Традиційний український рушник супроводжував людину впродовж усього життя – від колиски і до домовини. Неможливо уявити традиційну українську оселю без рушника. Він відіграє важливу роль в побуті та обрядах українського народу. Жодна подія не обходиться без головного сімейного оберега-рушника. Пропонуємо дізнатися про обрядові рушники нашого народу та їх захисні та сакральні функції із презентації відділу мистецтв Чернігівської обласної бібліотеки для дітей.

2. Обереги – наші прадавні добрі символи -
захисники, знаки віри у вище заступництво.
Символи-обереги втілювались у побутових
речах, їх шанували, про них складали
легенди.
Вишитий рушник, вишита сорочка, писанка, лялька,
віночок, калина, верба, лелека – без них важко уявити
нашу Україну. Саме з оберегів починається для
кожного Батьківщина.

3. Без верби на покуті та хрещеної ікони, без
пучечка зілля, старої підкови та вишитого
рушника наші пращури не уявляли свого
життя. Ці речі супроводжували їх від першого
крику до останнього подиху, уособлювали
добро й силу, захищали від всіляких
негараздів.
Вони були не лише корисними, їх наділяли
магічними властивостями і свято вірили в їхню
надприродну таємничу силу. Такі магічні речі
існували і існують у культурній традиції кожного
народу і називаються оберегами.

4. В усі віки наші діді-прадіди шанували те, що ми сьогодні називаємо
символами, або оберегами. Здавна нашим пращурам оберегами
слугували трави та дерева, птахи та звірі, пізніше - спеціально
виготовлені "магічні" предмети.
Обереги були хатніми та
такими, що брали в дорогу.
Існували обереги від чорних
сил та хвороб, обереги
шлюбу та щасливого життя,
родинного захисту.
Спільним у всіх цих речей
було те, що вони трималися
на сильній людській вірі,
заряджалися нею, вони
були в душах людей, котрі
щиро вірили в їхню
надприродну силу.

5. Неможливо уявити традиційну українську
оселю без рушника. Він відіграє важливу
роль в обрядовому та побутовому житті
українського народу. Його призначення
різноманітне: святкове й буденне, обрядове й
побутове...
Традиційний український рушник
супроводжував людину впродовж усього
життя – від колиски і до домовини. І в наш
час ми обов'язково згадуємо про рушник,
якщо очікуються значні події в сімейному
житті: весілля, хрестини, новосілля,
православні свята і так далі. Жодна подія
не обходиться без головного сімейного
оберега - рушника.

6. З давніх-давен наші бабусі та прабабусі
вишивали українські рушники. Цей
процес супроводжувався особливим
таїнством, бо наші предки ніколи не
сідали вишивати хворі або з поганим
настроєм.
Вони віддавали нитці всю свою любов,
позитивні емоції, світлі думки,
заряджаючи тканину на добре служіння
людям.
Раніше рушники були в кожній
оселі, їх поважали, берегли як
дуже цінну річ для всієї родини.
Дитину ще змалку вчили поважати
вишиті рушники, а дівчатка часто
спостерігали, як мами та бабусі
займалися рукоділлям довгими
вечорами.

7. Рушник
передавався із
покоління в
покоління. Батьки,
які отримали
рушники від своїх
батьків, берегли їх
як реліквію не тільки
для дівчат, а й для
хлопців, і не
віддавали їх нізащо
з рідної хати.
Українські майстрині для кожного значного обряду вишивали окремі
рушники, вкладаючи в візерунки оберегову символіку і намагаючись
зробити їх максимально гарними. Після виконання обрядової
функції рушник прикрашав інтер'єр хати і слугував не тільки
оберегом, але і декоративним елементом.

8. Водночас рушник характеризував
працьовитість, майстерність і
охайність господині та її доньок.
Скромно оздоблений рушник завжди
висів біля порогу на кілочку в кожній
хаті. Таким рушником (утирачем,
утираником) витирали руки, тож він
завжди був напоготові для гостя, якого
запрошували до столу. Довжина таких
рушників була невелика, щоб зручно
було витиратися.
Рушники дуже широко застосовувалися в українському побуті.
Невелика їх частина служила звичайними домашніми рушниками, які
прикрашалися досить скромно.

