.
5. …Прийшов вівчар з полонини
В широкім ремені.
Приніс мені подарунок —
Коника в жмені.
6. * В домашніх умовах сирні іграшки виготовляють жінки. Майстриня
Марія Матійчук ретельно миє руки, ріже сир (а він насправді дуже
смачний і поживний!) на шматки, опускає їх у посудину з гарячою
водою. Сир м’якне, й тоді вже з нього ліпить фігурки.
7. Бабуся Марія переминає, викручує ґульку — а тоді з неї
буде тягнути передню частину тулуба. З іншого боку —
задню. З безформного валика кількома вправними рухами
майстриня блискавично витягує одну по одній ніжки,
голівку, хвостик...
8. Фігурку коника споряджають, як у житті: до спини
прикріплюють вершника, а з боків – бочки з бринзою.
Майже готову скульптурку прикрашають сирним
ланцюжком. Голову й гриву та хвіст роблять, надсікаючи
ножем.
9. Готовий виріб опускає на 15-20 хвилин у посудину з
підсоленою водою, там він застигає і ніби «цементується».
Коник готовий. Для нього ще сукають такі ж сирні
шнурочки, з них роблять упряж, а ще можна
додати вершника – маленького чоловічка.
10. - Я навчилася цього на майстер-класі від майстрині.
Робиться усе ніби й дуже просто, але ручки болять, бо
весь час треба тримати в гарячій, а потім в підсоленій
воді».
11. - Я старанно попрацювала, трішки втомилась, але коники
вийшли чудові. Напевне, ще й смачні!
12. Сирні іграшки можна придбати на ярмарку: тут ви знайдете
безліч чудових, вражаючих своєю красою і зовсім не
схожих один на одного виробів.
13. Існує і традиція дарування сирної іграшки: перед Пасхою в
четвер діти ходять від хати до хати, і їх пригощають
булочкою, яблуком, цукерками, обов’язково дають писанку
і ось такого сирного коника. Може прийти до тридцять-
сорок діток до хати, і їх усіх слід обдарувати.