9. Окремими рушниками накривали
хлібину, діжу з тістом, спечені паляниці,
з рушником ходили доїти корову,
рушником витирали посуд. Також це був
легкий та дешевий спосіб для переносу
керамічного посуду з їжею.

10. Рушник повсякчас використовувався в інтер’єрі. До свят оселю
прибирали гарними рушниками з візерунками червоного кольору.
Вважали, що стримані кольори в рушниках, наприклад, з невідбіленого
льону – це пісна тканина. Тож рушниками з такої тканини прикрашали
оселю під час посту. А от вже відбілений льон, яскраві червоні відтінки –
ці кольори більше пасують до святкових днів.

11. З давніх язичницьких часів рушники
використовують як обереги для
захисту сім'ї і будинку від пристріту,
злих наклепів і зурочення.
Прикрашаючи оселю, рушники
вішають у святі кути, на ікони, над
дверима і вікнами.

12. Рушник широко застосовували у
хліборобських обрядах. На святі
«Обжинки», що знаменує завершення
жнив в українських селах, українці
виносили хліб на рушнику, зустрічаючи
хліборобів.

13. До того ж рушники
використовували і як аксесуари.
Зокрема, ними підперезували
дівчат на весіллі та робили з них
головні убори. Наприклад,
намітка є традиційною для
Буковини, Івано-Франківської
області. Він зітканий з льону і
прикрашений вовняною ниткою. І
за рахунок фактури створюється
гарний світлотіньовий ефект.
Намітки – це жіночий головний
убір, адже його вдягали після
заміжжя, а дівчата наміток не
носили.

14. У Середньому Подніпров'ї здавна
існує звичай надягати рушник в
якості обрядового святкового
пояса.
Пояс в українському костюмі міг
слугувати оберегом свого господаря,
особливо якщо використовувався
рушник, багато вишитий орнаментами
з магічними символами. Рушник-пояс
надягали для здійснення обрядів, він
приносив людині щастя і захист.

15. Про те, що
вишиваний рушник
здатний берегти від
лиха свідчить його
використання під час
проводів у далеку
дорогу. Коли син
вирушав із дому, мати
обов’язково дарувала
йому рушник, щоб
захистити від поганої
долі.

16. Недарма кажуть, що
вишивати рушник –
вишивати долю. Саме
тому обов’язковим
атрибутом весільного
обряду споконвіків був
весільний рушник.
Під час весілля він
виконував особливу,
магічну, сакральну
функцію і мав велике
значення для подальшого
майбутнього молодого
подружжя.

17. Весільні рушники вишивають за
особливою технологією, оскільки кожен
з них має своє значення і символіку.
Головний рушник - на нього стають
наречені під час весільної церемонії.
Іконний - ним обрамляють ікони,
якими благословляють молодих.
Союзний - цим рушником зв’язують руки нареченим.
Гостинний - ним батьки зустрічають своїх дітей після розпису.

18. Про важливість рушника у
весільній обрядовості
свідчать відповідні назви її
окремих обрядів.
Наприклад, сватання в
окремих регіонах України
називалося бранням
рушників або данням
рушників
(Кіровоградщина),
рушниками (Харківщина),
поданням рушників
(Київщина) тощо.

19. В сучасності на рушниках часто можна
побачити вишитий напис «На щастя, на долю»,
що означає побажання молодим щасливого
подружнього життя.

20. Рушник слугував за траурний знак і в
багатьох поховальних ритуальних діях.
Коли помирала людина, на рушниках
опускали труну в землю; нарешті, ними
обв'язували рамена хрестів на могилах і
фігури на шляхах.

21. Ще вишивали рушники для: - хрещення
дитини - без жодного чорного стібка; -
великодні рушники оздоблювали хрестами,
квітами та птахами; - будівництва - по
закінченню будівництва його дарували майстру.
Рушники допомагали під час календарно-
обрядового річного циклу у різних роботах,
святах, обрядах.

22. Українські народні рушники відіграють
важливу роль в сімейному та
суспільному житті. Ι в наш час в народі
збереглася споконвічна віра в
життєдайну силу рушників, їх
символічне значення в людському
житті.
Рушник – це символ України,
відображення культурної пам’яті
нашого талановитого народу.
На фото : Виставка рушників у відділі
мистецтв Чернігівської обласної
бібліотеки для дітей